81. Уроки, які я засвоїла з рецидиву хвороби нирок

Є Фань, Китай

У 2000 році мені було 24 роки, і тоді мені діагностували хронічний гломерулонефрит із сильною гематурією, і в мене був небезпечно високий рівень білка в сечі. Я була дуже ослабленою, і з кожним днем почувалася дедалі більш виснаженою. Я навіть не могла тримати віник, щоб підмести підлогу, й іноді моєму чоловікові доводилося нести мене вгору сходами. Лікар сказав приймати гормони для лікування, і приблизно через сім днів прийому ліків моє волосся випало так, що майже нічого не залишилося, тіло розпухло, але мій стан не покращився. Лікар сказав, що єдиний вихід – пересадка нирки. Коли я це почула, то подумала: «Хіба це не майже смертний вирок? Пересадка нирки коштуватиме сотні тисяч юанів, і моя сім’я не зможе дозволити собі такі витрати!». Думка про те, що я можу померти такою молодою, завдавала мені сильного болю, і моє бажання жити було неможливо передати словами. Пізніше моя мама заохотила мене повірити в Господа, і я подумала, що оскільки я така хвора, то могла б і спробувати, тож я почала молитися до Господа. На мій подив, через сім днів я пішла на аналізи, і рівень білка в сироватці крові та сечі виявився нормальним. Я не могла в це повірити й подумала, що, можливо, в результатах аналізів була помилка. Лікарі, які мене лікували, також вважали це дивом і називали це чудом. Тоді я подумала: «Це Бог зцілив мене від хвороби й дарував мені благодать і благословення, тому відтепер я мушу всім серцем вірити в Бога, і я вірю, що Бог благословить мене ще більше». Лікар також окремо наголосив: «Стежте за тим, щоб у вас не підвищувався артеріальний тиск, адже високий тиск може спричинити рецидив хвороби нирок». Після цього я продовжувала приймати ліки проти тиску як допоміжне лікування, і мій тиск залишався в нормі. Незабаром гематурія зникла, і сили почали повертатися до мене.

У 2004 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні й почувалася ще щасливішою. Я думала, що мені так пощастило, що Бог подарував мені друге життя і дозволив мені жити. Я відчувала, що Він дарував мені благодать, дозволивши почути Його голос і повернутися перед Його престол, і що Він щедро мене благословив. Щоб віддячити за Божу любов, який би обов’язок не доручала мені церква, я виконувала його активно, і хоча мій чоловік був проти моєї віри в Бога, я не була скована цим і продовжувала наполегливо виконувати свої обов’язки. У 2012 році під час проповідування Євангелія мене заарештувала поліція, а після звільнення мій чоловік ще більше противився моїй вірі, аж поки зрештою не розлучився зі мною. Після цього я повністю присвятила себе виконанню обов’язків.

У 2017 році мій тиск почав підвищуватися до 180, і ліки, здавалося, не допомагали. До 2020 року я почувалася повністю виснаженою. Мені не вистачало повітря, коли я просто піднімалася сходами, і я навіть не могла випрати власний одяг. Я тривожилася: «Невже це рецидив хвороби нирок? Що ж мені робити, якщо хвороба повернулася?». Але потім я подумала: «Раніше Бог зцілив мене від такої важкої хвороби, а за ці останні кілька років я покинула роботу та сім’ю і корилася всім обов’язкам, які розпорядила мені церква. Напевно, Бог не дозволить, щоб зі мною щось сталося, зважаючи на всі мої жертви та присвяту». Згодом мій стан погіршився, тож я поїхала додому, щоб звернутися до лікаря. Я пішла в лікарню на обстеження і дізналася, що в мене високий тиск, сильна анемія та підвищений рівень цукру в крові. Аналіз сечі також показав позитивний результат. Лікар сказав, що в мене рецидив хвороби нирок, і якщо стан погіршиться, це може призвести до ниркової недостатності та смерті. Я не знала, що й думати, побачивши ці результати. За роки моєї віри я покинула сім’ю, кар’єру та плотські втіхи заради виконання свого обов’язку, і думала, що завдяки цим жертвам Бог захистить мене. Я ніяк не очікувала, що врешті-решт моя стара хвороба повернеться у ще важчій формі. На якусь мить я почала шкодувати про всі принесені жертви та докладені за ці роки зусилля Якби я не пішла з дому, щоб виконувати свій обов’язок, я б не опинилася в цій самотній і безпорадній ситуації, у якій була зараз. Особливо після того, як мій лікар, доктор Чжан, сказав, що моя хвороба потребуватиме трьох років лікування, я ще більше стривожилася і занепокоїлася, подумавши: «Лікування протягом цих трьох років коштуватиме понад сто тисяч юанів. Де ж мені взяти такі гроші?». Я почала думати про те, щоб піти працювати й заробити гроші на лікування. Але після того, як я пропрацювала лише місяць, мені зателефонувала поліція, запитала, де я, і сказала повернутися, щоб підписати «Три документи» та зректися Бога. Я злякалася, що поліція знову мене заарештує, тому була змушена поїхати звідти. Я подумала: «Моя хвороба досі потребує безперервного лікування, і якщо я поїду, то не зможу отримувати ліки, які лікар Чжан робить за таємним сімейним рецептом. Раніше від моєї хвороби допомагали лише ліки лікаря Чжана. Після того як я місяць приймала його ліки, я відчула приплив сил, а інші засоби традиційної китайської медицини, здавалося, не діяли на мене. Крім того, оскільки поліція намагається мене заарештувати, я не можу працювати й заробляти гроші, а без грошей на лікування невідомо, скільки я ще зможу прожити». Після цього я перебувала у справді зневіреному стані, і щоразу, коли я думала про те, що в мене нічого не залишилося, моє серце стискалося від болю, і я не могла виконувати свої обов’язки з такою ж енергією, як раніше.

Одного дня я згадала Божі слова:

5. Якщо ти завжди був дуже вірним, з великою любов’ю ставився до Мене, але ти потерпаєш від мук хвороб і фінансових труднощів, покинутості рідними та друзями або будь-яких інших нещасть у житті, чи все ж триватимуть твоя вірність і любов до Мене?

6. Якщо ніщо з того, що ти уявляв у своєму серці, не збігається з тим, що Я зробив, як тобі слід іти своїм майбутнім шляхом?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дуже серйозна проблема – зрада (2)»

У цих словах Бог ніби питав мене особисто, змушуючи мене розмірковувати над собою. Протягом багатьох років я йшла на жертви та присвячувала себе виконанню свого обов’язку, тож вважала себе щиро віруючою в Бога, і вірила, що я вірна та покірна Богу. Коли в мене стався рецидив хвороби нирок, яка не піддавалася лікуванню і могла призвести до смерті, я не шукала в цьому Божого наміру, а натомість неправильно зрозуміла Бога й скаржилася на Нього. Я навіть пошкодувала про свою присвяту Богові й почала виконувати свій обов’язок недбало. Хіба в цьому я не зраджувала Бога? Я побачила, що після стількох років віри я зовсім не мала вірності Богу. Я відчула таку провину. Бог упорядкував ці обставини, які не відповідали моїм уявленням, щоб спасти мене, але я не зрозуміла кропіткого Божого наміру й натомість стала негативно налаштованою та сачкувала в роботі. Мені справді бракувало людськості й розуму! Після цього я вже не почувалася такою пригніченою, і я частково відновила мотивацію до виконання обов’язку.

Через кілька місяців я досі відчувала слабкість, мала прискорене серцебиття та задихалася. Іноді мені навіть було потрібно, щоб хтось тягнув мене за собою, коли я піднімалася сходами. Особливо коли я втомлювалася, мій тиск підвищувався. Я згадувала, як лікар казав, що цей стан може призвести до ниркової недостатності, і починала хвилюватися: «А що, якщо я помру?». За роки своєї віри я покинула сім’ю та кар’єру. Тож якщо я помру, хіба всі ці роки страждань не будуть марними? Тоді я знайшла двох хороших місцевих лікарів традиційної китайської медицини, пила трав’яні ліки й навіть ходила на акупунктуру, але нічого із цього не дало результату. Одного разу, піднявшись сходами, я була настільки виснажена, що впала на ліжко, важко хапаючи ротом повітря. Я подумала, що з огляду на постійне погіршення мого стану, невідомо, коли я можу померти, і моє серце стиснулося від болю. Я не могла не думати: «Боже! За всі ці роки слідування за Тобою я покинула сім’ю та кар’єру, страждала й присвячувала себе. Чи міг би Ти зцілити мене від хвороби й дозволити мені прожити ще кілька років за все це?». Пізніше, коли я заспокоїлася, щоб подумати й розмірковувати над своїм станом, я нарешті зрозуміла, що висувати Богові такі вимоги було нерозумно. Я згадала один уривок із Божих слів, знайшла його та прочитала. Всемогутній Бог говорить: «Гордість має багато проявів. Наприклад, скажімо, хтось вірить у Бога й вимагає Його благодаті, – на якій підставі ти можеш вимагати її? Ти людина, розбещена сатаною, створена істота; той факт, що ти живеш і дихаєш, вже є найбільшою Божою благодаттю. Ти можеш насолоджуватися всім, що Бог створив на землі. Бог дав тобі достатньо, то чому ти вимагаєш від Нього більшого? Причина цього в тому, що люди ніколи не задовольняються тим, що їм дано. Вони завжди вважають себе кращими за інших, думають, що вони повинні мати більше, тому завжди вимагають цього від Бога. Це свідчить про їхній гордовитий характер. Хоча вони можуть не промовляти це вголос, але коли люди тільки починають вірити в Бога, в душі вони цілком можуть думати: “Я хочу потрапити в рай, а не в пекло. Я хочу благословення не лише для себе, а й для всієї моєї родини. Я хочу їсти гарну їжу, носити гарний одяг, насолоджуватися гарними речами. Я хочу мати гарну сім’ю, гарного чоловіка (або дружину) й гарних дітей. Зрештою, я хочу володарювати як король”. Вся справа в їхніх вимогах і запитах. Цей їхній характер та думки, які вони мають у душі, ці екстравагантні бажання – все це є типовим проявом гордовитої натури людини. Чому Я так кажу? Це пов’язано зі статусом людини. Людина – це створена істота, яка вийшла з пороху; Бог створив людину з глини та вдихнув у неї життя. Людина має такий низький статус, але все одно приходить до Бога із бажанням того і іншого. Статус людини настільки низький, що вона не повинна відкривати рота й вимагати чогось від Бога. Що ж людині робити? Працювати, незважаючи на критику, докладати всіх можливих зусиль та залюбки підкорятися. Йдеться не про те, щоби з радістю прийняти смиренність, – не треба з радістю приймати смиренність; це статус, із яким люди народжуються; вони повинні бути слухняними й смиренними від народження, бо їхній статус є скромним, і тому вони не повинні вимагати чогось від Бога чи висловлювати Йому екстравагантні бажання. Такого в них не повинно бути. Наведу простий приклад. Одна заможна родина найняла слугу. Положення цього слуги в заможному домі було особливо низьким, але він усе одно сказав господареві дому: “Я хочу носити капелюх твого сина, їсти твій рис, носити твій одяг та спати у твоєму ліжку. Хай би якими речами ти користувався, чи то золотими, чи срібними, я хочу їх! Я багато працюю й живу у твоєму домі, тож я хочу їх!”. Як господар має ставитися до нього? Господар сказав би: “Ти повинен знати, що ти за істота, яка твоя роль: ти слуга. Я даю синові те, що він хоче, тому що це його статус. А який твій статус, твоя особистість? Ти не маєш права просити про такі речі. Ти повинен робити те, що мусиш, виконувати свої обов’язки відповідно до свого статусу та особистості”. Чи має така людина якусь розважливість? Є чимало людей, які вірять у Бога, але не мають такої розважливості. Ледь почавши вірити в Бога, вони вже мають приховані мотиви й далі безперервно вимагають від Нього: “Мені потрібно, аби робота Святого Духа супроводжувала мене, коли я поширюю Євангеліє! Ти також повинен прощати й терпіти мене, коли я роблю щось погане! Якщо я багато працюю, Ти повинен винагородити мене!”. Коротше кажучи, люди завжди чогось хочуть від Бога, вони завжди жадібні» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Зарозуміла натура людини – це корінь її опору Богу). Читаючи Божі слова, я почувалася справді пригніченою. Я була схожа на того слугу, описаного в Божих словах, якому зовсім бракувало розуму. Господар давав йому їжу, прихисток і навіть винагороду, але слуга не вмів бути вдячним своєму господару. Він думав, що, виконавши певну роботу для господаря, він здобув заслуги, і тому висував господарю вимоги, бажаючи користуватися всім, що той мав. Я побачила, що цей слуга був справді зарозумілим, позбавленим розуму й безсоромним. Я згадала той час, коли мою хворобу не могли вилікувати, і я була на межі смерті. Особливо коли я бачила, як помирають люди з такою ж хворобою, як у мене, мій відчай посилювався. Після того як я повірила в Господа, Він забрав мою хворобу й дозволив мені жити, а згодом мені пощастило прийняти Божу роботу в останні дні та отримати можливість здобути істину й бути спасенною Богом. Усе це – виняткове піднесення та благодать від Бога. Я отримала від Бога достатньо, але не вміла бути вдячною. Я думала, що, виконавши дещицю обов’язку, я здобула заслуги, і тому висувала Богові вимоги, просячи Його вберегти мене від того, щоб я знову захворіла. Коли моя хвороба повернулася, і я опинилася перед обличчям смерті, я не скорилася. Натомість я сперечалася та скаржилася. Я безсоромно вимагала, щоб Бог продовжив моє життя і дозволив мені прожити ще кілька років. Яке право мала я, просто створена істота, висувати Богові вимоги? Бог є Господом усього творіння, і саме Бог вирішує, кого благословляти, а кого ні. Але в мене вистачило нахабства сперечатися з Богом і ставити Йому умови. Я була справді зарозумілою і мені бракувало розуму! Я також побачила, що була вкрай ницою, жадібною і позбавленою совісті. Усвідомивши все це, я відчула глибоку провину.

Одного дня я побачила уривок Божих слів у фільмі «Спасіння», і він дав мені певне розуміння мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я Своєю силою вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірить у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більшого матеріального багатства. Так багато вірить у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути в безпеці та неушкодженими в наступному житті. Так багато вірить у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірить у Мене тільки задля тимчасового комфорту, однак не прагне нічого здобути в наступному житті. Коли Я наділяю Своїм гнівом людину й забираю всю радість і мир, які вона колись мала, вона починає сумніватися. Коли Я наділяю людину стражданнями пекла й забираю назад небесні благословення, вона лютує. Коли людина просить Мене зцілити її, а Я не звертаю на неї уваги й відчуваю до неї огиду, вона йде від Мене, щоб натомість шукати методів лихого лікування та чаклунства. Коли Я забираю все, що людина вимагала від Мене, вона безслідно зникає. Тому Я кажу, що людина вірить у Мене, бо Моя благодать надто рясна, і що людина вірить у Мене, бо можна здобути надто багато вигод» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Щодо “віри”, як ти її розумієш?). Те, що розвінчав Бог, було саме моїм станом. Спершу я побачила, що Бог може зцілити мене від хвороби. Я насолоджувалася Божою благодаттю, тому була готова повністю йти за Ним і могла виконувати свій обов’язок та покинути сім’ю і кар’єру. Я також виконувала будь-який обов’язок, який розпорядила мені церква. Навіть коли мене заарештували під час проповідування Євангелія, коли від мене відвернулася сім’я чи коли я відчувала фізичний дискомфорт, я все одно знаходила сили наполегливо виконувати свій обов’язок, бо думала, що, присвячуючи себе Богові, я не захворію, Він цього не дозволить. Але коли в мене стався рецидив хвороби нирок і вона загострилася, а грошей на лікування не було, і я могла навіть померти, я більше не хотіла страждати й присвячувати себе. Я скаржилася, що Бог мене не захищає, шкодувала, що присвячувала себе Йому, я перестала бути старанною під час виконання свого обов’язку й намагалася використати всі свої роки зусиль і присвяти як ресурс, вимагаючи, щоб Бог дозволив мені прожити ще кілька років. Я усвідомила, що вірила в Бога лише для того, щоб отримувати благословення, і коли не отримувала їх, то відчувала, ніби лишилася в програші через свою віру в Бога, і я перестала щиро вірити в Бога й виконувати свої обов’язки. Я навіть нахабно вимагала від Бога благословень. Чим моя віра в Бога відрізнялася від того, як маловіри шукають того, щоб насититися з хлібів? У своїй вірі я не шукала істини, а радше намагалася торгуватися з Богом за благословення. Роблячи це, я намагалася використати й обдурити Бога! Я подумала про те, як Павло спочатку повірив у Господа заради того, щоб здобути благословення, а коли він побачив, що трохи постраждав і пішов на певні жертви, він вирішив, що має право на благословення і відкрито попросив у Бога вінець. Він сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофію 4:7–8). Він мав на увазі, що якщо Бог не дасть йому вінця та нагород, це означатиме, що Бог неправедний. Зрештою він образив Божий характер і був покараний Богом. Якби я продовжувала так і далі, не змінюючись, мене, як і Павла, покарали б і вкинули в пекло.

Одного дня я почула гімн Божих слів «Тривалість життя людини наперед визначена Богом»:

1  Багато людей часто хворіє, і хоч скільки б вони не молилися Богові, їм не стає краще. Як би вони не хотіли позбутися своєї хвороби, вони не можуть. Іноді їм навіть доводиться стикатися з загрозливими для життя обставинами та змушено протистояти їм безпосередньо. Насправді, якщо людина справді має віру в Бога в серці, вона насамперед мусить знати, що тривалість життя людини в Божих руках. Час народження і смерті людини завчасно призначений Богом. Коли Бог дає людям хворобу, за цим стоїть причина – це має значення. Те, що вони відчувають, – це хвороба, але насправді те, що їм дано, – це благодать, а не хвороба. Люди насамперед мусять усвідомити цей факт, упевнитися в ньому й ставитися до нього серйозно.

2  Коли люди страждають від хвороби, вони можуть часто приходити до Бога і дбати про те, щоб розсудливо й обережно робити те, що їм слід, і ставитися до свого обов’язку з більшою турботою та старанністю, ніж інші. Щодо людей це захист, а не кайдани. Це негативний підхід. Крім того, тривалість життя кожної людини завчасно призначена Богом. Хвороба може бути смертельною з медичної точки зору, але в Божих очах, якщо тривалість твого життя ще не завершилася й твій час ще не настав, ти не зможеш померти, навіть якщо захочеш.

3  Якщо ти маєш доручення від Бога та твоя місія ще не завершена, то ти не помреш, навіть якщо захворієш на хворобу, яку вважають смертельною, – Бог тебе ще не забере. Навіть якщо ти не молишся й не шукаєш істини, не дбаєш про лікування своєї хвороби або навіть якщо твоє лікування затримується, ти не помреш. Особливо це стосується тих, хто має важливе доручення від Бога. Доки їхня місія не буде завершена, хоч би яка хвороба їх спіткала, вони не помруть одразу; вони житимуть до останньої миті завершення місії.

…

«Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя»

Послухавши цей гімн, я зрозуміла, що життя і смерть людини – у Божих руках. Кожен має власну місію, коли приходить у цей світ, і день, коли закінчується життя людини, пов’язаний з її місією. Коли термін життя людини вичерпується, а її місія завершена, вона мусить померти, навіть якщо не хворіє. Якщо ж людина не виконала свою місію, то навіть зі смертельною хворобою вона не помре. Я згадувала, як мені було трохи за двадцять, коли я захворіла на важковиліковну хворобу. У мене не було грошей на лікування, але Бог не дав мені померти. Натомість Він дозволив мені благополучно дожити до цього моменту, і я побачила, що життя і смерть у Божих руках і напередвизначені Богом. Ці речі не мають нічого спільного з тяжкістю хвороби людини. Коли поліція вимагала від мене підписати «Три документи», щоб уникнути арешту, я була змушена поїхати з дому. Я більше не могла ходити до лікаря Чжана по ліки, і грошей на лікування в мене не було, тож я хвилювалася, що без ліків мій стан погіршиться і я можу померти. Правда ж полягала в тому, що хоч би яким висококваліфікованим був лікар Чжан, він не міг врятувати життя людини. Я пам’ятаю, як одна з моїх сусідок по палаті була вся розпухла й не могла мочитися, і в муках вона стала на коліна перед лікарем Чжаном, благаючи його вилікувати її хворобу, але він нічого не міг удіяти. Моя хвороба була такою ж, як і в тієї пацієнтки, і лікар Чжан більше нічого не міг зробити. Саме Бог дивовижним чином забрав мою хворобу, і я отримала таку велику благодать та побачила Божу всемогутність, але далі не мала віри в Бога. Я досі думала, що моє життя і смерть перебувають в руках лікаря. Я була справді вкрай безтолковою, сліпою і неосвіченою! Я не могла більше бунтувати й мала довірити свою хворобу Божим рукам. Відтоді, житиму я чи помру, я бажала коритися Божим влаштуванням і впорядкуванням, і поки маю ще хоч день життя, я виконуватиму свій обов’язок.

Пізніше я прочитала Божі слова: «Будучи створеною істотою, коли хтось приходить до Творця, він має виконувати свій обов’язок. Так чинити дуже доречно, і це те зобов’язання, яке людині слід виконувати. На основі того, що створені істоти виконують свої обов’язки, Творець зробив навіть більшу роботу серед людства. Він провів подальший етап роботи над людьми. І що це за робота? Він дає людству істину, дозволяючи йому здобути істину від Бога в процесі виконання ним своїх обов’язків, і в такий спосіб відкинути свої розбещені характери й бути очищеним, задовольнити Божі наміри й стати на правильний шлях життя, і, в кінцевому підсумку, бути здатним боятися Бога й утікати від злого, досягти повного спасіння й більше не зазнавати мук від сатани. Це той кінцевий ефект, якого Бог має намір досягнути, спонукаючи людство виконувати обов’язки. Отже, у процесі виконання твого обов’язку Бог не просто робить так, аби ти чітко побачив щось одне та зрозумів невелику частку істини, і Він не просто дозволяє тобі насолоджуватися благодаттю й благословеннями, які ти отримуєш, виконуючи свій обов’язок як створена істота. Радше Він дає тобі можливість очиститися, спастись і, в кінцевому підсумку, жити у світлі обличчя Творця» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Після прочитання цього уривка з Божих слів на моєму серці посвітлішало. Бог дає людям можливість виконувати свій обов’язок, щоб дозволити їм прагнути істини та здобувати її, позбутися свого розбещеного характеру та бути очищеними, досягти зміни в характері та йти шляхом спасіння. Але протягом усіх років своєї віри я виконувала свій обов’язок у надії, що Бог захистить і благословить мене, і ставилася до свого обов’язку як до засобу для торгу задля отримання благословень. Я зрозуміла, що мої погляди на віру були неправильними. Виконання свого обов’язку є абсолютно природним і виправданим і не має нічого спільного зі здобуттям благословень чи нещастями. Під час виконання обов’язку я маю зосередитися на прагненні істини та на тому, щоб позбутися свого розбещеного характеру. У цьому й полягає справжня цінність і сенс мого життя. Якщо я прагнутиму лише благословень і не шукатиму зміни характеру, то навіть після цілого життя віри я ніколи не здобуду істини, і зрештою не буду спасенною.

Одного дня я прочитала уривок із Божих слів: «Незалежно від того, що Бог вимагає від тебе, тобі потрібно тільки працювати над цим щосили, і Я сподіваюся, що врешті-решт ти зможеш постати перед Богом і віддати Йому всю свою відданість. Допоки ти бачиш задоволену усмішку Бога, який сидить на Своєму троні, навіть якщо цей момент є призначеним часом твоєї смерті, ти повинен бути здатним сміятися та посміхатися, заплющуючи очі. Ти повинен упродовж свого перебування на землі виконати свій останній обов’язок перед Богом. У минулому Петро був розіп’ятий догори ногами заради Бога; ти ж повинен зрештою догодити Богові й вичерпати всю свою енергію заради Нього. Що може створена істота зробити від імені Бога? Тому ти повинен віддати себе Богові, краще раніше, аніж пізніше, аби Він розпорядився тобою на Свій розсуд. Допоки це приносить Богу щастя й задоволення, нехай Він робить із тобою все, що забажає. Яке право мають люди жалітися?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відкриття таємниць «Божих слів до цілого всесвіту», Глава 41). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що хоч би з якою хворобою чи болем я зіткнулася, навіть якщо помру, за умови, що я корюся Божим влаштуванням і впорядкуванням та виконую той обов’язок, який повинна, це здобуде Боже схвалення. Я згадала, як Бог випробовував Йова. Йов втратив своє величезне багатство та своїх дітей і залишився вкритий болючими виразками, але він зміг підкоритися Богові без скарг і був непохитним у своєму свідченні для Бога. Петро все життя прагнув коритися Богу й любити Його, ніколи нічого не просячи для себе, і зрештою був розіп’ятий догори ногами заради Бога. Він досяг покори до самої смерті, повністю осоромив сатану й дав славне свідчення про Бога. Свідчення Йова та Петра справді надихнули мене. У мене стався рецидив хвороби, і в будь-яку мить я могла зіткнутися з нирковою недостатністю або навіть смертю, але поки я можу жити й дихати, я повинна виконувати свій обов’язок. Відтоді я захотіла віддати решту свого життя Богові, прагнути зміни характеру та виконувати свій обов’язок, і якщо одного дня по мене прийде смерть, я все одно підкорюся Божому володарюванню і впорядкуванням.

Після цього я віддала все серце своєму обов’язку, і час від часу також робила фізичні вправи, і помітила, що моє здоров’я поступово покращилося. Рівень цукру в крові й артеріальний тиск повернулися до стабільних показників, і я відчула, що маю енергію для всього, що роблю. Наприкінці травня 2024 року мене обрали лідеркою району, і хоча навантаження було більшим, я могла з ним впоратися. Іноді, коли я відчувала втому від роботи, я трохи відпочивала, а після цього не гаяла часу й бралася за виконання свого обов’язку. Практикуючи таким чином, я почувалася ближчою до Бога, а також відчувала спокій на душі, старанно виконуючи свій обов’язок.

Попередня стаття: 80. Я зробила вибір в умовах облоги й нападок з боку родини

Наступна стаття: 82. Чи правильно вірити в Бога лише заради благодаті й благословень?

Явлення й робота Бога Про пізнання Бога Промови Христа останніх днів Розвінчання антихристів Зобов’язання лідерів і працівників Про прагнення до істини Про прагнення до істини Суд починається з дому Божого Суттєві слова Всемогутнього Бога, Христа останніх днів Божі слова на кожен день Істини-реальності, у які мусять увійти віруючі в Бога Настанови щодо поширення Євангелія Царства Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 2) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 3) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 4) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 5) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 6) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 7) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 8) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 9)

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами у WhatsApp