80. Я зробила вибір в умовах облоги й нападок з боку родини
У серпні 2012 року одна родичка проповідувала мені роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Я побачила, що слова Всемогутнього Бога – це цілковита істина, і зрозуміла, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся. Я була в такому захваті! Я і подумати не могла, що ще за життя зможу привітати повернення Господа Ісуса. Це справді була Божа благодать. Бог підніс мене! Ми з чоловіком були одружені багато років і жили душа в душу. Я просто мусила розповісти чоловікові цю добру звістку – що Бог прийшов спасати людство, – щоб і він мав шанс бути спасеним Богом. Як було б чудово, якби ми разом вірили в Бога й увійшли до Царства! Коли я проповідувала чоловікові Євангеліє, він відповів, що надто зайнятий на роботі й не має часу, але він не був проти моєї віри в Бога. У міру того як Боже Євангеліє Царства стрімко ширилося материковим Китаєм, КПК почала нахабно вигадувати чутки й наклепи та фабрикувати докази, щоб очорнити Церкву Всемогутнього Бога. Чоловік начитався в телефоні багато негативних чуток. Коли він дізнався, що за віру в Бога влада може мене заарештувати й посадити, і що це може навіть вплинути на навчання та майбутню роботу нашої дитини, він почав утискати мене, щоб я покинула віру в Бога.
Якось пополудні в березні 2013 року чоловік, який працював далеко від дому, спеціально приїхав машиною додому. З похмурим обличчям він сказав мені: «Поліція приїжджала на шахту заарештувати мого колегу за віру у Всемогутнього Бога. Якби він швидко не втік, його б схопили. Тепер я цілими днями сиджу як на голках через твою віру в Бога. Якщо тебе одного дня заарештують, що з нами буде? Наша дитина ще така мала – хто буде про неї дбати? Влада зараз не дозволяє вірити у Всемогутнього Бога. За це арештовують. Чому б тобі не почекати, поки держава дозволить, а вже тоді вірити? Коли настане час, я приведу всю нашу родину – кілька десятків людей, – і ми будемо вірити в Бога разом із тобою». Я відповіла: «КПК – це атеїстична партія. Її члени взагалі не вірять в існування Бога. Як вони можуть дозволити людям вірити в Нього? Дозволяєш ти мені вірити чи ні, але я ніколи не зраджу Бога». Побачивши, що я не збираюся його слухати, чоловік більше нічого не сказав. Коли він поїхав, я згадала його слова: якщо мене заарештують за віру в Бога, нікому буде доглядати за нашим восьмирічним сином. Мені стало дуже боляче. Я народила сина в сорок років і ледь не померла під час пологів. Я сам виховувала його із самого народження. Я дуже ним дорожила, боялася навіть зайвий раз торкнутися його, наче могла ненароком його втратити Якщо мене заарештують, хто за ним доглядатиме? Моє серце краялося від таких думок, і мені просто хотілося знайти безлюдне місце й добряче виплакатися. Мені не хотілося ні молитися, ні їсти й пити Божі слова. Я жила в негативному стані.
На зібранні одна сестра прочитала мені уривок із Божих слів: «Хто по-справжньому здатен повністю присвятити себе Мені та пожертвувати всім заради Мене? Усі ви половинчасті; ваші думки біжать по колу, ви думаєте про сім’ю, про зовнішній світ, про їжу та одяг. Незважаючи на той факт, що ти тут, переді Мною, робиш щось заради Мене, у своєму серці ти, як і раніше, думаєш про свою дружину, дітей і батьків удома. Та хіба вони – твоя власність? Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не довіряєш Мені? Чи ти боїшся, що Мої влаштування щодо тебе будуть неналежні? Чому твоя плотська сім’я й твої близькі завжди в тебе на думці? Чи займаю Я певне місце у твоєму серці? І все-таки ти стверджуєш, що дозволиш Мені панувати в тобі та зайняти все твоє єство – все це лукава брехня! Скільки з вас щиросердно віддані церкві? А хто з-поміж вас думає не про себе, а про Царство сьогоднішнього дня?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 59). З Божих слів я зрозуміла, що все – в Його руках. Бог упорядковує небо, землю і все суще в ідеальному порядку, то годі й казати про долю дитини. Чи заарештують мене й чи страждатиме моя дитина – усе це вирішує Бог. Я згадала часи, коли ще не вірила в Бога: у три роки мій син зламав руку; у шість – його збила машина й він весь був у синцях та ранах; а у вісім він зламав палець, коли прищемив його дверцятами машини. Хоча я весь час була поруч і пильно доглядала за ним, він усе одно не міг уникнути нещасть. А відколи я повірила в Бога й почала виконувати свій обов’язок у церкві, то хоч я і не була біля сина щодня, під Божим захистом він ріс здоровим і в безпеці. Він був доглянутий краще, ніж коли я сиділа вдома. Це показує, що людські долі – в руках Бога. Зрозумівши це, я перестала хвилюватися за сина, і на душі стало набагато легше. Я продовжила виконувати свій обов’язок.
Згодом чоловік знову і знову намагався вмовити мене покинути віру в Бога. А коли побачив, що переконати мене неможливо, почав утискати мене й перешкоджати мені. У липні чоловік узяв три місяці відпустки. Він цілими днями ходив за мною слід у слід і заявляв: «На кожного віруючого, якого я знайду, я донесу й відправлю його до в’язниці!». Я не наважувалася ходити на зібрання, боячись наразити братів і сестер на небезпеку. Удома чоловік дивився на мене вовком і цілими днями люто лаявся, казав найбридкіші речі, виливаючи свою злість. Він також перевертав усе в домі догори дном. Якщо знаходив книги з Божими словами – розривав їх на шматки, а якщо знаходив MP5-плеєр – трощив його. У той час я страшенно мучилася. Заспокоїти своє серце й помолитися Богу чи почитати Божі слова було просто нездійсненною мрією. Щодня мені доводилося терпіти словесні образи та утиски з боку чоловіка. Я відчувала, що слідувати за новою Божою роботою надто важко. Коли я вірила в Ісуса в церкві, чоловік мене не утискав, тож, можливо, краще було б повернутися до церкви й вірити в Ісуса. Але в тій церкві просто неможливо почути Божі висловлення істини в останні дні. Тебе не поливають і не забезпечують Божими словами, тож хоч скільки років ходи до церкви – усе буде марно, ти не будеш спасена й не увійдеш до Царства. Я згадала всі ті роки віри в Ісуса, роки надій та очікування, перш ніж нарешті побачити Божу появу та привітати повернення Господа; те, як я отримала можливість прийняти Божий суд і очищення в останні дні, і те, як через утиски й перешкоди з боку чоловіка я ледь не покинула віру у Всемогутнього Бога. Мені так цього не хотілося! Здавалося, ніби в мене десять тисяч сердець, і всі вони кричали: «Ні!». З болем у серці я помолилася Богу: «Всемогутній Боже! Мій чоловік щодня використовує ниці методи, щоб перешкоджати мені та ображати мене. Він також стежить за мною. Я не маю жодної можливості читати Твої слова й не наважуюся наближатися до братів і сестер. Я почуваюся так, ніби мене загнали в глухий кут. Я так страждаю і мучуся! Любий Боже! Я так довго й важко чекала на Твоє повернення, і я не хочу покидати Тебе. Будь ласка, вислухай мою молитву й відкрий для мене шлях».
Згодом я прочитала Божі слова: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра. Яким би не був твій фактичний духовний зріст, ти перш за все мусиш мати цю рішучість страждати та істинну віру, а також ти мусиш мати рішучість повстати проти плоті. Ти повинен бути готовим особисто постраждати та пережити втрату своїх особистих інтересів, щоб задовольнити Божі наміри. Ти також мусиш бути здатним відчувати в серці каяття щодо себе: раніше ти не міг задовольнити Бога, а тепер можеш розкаюватися. Тобі не має нічого бракувати в жодному з цих аспектів: саме через ці речі Бог тебе вдосконалить. Якщо ти не можеш задовольнити ці критерії, то ти не можеш бути вдосконаленим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що утиски та перешкоди з боку чоловіка були допущені Богом. Бог зробив це, щоб удосконалити мою віру та мою волю терпіти труднощі. Коли я тільки почала вірити в Бога, бачила Його благодать і благословення, і все складалося добре, я раділа й мала віру слідувати за Богом. Але коли я зазнала утисків та образ від чоловіка, і мені довелося терпіти труднощі, я втратила віру в Бога й навіть думала про те, щоб повернутися до церкви «Трьох Автономій». Я була слабкодухою і не мала жодної волі терпіти труднощі. Я мала щиро молитися Богу й просити Його дати мені віру та волю терпіти труднощі. Я згадала уривок із Божих слів, який читала на зібранні: «Серце людини й дух людини перебувають під Божим контролем, і все життя людини також перебуває під Божим поглядом. Однак, незалежно від того, віриш ти в усе це чи ні, кожна-кожнісінька річ, жива чи мертва, буде обертатися, змінюватися, оновлюватися та зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Я зрозуміла, що все, живе чи неживе, перебуває в Божих руках, і що думки та ідеї мого чоловіка також у руках Бога. Проходячи через цю ситуацію, я повинна була мати віру в Бога й покладатися на Нього. Після цього Бог відкрив для мене шлях. Певний час чоловік забирав свою ковдру й спав в іншій кімнаті, тож я могла заспокоїти своє серце й помолитися Богу. Іноді чоловікові доводилося кудись виходити, і я використовувала той короткий час, поки його не було, щоб знайти братів і сестер та завантажити найновіші відео від дому Божого. За найменшої нагоди я читала Божі слова та дивилася відео, надіслані домом Божим. Поступово мої стосунки з Богом нормалізувалися, і моє серце мучилося вже не так сильно. Через три місяці відпустка чоловіка закінчилася, і він повернувся на роботу. Я знову могла нормально жити церковним життям.
Однак ці добрі часи тривали недовго. Через два місяці сталася велика аварія на шахті, яка призвела до численних жертв. Влада змусила зупинити роботу на всіх шахтах, тому мій чоловік отримав ще два місяці відпустки. Як і раніше, він сидів удома, ходив за мною і стежив. Він не дозволяв мені ходити на зібрання чи читати Божі слова. Якось увечері я побачила, що чоловік сидить в інтернеті за комп’ютером. Я скористалася цією нагодою, пішла до спальні, сховалася під ковдрою і слухала проповіді та бесіди про життя-входження. Через пів години чоловік зайшов до спальні. Я інстинктивно сховала свій MP5-плеєр, але чоловік помітив його й вихопив, наче божевільний. Він люто сказав: «Ти що, хочеш, щоб я тебе вбив?! Ти ще смієш вірити! Як ти смієш слухати? Як ти смієш вірити?». Із цими словами, він схопив MP5-плеєр і з силою жбурнув його на підлогу. Плеєр розлетівся на друзки, і я кинулася їх збирати. Тоді чоловік почав бити мене кулаками й ногами, безжально б’ючи по обличчю і топчучись по мені. Невдовзі він побив мене так сильно, що все моє обличчя було в синцях і розпухло, а з носа й рота йшла кров. Наш син стояв осторонь, дрижачи від страху, і крізь сльози тремтячим голосом кричав: «Тату, припини бити маму! Не бий маму!». Лише тоді чоловік зупинився і люто процідив: «Якби не дитина, я б сьогодні ввечері забив тебе до смерті! Я б зламав тобі ноги, щоб подивитися, чи наважишся ти й далі вірити в Бога!». Мене до самого серця пробирав холод від того, що мій чоловік так зі мною поводився. Я згадала, як ми прожили разом стільки років і як я вкладала всю душу в турботу про нашу сім’ю. Але тепер через мою віру в Бога він побив мене й ладен був убити. Якби син не благав його зупинитися, не знаю, що б він зі мною зробив. Він справді був дияволом, що показав своє справжнє обличчя. Пізніше чоловік обдзвонив своїх молодших братів і сестер. Вони приїхали й побачили, що я лежу на ліжку. Не сказавши й слова, вони стягнули мене з ліжка й потягли до вітальні. Я сиділа на дивані, зовсім знесилена. Дружина його другого брата люто сказала: «Тобі що, робити нічого? Маєш таке гарне життя, а ти його відкидаєш і вперто віриш у якогось там Бога?!». Дружина четвертого брата додала: «Ти ж знаєш, що влада арештовує тих, хто вірить у Всемогутнього Бога, а все одно віриш. Так тобі й треба, що мій брат тебе побив!». Його зять стояв осторонь і підливав оливи у вогонь: «Бачу, мій старший брат б’є тебе надто слабо. Моя тітка теж має таку віру, як і ти. Щоразу, як вона кудись виходить, мій дядько її б’є. І щоразу лупцює до напівсмерті». Моя племінниця, якій було трохи більше десяти років, теж тицьнула в мене пальцем і люто сказала: «Тітко, ви така дурна. У нашій родині кілька десятків людей, і ніхто в це не вірить. Тільки ви!». Дивлячись, як усі вони гуртом нападають на мене, виливаючи потік слів, я відчула нестерпний смуток: «Своєю вірою в Бога я не порушила закон і не зробила нічого поганого. А вони ставляться до мене, як до ворога! Я ще можу стерпіти нападки дорослих, але ж навіть племінниця тицяє в мене пальцем і засуджує мене!». Мені було вкрай соромно, а моє достоїнство було глибоко принижене. З болем у серці я подумки помолилася: «Любий Боже! Я не знаю, як впоратися із цією ситуацією. Прошу Тебе, просвіти та спрямуй мене». Після молитви я згадала Божі слова: «Тридцять три з половиною роки на землі в плоті були для Бога самі по собі надзвичайно болючими, і ніхто не міг зрозуміти Його. … Найбільше Він страждав від того, що був змушений співіснувати з людьми, розбещеними вкрай, терпіти глузування, образи, осуд та засудження з боку різних людей, а також піддаватися бісівським переслідуванням, терпіти неприйняття та ворожість із боку релігійного світу, що завдавало Його душі глибокі рани, які ніхто не міг загладити. Це було болісно. Він спасав розбещене людство з величезним терпінням, Він любив людей, незважаючи на Свої рани, і це була дуже болюча робота. Через порочний опір людства, засудження та наклепи, хибні звинувачення, переслідування та вбивства Бог у плоті виконував цю роботу з великим ризиком для Себе. Хто міг зрозуміти Його, коли Він страждав від цього болю, і хто міг Його втішити?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Сутністю Христа є любов). Божі слова зігріли моє серце, мов теплий потік. Бог невинний, і Він став плоттю на землі, щоб спасти людство. Бог зазнає арештів і наклепів з боку правлячої партії, осуду й відкидання з боку релігійної спільноти, а також прокльонів і богохульств від мирських людей. Бог терпить такі великі страждання, але все одно висловлює істину й виконує Свою роботу для спасіння людства. Він ні на мить не відмовився від нашого спасіння. Натомість я – глибоко розбещена людина. Лише через те, що моя родина відкинула мене, побила й прокляла за віру в Бога, і трохи постраждали мої репутація та статус, я вже не могла цього стерпіти. Я думала, що для мене немає шляху вперед. Якою ж слабкою та безпорадною я була! Якщо подумати, мене принижували за віру в Бога. Це – переслідування за праведність. Це славетно. У цьому зовсім немає нічого ганебного чи соромного. Крім того, саме їхні утиски та перешкоди допомогли мені розпізнати їхню сутність, сповнену ненависті до Бога й до істини. Вірячи в Бога й виконуючи свій обов’язок, я йду правильним життєвим шляхом. Те, що я роблю, є найсправедливішою справою серед людства. Хоч би як вони перешкоджали мені чи утискали мене, я повинна йти за Богом до самого кінця. Побачивши, що я не зронила ні звуку, його другий молодший брат вдався до підступніших методів. Він сказав моєму чоловікові: «Брате, невістка нас не слухає, хоч би що ми казали. Її віра в Бога не лише призведе до того, що її заарештує влада. Це також вплине на вступ твого сина до університету або його працевлаштування. Немає сенсу говорити їй щось іще. Дай їй ручку й папір, нехай напише гарантійний лист, що вона більше не віритиме в Бога». Я подумала: «Люди створені Богом. Тому вірити в Нього й поклонятися Йому – це абсолютно природно й виправдано. Ви не вірите в Бога, та ще й ідете за КПК, змушуючи мене писати гарантійний лист про те, що я не буду вірити. Цьому не бувати!». Я мовчки помолилася Богу: «Любий Боже! Хоч би як ці люди не утискали мене, я радше помру, ніж напишу це. Я буду непохитною у своєму свідченні про Тебе й посоромлю сатану. Прошу Тебе, дай мені більше віри й сили». На той час уже було далеко за північ, але вони зовсім не збиралися відступати. Я мудро відповіла: «Відтепер я віритиму вдома. Я нікуди не виходитиму». Лише тоді вони відстали. Я й подумати не могла, що через кілька місяців зазнаю утисків, облоги й нападів уже з боку моєї власної родини.
Одного дня в лютому 2014 року я збиралася піти й виконувати свій обов’язок. Тільки-но я хотіла вийти, чоловік схопив мене за комір і жбурнув на підлогу. Він люто сказав: «Сьогодні ти нікуди не підеш. Ми їдемо в РАЦС розлучатися!». Коли я почула, що чоловік хоче розлучення, я подумала: «Відколи я повірила в Бога й дотепер, я постійно зазнаю від тебе утисків і перешкод. Я не лише не можу жити церковним життям, я не можу виконувати свій обов’язок. У мене навіть немає жодної можливості ані для духовних роздумів ані для того, щоб їсти й пити Божі слова. Якщо ми не розлучимося, я не зможу нормально вірити в Бога та слідувати за Ним». Тож я сказала: «Хочеш розлучитися – давай розлучимося. Їдемо до РАЦСу». Ми приїхали до РАЦСу, але не змогли розлучитися, бо нам потрібно було оновити реєстрацію місця проживання. У другій половині дня чоловік подзвонив декому з моїх братів і сестер, щоб вони приїхали. Він заявив: «Сьогодні я хочу з нею розлучитися, тому що держава проти її віри в Бога. Не лише вона ризикує бути заарештованою, але і я та наші діти також можемо постраждати. Хай би що я казав, вона не слухає; вона просто хоче вірити. Сьогодні я зібрав вас тут, щоб ви спробували переконати її більше не вірити в Бога, а жити нормальним життям удома. Я даю їй два варіанти: Перший – вона відмовляється від віри в Бога й живе нормальним життям удома. Я забуду все, що було, і знову зароблятиму гроші як раніше. Другий – якщо вона продовжуватиме вірити в Бога, ми розлучаємося, і діти залишаються зі мною. Будинок і все, що в ньому, дістанеться нашим дітям. А вона піде із сім’ї без копійки за душею». Коли мій старший брат почув це, він накричав на мене: «Наших батьків уже немає, а старшого брата треба слухатися, як батька. Ти маєш робити все, що я скажу! Якою б хорошою не була твоя віра в Бога, якщо політика держави цього не дозволяє, ти не повинна вірити. Зачекай, поки держава дозволить, а тоді вже вір!». Мій третій молодший брат додав: «Сестро, ти ж знаєш, що влада арештовує тих, хто вірить у Бога, а все одно віриш. Хіба це не те саме, що сунути голову в пащу лева?». Я рішуче відповіла: «Я твердо вирішила йти шляхом віри в Бога. Усе, що ви кажете, – марно! Я вірила в Ісуса стільки років і після довгого й важкого очікування нарешті побачила повернення Господа. Вам ніколи не змусити мене зрадити Бога!». Мій чоловік, оскаженілий від люті, сказав: «Оскільки ніхто не може тебе переконати, їдемо розлучатися!». Мої брати й сестри, побачивши, що чоловік збирається зі мною розлучитися, стривожилися. Моя молодша сестра, стоячи осторонь і плачучи, сказала: «У нас була така дружна сім’я, а тепер вона руйнується. Який сенс у твоїй вірі в Бога?». Інші родичі, навперебій щось доводячи, намагалися переконати мене просто нормально жити вдома. Слухаючи їх, я відчула тривогу на душі. Подумки я звернулася до Бога: «Любий Боже! Я стикаюся з тим, що всі ці родичі перешкоджають мені, і моє серце збентежене. Я не знаю, що робити. Боже, прошу, просвіти та спрямуй мене». Я згадала Божі слова: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Божі слова принесли мені раптове просвітлення. За утисками й перешкодами з боку мого чоловіка й родини стояли сатанинські підступи, спрямовані проти моєї віри в Бога. Я згадала, як сатана знущався з Йова. Збоку здавалося, що все майно Йова вкрали, а його діти загинули під час обвалу будинку. Але насправді це сатана звинувачував Йова перед Богом. Хоча Йов тоді не знав, що стояло за цим насправді, він не нарікав на Бога. Він навіть сказав: «Голим вийшов я з утроби матері моєї, голим і повернуся на той бік: Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Коли Йов був непохитним у своєму свідченні про Бога, сатана пішов геть абсолютно приниженим. А серце Бога знайшло втіху. Тепер я зрозуміла, що як створена істота під час нападок і перешкод сатани я маю бути непохитною у своєму свідченні про Бога та посоромити сатану. Ця родина не дасть мені вірити в Бога. Якщо я залишуся тут довше, то лише втрачу шанс здобути істину й бути спасеною. Зрозумівши це, я сказала їм: «Ми розлучаємося!». Тільки-но я це сказала й хотіла підвестися, як мій третій молодший брат люто вдарив мене по обличчю і копнув ногою. Плачучи, він вигукнув: «Сестро, ти справді збожеволіла! Ми всі намагаємося тебе переконати, а ти не прислухаєшся до жодного слова!». Моя молодша донька крізь сльози благала: «Мамо, не розлучайся з татом. Що ти будеш робити після розлучення? Що ми будемо робити?». Коли я почула це, я зрозуміла, що це був один із підступів сатани, і що сатана знову використовував родинну прихильність, щоб спокусити мене. Подумавши трохи, я спокійно сказала: «Не хвилюйтеся за мене. Я обрала свій шлях». Потім я сказала донькам: «Ваш батько подбає про вашого молодшого брата. Ви обидві вже дорослі, маєте власні сім’ї, тож зможете подбати про себе». Сказавши це, я спустилася вниз.
Дорогою до РАЦСу чоловік дістав угоду про розлучення і попросив мене підписати її. Він також запитав, чого я хочу. Я сказала, що мені нічого не потрібно, і підписала угоду. Щойно я підписала її, на душі стало надзвичайно легко. Ми ще не встигли під’їхати до РАЦСу, як я побачила, що вся моя родина, яка щойно тиснула на мене, стоїть перед дверима. Коли ми вийшли з машини, вони кинулися до нас, щоб перепинити шлях. Старша донька сказала, що хоче забрати мене до сестри, щоб змінити обстановку. А мій зять сказав, що візьме чоловіка із собою випити. Ось так криза з розлученням і закінчилася. Після цього чоловік більше ніколи не згадував про розлучення і більше не вимагав, щоб я писала гарантійний лист про те, що не буду вірити в Бога. Я побачила, що коли я зі щирим серцем покладалася на Бога й була непохитною у своєму свідченні, сатана зазнав приниження та поразки.
Якось під час духовних роздумів я прочитала Божі слова, які допомогли мені краще розпізнати мого чоловіка. Всемогутній Бог говорить: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання? Чи справді люди збираються діяти заради Божого плану управління? Чи дійсно вони діють заради Божої роботи? Чи полягає їхній намір у тому, щоб виконати обов’язки створеної істоти? … По суті, немає жодних стосунків між віруючим чоловіком і невіруючою дружиною, і немає жодних стосунків між віруючими дітьми й невіруючими батьками; ці два типи людей несумісні. До входження в спочинок люди мають плотську, родинну прихильність, але щойно вони ввійдуть у спочинок, ні про яку плотську, родинну прихильність уже не буде й мови» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Я згадала, як до того, як я прийняла нову Божу роботу, чоловік добре ставився до мене, щоб я доглядала дітей і дім, щоб він не мав жодних турбот удома. Коли ж попри те, що влада цього не дозволяє, я повірила в Бога, він злякався, що якщо мене одного дня заарештують, постраждають його гордість та інтереси, і при цьому нікому буде доглядати нашого сина. Тому він використовував усілякі хитрощі та підступи, щоб утискати мене й намагатися завадити мені вірити в Бога. Спочатку він вдавався до солодких слів, щоб переконати та спокусити мене. Коли це не спрацювало, він перейшов до лайки та побоїв. Здавалося, він ладен був забити мене до смерті. Він навіть змовився зі своїми родичами, щоб змусити мене написати гарантійний лист про зречення від Бога, і погрожував, що розлучиться зі мною, якщо я цього не зроблю. Чоловік не шкодував зусиль і ламав голову над тим, як перешкодити моїй вірі в Бога. Як розвінчує Бог, між людьми взагалі немає жодних родинних почуттів – лише стосунки, засновані на вигоді. Чоловік насправді не ставився до мене добре. Лише Бог дарує людям справжню любов і безкорисливе спасіння. Тепер я мала більше віри й сильнішу волю слідувати за Всемогутнім Богом.
Після цього я більше не була скована чоловіком, коли виходила на зібрання чи виконувала свій обов’язок. Чоловік побачив, що справді не може мені перешкодити, і тому припинив втручатися. Мої родичі також перестали згадувати будь-що пов’язане з вірою в Бога. Саме слова Всемогутнього Бога спрямували мене та допомогли вирватися з-під темного впливу моєї родини. Мій чоловік більше не перешкоджає і не заважає мені, тож я можу нормально виконувати свій обов’язок. Дякувати Богу!