Після кількох тисяч років розбещення людина оніміла та отупіла; вона зробилася демоном, який протистоїть Богові – аж до такої міри, що людське бунтарство проти Бога було задокументовано в історичних книгах. Сама ж людина навіть і неспроможна дати повний звіт про свою бунтівну поведінку, бо людина до глибини зіпсована сатаною, вона зведена сатаною настільки, що не знає, куди повернути. Навіть сьогодні людина й далі зраджує Бога: коли вона бачить Бога, вона зраджує Його, і коли вона Бога не бачить, вона й тоді Його зраджує. Є навіть такі, які, ставши свідками Божих проклять і Божого гніву, все одно Його зраджують. І тому Я кажу, що людська розсудливість втратила свою первісну функцію і що людська совість так само втратила свою первісну функцію. Людина, на яку Я дивлюся, – це звір у людській одежині, це отруйна гадюка, і якою б жалюгідною вона не намагалася постати перед Моїми очима, Я ніколи не буду до неї милосердним, бо людина не тямить різниці між чорним і білим, різниці між істиною та не істиною. Людська розсудливість дуже притупилась, але людина все одно бажає отримати благословення; її людська природа настільки ганебна, а вона все одно намагається здобути царське всевладдя. Кому ж вона буде царем, маючи таку розсудливість? Як вона може з такою людською сутністю сидіти на престолі? Направду, не має людина сорому! Людина – це зарозумілий негідник! Тим із вас, хто хоче здобути благословення, Я радив би спершу знайти дзеркало та подивитися на своє огидне віддзеркалення – хіба є в тебе те, що потрібно для царювання? Хіба твоє обличчя – це обличчя того, хто може здобути благословення? У твоєму характері не було ані найменших змін, жодної істини ти не застосував на практиці, а проте бажаєш чудового завтрашнього дня. Ти себе обманюєш! Людина, народжена у такому брудному краї, була серйозно попсована суспільством, вона підпала під вплив феодальної етики, навчалася у «вищих навчальних закладах». Відстале мислення, зіпсована мораль, підлі погляди на життя, огидна філософія життя, абсолютно нікчемне існування, розпусні спосіб життя та звичаї – усе це сильно вдерлося в серце людини, сильно підірвало й атакувало її совість. Як наслідок, людина ще більше віддалилася від Бога і ще більше опирається Йому. Характер людини з дня на день стає все більше лихим, і немає жодної людини, яка охоче від чогось відмовиться задля Бога, жодної людини, яка охоче слухатиметься Бога, і, крім того, жодної людини, яка охоче шукатиме Божого з’явлення. Перебуваючи натомість під владою сатани, людина не робить нічого, крім пошуку задоволення, коли вона віддається розбещенню тіла у країні бруду. Навіть коли люди чують істину, ті, хто живе у темряві, не замислюються про застосування почутого на практиці, вони не схильні шукати Бога, навіть побачивши Його з’явлення. Як може таке зіпсоване людство мати хоча б якийсь шанс на спасіння? Як може таке занепале людство жити у світлі?

Зміна характеру людини починається з розуміння власної сутності і відбувається завдяки перемінам мислення, природи та розумового світогляду – завдяки фундаментальним змінам. Лише так можна досягти правдивих змін у характері людини. Основна причина появи зіпсованого характеру людини – це обман, розбещення й отрута сатани. Людина скована та контрольована сатаною і страждає від кричущої шкоди, яку сатана заподіяв її мисленню, моралі, розумінню та розсудливості. Такий стан викликаний саме тим, що фундаментальні засади людини були зіпсовані сатаною і тепер є абсолютно не такими, якими Бог створив їх на початку, так що людина противиться Богові та не приймає істини. А тому зміни у характері людини мають починатися зі змін у її мисленні, розумінні та розсудливості, завдяки яким зміниться її пізнання Бога та її знання істини. Ті, хто народилися у країнах з найглибшим рівнем розбещеності, мають ще менше розуміння того, хто такий Бог або що означає вірити в Бога. Що більш зіпсутою є людина, то менше вона має пізнання Божого існування, то слабшими є її розсудливість та розуміння. Джерелом людського спротиву та бунтарства проти Бога є її зіпсутість, заподіяна сатаною. Через зіпсутість, яку здійснив сатана, совість людини стала онімілою; людина зробилася аморальною, у неї деградовані думки та відсталий розумовий світогляд. До того, як людина була зіпсована сатаною, вона природно корилася Богу та слухалася Його слів, щойно їх чула. Вона від природи мала здорову розсудливість і здорову совість, мала звичайну людську сутність. Після того, як людина була зіпсована сатаною, її первісна розсудливість, її совість та людяність притупилися та були скалічені сатаною. Тому людина втратила послух Богові та любов до Нього. Розсудливість людини відхилилася від норми, її характер став таким, як у тварини, а її бунтарство проти Бога стає дедалі частішим та тяжчим. Але людина й далі цього не знає й не визнає, вона просто сліпо противиться і бунтує. Характер людини виявляється у проявах її розсудливості, розуміння та совісті. Оскільки її розсудливість і розуміння нездорові, а совість вкрай притупилася, її характер є бунтівним проти Бога. Якщо розсудливість і розуміння людини не зможуть змінитися, то не може бути й мови про переміни в її характері, щоб він узгоджувався з Божою волею. Якщо у людини нездорова розсудливість, то вона не може служити Богові і є непридатною до того, щоб Бог її використовував. «Нормальна розсудливість» означає послух та вірність Богові, прагнення до Бога, абсолютне спрямування до Бога, відкритість совісті до Бога. Він означає мати одне серце з Богом і бути з Ним однодумним, а не навмисне противитися Богові. Збочена розсудливість не така. Відколи людина стала зіпсованою сатаною, у неї з’явилися власні уявлення про Бога, і не було вірності Богові чи прагнення до Нього, не кажучи вже про відкритість її совісті до Бога. Людина свідомо протистоїть Богові та осуджує Його, а до того ще й ганить Його за спиною. Людина осуджує Бога за Його спиною, чітко усвідомлюючи, що Він Бог. У людини немає наміру коритися Богові – вона просто сліпо від Нього щось вимагає та щось у Нього просить. Такі люди – люди зі схибленою розсудливістю – неспроможні усвідомити власну огидну поведінку чи жалкувати з приводу свого бунтарства. Якщо люди спроможні пізнати себе, тоді вони повернули собі трохи розсудливості; що більше бунтарства проти Бога є в тих людях, які поки що не можуть себе пізнати, то менше у них здорової розсудливості.

Джерелом для виявлення зіпсованого характеру людини є не що інше, як притуплена совість людини, її злісна природа та її нездорова розсудливість. Якщо совість та розсудливість людини зможуть знову стати нормальними, тоді й людина стане придатною до використання перед Богом. Так є тому, що совість людини завжди була онімілою, а її розсудливість, яка ніколи не була здоровою, дедалі тупіє, чим більше людина бунтується проти Бога, – настільки, що людина навіть прибила Ісуса до хреста і не дає Божому втіленню в останні дні увійти до свого дому, засуджує Божу плоть та вважає Божу плоть чимось низьким. Якби людина мала хоч трохи людяності, вона не ставилася б із такою жорстокістю до Божої втіленої плоті; якби у неї було хоч трохи розсудливості, то вона не була б такою злісною у своєму ставленні до плоті втіленого Бога; якби у неї було хоч трохи сумління, то вона б так не «дякувала» втіленому Богові. Людина живе в епоху, коли Бог став плоттю; але вона неспроможна дякувати Богові за те, що Він дав їй таку можливість, і натомість проклинає Божий прихід або повністю нехтує фактом Божого втілення; здається, вона проти нього або цей факт її втомлює. Та як би людина не ставилася до Божого приходу, Бог, якщо коротко, завжди терпляче продовжував Свою працю, хоча людина анітрохи Його не вітала і лише сліпо щось у Нього просить. Характер людини став украй злісним, її розсудливість украй притупилася, її совість, повністю розтоптана лукавим, давно вже перестала бути первісною людською совістю. Людина не лише невдячна втіленому Богові за щедре обдарування людства життям та благодаттю – вона ще й обурюється на Бога за те, що Він дає їй істину. Через те, що людина не має анінайменшої зацікавленості в істині, вона стала обуреною на Бога. Людина не лише не здатна покласти своє життя за втіленого Бога – вона ще й намагається домогтися від Нього якихось ласк та претендує на вигоду, що в десятки разів перевищує те, що Богові дала вона. Люди з такою совістю та з такою розсудливістю думають, що це не якась суттєва справа, вони досі вважають, що дуже багато витратили себе для Бога, а Бог дав їм занадто мало. Є люди, які, давши Мені кухоль води, простягають руку та вимагають, щоб Я заплатив їм за два кухлі молока, або, давши мені кімнату на одну ніч, вимагають, щоб я заплатив за кілька. Із такою людяністю і з такою совістю як ви можете й далі бажати здобути життя? Які ж ви мерзенні негідники! Через таку людяність та таку совість в людині втілений Бог змушений поневірятися по землі, не маючи для Себе притулку. Ті, хто дійсно має сумління та людяність, повинні поклонятися та всім серцем служити втіленому Богові – і не через те, як багато Він здійснив, а навіть у тім разі, якби Він і не робив нічого взагалі. Ось що мусять робити ті, хто має здорову розсудливість; це обов’язок людини. Більшість людей говорять навіть про якісь умови їхнього служіння Богові. Їм байдуже, Бог Він чи людина, вони говорять лише про свої власні умови та прагнуть лише задоволення власних бажань. Коли ви готуєте для Мене, ви вимагаєте платні за службу; коли ви біжите для Мене, ви просите платні за біг; коли ви працюєте для Мене, ви вимагаєте платні за працю; коли ви перете Мою одежу, ви вимагаєте платні за прання; коли забезпечуєте церкву потрібним, ви вимагаєте відшкодування витрат; коли звертаєтеся зі словом, ви вимагаєте платні за виступ; коли роздаєте книги, ви вимагаєте платні за розповсюдження матеріалів; а коли пишете, вимагаєте платні за авторство. Ті, з ким Я мав справу, навіть вимагають від Мене відплати, а ті, кого Я відправив додому, вимагають відшкодування за збитки, заподіяні їхньому імені; ті, хто не в шлюбі, вимагають приданого або відшкодувань за втрачену молодість; ті, хто зарізав курку, вимагають, щоб їм було заплачено, немов м’ясникові; хто смажить їжу, вимагають платні за смаження, а хто готує суп, теж вимагають за це платні… Ось ваша висока і могутня людяність, ось дії, продиктовані вашим теплим сумлінням. Де ваша розсудливість? Де ваша людяність? Я вам скажу! Якщо ви так продовжуватимете далі, то Я перестану серед вас працювати. Я не буду працювати серед зграї звірів у людському вбранні, Я так не страждатиму за таке збіговисько людей, які під личиною своїх гарних облич приховують здичавілі серця, Я не буду терпіти за таку зграю тварин, які не мають анінайменшої можливості спасіння. День, коли Я відвернуся від вас – це день, коли ви помрете, це день, коли зійде на вас пітьма, і день, коли світло вас покине. Я вам скажу! Я ніколи не буду доброзичливим до такого збіговиська, як ви – до групи, нижчої навіть за тварин! Моїм словам і діям є межі, і з такою людяністю та совістю, як у вас, Я не чинитиму більше праці, бо вам занадто бракує совісті, ви завдали Мені забагато болю, а ваша мерзенна поведінка викликає у Мене завелику огиду. Люди, яким так бракує людяності та совісті, ніколи не матимуть шансу на спасіння, Я ніколи не спас би таких безсердечних і невдячних людей. Коли прийде Мій день, Я всю вічність зливатиму Мій палючий вогонь на дітей непослуху, які колись викликали Мій лютий гнів, Я накладу вічну кару на тих тварин, які зводили на Мене гану та покинули Мене, Я повсякчас палитиму вогнем Свого гніву синів непослуху, які колись зі Мною їли і зі Мною жили, але у Мене не вірили, які ображали і зраджували Мене. Я піддам покаранню всіх тих, хто викликав Мій гнів, Я зливатиму повноту Свого гніву на тих тварин, які колись хотіли стати біля Мене як рівня Мені, але не поклонялися і не корилися Мені; палиця, якою Я б’ю людину, вдарить по тих звірах, які колись користали з Моєї турботи та насолоджувалися таємницями, які Я промовляв, і які колись пробували отримати від Мене матеріальні насолоди. Я не прощатиму жодній людині, яка намагається захопити Моє місце, Я не пошкодую нікого з тих, хто намагається вирвати в Мене їжу та одежу. Поки що ви залишаєтеся неушкодженими і продовжуєте виходити за всякі межі у своїх вимогах до Мене. Коли прийде день гніву, тоді ви нічого від Мене не вимагатимете; Я тоді дозволю вам «насолодитися» досхочу, Я втопчу ваше обличчя в землю, і ви ніколи не зможете підвестися! Рано чи пізно Я «відплачу» вам цей борг – і сподіваюся, що ви терпляче чекаєте на прихід того дня.

Якщо ці нікчемні люди дійсно зможуть відкинути свої навіжені бажання та повернутися до Бога, тоді у них ще залишається шанс на спасіння; якщо серце людини дійсно прагне Бога, то така людина не буде покинута Богом. Людині не вдається здобути Бога не тому, що у Бога є почуття чи Бог не бажає, щоб Його досягла людина, а тому, що людина не хоче здобути Бога, людина не шукає Бога з усією настійністю. Як може хтось із тих, хто щиро шукає Бога, бути Богом проклятий? Як може хтось із здоровою розсудливістю та чуйною совістю бути Богом проклятий? Як може той, хто правдиво поклоняється Богові і служить Йому, бути поглиненим вогнем Його гніву? Як може той, кому в радість коритися Богові, бути вигнаний з Божого дому? Як може той, хто не може налюбитися Богом, жити у Божому покаранні? Як може той, хто залюбки відмовиться від всього заради Бога, залишитися без нічого? Людина не бажає шукати Бога, не бажає витрачати свої статки заради Бога, не бажає присвячувати Богові зусилля цілого свого життя; натомість вона каже, що Бог зайшов занадто далеко, що багато чого, пов’язаного з Богом, йде всупереч уявленням людини. З такою людяністю, навіть якби ви були неспинними у своїх зусиллях, ви все одно не спромоглися б здобути Боже схвалення, не згадуючи вже про те, що ви й не шукаєте Бога. Хіба ви не знаєте, що ви бракований товар людства? Хіба ви не знаєте, що ницішої людяності за вашу навіть не існує? Хіба ви не знаєте, як інші вас називають, щоб вас вшанувати? Ті, хто правдиво любить Бога, називають вас вовчим батьком, вовчою матір’ю, вовчим сином і вовчим внуком; ви нащадки вовків, вовчий народ, ви повинні знати, хто ви такі, і ніколи про це не забувати. Не треба думати, що ви якась вища персона, – ви найбільш злісне збіговисько нелюдів серед усього людства. Хіба ви нічого цього не знаєте? Чи знаєте ви, як сильно Я ризикую, працюючи поміж вами? Якщо ваша розсудливість не може знову стати нормальною, якщо ваша совість не може нормально працювати, тоді ви ніколи не скинете з себе ім’я «вовк», ви ніколи не уникнете дня прокляття і ніколи не втечете від дня свого покарання. Ви народилися неповноцінними – ви річ, що не має жодної цінності. За природою ви зграя голодних вовків, купа уламків і сміття, і на відміну від вас Я не працюю над вами для того, щоб здобути якісь ласки, Я працюю тому, що ця праця потрібна. Якщо ви продовжуватимете так далі бунтувати, тоді Я припиню Свою працю і вже ніколи над вами не працюватиму знову – навпаки, Я перенесу Свою працю до іншої групи, яка Мені догоджає, і ось так Я вас залишу навіки, бо Я не бажаю дивитися на тих, хто перебуває у ворожнечі зі Мною. Тож ви хочете бути у згоді зі Мною чи ворогувати проти Мене?