Чжоу Сюйшен, Китай

У березні 2022 року мене обрали лідеркою в церкві. Завдяки настановам і допомозі братів і сестер, з якими я працювала, через деякий час я змогла виявляти та розв’язувати певні відхилення й проблеми в роботі, і поступово результати нашої праці почали покращуватися. Брати й сестри казали, що я маю працездатність. Я була дуже рада й відчувала, що хоча я проходила підготовку зовсім недовго, у мене хороший рівень, і я здатна помічати проблеми та добре виконувати роботу. Я вважала себе неабияким талантом! Пізніше сестру Лу Яо обрали лідеркою в церкві, і вона стала моєю напарницею. Я допомагала їй ознайомитися з роботою та зрозуміти її. Проте через деякий час я помітила, що Лу Яо могла лише трохи долучатися до роботи й не могла по-справжньому взяти на себе роботу, за яку відповідала. Я відчула певну зневагу: «Я витратила стільки часу й зусиль, навчаючи тебе працювати, то чому ти так повільно просуваєшся! Свого часу, коли брати й сестри знайомили мене з роботою, щойно мені щось казали, я одразу розуміла це й могла потім робити із цього висновки. Чому тобі це так важко дається? Так не піде. Мені доведеться з тобою серйозно поговорити!». Тож я суворо сказала їй: «Я вже дуже чітко пояснила, як виконувати ці завдання. Чому ти досі не можеш цього зробити? Ти взагалі стараєшся чи ні?». Обличчя Лу Яо сильно почервоніло, і вона мовчки опустила голову. Побачивши, яка вона засмучена, я подумала: «Може, я була занадто різкою у своїх словах? Зрештою, Лу Яо щойно почала підготовку й мусить ознайомитися з багатьма завданнями. До того ж вона трохи старша, і пам’ять у неї вже не та». Однак потім я знову подумала: «Хоч мій тон і був трохи різким, я просто хотіла допомогти їй якнайшвидше ознайомитися з роботою» – і я не розмірковувала над собою.

Пізніше мене обрали проповідницею, і я допомагала новообраній лідерці, сестрі Хань Лу, ознайомитися з роботою. Одного разу ми зважували, чи відповідають деякі люди принципам для вичищання. Я бачила, що дехто чітко виявляв себе як зла людина, але Хань Лу цього не розпізнала. Я відчула певну зневагу в серці: «Ти ж раніше виконувала роботу з очищення. Хіба ми не бесідували раніше про принципи в цій сфері? Чому ти зробил крок назад замість того, щоб досягти прогресу?». Тоді я подумала, що коли вищі лідери бесідували зі мною та наставляли мене щодо розпізнавання, хоча я теж мала недоліки, я не була такою некомпетентною, як вона. Тож я суворо сказала Хань Лу: «Ти повинна дивитися на проблеми відповідно до сутності людей! Не можна просто звертати увагу на дрібниці!». Хань Лу була приголомшена моїми словами й тихо відповіла: «Я розумію принципи на рівні доктрин, але коли стикаюся з різними людьми, просто не можу їх розпізнати». Почувши це, я стала ще більш знервованою та злою: «Раніше я ніколи не виконувала роботу з очищення, але все зрозуміла, щойно мені пояснили. Зрештою, ти вже виконувала роботу з очищення раніше, як же тобі досі бракує розпізнавання?». Тоді я суворо їй дорікнула: «Хіба ти не просто виправдовуєшся, кажучи це? Ти виконувала роботу з очищення раніше, і ми вже бесідували про принципи. Якщо ти й зараз не можеш розпізнавати, хіба це не свідчить про те, що ти недбало виконуєш свій обов’язок?». Почувши ці слова, Хань Лу ніяково опустила голову й не сказала ні слова. Побачивши вигляд Хань Лу, я подумала: «Може, я скувала її своїми словами?». Утім, коли я помічала ці проблеми, то не могла стримати виявів запальності. Пізніше я розмірковувала: «Чому я постійно виявляю запальність, коли зрощую людей?». У той час я молилася Богові та шукала, і щосили намагалася стримувати себе в тому, що говорила й робила. Однак іноді я не могла стримати гнів, і він вибухав, а потім моє серце стискалося від болю. Через кілька днів Хань Лу дала мені пораду, сказавши, що мої вимоги до інших занадто високі, а через мій суворий тон іншим важко приймати те, що я кажу. Почувши слова Хань Лу, спочатку я не могла цього прийняти. Я подумала: «Я і так щосили намагаюся стримуватися, щоб не виявляти запальність. Чому б тобі не порозмірковувати над власними проблемами? Як я можу бути з тобою милою, якщо ти не можеш добре виконувати свою роботу?». Однак я згадала, що раніше Лу Яо казала, що я висуваю до інших вимоги на основі власного духовного зросту, і тепер Хань Лу казала те саме. У цьому був Божий дозвіл, і я не могла далі доводити свою правоту; я мала скоритися.

Пізніше, коли сестра дізналася про мій стан, вона знайшла для мене кілька уривків із Божих слів. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ви церковний керівник чи працівник і маєте керувати Божими обранцями у входженні в реальність істини та належному свідченні про Бога, дуже важливо напучувати людей приділяти більше часу читанню Божих слів і спілкуванню про істину, щоб обрані Богом отримали глибші знання про Божі цілі в спасінні людини й про мету Божої роботи, а також зрозуміли Божу волю та Його різноманітні вимоги до людини. Так вони зможуть належним чином виконувати свій обов’язок і догоджати Богу. … Чи можна змусити людей зрозуміти істину й увійти в її реальність, якщо тільки повторювати слова вчення, читати людям лекції й розбиратися з ними? Якщо істина, про яку ти спілкуєшся, не є реальною, якщо це виключно слова вчення, то скільки б ти не розбирався з людьми й не читав їм лекцій, це буде марним. Чи ти вважаєш, що коли люди тебе бояться, і виконують твої накази, і не наважуються заперечувати, – це те ж саме, що й коли вони розуміють істину та є слухняними? Це груба помилка; входження в життя не таке просте. Деякі керівники подібні до нового начальника, який намагається справити сильне враження; вони намагаються нав’язати свою новонабуту владу обраним Богом людям, щоб усі їм корилися, адже вони думають, що це полегшить їхню роботу. Якщо тобі бракує реальності істини, то дуже скоро буде розкрито твій істинний духовний стан, буде виявлено твоє справжнє обличчя, і цілком можливо, що тебе буде вигнано. У деякій адміністративній роботі прийнятними є незначний розбір, обтинання й дисциплінування. Але якщо ти не здатен спілкуватися про істину, зрештою ти й надалі не будеш спроможним розв’язати проблему, і це вплине на результати роботи. Якщо, які б проблеми не виникали в церкві, ти продовжуєш читати людям лекції та звинувачувати їх – якщо ти тільки те й робиш, що втрачаєш самовладання, – то так проявляється твій розбещений характер, і ти показуєш потворне обличчя свого розбещення. Якщо ти завжди отак стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш людям лекції, то з плином часу люди не могтимуть отримувати від тебе забезпечення життя, вони не здобуватимуть нічого реального, а натомість відхилятимуть тебе й відчуватимуть до тебе огиду. Окрім того, знайдуться люди, які, потрапивши під твій вплив через брак своєї проникливості, так само читатимуть лекції іншим, розбиратимуться з ними й обтинатимуть їх. Вони точно так само злитимуться й виходитимуть із себе. Ти не тільки не зможеш розв’язувати проблеми людей, а й сприятимеш їхнім розбещеним характерам. І хіба це не веде їх шляхом загибелі? Хіба це не лиха дія? Керівникові слід вести інших, головним чином, через спілкування про істину й забезпечення життям. Якщо ти завжди стоятимеш на п’єдесталі й читатимеш іншим лекції, чи вони зможуть зрозуміти істину? Якщо ти протягом певного часу працюватимеш у такий спосіб, коли люди почнуть чітко бачити тебе таким, яким ти є, вони покинуть тебе. Чи можна привести людей до Бога, працюючи отак? Звісно, що ні; так можна тільки зіпсувати роботу церкви та змусити всіх Божих обранців відкинути й полишити тебе» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Не думай, що ти все розумієш. Я кажу тобі, що всього, що ти бачив та пережив, недостатньо для того, аби ти зрозумів навіть тисячну частку Мого плану управління. То чому ж ти так пихато поводишся? Тієї малої частки таланту і крихітної частки знань, які ти маєш, недостатньо для того, щоб Ісус використав їх навіть для однієї секунди Своєї роботи! Скільки досвіду ти насправді маєш? Те, що ти бачив і що чув за своє життя, і те, що ти уявляв, є меншим за ту роботу, яку Я виконую в одну мить! Тобі краще не чіплятися і не шукати недоліків. Хоч яким би зарозумілим ти не був, ти не більше ніж створена істота, яка не рівня навіть мурасі! Усе, що ти маєш у собі, є меншим за те, що є в мурасі! Не думай, що лише тому, що ти багато чого пережив і маєш старшинство, це дає тобі право на зарозумілі жести й зухвалі зауваження. Хіба ти маєш цей досвід і старшинство не завдяки словам, які Я промовив? Ти віриш, що вони були здобуті твоїм власним трудом і зусиллями?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Два втілення довершують значущість втілення). Коли я дочитала Божі слова, мені стало дуже соромно. Відколи я стала лідеркою і моя робота почала давати певні результати, я стала пихатою та самовдоволеною. Я вважала, що маю хороший рівень, що я дуже розумна й схоплюю все напрочуд швидко, щойно мені щось пояснюють, тож почала дивитися на братів і сестер зверхньо. Коли я допомагала Лу Яо з роботою, я бачила, що хоча вона й проходила підготовку вже певний час, усе ще не могла працювати самостійно, і відчувала в серці зневагу. Я запитувала себе, чому я могла це робити, а вона – ні, і навіть дорікала їй та сварила її звисока. Після того як мене обрали проповідницею, я знову брала себе за стандарт для оцінки інших, коли висувала вимоги до Хань Лу. Побачивши, що Хань Лу не розуміє принципів, я подумки дійшла поспішного висновку, що вона просто недбала, і влаштувала їй прочуханку. Через це поруч зі мною Хань Лу почувалася дедалі більш пригніченою та скованою. Я усвідомила, що ставилася до людей усупереч принципам. Замість того, щоб ставитися до них по-різному відповідно до їхнього духовного зросту та рівня, я брала за стандарт себе, щоб оцінювати інших. Коли брати й сестри не відповідали моїм вимогам, я зневажала їх, дивилася на них зверхньо й дорікала їм звисока. Насправді якби не просвітлення Божих слів, а також настанови й допомога братів і сестер, я б теж не знала, як виконувати роботу. Утім, я безсоромно перетворила це на власний ресурс, постійно зневажаючи братів і сестер та дивлячись на них зверхньо. Мені справді цілковито бракувало розуму! Божі вимоги до лідерів і працівників полягають у тому, що вони повинні вміти бесідувати про істину, щоб розв’язувати проблеми, вміти вказувати на будь-які відхилення і проблеми в роботі своїх братів і сестер, та наставляти їх, як входити в принципи. Проте я не лише не виконувала власних обов’язків, а й дорікала іншим звисока та завдавала шкоди братам і сестрам. Хіба це було виконанням обов’язку? Згадуючи свої вчинки, я відчувала глибокий жаль. Як я могла бути настільки позбавленою людськості, щоб не дати братам і сестрам ані краплі щирої допомоги та любові?

Одного дня я прочитала Божі слова й нарешті зрозуміла, чому я не могла правильно ставитися до людей. Всемогутній Бог говорить: «Є багато видів розбещених характерів, які входять до сатанинських характерів, але найбільш очевидним і помітним є зарозумілий характер. Зарозумілість – це корінна причина розбещених характерів людини. Що зарозумілішими є люди, то більше їм бракує розуму, і що більше їм бракує розуму, то більш схильні вони чинити опір Богу. Наскільки серйозна ця проблема? Оскільки люди мають зарозумілі характери, то вони не тільки не зважають ні на кого іншого, але, що найгірше, вони навіть не зважають на Бога, і в них узагалі немає богобоязливого серця. Незважаючи на те, що люди вірять у Бога та слідують за Ним, вони зовсім не ставляться до Нього як до Бога. Вони завжди вважають, що володіють істиною, і дуже високої думки про себе. Це сутність і корінь зарозумілого характеру, і це походить від сатани. Тому проблема зарозумілості повинна бути вирішена. Вважати всіх інших нижчими за себе – це дрібниця. Ключова проблема полягає в тому, що зарозумілий характер заважає людям коритися Богу, Його володарюванню та Його улаштуванням, а також змушує людей постійно намагатися змагатися з Богом за владу й контролювати інших. Людина такого типу анітрохи не має богобоязливого серця, не кажучи вже про те, щоб любити Бога чи коритися Йому» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої зарозумілість і пиха змусили б тебе зневажати Бога та не звертати на Нього уваги; вони зробили б тебе схильним звеличувати себе та спонукали б тебе виставляти себе напоказ за кожної нагоди; вони змусили б тебе дивитися на інших зверхньо й не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони зробили б так, щоб твоє серце втратило місце для Бога та щоб зрештою ти зайняв місце Бога й став вимагати, щоб люди тобі корилися, а також щоб ти поклонявся власним ідеям, думкам і уявленням як істині. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла! Щоб вирішити проблему злих учинків, люди мають спершу вирішити питання своєї природи. Без зміни характеру було б неможливо забезпечити докорінне вирішення цієї проблеми» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що зарозуміла природа – це корінь того, чому люди опираються Богові. Я згадала, як здобула певний досвід і досягла певних результатів у своїй роботі, через що повірила, що маю хороший рівень і що я дуже розумна. Наставляючи сестер у роботі, я не ставилася до них відповідно до принципів і не висувала до них вимог відповідно до їхнього духовного зросту та рівня. Натомість я брала за стандарт себе й постійно порівнювала себе із сестрами. Коли мої сестри не відповідали моїм вимогам, я зневажала їх і сварила та дорікала їм. Виконуючи свій обов’язок, я не ставилася до людей відповідно до істини-принципів, а покладалася на власний досвід і погляди, дивлячись на людей та речі. Хіба я не вважала власні думки й погляди істинами-принципами? Я подумала про те, що й Лу Яо, і Хань Лу щойно почали підготовку до виконання церковної роботи. Хоча вони мали недоліки, вони також хотіли добре виконувати роботу й сподівалися отримати від мене певну допомогу. Проте я жила зарозумілим характером і зовсім не розуміла їхніх труднощів. Натомість я вимагала, щоб вони були такими ж, як я, і сварила їх та дорікала їм, якщо вони не відповідали моїм вимогам, через що вони почувалися скованими поруч зі мною. Коли я це зрозуміла, мені стало страшно на душі. Я ніколи не думала, що зарозумілий характер може змусити мене робити подібне й навіть бути настільки заціпенілою, щоб цього зовсім не усвідомлювати. Я відчула себе справді в небезпеці й покаялася в молитві до Бога, не бажаючи більше жити за своїм зарозумілим характером.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і дізналася, як ставитися до людей відповідно до істин-принципів. Всемогутній Бог говорить: «Те, як ти мусиш ставитися до інших, чітко сказано або запропоновано в Божих словах; ставлення Бога до людства – це ставлення, яке людям слід прийняти у своєму поводженні одне з одним. Як Бог ставиться до кожної людини? Деякі люди мають незрілий духовний зріст, або вони молоді, або вірять у Бога лише протягом нетривалого часу, або вони не погані за своєю природою-сутністю, не злостиві, але просто трохи необізнані, чи їм не вистачає рівня. Або вони зазнають надто великих сковувань, і їм ще тільки належить зрозуміти істину, ще тільки належить мати життя-входження, тому їм важко втриматися від нерозумних учинків або дурних дій. Але Бог не зациклюється на швидкоплинній дурості людей; Він дивиться лише на їхні серця. Якщо в них є рішучість прагнути до істини, що є правильним, і це є їхньою метою, тоді Бог спостерігає за ними, чекає їх і дає їм час і можливості, які дозволяють їм увійти. Це не той випадок, коли Бог спише їх із рахунку за один-єдиний переступ. Так часто чинять люди, Бог же ніколи так не поводиться з людьми. Якщо Бог не ставиться до людей у такий спосіб, то чому люди так ставляться до інших? Хіба це не свідчить про їхній зіпсований характер? Це якраз і є їхній зіпсований характер. Ти маєш дивитися на те, як Бог ставиться до необізнаних і дурних людей, як Він ставиться до тих, у кого незрілий духовний зріст, як Він ставиться до нормальних виявів розбещеного характеру людства і як Він ставиться до тих, хто злостивий. Бог по-різному ставиться до різних людей, і Він також має різні способи управління різними станами різних людей. Ти мусиш розуміти ці істини. Щойно ти зрозумієш ці істини, ти знатимеш, як переживати на власному досвіді ті чи інші питання та як ставитися до людей відповідно до принципів» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). З Божих слів я побачила, що Бог ставиться до людей особливо принципово. Божі вимоги різняться залежно від рівня та духовного зросту людей. Він не підходить до всіх з однією міркою, а справедливо ставиться до людей із огляду на їхні реальні обставини. Хоча рівень Лу Яо був дещо низьким, не можна сказати, що вона зовсім не справлялася із завданнями. До того ж вона виконувала свій обов’язок стабільно, і якщо щось розуміла, то не шкодувала часу й зусиль, роблячи все можливе, щоб виконати роботу як слід. Щодо речей, яких вона не розуміла, мені потрібно було терпляче бесідувати з нею та наставляти її. Іноді, коли я не могла пояснити щось зрозуміло, мені треба було на ділі показати їй, як усе робиться. Зрештою, коли ти щойно починаєш проходити підготовку до обов’язку, завжди потрібен час на ознайомлення. Хоча Хань Лу раніше виконувала роботу з очищення, це не означало, що вона все розуміла й бачила все наскрізь. Мені слід було б побесідувати та допомогти їй, замість того, щоб дорікати їй та сварити її. Зрозумівши це, я помолилася Богові, бажаючи ставитися до братів і сестер справедливо та згідно з істинами-принципами, виконуючи своє зобов’язання.

Я подумала про те, що причиною моєї зарозумілості було те, що я постійно використовувала свій хороший рівень і швидкість у засвоєнні матеріалу як ресурс. Пізніше, прочитавши Божі слова, я нарешті здобула певне розуміння цієї проблеми. Бог говорить: «Чи ви б сказали, що адекватно виконувати свій обов’язок – складно? Насправді це не так; люди мають тільки вміти стояти на позиції смирення, володіти дещицею розважливості й займати відповідну позицію. Наскільки б освіченим ти не був, які б нагороди ти не завоював або скільки б ти не досяг, і наскільки б високими не були твої статус і звання, ти мусиш відмовитися від усього цього, ти мусиш збити свою пиху – усе це не має жодного значення. У домі Божому, якими б величними не були ці предмети гордості, вони не можуть перевищувати істину, адже ці поверхові речі не є істиною й не можуть зайняти її місце. Ти мусиш чітко розуміти це питання. Якщо ти кажеш: “Я дуже обдарований, у мене дуже гострий розум, у мене швидка реакція, я швидко вчуся й у мене надзвичайно хороша пам’ять, тому я компетентний, щоб приймати остаточне рішення”, якщо ти завжди використовуєш ці аспекти як капітал, і сприймаєш їх як цінні й позитивні, тоді це проблема. Якщо твоє серце зайняте цими речами, якщо вони вкоренилися у твоєму серці, тобі буде важко прийняти істину – і про наслідки цього страшно й подумати. Отже, ти мусиш спершу покласти край тим речам, що ти любиш, що здаються приємними, що тобі дорогі, і відкинути їх. Ці речі не є істиною; радше вони можуть перешкоджати твоєму входженню в істину» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Що таке виконання обов’язку, яке відповідає стандарту?). З Божих слів я зрозуміла, що рівень і дари людини – це вроджені якості, які походять від Бога. Володіння ними не означає, що людина має істини-реальності. Раніше я постійно вважала, що маю хороший рівень, що швидко все схоплюю і можу виявляти та розв’язувати проблеми. Я використовувала це як ресурс і почувалася самовдоволеною. Однак тепер я побачила, що, живучи із цього ресурсу, я ставала дедалі зарозумілішою і пихатішою. Інші люди для мене нічого не значили, і Бога не було в моєму серці. Хоча ці притаманні якості корисні у виконанні роботи та мого обов’язку, якщо я не можу прийняти істину, то хоч би яким хорошим був мій рівень чи видатними мої дари, я все одно зможу лише опиратися Богові.

Пізніше, через потреби роботи, я наставляла новообраних лідерів і працівників з іншої церкви щодо того, як виконувати роботу. Дехто з них щойно почав підготовку, а дехто був із новонавернених, і було багато завдань, яких вони не вміли виконувати. Оскільки переслідування з боку КПК було дуже жорстоким, ми не могли обговорювати справи особисто, тож я підготувала для них детальні робочі процедури. Однак згодом я побачила, що їм далі бракує вказівок у роботі, і вже ледь не виявила запальність знову: «Колись брати й сестри ось так наставляли мене, і я одразу все розуміла й навіть могла робити висновки щодо інших речей. Чому з вами це так важко?». Коли я вже збиралася розлютитися і насварити їх, я раптом згадала Божі слова: «Ставлення Бога до людства – це ставлення, яке людям слід прийняти у своєму поводженні одне з одним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). Я подумала про те, що вони були новонаверненими, а дехто щойно почав підготовку. Було цілком нормально, що вони не могли одразу збагнути принципи. До того ж коли спілкуєшся через листи, неминуче, що деякі речі будуть висловлені нечітко, а щось важко буде зрозуміти. Я молилася Богові та шукала, як допомогти їм навчитися виконувати роботу. Саме тоді я випадково прочитала уривок із Божих слів: «Ти мусиш виконувати зобов’язання, які тобі слід виконувати; ти мусиш враховувати церкви, якими керують ті, хто є відносно слабким і має відносно низьку працездатність. Лідери та працівники мусять приділяти особливу увагу й забезпечувати особливе наставництво в цих питаннях. Що означає особливе наставництво? Окрім бесіди про істину, ти також мусиш надавати конкретніші й детальніші вказівки та допомогу, що вимагає більше зусиль у плані спілкування. Якщо ти поясниш їм роботу, а вони однаково не зрозуміють і не знатимуть, як її реалізувати, або навіть якщо вони зрозуміють її доктринально й, здається, знатимуть, як її реалізувати, але ти досі не впевнений і трохи занепокоєний тим, як пройде фактична реалізація, то що тоді тобі робити? Тобі потрібно особисто заглибитися в місцеву церкву, щоб наставляти їх і реалізовувати завдання разом із ними. Розповідай їм принципи, водночас запроваджуючи конкретні упорядкування щодо завдань, які потрібно виконати згідно з вимогами упорядкувань роботи, наприклад, що робити спочатку, а що потім, і як належно розподілити людей, – усе це слід організувати в належний спосіб. Це і є практичне наставництво їх у роботі, на відміну від простого вигукування гасел чи роздавання випадкових наказів і повчання їх якимись доктринами, а потім вважання своєї роботи виконаною, – це не прояв виконання конкретної роботи, а вигукування гасел і помикання людьми не є зобов’язаннями лідерів і працівників. Лише коли лідери чи куратори місцевої церкви зможуть узяти на себе роботу, і робота стане на правильний шлях, і в основному не буде серйозних проблем, лише тоді лідер чи працівник може піти» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (10)). Я подумала про те, що, зрештою, вони – новонавернені. У них було поверхневе розуміння істини, і вони не розумілися на принципах, тож їм і справді було нелегко все зрозуміти, коли я лише розповіла їм про робочу процедуру. Пізніше ми з моєю напарницею практично проаналізували для них проблеми в кожному робочому пункті. Ми побесідували про принципи щодо різних проблем і вказали шляхи їх розв’язання. Попрацювавши так разом певний час, усі вони знайшли напрям і шлях у своїх обов’язках. Побачивши такий результат, я була дуже рада. Я усвідомила: якщо ти ставишся до людей згідно з принципами й справді наставляєш братів і сестер, як виконувати їхню роботу, на душі стає спокійно.

Завдяки своєму досвіду в цей період я здобула певне розуміння власного зарозумілого характеру, а також краще зрозуміла принципи того, як ставитися до людей. Хоча іноді я досі відчуваю бажання виявити запальність, коли бачу братів і сестер із низьким рівнем або тих, хто робить усе повільно, я можу вчасно помолитися Богові й поставитися до них згідно з принципом. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, я відчуваю більше спокою на душі.