Чень Си, Китай

З дитинства я бачила в газетах і по телевізору, як жінки-підприємиці та сильні жінки з різних сфер здобували славу й вигоду. Вони були такими ефектними, що я їм страшенно заздрила. Я сподівалася, що одного дня теж стану успішною підприємицею, щоб мої друзі й родичі захоплювалися мною та були про мене високої думки. Яке б це було славне й щасливе життя! Щоб швидше здійснити свою мрію, у 1997 році ми з чоловіком покинули роботу на заводі й вирушили назустріч новим пригодам, розпочавши бізнес із продажу одягу. На хвилі реформ і відкритості ми невдовзі заробили трохи грошей, і наш бізнес поступово стабілізувався. Усі наші друзі й родичі були про нас високої думки та всіляко підлещувалися до нас. Ми з чоловіком раптом стали дуже популярними в родині. Я була така щаслива. Але я не була задоволена й хотіла розширити бізнес іще більше, щоб із часом зайняти своє місце у світі бізнесу. Згодом ми зайнялися оптовою торгівлею з одним бізнесменом, але ми й не підозрювали, що він виявиться шахраєм, і в результаті втратили всі свої заощадження. Нам нічого не залишалося, як продати наш магазин і повернутися до рідного міста. Я впала у відчай. Проте я ніколи не відмовлялася від своєї мрії стати підприємицею. Я планувала позичити грошей і знову стати на ноги. Я й уявити не могла, що, коли наші родичі побачили, у якому скрутному становищі ми опинилися, вони злякалися, що ми не зможемо повернути борг, і відмовилися нам допомогти. Я почувалася такою нещасною й безпорадною. Бачачи мій пригнічений стан, чоловік втішав мене словами: «Не сумуй. Як то кажуть: “Коли ти бідний у місті – до тебе нікому немає діла, а коли багатий у горах – звідкись беруться родичі, про яких ти й не чув”. Ось таке жорстоке це суспільство – якщо в тебе немає грошей, навіть батьки тебе зневажають. Наші друзі й родичі будуть про нас високої думки, тільки якщо ми розбагатіємо!». Згадуючи ті славні часи й порівнюючи їх із тим соромом, який ми відчули, коли від нас відвернулися друзі та родичі, я пообіцяла собі, що обов’язково знову стану на ноги! Я напозичала грошей у друзів з інших міст, трохи там, трохи сям, і розпочала бізнес за франшизою. Завдяки моєму старанному управлінню бізнес поступово пішов угору. За кілька років я вже мала машину, будинок і заощадження. Мої заможні клієнти ставилися до мене з великим ентузіазмом, а чоловік слухав кожне моє слово, бо я вміла заробляти гроші. Друзі й родичі знову почали лестити мені, вихваляючи за те, яка я розумна, здібна й сильна жінка. Хоча я й знала, що ці лестощі нещирі, мені все одно дуже подобалося бачити, як вони до мене підлещуються. Тепер, коли в мене були гроші, усе було інакше, і те, що я могла завоювати захоплення стількох людей, дуже тішило моє марнославство. Я відчувала, що всі ці роки наполегливої праці були того варті.

Пізніше мої колеги по бізнесу побачили, що я багатію на продажі брендових товарів, і теж почали їх продавати. Я раптом відчула наближення кризи. Щоб обійти конкурентів, мені доводилося не тільки стежити за ними й остерігатися їх, а ще й усіляко підлещуватися до клієнтів, щодня дзвонити їм, питати як справи, і влаштовувати різні акції для залучення покупців. Щодня я носила маску, відкрито й таємно змагаючись із конкурентами та підлещуючись до клієнтів. У душі я почувалася такою втомленою й пригніченою. Наприкінці дня я настільки втомлювалася, що в мене боліла спина. Повертаючись додому, я навіть не хотіла розмовляти – просто мріяла добре виспатися. Але, лягаючи в ліжко, я лише крутилася туди-сюди й не могла заснути, гадаючи, що саме мої конкуренти таємно замишляють проти мене і яку акцію я могла б провести, щоб їх обійти. Моя голова йшла обертом від розрахунків і боротьби, я була на нервах. Через перевтому я часто страждала від безсоння. Я приймала багато заспокійливих і добавок для мозку, але марно. Іноді я нарешті засинала, але згодом із жахом прокидалася від нічних кошмарів. Я часто відчувала незрозумілу порожнечу й тривогу. Я боялася, що, якщо хоч трохи розслаблюся, конкуренти переможуть, і я вилечу з ринку зі зруйнованою репутацією. На позір я виглядала успішною, але тільки я знала, як сильно страждаю в душі. Посеред ночі я часто думала: «Невже це те саме щасливе життя, якого я прагнула всі ці роки?». Я була розгублена. Але я все одно не хотіла жити посереднім життям, щоб інші дивилися на мене зверхньо. Тож хоча я була фізично й морально виснажена, я все одно не наважувалася розслабитися ні на мить. Я хотіла тільки розширювати бізнес. Після кількох років кропіткого управління бренд, яким я керувала, став популярним у нашому районі. На церемоніях нагородження головний офіс навіть запрошував мене виступити з промовою й поділитися своїм успішним досвідом. Коли я стояла на трибуні, чуючи шквал оплесків і бачачи захоплення в очах інших, я відчула, що моя мрія нарешті здійснилася. Я була такою схвильованою й щасливою. Я наче відчула себе знаменитістю, я була на сьомому небі від щастя, і мені здавалося, що всі ті роки страждань і важкої праці були того варті. Але ніхто не знав про втому й страждання, які я відчувала за цим успіхом. Через перевтому мій зір погіршився. Лікар сказав, що в мене помутніння склистого тіла та важка катаракта, і що мені потрібна операція, щоб не осліпнути. Хоча я й здобула захоплення друзів і родичів, це не приносило полегшення від болю й порожнечі, які я відчувала глибоко в душі. Через такий величезний конкурентний я часто була на нервах. Хоча ми з колегами й вітали одне одного усмішками, за цим ховалися інтриги, і ми всі дуже остерігалися одне одного. Тож хоча наша індустрія була величезною, у мене не було жодної людини, якій я могла б довіритися. Щодня я носила маску, а моє серце прагнуло того дня, коли я зможу жити спокійним і щасливим життям.

У 2007 році одна сестра засвідчила мені про роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Читаючи Божі слова, я побачила, що слова Всемогутнього Бога є істиною, і переконалася, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся. Я також зрозуміла, що Бог утілився в останні дні, щоб виконати роботу суду задля спасіння людства, і що тільки прийнявши суд і очищення Всемогутнього Бога та позбувшись наших розбещених характерів, ми зможемо бути спасенними Богом і увійти до Його Царства. Я почула гімн Божих слів, який мене дуже зворушив.

Бог шукає твоє серце і твій дух

…

2  Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждають; водночас Він відчуває відразу до цих людей, у яких узагалі немає жодного усвідомлення, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче шукати, шукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти пробудився й більше не мав спраги й голоду. Коли ти стомився та трохи відчуваєш запустіння цього світу, не почувайся розгубленим і не плач. Всемогутній Бог, Сторож, обійме твій прихід у будь-який момент.

3  Він пильнує поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти втратив свій напрям, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав «батька»; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав там на твоє повернення.

4  Він відчайдушно, палко сподівався, чекаючи відклику без відповіді. Його пильнування неоціненне; воно є заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування нескінченне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш знати, де саме нині твоє серце та твій дух.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього»

Мене глибоко зворушили Божі слова, і я подумала про свій важкий шлях ведення бізнесу всі ці роки. Хоча я мала машину, будинок і задовольнила свої бажання, мені все одно було неспокійно. Щоб щодня заробляти більше грошей, я лестила своїм клієнтам і підлизувалася до них, а з конкурентами ми плели інтриги й дурили одне одного заради прибутку; я була виснажена морально й фізично. На позір я виглядала чудово, але в душі так сильно страждала. Тепер, коли я почула поклик Божого голосу, я відчула себе сиротою, яка багато років блукала світом, а тепер нарешті повернулася в теплі мамині обійми, щоб більше ніколи не почуватися самотньою чи безпорадною. На зібраннях брати й сестри були простими та відкритими, бесідували про своє розуміння Божих слів, були відвертими й щирими одне з одним. Там не було інтриг, притаманних світу бізнесу, не було заздрощів і чвар. Коли я стикалася з труднощами, брати й сестри бесідували зі мною про Божі слова, приносячи світло в моє серце та даючи мені шлях практики, що дозволяло мені почуватися такою розслабленою й вільною. Я ніколи раніше не відчувала нічого подібного. Вірити в Бога – це чудово!

Пізніше, під час духовних роздумів, я прочитала такі Божі слова: «Якщо в тебе дійсно є сумління, тоді в тебе мусить бути тягар і почуття відповідальності. Ти маєш сказати: “Незалежно від того, чи буду я завойованим або вдосконаленим, я маю належним чином пройти цей етап свідчення”. Як творіння Боже, людина може бути повністю завойованою Богом, і, зрештою, вона стає здатною догодити Богу, відплачуючи за Божу любов боголюбним серцем, і повністю присвячуючи себе Богові. Це зобов’язання людини, це обов’язок, який людина мусить виконувати, і тягар, який вона мусить нести, і людина має виконати це доручення. Тільки в такому разі вона по-справжньому вірить у Бога. Чи є те, що ти робиш сьогодні в церкві, виконанням твого зобов’язання? Це залежить від того, чи ти обтяжений, а також від твоїх власних знань» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (3)). Я читала Божі слова знову й знову і відчувала докори сумління. Прийнявши Божу роботу останніх днів, я щодня насолоджувалася забезпеченням Божих слів. Коли було важко, брати й сестри бесідували зі мною про Божі слова, щоб допомогти. Це була Божа любов. Я не могла просто так насолоджуватися Божим забезпеченням і не виконувати свого обов’язку. Це було б безсовісно. Як створена істота, я маю виконувати свій обов’язок – це моя відповідальність і зобов’язання. Зворушена Божими словами, я почала виконувати свій обов’язок якнайкраще.

Через два роки мене обрали лідеркою команди з поливу, і я щодня була зайнята поливом і підтримкою новонавернених. Оскільки в мене вже не було стільки сил, я дозволила працівникам магазину займатися бізнесом. Іноді продажі падали, і чоловік сварився зі мною, кажучи: «Якщо тебе не буде в магазині, бізнес рано чи пізно прогорить, і хто тоді буде високої думки про тебе?». Його слова зачепили мене за живе. Я згадала, як усі родичі та друзі дивилися на мене зверхньо, коли я була на дні. Мені було так важко досягти того, що я мала в бізнесі; я мусила продовжувати керувати ним належним чином. Але потім я подумала про те, що виконання обов’язку – це моя відповідальність і зобов’язання. Я не могла бути безсовісною й не виконувати свій обов’язок. Усередині мене розривало на частини. Я подумала: «Якщо продажі продовжуватимуть падати, якщо магазин справді доведеться закрити, що я буду робити? Хто тоді буде мене хоч трохи поважати? Ні, я повинна перш за все придумати, як підняти продажі». Після цього я вже не докладала стільки зусиль для виконання свого обов’язку. Раніше, коли я чула, що хтось із братів чи сестер почувається негативно налаштованим і слабким, я поспішала їм допомогти й підтримати. Але тепер єдине, чого я хотіла – це швидше побігти до магазину. Через те, що в магазині було дуже багато роботи і я не могла піти, я кілька разів запізнювалася на зібрання. Я відчувала певну провину, але просто не могла залишити свій бізнес. Оскільки я вчасно не поливала й не підтримувала негативно налаштованих та слабких братів і сестер, одна сестра повністю зосередилася на зароблянні грошей і перестала ходити на зібрання, а інші брати й сестри перестали регулярно відвідувати зібрання. Коли я дізналася, що відбувається, то дуже засмутилася. Проте щоразу, коли обов’язок і бізнес стикалися і я не могла приділити час своїй справі, я відчувала в душі певну слабкість, ловлячи себе на думці, що хочу перейти на легший обов’язок. Але потім я згадала один уривок із Божих слів: «Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання. Абсолютно природно й виправдано, що люди виконують доручення, які Бог покладає на них. Це верховний обов’язок людини, який настільки ж важливий, як і її життя. Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. Роблячи так, ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим. Люди мусять здобути ґрунтовне розуміння того, як ставитися до Божих доручень, і принаймні вони мають зрозуміти: те, що Бог довіряє людині доручення, – це Його звеличення людини й вид особливої благодаті, яку Він виявляє до людини, це найславетніша з речей, і від усього іншого можна відмовитися, навіть від власного життя, але Божі доручення мусять бути виконані» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Божі слова допомогли мені відчути особливе значення обов’язку. Обов’язок – це дане Богом доручення, і як створені істоти ми повинні сумлінно виконувати свої обов’язки – це наша відповідальність. Бог виявив до мене благодать, давши мені можливість потренуватися в поливі новонавернених. Але я дбала лише про власні справи й не поливала та не підтримувала їх. Деякі брати та сестри не отримували необхідного поливу й через це відійшли. Хіба я не завдавала їм шкоди? Я ставилася до свого обов’язку легковажно й безвідповідально. Я зрадила Бога! Що більше я про це думала, то більше відчувала докори сумління й каяття, тож я помолилася Богові, бажаючи покаятися та сумлінно виконувати свій обов’язок. Згодом я почала активно поливати й підтримувати новонавернених. Деякі брати й сестри, які перестали відвідувати зібрання, знову почали регулярно приходити. Нарешті я відчула спокій на душі.

У 2013 році мене обрали лідеркою церкви. Я знала, що це Бог підносить мене, але всередині знову розривалася: хоч якою б я була зайнятою як лідерка команди з поливу, я завжди могла знайти час для бізнесу. Але як лідерка церкви я відповідатиму за всю роботу церкви, і в мене не залишиться часу на власну справу. Чи не підуть мої давні клієнти до інших із плином часу? Хіба я не відійду від справ і не віддам іншим просто так свою клієнтську базу, яку було так важко зберігати всі ці роки? Я подумала, що мій чоловік піклувався про мене, а друзі й родичі всі ці роки зустрічали мене з посмішками, тільки тому, що я вміла заробляти гроші. Хто буде високої думки про мене, якщо я втрачу кар’єру? Думка про те, що я можу втратити все, чим так старанно керувала, завдавала мені неймовірних мук. Але якби я не прийняла цей обов’язок, моє сумління не було б спокійним, і я б відчувала себе в боргу перед Богом. Уночі я крутилася з боку на бік і не могла заснути. Я думала про свою віру в Бога останніми роками, про те, як я щодня їла й пила Божі слова та насолоджувалася ними, і про те, скількома Божими благодатями й благословеннями я насолоджувалася. Коли я блукала світом, почуваючись спустошеною й безпорадною, Божі слова зігріли моє серце та привели мене до Його дому, і відтоді моє серце знайшло опору. Коли я метушилася, дбаючи лише про гроші, і відчувала себе виснаженою фізично й морально, Божі слова допомогли мені зрозуміти обов’язок і зобов’язання, які я маю належно виконувати як створена істота, і я знайшла шлях, як жити по-людськи. Коли я гналася за грошима й недбало ставилася до свого обов’язку, суд і розвінчання Божих слів допомогли мені побачити, що моє ставлення до обов’язку було зрадою Бога, і моє заціпеніле, непоступливе серце пробудилося. Так Бог любив і спасав мене. Як я могла знову поставити свій бізнес вище за обов’язок і завдати болю Божому серцю? Я помолилася Богові й попросила в Нього віри та сили зробити правильний вибір.

Наступного ранку я прочитала уривок зі слів Всемогутнього Бога: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав вільно вибрати – і якби Я не засудив вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й неохоче вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопили б гроші, а другою – істину. Тож чи не стало б ваше справжнє обличчя самоочевидним? Вибираючи з-поміж істини й будь-чого, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Багато з вас вагалося між правильним і неправильним, чи не так? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, ви ж не можете не знати про вибір, який зробили! Між гармонійною сім’єю і розбитою ви вибрали перше, причому без вагань; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви все ж вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто приголомшений. Несподівано ваші серця настільки нездатні пом’якшитися. Кров серця, яку Я віддавав багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім того, що ви покинули Мене та безпорадно змирилися, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Розмірковуючи над Божими словами, я відчувала біль і розпач. Відколи я повірила в Бога, я постійно боролася й вагалася між кар’єрою та обов’язком, не бажаючи відмовлятися від кар’єри, над якою так старанно працювала, але й не бажаючи відмовлятися від істини. Тому, коли мій обов’язок впливав на кар’єру, я відчувала опір і навіть хотіла відмовитися від нього. Тільки завдяки розвінчанню Божими словами я побачила, що хоча я й вірила в Бога та слідувала за Ним, у моєму серці не було для Нього місця, і що я цінувала не істину чи Боже спасіння, а свою кар’єру, гроші та статус. Це не було вірою в Бога, це означало, що я слідувала за сатаною й зраджувала Бога. Бог – це Бог, Який гидує злом. Бажання Божого спасіння й водночас гонитва за грошима, славою, вигодою та тілесні насолоди означали, що я не зможу бути спасенною Богом. Те, що Бог утілився в останні дні й висловлює істину, щоб спасти людство – це наш єдиний шанс на спасіння. Якщо я й далі сліпо гнатимусь за грошима та не прагнутиму істини, утративши цей унікальний шанс, хіба я не зруйную власне життя? Я буду шкодувати про це до кінця своїх днів! Мати зараз можливість виконувати свій обов’язок і прагнути істини – це Божа любов і благодать, і я дякувала Богові. Я їла та пила Божі слова, насолоджувалася Його благодаттю й забезпеченням, але не думала про те, щоб сумлінно виконувати свій обов’язок. Я завжди хотіла займатися бізнесом і заробляти гроші, гналася за славою, вигодою й статусом. Я була такою безсовісною й нерозумною! Я більше не могла йти на поводі у плоті та бунтувати проти Бога. Бог чекав від мене правильного вибору. Я мала відмовитися від кар’єри, щоб зосередитися на прагненні до істини, і я повинна була добре виконувати свій обов’язок. Тоді я повністю передала бізнес працівникам магазину й почала присвячувати весь свій час виконанню обов’язків. Хоча я щодня була зайнята, на душі в мене було спокійно. Коли в церкві я бачила братів і сестер, які були такими, як я колись – працювали з ранку до ночі, метушилися, відчайдушно заробляли гроші та жили в болю й розгубленості через оману та шкоду сатани – я покладалася на Бога й бесідувала з ними про Його слова. Зрозумівши Божі наміри, вони змогли скинути з себе пута грошей, активно виконувати свій обов’язок, і прагнути істини й жити набагато вільнішим і спокійнішим життям, ніж раніше. Тієї миті я глибше усвідомила кропіткий Божий намір спасти людей і була глибоко зворушена. Якби Бог не висловлював істину та не спасав людей, ми б усі були ошукані й понівечені сатаною, не маючи жодного виходу. Виконувати свій обов’язок у церкві було набагато значущіше, ніж вести бізнес у світі, адже проповідування Євангелія – це робота спасіння людей, і це найцінніша й найзмістовніша справа. У минулому, заради власних інтересів, я змагалася з людьми за славу та вигоду, плела інтриги проти них у світі, стаючи злостивою й лукавою й живучи без будь-якої подоби людської істоти. Тепер у церкві, маючи можливість робити змістовні речі, а також їсти й пити Божі слова, прагнути істини та змінювати свій розбещений характер під час виконання обов’язку, я відчула, що це єдиний змістовний спосіб життя. Я дякувала Богові всім серцем.

Одного дня, через два роки, щойно я повернулася додому, мій чоловік почав наполегливо переконувати мене, кажучи: «Ти відмовилася бути поважною начальницею. Що це за нісенітниця про Бога? Я точно знаю, що заробляти гроші – це найреальніше. З грошима ти можеш добре їсти, розважатися, насолоджуватися життям, і інші люди будуть високої думки про тебе. Хто про тебе взагалі згадає, якщо в тебе не буде грошей? Тебе немає в магазині, продажі впали більш ніж удвічі, так не може тривати й далі. Якщо ти не будеш ним керувати, то він закриється. Ти бездіяльно спостерігаєш, як здаєш позиції й віддаєш наш бізнес іншим. Ти поводишся по-дурному!». Я злякалася, що знову впаду в сатанинську спокусу, тож поспішно подумки помолилася Богу. Я подумала про те, як мій невіруючий чоловік женеться за грошима, славою й вигодою та йде за сатаною, тоді як я вирішила йти за Богом і крокувати шляхом прагнення істини та спасіння. Він просив мене відмовитися від виконання обов’язку й повернутися до табору сатани. Він намагався зашкодити мені й занапастити мене. Я не могла дозволити йому сковувати мене. Побачивши, що я не поступлюся, він привів мою тітку та свекра. Усі вони намагалися мене переконати: «Ми не проти твоєї віри в Бога, але ти маєш займатися своїм бізнесом! Хто раніше зважав на нашу сім’ю, коли в нас не було грошей? А тепер усі наші родичі та друзі підлещуються до нас – хіба не тому, що наш бізнес процвітає? Ти знаєш, скільки людей нам заздрить і не дочекається, коли наш бізнес прогорить? Наш магазин старий, і слава про нього вже розійшлася. Стільки людей хвалить твої здібності й навички. Якщо ти не будеш доглядати за бізнесом, уся наша сім’я збідніє, і ніхто на нас не зважатиме. Ти так хочеш жити?». Я згадала про труднощі під час відкриття бізнесу та про те, як він розростався. Понад десять років крові, поту й сліз – було так важко досягти того, що я мала. Якби мені справді довелося від усього цього відмовитися, я б іще трохи вагалася. Тоді я зрозуміла, що впала в спокусу сатани, і поспішно помолилася Богові. Я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше: «Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Божі запитання билися в моє серце. З тих пір, як я повірила в Бога, я прочитала багато Його слів і зрозуміла деяку істину. Я знала, як люди повинні жити і яким має бути їхнє життя по-людськи. Хоча за останні два роки я відмовилася від грошей, слави та вигоди, мир і радість, які я відчувала глибоко в душі, неможливо було виміряти цими речами. Мені пощастило почути Божий голос і здобути Його спасіння; я не могла повернутися до табору сатани. Тож я спокійно сказала їм: «Я багато думала над тим, щоб відмовитися від кар’єри, вибрати віру в Бога та виконувати свій обов’язок. Те, що Бог висловлює істину й спасає людей в останні дні, щоб ми могли уникнути шкоди від сатани та здобути Боже спасіння – це унікальний шанс, який випадає раз у житті. Усе, чого я зараз хочу – це всім серцем вірити в Бога та більше не жити життям боротьби за славу й вигоду. Я сподіваюся, що ви теж зможете більше читати Божі слова та приймете Його спасіння». Я здивувалася, коли після цих слів моя тітка й свекор замахали руками та похитали головами. Чоловік люто сказав: «Ми не будемо вірити в Бога! Ти маєш зробити вибір сьогодні. Якщо хочеш і далі вірити в Бога, тоді більше ніколи сюди не повертайся. Ти не матимеш нічого спільного з цією сім’єю. Ти йдеш своїм шляхом, а я – своїм! Ми розходимося як у морі кораблі!». Побачивши, наскільки безсердечним він став, я сказала: «Мені нічого не потрібно, і я твердо вирішила вірити в Бога». Коли я зробила свій вибір, чоловік змирився й більше не звертав на мене уваги.

Іноді я запитувала себе: «Щоразу, коли виникав конфлікт між моїм обов’язком і бізнесом, я постійно опинялася перед дилемою. Чому я не можу без вагань обрати виконання обов’язку й задовольнити Бога? У чому ж полягає першоджерело цієї проблеми?». У пошуках відповіді я прочитала такі Божі слова: «Що використовує сатана, щоб міцно тримати людину під своїм контролем? (Славу й вигоду.) Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Коли я розмірковувала над Божими словами, моє серце побачило світло. Виявляється, що слава й вигода – це засоби, якими сатана розбещує людину. Сатана використовує славу та вигоду, щоб контролювати наші думки, змушуючи нас сушити голову, ковтати приниження й нести важкий тягар у гонитві за славою та вигодою, аж поки зрештою ми не почнемо цуратися Бога й не зрадимо Його, а сатана не забере нас до пекла. Я подумала про те, що роками гналася лише за славою й вигодою. Сатанинські отрути на кшталт «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів» і «Виділяйся над іншими та принось честь своїм предкам» глибоко вкоренилися в мені. Змалечку я захоплювалася жінками-підприємницями й сильними жінками та сподівалася одного дня стати відомою особою, здобувши славу й вигоду. Я розглядала гроші, славу й вигоду як напрямок і цілі свого життя. Усі ці роки я наполегливо працювала, щоб заробляти гроші, відкрито й таємно змагаючись із конкурентами; ми плели інтриги, підривали діяльність і шкодили одне одному, завжди намагаючись одне одного повалити, і мій характер ставав дедалі більш лукавим і злостивим. Хоча я була виснажена морально й фізично, я не могла припинити гнатися за славою та вигодою, тому що слава й вигода були всією надією мого життя, а втратити їх означало, що життя втратить сенс. Тому спостерігати за падінням продажів було для мене рівносильно втраті життя, і це наводило на мене жах. Через те що я боялася, що магазин доведеться закрити та що я втрачу захоплення людей, я не могла не виконувати свій обов’язок з опором і недбало. Я майже використала свій бізнес як виправдання, щоб ухилитися від свого обов’язку й повернутися до табору сатани. Слава й вигода були неначе кайдани, які так міцно тримали мене. Вони стали перешкодами в моєму прагненні істини й змушували мене відкладати виконання обов’язку та раз у раз бунтувати проти Бога. Сатана використовував саме славу й вигоду, щоб роз’їсти та зруйнувати мою рішучість прагнути істини, завадити мені виконувати свій обов’язок і змусити мене втратити шанс на спасіння, щоб у підсумку я опиралася Богу та була знищена Ним разом із сатаною. Засоби, якими сатана розбещує людей, такі підступні й злостиві! Я подумала про всіх тих людей, які здобули славу та вигоду, але все одно відчували порожнечу й біль, і які врешті-решт наклали на себе руки, щоб утекти від цього. Слава й вигода приносять лише тимчасову тілесну насолоду. Вони не можуть заповнити порожнечу в серці; вони не можуть спасти людей, а тим паче дати їм прекрасне місце призначення. Якщо люди не постануть перед Богом і не приймуть Його спасіння, тоді, хай би яким високим був їхній престиж чи скільки б активів вони не мали, усе це не має жодного сенсу.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Коли люди справді розуміють Божий характер і можуть побачити, що Божий характер реальний, що він справді святий і справді праведний, і коли вони можуть від душі прославляти Божу святість і праведність, тоді вони справді пізнають Бога та здобудуть істину. Лише ті, хто знає Бога, живуть у світлі. Прямим результатом істинного пізнання Бога є здатність істинно любити Бога й коритися Йому. Коли люди справді пізнають Бога, зрозуміють і здобудуть істину, їхній світогляд і погляди на життя зазнають справжньої зміни, а слідом за цим відбудеться й реальна зміна їхнього життя-характеру. Коли люди мають правильні життєві цілі, здатні прагнути до істини й жити як люди відповідно до істини, коли вони повністю коряться Богові та живуть за Його словами, коли в глибині душі вони відчувають внутрішню опору та світло, і їхні серця вільні від темряви та коли вони можуть жити в Божій присутності абсолютно вільно й вивільнено, тільки тоді вони одержують справжнє людське життя, і тільки такі люди є тими, хто володіє істиною та людськістю. Крім того, усі істини, які ти зрозумів і здобув, прийшли з Божих слів і від Самого Бога. Тільки тоді, коли ти здобудеш схвалення Всевишнього Бога, Творця, і Він скаже, що ти – створена істота, яка відповідає стандарту, і що ти живеш людською подобою, твоє життя буде найзмістовнішим. Наявність Божого схвалення означає, що ти здобув істину та є тим, хто володіє істиною й людськістю» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Із Божих слів я зрозуміла, що можливість прагнути істини й пізнавати Бога, досягати змін у характері, більше не піддаватися шкоді сатани та мати можливість вільно поклонятися Богу – це єдине життя, яке має цінність і сенс, і це життя схвалене й благословенне Богом. Зараз часто трапляються епідемії й усілякі лиха. Невіруючі живуть у стані паніки й тривоги, відчуваючи, що майбутнє похмуре. Коли стаються епідемії й лиха, вони впадають у відчай; їм здається, що вони потрапили в пастку. Проте такі віруючі, як ми, щодня їдять й п’ють Божі слова, і під просвітленням і настановами Божих слів ми починаємо розуміти й розпізнавати шляхи розбещення людини сатаною та його нечестиву сутність. Ми здатні відкинути сатану й слідувати за Богом, у наших серцях є справжній спокій і радість, і ми щодня активно виконуємо свої обов’язки та прагнемо істини, популяризуючи Божі слова, свідчачи про Його роботу та живучи під Його опікою й захистом. Це робить нас найбільш благословенними, і ми не можемо проміняти це на жодну матеріальну річ. Я стала більше усвідомлювати, що в житті є лише два шляхи. Перший – це слідування за сатаною, гонитва за грошима, статусом, славою й вигодою та задоволення плоті, крокування шляхом знищення. Другий – це слідування за Богом, прагнення істини, сумлінне виконання свого обов’язку, відкидання наших розбещених характерів і крокування шляхом спасіння. Між ними абсолютно немає жодного проміжного шляху. Часу обмаль, і великі катастрофи вже наближаються. Є ще стільки істин, яких я не розумію. Найголовніше зараз – цінувати кожен день, щиро прагнути істини, добре виконувати свій обов’язок і жити справжньою людською подобою.

Тепер я витрачаю весь свій час на виконання свого обов’язку в церкві, їм і п’ю Божі слова разом із братами й сестрами, і моє серце сповнене радістю й насолодою. Іноді я стикаюся з певними труднощами під час виконання свого обов’язку й виявляю розбещені характери, але завдяки просвітленню й настановам Божих слів, а також бесіді й допомозі від братів і сестер, я прийшла до певного розуміння своїх розбещених характерів і прагну їх змінити. Я вважаю, що це найзначущіше. Хоча я відмовилася від своєї кар’єри, я почала розуміти деяку істину й жити з невеликою людською подобою. Я така вдячна Богу. Я ніколи не пошкодую, що зробила цей вибір!