Сяомо (Іспанія)

Якось у лютому 2021 року керівник сказав мені, що я маю очолити кілька церков, до яких входять новонавернені, які щойно прийняли Євангеліє. Я була дуже здивована. Я завжди виконувала євангельську роботу й ніколи не відповідала за роботу церкви. У мене не було досвіду поливу новонавернених, крім того, я не говорила іспанською. Я не сумнівалася, що зіткнуся з багатьма проблемами та труднощами. Я б не знала, як їх вирішити. Новонавернені схожі на новонароджених. Якщо їх вчасно не полити, вони не зрозуміють істини й не пустять коріння на істинному шляху. Якби вони залишили віру, чи не вчинила б я лихого? Мене могли би звільнити або навіть вигнати. Людину, яка раніше виконувала цю роль, звільнили через погані результати. Робота в цих церквах лише починалася, і переважно перебувала на стадії становлення. Це було нелегко. Я не думала, що зможу з цим впоратися. Але я знала, що на мене покладено такий обов’язок, і не могла від нього відмовитися. Хоч мені й важко було вгамувати свої почуття. Раніше в моїй євангельській роботі все йшло дуже добре. Я могла свідчити про Бога багатьом людям щомісяця. Однак робота в цих церквах була б важкою, і мене могли б звільнити, якби я працювала погано. Я сильно непокоїлася й не була впевнена, що зможу добре виконувати роботу. Я завжди хотіла повернутися до проповідування Євангелія. Отже, я молилася Богові, просячи Його направити мене, щоб зрозуміти Його волю та підкоритися.

Наступного дня один брат поділився зі мною деякими проблемами. Він сказав: «Чимдалі більше людей приймає роботу Бога останніх днів. Коли церкви розділили, деякі керівники церков були безвідповідальними та не зважали на членів. У них немає групових зібрань, вони не можуть читати слова Божі. Подивися на повідомлення від деяких новонавернених». Коли я відкрила переслані ним повідомлення, то в одному з них побачила такі слова: «Брате, ти з Церкви Всемогутнього Бога? Я не входжу до церковної групи зібрань. Я хотів би поспілкуватися про слова Всемогутнього Бога онлайн. Чи міг би ти допомогти? Мені сумно, що я не можу зараз їсти й пити слова Всемогутнього Бога». Інший новонавернений писав: «Брате, я не можу їсти й пити слова Всемогутнього Бога. Я поза домом Божим і дійсно нещасний. Чи не міг би ти допомогти мені знайти зібрання?» А дехто щодня з нетерпінням чекав зібрань, але керівники їх не призначали. Цей брат був засмучений і сказав: «Я не знаю, як ви їх поливаєте. Байдуже наскільки ви зайняті чи яка важка ваша робота, хіба вас не засмучує усвідомлення, що ці люди, які прийняли Євангеліє, не можуть зібратися чи прочитати слова Бога? Якби ми хоч трохи подбали про них, вони б не залишилися осторонь Божого дому». Почувши це від нього та побачивши їхні повідомлення, я почувалася жахливо й не могла стримати сліз. Через наші недогляди нових вірян залишали поза домом Божим. Вони не могли жити церковним життям чи читати слова Божі, що завдавало шкоди їхньому життю. Але я бачила всі ці проблеми в церквах, проте не брала на себе відповідальності. Я не несла тягар заради них, не думала про те, як швидко налагодити їхнє церковне життя, а просто хотіла втекти. Я була такою егоїсткою! Я згадала слова Божі: «Всі ви кажете, що уважно ставитеся до Божого тягаря та захищатимете свідчення церкви, але хто з вас справді ставиться з увагою до Божого тягаря? Запитай себе: чи ти є тим, хто виявляє увагу до Його тягаря? … Чи можеш ти дозволити Моїм намірам виповнитися в тобі? Чи приносив ти в жертву своє серце у найвідповідальніші моменти? Чи є ти тим, хто виконує Мою волю? Став собі ці запитання та думай про них часто» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Висловлювання Христа на початку, Глава 13»). Здавалося, кожне слово Боже було звернене прямо до мене. Я була в депресії та відчувала глибоку провину. Мене поставили на чолі роботи цих церков, щоб я могла дбати про виконання волі Божої. Я мала бути одним серцем і розумом із братами й сестрами, щоб поливати їх, аби вони могли збиратися, читати слова Божі й пускати коріння на істинному шляху. Ці церкви були щойно засновані, і там було ще багато проблем, які потребували негайної уваги, але я не дбала про виконання волі Божої. Прийнявши цей обов’язок, я думала лише про власне майбутнє, боялася, що мене викриють, і я не матиму хороших результатів, якщо не виконаю роботу добре. Я не несла тягар і не мала почуття відповідальності за свій обов’язок. Я була такою підлою, і мені бракувало людської сутності! За братом, який переслав мені повідомлення новонавернених, стояла Божа воля. Це сталося, щоб розбудити моє заціпеніле серце, щоб я усвідомила взяту на себе відповідальність, і могла нести справжній тягар у роботі. Я помолилася Богу, не бажаючи більше думати про власне майбутнє, але натомість покладатися на Нього, щоб прийняти свій обов’язок, старанно виконувати його, шукати істину з іншими та якомога швидше вирішити проблеми церков.

Тоді я домовилася, щоб кілька людей допомогли організувати зібрання для новонавернених, які їх не мали. Я також намагалася чітко зрозуміти роботу всіх церков. Багато церков було щойно засновано; деякі з керівників були новачками у своїй роботі й не знали, як її виконувати, а деякі з них просто працювали абияк, не вирішуючи проблем нових вірян досить швидко. Їм слід було допомогти або звільнити їх. Зокрема, деякі новонавернені припинили відвідувати зібрання через те, що духовенство вводило їх в оману, і таких було щораз більше. Я не могла стримати занепокоєння, коли побачила ці проблеми. Якщо я деякий час головувала, але наша робота не покращувалася, я несла за це беззаперечну відповідальність, і з часом мене точно б викрили. Я почувалася ще більш пригніченою. Виглядало, ніби я завжди заклопотана, бігаючи туди-сюди, але на серці мені було дуже важко. Наприкінці місяця я побачила, що зросла кількість новонавернених, які не відвідують зібрання. Я ніби заціпеніла. Я подумала, що тільки-но взялася за цей обов’язок, тож якщо швидко звільнюся, то зможу не завдавати шкоди й не затримувати роботу. Якби я й далі працювала, а проблеми новонавернених не вирішувалися, і вони б покинули церкву, я б вчинила велике лихо. Тоді мене могли б звільнити, або я могла б навіть втратити своє місце призначення й результат. Я все частіше думала про те, щоб покинути все, і зрештою я вирішила, що маю це зробити. З цією думкою я звелася на ноги й раптом відчула неймовірне запаморочення. Здавалося, ніби все навколо рухалося, а я от-от мала знепритомніти. Я ніколи не відчувала нічого подібного й подумала, що може це через стрес. Я розповіла сестрі, і вона сказала мені, що в раптових подіях присутня Божа воля, і з цього треба засвоїти науку. Почувши це, я заспокоїлася у своїх пошуках і міркуваннях й молилася Богу, просячи в Нього просвітління, щоб зрозуміти мою розбещеність.

Я прочитала уривок зі слів Божих, другий уривок на сторінці 672. «Їсти та пити Божі слова, практикувати молитву, приймати Божий тягар та приймати завдання, які Він доручає тобі, – усе це потрібно для того, щоб перед тобою простягався шлях. Чим більше на тебе тиснутиме тягар Божих доручень, тим легше тобі буде ставати вдосконаленим Ним. Дехто не бажає координувати з іншими свої дії в служінні Богу, навіть коли їх покликано, – це ледацюги, які бажають лише насолоджуватися комфортом. Чим більше тебе просять служити в координації з іншими, тим більше ти здобуватимеш досвіду. А завдяки більшій кількості тягарів та більшому досвіду ти отримуватимеш більше можливостей для вдосконалення. Отже, якщо ти можеш служити Богові щиро, то зважатимеш на Божий тягар – і таким чином матимеш більше можливостей для того, щоб Бог тебе вдосконалював. Саме така група людей нині вдосконалюється. Що більше тебе торкається Святий Дух, то більше часу ти присвячуватимеш тому, щоб зважати на Божий тягар, то більше Бог тебе вдосконалюватиме, і то більше ти будеш здобутий Ним, – аж доки врешті-решт не станеш людиною, яку Бог використовує. Наразі є такі, які не несуть жодного тягаря для церкви. Ці люди мляві та недбалі, вони піклуються лише про власну плоть. Такі люди вкрай егоїстичні і до того ж сліпі. Якщо ти не можеш цього чітко побачити, то не нестимеш жодного тягаря. Що більше ти зважаєш на Божу волю, то більший тягар Він тобі довірить. Егоїсти не бажають терпіти таке; вони не бажають платити ціну, і в результаті вони втратять можливості бути вдосконаленими Богом. Хіба вони не шкодять самі собі? Якщо ти є людиною, яка зважає на Божу волю, то розвиватимеш істинний тягар задля церкви. Власне кажучи, цей тягар було б краще називати не тягарем, який ти несеш задля церкви, а радше тягарем, який ти несеш задля свого власного життя, тому що метою цього тягаря, який ти розвиваєш задля церкви, є те, щоб ти використовував цей досвід для того, щоб Бог тебе вдосконалював. Тому та людина, яка несе найбільший тягар задля церкви, та людина, яка несе тягар задля входження в життя, буде людиною, яку вдосконалює Бог. Чи ти ясно це побачив? Якщо церква, у якій ти перебуваєш, розпорошена, немов пісок, але тебе це не хвилює й не турбує, і ти навіть закриваєш очі, коли твої брати та сестри не їдять і не п’ють Божі слова в нормальний спосіб, тоді ти не несеш жодних тягарів. Такі люди – це не ті, ким Бог задоволений. Ті люди, якими Бог задоволений, мають голод та спрагу до праведності та зважають на Божу волю. Тому ви маєте зважати на Божий тягар – тут і зараз; ви не повинні чекати, поки Бог виявить усьому людству Свій праведний характер, перш ніж почати пам’ятати про Божий тягар. Хіба тоді вже не буде надто пізно? Гарна можливість для вдосконалення Богом – нині. Якщо ти допустиш, щоб цей шанс вислизнув у тебе з рук, то жалкуватимеш про це до кінця свого життя так само, як Мойсей не зміг увійти в добрий Ханаанський край та шкодував про це до кінця життя й помер із докорами сумління. Щойно Бог відкриє Свій праведний характер усім народам, ти сповнишся жалем. Навіть якщо Бог тебе не карає, ти сам себе каратимеш через власне каяття» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Пам’ятай про Божу волю, щоб досягати досконалості»). Із цього уривка зі слів Божих я побачила, що те, чи несеш ти тягар в обов’язку, пов’язано з тим, чи можна тебе вдосконалити. Чим більший тягар хтось несе й чим чіткіше усвідомлює Божий тягар, тим більше його благословляє Бог. Однак ті, кому бракує відповідальності за церковну роботу та свої обов’язки, хто просто захищає себе, не підтримуючи інтереси церкви, є егоїстичними та підлими людьми, яких Бог не може вдосконалити. Я поміркувала про те, якою егоїсткою була, не бажаючи брати на себе справжній тягар або дбати про виконання Божої волі, думаючи лише про своє власне майбутнє. Коли стало більше новонавернених, які не збиралися регулярно, я не шукала негайного рішення, щоб запропонувати їм підтримку, але непокоїлася, що мене викриють і виключать, якщо й далі виконуватиму обов’язок. Тож, щоб захистити себе, я хотіла відмовитися від цього обов’язку. Я взагалі не була відданою Богу. Виконуючи свій обов’язок, я думала лише про власні інтереси. Коли я не отримувала користі, та ще й мені доводилося страждати й брати на себе відповідальність, мені хотілося втекти, знайти для себе вихід. Я була безмежно щаслива, коли виконувала роботу і все йшло добре, але щойно виникли проблеми й моє власне майбутнє опинилося під загрозою, я хотіла здатися. Я не була щирою з Богом і дійсно не мала чесного серця. Я була хитрою, корисливою, підлою людиною, на яку не можна було покластися. Бог не хотів би вдосконалювати когось настільки егоїстичного й хитрого, як я. Що більше я думала про це, то більше ненавиділа себе за відсутність сумління. Я не була гідною жити перед Богом. Мене переповнювали провина й жаль.

Чому ми завжди враховуємо власні інтереси та майбутнє, виконуючи свій обов’язок? Чому ми такі егоїстичні? І я також дійсно думала про це. Коли під час своїх молитов я прочитала Божі слова, де викривають антихристів, я побачила це трохи чіткіше. Всемогутній Бог говорить: «За нормальних обставин людина має приймати зміни у своїх обов’язках і коритися їм. Їй також слід аналізувати себе, усвідомлювати суть проблеми й визнавати свої власні недоліки. Це є дуже корисним, і людям дуже легко цього досягти – це не так вже й складно. Зміни в обов’язках людини не є непереборною перешкодою; вони досить прості, щоб будь-хто міг чітко їх обмірковувати й правильно до них ставитися. Коли в обов’язки людини вносять корективи, вона принаймні мусить підкоритися, отримати користь від самоаналізу, а також здобути точну оцінку того, чи є виконання нею своїх обов’язків кваліфікованим. Однак антихристи – інша справа. Вони відрізняються від нормальних людей, що б із ними не траплялося. У чому полягає ця відмінність? Вони не підкоряються, не співпрацюють ініціативно й аніскілечки не шукають істини. Натомість вони відчувають огиду до неї й чинять їй опір, аналізують її, обмірковують її й ламають собі голову в здогадках: “Чому мені не дозволено виконувати цей обов’язок? Чому мене перевели на виконання неважливого обов’язку? Чи це засіб, спрямований на моє викриття й вигнання?”. Вони продовжують прокручувати в голові те, що сталося, нескінченно аналізуючи це й розмірковуючи над цим. … Ніхто не може собі уявити, що через таку дрібницю, як перерозподіл обов’язків, антихристи здіймуть такий шум, спричинять такий ґвалт і випробують усі наявні в їхньому розпорядженні засоби, аби створити такі великі хвилі. Навіщо їм настільки ускладнювати просту річ? Є лише одна причина: антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу та статус зі своєю надією на благословення та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії набути благословення й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. Тому вони остерігаються керівників і працівників Божого дому, щоб їхня мрія про благословення не була зіпсована. Вони чіпляються за свої репутацію та статус, бо вважають, що це їхня єдина надія здобути благословення. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж самі небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть і згадувати не варто, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з Божим благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» («Слово», т. 4. «Викриття антихристів», пункт 12). Поміркувавши над цим, я побачила, що, захищаючи себе у своєму обов’язку й думаючи про власні інтереси, я демонструвала характер антихриста, який викрив Бог, я була справжньою егоїсткою, думаючи лише про благословення та особисту вигоду. Мій мотив віри полягає в отриманні Божого благословення. Щоразу, коли щось ставалося, я спочатку думала про свій результат і місце призначення, цінуючи благословення так само, як життя. Я розглядала всі варіанти, остерігаючись Бога, залишаючи собі шлях до втечі, боячись бути викритою й вигнаною, якщо не буду обережною. У мене не було справжньої віри в Бога. Відколи я очолила ці церкви, з миті, коли побачила таку кількість труднощів, я хотіла повернутися до євангельської роботи. Я відчувала, що добре проповідувала Євангеліє, мала досягнення, тож отримала би Божу обіцянку й прекрасне місце призначення. Бачачи всі ті проблеми в цих церквах, я боялася, що якщо полив не буде ефективним, люди покинуть їх, а мене притягнуть до відповідальності та виженуть. Я відчувала, що це вплине на мій статус і майбутнє, і я не отримаю благословення, тож хотіла підібгати хвоста й утекти та взагалі не бажала виконувати той обов’язок. Я виконувала свій обов’язок лише для того, щоб здобути благословення, намагалася торгуватися з Богом замість того, щоб коритися Богові й виконувати обов’язок створеної Ним істоти. Я думала про Павла, який ходив по всій Європі, поширював Євангеліє, багато страждав і заснував багато церков, але вся ця наполеглива праця була заради благословення. Він хотів використати свою роботу як розмінну монету з Богом. Тому він і сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Я діяла, як Павло, не мала щирості у своєму обов’язку. Я хотіла компенсації та благословення від Бога за свої поверхові зусилля, живучи за отруйним принципом: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Це не було виконанням обов’язку. Я була звичайною опортуністкою, невіруючою, яка пробралася до Божого дому. Я була справжньою негідницею. Церкви мусили вирішувати багато практичних проблем, а я не зосереджувалася на них. Я думала лише про свій результат і місце призначення, буду я благословенною чи ні. Я заледве була людиною. Зрозумівши це, я почувалася вкрай винною, тому помолилася, не бажаючи більше думати про свій результат, а натомість заспокоїти своє серце й добре виконувати свій обов’язок.

Пізніше я прочитала інший уривок зі слів Божих, який дійсно просвіщали, другий уривок на сторінці 1167. «Виконання людиною свого обов’язку – це, насправді, здійснення всього, що притаманне людині, тобто того, що є можливим для людини. Саме тоді виконується її обов’язок. Недоліки людини під час її служби поступово зменшуються завдяки прогресивному досвіду й процесу проходження нею суду; вони не перешкоджають і не впливають на виконання людиною свого обов’язку. Ті, хто перестає служити або поступається й відступає через страх, що в їхній службі можуть бути недоліки, є найбільш боягузливими з усіх. Якщо люди не можуть висловити те, що вони повинні висловлювати під час служби, або досягти того, що для них по суті можливо, і замість цього байдикують та симулюють якісь дії, вони втратили функцію, якою має володіти створена істота. Таких людей називають “посередністю”; вони – непотрібне сміття. Як таких людей можна правильно називати створеними істотами? Хіба вони не зіпсовані істоти, які сяють зовні, але прогнили всередині? … Немає жодного зв’язку між обов’язком людини й тим, благословенна вона чи проклята. Обов’язок – це те, що людина повинна виконувати; це її послане небом покликання, і воно не повинно залежати від винагороди, умов або причин. Тільки в такому разі вона виконує свій обов’язок. Бути благословенним – це коли людина стає досконалою і насолоджується Божими благословеннями після того, як пережила суд. Бути проклятим – це коли характер людини не змінюється після того, як вона пережила кару й суд, це коли вона не відчуває на власному досвіді, що її вдосконалюють, а отримує покарання. Але незалежно від того, благословенні вони чи прокляті, створені істоти повинні виконувати свій обов’язок, роблячи те, що вони повинні робити, і роблячи те, на що вони здатні; це – найменше, що має робити людина, людина, яка шукає Бога. Тобі не слід виконувати свій обов’язок тільки для того, щоб отримати благословення, і тобі не варто відмовлятися діяти через страх бути проклятим. Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не здатна виконати свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Таким чином, чим більше ти здатний виконувати свій обов’язок, тим більше істини ти отримаєш і тим більш реальним стане твоє вираження» («Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»). Ці слова допомогли мені зрозуміти, що обов’язок не має нічого спільного з благословенням чи прокляттям. Як створена Богом істота я маю виконувати обов’язок, не пов’язуючи його з благословеннями. Попри всі труднощі у виконанні обов’язку, я маю віддати йому все своє серце та взяти на себе цю відповідальність. Навіть якщо мене переведуть або звільнять за погану роботу, мені буде чому навчитися. Я не маю відмовлятися від цього через страх бути викритою і вигнаною. Божий дім має принципи звільнення та вигнання людей. Коли людей виганяють з Божого дому, це відбувається не через певний обов’язок, який вони виконували, і не тому, що вони просто припустилися помилки у своєму обов’язку. Такого ніколи не було. Це завжди тому, що вони не прагнуть істини, не знаходяться на правильному шляху й постійно відмовляються від каяття. Брати й сестри, які прагнуть істини, отримають шанс навіть після переступів. З допомогою та розбором ситуацій, якщо хтось пізнає себе, покається і зміниться, він може залишитися в церкві. Також я дізналася, що коли Бог розглядає, чи добре хтось виконує свій обов’язок, йдеться не про те, наскільки ця людина з виду присвячує себе Богові чи скільки досягнень у неї є, а про те, чи вона зосереджена на пошуку істини та дотриманні принципів, чи вкладає в це все своє серце та всі свої зусилля. І зі скількома б проблемами хтось не зіткнувся, доки він зважає на Божу волю й шукає істину, Бог його просвітить, і тоді все можна вирішити. Якщо хтось не прагне до істини, а думає лише про власні здобутки та втрати, працюючи абияк у своїх обов’язках і ніколи не каючись, його обов’язково викриють і виключать. Коли я зрозуміла Божу волю, то промовила ще одну молитву, бажаючи припинити думати про власні здобутки та втрати, а просто віддати себе всю своєму обов’язку.

Опісля я по-справжньому поринула у свій обов’язок і ретельно досліджувала деталі роботи в церквах, перераховуючи всі реально існуючі проблеми. Я консультувалася з керівником щодо тих, які не могла вирішити, і шукала спілкування з керівниками інших церков. Щойно я зрозуміла принципи та практичні підходи, то змогла вирішити багато проблем. Я змінила своє ставлення й припинила думати про власне майбутнє, переймалася лише тим, як разом із братами й сестрами вирішувати проблеми новонавернених, і з часом церковне життя крок за кроком ставало на правильний шлях. Новонавернені, які раніше не збиралися, теж поступово поверталися до церковного життя та могли їсти й пити слово Боже. Чимало новонавернених також взялися за євангельський обов’язок. Я бачила Боже наставництво та благословення. Боже твердження: «Прагнення активно виконувати свій обов’язок як творіння Боже – це шлях до успіху» – це те, що я пережила особисто. Якщо згадати все від моменту, коли в цих церков було так багато проблем, до моменту, коли вони поступово вийшли на правильний шлях і новонавернені зажили нормальним церковним життям, то все це було плодом Божої роботи. Я побачила, що Божа робота справді виконується Самим Богом, а ми лише відіграємо певну роль. Яким би не був обов’язок чи труднощі, ми маємо коритися й не думати про наші здобутки чи втрати. Нам слід шукати істину, зважати на волю Божу та повністю віддаватися своєму обов’язку, і тоді ми побачимо Божі благословення.