Ви всі – дорослі люди. Дехто з вас – середнього віку; дехто вступив у похилий вік. Ви пройшли шлях від невіри в Бога до віри в Нього, і від початку віри в Бога до прийняття Його слова й переживання Його роботи. Наскільки ви обізнані про Боже володарювання? Яке розуміння людської долі ви отримали? Чи може людина досягти всього, чого вона бажає в житті? Скільки справ за кілька десятиліть вашого існування ви змогли зробити так, як того хотіли? Скільки сталося такого, чого ви ніколи не очікували? Скільки речей стають приємними сюрпризами? На скільки речей люди все ще чекають, сподіваючись, що вони принесуть плоди, несвідомо чекаючи слушного моменту, очікуючи на волю Небес? Скільки всього змушує людей почуватися безпорадними й оточеними перепонами? Сповнений сподівань стосовно власної долі, кожен очікує, що все в його житті піде так, як він того хоче, що він не матиме потреби в харчах або одязі, що його статки стрімко зростуть. Ніхто не хоче бідного й пригнобленого життя, повного поневірянь та охопленого лихами. Але люди не можуть передбачити або контролювати такі речі. Можливо, для деяких минуле – це просто мішанина переживань; вони ніколи не дізнаються, у чому полягає воля Небес, і їм усе одно, якою вона є. Вони бездумно проживають своє життя, як тварини, день за днем, не переймаючись ні долею людства, ні тим, чому люди живі або як вони мають жити. Такі люди досягають старості, так і не зрозумівши людської долі, і до самої смерті вони поняття не мають, у чому полягає суть життя. Такі люди мертві; вони – істоти без духу; вони – звірина. Хоча люди живуть у рамках творіння й отримують задоволення безліччю способів, якими світ задовольняє їхні матеріальні потреби, і хоча вони бачать, що цей матеріальний світ постійно розвивається, все ж їхній власний досвід – те, що відчувають і переживають їхні серця та їхній дух, – не має нічого спільного з матеріальними речами, і ніщо матеріальне не може замінити досвід. Досвід – це визнання глибоко у своєму серці, щось таке, що не можна побачити неозброєним оком. Це визнання полягає в розумінні й сприйнятті людського життя й людської долі. І це часто приводить до розуміння, що невидимий Господар усе влаштовує, організовує все для людини. Посеред усього цього людина не може не прийняти влаштування та організацію долі; вона не може не прийняти майбутній шлях, прокладений Творцем, володарювання Творця над її долею. Це – незаперечний факт. Незалежно від того, яке розуміння й ставлення людина має до долі, ніхто не може змінити цей факт.

Куди ви ходитимете щодня, що робитимете, із ким або чим стикатиметеся, що казатимете, що з вами станеться – чи можна передбачити будь-що з цього? Люди не можуть передбачити всі ці події, не кажучи вже про те, щоб контролювати розвиток цих ситуацій. У житті ці непередбачені події відбуваються постійно; вони є повсякденним явищем. Ці щоденні перипетії й те, як вони розгортаються, або закономірності, якими вони керуються, є постійним нагадуванням людству про те, що ніщо не відбувається випадково, що процес виникнення кожної події, невідворотна природа кожної події не може бути змінена людською волею. Кожна подія передає людству застереження від Творця, а також посилає повідомлення про те, що люди не можуть контролювати свої власні долі. Кожна подія – це спростування диких, марних амбіцій людства та його бажання взяти свою долю у свої руки. Вони подібні до потужних ляпасів людству, один за одним, що змушує людей переосмислити, хто, зрештою, керує їхньою долею та контролює її. І оскільки їхні амбіції й бажання постійно наштовхуються на перешкоди й розбиваються вщент, люди природним чином приходять до несвідомого прийняття того, що вготовано долею, – прийняття реальності, волі Небес і володарювання Творця. Від цих щоденних перипетій до доль цілих людських життів немає нічого, що не відкривало б плани Творця та Його володарювання; немає нічого, що не наштовхувало б на думку про те, що «влада Творця не може бути перевершена», що не передає цю вічну істину про те, що «влада Творця є верховною».

Долі людства та всесвіту тісно вплетені у володарювання Творця, нерозривно пов’язані з керівництвом Творця; зрештою, вони невіддільні від влади Творця. У законах усього сущого людина приходить до розуміння керівництва Творця та Його володарювання; у правилах виживання всього сущого вона приходить до розуміння управління Творця; у долях усього сущого вона приходить до висновку про те, як Творець реалізує Своє володарювання й контроль над ними; і в життєвих циклах людських істот і всього сущого людина направду відчуває на власному досвіді організацію та влаштування Творця для всіх речей і живих істот, щоб стати свідком того, як ці організація та влаштування замінюють собою всі земні закони, правила й інститути, усі інші джерела влади й сили. Таким чином, людство змушене визнати, що володарювання Творця не може бути порушене жодною створеною істотою, що жодна сила не може узурпувати або змінити події й об’єкти, наперед визначені Творцем. Саме за цими божественними законами й правилами люди й усе суще живуть і розмножуються покоління за поколінням. Хіба це не справжнє втілення влади Творця? Хоча в об’єктивних законах людина бачить володарювання Творця та Його приписи для всіх подій і всіх об’єктів, скільки людей здатні зрозуміти принцип володарювання Творця над всесвітом? Скільки людей можуть по-справжньому знати, визнавати і приймати володарювання Творця та влаштування їхньої власної долі й підкорятися їм? Хто, повіривши у факт володарювання Творця над усім сущим, дійсно повірить і визнає, що Творець також диктує долі життів людей? Хто може по-справжньому усвідомити той факт, що доля людини знаходиться на долоні Творця? Яке ставлення слід мати людству до володарювання Творця, коли воно стикається з тим фактом, що Він керує долею людства? Це – рішення, яке кожна людина, яка зараз стикається з цим фактом, мусить прийняти для себе.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III»