79. Я нарешті можу спокійно прийняти свій обов’язок

Су Хан, Китай

У листопаді 2023 року мене обрали проповідницею, і я стала відповідати за роботу двох церков. Дізнавшись про результати, я дуже здивувалася і трохи розхвилювалася. Я подумала: «Сфера обов’язків проповідників широка, а відповідальність – велика. Раніше я вже була проповідницею, але через те, що я не виконувала роботу по-справжньому й упивалася благами статусу, а різні напрями церковної роботи не приносили результатів, мене відсторонили. Зараз усюди проходять масштабні арешти з боку КПК, і обставини дуже суворі. Якщо я неправильно впорядкую роботу й завдам шкоди інтересам Божого дому, то мене неодмінно притягнуть до відповідальності. Мене навіть можуть відсторонити. Якщо ж я нароблю забагато зла, буду викрита й відсіяна, то втрачу свій шанс на спасіння. У такому разі хіба всі ці роки віри в Бога не виявляться марними, ніби носити воду в кошику? Було б краще просто бути лідеркою і відповідати лише за одну церкву. Так на мені не буде стільки відповідальності». Я планувала написати листа вищому лідерству й пояснити, що я повільно все схоплюю, і попросити їх знайти іншого кандидата, щоб не затримувати роботу церкви та життя-входження братів і сестер. Але потім я подумала: «Бог володарює над людьми, справами та речами, з якими я стикаюся щодня, і впорядковує їх. Раніше я не впоралася із цим обов’язком. Може, дозволяючи мені знову виконувати цей обов’язок, Бог дає мені шанс покаятися? До того ж багатьох братів і сестер заарештували, і для церковної роботи потрібні люди. Я не можу піти проти совісті й відмовитися від цього обов’язку саме зараз. Це б дуже засмутило Бога». Я хотіла задовольнити Бога, але водночас боялася, що не впораюся з обов’язком і що мене притягнуть до відповідальності. Мене роздирали внутрішні суперечності, і тієї ночі я крутилася туди-сюди в ліжку не в змозі заснути, а на серці було так важко, ніби його причавило величезним каменем.

Наступного ранку я відкрилася сестрі Ван Нань, моїй напарниці, і ми разом шукали істину щодо мого стану. Вона знайшла для мене уривок із Божих слів. Бог говорить: «Антихристи виношують це у своїх серцях, і все це – непорозуміння, протистояння, суд і опір Богові. Їм бракує будь-якого знання про Божу роботу. Вивідуючи щодо Божих слів, вивідуючи щодо Божих характеру, ідентичності та сутності, вони доходять таких висновків. Антихристи ховають це глибоко у своїх серцях, застерігаючи себе: “Обережність – запорука безпеки; ніколи не слід виявляти свої сильні сторони; хто висунеться, тому й дістанеться; і на вершині самотньо! Хоч би коли, ніколи не висовуйся, ніколи не намагайся піднятися вище; що вище піднімешся, то болючіше падатимеш”. Вони не вірять, що всі слова Бога є істиною, і не вірять, що Його характер праведний і святий. Вони розглядають усе це крізь призму людських уявлень та людських фантазій, вони підходять до роботи Бога з людськими поглядами, людським мисленням і людськими інтригами, і вони застосовують логіку сатани й мислення сатани, щоб обмежити Божий характер, Божу ідентичність і Божу сутність. Очевидно, що антихристи не тільки не приймають і не визнають Божих характеру, ідентичності та сутності, а навпаки, вони сповнені уявлень, протистояння й бунтарства щодо Бога й не мають ані найменшої крихти справжнього знання Його. Визначення антихристами Божої роботи, Божого характеру й Божої любові – це знак питання, сумнів, і вони сповнені скептицизму, заперечення й наклепу щодо цього; то що ж тоді з Його ідентичністю? Божий характер представляє Його ідентичність; з таким ставленням до Божого характеру, як у них, їхнє ставлення до Божої ідентичності самоочевидне – пряме заперечення. Це сутність антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина шоста)). Бог викриває, що антихристи не визнають Божі слова істиною. Вони не вірять у Божу праведність, і поготів не вірять, що в домі Божому панує істина. Вони покладаються на власні уявлення та фантазії, щоб зважувати й обмежувати Божу ідентичність та сутність, і сповнені сумнівів щодо Божої праведності. Вони заперечують Божу надійність та праведність і вважають, що Бог не є справедливим і праведним. Це хула на Бога. Порівнюючи себе з тим, що розвінчується в Божих словах, я побачила, що характер, який я виявила, був ідентичним характеру антихриста. Мене обрали проповідницею на цих виборах, але моє серце було сповнене настороженості й сумнівів щодо Бога. Я хвилювалася, що через завелику сферу моїх обов’язків та дуже важку відповідальність, якщо я не впораюся зі своїм обов’язком і перериватиму роботу церкви, мене не тільки відсторонять, але я також ризикуватиму бути відсіяною. Я послуговувалася власним розумом, уявленнями та фантазіями, щоб оцінювати Божу роботу, облудно вважаючи, що якщо ти несеш велику відповідальність під час виконання обов’язку, то тебе швидко викриють, і так шукала виправдання, щоб відмовитися від свого обов’язку. Я не розуміла Божого праведного характеру й вважала, що Божий дім такий самий, як і цей світ, і в ньому бракує справедливості та праведності. Це хула на Бога. Я подумала про те, як дім Божий відсторонює і відсіює людей згідно з принципами. Тебе не відсіють лише через те, що ти погано виконала роботу – усе залежить від обставин. Деяких людей відсторонюють, тому що під час виконання їхнього обов’язку виникають проблеми та відхилення, і вони не виправляються після того, як із ними неодноразово бесідували та допомагали їм. Так само було й зі мною, коли раніше я була проповідницею і не виконувала роботу по-справжньому. Тоді лідери та працівники бесідували зі мною і допомагали мені, але я не змінилася і лише переривала роботу, тому мене відсторонили. Проте відсторонення – це не те саме, що й відсіювання. Коли я порозмірковувала над собою, виявила певне каяття і змінилася, церква знову розпорядилася, аби я виконувала відповідний обов’язок. Я побачила, що відсторонення було одним зі способів, якими Бог спасав мене. Рівень деяких людей досить низький, і вони не справляються з певною роботою. У такій ситуації їх можуть перепризначити на відповідний обов’язок, що буде корисно для їхнього життя-входження та роботи церкви. Однак злі люди та антихристи постійно спричиняють переривання і завади під час виконання свого обов’язку. Хай би скільки із ними бесідували, вони ніколи не виправляються; вони вперто відмовляються каятися і скоюють безліч лихих вчинків. Тоді їх потрібно вичистити або виключити із церкви. Дім Божий поводиться з людьми згідно з принципами. У домі Божому панує істина й праведність. Я мусила дивитися на людей і речі згідно з Божими словами. Те, що цього разу Бог виявив до мене благодать і дозволив знову виконувати обов’язок проповідниці, – це Він цим давав мені нагоду покаятися й змінитися. Це була Божа любов, і мені не слід було бути настороженою щодо Бога й розуміти Його неправильно. Я помолилася Богові, бажаючи виправитись, і шукала істину, щоб подолати власні проблеми.

Коли я готувалася перейняти обов’язок проповідниці, на душі далі було трохи неспокійно. Так вийшло, що сестра Лю Сінь раніше теж була в такому стані, тому вона знайшла кілька статей із досвідними свідченнями, щоб я їх прочитала, і процитований у них уривок Божих слів дуже мені допоміг. Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути некваплива робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є тип людини, який боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним розпізнати різницю. Насправді це не проблема боягузтва. Як так сталося, що ця людина така смілива, якщо йдеться про збагачення чи коли вона робить щось на власну користь? Заради цього такі люди підуть на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі не йдуть на жодні ризики. Такі люди егоїстичні й ниці, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності взяти на себе важку ношу? Тій, яка бере на себе ініціативу й виривається вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка сміливо бере на себе важку ношу й не боїться терпіти труднощі й небезпеку, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, з їхньою людськістю є проблема. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й ниці люди, вони не щирі віруючі в Бога, і вони анітрохи не приймають істину. Лише через цю причину їх не можна спасти. Щоб здобути істину, віруючі в Бога мають заплатити значну ціну, а ще вони зіткнуться з багатьма перешкодами для втілення істини в життя. Вони мусять зректися деяких речей, полишити свої плотські інтереси й зазнати деяких страждань. Лише тоді вони зможуть втілити істину в життя. Отже, чи може такий сорт людей, який боїться брати на себе відповідальність, практикувати істину? Він точно не може практикувати істину, не кажучи вже про те, щоб її здобути. Він боїться практикувати істину, зазнавати шкоди для власних інтересів; він боїться бути приниженим, обмовленим і осудженим і він не наважується практикувати істину. Зрештою, він не може її здобути, і скільки б років він не вірив у Бога, він не може досягти Його спасіння» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог каже, що ті, хто боїться брати на себе відповідальність під час виконання свого обов’язку, є егоїстичними, ницими, підступними й лукавими. У таких людей немає людськості; вони не є справжніми віруючими в Бога. Вони можуть бути лише відцурані та відсіяні Богом. Я згадала свою нещодавню поведінку. Я побачила, що була саме такою людиною, яку розвінчав Бог – тією, що боїться, що навіть листя, падаючи з дерев, проб’є їй голову. Коли мене обрали проповідницею, хоча я усвідомлювала, що обстановини були суворими, а для різних напрямів роботи бракувало людей, я була егоїстичною і ницою і просто захищала себе. Я прикривалася гаслом захисту роботи церкви та життя-входження моїх братів і сестер, щоб приховано відмовитися від свого обов’язку, і навіть вважала, що це мудрий вчинок. Насправді ж кожна моя думка була лише про власну вигоду. Я побачила, що мій характер справді був підступним і лукавим! Я жила сатанинськими отрутами: «Задарма й пальцем не поворухну» та «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Хоч би що я робила, усе робила тільки для себе. Я вірила в Бога, але Його не було в моєму серці – я була такою ж, як маловіри. Якби я не змінилася, то занапастила б себе. Ті брати й сестри, які щиро вірять у Бога й вірні Йому, можуть дбати про Божі наміри; і хоч би якими суворими були обставини навколо, вони готові нести важку ношу, щоб поширювати Євангеліє Царства, позитивно й активно виконуючи свій обов’язок, не зважаючи на власні здобутки чи втрати. Деякі брати й сестри навіть виконують кілька робіт: одна людина бере на себе кілька обов’язків, страждає, платить ціну й урешті-решт досягає хороших результатів. Однак подивившись на себе для порівняння, я хотіла відмовитися від свого обов’язку в критичний час, коли для роботи Божого дому були конче потрібні люди. Мені цілковито бракувало совісті! Я згадала, як раніше мене відсторонили від обов’язку через те, що я упивалася благами статусу й не виконувала роботу по-справжньому. Бог не повівся зі мною відповідно до моїх переступів, а навіть дав мені шанс покаятися. Я повинна цінувати це ще більше, прийняти цей обов’язок та взяти на себе цю відповідальність. Зрозумівши Божий намір, я всім серцем захотіла прийняти цей обов’язок.

Пізніше я знову постала перед Богом і помолилася Богові, щоб знайти, що саме змушує мене під час виконання обов’язку постійно думати про власні шляхи до відступу й планувати їх. Я прочитала слова Бога: «Те, що антихристи здатні виконувати свій обов’язок, – не випадковість; вони безперечно виконують свій обов’язок зі своїми власними намірами, цілями та жагою здобути благословення. Який би обов’язок вони не виконували, їхня мета й ставлення, звісно, невіддільні від здобуття благословень, хорошого місця призначення та хороших перспектив і долі, про які вони думають і якими переймаються вдень і вночі. Вони схожі на бізнесменів, які не говорять ні про що, крім своєї роботи. Усе, що роблять антихристи, пов’язане зі славою, вигодою та статусом – усе це пов’язане зі здобуттям благословень, перспектив і долі. Глибоко всередині їхні серця сповнені таких речей; це природа-сутність антихристів. Саме через таку природу-сутність інші здатні чітко бачити, що їхній остаточний фінал – бути відсіяними» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Бог викриває, що антихристи привносять намір здобуття благословень у свою віру в Бога й намагаються торгуватися з Богом. Вони вірять у Бога зовсім не для того, щоб прагнути зміни у своєму характері чи здобути істину. Вони йдуть хибним шляхом, і їхнім фіналом буде відсіювання. Порівнюючи себе з Божими словами, я побачила, що точка зору, що стоїть за моїм прагненням, була ідентичною тій, що в антихриста. Відколи я почала вірити в Бога й дотепер, я мала лише одну мету: здобувати благословення. Я подумала про те, як раніше, щоб мати хороший фінал і місце призначення, бути спасенною і вижити в майбутньому, я була готова вірити в Бога й виконувати свій обов’язок, хоч би як мене переслідувала сім’я, і навіть якщо мені довелося б покинути її. Одного разу мене ледь не заарештувала поліція, але після цього я не відступила й продовжувала активно виконувати свій обов’язок, як і раніше. Тепер же, коли мене знову покликали виконувати обов’язок проповідниці, я злякалася, що не виконаю його добре, що мене притягнуть до відповідальності і що я не матиму хорошого фіналу, тому я хотіла відмовитися від цього обов’язку, щоб убезпечити себе. Незалежно від того, хотіла я виконувати свій обов’язок чи ні, перше, про що я думала – це мої власні інтереси, і все це було заради здобуття благословень. Я побачила, що моя природа була егоїстичною і лукавою, і що моя віра в Бога насправді була спробою торгуватися з Богом і обманювати Його. Я привнесла намір здобуття благословень у свою віру в Бога й не могла просто виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Я трохи присвячувала себе лише тоді, коли із цього можна було отримати якусь вигоду. Я виконувала обов’язок у такий спосіб суто з меркантильних міркувань, і в цьому не було ані краплі щирості. У моїй вірі в Бога, точка зору, що стоїть за моїм прагненням, була хибною, а шлях, яким я йшла, був цілком протилежним Божим вимогам. Як я могла би спастися, якби продовжувала в тому ж дусі? Якби я не змінилася, то зрештою лише була б відсіяна Богом.

Пізніше я прочитала слова Бога: «Тож як має поводитися чесна людина? Вона має коритися Божим упорядкуванням, бути відданою обов’язку, який вона має виконувати, і прагнути задовольняти Божі наміри. Це проявляється кількома способами: один – це прийняття свого обов’язку з чесним серцем, не зважаючи на свої плотські інтереси, не ставлячись до нього байдуже й не інтригуючи заради власної вигоди. Це прояви чесності. Інший – це вкладати все своє серце й сили в те, щоб добре виконувати свій обов’язок, у належний спосіб виконувати завдання, доручені тобі Божим домом, і вкладати своє серце та любов у свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Це прояви, які мусить мати чесна людина, виконуючи свій обов’язок» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Я зрозуміла, що для того, щоб бути чесною людиною, потрібно спершу мати чесне серце й добре виконувати свій обов’язок лише заради того, щоб задовольнити Бога, не думаючи про себе й не будуючи для себе жодних планів. Однак виконуючи свій обов’язок, я щокроку хитрувала заради себе. Моє серце було надто лукавим! Я згадала Ноя. Він мав просте й чесне серце. Коли Бог наказав йому побудувати ковчег, він зміг подбати про Боже серце й прийняти Боже доручення. Він був слухняним і покірним, і не думав про благословення чи лиха; і зрештою завершив ковчег згідно з Божими вимогами. Хоча я і негідна порівняння з Ноєм, я повинна брати з нього приклад і бути слухняною та покірною людиною, прийняти свій обов’язок із простим і чесним серцем, робити все можливе, щоб виконувати те, що в моїх силах, і прагнути відповідати вимогам до чесної людини. Через два дні я відповіла лідерам, що готова виконувати обов’язок проповідниці.

Після цього надійшов лист від вищих лідерів, у якому йшлося про те, що робота однієї церкви була паралізована після масштабної хвилі арештів, і потрібно було впоратися з наслідками. Вони запитали, чи зможу я це зробити. Коли я прочитала листа, моє серце стислося: «Якщо я не виконаю роботу добре, то вся повнота відповідальності ляже саме на мене». Я усвідомила, що ця думка була хибною, і що я далі боялася брати на себе відповідальність. Я прочитала слова Бога: «Ти мусиш позитивно й ініціативно співпрацювати, докладати всіх зусиль, щоб виконувати належний тобі обов’язок як слід і виконувати свої зобов’язання та повинності. Це те, що має робити створена істота» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна розв’язати свої уявлення та хибне розуміння Бога). «Якщо ти справді маєш відчуття ноші й віриш, що виконання твого обов’язку – це здійснення твого особистого зобов’язання, що ти був би твариною і не заслуговував би на життя, якби не виконував свій обов’язок, і що ти можеш мати чисту совість і бути гідним називатися людиною, лише якщо належно виконуєш свій обов’язок, – якщо ти маєш це відчуття ноші, коли виконуєш свій обов’язок, – тоді ти зможеш робити все сумлінно, шукати істину й робити все згідно з принципами, а також належно виконувати свій обов’язок і задовольняти Бога. Якщо ти гідний місії, яку Бог тобі призначив, і всього, чим Бог пожертвував заради тебе, і Його очікувань щодо тебе, тоді це дійсно наполегливе старання» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб належно виконувати свій обов’язок, треба щонайменше мати совість і розум). Божі слова вказали мені шлях практики. Я мусила позитивно й активно виконувати свій обов’язок. Робота цієї церкви була паралізована й потребувала ретельного планування та впорядкувань; і наслідки також потрібно було владнати якнайшвидше. Моєю відповідальністю було захистити інтереси Божого дому та подбати про безпеку моїх братів і сестер. Якби я і далі думала про власний шлях до відступу й не виконувала свій обов’язок через страх брати на себе відповідальність, то я була б негідна зватися людиною.

Після цього я поїхала до тієї церкви, щоб владнати наслідки. У той час я зіткнулася з багатьма труднощами, і в тому, чого не розуміла, я покладалася на Бога, шукала допомоги у вищого лідерства та злагоджено працювала зі своїми братами й сестрами. Пізніше під Божим керівництвом книги Божих слів були безпечно перевезені, а мої брати й сестри виконували свої обов’язки якнайкраще. Хоча євангельська робота далі не зрушувалася з місця, я віддавала всі свої сили для роботи над нею, і більше не боялася брати на себе відповідальність. Я знала, що це мій обов’язок і моя відповідальність, і те, що я по совісті повинна була робити. Маючи такі думки, я відчувала спокій і легкість на душі. Я прочитала ще більше Божих слів: «Поки що не зосереджуйся на тому, яким буде твоє місце призначення та фінал, що станеться далі та що чекає в майбутньому, чи зможеш ти уникнути лиха й не померти, – не думай про це й не проси про таке, що цього стосується. Просто зосередься на Божих словах і вимогах дійди до того, щоб прагнути до істини, добре виконуй свій обов’язок, задовольняй Божі наміри та виправдовуй шеститисячолітнє очікування Бога та Його шеститисячолітнє сподівання. Дай Богові трохи розради; дай Йому побачити в тобі надію і дай Його бажанням здійснитись у тобі. Скажи Мені, хіба Бог обійшовся б із тобою несправедливо, якби ти так учинив? Звісно, що ні! І навіть якщо кінцеві результати будуть не такі, як тобі хотілося б, як тобі, будучи створеною істотою, треба ставитися до цього факту? Треба в усьому підкорятися Божим улаштуванням і упорядкуванням, не маючи жодних особистих планів. Хіба це не та точка зору, яку належить мати створеним істотам? (Так і є.) Мати таку установку – це правильно» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Чому людина мусить прагнути до істини). Вислухавши щирі Божі слова, я відчула кропіткі Божі наміри у спасінні людей, і моє серце було дуже зворушене. Божий шеститисячолітній план управління існує виключно заради спасіння людства. Бог сподівається, що ми будемо ревно прагнути істини та прагнути зміни нашого характеру, житимемо справжньою людською подобою, зможемо слухатися Божих слів, коритися Богу й поклонятися Йому. Так Боже серце буде втішене. Хоч би яким був мій фінал у майбутньому, головне, що мені потрібно робити зараз – це прагнути істини й належно виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Дякувати Богу!

Попередня стаття: 78. Позбавлення від маски стало справжнім полегшенням

Наступна стаття: 80. Я зробила вибір в умовах облоги й нападок з боку родини

Явлення й робота Бога Про пізнання Бога Промови Христа останніх днів Розвінчання антихристів Зобов’язання лідерів і працівників Про прагнення до істини Про прагнення до істини Суд починається з дому Божого Суттєві слова Всемогутнього Бога, Христа останніх днів Божі слова на кожен день Істини-реальності, у які мусять увійти віруючі в Бога Настанови щодо поширення Євангелія Царства Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 2) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 3) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 4) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 5) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 6) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 7) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 8) Досвідні свідчення перед судним престолом Христа (ТОМ 9)

Налаштування

  • Тексти
  • Теми

Колір фону

Теми

Шрифт

Розмір шрифту

Міжрядковий інтервал

Міжрядковий інтервал

Ширина сторінки

Зміст

Пошук

  • Пошук у цьому тексті
  • Пошук у цій книзі

Зв’язок із нами у WhatsApp