94. Що я здобув від виконання справжньої роботи
У листопаді 2021 року мене обрали церковним лідером. Спочатку я активно вчився у своїх напарників і брав участь у різних завданнях, і хоча я був досить зайнятий і втомлювався, я відчував справжнє задоволення. Через деякий час я зрозумів, що маю вникати у розв’язання проблем у різні сфери церковної роботи, відстежувати їх та долучатися до них, і що це забирало багато часу та сил. Я подумав: «Якщо я справді братиму участь у кожному завданні, хіба я не буду ще більш зайнятим і втомленим?». Тоді я відповідав за євангельську роботу, але багато чого не розумів, коли тільки-но починав, і щоб добре виконувати роботу, мені доводилося присвячувати більше часу та сил на навчання і пошук. Я згадав про Мо Лі, яка раніше була лідеркою і краще за мене розуміла, як впроваджувати та відстежувати євангельську роботу. Я вважав, що їй цілком під силу наглядати за євангельською роботою, і що з досвідченою людиною, яка вестиме цю роботу, мені буде значно легше. Після цього я доручив Мо Лі певний час наглядати за євангельською роботою і лише на кожному зібранні питав її, як просувається євангельська робота. Я слухав, як вона казала, що вся необхідна робота впроваджена, тому не розпитував про подробиці, а просто казав їй ретельно відстежувати роботу. Тоді я знав: як лідер, я маю відстежувати деталі роботи, але мені не хотілося надто виснажувати себе. Я думав, що якщо Мо Лі за все відповідає, то цього достатньо, тому рідко цікавився євангельською роботою. Через деякий час вищі лідери надіслали лист із запитанням, яким потенційним одержувачам Євангелія можна проповідувати, а яким – ні. Я розгубився, адже не розумів цих конкретних деталей. Тож я запитав про це Мо Лі, але вона відповіла, що має про це лише загальне уявлення, і що вона також не знає деталей про кожного потенційного одержувача Євангелія і насправді не відстежувала їхню ситуацію. Почувши це, я розлютився і подумав: «Ти наглядаєш за євангельською роботою, але досі не розібралася в її деталях! Ти не виконуєш справжню роботу!». Пізніше я розібрався в деталях, і лише тоді дізнався, що звичний спосіб Мо Лі впроваджувати євангельські робочі розпорядження полягав лише в тому, щоб зачитувати їх із братами та сестрами, і що вона не проводила жодних детальних бесід чи впорядкувань. Коли я почув ці відгуки від братів і сестер, мені стало ніяково, адже я зрозумів, що Мо Лі вкрай недбало ставилася до своїх обов’язків. Тоді я також усвідомив, що головна проблема була в мені. Зазвичай я просто впорядковував роботу під час зібрань, і хоча я казав братам і сестрам докладати більше зусиль до виконання їхніх обов’язків і покладатися на Бога, коли вони стикаються з труднощами, насправді я лише говорив доктринами та гаслами й рідко цікавився деталями роботи, що було схоже на те, ніби я просто не брав на себе відповідальність. Так само, як і з євангельською роботою: доручивши завдання Мо Лі, я просто чекав, поки вона добре виконає роботу, а сам сидів склавши руки та пожинав плоди. Як я міг добре виконувати свої обов’язки в такий спосіб? Усі проблеми в роботі були спричинені тим, що я упивався комфортом і був недбалим. Пам’ятаю, на той час було двоє потенційних одержувачів Євангелія, але оскільки я не вник у їхню ситуацію і не відстежив її вчасно, це затримало проповідування їм Євангелія. Пізніше проповідник попередив мене: «Ти вже місяць як лідер; чому ти досі не розумієш цих завдань? Тобі справді варто порозмірковувати над собою».
Під час своїх духовних роздумів я прочитав Божі слова: «Головна ознака роботи неправдивих лідерів – це теревені про доктрину й бездумне повторення гасел. Віддавши накази щодо певної справи, вони просто вмивають від неї руки. Вони не розпитують про подальший розвиток роботи й не цікавляться, чи не виникло з ним якихось проблем, відхилень або труднощів. Доручивши комусь роботу, вони вже вважають свою працю виконаною. Насправді лідер повинен проводити подальший контроль над ходом виконання роботи навіть після того, як він упорядкував її. Навіть якщо ти не знайомий із відповідною сферою роботи й нічого про неї не знаєш, ти однаково можеш знайти спосіб, як виконати свою роботу. Ти можеш знайти когось обізнаного, хто дійсно її осягає, щоб ця людина проводила перевірки та вносила пропозиції. На основі цих пропозицій ти зможеш визначити відповідні принципи й так зумієш проводити подальший контроль над цією роботою. Незалежно від того, чи ти знайомий із такою професією і чи розумієшся на ній, ти мусиш принаймні очолювати цю роботу, проводити подальший контроль над нею, і постійно робити запити й розпитувати про її хід. Ти маєш бути в курсі таких питань; це твоє зобов’язання, частина твоїх обов’язків. Не проводити подальший контроль над роботою, нічого не робити для проекту після його призначення, тобто умивати від нього руки – саме так роблять неправдиві лідери. Якщо лідер не проводить подальший контроль над роботою, не забезпечує керівництва щодо неї, не розпитує про неї або не розв’язує проблем, які виникають, і не осягає ходу або ефективності роботи, – це теж прояви неправдивих лідерів» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). «Оскільки неправдиві лідери не дізнаються про хід виконання роботи та оскільки вони не здатні оперативно виявляти – а тим паче розв’язувати – проблеми, які виникають у роботі, це часто призводить до повторюваних затримок. У певній роботі, оскільки люди не осягають принципів та немає нікого підхожого, хто міг би взяти за неї відповідальність чи керувати нею, ті, хто виконує роботу, часто перебувають у стані негативної налаштованості, пасивності й очікування, що серйозно впливає на хід роботи. Якби лідери виконали свої обов’язки – якби вони очолили роботу, сприяли її поступу, наглядали за нею і знайшли когось, хто розуміє цю сферу, щоб ця людина керувала роботою, тоді ця робота просувалася б швидше, а не страждала б від повторюваних затримок. Тож для лідерів життєво важливо розуміти й осягати стан виконання роботи. Звичайно, лідерам також цілком необхідно розуміти й осягати, як просувається робота, оскільки хід її виконання пов’язаний із ефективністю роботи та результатами, яких ця робота має досягти згідно з очікуваннями. Якщо лідери й працівники не осягають, як просувається робота церкви, і не здійснюють подальшого контролю чи нагляду, то хід виконання роботи церкви неминуче буде повільним. Причина цього полягає в тому, що більшість людей, які виконують обов’язки, є серйозно мерзотною, не має відчуття ноші, часто перебуває в негативному, пасивному стані й працює недбало. Якщо немає жодної людини з відчуттям ноші та здібностями до роботи, яка брала б на себе відповідальність за роботу в конкретний спосіб, своєчасно дізнавалася про хід її виконання, а також наставляла, наглядала, дисциплінувала й обтинала тих, хто виконує обов’язки, то рівень ефективності роботи природно буде дуже низьким, а її результати – вкрай поганими. Якщо лідери й працівники чітко не бачать навіть цього, то вони нерозумні й сліпі. Тож лідери й працівники мають негайно досліджувати, в подальшому контролювати й осягати хід виконання роботи, з’ясовувати, які проблеми, що потребують розв’язання, мають ті, хто виконує обов’язки, а також розуміти, які саме проблеми слід розв’язати задля досягнення кращих результатів. Усе це – надзвичайно важливо; людина, яка виконує роль лідера, має чітко все це розуміти. Щоб добре виконувати свій обов’язок, не слід бути як неправдивий лідер, який виконує трохи поверхової роботи та вважає, що вже добре виконав свій обов’язок. Неправдиві лідери працюють неуважно й абияк, не мають почуття відповідальності, не розв’язують проблем, коли ті виникають, і яку б роботу вони не виконували, вони лише торкаються її поверхово й діють недбало; вони просто виголошують гучні слова, виливають потоки доктрин і розводять пусті балачки, а в своїй роботі лише імітують діяльність. Загалом, саме так виглядає спосіб виконання роботи неправдивими лідерами. Хоч у порівнянні з антихристами неправдиві лідери не чинять нічого явно злого й не роблять зла навмисно, якщо подивитися на ефективність їхньої роботи, то цілком справедливо буде охарактеризувати їх як тих, хто діє недбало, не має ноші, є безвідповідальним і не має жодної відданості своєму обов’язку» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Божі слова вказали на ставлення, яке лідери й працівники повинні мати щодо своєї роботи: а саме – активно відстежувати, цікавитися та вникати в хід роботи, а також розв’язувати різноманітні проблеми та долати труднощі, забезпечуючи безперебійне просування роботи. У цьому полягає відповідальність лідерів і працівників. Навіть якщо комусь бракує досвіду, він може шукати поради в тих, хто має фахові знання, і через це знаходити принципи практики, щоб мати змогу відстежувати роботу. Але несправжній лідер не осягає поточних умов чи прогресу роботи й не розуміє, яких результатів має досягти кожне завдання, або як дають собі раду люди. Вони працюють поверхово й недбало, роблять усе лише для галочки й не виконують справжньої роботи, через що робота не просувається. Бог розвінчав саме мою поведінку. У євангельській роботі я використав свій початковий брак розуміння як виправдання і передав нагляд за нею Мо Лі. Я думав, що оскільки вона була лідеркою і знайома з євангельською роботою, то повинна з нею впоратися, але згодом я не відстежував і не цікавився, скільки є потенційних одержувачів Євангелія, яким можна проповідувати, або які проблеми чи труднощі мали брати й сестри під час виконання своїх обов’язків. Я навіть думав, що оскільки Мо Лі сказала, що всю роботу впроваджено, і не згадувала про жодні труднощі, то мені нема про що турбуватися, і тому я не брав участі в євангельській роботі. Як лідер, я мав відповідати за те, щоб відстежувати прогрес і стан усіх сфер роботи, вникати в нього та наглядати за ним, і навіть якщо я доручив Мо Лі наглядати за євангельською роботою, я все одно мав би відстежувати, контролювати та вникати в деталі. Якщо робота не давала результатів, я мав знайти причини і вчасно розв’язати проблеми та труднощі. Але я переклав роботу на інших і почав ставитися до цього так, ніби це мене не стосується, і як наслідок євангельська робота затрималася. Зовні здавалося, що я виконую свої обов’язки, не роблячи явного зла й не заважаючи, але як лідер, я догоджав плоті й не виконував справжньої роботи, і це призвело до того, що євангельська робота не давала результатів. Я був несправжнім лідером і був зовсім негідним цього обов’язку. Думаючи про це, я відчував глибокий жаль. Я більше не міг так продовжувати й мав швидко змінити своє ставлення до обов’язків. Після цього я почав справді відстежувати євангельську роботу, і коли виявляв проблеми в роботі, я бесідував, щоб їх розв’язати. Євангельська робота поступово почала давати результати. Попрацювавши деякий час, я подумав, що трохи змінився, але, на мій подив, невдовзі мене знову було викрито.
Через кілька місяців мене перевели лідером до іншої церкви, і моєю головною відповідальністю був нагляд за церковною роботою з очищення. Я побачив, що деякі матеріали для очищення від маловірів і злих людей були неповними й потребували додаткових фактичних доказів, тому я побесідував із братами та сестрами, які виконували роботу з очищення. Однак, оскільки вони щойно почали вправлятися, вони не осягнули принципів і не могли розібратися з ключовими моментами, в результаті доповнені ними матеріали були неповними, і їх доводилося постійно переробляти. Одного разу я побачив, що в доповнених ними матеріалах досі бракувало деталей, і подумав: «Я бесідував про ці принципи вже кілька разів. Хоча вони розуміють їх у теорії, зіштовхнувшись із різними ситуаціями на практиці, вони не знають, що робити. Здається, мені справді потрібно скерувати їх під час підготовки деяких матеріалів, щоб вони швидше ввійшли в курс справи. Так їхні обов’язки виконувалися б значно ефективніше». Але потім я передумав: «Якщо я допомагатиму їм збирати матеріали для очищення, це забере багато часу та сил. Я і так дуже зайнятий своїми обов’язками, тож хтозна, наскільки виснажливим це буде? До того ж я не нехтую цими завданнями; їм потрібно вправлятися, і якщо я буду просто наглядати за ними й перевіряти їх, то цього має бути достатньо. Лише так вони зможуть досягти певного прогресу». Маючи це на думці, я лише бесідував із ними та робив аналіз і дозволяв їм самим доповнювати ці матеріали. Але в доповнених матеріалах досі залишалися прогалини, і багато матеріалів доводилося постійно переробляти, що серйозно затримувало роботу. Пізніше, під час зібрання, вищі лідери дізналися про хід роботи з очищення і вказали мені: «Хоча ти бесідував із братами та сестрами й аналізував ці завдання, їм доводилося доповнювати кожен із цих матеріалів по кілька разів, і це значно затримало роботу. На цьому етапі тобі потрібно долучитися до них у зборі та організації цих матеріалів, на практиці навчити їх і підвищити ефективність виконання їхніх обов’язків. Це також є відповідальністю лідера». Почувши ці зауваження від лідерів, я відчув певну провину. Якби я справді брав участь у цьому завданні, робота б не затрималася так надовго.
Під час зібрання ми прочитали Божі слова: «Є ще один тип неправдивого лідера, про який ми часто говорили, бесідуючи на тему “зобов’язань лідерів і працівників”. Цей тип має певний рівень, вони не дурні, у своїй роботі вони мають способи й методи, а також плани для розв’язання проблем, і коли їм дають якусь роботу, вони можуть виконати її так, що вона буде близькою до очікуваних стандартів. Вони здатні виявляти будь-які проблеми, що виникають у роботі, а також можуть розв’язати деякі з них; коли вони чують про проблеми, про які повідомляють деякі люди, або спостерігають за поведінкою, проявами, мовленням та діями деяких людей, у їхньому серці виникає реакція, і вони мають власні думку та ставлення. Звісно, якби ці люди прагнули до істини й мали почуття ноші, то всі ці проблеми можна було б розв’язати. Однак проблеми несподівано залишаються нерозв’язаними в роботі, за яку відповідає той тип людей, про який ми сьогодні бесідуємо. Чому так? Тому що ці люди не виконують справжньої роботи. Вони люблять легкість і ненавидять важку працю, вони лише докладають поверхових недбалих зусиль, їм подобається байдикувати й упиватися благами статусу, їм подобається наказувати людям, і вони просто трохи ворушать губами, дають кілька порад, а потім вважають свою роботу виконаною. Вони не беруть до серця ні справжню роботу церкви, ні критичну роботу, яку доручає їм Бог, – вони не мають цього відчуття ноші, і навіть якщо Божий дім неодноразово наголошує на цих речах, вони однаково не беруть їх до серця. Наприклад, вони не хочуть втручатися в роботу Божого дому над виробництвом фільмів чи його роботу з текстами або розпитувати про таку роботу не бажають з’ясовувати, як просуваються ці види робіт і яких результатів вони досягають. Вони лише роблять деякі непрямі запити, і щойно дізнаються, що люди зайняті цією роботою та виконують її, вони більше про неї не дбають. Навіть коли вони чудово знають, що в роботі є проблеми, вони однаково не хочуть бесідувати про них і розв’язувати їх, а також не роблять запитів і не з’ясовують, як люди виконують свої обов’язки. Чому вони не роблять запитів і не з’ясовують цього? Вони думають, що якщо вони в це вникнуть, то на них чекатиме безліч проблем, які доведеться розв’язувати, і це буде занадто клопітно. Якщо їм доведеться постійно розв’язувати проблеми, життя буде надто виснажливим! Якщо вони занадто багато хвилюватимуться, їжа перестане їм смакувати, і вони не зможуть добре спати, їхня плоть відчуватиме втому, і тоді життя стане нещасним. Ось чому, коли вони бачать проблему, вони уникають її та ігнорують, якщо можуть. У чому проблема цього типу людей? (Вони занадто ліниві.) Скажіть Мені, у кого серйозна проблема – у лінивих людей чи в людей із низьким рівнем? (У лінивих людей.) Чому в лінивих людей серйозна проблема? (Люди з низьким рівнем не можуть бути лідерами чи працівниками, але вони можуть бути певною мірою ефективними, коли виконують обов’язок, що відповідає їхнім здібностям. Однак ліниві люди нічого не можуть зробити; навіть якщо вони мають рівень, це не дає жодного ефекту.) Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би високим не був рівень лінивих людей, він у них лише для краси; хоча вони й мають високий рівень, від нього жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід витримати, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці цінні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які людина має терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Бог викриває, що головна причина, через яку несправжні лідери не виконують справжньої роботи, – це лінь. Вони упиваються плотським комфортом, люблять командувати людьми й не хочуть розв’язувати проблеми, навіть коли бачать їх. Вони не мають ані почуття ноші, ані відповідальності за свої обов’язки, і хоч би яким хорошим був їхній рівень, вони все одно залишаються марними. Здавалося, що різна поведінка несправжніх лідерів, розвінчана Богом, була описом моєї власної поведінки. Останнім часом мій обов’язок зводився лише до того, що я командував людьми. Я лише розкидався словами й лише поверхово цікавився, як ідуть справи. Я не прагнув результатів і не розв’язував проблем і, по суті, не виконував справжньої роботи, а лише насолоджувався благами статусу. Зокрема, я побачив, що Бог каже, що ледачі люди мають проблеми з моральними якостями, що вони не бажають страждати і платити ціну під час виконання своїх обов’язків, їм бракує совісті та розуму, що навіть їхній труд не відповідає стандарту, і що Бог справді має відразу до таких людей. Це мене дуже засмутило. Я не лише не вклав своє серце й сили та не виконував свій обов’язок як слід, але й став людиною, до якої Бог відчуває відразу. Можливість виконувати обов’язок лідера вже була великим піднесенням від Бога, і це була можливість повправлятися, яку дав мені Бог. Я мав зробити все можливе, щоб як слід виконувати цей обов’язок, і це також пішло б на користь моєму життєвому зростанню. Мені було зрозуміло, що брати й сестри, які впорядковували матеріали для вичищання людей, щойно почали вправлятися, і що вони не осягнули принципів, тож навіть після кількох етапів доповнення матеріали ще були неповними. Якби так тривало й далі, це затримало б роботу. Я мав би приділити цьому більше уваги й детально їх наставити. Я мав особисто долучитися до них у підготовці деяких матеріалів, щоб вони якомога швидше осягнули принципи. Але я відчував, що це забере багато часу та сил, що означало б плотські страждання і втому, тому я не хотів по-справжньому розв’язувати цю проблему. Я навіть виправдовувався тим, що їм потрібно вправлятися самостійно, щоб покращити свої навички. Як наслідок кілька матеріалів довго залишалися недоповненими. Насправді ці проблеми можна було б вирішити, якби я більше подумав і заплатив ціну, але я був занадто ледачим і, виконуючи свої обов’язки, думав лише про власну плоть. Я мав недбале ставлення, не мав ані почуття ноші, ані відповідальності за роботу, і як наслідок робота з очищення затрималася. Якби я продовжував у тому ж дусі, Бог рано чи пізно відсіяв би мене. Я не міг і далі так чинити. Я мав узяти на себе відповідальність і як слід виконувати свої обов’язки згідно з Божими вимогами.
Пізніше я прочитав ще інші Божі слова, і знайшов кілька шляхів щодо того, як лідери й працівники виконують справжню роботу. Всемогутній Бог говорить: «Під час початкового наставництва щодо завдання, окрім пропозиції конкретних планів реалізації для особливих ситуацій, лідерам і працівникам із середнім рівнем і відносно низькою працездатністю слід надавати конкретніше й детальніше наставництво. Хоча ці люди, можливо, доктринально розуміють принципи та конкретні плани реалізації завдання, але коли доходить до фактичної реалізації, вони однаково не знають, як їх практикувати. Як слід ставитися до тих небагатьох лідерів і працівників, які мають низький рівень і яким бракує працездатності? … Ти мусиш виконувати зобов’язання, які тобі слід виконувати; ти мусиш враховувати церкви, якими керують ті, хто є відносно слабким і має відносно низьку працездатність. Лідери та працівники мусять приділяти особливу увагу й забезпечувати особливе наставництво в цих питаннях. Що означає особливе наставництво? Окрім бесіди про істину, ти також мусиш надавати конкретніші й детальніші вказівки та допомогу, що вимагає більше зусиль у плані спілкування. Якщо ти поясниш їм роботу, а вони однаково не зрозуміють і не знатимуть, як її реалізувати, або навіть якщо вони зрозуміють її доктринально й, здається, знатимуть, як її реалізувати, але ти досі не впевнений і трохи занепокоєний тим, як пройде фактична реалізація, то що тоді тобі робити? Тобі потрібно особисто заглибитися в місцеву церкву, щоб наставляти їх і реалізовувати завдання разом із ними. Розповідай їм принципи, водночас запроваджуючи конкретні упорядкування щодо завдань, які потрібно виконати згідно з вимогами упорядкувань роботи, наприклад, що робити спочатку, а що потім, і як належно розподілити людей, – усе це слід організувати в належний спосіб. Це і є практичне наставництво їх у роботі, на відміну від простого вигукування гасел чи роздавання випадкових наказів і повчання їх якимись доктринами, а потім вважання своєї роботи виконаною, – це не прояв виконання конкретної роботи, а вигукування гасел і помикання людьми не є зобов’язаннями лідерів і працівників. Лише коли лідери чи куратори місцевої церкви зможуть узяти на себе роботу, і робота стане на правильний шлях, і в основному не буде серйозних проблем, лише тоді лідер чи працівник може піти. Це перше конкретне завдання, згадане в дев’ятому зобов’язанні лідерів і працівників щодо реалізації упорядкувань роботи, – забезпечення наставництва. Отже, як саме слід забезпечувати наставництво? Лідерам і працівникам слід спочатку практикувати обмірковування упорядкувань роботи й бесіду про них, вивчаючи й сприймаючи різні конкретні вимоги упорядкувань роботи, а також розуміючи й осягаючи принципи, що містяться в них. Потім їм слід спільно з лідерами і працівниками на всіх рівнях бесідувати про конкретні плани реалізації упорядкувань роботи. Крім того, їм слід надавати конкретні плани реалізації для особливих ситуацій і, нарешті, надавати детальнішу й конкретнішу допомогу та керівництво лідерам і працівникам, які є відносно слабкими й мають відносно низький рівень. Якщо деякі лідери та працівники зовсім не можуть реалізувати завдання, що слід робити в таких ситуаціях? Лідерам і працівникам вищого рівня слід заглиблюватися в церкву й особисто брати участь у виконанні завдання, розв’язуючи реальні проблеми через бесіду про істину, і допомогти їм навчитися, як виконувати роботу і як реалізовувати її згідно з принципами» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (10)). Бог вказав шлях практики щодо того, як лідерам і працівникам виконувати справжню роботу. Братам і сестрам, які не осягають принципів і мають слабку працездатність, ми повинні надавати більш детальну та конкретну допомогу й настанови. Саме цього Бог вимагає від лідерів і працівників. Цим братам і сестрам, які щойно почали вправлятися в роботі з очищення і ще не осягнули принципів, я мав надати детальні, конкретні настанови та особисто навчити їх на практиці в реальних робочих ситуаціях. Але я догоджав своїй плоті й не робив нічого з тієї справжньої роботи, яку потрібно було зробити, через що затримав роботу. Це було серйозним нехтуванням моїм обов’язком. Я відповідав за церковну роботу з очищення, тому я мав очищати церкву від маловірів, а також злих людей та антихристів, які переривали церковне життя і заважали йому, щоб брати й сестрам мали гарне церковне життя, краще бесідували про істину та зростали в житті. Але через те, що я не виконував справжньої роботи, церква не була вчасно очищена від людей, від яких її слід було очистити, що зашкодило роботі церкви. По суті, цим я чинив зло. Відтоді я хотів як слід виконувати свій обов’язок згідно з Божими вимогами й своєчасно бесідувати з братами та сестрами й наставляти їх, щоб вони могли швидко осягнути принципи і як слід виконувати свої обов’язки.
Незабаром вищі лідери повернули деякі матеріали для очищення, які потрібно було терміново доповнити фактичними доказами. Я подумав доручити це братам і сестрам, але зрозумів, що вони досі не осягнули принципів, і що якщо вони доповнюватимуть ці матеріали, це неодмінно затримає роботу. Тож я пішов до них і разом із ними проаналізував принципи та побесідував про них. Спираючись на проблеми, на які вказали лідери, я попросив їх спочатку поділитися своїми думками, а потім, спираючись на принципи, я побесідував із ними про те, чого їм бракувало, що дозволило їм осягнути деякі принципи. Я виявив, що коли я мав бажання як слід виконувати свій обов’язок, я не відчував такої втоми, і брати та сестри також досягали успіхів у своїх обов’язках. Практикуючи так, я відчував спокій на душі. Аналізуючи матеріали разом із братами та сестрами, я також глибше зрозумів принципи щодо розпізнавання людей. Усіх цих результатів вдалося досягти завдяки виконанню справжньої роботи.
Завдяки цьому досвіду я побачив, що для лідерів і працівників справді важливо виконувати справжню роботу, адже це безпосередньо впливає на просування церковної роботи. Водночас я усвідомив, що коли люди справді виконують свої обов’язки відповідно до Божих вимог, вони можуть досягти певних результатів. Дякувати Богу!