Слова Всемогутнього Бога останніх днів

Будування Царства спрямоване безпосередньо на духовний світ. Тобто стан битви в духовному світі стає очевидним безпосередньо серед усього Мого народу, і цього достатньо, щоб показати, що не тільки всередині церкви, але також і більшою мірою в період Царства кожна людина постійно перебуває у стані війни. Незважаючи на їхні фізичні тіла, духовний світ відкривається прямо перед ними, і вони стикаються з життям духовного світу. Таким чином, коли ви почнете бути вірними, ви повинні належним чином підготуватися до наступної частини Моєї роботи. Вам слід віддати Мені все своє серце; тільки тоді ви зможете задовольнити Моє серце. Мене не хвилює те, що відбувалося раніше в церкві; сьогодні це – у Царстві. У Моєму плані сатана весь цей час стежив за кожним кроком і, як тло для Моєї мудрості, завжди намагався знайти шляхи й засоби, щоб зірвати Мій початковий план. Але чи міг Я піддатися його підступним задумам? Усе на небесах і на землі служить Мені; чи може бути інакше з підступними задумами сатани? Саме тут діє Моя мудрість; це – саме те, що є дивовижним у Моїх справах, і це – принцип дії всього Мого плану управління. В еру будування Царства Мені й досі не уникнути підступних задумів сатани, але Я продовжую виконувати роботу, яку Я повинен виконати. Серед всесвіту й усього сущого Я вибрав учинки сатани як тло для Себе. Хіба це не прояв Моєї мудрості? Хіба це не саме те, що дивовижне в Моїй роботі?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 8»

Усе, що робить Бог, необхідне та наділене надзвичайною значущістю, бо все, що Він робить у людині, стосується Його управління та спасіння людства. Природно, що робота, яку Бог виконав над Йовом, така сама, хоча Йов був досконалим і праведним у Божих очах. Інакше кажучи, незалежно від того, що робить Бог і якими засобами, якою ціною та з якою ціллю, мета Його дій незмінна. Його мета полягає в тому, щоб упроваджувати в людині Божі слова, а також Божі вимоги та волю щодо людини; інакше кажучи, Його мета – впроваджувати в людині все те, що Бог вважає позитивним, відповідно до Його етапів, даючи людині змогу зрозуміти Боже серце й осягнути Божу сутність, а також підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням, аби вона змогла Бога боятися, а від злого втікати: усе це є одним з аспектів Божої мети в усьому, що Він робить. Інший аспект полягає в тому, що, оскільки сатана є тлом і знаряддям Божої роботи, людина часто передається сатані; це засіб, який Бог використовує для того, щоб люди побачили в сатанинських спокусах і нападах зло, потворність і мерзенність сатани, зненавиділи сатану та пізнали й навчилися відрізняти негативне. Цей процес дає їм змогу поступово звільнятися від сатанинського контролю та звинувачень, завад і нападів – доки завдяки Божим словам, знанню Бога, вірі в Нього, послуху та страху перед Ним люди не здобудуть перемогу над нападами та звинуваченнями сатани; тільки тоді люди будуть повністю визволені з-під влади сатани. Визволення людей означає, що сатана переможений, що вони більше не їжа в його роті: замість того, щоб проковтнути їх, сатана від них відступився. А причина в тому, що такі люди праведні та мають віру, послух і страх перед Богом, і в тому, що вони повністю поривають із сатаною. Вони осоромлюють сатану, вони виставляють сатану боягузом, і вони повністю перемагають сатану. Їхнє тверде рішення слідувати за Богом, слухняність і страх Божий перемагають сатану та змушують його повністю відступитися від них. Тільки такі люди по-справжньому здобуті Богом, і саме це є кінцевою метою Бога в спасінні людини. Якщо ті, хто слідує за Богом, бажають бути спасенними та повністю здобутими Богом, то всі вони повинні зіткнутися зі спокусами й нападами сатани – як великими, так і малими. Ті, хто вистоїть у цих спокусах і нападах та зможе повністю перемогти сатану, – це люди, спасенні Богом. Тобто спасенні Богом – це ті, хто пройшов через Божі випробування, хто піддавався спокусам і нападам сатани незліченну кількість разів. Спасенні Богом розуміють Божу волю та вимоги, здатні змиритися з Божим володарюванням і розпорядженнями, і серед сатанинських спокус ці люди не відступають від шляху богобоязливості й утечі від злого. Спасенні Богом наділені чесністю, добросердечні та розважливі, розрізняють любов і ненависть, мають почуття справедливості, здатні піклуватися про Бога та дорожити всім, чим є Бог. Сатана не зв’язує таких людей, не шпигує за ними, не звинувачує їх, не знущається з них; вони повністю вільні, повністю визволені та звільнені. Йов був саме такою людиною свободи, і саме в цьому полягає значення того, чому Бог віддав його в руки сатани.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Коли люди ще не спасенні, сатана часто заважає їхньому життю й навіть контролює його. Інакше кажучи, люди, які не спаслися, є в’язнями сатани, у них немає свободи, сатана не відпустив їх, вони не придатні й не мають права поклонятися Богу, і сатана невідступно їх переслідує та жорстоко на них нападає. Такі люди не мають щастя, вартого згадки, не мають права на нормальне існування, варте згадки, й тим більше гідності. Якщо ти піднімешся й станеш на бій із сатаною, використовуючи свою віру в Бога, покору і страх Божий як зброю, щоб битися із сатаною не на життя, а на смерть так, що повністю переможеш сатану та змусиш його піджати хвіст і ставати боягузливим щоразу, коли він тебе бачить, лише тоді він повністю покине всі свої напади та звинувачення проти тебе, – і в цей момент ти будеш спасенний і станеш вільним. Якщо ж ти просто сповнений рішучості повністю порвати із сатаною, але не споряджений ефективною зброєю, щоб перемогти його, ти все одно будеш у небезпеці. Із часом, коли ти будеш настільки замучений сатаною, що більше не матимеш ні краплі сили, але все одно не зможеш свідчити й не звільнишся до кінця від звинувачень і нападів сатани на тебе, у тебе вже залишатиметься мало надії на спасіння. Зрештою, коли буде проголошено про завершення Божої роботи, якщо ти досі перебуватимеш у лапах сатани, не в змозі звільнитися, тоді ти ніколи не матимеш ні шансу, ні надії. Тоді це натякає на те, що такі люди будуть повністю в полоні сатани.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Коли Йов уперше пройшов через випробування, його було позбавлено всього майна й усіх дітей, але він не впав і не сказав нічого, що образило Бога. Він переміг спокуси сатани, він подолав почуття до своїх матеріальних цінностей і свого потомства, пройшов випробування втратою усіх його зовнішніх речей – тобто він зміг підкоритися Богові, коли Бог забирав у нього ці надбання, та ще й скласти Богові подяку та хвалу за те, що Він зробив. Такою була поведінка Йова під час першої спокуси сатани, і таким було свідчення Йова під час першого випробування Бога. У другому випробуванні сатана простягнув руку, щоб уразити Йова, і хоча Йов зазнав такого великого болю, якого ще ніколи не відчував, його свідчення все одно було достатньо, аби приголомшити людей. Своєю силою духу, вірою й покорою перед Богом, а також страхом Божим Йов знову переміг сатану, а Бог знову схвалив і вподобав його поведінку та його свідчення. Під час цієї спокуси Йов своєю реальною поведінкою проголосив сатані, що плотський біль не може вплинути на його віру й покору Богові, не може позбавити його прив’язаності до Бога та його богобоязливого серця; Йов би не зрікся Бога й не відмовився від власної досконалості та праведності через те, що йому загрожувала смерть. Непохитна рішучість Йова зробила із сатани боягуза, його віра змусила сатану боятись і жахатися; завзятість, з якою Йов боровся у битві проти сатани не на життя, а на смерть, породила в сатані глибоку ненависть і озлоблення; досконалість і праведність Йова не залишили сатані нічого, що він міг би йому зробити, так що сатана відмовився від своїх нападів на нього та відступився від своїх звинувачень проти Йова, які висував перед Богом Єговою. Це означало, що Йов переміг світ, переміг плоть, переміг сатану, переміг смерть; він був цілком і повністю людиною, яка належала Богові. Під час цих двох випробувань Йов був непохитним у своєму свідченні, він дійсно втілив у життя свою досконалість і праведність, а рамки його життєвих принципів богобоязливості й утечі від злого розширилися. Після того, як Йов пройшов ці два випробування, його життя містило багатший досвід, і цей досвід зробив його зрілішим і загартованішим, сильнішим і твердіше переконаним, упевненішим у правоті й гідності тієї доброчесності, у якій Йов був непохитним. Послані Йову Богом Єговою випробування дали йому змогу глибоко пережити на власному досвіді та відчути Божу турботу про людину, а також дозволили йому відчути дорогоцінність Божої любові, і з того моменту його богобоязливість здобула увагу та любов до Бога. Випробування Бога Єгови не тільки не відштовхнули Йова далеко від Нього, а й наблизили серце Йова до Бога. Коли плотський біль, який терпів Йов, сягнув апогею, то турбота, яку він відчував від Бога Єгови, зробила так, що він не міг не проклясти свій день народження. Така поведінка не була давно спланованою, а була природним виявленням уваги та трепетної любові до Бога, які виходили з глибини серця Йова; це було природним виявленням, породженим його увагою та трепетною любов’ю до Бога. Тобто його увага та трепетна любов дійшли до межі відмови від себе, тому що він ненавидів себе та не хотів і не міг витерпіти того, щоб завдати Богові болю. Тоді Йов підніс своє давнє обожнювання, тугу за Богом і прив’язаність до Бога до рівня уваги та дбайливої любові. Водночас він також підніс свою віру, покору і богобоязливість до рівня уваги та дбайливої любові. Він не дозволяв собі робити нічого, що могло б зашкодити Богові, не допускав для себе ніякої поведінки, яка могла б поранити Бога, і не дозволяв собі завдати Богові якоїсь скорботи, горя чи навіть прикрощів заради самого себе. Хоча Йов і досі залишався тим самим Йовом, що й раніше, у Божих очах його віра, покора і страх Божий принесли Богові повне задоволення та втіху. Тоді Йов досяг тієї досконалості, якої від нього очікував Бог; він став людиною, у Божих очах дійсно вартою називатися «досконалою та праведною». Його праведні вчинки дали йому змогу перемогти сатану та бути непохитним у своєму свідченні про Бога. А ще його праведні вчинки зробили його досконалим, дозволили піднести цінність його життя та перейти в ній усі межі, а також зробили його першою людиною, якій сатана більше не дошкуляв нападами та спокусами. Оскільки Йов був праведним, сатана його звинувачував і спокушав; оскільки Йов був праведним, він був відданий у руки сатани; і оскільки Йов був праведним, він переміг і здолав сатану, залишившись непохитним у своєму свідченні. Відтоді Йов став першою людиною, якій більше ніколи не загрожувало бути відданою в руки сатани, він по-справжньому постав перед престолом Божим і жив у світлі, під благословеннями Божими, без сатанинських підглядання та біди… У Божих очах він став справжньою людиною; його було звільнено…

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!…» (Йов 2:9). Це були слова, промовлені сатаною в людській личині. Вони були нападом і звинуваченням, а ще заманюванням, і спокусою, і наклепом. Зазнавши невдачі в нападі на плоть Йова, сатана безпосередньо атакував його невинність (тобто доброчесність), бажаючи так змусити Йова відмовитися від своєї доброчесності, зректися Бога та припинити жити. Так само сатана хотів спокусити Йова такими словами: мовляв, якби Йов зрікся Єговиного імені, то йому не довелося б так мучитися; він зміг би звільнитися від плотських мук. Почувши пораду дружини, Йов дорікнув їй такими словами: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов давно знав ці слова, але в той час було доведено істинність цього Йовового знання.

Коли дружина порадила йому проклясти Бога й померти, ось що вона мала на увазі: «Твій Бог так до тебе ставиться – то чому б не проклясти Його? Чого ти досі живеш? Твій Бог до тебе такий несправедливий, а ти все одно досі кажеш: “хай благословенним буде ім’я Єгови”. Як Він міг наслати на тебе лихо, коли ти благословляєш Його ім’я? Мерщій зречися Божого імені та більше не слідуй за Богом. І тоді твоїм бідам настане кінець». У ту мить народилося свідчення, яке Бог бажав побачити від Йова. Жодна звичайна людина не могла б дати такого свідчення, і ми не читаємо про таке в жодній іншій біблійній історії – але Бог побачив це задовго до того, як Йов промовив свої слова. Бог просто побажав скористатися цією нагодою, щоб дозволити Йову довести всім, що Бог був правий. Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова. Цим було доведено Йовову досконалість і праведність, страх Божий і втечу від злого. Дорогоцінність Йова полягала в тому, що, коли він піддавався спокусам і навіть коли все його тіло було вкрите болючими гнояками, коли він терпів найтяжчі муки та коли дружина й рідні намовляли його, він усе одно говорив такі слова. Інакше кажучи, у серці він вірив, що, які б спокуси його не переслідували, які б тяжкі не були його нещастя й муки, він не зречеться Бога та не зневажить шлях богобоязливості й утечі від злого, навіть якщо його спіткає смерть. Як бачите, Бог займав у його серці найважливіше місце, і в серці Йова був тільки Бог. Саме тому ми читаємо у Святому Письмі такі описи Йова: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…». Він не просто не згрішив своїми устами – навіть у серці Йов не поскаржився на Бога. Він не сказав про Бога жодного образливого слова, і він не згрішив проти Бога. Не тільки його уста благословляли Боже ім’я – у серці він теж благословляв Боже ім’я; уста й серце Йова були єдині. Таким був справжній Йов, якого побачив Бог, і саме із цієї причини Бог ним і дорожив.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Віра Йова, його послух і свідчення про перемогу над сатаною стали для людей джерелом величезної підтримки й наснаги. У Йові люди бачать надію на власне спасіння, і вони бачать, що завдяки вірі, послуху та страху Божому цілком можливо перемогти сатану, взяти над ним гору. Люди бачать, що можуть осоромити й розбити сатану, доки приймають Боже володарювання та розпорядження, доки мають рішучість і віру не зректися Бога, утративши все, і люди бачать, що їм потрібно лише мати рішучість і наполегливість, аби бути непохитними у своєму свідченні, – навіть якщо через це вони втратять життя, – щоб сатана злякався й поспішно відступив. Свідчення Йова є застереженням для наступних поколінь, і це застереження говорить їм, що якщо вони не переможуть сатану, то ніколи не зможуть позбутися звинувачень і завад сатани, урятуватися від його знущань і нападів. Свідчення Йова просвітило наступні покоління. Це просвітління вчить людей, що тільки якщо вони будуть досконалими та праведними, вони зможуть боятися Бога й утікати від злого; воно вчить їх, що тільки якщо вони будуть боятися Бога й утікати від злого, вони зможуть сильно й голосно свідчити про Бога; тільки якщо вони будуть сильно й голосно свідчити про Бога, вони вже більше ніколи не будуть під контролем сатани та житимуть під проводом і захистом Бога – тільки тоді вони будуть по-справжньому спасенні. Особистість Йова та його життєве прагнення повинні бути прикладом для кожного, хто шукає спасіння. Те, чим він жив усе своє життя, і його поведінка під час випробувань – це дорогоцінний скарб для всіх, хто прямує шляхом богобоязливості й утечі від злого.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

Петро був вірний Мені багато років, але при цьому ніколи не ремствував і не скаржився; навіть Йов не був йому рівнею, і протягом століть всі святі не досягнули рівня Петра. Він не тільки прагнув пізнати Мене, але й пізнав Мене в той час, коли сатана впроваджував свої підступні замисли. Завдяки цьому Петро служив Мені протягом багатьох років, завжди згідно з Моєю волею, і з цієї причини сатана ніколи не використовував його. Петро засвоїв уроки, пов’язані з вірою Йова, але в той же час чітко бачив недоліки Йова. Хоча Йов відрізнявся великою вірою, йому не вистачало знань про питання духовного світу, тому він говорив багато слів, які не відповідали дійсності; це показує, що знання Йова були поверховими й не піддавалися вдосконаленню. Тому Петро завжди зосереджувався на набутті відчуття духу та завжди приділяв увагу спостереженню за динамікою духовного світу. Таким чином, він не тільки зміг дещо з’ясувати про Мої бажання, але й отримав крихту знань про підступні задуми сатани. Через це його знання про Мене стали більшими, ніж у будь-кого іншого впродовж віків.

Із досвіду Петра неважко зрозуміти, що якщо люди хочуть пізнати Мене, вони повинні зосередитися на ретельному міркуванні всередині свого духу. Я не прошу, щоб ти «присвячував» Мені певну кількість зовнішнього; це має другорядне значення. Якщо ти не знаєш Мене, то вся віра, любов і вірність, про які ти говориш, – це лиш ілюзії; вони – пусті слова, і ти обов’язково станеш тим, хто хвалиться переді Мною, але не знає себе. Таким чином, ти знову потрапиш до пастки сатани й не зможеш вибратися; ти станеш сином загибелі й об’єктом знищення. Однак, якщо ти холодний і байдужий до Моїх слів, то ти, безсумнівно, виступаєш проти Мене. Це факт, і тобі не завадило б поглянути через ворота духовного світу на безліч різноманітних духів, які зазнали Моєї кари. Хто з них, зіткнувшись із Моїми словами, не був пасивним, байдужим і несприйнятливим? Хто з них не поставився цинічно до Моїх слів? Хто з них не намагався знайти хиби в Моїх словах? Хто з них не використовував Мої слова як «оборонну зброю» для «захисту» себе? Вони використовували зміст Моїх слів не як шлях до пізнання Мене, а просто як іграшки для забави. Хіба в цьому вони не протистояли Мені напряму? Ким є Мої слова? Ким є Мій Дух? Я ставив вам такі запитання так багато разів, але чи отримували ви коли-небудь більш високі й чіткі прозріння щодо них? Чи переживали ви їх коли-небудь по-справжньому? Я ще раз нагадую вам: якщо ви не знаєте Моїх слів, не приймаєте їх і не втілюєте їх у життя, тоді ви неминуче станете об’єктами Моєї кари! Ви, без сумніву, станете жертвами сатани!

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 8»

Коли Бог сказав: «Стан битви в духовному світі стає очевидним безпосередньо серед усього Мого народу», Він мав на увазі, що, коли люди стають на правильний шлях і починають пізнавати Бога, сатана не тільки спокушає кожну людину внутрішньо, але може спокушати й саму церкву. Однак це шлях, яким мусить пройти кожен, тому нікому не потрібно турбуватися. Спокуса сатани може проявлятися в декількох формах. Хтось може знехтувати або зректися того, що говорить Бог, і може говорити негативні речі, щоб послабити позитивний настрій інших людей; однак така людина зазвичай не схиляє інших на свою сторону. Це важко розпізнати. Основна причина цього полягає в тому, що така людина може все ще активно відвідувати зібрання, але у неї немає чіткого розуміння видінь. Якщо церква не захиститься від таких людей, то їхній негатив може похитнути всю церкву, змусивши її холодно реагувати на Бога й тим самим не звертати уваги на Божі слова, – а це означало б впасти прямо в спокусу сатани. Така людина може й не повставати проти Бога безпосередньо, але через те, що вона не може осягнути Божі слова й не знає Бога, вона може зайти так далеко, що почне скаржитися, або її серце сповниться обурення. Вона може сказати, що Бог залишив її, і тому вона нездатна отримати просвітлення й освічення. Вона може захотіти піти, але вона трохи боїться, і вона може сказати, що Божа робота походить не від Бога, а натомість є роботою злих духів.

Чому Бог так часто згадує Петра? І чому він каже, що навіть Йов не наблизився до того, щоб бути йому рівним? Ці слова не тільки спонукають людей звернути увагу на дії Петра, але й змушують їх відкинути всі приклади, які у них є в серцях, оскільки навіть приклад Йова, який володів найбільшою вірою, не підійде. Досягти кращого результату можна тільки тоді, коли люди зможуть відкинути все, намагаючись наслідувати Петра, і, чинячи так, просунутися на крок уперед у своєму пізнанні Бога. Бог показує людям шлях практики, яким ішов Петро, щоб пізнати Бога, і мета цього – дати людям відправну точку. Потім Бог передрікає один зі способів, яким сатана буде спокушати людей, коли Він каже: «Однак, якщо ти холодний і байдужий до Моїх слів, то ти, безсумнівно, виступаєш проти Мене. Це факт». У цих словах Бог пророкує підступні замисли, які спробує застосовувати сатана; ці слова слугують як попередження. Неможливо, щоб усі були байдужі до Божих слів, але, тим не менш, деякі люди потраплять у полон цієї спокуси. Тому в кінці Бог підкреслює: «Якщо ви не знаєте Моїх слів, не приймаєте їх і не втілюєте їх у життя, тоді ви неминуче станете об’єктами Моєї кари! Ви, без сумніву, станете жертвами сатани!». Це Божа порада людству, але, врешті-решт, як і передрік Бог, частина людей неминуче стане жертвою сатани.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тлумачення таємниць “Божих слів до цілого всесвіту”, Глава 8»

Матвія 4:8–11: «Знов диявол бере Його на височезную гору, і показує Йому всі царства на світі та їхнюю славу, та й каже до Нього: Це все Тобі дам, якщо впадеш і мені Ти поклонишся! Тоді каже до нього Ісус: Відійди, сатано! Бож написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому! Тоді позоставив диявол Його. І ось Анголи приступили, і служили Йому».

Зазнавши невдачі у двох своїх попередніх підступах, диявол-сатана спробував ще один: він показав Господу Ісусу всі царства світу та їхню славу й зажадав, щоб Він йому поклонився. Що із цієї ситуації можна зрозуміти про істинне обличчя диявола? Хіба диявол-сатана не повністю безсоромний? (Так.) У чому виявляється його безсоромність? Усе суще було створено Богом, і все ж Сатана взяв та й показав усе це Богові зі словами: «Поглянь на багатство та славу всіх цих царств. Якщо Ти мені поклонишся, я все це Тобі віддам». Хіба це не повна підміна ролей? Хіба сатана не безсоромний? Бог створив усе суще, але хіба Він створив усе суще заради Своєї власної втіхи? Бог усе віддав людству, але сатана захотів усе це захопити, а захопивши все це, сказав Богу: «Поклонися мені! Поклонися мені, і я все це віддам Тобі». Це і є потворне обличчя сатани; він повністю безсоромний! Сатана не знає навіть значення слова «сором». Це тільки ще один приклад його нечестя. Він навіть не знає, що таке сором. Сатана чітко знає, що Бог створив усе суще, що Він управляє всім сущим і панує над ним. Усе суще належить не людині й тим паче не сатані, а Богові, і все ж диявол-сатана зухвало заявив, ніби дасть усе суще Богові. Хіба це не черговий приклад того, як сатана вкотре чинить абсурдно та безсоромно? Через це Бог ненавидить сатану ще більше, чи не так? Але що б не пробував сатана, чи зумів він обдурити Господа Ісуса? Що казав Господь Ісус? («Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!») Чи є в цих слів практичне значення? (Так.) Яке це практичне значення? З мови сатани ми бачимо його нечестя та безсоромність. Тож якби людина поклонялася сатані, який би в цього був результат? Чи набула б вона багатство та славу всіх царств? (Ні.) Що б вона набула? Чи стало б людство таким же безсоромним і сміховинним, як сатана? (Так.) Люди б тоді нічим не відрізнялися від сатани. Тому Господь Ісус сказав ці слова, важливі для всіх людей без винятку: «Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому!». Це означає, що якби ти служив іншому, крім Господа, крім Самого Бога, якби ти поклонявся дияволу-сатані, то ти б борсався в тому ж бруді, що й сатана. Тоді ти ділив би із сатаною його безсоромність і нечестя, і ти так само, як сатана, спокушав би Бога й накидався б на Бога. Який би тоді для тебе був результат? Бог погидував би тобою, і вразив би тебе, і знищив би тебе. Після того як сатана кілька разів безуспішно спокушав Господа Ісуса, чи зробив він ще одну спробу? Сатана не зробив нової спроби, а тоді пішов. Що це доводить? Це доводить, що перед обличчям Бога нечестива натура сатани, його злостивість, його абсурдність і безглуздість не варті й згадки. Господь Ісус переміг сатану лише трьома реченнями, після чого той побіг геть, підібгавши хвоста й соромлячись показати своє обличчя, і більше ніколи не спокушав Господа Ісуса. Оскільки Господь Ісус переміг цю спокусу сатани, то тепер Він міг безперешкодно продовжувати ту роботу, яку мав виконати, і ті завдання, які Він мусив покласти на Свої плечі. Чи мало б усе, що робив і говорив Господь Ісус у цій ситуації, якесь практичне значення для всіх людей без винятку, якби застосувати це до сьогодення? (Так.) Яке це практичне значення? Чи легко перемогти сатану? Чи повинні люди чітко розуміти нечестиву натуру сатани? Чи повинні люди точно розуміти спокуси сатани? (Так.) Якби ти зміг наскрізь побачити нечестиву сатанинську натуру, коли переживаєш сатанинські спокуси у власному житті, то хіба ти не зміг би її перемогти? Якби ти знав про абсурдність і безглуздість дій сатани, хіба ти все одно був би на боці сатани й накидався б на Бога? Якби ти розумів, як у тобі виявляються сатанинська злостивість і безсоромність – якби ти ясно усвідомлював і розумів ці речі, – невже б ти й далі так накидався на Бога та спокушав Його? (Ні, ми б такого не робили.) А що б ви робили? (Ми б повстали проти сатани та відкинули б його.) Це легко зробити? Це нелегко. Для цього люди повинні часто молитися, повинні часто ставати перед Богом і заглядати в себе. І вони повинні дозволити, щоб на них зійшли Божа дисципліна, Його суд і кара. Тільки так люди поступово вивільняться від введення в оману сатаною та його контролю.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V»

Чи багато спокус чигає на людей, які живуть зараз у цьому суспільстві? Спокуси оточують тебе з усіх боків, усілякі злі течії, усілякі розмови, усілякі думки й погляди, усілякі спокуси та зваби з боку всіляких людей, усілякі диявольські личини, які носять усілякі люди. Усе це спокуси, з якими ти стикаєшся. Наприклад, люди можуть робити тобі послуги, збагачувати тебе, дружити з тобою, ходити з тобою на побачення, давати тобою гроші, роботу, запрошувати на танці, виявляти до тебе ввічливість або дарувати подарунки. Усе це може бути спокусою. Якщо щось піде не так, ти потрапиш у пастку. Якщо ти внутрішньо не озброєний певною істиною й не маєш справжнього духовного стану, ти не зможеш побачити ці речі такими, якими вони є, і всі вони стануть для тебе пастками та спокусами. З одного боку, якщо ти не володієш істиною, то не зможеш бачити сатанинські хитрощі й не зможеш бачити сатанинські обличчя різних людей. Ти не зможеш перемогти сатану, зректися плоті й досягти послуху Богові. З іншого боку, не маючи реальності істини, ти не зможеш протистояти різноманітним злим течіям, злим поглядам, абсурдним думкам і висловлюванням. Коли ти із цим зіткнешся, це буде схоже на раптове похолодання. Можливо, ти лише злегка застудишся, а можливо, це буде щось серйозніше – ти навіть можеш отримати потенційно небезпечний для життя холодовий удар.^[a] Можливо, ти повністю втратиш віру. Якщо тобі бракує істини, усього кілька слів від сатани та дияволів світу безбожників викличуть у тебе розгубленість і збентеження. Ти сумніватимешся, чи варто вірити в Бога та чи є така віра правильною. Може статися так, що сьогодні ти йдеш на зібрання й перебуваєш у доброму стані, а завтра йдеш додому та дивишся дві серії телесеріалу. Тебе переманили. Увечері ти забуваєш помолитися перед сном, і твій розум повністю зайнятий сюжетом серіалу. Якщо ти продовжуєш дивитися телевізор упродовж двох днів, твоє серце вже далеко від Бога. Ти більше не хочеш читати Боже слово або спілкуватися про істину. Ти навіть не хочеш молитися Богу. У своєму серці ти постійно промовляєш: «Коли я зможу щось зробити? Коли я можу почати якусь важливу справу? Моє життя не повинно бути марним!». Чи це зміна точки зору? Спочатку ти хотів більше дізнатися про істину, щоб поширювати Євангеліє та свідчити про Бога. Чому ти тепер змінився? Просто дивлячись фільми й телепередачі, ти дозволяєш сатані заволодіти твоїм серцем. Твій духовний стан справді малий. Чи вважаєш ти, що маєш достатній духовний стан, щоб протистояти цим злим течіям? Зараз Бог проявляє до тебе благодать і бере тебе у Свій дім, щоб ти виконував свій обов’язок. Не забувай про свій духовний стан. Зараз ти – квітка в оранжереї, нездатна протистояти зовнішньому вітру та дощу. Якщо люди не здатні розпізнати ці спокуси та протистояти їм, то сатана може взяти їх у полон у будь-який час і в будь-якому місці. Таке у людини жалюгідне становище й малий духовний стан. Оскільки ти не володієш реальністю істини й тобі бракує її розуміння, то всі слова сатани для тебе як отрута. Якщо ти прислухаєшся до них, вони безповоротно застрягнуть у твоєму серці. У своєму серці ти кажеш: «Я заткну вуха й зав’яжу собі очі», але ти не можеш уникнути спокуси сатани. Ти не живеш у вакуумі. Якщо ти почуєш слова сатани, ти не зможеш встояти. Ти потрапиш у пастку. Ти молитимешся та проклинатимеш себе, але марно. Ти не можеш встояти. Такі речі можуть впливати на твої думки й на твої дії. Вони можуть перегородити твій шлях прагнення до істини. Вони навіть можуть контролювати тебе, завадити тобі повністю присвятити себе Богові, зробити тебе пасивним і слабким, тримати тебе далеко від Бога. Врешті-решт, ти станеш нікчемним і втратиш будь-яку надію.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки в частому читанні Божих слів і розмірковуванні над істиною є шлях уперед»

Примітка:

a. Холодовий удар – термін, що використовується в традиційній китайській медицині для позначення потенційно небезпечного для життя, сильного відчуття внутрішнього холоду, спричиненого зовнішніми факторами.

Прийняття Христа й слідування за Ним у будь-якій країні супроводжується певним рівнем переслідування й поневірянь. Ти завжди маєш діяти з обережністю і молитися до Бога та звертатися до Нього, і також потрібно мати мудрість та розум. Хай якою є країна і соціальне середовище, у яких ти перебуваєш, усі вони мають відповідне середовище, яке Бог організував і влаштував для тебе. Усе залежить від того, чи прагне людина до істини. Комфортне середовище приносить людям спокуси, тоді як переслідування катуваннями також приносить спокуси й випробування. Чи є тоді випробування в комфортних середовищах? Існують також Божі випробування. Бог організував це комфортне середовище для тебе, і все залежить від того, як ти це переживатимеш – чи буде тебе повністю спіймано в пастки сатани й у сатанинську спокусу, чи зможеш ти перемогти це в усіх відношеннях і свідчити про Бога, твердо тримаючись своєї відданості та обов’язку. Усе це залежить від того, як ти це переживаєш і який вибір робиш. Брати й сестри з материкового Китаю живуть у дещо тяжчих умовах, і Бог дав їм дещо важчу ношу й організував для них дещо суворіше середовище, але Він також дав їм більше. Що суворіше середовище і що тяжчі випробування дає Бог, то більше люди здобувають. Але й у комфортному середовищі люди всюди переживають спокуси й випробування, і Бог також дав багато й тобі. Якщо щоразу, стикаючись зі спокусою, ти зможеш перемогти її, то здобудеш не менше, ніж твої брати й сестри, які зазнають переслідувань катуваннями. Це також потребує прагнення до істини й духовного зросту, щоб перемагати. Наприклад, такі речі, як перебування разом із сім’єю, добре їсти й пити, розваги і насолоди, а також деякі соціальні тенденції, що дають утіху плоті й призводять до розпусти, – це все спокуси для тебе. Коли ти стикаєшся із цими спокусами, вони не лише привертають твою увагу, але й непокоять та спокушають тебе. Коли ти слідуєш за світськими речами й тенденціями, тоді й постають спокуси сатани – або, можна також сказати, Божі випробування. Тобі доведеться робити вибір щодо того, як реагувати на ці спокуси й випробування, – і саме тоді Бог випробовує людей і виявляє їх такими, які вони насправді є. Це той час, коли сказане тобі Богом та істини, які ти зрозумів, мають діяти. Якщо ти – людина, що прагне до істини, і маєш у своєму серці істинну віру в Бога, тоді ти зможеш перемогти ці спокуси й бути непохитним та свідчити про Бога у випробуваннях, які Він організував для тебе. Якщо ж замість любові до істини ти любиш світ, любиш модні тенденції, любиш упиватися комфортом й задовольняти свою плоть та любиш порожнє життя, тоді ти слідуватимеш за цими світськими речами. Ти відчуватимеш захоплення цими речами, вони приваблюватимуть тебе і тобою заволодіватимуть. Потроху твоє серце втратить зацікавленість у вірі в Бога, ти відчуєш відразу до істини, і тоді, серед спокус, сатана вирве тебе. У такому випробуванні ти втратиш своє свідчення. Є багато людей, які чули чимало проповідей і виконують свої обов’язки, але однаково всередині відчувають порожнечу. Вони і далі люблять слідувати за поп-зірками та знаменитими людьми, триматися тенденцій, дивитися розважальні програми по телевізору й навіть цілими ночами дивитися серіали, аж до того, що починають вести нічний спосіб життя. Дехто з молодих навіть грає у відеоігри. Підсумовуючи, вони, не вагаючись, платять будь-яку ціну й фанатично женуться за цими модними речами. А чому вони так роблять? Тому що вони не здобули істини. Люди, які не здобули істини, мають певне відчуття – що нібито немає великої різниці між тим, щоб вірити в Бога, і не вірити в Нього. Вони і далі відчувають порожнечу у своєму серці й відсутність сенсу у своєму житті. Якщо вони слідують тенденціям, їм здається, що вони більш наповнені, що їхнє життя трішки збагатилося і що вони кожного дня стають трохи щасливішими. Якщо вони вірять у Бога і не слідують тенденціям, вони однаково відчувають, що життя беззмістовне й порожнє. Причина в тому, що вони не люблять істину. Також можна з упевненістю сказати, що ці люди анітрохи не розуміють істини й не мають істини-реальності, і тому не можуть жити, не слідуючи тенденціям. Деякі люди ніколи не прагнули до істини, і вони не знаходять спокою навіть під час виконання своїх обов’язків. Вони не здатні бути непохитними, стикаючись зі спокусами, і зрештою їм доводиться відступити. Деякі люди виявляють достатньо ентузіазму і мають рішучість, коли починають виконувати свої обов’язки, але, стикаючись зі спокусами, перестають бажати їх виконувати, роблять це недбало і без відданості. У цьому немає свідчення. Якщо вони можуть відмовитися від своїх обов’язків, щойно зіштовхнуться зі спокусами, і вибрати те, що їм до вподоби, тоді в них немає свідчення. Якщо прийде інша спокуса, вони можуть відкинути Бога й захотіти слідувати світським тенденціям та залишити церкву. Або коли прийде інша спокуса, вони починають сумніватися в Богові, вони не впевнені, чи Він узагалі існує, і навіть починають вірити в те, що походять від мавп. Цих людей повністю взяв у полон сатана. Поглинуті всіма цими спокусами, вони не моляться Богу й не шукають істину. Вони думають лише про долю своєї плоті, і в результаті цього не є непохитними у своєму свідченні. Крок за кроком сатана тягне їх до пекла і в безодню смерті. Бог віддав цю людину сатані, і вона вже не має жодного шансу на спасіння. Скажи Мені, хіба прагнення до істини не важливе? (Важливе.) Істина дуже важлива. Яку функцію може виконувати істина? Щонайменше вона може допомогти тобі розпізнати підступи сатани, коли ти стикаєшся зі спокусою, – пізнати, що ти маєш робити, а чого не маєш, і що саме ти маєш вибрати. Принаймні ти знатимеш ці речі. Найважливіше те, що істина дасть тобі змогу бути непохитним, стикаючись зі спокусою. Ти зможеш бути непохитним – стійким і непорушним, – тримаючись обов’язку, який дав тобі Бог, будучи відданим цьому обов’язку і здатним відкинути сатану. Ти зможеш бути непохитним у своєму свідченні серед випробувань, як це робив Йов. Це те, що люди, щонайменше, мають здобути.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

На Землі всілякі злі духи вічно нишпорять у пошуках місця для відпочинку й нескінченно шукають людські трупи, щоб поглинути їх. Мій народе! Ти повинен залишатися під Моєю опікою й захистом. Ніколи не будь розпусним! Ніколи не поводься необачно! Ти маєш запропонувати свою відданість в Моєму домі, і тільки завдяки відданості ти зможеш протистояти підступності диявола. За жодних обставин ти не повинен поводитися так, як у минулому, роблячи одне переді Мною, а інше за Моєю спиною; якщо ти чиниш так, то ти вже не підлягаєш спокуті. Хіба Я не промовив більш ніж достатньо таких слів, як ці? Саме тому, що стара природа людства невиправна, Мені доводиться постійно нагадувати людям про це. Не впадайте в нудьгу! Усе, що Я кажу, – заради забезпечення вашої долі! Огидне й нечисте місце – це саме те, що потрібно сатані; чим безнадійніше невиправними й чим розпуснішими ви є, відмовляючись підкорятися обмеженням, тим більше ці нечисті духи будуть використовувати будь-яку можливість, щоб проникнути в вас. Якщо ви дійшли до такого стану, то ваша вірність буде не чим іншим, як порожньою балаканиною, що не має жодного відношення до дійсності, і нечисті духи проковтнуть вашу рішучість і перетворять її в непослух і сатанинські змови, які будуть використані для підриву Моєї роботи. У такому разі Я можу поразити тебе в будь-який момент. Ніхто не розуміє серйозності цієї ситуації; усі люди просто залишаються глухі до того, що вони чують, і не проявляють анінайменшої обережності. Я не пам’ятаю про те, що було зроблено в минулому; ти насправді все ще чекаєш, що Я буду поблажливий до тебе, «забувши» ще раз? Хоча люди виступають проти Мене, Я не буду тримати на них зла, тому що вони занадто слабкі духовно, і тому Я не ставлю до них надмірно високих вимог. Усе, що Я вимагаю, – це щоб вони не були розпусними й щоб вони мали стриманість. Звісно ж, виконання цієї єдиної умови не виходить за рамки ваших можливостей, чи не так?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 10»

Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче щось народжене людськими домовленостями або людськими завадами. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є ставка, що її робить сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні про Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, що сталося з Йовом, було справою рук людських і завадою з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог на вас виконує, стоїть парі сатани з Богом, – за всім цим стоїть битва. Наприклад, якщо ти упереджено ставишся до своїх братів і сестер, у тебе будуть слова, які ти захочеш сказати – слова, що, як ти відчуваєш, можуть викликати невдоволення Бога, – але якщо ти їх не скажеш, ти відчуватимеш внутрішній дискомфорт, і в цей момент усередині тебе розгорнеться битва: «Казати мені чи ні?». Це і є битва. Таким чином, у всьому, з чим ти стикаєшся, відбувається битва, і коли всередині тебе відбувається битва, завдяки твоїй реальній співпраці та справжньому стражданню Бог працює всередині тебе. Зрештою, ти здатний відкинути те, що всередині тебе, і гнів природним чином згасає. Такий результат твоєї співпраці з Богом. Усе, що роблять люди, вимагає від них сплачувати своїми зусиллями певну ціну. Без реальних труднощів вони не здатні догодити Богу; вони навіть не наближаються до того, щоб догодити Богу, і просто виголошують беззмістовні гасла! Чи можуть ці порожні гасла догодити Богові? Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні про Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для свідчення. Хоча ззовні вони можуть здаватися неважливими, коли такі речі стаються, вони показують, любиш ти Бога чи ні. Якщо любиш, ти зможеш бути непохитним у своєму свідченні про Нього, а якщо ти не втілив любов до Нього в життя, це свідчить, що ти не той, хто втілює істину в життя, що ти без істини й без життя, що ти – полова! У всьому, що стається з людьми, Богові потрібно, аби вони були непохитними у своєму свідченні про Нього. Хоча в цей момент з тобою не відбувається нічого особливого і ти не свідчиш багато, всі подробиці твого повсякденного життя стосуються свідчення про Бога. Якщо ти можеш заслужити на захоплення своїх братів і сестер, членів своєї сім’ї та всіх навколо тебе; якщо одного дня прийдуть невіруючі та почнуть захоплюватись усім, що ти робиш, і побачать, що все, що робить Бог, дивовижне, тоді ти успішно свідчив. Хоча у тебе немає проникливості і твоє достоїнство низького рівня, завдяки Божому вдосконаленню тебе ти здатний догодити Йому і дбати про Його наміри, показуючи іншим, яку велику роботу Він виконав у людях найнижчого достоїнства. Коли люди пізнають Бога і стають звитяжцями перед сатаною, великою мірою відданими Богу, тоді ні в кого немає більшої стійкості, аніж у цієї групи людей, і це – найбільше свідчення. Хоча ти не здатний виконувати велику роботу, ти здатний догодити Богу. Інші не можуть відкинути свої уявлення, а ти можеш; інші не можуть свідчити про Бога у своєму реальному житті, але ти можеш використати свій реальний духовний стан і дії, щоб відплатити за Божу любов і голосно свідчити про Нього. Тільки це вважається справжньою любов’ю до Бога. Якщо ти на це не здатний, ти не свідчиш ані серед членів своєї сім’ї, ані серед братів і сестер, ані перед людьми цього світу. Якщо ти не можеш свідчити перед сатаною, сатана посміється з тебе, він поставиться до тебе як до блазня, як до іграшки, він часто виставлятиме тебе на посміховисько і зведе тебе з розуму. У майбутньому тебе можуть спіткати великі випробування, але сьогодні, якщо ти любиш Бога щирим серцем, і якщо, незважаючи на те, наскільки великі випробування чекають попереду, незалежно від того, що з тобою станеться, ти зможеш залишатися непохитним у своєму свідченні й зможеш догоджати Богові, тоді твоє серце буде втішене, і ти не боятимешся, хай там із якими великими випробуваннями ти зіткнешся в майбутньому. Ви не можете бачити, що станеться у майбутньому; ви можете лише догоджати Богові за сьогоднішніх обставин. Ви не здатні на великі справи – ви повинні зосередитися на тому, щоб догодити Богу, переживаючи Його слова в реальному житті, і ви повинні свідчити потужно й гучно і так осоромлювати сатану. Хоча твоя плоть залишиться незадоволеною і постраждає, ти догодиш Богу та осоромиш сатану. Якщо ти завжди чинитимеш так, Бог відкриє перед тобою шлях. Коли одного дня прийде велике випробування, інші впадуть, а ти однаково зможеш залишатися непохитним: завдяки тій ціні, яку ти сплатив, Бог захистить тебе, і ти зможеш бути непохитним і не впасти.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише той, хто любить Бога, по-справжньому вірить у Бога»

Які випробування ви здатні витримати сьогодні? Чи наважитесь стверджувати, що маєте основу, чи спроможні бути непохитними, зіткнувшись із випробуваннями? Наприклад, такими, коли сатана полює на вас та переслідує вас, або випробування статусом і престижем, шлюбом чи багатством, чи можете ви подолати ці випробування? (Деякі з них ми більш-менш здатні подолати.) Скільки є ступенів у випробуваннях? І який ступінь можете подолати ви? Можливо, тобі не страшно, коли ти чуєш про чийсь арешт за віру в Бога, і ти не лякаєшся, побачивши, як арештовують і катують інших, – але коли заарештовують тебе, і ти опиняєшся в такій ситуації, чи здатен ти бути непохитним? Це серйозне випробування, чи не так? Скажімо, ти знаєш когось, хто має доволі непогану людську сутність, палко вірить у Бога, зрікся сім’ї та кар’єри, аби виконати свій обов’язок, та багато страждав. Раптом настає день, коли таку людину заарештовують та засуджують до тюремного ув’язнення за віру в Бога, і ти дізнаєшся, що пізніше її забили до смерті. Чи це є випробуванням для тебе? Як би ти відреагував, якби це сталося з тобою? Як би ти це переживав? Чи шукав би істину? Як би ти шукав істину? Як під час такого випробування змусити себе бути непохитним і зрозуміти Божу волю, а з неї здобути істину? Чи ти колись задумувався над цим? Чи легко подолати такі випробування? Чи вони є надзвичайними? Як слід переживати виняткові речі, що суперечать людським поняттям та уявленням? Якщо в тебе немає шляху, чи ти маєш право скаржитися? Чи вмієш ти шукати істину в словах Божих та бачити суть проблем? Чи вмієш послуговуватися істиною, щоб визначити правильні принципи для практики? Хіба не це слід шукати в тих, хто прагне істини? Як можна пізнати Божу роботу? Як її прожити, щоб одержати Божий суд, очищення, спасіння та вдосконалення? Які істини необхідно зрозуміти, щоб вирішити безліч людських уявлень та образ на Бога? Якими найкориснішими істинами слід озброїтися, істинами, що допоможуть бути непохитним посеред різноманітних випробувань? Наскільки високим є ваш нинішній духовний стан? Який ступінь випробувань ви здатні подолати? Чи маєте бодай якесь уявлення про це? Якщо ні, тоді це спірне питання. Ви щойно сказали, що «більш-менш здатні подолати деякі з них». Це безглуздо. Ви повинні чітко знати свій духовний стан та істини, якими ви вже озброїлись, які перевірки здатні пройти, які випробування прийняти та якими істинами ти маєш володіти в тих чи інших випробуваннях, які знання мати про Божу роботу, а також вміти обирати шлях, який удовольнить Бога, – ти повинен добре все це розуміти. Зіткнувшись із чимось таким, що не відповідає твоїм поняттям та уявленням, як ти це переживеш? Як у таких випадках слід озброїтися істиною – та якими її аспектами, – щоб пройти через це безболісно, не просто позбувшись власних уявлень, але й досягнувши справжнього пізнання Бога, – чи не цього ви повинні прагнути? Які випробування ви зазвичай переживаєте? (Статус, престиж, вигода, гроші, стосунки між жінками та чоловіками.) В основному це найпоширеніші з них. Що ж до вашого нинішнього духовного стану, в яких випробуваннях ви здатні тримати себе в руках і бути непохитними? Чи маєте ви справжній духовний стан для подолання цих випробувань? Чи дійсно ви можете гарантувати, що виконаєте свій обов’язок належним чином і не вчините жодних дій, які є порушенням істини, підриванням, втручанням у чужі справи чи проявом зухвалості й бунтарства, або засмучують Бога? (Ні.) То що саме ви мусите робити для належного виконання свого обов’язку? По-перше, обов’язково проаналізувати себе в усьому, зрозуміти, чи відповідають ваші дії принципам істини, чи не є вони поверховими, чи немає в них елементів бунтарства або опору. Якщо вони є, тоді ви повинні шукати істину, аби усунути їх. Крім того, якщо не знаєте чогось про себе, то мусите шукати істину, щоб розібратися із цим. Зазнавши критики та обтинання, варто прийняти їх та підкоритися. Доки люди висловлюються згідно з фактами, ви абсолютно не маєте права сперечатися та вдаватися до софістики з ними; лише тоді ви зможете пізнати себе й по-справжньому покаятися. Людям слід виконати вимоги цих двох аспектів та здобути справжнє входження. У такий спосіб вони зможуть досягти розуміння істини, увійти в реальність та виконати свій обов’язок на прийнятному рівні.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддаючи своє серце Богу, можна здобути істину»

У своєму щоденному житті люди стикаються зі всілякими людьми, подіями й об’єктами, і якщо в них не буде істини, і вони не молитимуться й не шукатимуть її, тоді виявиться, що їм тяжко відмовитися від спокуси. Для прикладу візьмімо відносини між чоловіками й жінками. Деякі люди не здатні опиратися таким спокусам, і щойно вони стикаються з такою ситуацією, то зазнають краху. Хіба це не показує, що їхній духовний рівень замалий? Ось такими жалюгідними є люди без істини, і вони не мають жодного свідчення. Деякі люди впадають у спокусу, коли стикаються із ситуацією, пов’язаною з грішми. Коли вони бачать когось грошовитого, то нарікають: «Чому в нього так багато грошей, а я такий бідний? Це несправедливо!». Коли з ними таке трапляється, вони нарікають і не можуть ні зрозуміти щось від Бога, ні підкоритися Його упорядкуванню й розпорядженню. Дехто також завжди зосереджений на статусі й не може подолати цю спокусу, коли стикається з нею. Наприклад, безбожник хоче найняти його на офіційну посаду, яка дасть йому багато переваг, і він не здатний бути непохитним. Він думає: «Чи повинен я це робити?». Він молиться, міркує, а тоді: «Так, повинен!». Він ухвалив своє рішення, і в його пошуку більше немає мети. Він чітко вирішив зайняти цю офіційну посаду й отримати її переваги, але він також хоче повернутися й вірити в Бога, боячись утратити благословення віри в Бога. Тому він молиться Йому так: «Будь ласка, Боже, перевір мене». А в чому тебе залишилось перевірити? Ти вже вирішив зайняти свою офіційну посаду. Ти не був непохитним у цьому питанні, і ти вже зазнав краху. Хіба тебе треба ще перевіряти? Ти не гідний Божої перевірки. Чи придатний ти до неї зі своїм жалюгідно низьким духовним рівнем? Є навіть такі мерзенні люди, які змагаються за будь-яку перевагу, яку бачать. Святий Дух перебуває прямо поруч із ними, спостерігає за ними, щоб побачити, які погляди вони висловлюють і яке ставлення вони мають, і починає їх перевіряти. Дехто думає собі: «Я цього не хочу, навіть якщо це Божа доброта до мене. Мені вже достатньо всього, і Бог показує мені забагато доброти. Мені байдуже на ситну їжу й гарний одяг, я піклуюсь лише про прагнення до істини й здатність досягти Бога. Істина, яку я отримав, дана мені Богом задарма. Я не гідний усього цього». Святий Дух уважно досліджує таких людей і просвітляє їх ще більше, дозволяючи їм ще більше зрозуміти, бути більш зміцненими й роблячи істину зрозумілішою для них. Однак ті мерзенні люди бачать, що комусь віддають перевагу, і думають: «Я позмагаюся за неї, перш ніж хтось інший зможе це зробити. Якщо її віддадуть комусь іншому, а не мені, я їх добряче вилаю й завдам їм неприємностей. Я їм покажу, із якого я тіста, а тоді побачимо, кому це віддадуть наступного разу!». Святий Дух бачить, якого сорту ці люди, і викриває їх. Їхню потворність виявлено, і таку людину слід покарати. Скільки б років вони не вірили, це їм нічого не дасть. Вони не можуть нічого здобути! У багатьох випадках, коли Святий Дух виявляє до людей доброту, вони її здобувають тоді, коли не очікують на неї. Якщо Бог не виявлятиме до тебе доброту, твоє покарання також станеться тоді, коли ти цього не очікуватимеш. Ось які небезпечні речі трапляються з тими, хто не прагне до істини.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. У вірі в Бога визначальним є здобуття істини»

Якщо ти не усвідомлюєш спокус, із якими стикаєшся, але погано з ними справляєшся й не здатен зробити правильний вибір, ці спокуси принесуть тобі горе й страждання. Наприклад, скажімо, особливе ставлення братів і сестер до тебе включає матеріальні вигоди: вони годують тебе, одягають, дають притулок і задовольняють твої щоденні потреби. Якщо те, чим ти насолоджуєшся, краще за те, що вони дають тобі, ти дивитимешся на це зверхньо й навіть можеш зневажити їхні дари. Однак якби ти зустрів багатого чоловіка, і він подарував би тобі гарний одяг, кажучи, що сам його не носить, чи зміг би ти встояти перед такою спокусою? Можливо, ти б обдумував таку ситуацію, кажучи собі: «Він багатий, і цей одяг для нього ніщо. Він усе одно його не носить. Якщо він не віддасть одяг мені, то просто спакує й десь покладе. Тож я залишу його собі». Що ви думаєте про таке рішення? (Людина вже користується перевагами статусу.) Чому вона користується перевагами статусу? (Тому що вона прийняла гарні речі.) Чи означає це насолоду перевагами статусу, коли ти просто приймаєш гарні речі, запропоновані тобі? Якщо тобі пропонують щось звичайне, але саме те, що тобі потрібно, і ти приймаєш цю річ, чи це також вважається насолодою перевагами статусу? (Так. Коли люди приймають щось від інших, аби задовольнити власні егоїстичні бажання, це враховується.) Здається, ви не зовсім зрозуміли. Чи ти колись замислювався над цим? Якби ти не був керівником і не мав би жодного статусу, чи запропонував би той чоловік цей подарунок? (Не запропонував би.) Звичайно, не запропонував би. Саме тому, що ти є керівником, він робить тобі цей подарунок. Природа речі змінилася. Це не звичайна благодійність, і в цьому проблема. Якби ти запитав його: «Якби я був не керівником, а звичайним братом чи сестрою, чи зробив би ти мені такий подарунок? Якби ця річ була потрібна братові чи сестрі, ти б віддав її їм?». Він відповів би: «Я б не зміг. Я не можу нікому дарувати речі з власної волі. Я даю це тобі, тому що ти мій керівник. Якби ти не мав цього особливого статусу, чому б я давав тобі такий подарунок?». Тепер бачиш, що ти не зрозумів ситуацію. Ти повірив тому чоловіку, коли він сказав, що йому не потрібен цей гарний одяг, але він обманював тебе. Його мета – змусити тебе прийняти його подарунок, аби в майбутньому ти був добрим і ставився до нього з особливою повагою. Саме цей намір стоїть за його подарунком. Справа в тому, що в глибині душі ти знаєш, що він ніколи не зробив би тобі такого подарунка, якби ти не мав статусу, але ти все одно приймаєш його. Своїм язиком ти кажеш: «Дякувати Богу. Я отримав цей подарунок від Бога, це Божа ласка до мене». Ти не тільки користуєшся перевагами статусу, але й насолоджуєшся речами Божого обраного народу, наче маєш на них повне право. Хіба це не безсоромно? Якщо людина не має совісті й позбавлена будь-якого сорому, то це проблема. Чи це лише питання поведінки? Чи приймати щось від інших – просто неправильно, а відмовлятися від цього – правильно? Що ви повинні робити, зіткнувшись із такою ситуацією? Ти повинен запитати дарувальника, чи те, що він робить, відповідає принципам. Скажи йому: «Пошукаймо вказівки в Божому слові або адміністративних правилах церкви й подивімося, чи твій учинок відповідає принципам. Якщо ні, то я не можу прийняти такий дар». Якщо дарувальник дізнається з цих ресурсів, що його дії порушують принципи, але він все одно бажає зробити тобі подарунок, що тобі слід робити? Діяти згідно з принципами. Звичайні люди не можуть це подолати. Вони прагнуть, щоб інші давали їм більше, і хочуть більшої уваги у ставленні до себе. Якщо ти правильна людина, то в такій ситуації слід негайно молитися до Бога, кажучи: «Боже, те, з чим я зіткнувся сьогодні, безумовно, є знаком Твоєї доброї волі. Це урок, який Ти дав мені. Я готовий шукати істину та діяти згідно з принципами». Люди зі статусом стикаються із завеликими спокусами, і коли спокуса приходить, її дійсно дуже важко подолати. Вам потрібні Божий захист і допомога; ви повинні молитися Богу, а також шукати істину й часто аналізувати себе. У такий спосіб ви почуватиметеся врівноваженими й спокійними. Однак якщо ти відкладеш молитву до того часу, поки не отримаєш такі дари, чи почуватимешся ти врівноваженим та вмиротвореним? (Вже ні.) Що тоді подумає про тебе Бог? Чи догоджатимуть твої вчинки Богові або викликатимуть у Нього огиду? Йому будуть огидні твої вчинки. Чи проблема полягає лише в твоєму прийманні якоїсь речі? (Ні.) То в чому ж тоді проблема? Проблема полягає в думках і ставленні, яке ти приймаєш, зіткнувшись із такою ситуацією. Ти самостійно приймаєш рішення чи шукаєш істину? Чи є в тебе якісь стандарти совісті? Чи маєш ти страх Божий у своєму серці? Чи молишся Богу, щойно зіткнувшись із якоюсь ситуацією? Чи прагнеш ти в першу чергу задовольнити власні бажання, чи спочатку молишся й шукаєш Божої волі? Це питання викриває тебе. Як варто поводитися в такій ситуації? Треба мати принципи у своїй практиці. По-перше, зовні відкинути ці особливі матеріальні міркування, ці спокуси. Навіть коли тобі пропонують те, чого ти особливо бажаєш, або саме те, що тобі потрібно, ти так само повинен відмовитися від цього. Що мається на увазі під матеріальними речами? Сюди входять їжа, одяг, житло та предмети повсякденного вжитку. Від цих особливих матеріальних міркувань потрібно відмовитися. Чому потрібно від них відмовлятися? Чи це просто питання твоєї поведінки? Ні, це питання твоєї готовності до співпраці. Якщо ти хочеш практикувати істину, догоджати Богові та уникати спокус, ти повинен спочатку мати таку готовність до співпраці. Із таким ставленням ти зможеш утекти від спокус, і твоє сумління буде в спокої. Якщо тобі запропонують щось, чого ти хочеш, і ти приймеш це, твоє серце певною мірою відчує докір твого сумління. Однак через свої відмовки й самовиправдання ти скажеш, що повинен був отримати цю річ, бо заслужив її. І тоді докори сумління вже не будуть такими чіткими та очевидними. Іноді твої думки й погляди можуть впливати на твою совість так, що докори сумління стають неочевидними. Отже, чи є твоя совість надійним стандартом? Ні. Це тривожний дзвіночок, який попереджає людей. Про що він попереджає? Про те, що не можна покладатися лише на почуття совісті, треба також шукати принципи істини. Це надійний спосіб. Без істини, яка б їх стримувала, люди все одно можуть впасти в спокусу, наводячи різні причини й виправдання, які дозволяють їм задовольнити свою жагу до переваг статусу. Тому, як керівник, у своєму серці ти повинен дотримуватися цього єдиного принципу: «я завжди відмовлятимусь, завжди уникатиму й категорично відкидатиму будь-яке особливе ставлення до себе». Абсолютна відмова – це передумова, аби втекти від злого. Якщо ти маєш передумову для втечі від злого, ти вже певною мірою перебуваєш під Божим захистом. І якщо ти маєш такі принципи у своїй практиці й дотримуєшся їх, то ти вже практикуєш істину і догоджаєш Богові. Ти вже йдеш правильним шляхом. Коли ти йдеш правильним шляхом і вже догоджаєш Богові, чи ти досі потребуєш перевірки совістю? Діяти згідно з принципами й практикувати істину – це вище, ніж стандарти совісті. Якщо хтось має рішучість співпрацювати та здатен діяти згідно з принципами, він уже догодив Богу. Це стандарт, якого Бог вимагає від людей.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як подолати спокуси та пута статусу»

Ви повинні часто поставати перед Богом, їсти й пити Його слова, роздумувати над ними, прийняти Його дисципліну й керівництво, а також засвоїти урок покори – це дуже важливо. Ти повинен уміти підкорятися всім обставинам, людям, речам і справам, які Бог упорядкував для тебе, а коли йдеться про те, що ти не зовсім можеш збагнути, ти повинен часто молитися, шукаючи істину; тільки розуміючи Божу волю, ти можеш знайти шлях уперед. Ти повинен боятися Бога у своєму серці. Роби те, що повинен, обережно й обачно та живи перед Богом із серцем, покірним Йому. Часто втихомирюй себе перед Ним і не будь розпусним. Принаймні, коли з тобою щось трапиться, спочатку заспокойся, а потім поспішай молитись і, молячись, шукаючи й чекаючи, прийди до розуміння Божої волі. Хіба це не позиція того, хто має страх Божий? Якщо ти боїшся й слухаєшся Бога у своєму серці, вмієш утихомирювати себе перед Ним і виконувати Його волю, то з такою співпрацею та практикою ти будеш захищений, не піддасися спокусі й не зробиш нічого такого, що порушує роботу церкви або заважає їй. Шукай істину в тих питаннях, які ти не можеш ясно бачити. Не суди наосліп і не засуджуй. У такий спосіб ти не будеш огидний Богові, не будеш зневажений і відкинутий Ним. Якщо ти боїшся Бога в серці, то будеш боятися образити Його, і якщо тебе спіткає якась спокуса, ти житимеш перед Богом у страху й трепеті, прагнутимеш слухатися Його й у всьому догоджати Йому. Лише коли ти матимеш таку практику й зможеш часто жити в такому стані, повсякчас утихомирюючи себе перед Богом і часто постаючи перед Ним, ти зможеш несвідомо уникати спокус і зла. Без серця, яке має страх Божий, або із серцем, яке не стоїть перед Ним, ти будеш здатний коїти зло. Ти маєш розбещений характер, і ти не можеш його опанувати, тому здатен на зло. Чи не будуть серйозними наслідки, якщо ти скоїш таке зло, що спричинить порушення й перешкоджання? Принаймні з тобою матимуть справу й обітнуть тебе, а якщо твій учинок є серйозним, Бог матиме огиду до тебе й відкине тебе, і ти будеш вигнаний із церкви. Однак, якщо ти підкоришся Богові в серці, і твоє серце часто зможе бути тихим перед Богом, і якщо ти матимеш страх і жах перед Богом, хіба тоді ти не зможеш триматися подалі від багатьох злих речей? Якщо ти боїшся Бога й кажеш: «Я жахаюся Бога; я боюся образити Його, порушити Його роботу й накликати на себе Його огиду», – хіба це не нормальне ставлення, не нормальний стан для тебе? Що спричинить твій жах? Твій жах виникне із серця, сповненого страху Божого. Якщо ти матимеш жах перед Богом у серці, то будеш від злого втікати й уникати зла, коли бачитимеш його, і так будеш захищений. Чи може боятися Бога той, хто не має жаху Божого в серці? Чи може він утікати від зла? (Ні.) Чи не є сміливим той, хто не боїться Бога й не відчуває жаху перед Ним? Чи можна стримати сміливих людей? (Ні.) І хіба ті, кого не можна стримати, не роблять того, що спадає їм на думку зопалу? Які речі роблять люди, коли діють за власною волею, завзяттям, зіпсованим характером? Бог вважає, що вони коять лихі речі. Отже, ви мусите ясно бачити, що для людини добре мати в серці жах перед Богом – маючи його, вона може прийти до страху Божого. Коли людина має Бога в серці й може боятися Бога, вона зможе триматися подалі від зла. Саме такі люди мають надію на спасіння.

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки зі страхом Божим можна йти шляхом спасіння»

Під час роботи постійного Божого забезпечення та підтримки людини Він розповідає людині все про Свою волю й вимоги та показує Свої вчинки, характер і те, Хто Він є і чим володіє. Мета цього полягає в тому, щоб спорядити людину духовним станом і зробити так, щоб вона могла, слідуючи за Богом, здобути від Нього різні істини – істини, що є зброєю, яку Бог дає людині, аби вона могла боротись із сатаною. Людина, споряджена у такий спосіб, повинна прийняти Божі випробування. Бог має багато засобів і способів випробовування людини, але кожен із них вимагає «співпраці» ворога Божого – сатани. Тобто, давши людині зброю для битви із сатаною, Бог віддає людину в руки сатани та дозволяє йому «випробовувати» духовний стан людини. Якщо людина зможе вирватися з бойових строїв сатани, зможе вийти із сатанинського оточення та залишитися живою, то ця людина пройшла випробування. Але якщо людина не вийшла з бойових строїв сатани та підкорилася сатані, то вона не пройшла випробування. Який би аспект людини Бог не перевіряв, критеріями Його перевірки є те, чи залишається людина непохитною у своєму свідченні, коли на неї нападає сатана, і чи не зреклася вона Бога, чи не здалася та не підкорилася сатані, коли перебувала в його пастці. Можна сказати, що те, можна спасти людину чи ні, залежить від того, чи може вона перемогти й розбити сатану, а те, може вона здобути свободу чи ні, – від того, чи може вона самостійно підняти зброю, дану їй Богом для подолання пут сатани, змушуючи сатану покинути всякі надії та залишити її в спокої. Коли сатана покидає всякі надії та відступається від людини, це означає, що він ніколи більше не намагатиметься забрати в Бога цю людину, ніколи більше не звинувачуватиме цю людину та не заважатиме їй, ніколи більше не буде свавільно катувати її та нападати на неї; тільки така людина буде по-справжньому здобута Богом. Це і є весь процес здобуття Богом людей.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»