Чень Мін, Китай

Змалечку батьки вчили мене, що у стосунках з людьми я маю підбирати слова залежно від ситуації, не вказувати на їхні проблеми, навіть якщо я їх помічаю, зважати на почуття інших під час розмови та бути чуйною й привітною. Вони вчили мене, що так я не створюватиму собі проблем, подобатимуся людям, і це єдиний спосіб знайти своє місце в суспільстві. Тоді мені здавалося, що це має сенс, і що саме так я маю поводитися, тому в моїх стосунках з іншими рідко виникали сварки чи суперечки. Навіть якщо я бачила в когось проблеми, то не вказувала на них. Почавши вірити в Бога, я й далі так будувала стосунки з людьми та рідко вказувала на побачені проблеми братів і сестер чи розвінчувала їх. Особливо це стосувалося моєї сестри-напарниці. Хоча я чітко бачила проблеми в тому, як вона виконує свій обов’язок, і хотіла вказати на них, щоразу, коли слова вже були готові зірватися з моїх вуст, я їх ковтала. Я постійно хвилювалася, що якщо я вкажу на її проблеми, а вона цього не прийме, то кине на мене невдоволений погляд і розвине проти мене упередженість. Пізніше, завдяки Божим словам, я нарешті навчилася трохи розпізнавати традиційну культурну ідею «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки».

У жовтні 2021 року моєю напарницею стала сестра Лю Лінь, і ми відповідали за роботу церкви. Через деякий час я побачила, що вона не несе ноші у виконанні свого обов’язку. Вона відповідала за євангельську роботу, але не відстежувала її й не наглядала за нею, а коли лідери питали про роботу, не подавала звітів. Я запитала її, чому вона не подає звіт, і вона відповіла, що погано почувається. Побачивши, що Лю Лінь так поводиться, я хотіла вказати їй, що її ставлення до обов’язку дуже зневажливе та що вона не виявляє почуття відповідальності. Але щойно слова були готові зірватися з моїх вуст, я знову їх ковтала. Я думала про себе: «Краще промовчати. Якщо вона цього не прийме й кине на мене невдоволений погляд, то нам буде дуже ніяково спілкуватися в майбутньому». Тож я нічого більше не сказала, подумавши, що, можливо, коли її здоров’я трохи покращиться, вона вкладе душу в роботу. Тоді Лю Лінь поскаржилася на біль у шийних хребцях, тому я зробила їй масаж гуаша, порадила не забувати про фізичні вправи, а також сказала кілька слів підтримки. Утім, я не вказала на проблеми в тому, як вона виконувала свій обов’язок. Одного дня, через три місяці, проповідник бесідував із нами про деякі деталі роботи, пов’язаної з проповідуванням Євангелія. Після цього я запитала Лю Лінь, чи бесідувала вона про це з братами й сестрами та чи впровадила вона цю роботу. Вона відповіла: «Я просто згадала про це мимохідь». Усередині я була дуже розлючена й хотіла обтяти її: «Ти така безвідповідальна. Хіба це не затримує роботу?». Але щойно ці слова були готові зірватися з моїх вуст, я знову їх ковтала. Я думала про себе: «Якщо я обітну її перед усіма, вона втратить обличчя. Чи не розвине вона упередженість проти мене? Чи не скаже, що я навмисно зганьбила її перед братами й сестрами? Краще промовчати». Тож я просто пішла впроваджувати цю роботу, і після цього не бесідувала з нею й не вказувала на її проблеми.

Наприкінці червня 2022 року треба було терміново перевірити деякі проповіді. Чжан Тін уже працювала над цим раніше, тому я попросила Лю Лінь побесідувати з нею. Увечері я запитала Лю Лінь, чи детально вона побесідувала з Чжан Тін про принципи, але вона з невдоволеним виразом обличчя нетерпляче сказала: «Вона й так уже все розуміє – не треба говорити про це в таких деталях!». Я хотіла нагадати їй: «Якщо ти детально не побесідуєш, а Чжан Тін раптом не зрозуміє чогось у принципах, хіба це не затримає роботу?». Але щойно слова були готові зірватися з моїх вуст, я знову їх ковтала. Я подумала: «Вона виглядала дуже засмученою, коли я щойно про це запитала. Якщо я знову вкажу на її недоліки, вона розсердиться ще більше. Як ми будемо спілкуватися в майбутньому?». Тож я не стала вказувати на її проблеми, а лише тихо сказала, що в майбутньому їй треба буде це виправити. Пізніше, через те, що Чжан Тін не засвоїла принципів, роботу довелося переробляти, і завдання, яке мало бути виконано за день, затрималося на понад десять днів. Вищі лідери надіслали листа, у якому вказали, що ми не несемо ношу у виконанні обов’язку й наша робота неефективна. Я відчула докір сумління у своєму серці. Ця затримка сталася й через мене. Я бачила, що Лю Лінь виконує свій обов’язок безвідповідально, але так і не розвінчала її проблеми, аби зберегти наші стосунки. Це й затримало роботу. У той час я почувалася дуже пригніченою, а моє серце було сповнене болю. Щойно я трохи заспокоїлася, то подумала: «Які уроки Бог хоче мені дати через усе те, що Він влаштував?». Я помолилася Богові: «Боже, я бачила, що моя сестра-напарниця не несе ношу у виконанні обов’язку й затримала роботу, але я не наважуюся вказати на її проблеми, бо боюся, що вона кине на мене невдоволений погляд. Боже, прошу, просвіти та веди мене, щоб я змогла винести уроки з цієї ситуації».

Одного дня я подивилася відео з досвідним свідченням. Свідчення сестри та Божі слова, процитовані в ньому, дали мені певне розуміння себе. Бог говорить: «Втілювати істину в життя – це не про те, як казати порожні слова чи вигукувати гасла. Радше це про те як, хоч би з чим люди зіткнулися в житті, доки це стосується принципів життя по-людськи, поглядів на речі або питань виконання своїх обов’язків, люди стикаються з необхідністю зробити вибір, і їм слід шукати істину, шукати основу й принципи в словах Бога, і тоді знаходити шлях практики. Ті, хто може практикувати таким чином, – це люди, які шукають істину. Бути здатним шукати істину таким чином, незалежно від того, наскільки великими є труднощі, з якими людина стикається, – значить іти шляхом Петра, шляхом пошуку істини. Наприклад: який принцип слід обстоювати, коли йдеться про взаємодію з іншими людьми? Твоя початкова точка зору така: “Гармонійність – це скарб; терпеливість – це великий розум”, і потрібно залишатися зі всіма в хороших відносинах, не змушувати інших утрачати обличчя, нікого не ображати, щоб було легко ладнати з іншими в майбутньому. Скований цією точкою зору, ти мовчиш, коли бачиш, як інші роблять щось погане чи порушують принципи, не розвінчуючи й не зупиняючи їх. Нехай радше робота церкви зазнає шкоди, ніж ти когось образиш. З ким би ти не взаємодіяв, ти намагаєшся бути з ними в хороших відносинах. Ти завжди думаєш про свої стосунки з іншими й збереження обличчя, коли говориш, і завжди говориш приємні слова, щоб догодити іншим. Навіть виявивши, що в когось є проблеми, ти вирішуєш толерувати його і просто говориш про нього за його спиною, але в очі зберігаєш мир і підтримуєш із ним стосунки. Що ти думаєш про такий спосіб поведінки? Хіба така поведінка не означає бути безвідмовною людиною? Хіба вона не є досить слизькою? Це порушує принципи поведінки. Хіба така манера поведінки – не ницість? Ті, хто так чинить, не є хорошими людьми, а цей спосіб поведінки не є благородним. Незалежно від того, скільки ти страждав, і незалежно від того, яку ціну ти заплатив, якщо ти поводишся без принципів, то у своїй поведінці ти провалився, і Бог тебе не визнає, не запам’ятає та не прийме» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Божі слова ясні, наче дзеркало. Практикувати істину – це поводитися й діяти згідно з істинами-принципами, не зважаючи на особисті почуття та не боячись образити людей. Я ж не будувала свої стосунки з людьми згідно з істинами-принципами. Я постійно покладалася на особисті почуття, боялася ображати людей і захищала власні міжособистісні стосунки. Я бачила, що Лю Лінь як лідерка зовсім не дбала про свою роботу. Як її співпрацівниця, я мала б вказати на її проблеми у виконанні обов’язку, але боялася, що якщо вона цього не прийме, виникне незручність, і нам буде важко знаходити спільну мову в майбутньому. Щоб зберегти наші дружні стосунки, я підбадьорювала її загальними фразами, аби показати, яка я чуйна й уважна. На позір я не сварилася з Лю Лінь і намагалася залишатися для неї хорошою; я просто говорила приємні слова, щоб підтримувати з нею плотські стосунки, проте робота церкви постраждала. Хіба в моїх діях була хоч якась людськість? Я була занадто егоїстичною й лукавою! Я подумала про те, що Бог любить чесних людей і має відразу до безвідмовних людей, які слизькі й лукаві. Поводячись таким чином, хіба я не викликала Божої відрази? Я подумала про те, що обов’язок – це доручення від Бога людству, і що я маю захищати інтереси Божого дому. Бачачи, що вчинки Лю Лінь шкодять роботі, я мала б вказати на це й допомогти їй, а не боятися того чи іншого.

Одного дня, під час зібрання, ми їли й пили уривок із Божих слів, який дав мені певне розуміння власних проблем. Всемогутній Бог говорить: «У філософіях світських справ є принцип, який твердить: “Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною”. Це означає, що для збереження цієї доброї дружби необхідно мовчати про проблеми друга, навіть якщо їх ясно видно. Вони дотримуються принципів “не бити людей по обличчю” і “не критикувати їхні недоліки”. Вони обманюють одне одного, приховують речі одне від одного й змовляються одне проти одного. Хоча вони кришталево ясно знають, якими людьми є інші, але не говорять про це відкрито, а вдаються до хитрих методів для збереження стосунків. Навіщо взагалі зберігати такі стосунки? Бо люди не хочуть наживати собі ворогів у цьому суспільстві, у своїй спільноті, адже це означало б часто наражати себе на небезпечні ситуації. Знаючи, що людина стане твоїм ворогом і нашкодить тобі після того, як ти покритикуєш її недоліки чи зробиш їй боляче, і не бажаючи ставити себе в таку ситуацію, ти користуєшся принципом філософій світських справ, який говорить: “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Чи можна у світлі цього вважати справжніми друзями двох людей, які перебувають у таких стосунках? (Ні.) Вони одне одному не справжні друзі й тим більше не наперсники одне одного. То що саме це за стосунки? Хіба це не базові соціальні відносини? (Так і є.) У таких соціальних відносинах люди не можуть ні вести задушевні розмови, ні мати глибоких зв’язків, ні говорити про все, про що вони хочуть поговорити. Вони не можуть висловлювати те, що в них на серцях, ні вказувати на проблеми, які бачать в інших людях, ні говорити слова, які могли б принести користь іншим людям. Натомість вони вибирають, які приємні речі казати, щоб підлеститися до інших. Вони не наважуються говорити правду й обстоювати принципи, тим самим запобігаючи виникненню в інших ворожих думок щодо них. Коли людині ніхто не становить загрози, хіба ця людина не живе у відносній легкості та спокої? Хіба не цю мету переслідують люди, популяризуючи вислів “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? (Так і є.) Очевидно, що це криводушний і лукавий спосіб виживання з елементом настороженості, мета якого – самозбереження. Люди, які живуть у такий спосіб, не мають ні повірників, ні близьких друзів, яким можна було б висказати все, що їм заманеться. Серед людей присутня взаємна обачність, взаємна експлуатація і взаємні інтриги, і від таких стосунків кожна людина бере те, що їй потрібно. Хіба не так? По суті, мета вислову “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” полягає в тому, щоб не образити інших і не нажити собі ворогів, не завдати нікому болю й тим самим захистити себе. Це техніка й метод, до яких людина вдається, щоб уберегти себе від болю. Якщо подивитися на ці кілька аспектів сутності вислову, чи є вимога до людської моральної поведінки “Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” благородною? Чи є вона позитивною? (Ні.) Тоді чого вона вчить людей? Того, що не можна нікого ображати й кривдити, інакше постраждаєш ти сам; а також того, що не можна нікому довіряти. Якщо ти зробиш боляче комусь зі своїх добрих друзів, то дружба потихеньку почне мінятися: вони перетворяться з твоїх хороших, близьких друзів на незнайомців або ворогів. Якщо вчити людей так діяти, які проблеми це може розв’язати? Навіть якщо, так діючи, ти не наживеш ворогів і навіть втратиш кількох із них, чи змусить це людей захоплюватися тобою та схвалювати тебе й завжди бути твоїм другом? Чи це повністю відповідає стандарту моральної поведінки? У кращому разі це всього лише життєва філософія світських справ. Чи можна дотримання цього твердження й цієї практики вважати хорошою моральною поведінкою? Зовсім ні» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Божі слова розвінчали мій справжній стан. У стосунках з іншими я завжди була надзвичайно уважною й чуйною. Помічаючи в когось проблеми, я не вказувала на них, боячись зіпсувати наші стосунки. Зокрема, виконуючи обов’язки в напарництві з Лю Лінь, я бачила, що її ставлення до обов’язку дуже зневажливе, і це затримувало роботу церкви. Я хотіла вказати на її проблеми, але коли я бачила її невдоволення, моє горло ніби стискало, і я не могла вимовити й слова через страх зіпсувати наші стосунки. Я покладалася на такі сатанинські шляхи виживання, як «Тобі добре, мені добре, усім добре», «Якщо мовчати про недоліки добрих друзів, то дружба буде довгою й міцною» та «Якщо ти б’єш інших, не бий їх по обличчю; якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки», і стала особливо слизькою й лукавою. На кожному кроці я дбала лише про власні інтереси та захищала свої стосунки з людьми. Я була такою з дитинства: помічаючи в когось проблеми, я не вказувала на них відверто. Я вважала це проявом чуйності й ознакою доброї людськості. Проте ті, хто справді має добру людськість, відзначаються відданістю й почуттям відповідальності до свого обов’язку. Їхнє серце чесне і перед людьми, і перед Богом; вони здатні захищати інтереси Божого дому, а бачачи, що хтось діє всупереч істинам-принципам, можуть побесідувати, допомогти, вказати на це й розвінчати людину, аби вона змогла швидко все усвідомити та виправитися. Раніше я вважала, що коли я не вказувала на проблеми інших, помічаючи їх, я допомагала їм зберегти обличчя, виявляла чуйність і мала добру людськість. Цей мій погляд був хибним. Зовні ці традиційні культурні ідеї узгоджуються з людськістю й мораллю, але по суті вони підбурюють людей до інтриг і хитрощів, роблячи їх дедалі слизькішими й лукавішими. Якби я й далі завжди жила за цими традиційними культурними ідеями, мій розбещений характер ніколи б не змінився, і я б ніколи не змогла жити нормальною людськістю.

У своїх шуканнях я прочитала ще трохи Божих слів: «Хорошим чи поганим є слово “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”? Чи є в слові “критикувати” певний рівень, на якому воно стосується розкриття або викриття людей у рамках слів Божих? (Немає.) Наскільки Я розумію слово “критикувати” в тому вигляді, у якому воно існує в людській мові, воно не має такого значення. Його суть полягає в дещо злостивій формі викриття; це означає виявлення проблем і недоліків людей, або якихось аспектів і моделей поведінки, невідомих іншим, або якихось інтриг, ідей чи поглядів, що реалізуються на задньому плані. Таким є значення слова “критикувати” у вислові “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки”. Якщо двоє людей добре ладнають і є наперсниками одне для одного, між ними немає бар’єрів, і кожен із них сподівається принести користь і допомогти іншому, тоді їм було б найкраще сісти разом і чітко поговорити про поточні питання відкрито та щиро. Це правильно, і це не є критикою недоліків іншого. Якщо ти виявив проблеми іншої людини, але бачиш, що вона поки що не здатна прийняти те, що ти на це вказав, тоді просто нічого не кажи, аби уникнути сварки чи конфлікту. Якщо ти хочеш допомогти їй, можеш дізнатися її думку та спочатку запитати її: “Я бачу, що в тебе невелика проблема, і я хочу дати тобі певну пораду. Я не знаю, чи ти зможеш її прийняти. Якщо зможеш, то я тобі озвучу її. Якщо не зможеш, я поки залишу її при собі й нічого не казатиму”. Якщо вона відповість: “Я довіряю тобі. Що б ти не казав, це буде слушно; я можу це прийняти”, – то це означає, що тобі надано дозвіл, і тепер ти можеш з нею побесідувати про її проблеми, по черзі називаючи їх. Вона не тільки повністю прийме твої слова, але й отримає від цього користь, і ви обоє, як і раніше, зможете підтримувати нормальні стосунки. Хіба це не щире ставлення одне до одного? (Так, щире.) Це правильний спосіб взаємодії з іншими; це не вказування на недоліки інших. Що означає фраза “не критикувати недоліки інших” у розглянутому вислові? Вона означає не говорити про недоліки інших, не говорити про їхні найбільш табуйовані проблеми, не розкривати суть їхніх проблем і не бути таким зухвалим у критиці всього цього. Це означає просто робити якісь поверхові зауваження, говорити те, що зазвичай говорять усі інші, говорити те, що сама людина вже здатна сприйняти, а не розкривати помилки, які людина допустила раніше, або делікатні питання. Яку користь це принесе людині, якщо ти діятимеш так щодо неї? Можливо, ти не образиш людину й не зробиш її своїм ворогом, але такі твої дії в жодному разі не допомагають їй і не приносять їй жодної користі. Отже, фраза “не критикуй недоліки інших” сама по собі ухильна та є формою обману, яка не допускає щирості в поводженні людей одне з одним. Можна сказати, що діяти так означає таїти лихі наміри; це не є правильним способом взаємодії з іншими. Безбожники навіть вважають, що принцип “якщо ти критикуєш інших, не критикуй їхні недоліки” – це те, що мусить робити благородна людина. Очевидно, що це оманлива манера взаємодії з іншими, яку люди беруть собі на озброєння, щоб захиститися; це взагалі неправильний спосіб взаємодії. Саме по собі утримання від критики недоліків інших є нещирим, а критика недоліків інших може спиратися на певний прихований намір» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (8)). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що означає вказувати на чиїсь недоліки, і як не вказувати на них, а натомість допомагати людям. Вказування на чиїсь недоліки включає особисті наміри та хитрощі; це робиться для того, щоб зганьбити іншу людину або ж поборотися за власну вигоду. Проблеми й недоліки людини безмежно перебільшуються, її принижують і засуджують, щоб зрештою отримати вигоду для себе. Натомість, вказування на чиїсь проблеми та їх розвінчування має на меті допомогти людині. Якщо ми виявляємо в людині серйозну проблему, якої вона сама не визнає, то з любов’ю вказати на неї, побесідувати, розвінчати й проаналізувати її відповідно до духовного зросту цієї людини – це не вказування на її недоліки, а допомога. Саме так мають вчиняти люди з нормальною людськістю. Я бачила, що Лю Лінь не несе ноші у виконанні обов’язку, і хотіла вказати на це, але мені здавалося, що тоді я просто вказуватиму на її недоліки. Цей мій погляд був облудним. Якби я зумисне принижувала й ганьбила її, щоб у братів і сестер склалася про неї негативна думка, а себе виставила б так, ніби несу я ношу, тоді це було б вказуванням на її недоліки. Але насправді я не мала таких намірів. Я лише хотіла захистити роботу церкви та допомогти їй, тому це не було вказуванням на її недоліки.

Пізніше я зустрілася з Лю Лінь. Коли я збиралася вказати на її проблеми, я все ще вагалася й хвилювалася, що вона кине на мене невдоволений погляд, тому в серці я постійно кликала Бога, аби Він спрямував мене практикувати істину. Тієї миті я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше, і знайшла його, щоб перечитати. Всемогутній Бог говорить: «Якщо в тебе намір і погляд безвідмовної людини, ти не практикуватимеш істину й не обстоюватимеш принципів у жодному питанні, і тому ти завжди зазнаватимеш невдач і падатимеш. Якщо ти не пробудишся й ніколи не шукатимеш істини, то ти маловір, і ти ніколи не здобудеш істини й життя. Що ж тоді робити? Зіткнувшись із питаннями, які стосуються інтересів Божого дому, ти мусиш молитися Богу та волати до Нього, просячи Його дати тобі віри й сили, щоб ти міг обстоювати принципи, робити те, що тобі слід робити, вести справи згідно з принципами, твердо стояти на позиції, якої тобі слід дотримуватися, захищати інтереси Божого дому та не допускати, щоб робота Божого дому зазнавала якихось втрат. Якщо ти зможеш повстати проти власних інтересів, своєї гордості і своєї точки зору безвідмовної людини, і якщо ти зробиш те, що мусиш, із чесним і цілісним серцем, тоді ти переможеш сатану та здобудеш цей аспект істини. Якщо ти вперто наполягаєш на тому, щоб жити за філософією сатани, захищаючи свої стосунки з іншими, і якщо ти ніколи не можеш практикувати істину й не наважуєшся обстоювати принципи, то чи зможеш ти практикувати істину в інших справах? У тебе однаково не буде ні віри, ні сили. Якщо ти ніколи не шукаєш і не приймаєш істини, то чи дозволить тобі така віра в Бога здобути істину? (Ні.) А якщо ти не можеш здобути істину, чи можеш ти бути спасенним? Не можеш. Якщо ти завжди живеш за філософією сатани, не маєш ані найменшої істини-реальності й досі живеш під владою сатани, то ти абсолютно ніколи не зможеш бути спасенним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені силу. Я більше не могла бути безвідмовною людиною. Я неодмінно мала практикувати істину. Незалежно від того, кине Лю Лінь на мене невдоволений погляд чи ні, я мусила вказати на її проблеми й захистити інтереси церкви, задовольняючи цим Бога. Я набралася сміливості й вказала на її проблеми. Почувши це, Лю Лінь, хоч і була трохи засмученою, та все ж визнала свої проблеми.

Пізніше я прочитала ще більше Божих слів: «Що таке співпраця? Треба вміти обговорювати речі одне з одним, виражати свої погляди та думки; необхідно доповнювати одне одного, наглядати одне за одним, шукати одне в одного, розпитувати одне в одного та підказувати одне одному. Ось що таке співпрацювати в гармонії. Скажімо, ти вирішив якусь справу самочинно, а хтось сказав: “Ти зробив це неправильно, цілком усупереч принципам. Чому ти вирішив цю справу так, як захотів, не пошукавши істини?”. На це ти відповідаєш: “Правильно – я радий, що ти мене застеріг! Якби ти цього не зробив, то було б лихо!”. Ось що таке підказувати одне одному. Що ж таке наглядати одне за одним? Усі мають розбещений характер і можуть виконувати свій обов’язок недбало, захищаючи лише власний статус і обличчя, а не інтереси Божого дому. Такі стани є в кожній людині. Якщо ти дізнаєшся, що в когось є проблема, то мусиш узяти на себе ініціативу побесідувати із цією людиною, нагадавши їй виконувати свій обов’язок відповідно до принципів, та й собі взявши своє ж попередження до уваги. Це і є взаємний нагляд. Яка функція взаємного нагляду? Він покликаний захищати інтереси Божого дому, а також не давати людям піти неправильною дорогою» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Із Божих слів я зрозуміла, що під час співпраці у виконанні обов’язку ми маємо наглядати одне за одним, і якщо ми помічаємо, що напарник діє всупереч принципам, то повинні вказати на це, побесідувати й допомогти йому. Саме це означає виконувати обов’язок відповідно до істин-принципів. Це допомагає людям зрозуміти істину і, що найважливіше, захищає роботу церкви. Водночас, будучи лідерами чи працівниками, ми повинні ставитися до братів і сестер згідно з істинами-принципами. Щодо тих, хто вірить у Бога недовго й має малий духовний зріст, ми повинні з любов’ю побесідувати з ними, щоб допомогти, якщо ми бачимо, що вони виявляють розбещені характери або діють усупереч принципам. А от щодо тих, хто вірить у Бога багато років і розуміє принципи, але безвідповідально ставиться до своєї роботи, то на це слід вказувати й розвінчувати їх. Якщо ж вони не виявляють анінайменшого каяття після того, як їм було на це неодноразово вказано, і їх було розвінчано, їх слід відстороняти згідно з принципами. Пізніше я побачила, що ставлення Лю Лінь до обов’язку так і не змінилося, тож, обговоривши це з іншою моєю напарницею, ми доповіли про її поведінку вищим лідерам. Вищі лідери відсторонили Лю Лінь.

Згодом, бачачи проблеми в тому, як брати й сестри виконують свій обов’язок, я більше не думала лише про збереження свого обличчя й не захищала свої стосунки з ними. Я могла вказати на їхні проблеми й допомогти їм відповідно до їхнього духовного зросту. Завдяки такій практиці мої брати й сестри отримували користь, а на серці в мене було спокійно. З власного досвіду я зрозуміла: якщо практикувати згідно з Божими словами й істинами-принципами, на душі буде спокій і мир. Дяка Богові за Його настанови!