89. Слід вчитися відкриватися в бесіді про свої труднощі
У липні 2023 року я щойно почала підготовку, щоб відповідати за роботу кількох церков. Щоразу, коли я стикалася з труднощами в роботі, я завжди намагалася подолати їх самостійно й ніколи не шукала допомоги у вищих лідерів. Я думала: якщо я завжди доповідатиму про проблеми вищим лідерам замість того, щоб долати їх самій, то це означатиме, що я скаржуся і не виконую своїх обов’язків. Я хотіла показати їм, що маю працездатність і можу розв’язувати проблеми самостійно, і хотіла залишити хороше враження в серцях своїх братів і сестер.
Пам’ятаю випадок, коли результати роботи з поливу були поганими, і багато новонавернених відвідували зібрання не дуже регулярно. Деякі поливальники були зайняті роботою по господарству та хатніми справами, тому не могли вчасно супроводжувати й підтримувати новонавернених, тоді як інші були настільки зайняті на роботі, що просто забували збиратися з новонаверненими. Тоді я не доповіла про ці проблеми вищим лідерам, бо хотіла, щоб вони бачили, що я можу з ними впоратися. Я провела бесіду з поливальниками й телефонувала їм, щоб дізнатися про їхні стани. Однак мій життєвий досвід був занадто поверховим, і я не розуміла достатньо істин, тому не змогла розгледіти першопричину проблеми. Я лише коротко побесідувала з ними, вказала на їхні проблеми, напучуючи їх нести ношу щодо до своїх обов’язків. Як наслідок, проблема того, що поливальники недбало ставилися до своїх обов’язків, не була розв’язана, і новонавернені все одно не відвідували зібрання регулярно. Я подумала: «Може, доповісти про ці проблеми вищим лідерам, щоб вони допомогли й провели бесіду щодо них?». Але я боялася, що якщо доповім правду, лідери можуть подумати, що я не здатна виконувати роботу по-справжньому, тож я нічого не сказала. Згодом кількість новонавернених, які нерегулярно відвідували зібрання, продовжувала зростати, і в роботі виникали нескінченні проблеми. Я відчувала сильний тиск, а моє серце зазнавало особливих мук і було дуже слабким. Однак, незважаючи на це, я не відкривалася своїм братам і сестрам щодо свого стану. Я думала, що якщо я відкриюся в бесіді про свої труднощі та слабкості, то в результаті мої брати й сестри також можуть стати негативно налаштованими та слабкими, і що як лідерка я повинна мати віру та зберігати серце сильним. Лише так мої брати й сестри матимуть віру для виконання своїх обов’язків. Я також думала, що якщо відкриюся щодо своїх справжніх думок та недоліків, мої брати й сестри зневажатимуть мене. У той час лідери часто питали мене: «Чи виникають якісь труднощі під час виконання твоїх обов’язків?». Насправді в церкві було багато проблем, які я не могла розв’язати, але я боялася, що якщо розповім лідерам, вони подумають, що я не можу впоратися з роботою. Я не хотіла, щоб лідери думали, що я не здатна добре виконувати свій обов’язок, тому я продовжувала приховувати свій стан і проблеми в роботі. У грудні в церкві стало ще більше новонавернених, які відвідували зібрання не дуже регулярно. Іноді вони приходили, а іноді – ні. Вищі лідери спитали мене: «Чому так багато людей не відвідує зібрання регулярно? Це через те, що поливальники не супроводжували їх вчасно?». Я подумала: «Якщо вищі лідери дізнаються, що поливальники в церквах, за які я відповідаю, мають стільки проблем, вони можуть обітнути мене за те, що я не виконую роботу по-справжньому». Я боялася, що лідери звинуватять мене або подумають, що я не можу розв’язувати проблеми, тому збрехала, сказавши: «Це тому, що в новонавернених поганий інтернет, а деякі не мають мобільних телефонів. Ось чому вони не можуть регулярно відвідувати зібрання». Вищі лідери поставили мені ще одне запитання: «Які результати євангельської роботи?». Я знала, що євангельська робота просувалася повільно, і що деякі потенційні одержувачі Євангелія не відповідали принципам та їм бракувало здатності до сприймання. Однак я хотіла показати лідерам, що здатна впоратися з євангельською роботою, тож я сказала: «Ці люди зможуть приєднатися до церкви вже зовсім скоро». Через те, що я приховала правду, мої брати й сестри витратили багато часу, супроводжуючи цих потенційних одержувачів Євангелія, виконуючи багато марної роботи. Це переривало роботу церкви й заважало їй.
У той час мій стан був дуже поганим, і вищий лідер, сестра Сюзанна, поділилася зі мною Божими словами. Всемогутній Бог говорить: «Незалежно від контексту, хоч би який обов’язок виконували антихристи, вони намагатимуться справити враження, що вони не слабкі, що вони завжди сильні, сповнені віри й ніколи не бувають негативними, щоб люди ніколи не побачили їхнього справжнього духовного зросту чи справжнього ставлення до Бога. Насправді чи дійсно вони вірять в глибині свого серця, що немає нічого, чого б вони не могли зробити? Чи щиро вони вірять, що не мають слабкості, негативу чи виявів розбещеності? Категорично ні. Вони вміють добре влаштовувати вистави й майстерно приховувати речі. Їм подобається показувати людям свій сильний і блискучий бік; вони не хочуть, щоб ті бачили той їхній бік, який є слабким і справжнім. Їхня мета очевидна: просто підтримувати своє марнославство й гордість, захищати те місце, яке вони займають у серцях людей. Вони думають, що якщо відкриються перед іншими щодо власного негативу й слабкості, а також щодо того свого боку, який є бунтівничим і розбещеним, це завдасть тяжкої шкоди їхньому статусу й репутації і принесе більше клопоту, ніж користі. Тому вони радше помруть, ніж визнають, що бувають часи, коли вони слабкі, бунтівничі й негативні. Навіть якщо настане день, коли всі побачать той їхній бік, який є слабким і бунтівничим, коли побачать, що вони розбещені й зовсім не змінилися, вони однаково продовжуватимуть влаштовувати виставу. Вони думають, що якщо визнають, що мають розбещені характери, що є звичайними людьми, незначними особами, то втратять своє місце в серцях людей, втратять поклоніння й обожнювання з боку всіх, а отже, зазнають повного краху. І тому, що б не сталося, вони не будуть простодушно відкриватися людям; що б не сталося, вони не поступляться своєю владою та статусом нікому іншому; натомість вони щосили намагаються змагатися й ніколи не здадуться» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина десята). Прочитавши слова Бога, я зрозуміла, що антихристи добре вміють маскуватися. Вони не хочуть, щоб інші бачили їхній негатив і слабкість, тому вони завжди уникають проблем і не говорять про свої невдачі та недоліки, показуючи іншим лише свій позитивний бік, щоб завоювати серця людей. Я була саме такою. Я навмисно приховувала свої труднощі, негатив та слабкості, бо хотіла замаскуватися під когось особливого, спонукати людей думати, що я можу розв’язати всі проблеми, розумію істину краще за будь-кого іншого і щоб зайняти місце в серцях інших людей. Я зрозуміла, що характер, який я виявила, нічим не відрізнявся від характеру антихриста. Коли я стикалася з проблемами, яких не розуміла, не могла збагнути або не могла розв’язати, я не радилася зі своїми лідерами чи співпрацівниками. Я не хотіла, щоб вони бачили мої недоліки й казали: «Ти не можеш виконати навіть це завдання?». Я хотіла, щоб усі казали, що я маю працездатність. Я чудово розуміла, що моя бесіда з поливальниками не дала жодних результатів і їхні проблеми досі існують, але я ніколи не шукала допомоги в лідерів. Через це я не змогла вчасно розв’язати проблеми поливальників, бо не розуміла істини, що вплинуло на роботу. Під час спілкування з братами й сестрами я ніколи не відкривалася щодо своєї розбещеності й не говорила про свої недоліки. Я не хотіла, щоб інші знали мій справжній духовний зріст. Наприклад, коли лідери питали мене, які проблеми я маю в роботі й чи стикалася я з труднощами під час виконання свого обов’язку, хоча було очевидно, що є так багато проблем, яких я не можу розв’язати, я казала, що не маю труднощів, аби лідери склали про мене хороше враження. Поливальники недбало ставилися до своїх обов’язків, і євангельська робота зупинилася. Однак коли вищі лідери запитували про роботу, я боялася, що якщо скажу правду, лідери подумають, що я не можу розв’язувати проблеми й не маю працездатності. Тому я приховала факти й сказала, що новонавернені не можуть регулярно відвідувати зібрання, бо не мають інтернету, щоб лідери подумали, ніби це в новонавернених були реальні труднощі, а не тому, що ми не виконали свою роботу як слід. Було багато потенційних одержувачів Євангелія, які явно не відповідали принципам, але щоб довести, що я можу виконувати роботу по-справжньому, я збрехала й сказала, що ці люди зможуть приєднатися до церкви, а це означало, що мої брати й сестри виконали багато марної роботи, сповільнюючи хід роботи церкви. Я просто звичайна людина. Я не ідеальна. У мене є багато вад і недоліків, і я щойно почала підготовку до виконання церковної роботи, тому було цілком нормально, що я не знала, як виконувати багатьох завдань. Коли я стикалася з труднощами, мені слід було вчасно звертатися по допомогу до вищих лідерів. Однак я постійно вірила: оскільки я відповідала за роботу, то не могла сказати, що не знаю, як її робити, і що я повинна вміти розв’язувати всі проблеми самостійно. Я навіть обманювала й дурила вищих лідерів, щоб завоювати повагу інших. Мій зарозумілий і лукавий характер був таким огидним для Бога! Мені було надзвичайно сумно, бо мої хибні прагнення вплинули на роботу церкви. Я знала, що маю покаятися, і що якщо продовжу йти хибним шляхом, Бог точно відсіє мене.
Згодом мої брати й сестри надіслали мені уривок Божих слів, і я здобула певне розуміння власних проблем. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди завжди намагаються приховати своє справжнє “я”, завжди вибілюють себе, завжди створюють видимість, щоб інші думали про них добре й не бачили їхніх вад чи недоліків, і завжди хочуть показати себе іншим з кращого боку – що це за характер? Це зарозумілість, вдавання, лицемірство, це характер сатани, це щось нечестиве. Це схоже на те, що скільки б таємно не билися, не ворогували й не чинили убивств представники сатанинського режиму, нікому не дозволено доносити на них або розвінчувати їх. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя, і роблять усе можливе, щоб приховати його. На публіці вони роблять усе можливе, аби вибілити себе, кажучи, як сильно вони люблять народ, які вони великі, славні й непогрішні. Такою є природа сатани. Найпомітніші риси сатанинської природи – хитрощі та брехня. Яка мета цих хитрощів та брехні? Обдурити людей, перешкодити їм побачити їхню суть і справжнє обличчя, і в такий спосіб продовжити час свого правління. Звичайним людям може не вистачати такої влади та статусу, але вони теж хочуть, щоб інші ставилися до них прихильно, щоб люди високо цінували їх та підносили їх у своїх серцях. Це прояв розбещеного характеру, і якщо люди не розуміють істину, вони не здатні це усвідомити» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши Божі слова, я згадала, як у церквах, за які я відповідала, було багато новонавернених, які не відвідували зібрання регулярно, проблеми моїх братів і сестер залишалися нерозв’язаними, а євангельська робота зупинилася, але я все одно вдавала, ніби можу розв’язати ці проблеми. Хоча я бачила, що робота церкви затримується, я не бажала шукати допомоги в лідерів. Коли лідери питали мене, чи є якісь труднощі чи проблеми в моїй роботі, я навіть дурила лідерів і приховувала проблеми в роботі. Я постійно хотіла справити на своїх братів і сестер враження, що для мене немає нічого неможливого, і що я можу розв’язати всі проблеми. Мені цілковито бракувало самоусвідомлення! Характер, який я виявила, був ідентичним до характеру КПК. КПК любить прикидатися перед людьми, щоб ті поклонялися їй і слідували за нею, але насправді люди під її правлінням зазнають тяжких страждань. Епідемії, землетруси, стихійні лиха та техногенні катастрофи постійно звалюються на них, але уряд не вживає заходів, і люди не можуть вчасно отримати порятунок та медичну допомогу. Людей навіть позбавили свободи віросповідання, а багатьох християн переслідують, залишаючи їх без даху над головою. Проте КПК ніколи публічно не визнавала своїх помилок, і навіть коли скарги людей лунають звідусіль, їй просто байдуже. Вона дбає лише про те, щоб відбілити свій імідж перед іншими. Я побачила, наскільки нечестива її природа! Якщо я не покаюся, продовжуватиму прикидатися, вигороджувати себе на кожному кроці й не виконуватиму роботу по-справжньому, врешті-решт Бог точно відцурається від мене й відсіє мене. Тоді я подумала про те, що Бог любить чесних людей, і сподівається, що ми будемо прагнути істини, щиро відкриватися і бути чесними людьми. Однак я постійно хотіла вдавати, ніби для мене немає нічого неможливого, і прагнула бути визначною та винятковою, щоб люди поважали мене й поклонялися мені. Я навіть вірила, що моє прагнення стати кращою та досконалою людиною було до вподоби Богу. Однак факти довели, що я помилялася: я зовсім не розуміла, чого Бог вимагає від людини. Я була такою дурною і лицемірною!
Лідери надіслали мені ще один уривок Божих слів і попросили мене уважно над ними поміркувати. Всемогутній Бог говорить: «Ти повинен довіряти людям і частіше відкриватися їм, коли опиняєшся в скруті чи зазнаєш невдачі, ділитися своїми проблемами й слабкостями, розповідати, як ти не послухався Бога та як потім вийшов із цього і зміг виконати Божу волю. І який ефект має таке довірливе спілкування? Без сумніву, позитивний. Ніхто не зневажатиме тебе і, можливо, навіть заздритиме твоїй здатності пройти через ці переживання. Дехто завжди думає, що людина, маючи статус, повинна поводитися як чиновник і говорити у певній манері, щоб її сприймали серйозно й поважали. Чи правильний такий спосіб мислення? Якщо ти здатен усвідомити, що такий спосіб мислення є неправильним, тоді ти повинен молитися до Бога й відвернутися від плотських речей. Не задирай носа та не йди дорогою лицемірства. Щойно в тебе з’являється така думка, ти повинен боротися з нею, шукаючи істину. Якщо ти не шукатимеш істину, ця думка, ця точка зору набуде форми і вкорениться у твоєму серці. Як наслідок, воно домінуватиме над тобою, і ти маскуватимешся і створювати свій образ до такої міри, що ніхто не зможе побачити тебе крізь нього або зрозуміти твої думки. Ти розмовлятимеш із іншими ніби через маску, яка приховує від них твоє справжнє серце. Ти повинен навчитися дозволяти іншим бачити твоє серце, навчитися відкривати його для інших і зближуватися з ними. Ти повинен зректися бажань плоті й поводитися згідно з Божими вимогами. Тоді твоє серце пізнає мир і щастя. Хай би які події з тобою траплялися, спершу проаналізуй проблеми, які існують у твоїй власній світоглядній системі. Якщо ти досі бажаєш створити собі образ і замаскуватися, то негайно молися до Бога: “О Боже! Я знову хочу одягнути маску. Я знову обманом будую інтриги. Я справжній диявол! Мабуть, я справді огидний Тобі! Я вже зовсім огидний сам собі. Благаю Тебе докорити мені, дисциплінувати й покарати мене”. Ти повинен молитися, винести своє ставлення назовні й покластися на Бога, аби Він викрив, розібрав та обмежив його» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як подолати спокуси та пута статусу). Я розмірковувала над собою, порівнюючи себе тим, що сказано в Божих словах. Відколи я почала відповідати за роботу церков, я вважала, що як кураторка я маю і поводитися як кураторка в тому, як веду за собою: мені не слід мати жодних недоліків чи слабкостей, я маю вміти розв’язувати всі проблеми в роботі, і якщо я стану негативно налаштованою, мої брати й сестри втратять віру та теж стануть негативно налаштованими й слабкими. З таким хибним поглядом я не бажала відкриватися своїм братам і сестрам про свої вади й недоліки й навіть дурила лідерів, кажучи, що в мене не виникає жодних труднощів чи проблем під час виконання обов’язку. Я показувала іншим лише свій позитивний бік. Я була такою лицемірною! З Божих слів я зрозуміла, що це цілком нормально, якщо куратор має недоліки, і якби я могла відкрито визнавати перед братами й сестрами свої вади та недоліки, вони зовсім не зневажали б мене; якби в роботі церкви були труднощі, вони б також несли ношу й працювали разом задля їхнього подолання, бо знали, що я перебуваю лише на етапі підготовки. Крім того, якби я навчилася відкриватися перед братами й сестрами щодо своїх невдач, недоліків і труднощів під час виконання обов’язку, і навіть щодо своєї негативної та слабкої сторони, мої брати й сестри побесідували б зі мною і допомогли мені, і я могла б отримати повчання та користь від досвідного знання моїх братів і сестер і знайти шлях практики. У минулому я жила в стані маскування та фальші, не бажаючи відкриватися і шукати, коли стикалася з труднощами. Натомість я боролася самотужки й відчувала сильний тиск. У моєму серці не було миру й радості, а результати моєї роботи завжди були поганими. Пізніше, коли я відкрилася своїм братам і сестрам щодо моєї реальної ситуації і побесідувала про власну розбещеність та проблеми в роботі, вони поділилися зі мною Божими словами, а вищі лідери також побесідували зі мною і допомогли мені знайти шляхи розв’язання проблем. Згодом я поговорила з братами й сестрами, які поливали новонавернених, і, спираючись на Божі слова, я побесідувала про природу та наслідки їхнього недбалого ставлення до виконання свого обов’язку та розвінчала їх. Вони усвідомили власні проблеми й були готові змінити свої неправильні стани. Поступово поливальники почали нести ношу свого обов’язку, і робота дала результати. Я зрозуміла, що якби я практикувала так раніше, це не вплинуло б на мій обов’язок. Після цього досвіду я спробувала відкриватися перед братами й сестрами та ділитися своїми найпотаємнішими думками, і відчула, що таке практикування дуже вивільняє.
Згодом мої брати й сестри поділилися зі мною ще одним уривком Божих слів: «Деякі люди отримують від церкви просування та зрощування, а з ними й хорошу можливість для підготовки. Це добре. Можна сказати, що Бог їх підніс і обдарував Своєю благодаттю. Тож як тоді їм слід виконувати свій обов’язок? Перший принцип, якого вони повинні дотримуватися, – це розуміти істину. Коли вони не розуміють істини, вони мусять її шукати, а якщо й після самостійних пошуків не розуміють, то можуть знайти когось, хто розуміє істину, щоб побесідувати та пошукати разом із ним. Це дозволить розв’язати проблему швидше й своєчасніше. Якщо ти зосереджуєшся лише на тому, щоб більше читати Божі слова самотужки й більше розмірковувати над ними, щоб досягти розуміння істини та розв’язати проблему, то це занадто повільно; як каже прислів’я, “далека вода спраги не вгамує”. Якщо ти хочеш швидко прогресувати в істині, то мусиш навчитися гармонійно співпрацювати з іншими, а також більше запитувати й більше шукати. Тільки тоді твоє життя швидко зростатиме, і ти зможеш оперативно розв’язувати проблеми, не затримуючи ні те, ні інше. Оскільки тебе щойно підвищили, і ти все ще на випробувальному терміні, і ти не розумієш істини по-справжньому й не володієш істиною-реальністю – оскільки тобі ще бракує цього духовного зросту – не думай, що твоє підвищення означає, ніби ти володієш істиною-реальністю; це не так. Тебе обрали для просування та зрощування лише тому, що ти несеш ношу заради роботи й володієш рівнем лідера. Ти повинен мати такий розум» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що як кураторка я повинна працювати в злагоді зі своїми братами й сестрами і спільно захищати роботу церкви. Раніше я мала хибний погляд. Я вважала, що після того, як брати й сестри обрали мене кураторкою, я мушу знати, як розв’язувати всі проблеми, і що якщо я буду постійно шукати поради щодо проблем у вищих лідерів, вони зневажатимуть мене й думатимуть, що мені бракує працездатності. Тому коли я стикалася з проблемами, які не могла збагнути чи розв’язати, я приховувала їх і нічого не казала, живучи як воїн-одиначка. Я постійно відчувала сильний тиск, коли виконувала свій обов’язок, і також перешкоджала роботі церкви. Тепер я зрозуміла, що для того, аби розв’язувати проблеми й захищати роботу церкви, лідери й працівники повинні шукати допомоги у вищих лідерів, коли стикаються з труднощами. Куратор, який відповідає стандарту, має бути тим, хто несе ношу за роботу церкви. Навіть якщо в них є вади й недоліки, вони регулярно розмірковуватимуть над собою і шукатимуть істину, зможуть відкинути свою гординю і охоче шукатимуть шляхи разом із братами й сестрами, коли стикаються з проблемами, які не можуть розв’язати, а також гармонійно працюватимуть з усіма й допомагатимуть усім, спільно добре виконуючи роботу церкви. Коли я зрозуміла це, у мене з’явився шлях практики. Після цього, стикаючись із будь-якими труднощами в роботі, яких не могла подолати, я молилася Богу й відкидала гординю, щоб активно шукати відповідей у братів і сестер. В євангельській роботі я доповідала про ситуацію вищим лідерам, взагалі нічого не приховуючи, не переймаючись тим, чи хтось мене обітне чи зневажатиме. Мене хвилювало те, чи зможу я добре виконувати свій обов’язок із чесним серцем, і як чинити так, щоб це йшло на користь роботі церкви. Коли я так практикувала, на душі ставало особливо спокійно й легко. Я дякую Богу за те, що Він спрямував мене до усвідомлення власної розбещеності й розуміння того, як бути чесною людиною та відкривати своє серце братам і сестрам.