Слова Всемогутнього Бога останніх днів

Ті, хто любить Бога, – це люди, які люблять істину, і що більше ті, хто любить істину, втілюють її в життя, то більше істини вони мають; що більше вони втілюють істину в життя, то більше вони мають Божої любові; і що більше вони втілюють істину в життя, то більше вони благословенні Богом. Якщо ти завжди практикуватимеш таким чином, Божа любов до тебе поступово дасть тобі змогу бачити, так само як Петро пізнав Бога: Петро сказав, що Бог не тільки має мудрість створити небо, землю і все суще, але що, більше того, Він також має мудрість виконувати в людях практичну роботу. Петро сказав, що Він гідний любові людей не лише через те, що Він створив небо, землю і все суще, але, більше того, через Його здатність створити людину, спасти людину, вдосконалити людину та дати людині Свою любов. Так само Петро сказав, що в Ньому є багато того, що гідне людської любові. Петро сказав Ісусові: «Хіба створення небес, землі та всього сущого – єдина причина, чому ти заслуговуєш на любов людей? У Тобі є ще багато гідного любові. Ти дієш і рухаєшся в реальному житті, Твій Дух торкається мене всередині, Ти дисциплінуєш мене, Ти докоряєш мені – усе це ще більш варте любові людей». Якщо ти хочеш побачити й пережити Божу любов, то ти повинен досліджувати й шукати в реальному житті та повинен бути готовим відкинути власну плоть. Ти мусиш прийняти це рішення. Ти мусиш бути людиною, яка має рішучість і здатна в усьому догоджати Богу та при цьому не бути лінивою й не жадати втіх плоті, не жити для плоті, а жити для Бога. Можливо, цього разу ти не задовольниш Бога. Причина цього полягає в тому, що ти не розумієш Божих намірів; наступного разу, навіть якщо на це знадобиться більше зусиль, ти повинен догодити Йому, а не плоті. Коли ти переживеш такий досвід, то пізнаєш Бога. Ти побачиш, що Бог може створити небо, землю і все суще, що Він став плоттю, щоб люди могли дійсно бачити Його та дійсно контактувати з Ним; ти побачиш, що Він здатний ходити серед людей і що Його Дух може вдосконалювати людей у реальному житті, дозволяючи їм побачити Його красу і пережити Його дисципліну, Його виправлення та Його благословення. Якщо ти завжди переживатимеш такий досвід, то в реальному житті ти будеш невіддільний від Бога, і якщо одного дня твої стосунки з Богом перестануть бути нормальними, ти зможеш терпіти докори та відчувати каяття. Коли ти матимеш нормальні стосунки з Богом, ти ніколи не захочеш покидати Бога, і якщо одного дня Бог скаже, що покине тебе, ти злякаєшся та скажеш, що краще помреш, аніж залишишся покинутим, без Бога. Щойно ти це усвідомиш, ти відчуєш, що не здатний покинути Бога, і таким чином ти матимеш основу та справді втішатимешся Божою любов’ю.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто любить Бога, вічно житимуть у Його світлі»

Причина, з якої лише ті, хто справді любить Бога, мають найбільшу цінність і сенс у своєму житті, причина, з якої лише вони справді вірять у Бога, полягає в тому, що ці люди здатні жити в Божому світлі та здатні жити заради Божої роботи й управління. Це тому, що вони не живуть у темряві, а живуть у світлі; вони живуть не безглуздим життям, а життям, яке благословив Бог. Тільки ті, хто любить Бога, здатні свідчити про Бога, тільки вони є свідками Бога, тільки вони благословенні Богом, і тільки вони здатні отримати Божі обіцянки. Ті, хто любить Бога, є близькими Богу; вони є людьми, любими Богу, і вони можуть насолоджуватися благословеннями разом із Богом. Тільки такі люди житимуть вічно, і тільки вони довіку житимуть під Божою опікою та захистом. Бог – це Той, кого люди мають любити, і Він гідний любові всіх людей, але не всі люди здатні любити Бога, і не всі люди можуть свідчити про Бога та співправити з Ним. Ті, хто справді любить Бога, здатні свідчити про Бога та присвятити всі свої зусилля Божій роботі, тому вони можуть ходити будь-де під небесами, і ніхто не наважиться їм протистояти, і вони можуть панувати на землі та правити всіма Божими людьми. Ці люди зійшлися разом зі всього світу. Це люди з усього світу, які говорять різними мовами й мають різний колір шкіри, але значущість їхнього існування однакова; усі вони мають боголюбне серце, усі вони несуть однакове свідчення і мають однакову рішучість і однакове бажання. Ті, хто любить Бога, можуть вільно ходити світом, а ті, хто свідчить про Бога, можуть перетинати весь усесвіт. Ці люди любі Богу, вони благословенні Богом, і вони вічно житимуть у Його світлі.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто любить Бога, вічно житимуть у Його світлі»

Бог діє в тих, хто прагне й цінує Його слова. Чим більше ти цінуєш Божі слова, тим більше Його Дух діє в тобі. Чим більше людина цінує Божі слова, тим більше у неї можливості для вдосконалення Богом. Бог удосконалює тих, хто справді любить Його, і Він удосконалює тих, чиї серця перебувають у злагоді перед Ним. Цінувати усю Божу роботу, цінувати Боже просвітління, цінувати Божу присутність, цінувати Божу турботу й захист, цінувати те, як Божі слова стають твоєю реальністю та забезпечують твоє життя, – усе це найбільш співзвучне Божому серцю. Якщо ти цінуєш Божу роботу, тобто якщо ти цінуєш усю ту роботу, яку Він зробив над тобою, Він благословить тебе й усе, що твоє, примножить. Якщо ти не цінуєш Божих слів, Він не виконуватиме в тобі роботу, але Він лише допоможе тобі незначною благодаттю за твою віру чи благословить мізерним майном тебе і мізерним захистом твою сім’ю. Ти повинен прагнути втілити у своє життя Божі слова й бути здатним задовольнити Його та бути Йому до душі; ти не повинен просто прагнути насолодитися Його благодаттю. Для віруючих немає нічого більш важливого, аніж здобути Божу роботу, досягти досконалості й стати виконавцями Божої волі. Саме цієї мети ти маєш прагнути.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог удосконалює тих, хто відповідає Його намірам»

Що більше ти вдовольняєш Бога, то більше Бог благословляє тебе й то більша сила твоєї любові до Бога; ти теж так само матимеш віру та рішучість і відчуватимеш, що немає нічого більш вартісного чи значущого, ніж життя, проведене в любові до Бога. Можна сказати, що поки людина любить Бога, вона не матиме смутку. Хоча бувають часи, коли твоя плоть слабка й тебе обступає багато реальних турбот, якщо в такі часи ти справді покладаєшся на Бога, то і у своєму дусі ти будеш утішений, ти відчуєш основу і матимеш, на що покластися. Таким чином ти зможеш перемогти багато обставин, і тому ти не скаржитимешся на Бога через страждання, які ти терпиш. Натомість ти хотітимеш співати, танцювати й молитися, збиратися разом із іншими та спілкуватися, думати про Бога, і ти відчуватимеш, що всі люди, справи та речі навколо тебе, впорядковані Богом, є придатними. Якщо ти не любиш Бога, то все, на що ти дивитимешся, тебе дратуватиме, і ніщо не радуватиме твоє око; у дусі своєму ти будеш не вільний, а пригнічений, твоє серце завжди скаржитиметься на Бога, і ти завжди відчуватимеш, що ти терпиш таку велику муку й вона така несправедлива. Якщо твої шукання будуть не заради щастя, а щоб вдовольнити Бога та не бути звинуваченим сатаною, то такі шукання дадуть тобі велику силу любити Бога. Людина здатна виконати все, що промовлене Богом, і все, що вона робить, здатне вдовольнити Бога, – ось що значить володіти реальністю. Шукати Божого вдоволення значить використовувати своє боголюбне серце, щоб утілювати Його слова в життя; незалежно від часу – навіть коли інші знесилені – у тобі все одно є боголюбне серце, і глибоко всередині ти прагнеш Бога та сумуєш за Ним. Це і є справжній духовний стан. Те, наскільки насправді високий твій духовний стан, залежить від того, наскільки твоє серце боголюбне, чи здатен ти стійко триматися під час випробувань, чи слабкий ти, коли тобі трапляються певні обставини, та чи можеш ти стояти на своєму, коли брати й сестри відкидають тебе; прихід фактів покаже, яким насправді є твоє боголюбне серце. Багато Божої роботи показує, що Бог справді любить людину, хоча очі людського духу ще не відкрилися до кінця, і вона не здатна ясно бачити ні багато чого з Божої роботи та Його намірів, ні багато прекрасного, що є в Богові; замало в людини справжньої любові до Бога. Увесь цей час ти вірив у Бога, і сьогодні Бог відрізав усі шляхи відступу. Якщо говорити правдиво, у тебе немає іншого вибору, крім як піти правильним шляхом, і саме суворий Божий суд і Його найвище спасіння приводить тебе на цей правильний шлях. Тільки пройшовши через тяготи й рафінування, людина пізнає, що Бог любий. Можна сказати, що через свої переживання до сьогодні людина частково пізнала, що Бог гідний любові, та цього все ще недостатньо, бо людині ще багато чого не достає. Людина має пізнати на собі більше чудової Божої роботи та більше всього того рафінування через страждання, влаштованого Богом. Лише тоді характер життя людини зможе змінитися.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога»

Оскільки ти віриш у Бога, ти повинен передати своє серце Богові. Якщо ти пожертвуєш своє серце та покладеш його перед Богом, тоді під час переплавки для тебе буде неможливим відректися від Бога або залишити Бога. Таким чином, твої стосунки з Богом ставатимуть дедалі тіснішими та більш нормальними, а твої бесіди з Богом – дедалі частішими. Якщо ти будеш завжди практикувати таким чином, то проводитимеш більше часу в Божому світлі та більше часу під керівництвом Його слів. У твоєму характері також відбуватиметься дедалі більше змін, а твої знання зростатимуть із кожним днем. Коли настане той день, що на тебе несподівано впадуть Божі випробування, ти будеш не лише здатен стояти по Божу сторону, але й зможеш засвідчити Йому. Тоді ти будеш подібний до Йова та Петра. Засвідчивши Богові, ти будеш по-справжньому Його любити та з радістю віддаси за Нього своє життя; ти будеш Божим свідком і тим, кого любить Бог. Любов, яка пережила переплавку, є сильною, а не крихкою. Незалежно від того, коли та яким чином Бог піддасть тебе Своїм випробуванням, ти здатен відкинути свої турботи про те, жити тобі чи померти, щоб із радістю полишити все заради Бога та з радістю стерпіти все заради Бога, – лише тоді твоя любов буде чистою, а твоя віра матиме реальність. Лише тоді ти станеш тим, кого Бог дійсно любить, і кого Бог дійсно зробив досконалим.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки через досвід переплавки можна володіти істинною любов’ю»

Люди, яких спасає Бог, – це ті, хто любить істину, хто має духовний рівень і здатність розуміти; усі вони – люди, у яких є совість і розсудливість, які здатні реалізувати Божі доручення й добре виконувати свій обов’язок. Це люди, здатні прийняти істину й відкинути свої зіпсовані характери, і це люди, які істинно люблять Бога, слухаються Бога й поклоняються Йому. Хоча більшість із цих людей походить із низів суспільства, із сімей робітників та фермерів, вони, безумовно, не є безглуздими, простаками чи нікчемами. Навпаки, вони – розумні люди, здатні приймати істину, практикувати її й коритися їй. Усі вони є праведними людьми, які готові зректися світської слави й багатств, щоб піти за Богом і знайти істину й життя; вони – наймудріші люди з усіх. Усі вони – чесні люди, які істинно вірять у Бога та дійсно повністю присвячують себе Йому. Вони можуть здобути Боже схвалення та благословення, і вони можуть бути вдосконалені, щоб стати Його народом і стовпами Його храму. Це люди із золота, срібла та дорогоцінних коштовностей.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки знання про шість видів розбещених характерів є істинним самопізнанням»

Якщо ставлення людини до Бога полягає лише в тому, щоб захоплюватися Ним або виявляти до Нього повагу на відстані, але анітрохи не любити Його, то це результат, до якого прийшла людина без боголюбного серця, і такій людині бракує умов для того, щоб бути вдосконаленою. Якщо так багато роботи недостатньо, щоб здобути щиру любов людини, значить, ця людина не знайшла Бога й не прагне по-справжньому істини. Людина, яка не любить Бога, не любить істину і, отже, не спроможна знайти Бога, а тим більше отримати Боже схвалення. Такі люди, хоч би як вони переживали роботу Святого Духа і хоч би як вони переживали суд, не здатні мати богобоязливе серце. Це люди, чия природа незмінна, і вони мають украй нечестиві характери. Усі, хто не має богобоязливого серця, повинні бути вигнані, стати об’єктами покарання й бути покараними так само, як і ті, хто чинить зло, щоб страждати навіть більше, ніж ті, хто вчинив неправедні вчинки.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота та робота людська»

Сьогодні всі ви знаєте, що віра людини в Бога є не лише для спасіння душі та благоденства плоті, і не для того, щоб збагатити її життя через любов до Бога і так далі. Наразі, якщо ти любиш Бога заради благоденства плоті або короткочасного задоволення, тоді навіть якщо наприкінці твоя любов до Бога досягає свого піку, і ти нічого більше не просиш, ця любов, якої ти прагнеш, все одно є фальшивою любов’ю та неприємна Богу. Ті, хто використовує любов до Бога, щоб збагатити своє нудне існування та заповнити пустку у своїх серцях, – це тип людей, які жадібні до легкого життя, а не ті, хто істинно прагне любити Бога. Любов такого типу є вимушеною, це гонитва за психологічною насолодою, і Богу це непотрібно. Отож, якого типу твоя любов? За що ти любиш Бога? Скільки істинної любові до Бога в тобі саме зараз? Значна більшість із вас має саме таку любов. Така любов може лише підтримувати статус-кво; вона не може досягти непохитності та не може вкоренитися в людині. Цей тип любові лише подібний до квітки, яка цвіте та в’яне, не даючи плоду. Іншими словами, якщо одного разу ти так полюбив Бога, але немає нікого, хто б вів тебе вперед по шляху, тоді ти зазнаєш краху. Якщо ти можеш любити Бога лише у час любові до Бога, але надалі твій характер життя залишається незмінним, тоді ти залишишся нездатним вивільнитися з пелени впливу темряви, ти залишишся нездатним вирватися з оков сатани та його омани. Жодна така людина не може бути повністю здобута Богом; зрештою, дух, душа та тіло таких людей належатимуть сатані. У цьому не може бути сумнівів. Всі ті, хто не може бути повністю здобутий Богом, повернуться до свого первинного місця, тобто назад до сатани, і вони зійдуть до озера огняного та сірчаного, щоб прийняти наступний етап покарання від Бога. Здобуті Богом – це ті, хто зрікається сатани та втікає з-під його влади. Вони офіційно числяться серед людей Царства. Ось так і з’являються люди Царства. Чи бажаєш ти стати людиною такого типу? Чи бажаєш ти бути здобутим Богом? Чи бажаєш ти втекти з-під влади сатани та повернутися до Бога? Ти належиш зараз сатані чи числишся серед людей Царства? Ці речі вже повинні бути зрозумілими та не вимагати подальших пояснень.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Якої точки зору повинні дотримуватися віруючі»

Якщо ти хочеш бути вдосконаленим Богом, недостатньо просто метушитися навколо, і так само недостатньо просто присвятити себе Богові. Потрібно багато чого мати, щоб зуміти стати тим, хто вдосконалений Богом. Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш дозволити Йому влаштовувати так, як Він бажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра. Яким би не був твій фактичний духовний зріст, ти перш за все мусиш мати цю рішучість страждати та істинну віру, а також ти мусиш мати рішучість повстати проти плоті. Ти повинен бути готовим особисто постраждати та пережити втрату своїх особистих інтересів, щоб задовольнити Божі наміри. Ти також мусиш бути здатним відчувати в серці каяття щодо себе: раніше ти не міг задовольнити Бога, а тепер можеш розкаюватися. Тобі не має нічого бракувати в жодному з цих аспектів: саме через ці речі Бог тебе вдосконалить. Якщо ти не можеш задовольнити ці критерії, то ти не можеш бути вдосконаленим.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку»

Як людина, яка прагне любові до Бога, входження в Царство з метою стати одним із Божих людей – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не має більшого благословення, ніж ви. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості. Більше ніхто на землі не здатний жити життям, що має таку цінність та сенс. Завдяки тому, що ви були обрані та піднесені Богом, а більше того, завдяки Божій любові, ви осягли справжнє життя та знаєте, як жити в спосіб, який має найбільшу цінність. Це не через те, що ви добре прагнете, а через благодать Божу; саме Бог відкрив ваші духовні очі, і саме Дух Божий торкнувся ваших сердець, даруючи вам щасливу нагоду постати перед Ним. Якби Дух Божий не просвітив вас, то ви були б не здатні побачити те, що в Бозі любе, і любов до Бога була б для вас неможливою. Цілковито тому, що Дух Божий торкнувся сердець людей, їхні серця звернулися до Бога. Іноді, коли ти насолоджуєшся словами Божими, твій дух відчуває дотик, і ти розумієш, що не можеш не любити Бога, що всередині тебе велика сила, і що немає нічого такого, від чого ти не зміг би відмовитися. Якщо ти це відчуваєш, значить, Дух Божий торкнувся тебе, і твоє серце повністю звернулося до Бога. І ти помолишся Богові і скажеш: «Боже! Ми воістину були визначені й обрані Тобою. Твоя слава змушує мене пишатися, а можливість бути одним із Твоїх людей дає мені славне відчуття. Я все витрачу і все віддам заради того, щоб виконати Твою волю, і присвячу Тобі всі свої роки та зусилля всього свого життя». Коли ти так молитимешся, у твоєму серці з’явиться нескінченна любов і справжній послух до Бога. Чи був у тебе колись подібний досвід? Якщо люди часто відчувають дотик Духа Божого, тоді у своїх молитвах вони висловлюють особливу готовність присвятити себе Богу: «Боже! Я бажаю узріти Твій день слави та жити заради Тебе. Ніщо не має більшої цінності чи більшого сенсу, ніж життя заради Тебе, і я не маю найменшого бажання жити заради сатани та плоті. Ти підносиш мене, наділяючи мене здатністю жити сьогодні заради Тебе». Помолившись так, ти відчуєш, що не можеш не віддати своє серце Богу, що ти маєш знайти Бога, і що тобі ненависна думка померти, не знайшовши Бога за життя. Після проголошення такої молитви всередині тебе виникне невичерпна сила, а звідки вона береться, тобі буде невідомо; у твоєму серці з’явиться безмежна міць, і ти відчуєш, що Бог такий прекрасний і що Він гідний любові. Це саме та мить, коли Бог торкнеться тебе. Усі, хто мав такий досвід, пережили дотик Бога. Що стосується тих, кого Бог торкається часто, то в їхньому житті відбуваються зміни, вони здатні приймати власне рішення та бажають повністю здобути Бога, їхні боголюбні серця відносно сильні, і серця їхні повністю звернені до Бога. Вони не звертають уваги на сім’ю, світ, труднощі або своє майбутнє, і готові присвятити Богу зусилля всього свого життя. Усі ті, кого торкнувся Божий Дух, – це люди, які прагнуть істини та сподіваються бути удосконаленими Богом.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами»

Удосконалені мають не тільки нормальну людську сутність, а й істини, які перевищують міри совісті, які вищі за стандарти совісті; вони не лише відплачують за Божу любов за допомогою своєї совісті – більше того, вони пізнали Бога й побачили, що Бог любий і гідний людської любові та що в Бозі є так багато вартого любові; людина не може Його не любити! Любов удосконалених до Бога має на меті реалізувати їхні особисті прагнення. Їхня любов спонтанна, нічого не просить взамін і не є угодою. Вони люблять Бога просто тому, що знають Його. Таким людям байдуже, чи дарує Бог їм милості, і вони задовольняються лише тим, щоб догоджати Богові. Вони не укладають із Богом угод і не вимірюють свою любов до Бога совістю: «Ти мені щось дав, тож я люблю Тебе взамін; якщо Ти мені нічого не даєш, то і я нічого не маю для Тебе взамін». Удосконалені завжди вірять у таке: «Бог – Творець, і Він виконує над нами Свою роботу. Оскільки в мене є ця нагода, стан і якості, потрібні, щоб бути вдосконаленим, я маю прагнути жити змістовним життям, і я маю догодити Йому». Таке саме пережив і Петро. Коли він був найдужче знесилений, він помолився до Бога та сказав: «О Боже! Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я завжди пам’ятаю про Тебе. Незалежно від часу й місця, Ти знаєш, що я хочу любити Тебе, але мій духовний стан замалий, я занадто слабкий і безсилий, моя любов занадто обмежена, а моя щирість до Тебе занадто мізерна. Порівняно з Твоєю любов’ю я просто не гідний жити. Я бажаю лише, щоб моє життя не було марним і щоб я міг не тільки відплатити Тобі за Твою любов, але, більше того, присвятити Тобі все, що маю. Якщо я зможу Тобі догодити, то мені, як творінню, буде спокійно на серці, і я ні про що більше не проситиму. Хоча зараз я слабкий і безсилий, я не забуду Твоїх закликів і не забуду Твоєї любові. Зараз Я просто відплачую Тобі за любов, не більше. О Боже, як мені тяжко! Як віддати Тобі любов у моєму серці, як зробити все, що в моїх силах, і зуміти виконати Твої бажання, і зуміти віддати Тобі все, що я маю? Ти знаєш людську слабкість; як я можу бути гідним Твоєї любові? О Боже! Ти знаєш, що мій духовний стан малий, а любов занадто мізерна. Як мені в таких обставинах зробити все, що в моїх силах? Я знаю, що мушу відплатити Тобі за любов, я знаю, що мушу віддати Тобі все, що маю, та сьогодні мій духовний стан замалий. Я прошу Тебе: дай мені силу й упевненість, щоб у мене було більше змоги мати чисту любов, аби присвятити її Тобі, і щоб у мене було більше змоги віддати Тобі все, що я маю; тоді я не тільки зможу відплатити Тобі за любов, а й матиму більше змоги переживати Твої кару, суд, випробування та навіть тяжчі прокляття. Ти дозволив мені побачити Твою любов, і я не можу Тебе не любити, і хоча сьогодні я слабкий і безсилий, як я можу Тебе забути? Твоя любов, кара й суд – усе це привело мене до пізнання Тебе, але я також відчуваю себе нездатним виправдати Твою любов, бо Ти такий великий. Як я можу присвятити Творцю все, що маю?». Таким було прохання Петра, але його духовний стан був занадто недостатній. У ту мить він почувався так, ніби в його серце встромили ножа та провернули. Він тяжко мучився; він не знав, що робити в таких умовах. Але він усе одно продовжував молитися: «О Боже! Духовний стан людини такий, наче в дитини, людська совість квола, і єдине, чого я можу досягти, – це відплатити Тобі за Твою любов. Сьогодні я не знаю, як виконати Твої бажання, і хочу лише зробити все, що можу, віддати все, що маю, і присвятити Тобі все, що маю. Як би Ти мене не судив, як би Ти мене не карав, що б Ти мені не посилав, що б Ти в мене не забирав, звільни мене від найменшої скарги на Тебе. Багато разів, коли Ти карав і судив мене, я нарікав собі під ніс і був нездатний ні досягти чистоти, ні виконати Твої бажання. Моя відплата за Твою любов народилася з примусу, і в цю мить я ще більше себе ненавиджу». Петро так молився, бо шукав чистішої любові до Бога. Він і шукав, і благав, і, більше того, докоряв собі та сповідував свої гріхи перед Богом. Він почувався в боргу перед Богом і ненавидів себе, але він також був дещо смутний і пасивний. Він завжди почувався саме так – ніби він не відповідав Божим бажанням і був нездатний зробити все, що в його силах. Але й у цих умовах Петро шукав такої віри, як у Йова. Він бачив, якою великою була віра Йова, бо Йов розумів: усе, що він мав, було дароване Богом, і для Бога природно було забрати в нього все, що він мав, і Бог обдаровував кого хотів, – такий був праведний характер Бога. Йов не скаржився й усе одно міг хвалити Бога. Петро також знав себе, і в серці він молився: «Сьогодні я не повинен задовольнятися тим, що відплачую за Твою любов своєю совістю й тим, що віддаю Тобі взамін свою любов, скільки б її не було, бо мої думки занадто розбещені, і я не здатний бачити Тебе як Творця. Оскільки я досі не гідний любити Тебе, я повинен розвивати в собі здатність присвятити все, що я маю, Тобі, що я залюбки й зробив би. Я повинен знати все, що Ти зробив, і не маю вибору, і я повинен бачити Твою любов і мати змогу звеличувати Тебе та прославляти Твоє святе ім’я, щоб Ти здобув через мене велику славу. Я готовий бути непохитним у цьому свідченні про Тебе. О Боже! Твоя любов така дорогоцінна та прекрасна; як би я міг бути готовим жити в руках лукавого? Хіба я був створений не Тобою? Як би я міг жити під владою сатани? Я радше волів би, щоб усе моє єство жило серед Твоєї кари, ніж жити під владою лукавого. Я готовий віддати своє тіло й серце на Твій суд і кару, якщо тільки я можу бути очищеним і присвятити Тобі всього себе, бо я маю відразу до сатани та не хочу жити під його владою. Через Твій суд наді мною Ти показуєш Свій праведний характер; я повністю готовий і не маю ні найменших нарікань. Якщо тільки я здатен виконувати обов’язок створеної істоти, то я готовий, щоб усе моє життя супроводжував Твій суд і щоб так я пізнавав Твій праведний характер і позбувався впливу лукавого». Петро завжди так молився, завжди цього шукав, і він досяг, умовно кажучи, високого світу. Він не лише зумів відплатити Богу за любов, але й, що більш важливо, виконав свій обов’язок створеної істоти. Він не лише не мучився докорами совісті, але й зміг вийти за рамки стандартів совісті. Його молитви продовжували підноситися до Бога, так що його прагнення ставали дедалі вищими, а його серце ставало дедалі більш боголюбним. Хоча він терпів нелюдський біль, він усе одно не забував любити Бога та прагнув набути здатності розуміти Божі наміри. У своїх молитвах він вимовляв такі слова: «Я досягнув лише того, що відплатив Тобі за любов, не більше. Я не засвідчив про Тебе перед сатаною, не звільнився від впливу сатани, і я досі живу посеред плоті. Я бажаю своєю любов’ю перемогти сатану, осоромити його й так задовольнити Твої наміри. Я хочу віддати всього себе Тобі й ні дрібки не віддавати сатані, бо сатана – Твій ворог». Що більше він шукав у цьому напрямку, то глибше він зворушувався й то більшим ставало його знання про ці питання. Сам того не помітивши, він усвідомив, що повинен звільнитися від впливу сатани й повністю повернутися до Бога. Таким був світ, якого він набув. Він переступав вплив сатани, звільнявся від плотських задоволень і втіх та був готовий глибше переживати як Божу кару, так і Його суд. Він сказав: «Хоч я й живу серед Твоєї кари та суду, хоч би як боляче це не було, я однаково не хочу жити під владою сатани, однаково не хочу жити під підступами сатани. Я відчуваю радість, живучи серед Твоїх проклять, і біль, коли живу серед благословень сатани. Я люблю Тебе, поки живу серед Твого суду, і це наповнює моє серце великою радістю. Твої кара й суд – це праведність і святість; вони призначені очистити мене, ба більше – спасти мене. Я волів би радше провести все життя серед Твого суду, приймаючи Твою опіку, ніж жити під владою сатани хоч одну мить. Я бажаю, щоб Ти мене очистив; навіть якщо мені доведеться страждати, я не хочу, щоб сатана мене використовував і дурив. Це Ти маєш використовувати мене, створену істоту, і володіти мною; Ти маєш також і судити, і карати, і навіть проклинати мене. Коли Ти хочеш благословити мене, моє серце тішиться, бо я бачив Твою любов. Ти – Творець, а я – створена істота: я не маю зраджувати Тебе та жити під владою сатани, і я не маю бути використаний сатаною. Замість того, щоб жити заради сатани, я маю бути Твоїм конем або волом. Я волів би жити серед Твоєї кари, без плотського блаженства, і це приносило б мені задоволення, навіть якби я втратив Твою благодать. Хоча Твоєї благодаті не було б зі мною, мене б однаково тішили Твої кара й суд. Це Твоє найкраще благословення, Твоя найбільша благодать. Хоча Ти завжди величний і розгніваний на мене, усе ж я не можу покинути Тебе, і все ж я не можу любити Тебе достатньо. Я волів би жити у Твоєму домі, я волів би, щоб Ти мене проклинав, карав і вражав, і я не хочу ні жити під владою сатани, ні метушитися та клопотатися лише заради плоті, і ще менше я хочу жити заради плоті». Любов Петра була чистою. Таким є досвід Божого вдосконалення, і таким є його найвищий світ; не буває життя, змістовнішого за таке.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд»