92. Втеча з виру слави й вигоди
Я народилася у звичайній родині. Ми не були заможними. Мій батько був неробою без нормальної роботи. До того ж він грав в азартні ігри. Люди в нашому селі дивилися на нас зверхньо, і через це я почувалася дуже меншовартнісною. Змалечку я потай плекала амбіцію: коли виросту, то виділятимуся з натовпу й усі дивитимуться на мене зовсім інакше. Тільки так я зможу йти з гордо піднятою головою, і ніхто не дивитиметься на мене зверхньо.
У школі мої оцінки завжди були дуже хорошими. Пізніше, через велике навантаження в класі з поглибленим вивченням, я часто страждала від головного болю. Мої оцінки падали, аж поки врешті-решт я не покинула школу. Мої рідні завжди казали: «Головне – опанувати ремесло. Тоді зможеш відкрити свою справу, стати собі начальницею і бути такою ж успішною». Я подумала: «Хоч я і не можу здобути повагу людей завдяки навчанню, у Китаї є приказка: “Існує триста шістдесят професій, і в кожній є свій майстер”. Якщо я наполегливо вчитимусь, щоб опанувати фах, то в майбутньому зможу відкрити свою справу й стати собі начальницею. Тоді мої рідні та друзі точно подивляться на мене з новою повагою». Згодом я почала вивчати мистецтво макіяжу. Коли я почала працювати, то змогла влаштуватися лише молодшою помічницею, бо зовсім не мала практичного досвіду. Щодня я була на побігеньках, виконувала дрібну роботу, а мій наставник із макіяжу постійно кричав і командував мною. Я не хотіла із цим миритися. Щоб вивчити більше технік і набути досвіду та якнайшвидше стати візажисткою, я працювала із шостої ранку до десятої вечора майже щодня. Після тривалої тяжкої праці я нарешті стала візажисткою. Я ніяк не очікувала, що після цього моє життя стане ще боліснішим. Щодня після завершення роботи мені доводилося працювати понаднормово, щоб покращити свої показники. Я була виснажена як фізично, так і морально. Але потім я подумала: «“Той, хто витерпів найбільші труднощі, стане найвеличнішою людиною”. Головне – не здаватися і вдосконалювати свої навички, тоді в мене буде більше шансів здобути похвалу й захоплення». Тож я більше не почувалася такою нещасною. У той час мама часто говорила зі мною про віру. Я знала, що вірити в Бога – це добре, але водночас відчувала, що надто заклопотана роботою і не маю на це часу, і що я перебуваю на тому етапі, коли віддаю всі сили кар’єрі. Як наслідок, я не ставилася до віри надто серйозно.
Пізніше я влаштувалася візажисткою в іншу студію, де пропрацювала кілька років. Доклавши чимало зусиль, я стала головною опорою свого відділу. Я завжди демонструвала найкращі навички й майже щомісяця посідала перше місце за показниками. Начальник часто хвалив мої здібності перед колегами й просив їх брати з мене приклад. Це надзвичайно тішило моє марнославство. Зокрема, від багатьох клієнтів, з якими я ніколи раніше не бачилася, я чула: «Ми стільки про вас чули! Усі мої знайомі кажуть, що ви не лише висококваліфікована майстриня, а й чудова людина. Ми прийшли сюди спеціально до вас». Коли я чула подібне, то почувалася дуже задоволеною собою, і моє бажання гнатися за славою і вигодою ставало ще більш непомірним. Коли я чула від оточення, що якась дівчина ще зовсім молода, а вже відкрила власний салон, веде свій бізнес і є дуже здібною, я страшенно заздрила. Я думала, що в мене теж хороші навички, просто ще немає належних фінансових умов. Мені було лише трохи за двадцять, і якщо я буду наполегливо працювати й серйозно ставитися до кожного клієнта, створюючи хорошу репутацію, то рано чи пізно матиму шанс відкрити свою справу й стати собі начальницею. Щоразу, коли я думала про це, я відчувала нескінченний приплив енергії, що наповнював моє тіло, ніби по венах пустили струм. Я постійно роздумувала над тим, як покращити свої навички та показники, і часто дивилася відео з макіяжу на різних інтернет-платформах, щоб перейняти звідти хороші техніки. Усі мої колеги відчайдушно прагнули закінчити роботу раніше, але я, щоб покращити враження своїх клієнтів, витрачала додатковий час, фотографуючи їх або знімаючи на відео. Я просила їх публікувати це у своїх соцмережах, щоб допомогти мені з рекламою, і коли я бачила, що ці дописи збирають багато вподобань і схвальних коментарів, то почувалася надзвичайно задоволеною собою. Я часто закінчувала роботу останньою, і навіть повернувшись додому, спілкувалася з клієнтами, щоб налагодити з ними стосунки. Аби утримати клієнтів, я ніби щодня жила в масці, говорячи фальшиві, солодкі слова. Якщо клієнтка була відверто повною, я робила їй компліменти: «У вас ідеальна фігура! Тільки з такою фігурою одяг може виглядати найкраще». Деякі клієнтки були не дуже привабливими, і я щосили шукала в них переваги, які могла б похвалити, і лестила їм, аби вони були задоволені. Щодо деяких прискіпливих клієнтів, яким важко було догодити, хоча всередині вони мене страшенно дратували, я натягувала посмішку й тримала її стільки, скільки було потрібно, щоб вони залишилися задоволеними. Мені справді не хотілося казати те, що суперечило моїм відчуттям, але доводилося робити це заради слави й вигоди. І хоча я здобувала похвалу та захоплення оточення, щойно це швидкоплинне щастя минало, у моєму серці залишалося ще більше пригніченості й виснаження. Я часто думала: «Щоб здобути повагу людей, я щодня працювала як машина. Окрім роботи, була лише робота й ще раз робота. Коли ж цим дням настане кінець? Невже моє життя так і мине?». Я почувалася розгубленою та безпорадною. Тоді я згадала, як мама змалечку казала мені звертатися до Бога, коли я стикалася з труднощами. У той час я часто поставала зі своїми труднощами перед Богом і молилася: «Любий Боже, я розгублена, і на роботі на мене дуже тиснуть. Мені навіть здається, що моє життя не має сенсу. Будь ласка, допоможи мені!».
У травні 2021 року в компанії, де в цю пору року завжди було багато роботи, настав період затишшя. Я часто мала можливість відпочивати вдома. Завдяки тому, що брати й сестри читали мені Божі слова та бесідували зі мною на зібраннях, біль і пригніченість у моєму серці значно вщухли. Я офіційно прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів і почала жити церковним життям. На зібраннях усі просто відкривалися і бесідували про своє досвідне розуміння. Усі бесідували, щоб допомогти тому, хто зіткнувся з труднощами. Ніхто ні на кого не дивився зверхньо. Коли я збиралася з братами й сестрами, на серці ставало спокійно та мирно, і я нарешті відкрила для себе, що люди можуть жити так невимушено й вільно. Згодом, оскільки я часто брала відгул, щоб відвідувати зібрання, моя начальниця почала хвилюватися, що я перейду в іншу компанію, і попросила колег дізнатися, що зі мною відбувається. Я подумала про те, наскільки старанно я працювала останні кілька років, як здобула схвалення начальниці, і як компанія приділяла велику увагу моєму розвитку. Якщо начальниця побачить, що я постійно беру відгули, чи не складеться в неї з часом погане враження про мене й чи не припинить вона приділяти увагу моєму зросту? Я почала шкодувати про те, що часто беру відгули заради зібрань, і вирішила, що після цього відвідуватиму зібрання лише зрідка – за умови, що це не заважатиме роботі. Але потім я подумала про те, як під час зібрань із братами й сестрами, коли ми бесідували про Божі слова, моє серце відчувало визволення і свободу від пригніченості, тому в глибині душі я досі хотіла відвідувати зібрання. Щоразу, коли зібрання збігалося з роботою, моє серце ніби розривалося на дві частини.
У жовтні 2021 року на роботі ставало дедалі більше справ. У розпал сезону я не відвідувала зібрання цілий місяць поспіль. Тоді я відчувала певні докори сумління, але не наважувалася брати відгул, бачачи, наскільки завантажена компанія. У кожного візажиста були клієнти, яких компанія записувала заздалегідь, тому знайти когось, хто б узяв на себе мою роботу, було просто неможливо. Деякі клієнти навіть приїжджали з інших районів, тож я категорично не могла їм відмовити. Якби я попросила відгул у такий момент, моя начальниця точно була б незадоволена. А якщо в неї складеться погане враження про мене, то вона може мене звільнити. Усе обміркувавши, я вирішила, що насправді робота важливіша. У той час я була настільки зайнята, що не мала нормального відпочинку цілий місяць. Коли після роботи з’являлося трохи часу, мама читала мені Божі слова. Але я не могла заспокоїти своє серце, і, не дослухавши й пари речень, починала засинати. Щоб хоч якось зняти напругу від роботи, іноді я ходила кудись поїсти, випити й розважитися з друзями, і дивилася відео та серіали, щоб заглушити свої думки. І хоча в ті моменти я відчувала коротке щастя, коли я поверталася до реальності й стикалася з усіма своїми проблемами, моє серце знову відчувало сильне пригнічення, а я була виснажена і фізично, і морально. Після цього я відвідувала зібрання лише тоді, коли на роботі було менше справ.
Коли одна сестра дізналася про мій стан, вона знайшла для мене уривок із Божих слів, щоб я його прочитала. Всемогутній Бог говорить: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що сатана використовує славу й вигоду, щоб зв’язати людей і змусити їх втекти від Бога. Я згадала, як бідно жила моя родина, коли я росла, і те, як люди навколо дивилися на мене зверхньо. Я поставила собі за мету досягти великих успіхів і виділитися з натовпу, щоб усі подивилися на мене інакше. Хоча мама часто розповідала мені про віру в Бога, я ніколи не брала це близько до серця. Я вважала, що я ще молода, і зараз саме час наполегливо працювати заради кар’єри. Ставши візажисткою, я ламала голову, роздумуючи про те, як покращити свої навички та показники, і часто лестила клієнтам, щоб їх потішити й завдяки цьому підвищити свої показники на роботі. Щоб добре виконувати свою роботу та здобути повагу від більшої кількості людей, я завжди йшла з роботи останньою, і навіть після роботи, у свій єдиний вільний час, я допомагала клієнтам редагувати фото та відео, щоб зарекомендувати себе. Іноді мені навіть снилася моя робота. Моє серце вже давно було міцно зв’язане славою і вигодою. Коли виникав конфлікт між роботою та зібраннями, я хвилювалася, що якщо братиму багато відгулів, начальниця буде незадоволена, і це вплине на мій кар’єрний розвиток, тож цілий місяць я не відвідувала зібрання і не читала Божі слова. Я почувалася виснаженою фізично й морально й намагалася зняти стрес переглядом серіалів і відео в інтернеті. Це призвело до того, що моє серце віддалялося від Бога дедалі більше. На душі ставало ще порожніше й ще болісніше. Я зрозуміла, що сатана використовував славу й вигоду, щоб контролювати мене. Через це я віддавала всі сили роботі, і це заважало мені відвідувати зібрання або виконувати свій обов’язок, через що я поступово втікала від Бога, зраджувала Його та втрачала шанс на спасіння. Я мала розгледіти сатанинський задум і відвідувати зібрання якомога частіше. Тож я помолилася Богові, щоб Він мені допоміг.
У період затишшя я могла узгодити свій графік так, щоб відвідувати зібрання, але в розпал сезону, коли роботи було багато, мені доводилося часто брати відгули, і це не подобалося моїй начальниці. Я розуміла, що постійно вигадувати різні відмовки, щоб узяти відгул, – це не вихід, але якби я змінила роботу, то втратила б шанс здійснити свою мрію – виділитися з натовпу. Тільки-но я думала про те, щоб залишити роботу, я не могла на це зважитися. Але якщо я продовжуватиму в тому ж дусі, то лише дедалі більше віддалятимуся від Бога й зрештою втрачу шанс на спасіння. Щодня моє серце ніби розривалося навпіл. Я відчувала тривогу та страждання і не знала, що обрати. Коли мама дізналася про мій стан, вона прочитала мені уривок із Божих слів: «Якщо ви хочете здобути істину й життя, то мусите закласти фундамент на словах Божих. Це дозволить вам стати на шлях пошуку істини, який сам по собі є метою й напрямком у житті. Ти справді є одним з обраних і наперед визначених Богом, тільки якщо дозволиш Його словам та істині закласти фундамент у твоєму серці. Наразі ваші фундаменти ще нестабільні. Якщо вас спіткає навіть невелика спокуса від сатани, не кажучи вже про велику катастрофу або випробування, ви можете похитнутися й оступитися. Це – відсутність фундаменту, і це дуже небезпечно! Багато людей оступається та зраджує Бога, коли їх спіткають переслідування або негаразди. Деякі люди починають діяти нерозважливо після того, як здобувають певний статус, і тоді їх викривають і виганяють. Усі ви можете бачити ці речі дуже чітко. Отже, тепер ви повинні спершу визначити напрямок і мету, якої маєте прагнути у житті, а також шлях, яким ви маєте йти, а потім заспокоїти свій розум і наполегливо працювати, повністю присвячувати себе, докладати зусиль і платити ціну за цю мету. Відкладіть поки що інші справи, – якщо ти й надалі розмірковуватимеш над ними, це вплине на виконання твого обов’язку, і це вплине на вирішальну справу твого пошуку істини й твого спасіння. Якщо тобі доводиться думати про те, як знайти роботу, заробити багато грошей і розбагатіти, а також про те, щоб посісти стале становище в суспільстві й знайти своє місце, якщо тобі доводиться думати про шлюб і пошук партнера, а також про те, щоб взяти на себе відповідальність за утримання сім’ї та забезпечення їй гарного життя, і якщо ти також хочеш набути якихось нових навичок, досягти успіху й бути кращим за інших людей, – хіба роздуми про все це не будуть виснажливими? Скільки речей може вміститись у твоїй голові? Скільки енергії людина має у своєму житті? Скільки хороших років вона має? У цьому житті люди мають найбільше енергії у віці від двадцяти до сорока років. У цей період ви мусите засвоїти істини, які повинні розуміти віруючі в Бога, а потім увійти в реальність істини, прийняти суд і кару Божі, а також Його рафінування й випробування, і дійти до того, щоб не зрікатися Бога, незважаючи на жодні обставини. Це – найголовніше» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Плата ціни за здобуття правди має велике значення). Мама побесідувала зі мною: «Бог хоче, щоб наше життя мало цінність і сенс. Ти молода й сповнена сил, і я не розраховую, що ти станеш годувальницею сім’ї. Я лише сподіваюся, що ти належним чином віритимеш у Бога й присвятиш свої найкращі роки вірі в Бога та прагненню істини. Це найважливіші речі у твоєму житті! Усе, окрім віри в Бога, є порожнім. Якщо ти мені не віриш, то спробуй і побачиш: навіть якщо ти вкладеш усю свою енергію в роботу, то навіть у той день, коли здобудеш успіх і славу, ти не будеш щасливою. Нині є багато людей, які багаті та знамениті, але хіба вони по-справжньому щасливі? Бажання людей ніколи неможливо задовольнити. Тільки Божі слова можуть вказати людям шлях і зробити їхнє життя щодня легким і радісним». Я подумала: «Бажання людей і справді нескінченні. Так було й тоді, коли я тільки починала працювати. Мені бракувало досвіду, моя зарплата була низькою, і мене не цінували. Але завдяки постійним зусиллям я нарешті стала головною опорою свого відділу. Я здобула повагу всіх, і мені платили дедалі більше, але я досі не була задоволена. Я далі планувала, як покращити свої навички та напрацювати зв’язки, щоб мати власну справу й здобути повагу ще більшої кількості людей. Я постійно витрачала свій час і сили заради слави й вигоди. Але навіть коли я досягла цього, я хотіла ще більшого, і мої бажання лише зростали. Як наслідок, досягнення цих речей не тільки не зробило мене щасливою, а навпаки, принесло мені ще більше болю». Я поміркувала ще трохи й зрозуміла: те відчуття спокою і умиротворення в моєму серці після того, як я читала Божі слова й починала розуміти хоч трохи істини, неможливо купити за жодні гроші, славу чи вигоду. Тільки виконуючи свій обов’язок, ми можемо отримати більше можливостей пізнавати Божі слова на власному досвіді, і тільки якщо ми постійно поставатимемо перед Богом, їстимемо та питимемо Божі слова й молитимемося Богу під час виконання нашого обов’язку, наше зростання в житті стане швидшим. Ті сестри, які повірили в Бога одночасно зі мною, зараз усі виконували обов’язки, і їхнє зростання в житті було дуже стрімким. Вони також розуміли істину дедалі чіткіше. Але коли я дивилася на себе, я бачила, що щодня була зайнята роботою. Я не ходила на зібрання, не читала Божих слів і не виконувала своїх обов’язків. Між мною та маловірами не було великої різниці. Якщо я так продовжуватиму, я ніколи не здобуду істини! Скільки ж енергії може мати одна людина? Якщо вона хоче одного, але не бажає відмовлятися від іншого, це схоже на те, ніби вона намагається сидіти на двох стільцях одночасно; врешті-решт вона просто впаде у воду. Якщо я не зможу зробити правильний вибір, то я справді втрачу шанс на спасіння.
Після деякої внутрішньої боротьби я подала заяву на звільнення з компанії. Я подавала її кілька разів, але щоразу отримувала відмову. Начальниця розмовляла зі мною кілька разів: «Компанія не хоче втрачати таку видатну працівницю, як ти. Якщо в тебе є якісь вимоги, будь ласка, озвуч їх, і ми зробимо все можливе, щоб догодити тобі. Тобі, напевно, було нелегко триматися до цього часу». Вона також сказала, що підвищить мені зарплату, призначить технічною директоркою, а також дасть мені надбавку сумою 1000 юанів на додачу до моєї основної зарплати. Хоча я відмовилася, у душі мені було важко це зробити. Якби я залишилася й продовжила працювати, то отримала б не лише вищу зарплату, а й підвищення до технічної директорки. Хіба тоді я не стала б ближчою до своєї мрії виділитися з натовпу? Через це моя рішучість, яка від початку не була надто твердою, почала хитатися. У цей період мої колеги також часто казали: «Ти працюєш тут так довго, чому ти хочеш піти? Якби я була на твоєму місці, то не пішла б нізащо. Компанія справді цінує тебе, і тебе люблять багато клієнтів. Як ти можеш усе це просто так покинути?». Коли я це чула, у моєму серці виникали сумніви й вагання. Я хотіла залишитися і продовжити працювати, але потім подумала, що якщо оберу таке життя, то не матиму жодної можливості відвідувати зібрання або виконувати свій обов’язок. Я згадувала зібрання із братами й сестрами. Усі відкривали свої серця і бесідували, незалежно від того, чи відчували вони біль, страждання чи радість. Таку свободу духу можна знайти лише в Божому домі!
Пізніше одна сестра прийшла поговорити зі мною, і ми разом прочитали уривок із Божих слів: «Бог не просто платить ціну за кожну людину, за ті кілька десятиліть від її народження дотепер. З погляду Бога, ти приходив у цей світ незліченну кількість разів і перевтілювався незліченну кількість разів. Хто за це відповідає? За це відповідає Бог. Ти не можеш цього знати. Щоразу, як ти приходиш у цей світ, Бог особисто влаштовує для тебе упорядкування: Він визначає, скільки років ти житимеш, у якій сім’ї народишся, коли побудуєш дім і кар’єру, чим ти займатимешся в цьому світі та як ти зароблятимеш на життя. Бог упорядковує для тебе можливість заробити на кусок хліба, щоб ти міг безперешкодно виконувати свою місію в цьому житті. А що стосується того, що ти маєш робити в наступному втіленні, Бог улаштовує й дає тобі це життя відповідно до того, що тобі належить мати та що тобі має бути дане… Бог улаштовував для тебе ці упорядкування безліч разів, і нарешті ти народився в період останніх днів у своїй теперішній сім’ї. Бог приготував для тебе оточення, в якому ти можеш вірити в Нього, Він дозволив тобі почути Його голос і повернутися до Нього, щоб ти міг слідувати за Ним і виконувати обов’язок у Його домі. Лише завдяки такому Божому проводу ти дожив до сьогоднішнього дня. Ти не знаєш, ні скільки разів ти народжувався серед людей, ні скільки разів змінювалася твоя зовнішність, ні скільки в тебе було сімей, ні скільки періодів і династій ти прожив, – але Божа рука підтримувала тебе весь цей час, і Він завжди наглядав за тобою. Скільки Бог трудиться заради людини! Дехто каже: “Мені шістдесят років. Усі ці шістдесят років Бог наглядав за мною, захищав і скеровував мене. Якщо колись через старість я не зможу виконувати свій обов’язок і не зможу нічого із цим зробити, чи Бог усе ще піклуватиметься про мене?”. Хіба це не дурниця? Бог володарює над долею людини, наглядає за нею та захищає її не лише впродовж одного життя. Якби йшлося лише про один життєвий строк, про одне життя, це означало б, що Бог не всемогутній і не володарює над усім. Бог трудиться та платить за людину ціну, щоб улаштувати те, що вона робить не тільки в цьому житті, але й у нескінченній кількості інших. Бог несе повну відповідальність за кожну втілену душу. Він уважно виконує Свою роботу, платячи ціну Свого життя, скеровуючи кожну людину та влаштовуючи кожне з її життів. Бог трудиться та платить таку ціну заради людини, і Він дарує людині всі ці істини та це життя. Якщо в ці останні дні люди не виконають обов’язок сотвореної істоти та не повернуться, щоб постати перед Творцем – якщо, зрештою, скільки б життів та поколінь вони не прожили, вони не виконуватимуть як слід свої обов’язки та не зможуть задовольнити Божі вимоги – чи не буде тоді їхній борг перед Богом занадто великим? Чи не будуть вони негідними тієї ціни, яку заплатив Бог? Вони будуть настільки безсовісними, що не заслуговуватимуть зватися людьми, бо їхній борг перед Богом буде занадто великий. Тому якщо в цьому житті – Я кажу не про твої колишні життя, а про теперішнє – ти не спроможний заради своєї місії відмовитися від того, що ти любиш, чи від зовнішніх речей, як-от матеріальні задоволення та любов і радість сім’ї, якщо ти не відмовляєшся від плотських утіх заради ціни, яку платить за тебе Бог, або щоб відплатити за Божу любов, значить ти по-справжньому нечестивий! Насправді яку б ціну ти не платив заради Бога, вона того варта. У порівнянні із ціною, яку платить за тебе Бог, чого варта та крихітна сума, яку ти жертвуєш або витрачаєш? Чого варті твої незначні страждання? Чи знаєш ти, скільки Бог страждав? Твої мізерні страждання не варті навіть згадки в порівнянні зі стражданнями Бога. Ба більше, виконуючи зараз свій обов’язок, ти здобуваєш істину та життя, і зрештою виживеш та ввійдеш у Царство Боже. Яке це велике благословення!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Плата ціни за здобуття правди має велике значення). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що Бог заплатив величезну ціну за кожного з тих, кого Він обрав і завчасно призначив, гарантуючи їм безпеку й захищаючи їх, щоб їх не поглинули всілякі злі течії. Якщо ми не зможемо виконати свій обов’язок за своє життя, ми справді будемо в боргу перед Богом! Бог пролив за мене кров Свого серця. Змалечку я слухала, як мама розповідала про віру в Бога. Бог впорядкував для мене цю сім’ю, завжди наглядав за мною і захищав мене. Коли я потопала в грошах, славі й вигоді й не могла вибратися, страждаючи та почуваючись безпорадною, саме Божа рука врятувала мене й діяла через братів та сестер, щоб привести мене перед Богом. Завдяки зібранням і читанню Божих слів я навчилася приймати все від Бога, стикаючись із різними проблемами, і перестала бути невдоволеною своєю долею, як раніше. Я почала жити набагато вільніше та розкутіше. Коли я не могла нормально відвідувати зібрання, то хоч би як пізно це було, сестра раз у раз чекала, поки я закінчу роботу, і бесідувала зі мною про Божі наміри. Іноді вона навіть писала мені листи, щоб побесідувати зі мною про Божі слова. Хіба не Бог володарював над усім цим і все це впорядкував? Богу було нестерпно бачити, як я втрачаю себе, женучись за славою й вигодою, і як мене зрештою поглинає сатана. Раз у раз Він посилав людей, справи та речі, щоб підтримати мене й допомогти мені, тихо очікуючи, поки я одумаюсь. Якби я і далі не віддячувала за Божу любов, то мені б надто бракувало людськості. Божа робота незабаром завершиться, і ми бачимо, що лиха стають дедалі серйознішими. Якби я вперто відмовлялася схаменутися, то який був би сенс у грошах, хоч скільки б я їх заробила? Хіба вони могли б урятувати моє життя? Навіть якби я стала впливовою жінкою в очах інших людей, що з того? Хіба це могло б мене врятувати? Я згадала слова Господа Ісуса: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Згадуючи ті роки, коли я віддавала всі свої сили роботі, я розумію, що втратила багато можливостей виконувати свій обов’язок і здобувати істину. Тепер, читаючи Божі слова, я зрозуміла кропіткі Божі наміри щодо спасіння людей. Тільки виконуючи свій обов’язок і повністю скинувши пута й муки, які наклав на мене сатана, я могла б отримати шанс на спасіння та виживання. Після цього я щодня молилася Богові про своє звільнення, просячи Його захистити моє серце й не дати йому похитнутися.
Пізніше я знову подала заяву на звільнення, і начальниця сказала: «Ти справді ухвалила рішення? Ми готуємося відкрити ще одну студію і хочемо, щоб у ній працювали наші найкращі співробітники. Ти була першою, про кого ми подумали. Якби це був хтось інший, ми б не були такі спокійні. Ти працюєш у компанії вже багато років і маєш право на частку в новій студії. Тільки уяви, як добре було б згодом мати щось своє в такому молодому віці. Чому б тобі не передумати? Головне те, що ми стільки років разом, і тепер між нами є емоційний зв’язок». Кажучи це, вона схлипнула й розплакалася. Умови, які вона запропонувала, були саме тим, чого я весь цей час прагнула, а грошей, які я мала, якраз вистачало для інвестицій. Якби я протрималася ще трохи, то досягла б успіху та слави, і мені б заздрило ще більше людей. Як би добре я виглядала в очах своїх родичів та друзів! Саме тоді, коли я подумки мріяла про своє чудове майбутнє, я раптом усвідомила, що мої думки не відповідають Божому наміру. Я поспіхом мовчки помолилася Богові: «Любий Боже, я знаю, що це ще одна спокуса, яка спіткала мене. Сатана знову використовує слова начальниці, щоб турбувати моє серце та змусити мене гнатися за славою, вигодою і статусом. Але цього разу, хай там що, я раз і назавжди розірву зв’язки із сатаною і буду непохитною у своєму свідченні, щоб втішити Твоє серце». Під час молитви я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше: «Коли ти неодноразово досліджуватимеш і ретельно аналізуватимеш різні цілі, які людство переслідує у житті, і його різні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство, що всі вони відводять людину від володарювання й турботи Творця й що всі вони є пастками, які роблять людину занепалою й ведуть її в пекло. Після того, як ти це усвідомиш, тобі слід відмовитися від свого старого погляду на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволяти Богу панувати у твоєму житті та влаштовувати його, прагнути лише коритися Божому влаштуванню й керівництву, не роблячи власного вибору, і стати людиною, яка поклоняється Богу» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Сатана використовує всілякі думки та ідеї, щоб паралізувати людей, спокушаючи їх гнатися за славою, вигодою і статусом, затягуючи їх глибоко в пастку, щоб вони відреклися від Бога, зрадили Його й втратили будь-який шанс на спасіння. У цьому й полягають підступні мотиви сатани. Хіба ці умови, які запропонувала начальниця, щоб мене зацікавити, не були пасткою, що заманювала мене до занепаду? Як я могла й далі вперто відмовлятися схаменутися? Бог хоче, щоб ми корилися Його володарюванню та виконували обов’язки створеної істоти. Тільки так ми зможемо зрозуміти істину, жити людською подобою і зрештою бути спасенними Богом. Тож я рішуче сказала начальниці: «У кожної людини є власні амбіції, і я хочу змінити оточення». Начальниця погодилася. Після того, як я пішла з компанії, на душі стало набагато легше. Відтоді я могла належним чином прагнути істини, як і мої брати та сестри.
Після цього досвіду я чітко побачила підступні мотиви сатани. Сатана змушує людей гнатися за славою і вигодою, і його мета – змусити людей втекти від Бога й зрадити Його, повністю підпасти під владу сатани і зрештою зійти разом із ним до пекла. Якщо люди покладаються лише на себе, вони просто не мають змоги подолати сатанинські підступи. Лише читаючи Божі слова й розуміючи істину, люди можуть побачити суть речей і попрощатися з хибними шляхами свого минулого життя. Лише прагнучи істини, ми можемо здобути Боже спасіння. Після того, як я залишила роботу, хоч я і не здобула поваги ще більшої кількості людей, а в матеріальному плані мені чогось бракувало, відчуття спокою та умиротворення в моєму дусі неможливо було проміняти на жодні гроші, славу чи вигоду. Я нарешті позбулася кайданів слави й вигоди та як слід виконувала свій обов’язок у церкві. Дякую Богу за Його спасіння!