Слова Всемогутнього Бога останніх днів

Бог створив людей, Він помістив їх на землю і відтоді вів їх, пізніше Він спас їх і послужив для людства жертвою за гріх, і в кінці Він усе одно мусить завоювати людство, повністю спасти людей і відновити їхню первісну подобу. Це робота, якою Він займається від початку до кінця: відновлення людства до його первісного образу та подоби. Бог утвердить Своє Царство та відновить первісну подобу людських істот, тобто Бог відновить Свою владу на землі та серед усіх створених істот. Коли людство розбестив сатана, воно втратило своє богобоязливе серце, а також функцію, яку повинні мати створені істоти, таким чином ставши ворогом, що бунтує проти Бога. Далі людство жило під владою сатани та піддалося маніпуляціям сатани; таким чином, Бог ніяк не міг працювати поміж Своїх створених істот і став ще більш неспроможним здобути їхню боязнь. Люди були створені Богом і повинні були поклонятися Богу, але насправді вони відвернулися від Нього та замість цього поклонялися сатані. Сатана став ідолом у їхніх серцях. Таким чином, Бог утратив Своє становище в їхніх серцях, тобто сенс створення людства був утрачений. Тож аби відновити сенс того, що Він створив людство, Він мусить відновити первісну людську подобу та позбавити його розбещених характерів. Щоб повернути людей до Себе від сатани, Він мусить спасти їх від гріха. Лише таким чином Бог може поступово відновити їхню первісну подобу й функцію та зрештою відновити Своє Царство. Повне знищення цих синів бунту в кінці також буде виконано заради того, щоб дозволити людям краще поклонятися Богові та краще жити на землі. Оскільки Бог створив людей, Він змусить їх поклонятися Йому; оскільки Він бажає відновити первісну функцію людства, Він відновить її повністю та без будь-яких негідних домішок. Відновити Його владу значить змусити людей поклонятися Йому та коритися Йому; це значить, що Бог змусить людей жити завдяки Йому та змусить Своїх ворогів загинути внаслідок Своєї влади. Це значить, що Бог зробить так, аби все, що Його стосується, тривало серед людей без будь-чийого опору. Царство, яке Бог хоче утвердити, є Його власним царством. Людство, якого Він бажає, – це людство, яке поклоняється Йому, яке повністю кориться Йому та володіє Його славою. Якщо Бог не врятує розбещене людство, то сенс того, що Він створив людство, буде втрачено; Він більше не матиме влади серед людей, і Його царство більше не зможе існувати на землі. Якщо Бог не знищить тих ворогів, які бунтують проти Нього, Він не зможе отримати Свою повну славу, і так само Він не зможе утвердити Своє царство на землі. Це будуть ознаки завершення Його роботи та Його великого досягнення: цілковито знищити тих серед людства, хто бунтує проти Нього, і привести до відпочинку тих, кого зроблено довершеними. Коли людей буде відновлено до їхньої первісної подоби та коли вони зможуть виконувати належні їм обов’язки, залишатися на належних їм місцях і підкорятися всім Божим упорядкуванням, Бог уже отримає громаду людей на землі, які поклонятимуться Йому, і Він також уже утвердить царство на землі, яке поклонятиметься Йому. Він матиме вічну перемогу на землі, а всі ті, хто противиться Йому, загинуть навіки. Це відновить Його первісний намір при створенні людства; це відновить намір, з яким Він створив усе суще, а також це відновить Його владу на землі, серед усього сущого та серед Його ворогів. Це будуть символи Його повної перемоги. Відтоді людство ввійде до відпочинку та почне життя на правильному шляху. Бог також увійде до вічного відпочинку разом із людством і почне вічне життя, спільне для Нього та для людей. Погань і бунтарство на землі зникнуть, і всі плачі розвіються, і все в цьому світі, що противиться Богові, припинить існувати. Залишиться тільки Бог і ті люди, яким Він приніс спасіння; залишиться тільки Його творіння.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»

Злі, зіпсовані люди! Коли ж Я поглину тебе? Коли поховаю тебе в озері вогняному й сірчаному? Так багато разів Мене виганяли з вашої групи, так багато разів люди ображали, висміювали й паплюжили Мене, і так багато разів люди відкрито засуджували Мене та нехтували Мною. Сліпі люди! Невже ви не знаєте, що ви всього лише жменя бруду на Моїй долоні? Хіба ви не знаєте, що ви всього лише об’єкти Мого творіння? Мій гнів нині вивільняється, і ніхто не може захиститися від нього. Люди можуть лише знову і знову благати про пощаду. Однак, оскільки поступ Моєї роботи дійшов до такої міри, ніхто не може змінити її. Ті, кого було створено, мають повернутися у бруд. Річ не в тому, що Я неправедний, а в тому, що ви надто зіпсовані, безпутні та буйні, і так є тому, що вами опанував сатана й ви стали його знаряддями. Я – Сам святий Бог; Я не можу бути оскверненим і не можу володіти нечистим храмом. Відтепер Моя несамовита лють (потужніша за гнів) почне виливатися на всі країни і народи та карати усіх покидьків, які походять від Мене, але не знають Мене. Я до крайньої міри ненавиджу людей і не буду більше щадити їх; навпаки, Я виллю на них всі Мої прокляття. Не буде більше співчуття і любові, усе буде спалено та обернено на небуття, залишиться тільки Моє Царство, так що Мій народ буде підносити Мені хвалу в Моєму домі, прославляти Мене й радіти за Мене вічно (такою є функція Мого народу). Моя рука почне офіційно карати тих, хто перебуває в Моєму домі та поза ним. Жодні лиходії не зможуть уникнути того, що Я схоплю й судитиму їх; кожен має пройти через це випробування і поклонитися Мені. Такою є Моя велич і, більше того, такою є адміністративна постанова, яку Я оголошую лиходіям. Ніхто не може спасти когось іншого. Люди можуть тільки самі піклуватися про себе, але хоч що б вони робили, їм не уникнути кари від Моєї руки. У цьому й розкривається причина того, чому про Мої адміністративні постанови кажуть, що вони суворі; це факт, який усі люди можуть бачити на власні очі.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 109»

Люди є нічим іншим, як Моїми ворогами. Люди – це лихі, які протистоять Мені й не слухаються Мене. Люди є нічим іншим, як потомством лихого, проклятого Мною. Люди є нічим іншим, як нащадками архангела, який Мене зрадив. Люди є нічим іншим, як спадщиною диявола, який, давно Мною зневажений, відтоді був Моїм непримиренним ворогом. Бо небо над усім людством туманне й темне, без найменшої подоби ясності, і світ людей занурений у безпросвітну темряву, так що той, хто в ньому живе, навіть не може побачити своєї руки, простягненої перед власним обличчям, або сонця, коли піднімає голову. Дорога під його ногами, брудна й усіяна вибоїнами, покручено звивається; уся земля всіяна трупами. Темні кутки заповнені останками мертвих, а в прохолодних і тінистих кутках оселилися натовпи демонів. І скрізь у світі людей демони приходять і йдуть ордами. Потомство всіляких звірів, укрите поганню, вступило в запеклу битву, звук якої вселяє в серце жах. У такі часи, у такому світі, у такому «земному раю», куди піти шукати життєвих радощів? Куди піти, щоб знайти місце призначення свого життя? Людство, давно потоптане під ногами сатани, від самого початку було актором, який приймав образ сатани, – більше того, людство є втіленням сатани та служить доказом, який свідчить про сатану, голосно й чітко. Як може такий людський рід, така купка вироджених покидьків, такий нащадок цієї розбещеної людської родини, свідчити про Бога? Звідки походить Моя слава? З чого можна почати говорити про свідчення щодо Мене? Бо ворог, який, розбестивши людство, стоїть проти Мене, уже взяв людство – людство, яке Я давно створив і яке було сповнене Моєю славою та Моїм утіленням у життя, – і забруднив його. Він вирвав Мою славу, і все, чим він наповнив людину, – це отрута, рясно присмачена потворністю сатани та соком із плоду дерева пізнання добра і зла. На початку Я створив людство; тобто Я створив предка людства, Адама. Він був наділений формою та образом, сповнений міццю, сповнений життєвою силою, і більше того – він був у товаристві Моєї слави. То був славетний день, коли Я створив людину. Після того з тіла Адама було створено Єву, і вона теж була предком людини, і тому люди, яких Я створив, були наповнені Моїм диханням і сповнені Моєю славою. Адам первісно народився з Моєї руки та був уособленням Мого образу. Таким чином, первісним значенням слова «Адам» було «створена Мною істота, наповнена Моєю життєвою енергією, наповнена Моєю славою, яка мала форму й образ, мала дух і дихання». Він був єдиною створеною істотою, що мала дух, яка була здатна представляти Мене, нести Мій образ і приймати Моє дихання. На початку Єва була другою людиною, наділеною диханням, створення якої Я визначив, тому первісним значенням слова «Єва» було «створена істота, яка продовжила б Мою славу, наповнена Моєю життєвою силою і, більше того, наділена Моєю славою». Єва пішла від Адама, тож вона також мала Мій образ, бо вона була другою людиною, створеною за Моїм образом. Первісним значенням слова «Єва» було «жива людина з духом, плоттю й кістками, Моє друге свідчення, а також Мій другий образ поміж людства». Вони були предками людства, чистим і дорогоцінним скарбом людини й від самого початку живими істотами, наділеними духом. Однак лихий потоптав і взяв у полон потомство предків людства, зануривши людський світ у повну темряву та зробивши так, щоб потомство більше не вірило в Моє існування. Ще більш огидним є те, що в той самий час, поки лихий розбещує людей і топче їх, він жорстоко вириває Мою славу, Моє свідчення, життєву силу, яку Я їм подарував, дихання й життя, які Я вдув у них, усю Мою славу в людському світі й усю кров серця, яку Я витратив на людство. Людство більше не у світлі, люди втратили все, що Я їм подарував, і вони відкинули славу, яку Я дав. Як вони можуть визнати, що Я Господь усіх створених істот? Як вони можуть і надалі вірити в Моє існування на небі? Як вони можуть відкрити прояви Моєї слави на землі? Як ці онуки можуть сприйняти Бога, якого боялися їхні власні предки, як Господа, що їх створив? Ці жалюгідні онуки щедро «піднесли» лихому славу, образ і свідчення, які Я подарував Адаму і Єві, а також життя, яке Я подарував людству та від якого залежить їхнє існування; і вони абсолютно не звертають уваги на присутність лихого та віддають йому всю Мою славу. Хіба це не саме джерело назви «покидьки»? Як таке людство, такі лихі демони, такі ходячі трупи, такі постаті сатани, такі Мої вороги можуть володіти Моєю славою? Я поверну Собі Свою славу, поверну Своє свідчення, яке існує серед людей, і все, що колись належало Мені та що Я давно дав людству, – Я повністю завоюю людство. Однак ти мусиш знати, що люди, яких Я створив, були святими людьми, що мали Мій образ і Мою славу. Вони не належали сатані, і він їх не топтав, але вони були суто Моїм проявом, вільним від найменших слідів отрути сатани. Тож Я повідомляю людству, що Я хочу лише того, що створено Моєю рукою, святих, яких Я люблю та які не належать нікому іншому. Більше того, Я втішатимуся ними та вважатиму їх Своєю славою. Однак те, чого Я хочу, – це не людство, розбещене сатаною, яке сьогодні належить сатані та більше не є Моїм первісним творінням. Оскільки Я маю намір повернути Собі Свою славу, яка існує в людському світі, Я повністю завоюю тих, хто вижив серед людства, як доказ Моєї слави в перемозі над сатаною. Я приймаю лише Своє свідчення як кристалізацію Мого Я, як об’єкт Моєї втіхи. Така Моя воля.

Людству знадобилися десятки тисяч років історії, щоб прийти туди, де воно сьогодні, але людство, яке Я створив на початку, давно потонуло у виродженні. Людство більше не є тим людством, якого Я бажаю, і, таким чином, у Моїх очах люди більше не заслуговують зватися людством. Вони радше покидьки людства, яких сатана взяв у полон, гнилі ходячі трупи, у яких живе сатана і в які сатана вбирається. Люди не вірять у Моє існування, і так само вони не вітають Мій прихід. Людство лише неохоче відгукується на Мої прохання, тимчасово погоджуючись із ними, і немає такого, щоб воно щиро ділило зі Мною життєві радощі та печалі. Оскільки люди бачать Мене незбагненним, вони неохоче посміхаються Мені, ставлячись до Мене як підлесники до володаря, тому що люди не знають ні про Мою роботу, ні тим паче про Мою волю на цей час. Я буду з вами чесним: коли настане той самий день, страждання кожного, хто поклоняється Мені, буде легше зносити, ніж ваші. Ступінь вашої віри в Мене насправді не перевищує віри Йова – навіть віра єврейських фарисеїв перевершує вашу, – тож якщо день вогню прийде, ваші страждання будуть тяжчими, ніж у фарисеїв, коли Ісус докоряв їм, ніж у 250 начальників громади, які виступили проти Мойсея, і ніж у Содому під палючим полум’ям його знищення.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що значить бути реальною людиною»

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї нечестивої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою-сутністю, що полягали в крайній ворожнечі до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхньої розбещеної вдачі, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням істини. Причиною їхньої нечестивої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше й найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному винищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

Те, як Бог поводиться з усім людством, хоч воно й нерозумне та нетямуще, ґрунтується насамперед на милосерді й терпимості. З іншого боку, переважну більшість часу й у переважній більшості подій Його гнів залишається прихованим, і він невідомий людині. Як наслідок, людині важко побачити, як Бог виявляє Свій гнів, а також важко зрозуміти Його гнів. Відтак людина легковажить Божим гнівом. Коли людина зіткнеться з фінальною Божою роботою й етапом терпимості та прощення людини – тобто коли прийде час останнього прояву Божого милосердя та Його останнього застереження для людства, – якщо люди досі тими самими методами протистоятимуть Богові та не докладатимуть жодних зусиль, щоб покаятися, виправитися та прийняти Його милість, то Бог більше не даруватиме їм Своєї терпимості й терпіння. Навпаки, у той час Бог відверне Свою милість. Після того Він посилатиме лише Свій гнів. Він може виявляти Свій гнів різними способами, так само як Він може використовувати для покарання та знищення людей різні методи.

Те, як Бог вогнем знищив місто Содом, – Його найшвидший метод повного винищення людства й будь-чого іншого. Спалення мешканців Содому знищило не лише їхні фізичні тіла; воно повністю знищило їхній дух, їхні душі та тіла, щоб люди в місті точно припинили існувати як у матеріальному світі, так і у світі, невидимому для людини. Це один зі способів, у які Бог виявляє та показує Свій гнів. Подібне одкровення й виявлення є одним з аспектів сутності Божого гніву, так само як воно природним чином також є одкровенням сутності праведного Божого характеру. Коли Бог посилає Свій гнів, Він припиняє виявляти будь-яку милість або люблячу доброту, і Він більше не показує Своєї терпимості чи терпіння; немає людини, об’єкта чи причини, які могли б переконати Його продовжувати бути терплячим, знову дарувати Свою милість, укотре обдаровувати Своєю терпимістю. Замість усього цього Бог без секундного вагання посилає Свій гнів і велич, роблячи те, що Він бажає. Він робить це швидко й чисто, відповідно до Своїх власних побажань. Таким є спосіб, у який Бог посилає Свій гнів і велич, що їх людина не мусить спокушати, і це також є виявленням одного з аспектів Його праведного характеру. Коли люди бачать, як Бог проявляє до людини турботу й любов, вони не в змозі розпізнати Його гнів, побачити Його велич і відчути Його нетерпимість до проступків. Через усе це люди завжди вірили, що праведний Божий характер має в собі виключно милосердя, терпимість і любов. Однак коли хтось бачить, як Бог руйнує місто чи зневажає людство, Його лють у знищенні людини та Його велич дозволяють людям поглянути на інший бік Його праведного характеру. Це Божа нетерпимість до проступків. Божий характер, який не терпить жодних проступків, перевершує уяву будь-якої створеної істоти, а серед нестворених істот ніхто не здатен завадити йому чи вплинути на нього; і тим паче його не можна ні вдавати, ні наслідувати. Отже, цей аспект Божого характеру є тим, про який людство має знати найбільше. Тільки Сам Бог має такий характер, і тільки Сам Бог володіє таким характером. Бог має такий праведний характер, бо Він зневажає нечестя, темряву, бунтарство та злі дії сатани – дії, які розбещують і пожирають людство, – бо Він зневажає всі гріховні дії, супротивні Йому, а Його сутність свята й незаплямована. Саме через це Він не допустить, щоб якась зі створених або нестворених істот відкрито виступала проти Нього чи змагалася з Ним. Навіть людині, до якої Він колись виявив милість або яку Він обрав, достатньо лише роздратувати Його характер і порушити Його принципи терпіння й терпимості, і Бог виявить Свій праведний характер, що не терпить жодних проступків, і дасть йому волю без найменшого милосердя чи вагань.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

У Божих очах є межа того, скільки Він може терпіти людську розбещеність, нечистоту, насильство та непослух усякої плоті. Яка Його межа? Як Бог і казав: «Бачив Бог землю, і ось зіпсулась вона, кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі». Що означає фраза «кожне бо тіло зіпсуло дорогу свою на землі»? Це означає, що всяка жива істота, включно з тими, хто слідував за Богом, хто призивав ім’я Боже, хто колись приносив цілопалення Богу, хто на словах визнавав Бога та навіть хвалив Бога, – щойно їхня поведінка сповнилася розбещеності та потрапила на очі Богові, Він повинен був би їх знищити. Це була Божа межа. Тож до якої міри Бог залишався терплячим до людини та розбещеності кожного тіла? До тієї міри, коли всі люди, чи то послідовники Бога, чи то безбожники, не йшли правильною дорогою. До тієї міри, коли людина була не просто морально зіпсована та сповнена зла, але вже не було нікого, хто вірив би в існування Бога, не кажучи вже про когось, хто вірив би в те, що світом править Бог і що Бог може принести людям світло та правильну дорогу. До тієї міри, коли людина зневажала існування Бога й не дозволяла Богу існувати. Коли людська розбещеність досягла цієї межі, Бог більше не міг цього терпіти. На що змінилося б Його терпіння? На прихід Божого гніву та Божого покарання.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I»

Бог посилає Свій гнів, тому що несправедливі, негативні та злі речі знищують нормальну діяльність і розвиток справедливих і позитивних речей, перешкоджають або заважають їм. Метою Божої злості є не захист Його власного статусу й ідентичності, а захист існування всього справедливого, позитивного, прекрасного та доброго, захист законів і порядку нормального виживання людства. Це першопричина Божого гніву. Божа лють є дуже слушним, природним і правдивим виявленням Його характеру. У Його люті немає прихованих мотивів, немає обману чи змови, не кажучи вже про бажання, хитрість, злостивість, насильство, зло чи будь-які інші спільні риси розбещеного людства. Бог не посилає Свою лють, поки Він досить чітко й повно не збагнув сутність кожного питання та не сформулював точні, ясні визначення й висновки. Таким чином, мета Бога в усьому, що Він робить, кришталево ясна, як і Його ставлення. Він не спантеличений, не сліпий, не імпульсивний, не легковажний і, безумовно, не безпринципний. Таким є практичний аспект Божого гніву, і саме завдяки цьому практичному аспекту Божого гніву людство набуло своє нормальне існування. Без Божого гніву людство скотилося б до ненормальних умов життя, а все справедливе, прекрасне й добре було б знищене та припинило б існувати. Без Божого гніву закони та правила існування для створених істот були б порушені чи навіть повністю підірвані. З моменту створення людини Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб охороняти й підтримувати нормальне існування людства. Оскільки Його праведний характер містить у собі гнів і велич, усі злі люди, речі й об’єкти, а також усе, що заважає та шкодить нормальному існуванню людства, караються, контролюються й знищуються внаслідок Його гніву. Протягом останніх кількох тисячоліть Бог постійно використовував Свій праведний характер, щоб вражати та знищувати всіляких нечистих і злих духів, які виступають проти Бога й діють як поплічники та посіпаки сатани в Божій роботі управління людством. Отже, Божа робота зі спасіння людини завжди просувалася згідно з Його планом. Це означає, що завдяки існуванню Божого гніву найправедніші справи ніколи не були знищені серед людства.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний II»

Моя робота триває лише шість тисяч років, і Я обіцяв, що контроль лихого над усім людством теж триватиме тільки шість тисяч років. І зараз час вийшов. Я не продовжуватиму й не баритимуся більше: в останні дні Я здолаю сатану й поверну собі всю Свою славу, і Я поверну собі всі душі, що належать Мені на землі, щоб ті згорьовані душі могли втекти з моря страждання, і так завершиться вся Моя робота на землі. Починаючи з цього дня, більше ніколи Я не стану плоттю на землі, і ніколи більше Мій Дух, який володарює над усім, не працюватиме на землі. Я просто відтворю людство на землі, людство, яке буде освячене та стане Моїм вірним містом на землі. Та знайте, що Я не знищу весь світ і Я не знищу всього людства. Я збережу залишкову третину, ту третину, що Мене любить і Мною вповні завойована, і Я зроблю так, щоб ця третина плодилася й розмножувалася на землі, як ізраїльтяни під законом; вони отримають численних овець і худобу, якими Я їх живлю, а також усі багатства землі. Цей рід людський залишиться зі Мною назавжди, та це буде не жахливо нечистий людський рід сьогодення, а зібрання всіх тих, кого Я здобув. Таке людство не буде понівечене, стурбоване чи обложене сатаною, і це будуть єдині люди, що існуватимуть на землі після того, як Я переможу сатану. Це людство, що сьогодні завойоване Мною та здобуло Мою обіцянку. Тож людство, завойоване в останні дні, – це також люди, які будуть помилувані та здобудуть Мої нескінченні благословення. Це буде єдине свідчення про Мою перемогу над сатаною та єдиний трофей Моєї битви із сатаною. Цей воєнний трофей спасенний Мною з-під влади сатани і кристалізацією Мого шеститисячолітнього плану управління. Ці люди походять з усіх народів і конфесій, з усіх місць і країн всесвіту. Вони з різних рас і говорять різними мовами, мають різні звичаї та колір шкіри, і вони розпорошені по всіх народах і конфесіях земної кулі, і є навіть у кожному куточку світу. Та зрештою вони зійдуться докупи й утворять цілісний рід людський, зібрання людей, до якого не зможуть дотягнутися сили сатани. А ті з людського роду, кого Я не спас і не завоював, мовчки потонуть у глибинах морських, і їх усю вічність палитиме Мій пекучий вогонь. Я знищу це старе, украй нечисте людство так само, як понищив первородних із синів і худоби Єгипту, залишивши лише ізраїльтян, що з’їли ягнятини, спили ягнячої крові та покропили нею одвірки. Хіба люди, що Мною завойовані та з Моєї родини, – не ті самі люди, що їдять плоть Ягняти, яким є Я, і п’ють кров Ягняти, яким є Я, і були Мною викуплені та Мені вклоняються? Хіба Моя слава не завжди з такими людьми? Хіба ті, хто не куштував плоті Ягняти, яким є Я, не потонули вже мовчки в морських глибинах?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ніхто з плоті не може втекти від дня гніву»