99. Непохитне виконання обов’язку під час переслідувань і поневірянь
У квітні 2023 року вищі лідери сказали мені, що лідера церкви Сін’юань заарештували, а двох інших лідерів поліція допитувала вдома, і через ризики для безпеки вони більше не могли продовжувати свою роботу в церкві. Тож вищі лідери попросили мене поїхати туди, владнати наслідки й підтримати братів і сестер. Почувши це від лідерів, я справді відчула тягар цієї відповідальності, а також дещо занепокоїлася і подумала: «Ця обстановка така сувора. Чому відправили саме мене? Що, як мене заарештують? Так багато заарештованих братів і сестер у підсумку зазнають жорстоких тортур. Дехто не витримує мук, зраджує Бога й стає Юдою, тоді як інших забивають до смерті чи роблять каліками. Методи, які великий червоний дракон використовує, щоб шкодити людям, такі жорстокі. Якщо мене заарештують і я не витримаю тортур, стану Юдою і зраджу Бога, то не буду спасенна. Хіба тоді моя віра не буде марною?». Але потім я подумала: «Я не можу бути такою егоїстичною і думати лише про себе. Лідера заарештували, книги з Божими словами в небезпеці, і їх треба терміново перевезти, а брати й сестри негативно налаштовані та слабкі й потребують підтримки й допомоги. Мені треба бути уважною до Божого наміру й прийняти цей обов’язок». Тож я погодилася.
Прибувши до церкви Сін’юань, я дізналася, що в домах більшості братів і сестер побувала Юда Чжан Фень, тому всі ці домівки були небезпечними. На той час лише дім сестри Чжан Юй був відносно безпечним і міг тимчасово використовуватися для обговорення роботи. Та, зустрівшись із Чжан Юй, я дізналася, що кілька років тому поліція заарештувала в її домі кількох сестер і що перед арештом Юда Чжан Фень також приходила до неї. У мене завмерло серце, коли я почула це від неї: «Чи не буде поліція таємно стежити й спостерігати? Що, як вони мене заарештують? Якщо я не витримаю тортур і стану Юдою, чи не настане мені кінець? Залишитися чи швидко піти? Якщо я залишуся, можу наразитися на ризик арешту, але якщо піду, не буде можливості обговорити роботу з владнання наслідків». Я помолилася в серці й попросила Бога показати мені, як практикувати. Я згадала такі Божі слова: «Чи легко особі без людської сутності здобути істину? Їй важко. Коли їй доводиться страждати або платити якусь ціну, вона думає: “Ви, народ, страждайте й платіть ціну перші, а як уже майже будуть результати, тоді я приєднаюся”. Що це за людська сутність? Така поведінка відома під загальною назвою “брак людської сутності”. … Зіткнувшись із небезпекою, дехто дбає лише про сховок. Деякі люди захищають інших і не дбають про себе. Коли щось трапляється, хтось терпить, а хтось бореться. Це і є відмінності в людській сутності» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що люди з хорошими моральними якостями, стикаючись із небезпекою, спершу захищатимуть інших і що вони готові наражати себе на небезпеку, аби захистити інтереси Божого дому й виконати свої обов’язки. Ті, кому бракує людськості, є егоїстичними й ницими: вони ставлять власну безпеку на перше місце й поспішають сховатися, коли наближається небезпека, зовсім не дбаючи ні про роботу церкви, ні про безпеку братів і сестер. У світлі Божих слів я побачила, що була дуже егоїстичною і що мої моральні якості були дуже низькими. Зіткнувшись із небезпекою, я думала насамперед про себе: боялася арешту й хотіла негайно втекти, зовсім не дбаючи ні про роботу церкви, ні про свій обов’язок. Хоча дім Чжан Юй і мав певні ризики для безпеки, порівняно з іншими, зараз він був відносно безпечним домом у церкві. Я могла тимчасово залишитися там, щоб зустрічатися з братами й сестрами для обговорення роботи, і переїхати, коли знайдеться більш підходяще місце. Якщо ж я справді зіткнуся з особливими обставинами, мені слід помолитися Богові та розбиратися з усім з вірою й мудрістю. Тож я помолилася Богові й попросила Його дарувати мені віру й волю терпіти страждання.
Наступного дня я домовилася, щоб двоє братів прийшли до Чжан Юй для обговорення роботи. Лі Бінь, який був із того ж села, що і Чжан Юй, побачивши мене, сказав: «У моєму селі неподалік від дому Чжан Юй живуть двоє злих людей. Вони викличуть поліцію, якщо побачать, що в село заходять незнайомці, і дізнаються, що ті – віруючі. Раніше в моєму селі заарештували кількох братів і сестер, бо один із цих злих людей доніс на них». Почувши слова Лі Біна, я трохи злякалася і подумала: «Не знаю, чи бачили мене ці злі люди, коли я приїхала. Якщо вони на мене донесуть, мене точно заарештують!». У цей момент я згадала уривок із Божих слів і знайшла його, щоб прочитати. Бог говорить: «Незважаючи на те, наскільки “безмірно сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні його можливості в розбещенні й спокушуванні людей, наскільки хитрі виверти й підступи, якими він залякує людину, наскільки різноманітними є форми його існування, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, установити закони або правила існування усього сущого або правити чи володарювати над будь-яким об’єктом, живим чи неживим. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або речі, яка була породжена ним або існує завдяки йому; немає жодної особи або речі під його володарюванням чи управлінням. Навпаки, він не тільки має існувати під пануванням Бога, але й мусить також слухатись усіх Божих повелінь і наказів. Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може самовільно чіпати навіть мурах на землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні хробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, служити людству й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки злостивою є його природа та наскільки нечестивою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію, тобто надавати послуги Богу – добре служити як контрастне тло. Такими є суть і первинне положення сатани. Його сутність не має нічого спільного з життям, силою або владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, яку Бог використовує для послуг!» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). Божі слова дали мені віру й силу. Бог володарює над усім і все контролює. Усі речі та події – в Божих руках. КПК і злі люди, хоч би якими нестримними вони були, – всі в Божих руках. В очах Бога вони навіть нижчі за личинок на землі. Вони – лише знаряддя, що служать для вдосконалення Божих обранців. Великий червоний дракон зі шкури пнеться, щоб схопити тих, хто вірить у Бога, але без Божого дозволу він не може нам нічого заподіяти. Так само, як КПК полює на деяких братів і сестер та призначає нагороду за їхні голови: партія витрачає стільки людських і матеріальних ресурсів на пошуки, відстеження і спостереження, використовуючи всіляке високотехнологічне обладнання для стеження, але без Божого дозволу вона все одно не може їх схопити. Того дня, почувши, що злі люди можуть на мене донести, я відчула боязкість і страх. Я побачила: хоч я і казала, що вірю в Бога, але коли дійшло до справи, у моєму серці Бога наче й не було. Моя віра в Бога була такою малою. Хоча обставини були суворими, те, чи мене заарештують, було в Божих руках. Ця справа залежала від Бога. Маючи це на думці, я більше так не боялася. Я побачила, що двоє братів жили в страху й боязкості, тож я побесідувала з ними про Божу владу та володарювання. Послухавши, вони здобули віру й були готові виконувати свої обов’язки.
Згодом я замислилася: «Чому я так боялася арешту й того, що мене заб’ють до смерті? У який аспект істини мені слід увійти?». Я прочитала такі Божі слова: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. Не говорімо про остаточний фінал цих мучеників чи про Божий вердикт щодо їхніх вчинків, але запитаймо ось про що: коли вони дійшли до кінця, чи те, як вони зустріли кінець свого життя, відповідало людським уявленням? (Ні, не відповідало.) З огляду на людські уявлення, вони заплатили величезну ціну за те, щоб популяризувати Божу роботу, але кінець кінцем сатана їх убив. Це не узгоджується з людськими уявленнями, але саме це з ними сталося. Це те, що допустив Бог. Яку істину можна шукати в цьому? Чи Бог дозволив їм так померти через Своє прокляття й засудження, чи це був Його план і благословення? Ані те, ані інше. Що ж це було? Зараз люди з болем у серці розмірковують про їхню смерть, але так це відбувалося тоді. Ті, хто вірив у Бога, померли саме так, як це можна пояснити? Коли ми зачіпаємо цю тему, ви ставите себе на їхнє місце, тож чи сумують ваші серця, чи відчуваєте ви прихований біль? Ви думаєте: “Ці люди виконували свій обов’язок популяризації Божого Євангелія й мають вважатися добрими людьми, тож як вони могли дійти до такого кінця й такого фіналу?”. Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите давати свідчення про Бога й популяризувати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як те, що маєш виконати з обов’язку, якщо Богу це від тебе потрібно. Сьогодні люди мають усередині страх і тривогу, але якій меті служать ці почуття? Якщо Богу не буде потрібно, щоб ти так учинив, то який тобі сенс про це хвилюватися? А якщо Богу знадобиться, щоб ти так учинив, тобі не слід ні ухилятися від цієї повинності, ні відкидати її. Тобі слід виявити ініціативу у своїй співпраці та прийняти свою повинність без хвилювання. Як би людина не померла, вона не має померти перед сатаною й у руках сатани. Якщо вже вмирати, то в Божих руках. Люди прийшли від Бога й повертаються до Бога – саме такі розум та ставлення мають бути у створеної істоти» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що учні, які слідували за Господом Ісусом, зазнавали переслідувань з боку правителів і релігійного світу за те, що популяризували Господнє Євангеліє, і вони вмирали з різних причин. Але вони заплатили ціну власного життя, щоб дати прекрасне свідчення про Бога й осоромити сатану. Хоча їхні тіла померли, їхні душі були в Божих руках, і Бог пам’ятав про їхню смерть. Ми, ті, хто слідує за Христом останніх днів, зазнаємо жорстоких переслідувань від правлячої партії Китаю за те, що популяризуємо Євангеліє Царства. Багато братів і сестер зазнали тортур після арешту, але навіть на межі смерті вони не зреклися Божого імені й не зрадили Його. Декого переслідували до смерті, але вони все одно не стали Юдами. Вони віддали свої життя, щоб дати свідчення про Бога, і це було цінно та значуще. А що ж я? Побачивши ці небезпечні обставини, я злякалася арешту й того, що мене заб’ють до смерті, тож захотіла відмовитися від свого обов’язку. Я справді боялася смерті! Якби я прагнула лише вберегти себе й жити жалюгідним життям, навіть якби я ідеально себе захистила, я була б просто ходячим мерцем. Якби я не виконувала свій обов’язок як слід і не мала добрих вчинків чи свідчення перед Богом, то навіть якби я була жива у плоті, я б не отримала Божого схвалення, а після смерті була б покарана в пеклі. Коли я це зрозуміла, страх смерті менше мене сковував.
Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і здобула глибше розуміння себе. Бог говорить: «Антихристи надзвичайно егоїстичні й ниці. Вони не мають справжньої віри в Бога, а тим більше вірності Богові; коли вони стикаються з проблемою, вони захищають і оберігають лише себе. Для них немає нічого важливішого за їхню власну безпеку. Поки вони можуть жити й не бути заарештованими, їм байдуже, скільки шкоди завдано роботі церкви. Ці люди надзвичайно егоїстичні, вони зовсім не думають про братів і сестер чи про роботу церкви, вони думають лише про свою власну безпеку. Вони – антихристи. Тож коли такі речі трапляються з тими, хто вірний Богові й має справжню віру в Бога, як вони з ними справляються? Чим їхні дії відрізняються від дій антихристів? … Коли ті, хто вірний Богові, чітко знають, що середовище небезпечне, вони однаково ризикують, виконуючи роботу з ліквідації наслідків, і зводять до мінімуму втрати для Божого дому, перш ніж самі відійдуть. Вони не ставлять на перше місце свою власну безпеку. Скажіть Мені, у цій нечестивій країні великого червоного дракона, хто міг би гарантувати, що у вірі в Бога й виконанні обов’язку немає жодної небезпеки? Який би обов’язок людина не брала на себе, він пов’язаний із певним ризиком, але виконання обов’язку доручено Богом, і, слідуючи за Богом, людина має брати на себе ризик виконання свого обов’язку. Слід проявляти мудрість, і необхідно вживати заходів для забезпечення своєї безпеки, але не слід ставити на перше місце особисту безпеку. Слід зважати на Божі наміри, ставлячи на перше місце роботу Його дому й поширення Євангелія. Виконання людиною Божого доручення – це найважливіше, і воно на першому місці. Антихристи ставлять на перше місце свою особисту безпеку; вони вважають, що все інше їх не стосується. Їм байдуже, коли щось трапляється з кимось іншим, ким би він не був. Поки із самими антихристами нічого поганого не трапляється, вони почуваються спокійно. Вони позбавлені будь-якої вірності, що визначається природою-сутністю антихристів. Чи можливо уникнути будь-яких ризиків у середовищі материкового Китаю і гарантувати, що під час виконання свого обов’язку не станеться нічого поганого? Навіть найобережніша людина не може цього гарантувати. Але обережність необхідна. Завчасна належна підготовка трохи покращить ситуацію і може допомогти мінімізувати втрати, коли щось піде не так. Якщо ж підготовки немає зовсім, втрати будуть значними. Чи бачите ви чітку різницю між цими двома ситуаціями? Отож, незалежно від того, чи йдеться про зібрання, чи про виконання будь-якого обов’язку, краще бути обережним, і необхідно вживати певних запобіжних заходів. Коли вірна людина виконує свій обов’язок, вона може мислити трохи більш усебічно й ретельно. Вона хоче влаштувати ці справи якнайкраще, щоб у разі, якщо щось піде не так, втрати були мінімальними. Вона відчуває, що їй слід досягти цього результату. Той, кому бракує вірності, не думає про ці речі. Він вважає, що ці речі не мають значення, і не ставиться до них як до свого зобов’язання чи обов’язку. Коли щось іде не так, він не відчуває жодного почуття провини. Це прояв браку вірності. Антихристи не демонструють жодної вірності Богові. Коли їм доручають роботу, вони приймають її досить радісно й роблять гарні заяви, але коли настає небезпека, вони тікають найшвидше; вони перші біжать, перші тікають. Це показує, що їхня егоїстичність і ницість особливо сильні. У них зовсім немає почуття відповідальності чи вірності. Зіткнувшись із проблемою, вони знають лише, як тікати й ховатися, і думають лише про те, як захистити себе, ніколи не думаючи про свої зобов’язання чи обов’язки. Заради власної особистої безпеки антихристи постійно виявляють свою егоїстичну й ницу природу. Вони не ставлять на перше місце роботу Божого дому чи власні обов’язки. Тим більше вони не ставлять на перше місце інтереси Божого дому. Натомість вони ставлять на перше місце свою власну безпеку» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог викриває, що антихристи дуже егоїстичні й ниці й що коли настає небезпека, вони першими тікають і рятуються, ніби робота Божого дому, інтереси Божого дому й життя братів і сестер їх не обходять. Розмірковуючи над Божими словами, я розмірковувала над собою: хіба те, що я виявляла, не було таким самим, як в антихриста? Коли лідерів і працівників заарештували, церква розпорядилася, щоб я приїхала, перевезла книги з Божими словами й підтримала братів і сестер. Це було дуже важливо, але я хвилювалася: якщо мене заарештують і я не зможу бути непохитною й стану Юдою, то моя віра буде марною. Тож мені не хотілося виконувати цей обов’язок. Я подумала про те, як насолоджувалася поливом і забезпеченням стількох Божих слів, проте перед лицем труднощів я думала лише про власні інтереси й безпеку, зовсім не захищаючи інтереси Божого дому, і не думала про те, як швидше перевезти книги з Божими словами чи підтримати братів і сестер. Мені справді бракувало совісті й людськості! Усвідомивши це, я помолилася Богові: «Боже, я постійно хвилююся, що мене заарештують і постійно хочу втекти із цих обставин та ігнорую інтереси церкви. Я справді егоїстична! Боже, те, заарештують мене чи ні, – у Твоїх руках. Якщо Ти дозволиш, щоб мене заарештували, я не зможу втекти, але якщо Ти не дозволиш мого арешту, поліція не зможе мене схопити. Я готова підкоритися Твоїм влаштуванням і впорядкуванням і як слід виконати свій обов’язок. Будь ласка, даруй мені віру й волю терпіти страждання». Пізніше я дізналася, що Юда Чжан Фень не бувала в домі Хе Фан, тож я попросила кількох братів і сестер збиратися там. Завдяки читанню Божих слів і спільним бесідам брати й сестри зрозуміли, як покладатися на Бога, щоб мати досвід серед переслідувань і поневірянь. Усі здобули певну віру й були готові виконувати свої обов’язки. Книги з Божими словами також були безпечно перевезені.
Одного дня пополудні в листопаді 2023 року я отримала лист від вищих лідерів, у якому йшлося, що з лідерами та кількома сестрами з моєї рідної церкви зник зв’язок і що це, ймовірно, сталося через їхній арешт, тож вищі лідери просили мене поїхати й розібратися в ситуації, і, якщо щось трапиться, владнати наслідки, а також перевезти приношення та книги з Божими словами. Я відчула суперечливі почуття і подумала: «Обставини в тій церкві такі жахливі, і всі брати й сестри, з якими зник зв’язок, мене знають. Якщо їх заарештували, чи не буду я також причетною? Владнання наслідків становили для мене небезпеку!». Я не хотіла їхати. Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Деякі церкви перебувають у ворожому оточенні, де людей часто заарештовують, і через це є велика ймовірність, що місцезнаходження будинків, де зберігаються приношення, буде видано, і великий червоний дракон проведе там обшуки й рейди, – приношення можуть бути розграбовані злими демонами в будь-який час. Чи підходять такі місця для зберігання приношень? (Ні.) Тож, якщо їх уже туди поклали, що робити? Перемістити їх негайно. … Коли ситуація щойно виникла і вони передбачають, що приношення в небезпеці, вони мають своєчасно їх перемістити, щоб не дати великому червоному дракону, злому дияволу, їх привласнити й пожерти. Це єдиний спосіб забезпечити безпеку приношень і уникнути будь-яких прихованих пасток чи помилок. Це робота, яку мають виконувати лідери і працівники. Щойно з’являється найменша ознака небезпеки, щойно когось заарештовують, щойно виникає якась ситуація, першою думкою лідерів і працівників має бути, чи в безпеці приношення, чи не можуть вони потрапити до рук злих людей, чи не будуть ними забрані, чи не будуть захоплені злими демонами, і чи не зазнали приношення якихось збитків. Вони мають своєчасно вжити заходів для захисту приношень. Це зобов’язання лідерів і працівників» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (12)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що обов’язок лідерів і працівників – захищати приношення та книги з Божими словами. Оскільки КПК влаштувала облаву на церкву в моєму рідному місті й ніхто не займався владнанням наслідків, а я була відносно добре знайома з тією церквою, мені треба було бути уважною до Божого наміру й захистити роботу церкви. Якби я уникала владнання наслідків через страх арешту, і якби великий червоний дракон викрав приношення та книги, то я б чинила зло. Усвідомивши це, того ж вечора я повернулася до церкви у своєму рідному місті.
Повернувшись, я дізналася, що лідерів церкви справді заарештували і що інших братів і сестер також постійно заарештовували. Книги з кількох домів для зберігання треба було терміново перевезти, але на той час я не могла знайти відповідного місця, тож опинилася у скрутному становищі. Пізніше я подивилася відео з досвідним свідченням «Випробування у подвійній скруті», і досвід тієї сестри став для мене дуже повчальним. Сестра, зіткнувшись із подвійною скрутою – поліцейськими арештами та локдауном через пандемію, – усе одно наполегливо виконувала свій обов’язок. Мої нинішні обставини були не такими суворими, тож мені потрібно було ще більше покладатися на Бога, щоб добре виконувати свій обов’язок. Невдовзі після цього вищі лідери надіслали лист, у якому повідомили, що в іншій церкві знайшли дім для зберігання, тож ми швидко домовилися про транспорт, щоб перевезти туди книги з Божими словами. Після цього, завдяки співпраці братів і сестер, приношення та книги з Божими словами були перевезені в безпечні місця. Завдяки цьому досвіду я здобула певну віру й зрозуміла, що хоч би якими жахливими були обставини, створена істота має наполегливо виконувати свій обов’язок і захищати роботу церкви. Дякувати Богу!