78. Позбавлення від маски стало справжнім полегшенням
У березні 2021 року я відповідала за роботу над відео. Спочатку мені здавалося, що в мене багато недоліків. Якщо я чогось не розуміла, то часто питала лідерів або інших братів і сестер. Якось я випадково побачила лист, який лідери написали комусь іншому. Там ішлося про те, що хоч я і виконувала цей обов’язок недовго, але маю певний рівень, і мій прогрес у створенні відео був досить швидким. Я була гідною кандидатурою для зрощування. У листі також згадувалися проблеми інших братів і сестер. Я була єдиною, кого похвалили. Мій внутрішній стан трохи змінився. Я відчула себе кращою за інших братів і сестер, і до того ж я була кураторкою. Тож у майбутньому, якщо в них виникнуть запитання щодо технічних прийомів роботи з відео, я мушу вміти на них відповісти. Одного разу ми обговорювали роботу. Сестра поставила запитання, але я не могла знайти відповідь. Я подумала: «Якщо я скажу, що не знаю, як це зробити, і не розумію цього, чи не дивитимуться вони на мене зверхньо? Чи не подумають вони, що в мені немає нічого особливого, і що я нічим не краща за них?». Тож я запитала інших братів і сестер, чи є в них якісь ідеї. Поки брати й сестри висловлювали свої думки, я поспіхом шукала матеріали. А коли вони закінчили, я додала кілька рішень, про які вони не згадали. Щойно я договорила, деякі сестри сказали: «Якби ми не обговорили це з тобою, то справді не зрозуміли б цього аспекту. Щойно ти обговорила це з нами, усе стало набагато зрозуміліше». Пізніше, коли в когось виникали проблеми чи труднощі, усі хотіли обговорити їх зі мною. Я була дуже рада. Я подумала: «Тепер усі мною захоплюються. Вони точно думають, що я хороша кураторка. Я мушу показати себе з найкращого боку. Мені не можна схибити».
Якось лідер переслав мені одне відео. Його зробила сестра Сяо Жань, і в ньому було кілька проблем. Лідери хвилювалися, що Сяо Жань бракує технічних навичок для його монтажу, тож попросили мене змонтувати його разом із нею. Коли я побачила проблеми у відео, у мене з’явилося кілька ідей щодо правок. Утім, я не дуже добре володіла деякими техніками й насправді не розуміла, як його добре змонтувати. Я подумала: «Якщо я змонтую його погано, що про мене подумають лідери? Раніше в них склалося дуже хороше враження про мене. Якщо я не зможу добре змонтувати це відео, чи не подумають лідери, що мені бракує навичок, і що я гірша, ніж вони уявляли? Так не піде. Я не повинна залишати в лідерів таке враження». Тоді я подумала: «Зрештою, це відео зробила Сяо Жань. Чому б їй самій його не змонтувати? Якщо вийде погано – це її проблема. А якщо лідери потім спитають, я просто скажу, що мала іншу важливу роботу». Однак Сяо Жань не знала, як монтувати це відео, і запитала моєї думки. Я подумала: «Якщо я скажу, що не розуміюся на техніках для цього відео, що Сяо Жань про мене подумає? Чи не подумає вона, що я кураторка, яка не може зробити навіть цього?». Щоб сестра не побачила, що в мене на думці, я лише поділилася своїми ідеями щодо монтажу. І лише побіжно згадала про виконання конкретних технічних моментів. Дивлячись на розгублене обличчя Сяо Жань, я не наважувалася розпитувати далі. Я боялася, що якщо розпитуватиму далі, а вона поставить мені запитання, на які я не зможу відповісти, то я не знатиму, що робити. Я просто сказала їй частіше молитися Богу та покладатися на Нього. Пізніше Сяо Жань усе одно не змогла зробити монтаж. Нічого не поробиш. Мені довелося набратися сміливості й монтувати разом із нею. Щоб Сяо Жань не побачила, що я не вмію цього робити, я потайки шукала матеріали та дивилася навчальні відео. Я була така заклопотана, що в голові аж паморочилося, мозок ніби пухнув, і я відчувала сильну душевну втому. Зрештою, монтаж цього відео затягнувся майже на місяць, перш ніж ми його закінчили.
Згодом лідери дали нам кілька навчальних матеріалів із методів створення відео, щоб ми могли їх обговорити та вчитися разом. Раніше я не стикалася з такими новими методами роботи з відео, і дечого в тих матеріалах не розуміла. Однак я не хотіла відкриватися братам і сестрам і обговорювати це. Як наслідок, читати ці навчальні матеріали мені ставало дедалі важче. Одного разу ми обговорювали один із навчальних матеріалів. Лі Сінь запитала мене, які техніки, принципи та вимоги потрібні для виконання певного виду рендеру. Тоді я не була в цьому впевнена. Я хвилювалася, що Лі Сінь подумає про мене, якщо я нічого не зможу сказати, тож я вдала впевненість і відповіла дуже поверхово. Побачивши, що Лі Сінь зрозуміла мене лише наполовину, я зрозуміла, що моя відповідь не могла розв’язати її проблему, тож поспіхом поставила інше запитання, щоб відвернути її увагу. Тоді Лі Сінь заговорила зі мною про інші справи. Хоча тоді я відчувала певні докори сумління і знала, що так чинити неправильно, я не надала цьому великого значення і просто залишила це поза увагою. Іноді, коли виникали труднощі, я хотіла розпитати про них лідерів, але потім думала: «Якщо лідери вважають, що враховуючи мій рівень я маю сама розв’язувати цю проблему, а я пишу їм листа із запитаннями, що вони про мене подумають? Чи не подумають вони, що мій рівень недостатній, і я зовсім не прогресую? Що я нічим не відрізняюся від інших братів і сестер?». Маючи це на думці, я не зверталася по допомогу до вищих лідерів, коли стикалася з труднощами. Натомість думала, як розв’язати їх самостійно. Робота над деякими відео гальмувалася, бо я не могла знайти рішення. Живучи в такому стані, я почувалася вкрай зневіреною, ніби Бог покинув мене. Коли я читала Божі слова, у них не було світла, а іноді на серці було так пригнічено, що хотілося плакати. Я хотіла відкритися своїм сестрам і побесідувати про свій стан, але потім передумала: «Вони й так мають багато труднощів у своїх обов’язках, і всі трохи негативно налаштовані. Якщо і я буду негативно налаштована, чи не стануть вони ще більш негативно налаштованими? Я кураторка. Я головна в цій команді. Інші можуть бути негативно налаштованими, але я, як кураторка, маю триматися, хоч би з якими труднощами я стикалася». Після таких роздумів слова просто застрягали в горлі. Мені доводилося змушувати себе сипати словами й доктринами, щоб підбадьорити їх, але навіть мені вони здавалися сухими. Тоді моє серце розривалося від болю, і я відчувала, що виконувати цей обов’язок надто важко. Іноді я заливалася сльозами, їдучи на велосипеді, а іноді, відвідуючи братів і сестер у них удома, я ховалася у ванній кімнаті й плакала. Виплакавшись, я витирала сльози, дивилася в дзеркало, а коли виходила, то змушувала себе вдавати, ніби нічого не сталося. Тоді я постійно тамувала свій стан і свої труднощі. Моє серце охоплювала глибока зневіра. Я не знала, у якому розбещеному характері я жила, що таке могло статися. Одного разу в березні 2022 року надійшов лист від лідерів, у якому вони питали про точну причину, чому мої обов’язки вже тривалий час не дають результатів. Може, я йшла неправильним шляхом? Лише тоді я почала розмірковувати над собою. У голові я раз у раз прокручувала кожну ситуацію, що сталася відтоді, як я стала кураторкою. На думку спало одне слово: маска.
Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Розбещеному характеру людей притаманна спільна проблема – спільна проблема, яка існує в людській сутності кожного, найтяжча проблема. Ця спільна проблема є найслабшою, найфатальнішою частиною їхньої людської сутності, вона в самій суті їхньої природи, до неї найважче докопатися, її найважче змінити. У чому полягає ця проблема? У тому, що люди завжди хочуть бути винятковими, досконалими надлюдьми. Люди за своєю суттю є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все чітко й бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещений характер, фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якою б не була їхня справжня міра, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, стати дещо відомою фігурою та змусити інших думати, що вони досконалі й бездоганні, без жодної вади; вони бажають, щоб інші люди бачили їх як якусь здібну, могутню, виняткову або відому й величну особу з грандіозним і вражаючим іміджем, здатністю робити будь-що і для якої немає нічого неможливого. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними й неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: “Скоро все буде готово!”. Але в глибині душі вона думає: “Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!”. Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Бог каже, що люди є створеними істотами й не можуть досягти всемогутності. Також неможливо досягти майстерності в усьому й усе розуміти. Однак людям бракує знання себе, і вони думають, що вони якісь неймовірні, щойно чогось трохи навчаться. Вони прикидаються і видають себе за видатну особистість, здатну на все. Навіть маючи недоліки та прогалини, вони докладають величезних зусиль, аби замаскувати себе так, щоб ніхто не помітив. Це спричинено людським зарозумілим характером. Я згадала, як щойно лідери трохи мене похвалили, я подумала, що краща за інших братів і сестер. До того ж я була куратором і відчувала, що маю вміти розв’язувати всі проблеми, з якими звертаються брати й сестри. Тож я почала маскуватися, вдаючи, ніби все розумію. Хоч би які я мала труднощі чи недоліки, я не хотіла, щоб люди про них знали. Лідери попросили нас із Сяо Жань змонтувати відео. Я не хотіла показувати свої прогалини й недоліки, тож переклала ці проблеми на Сяо Жань. А коли вона запитала моєї думки, я вдала, ніби розумію, і обдурила її, відповівши поверхово. Зрештою, лише коли вже не було іншого виходу, я монтувала відео разом із нею. Через це відео затрималося на місяць, перш ніж монтаж було завершено. Лі Сінь поставила мені складне запитання щодо професійних навичок, на якому я відверто не розумілася. Однак через страх, що сестра дивитиметься на мене зверхньо, я відповіла їй кількома поверховими словами. Пізніше, коли сестра запитала знову, я злякалася, що мене викриють, і вдалася до лукавства, щоб відвернути її увагу. Коли я чогось не розуміла під час виконання свого обов’язку, то не питала вищих лідерів. Мені весь час здавалося, що якщо я це зроблю, то здаватимуся некомпетентною. Тож я створювала видимість, аби лідери нічого не дізналися. Я маскувалася, щоб виглядати так, ніби все розумію. Це призвело до того, що деякі проблеми довго залишалися нерозв’язними, і безпосередньо вплинуло на хід створення відео. Насправді я лише почала виконувати цей обов’язок. І хоча я досягла певного прогресу, були технічні прийоми, з якими я раніше не стикалася, тож було цілком нормально, що кількох речей я не розуміла. Будь-яка людина з найменшою дещицею розуму знає, що вона не ідеальна й не може все розуміти, тому під час виконання обов’язків вона потребує настанов та допомоги з боку інших, і якщо в неї виникають запитання, вона виявляє ініціативу й запитує інших, і це абсолютно нормально. Утім для мене це стало найбільшою складністю. Я не могла прийняти власні прогалини й недоліки та не хотіла бути нормальною людиною з вадами. Я постійно створювала видимість, бажаючи бути досконалою. Я маскувалася на кожному кроці. Мені навіть здавалося, що просити про допомогу, стикаючись із труднощами, – це прояв некомпетентності, і що це дасть людям привід дивитися на мене зверхньо. Я була просто надто зарозумілою і лицемірною! Коли мої роздуми дійшли до цього моменту, я відчула ненависть до себе. Мені здавалося, що мої вчинки були справді огидними.
Пізніше я також порозмірковувала над собою. Чому я постійно маскувалася і створювала видимість? Я прочитала уривок із Божих слів, і в мене на серці посвітлішало й проясніло. Всемогутній Бог говорить: «Незалежно від контексту, хоч би який обов’язок виконували антихристи, вони намагатимуться справити враження, що вони не слабкі, що вони завжди сильні, сповнені віри й ніколи не бувають негативними, щоб люди ніколи не побачили їхнього справжнього духовного зросту чи справжнього ставлення до Бога. Насправді чи дійсно вони вірять в глибині свого серця, що немає нічого, чого б вони не могли зробити? Чи щиро вони вірять, що не мають слабкості, негативу чи виявів розбещеності? Категорично ні. Вони вміють добре влаштовувати вистави й майстерно приховувати речі. Їм подобається показувати людям свій сильний і блискучий бік; вони не хочуть, щоб ті бачили той їхній бік, який є слабким і справжнім. Їхня мета очевидна: просто підтримувати своє марнославство й гордість, захищати те місце, яке вони займають у серцях людей. Вони думають, що якщо відкриються перед іншими щодо власного негативу й слабкості, а також щодо того свого боку, який є бунтівничим і розбещеним, це завдасть тяжкої шкоди їхньому статусу й репутації і принесе більше клопоту, ніж користі. Тому вони радше помруть, ніж визнають, що бувають часи, коли вони слабкі, бунтівничі й негативні. Навіть якщо настане день, коли всі побачать той їхній бік, який є слабким і бунтівничим, коли побачать, що вони розбещені й зовсім не змінилися, вони однаково продовжуватимуть влаштовувати виставу. Вони думають, що якщо визнають, що мають розбещені характери, що є звичайними людьми, незначними особами, то втратять своє місце в серцях людей, втратять поклоніння й обожнювання з боку всіх, а отже, зазнають повного краху. І тому, що б не сталося, вони не будуть простодушно відкриватися людям; що б не сталося, вони не поступляться своєю владою та статусом нікому іншому; натомість вони щосили намагаються змагатися й ніколи не здадуться. … антихристи зображують себе непохитними, вольовими та здатними зрікатися й страждати, кимось просто бездоганним і без жодних вад чи проблем. Якщо хтось вказує на їхню розбещеність і недоліки, ставиться до них як до рівних, як до нормального брата чи сестри, і відкривається та бесідує з ними, як вони ставляться до цієї справи? Вони щосили намагаються відстояти й виправдати свої дії, щоб довести, що вони мають рацію, і зрештою змусити людей побачити, що в них немає проблем і що вони є досконалими духовними людьми. Хіба все це не самозванство? Усі, хто вважає себе бездоганним і святим, є самозванцями. Чому Я кажу, що всі вони – самозванці? Скажіть Мені, чи є хтось бездоганний серед розбещеного людства? Чи є хтось справді святий? (Ні.) Безумовно, ні. Як людина може досягти бездоганності, коли вона так глибоко розбещена сатаною і, до того ж, не володіє істиною від народження? Лише Бог святий; усе розбещене людство осквернене. Якби людина видавала себе за когось святого, кажучи, що вона бездоганна, ким би була ця людина? Вона була б дияволом, сатаною, архангелом – вона була б справжнім антихристом. Лише антихрист стверджував би, що він бездоганна й свята людина» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина десята). Після прочитання цих Божих слів я відчула, ніби мені в серце встромили ніж. Антихристи ставлять репутацію і статус вище за саме життя. Вони особливо вправні в маскуванні та хитрощах. Вони ліплять із себе ідеальний образ без слабкостей, недоліків чи виявів розбещеності. Вони роблять це, аби досягти своєї мети – змусити інших обожнювати їх і дивитися на них із захопленням. Я була такою самою, як антихристи, яких розвінчав Бог. Мені теж дуже подобається показувати людям свій сильний, славний бік, подобається, коли мене поважають, коли на мене дивляться із захопленням, і подобається мати статус у серцях інших. Чи то лідери просили мене змонтувати відео, чи брати й сестри ставили мені запитання, я завжди маскувалася і вдавала, що розумію, навіть коли це було не так. Я навіть обманювала і вводила в оману своїх братів і сестер. Коли брати й сестри ставили запитання, яких я не розуміла, чому я не могла бути відвертою і чесною? Хіба це не тому, що я боялася, що вони побачать мої недоліки, повірять, що я така ж пересічна, як і вони, і більше не захоплюватимуться мною і не дивитимуться на мене знизу вгору? Щоб зберегти свій імідж кураторки, я не наважувалася ставити запитання про те, чого не розуміла у своєму обов’язку. Я боялася, що лідери подумають, що я не та людина з хорошим рівнем, про яку вони говорили раніше, і дивитимуться на мене зверхньо. Я вже страждала через те, що я стикалася з труднощами й не мала шляху вперед у виконанні обов’язків та житті-входженні, але я воліла потайки плакати на самоті, аніж показувати свій негативний стан і слабкості іншим. Я страшенно боялася, що мої брати й сестри побачать мій справжній духовний зріст і рівень, і більше мною не захоплюватимуться. Я справді була занадто лицемірною і надто вправно прикидалася! Усі створені люди мають вади й слабкості. Утім я не могла змиритися зі своєю неідеальністю і створювала видимість, аби приховати всі свої недоліки й слабкості. Я постійно носила маску й удавала із себе людину, яка завжди сильна і сповнена віри. Моя мета полягала в тому, щоб мати статус у серцях людей, щоб вони захоплювалися мною і дивилися на мене знизу вгору. Цілісінькими днями я ламала голову над власною репутацією і статусом, переймалася здобутками й втратами, але до роботи, яка дійсно стосувалася мого головного обов’язку, ставилася без ентузіазму. Я не могла виконувати роботу по-справжньому. Оскільки я боялася втратити обличчя, якщо не зможу добре змонтувати відео, я зволікала й не наважувалася за нього взятися. Це вплинуло на хід роботи над відео. Оскільки я була кураторкою, моя основна робота полягала в тому, щоб разом із братами й сестрами розв’язувати різноманітні проблеми, які виникали під час виконання наших обов’язків, і забезпечувати безперебійний хід роботи над відео. Утім я не виконувала свого зобов’язання і постійно маскувалася. Мені надто бракувало людськості! Я згадала такі Божі слова: «Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Люди мізерні. Вони просто не можуть досягти всемогутності. Але, простіше кажучи, своєю поведінкою я намагалася зробити із себе всемогутню, досконалу людину. Як розбещена людина, я цілими днями думала про те, як стати всемогутньою. Моя природа була такою нечестивою!
Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Якщо в душі ти чітко знаєш, якою людиною ти є, якою є твоя сутність, яких невдач ти зазнав і яку розбещеність виявляєш, ти повинен відкрито спілкуватися про це з іншими людьми, щоб вони могли побачити, яким насправді є твій стан, якими є твої думки й погляди, щоб вони знали, які знання ти про це маєш. Що б ти не робив, не прикидайся й не вдавай, не приховуй свою власну розбещеність і невдачі від інших, щоб ніхто про них не знав. Така хибна поведінка є перешкодою у твоєму серці, і це також розбещений характер, який може перешкодити людям покаятися й змінитися. Тобі слід молитися Богу й представляти на аналіз та розтин фальшиві речі на кшталт похвали, яку інші тобі висловлюють, слави, якою вони тебе обсипають, і вінків, якими вони тебе обдаровують. Ти мусиш бачити шкоду, якої все це тобі завдає. Якщо ти так робитимеш, ти знатимеш власну міру, отримаєш знання про самого себе й більше не вважатимеш себе надлюдиною або якоюсь видатною особою. Коли ти маєш таке самоусвідомлення, тобі стає легко приймати істину, приймати Божі слова й те, чого Бог просить від людини, у своє серце, приймати Творцеве спасіння для тебе, стійко бути звичайною людиною, кимось чесним і надійним, і встановлювати нормальні взаємини між собою, створеною істотою, і Богом-Творцем. Саме цього Бог просить від людей, і це щось абсолютно досяжне для них. … Все, що вам потрібно робити, – це практикувати той метод, який Я виклав. Будь звичайною людиною, не маскуйся, молись Богу і вчись просто відкриватися й від душі говорити з іншими. Така практика природно дасть плоди. Ти поступово навчишся бути нормальною людиною, більше не будеш утомленим від життя, більше не зазнаватимеш страждань і болю. Усі люди є звичайними людьми. Між ними немає жодної різниці, окрім відмінностей у їхніх особистих дарах і деякої різниці в духовному рівні. Якби не Божі спасіння й захист, усі вони коїли б зло й зазнавали покарання. Якщо ти зможеш визнати, що ти звичайна людина, якщо ти зможеш вийти за межі людських фантазій і пустих ілюзій і намагатися бути чесною людиною й робити чесні вчинки, якщо ти зможеш свідомо коритися Богу, тоді в тебе не буде проблем і ти повністю втілюватимеш людську подобу. Це аж настільки просто, то чому ж немає шляху?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). «Ти мусиш навчитися говорити: “Я не можу”, “Це понад мої сили”, “Я не можу цього збагнути”, “Я не переживав цього на власному досвіді”, “Я взагалі нічого не знаю”, “Чому я такий слабкий? Чому я такий нікчема?”, “У мене такий поганий духовний рівень”, “Я такий онімілий і недоумкуватий”, “Я такий дурний, що пройде декілька днів, перш ніж я зможу це зрозуміти й вирішити” та “Мені потрібно обговорити це з кимось”. Ти мусиш навчитися так практикувати. Це зовнішня ознака твого визнання того, що ти звичайна людина, і твого бажання бути звичайною людиною» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Прочитавши ці Божі слова, я почала замислюватися. Насправді коли в минулому лідери хвалили мене, це було лише тому, що тоді я досить активно вивчала професійні навички, а також зробила кілька відео й показала деякий прогрес. Я була наче першокласниця, який кілька днів уважно слухав на уроці, за що вчитель кілька разів його похвалив, але це зовсім не означало, що він кращий за своїх однокласників. І не означало, що він засвоїв усі знання з усіх підручників. Те, що мене похвалили лідери, не означало, що я була експерткою із технічних прийомів роботи з відео, і що в мене більше не виникатиме проблем. Насправді я досі була новачком, який лише наполовину розумівся на цих прийомах. У мене ще було багато прогалин і недоліків. Мені ще багато чого треба було навчитися й опанувати. Я мала б ставитися до себе правильно й мати чітке уявлення про свій справжній духовний зріст і справжній рівень. Якби я забула своє місце через чиєсь слово похвали, то врешті-решт стала б лише зарозумілою людиною, зовсім позбавленою розуму. Раніше мені постійно здавалося, що оскільки я кураторка, то іншим можна бути негативно налаштованими, а мені – ні. Хоч би які проблеми виникали, я мала триматися і не показувати іншим свою слабкість. Насправді ж я ставилася до себе як до надлюдини; це не було проявом нормальної людськості. Хоч я і була кураторкою, це зовсім не означало, що я чимось краща за своїх братів і сестер. Різниця полягала лише в обов’язках і відповідальності. Чи то в плані життя-входження, чи професійних навичок, кожен має прогалини та недоліки. Те, що я не могла розібратися в якихось проблемах чи зрозуміти їх, було цілком нормально. У цьому немає нічого страшного. Я мала б бути чесною, визнавати свої недоліки й шукати навчальні матеріали разом із братами й сестрами. А про те, чого ми не розуміли, я мала б питати у вищих лідерів, щоб ми могли розібратися в проблемах і не дозволити їм перешкоджати церковній роботі.
На зібранні я відкрила серце своїм братам і сестрам. Я розвінчала й розібрала свій стан – те, як я весь цей час маскувалася і створювала видимість. Я розповіла про свої прогалини й недоліки, щоб брати й сестри могли чітко побачити мій рівень і духовний зріст. Водночас я змінила своє ставлення до обов’язку. Якщо під час створення відео в мене не було ідей, я більше не створювала видимість. Натомість я йшла шукати рішення разом із братами й сестрами. Брати й сестри висловлювали свої думки, я – свої, і, самі того не помітивши, ми подолали деякі труднощі. Знявши маску, я відчула легкість під час виконання обов’язків. Я більше не почувалася такою пригніченою чи змученою. Якось одна сестра запитала мене, як робити відео нового формату. Оскільки я не до кінця розуміла принципи та вимоги до цього відео, у мене не було жодних ідей щодо його створення. Я подумала: «Якщо я скажу, що не розумію, чи не подумає сестра: “Як вона може бути кураторкою, якщо не має навіть таких професійних знань?” Чи не дивитиметься вона на мене зверхньо?». Цієї миті я згадала такі Божі слова: «Ти мусиш навчитися говорити: “Я не можу”, “Це понад мої сили”, “Я не можу цього збагнути”, “Я не переживав цього на власному досвіді”… Ти мусиш навчитися так практикувати. Це зовнішня ознака твого визнання того, що ти звичайна людина, і твого бажання бути звичайною людиною» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Згадавши свій попередній болісний досвід життя під маскою, я більше не хотіла так жити. Мені треба було змінити свої неправильні наміри й ставлення до виконання обов’язку та бути нормальною людиною. Тож я відкрилася сестрі, сказавши: «Я теж цього не розумію, і мені не зовсім зрозумілі принципи створення таких відео». Після цього ми почали шукати принципи й відповідні навчальні матеріали із цієї теми, щоб вивчати їх разом, і напрям роботи став для мене набагато яснішим. На душі стало легко й вільно. Через деякий час надійшов лист від лідерів. Там ішлося, що в кількох відео, які ми зробили, помітний прогрес, і нас просили продовжувати в тому ж дусі. Прочитавши ці підбадьорливі слова від лідерів, я була дуже розчулена, і, сама того не помітивши, розплакалася. З одного боку, мені було соромно, адже те, що раніше я постійно маскувалася і створювала видимість, затримало роботу над відео. З іншого боку, я відчула Божу святість. Коли я жила своїм розбещеним характером і довгий час не змінювалася, Бог не спрямовував мене. А коли я повернулася до Бога й виявила готовність практикувати згідно з Божими словами, я побачила Його усміхнене обличчя. Тепер я маю певне розуміння свого розбещеного характеру, і мій стан, коли я створювала видимість і маскувалася, дещо змінився. Усього цього я досягла завдяки керівництву Божих слів.