Лу Ї, Китай

У травні 2023 року я розробляла постери в церкві. Лідерка помітила, що я маю непогані навички, і підвищила мене до лідерки команди. Те, що лідерка так вірила в мене, дуже мене тішило. Але я мала й певні побоювання. Раніше я була просто учасницею команди, і те, що мені бракувало навичок, не було великою проблемою, але тепер, коли я стала лідеркою команди, вимоги стали вищими. Чи відповідатиме мій нинішній рівень цим вимогам? Мені було б так соромно, якби я не впоралася з роботою і мене відсторонили! Поки я не була лідеркою команди, у братів і сестер складалося про мене непогане враження. Але якби вони дізналися про мій справжній рівень, чи не подумали б вони, що я просто створюю видимість і не маю справжнього таланту? Хіба це не зруйнувало б їхнє добре враження про мене? Саме тоді лідерка вказала на деякі проблеми з розробленим мною постером до фільму. Мені стало дуже соромно, і я хвилювалася, що вона про мене подумає. Чи не подумає вона, що мої навички занадто слабкі, щоб давати вказівки й здійснювати нагляд? Маючи це на думці, я знайшла компроміс. Під час обговорення проблем я вирішила не висловлювати свою думку першою, а дозволяти спершу говорити іншим. Якщо всі будуть згодні, я просто підтакуватиму, а якщо ні – відповідатиму туманно. Таким чином, навіть якщо стануться помилки, мої недоліки не будуть розвінчані, і я не втрачу обличчя. Одного разу ми обговорювали дизайн. Мені здалося, що там були певні проблеми з композицією, але я не була впевнена. Я боялася, що помилюся і на мене дивитимуться зверхньо, тому не проявляла ініціативи в бесіді. Пізніше, коли лідерка запитала мою думку, я занервувала, але зовні зберігала спокійний вигляд. Я сказала: «Моя думка така ж, як і в усіх, інших проблем я не бачу». Лідерка кивнула й більше нічого не сказала. Згадуючи це, я усвідомлюю, що навіть не могла сказати: «Я не розумію, мені незрозуміле це питання». Я трохи засмутилася, але не стала над цим довго замислюватися.

Наступного дня ми з лідеркою обговорювали план дизайну. Я трохи нервувала. Я довго дивилася на дизайн, але не наважувалася висловити свою думку. Я боялася: що подумає про мене лідерка, якщо я помилюся? Іншого разу я помітила проблеми з дизайном, але не знала, як їх розв’язати. Я хотіла сказати чесно, але хвилювалася: що лідерка подумає про мене, якщо я заговорю? Чи не здивується вона, чому я не можу виправити таку просту проблему? Чи не подумає, що мені так бракує навичок? Маючи це на думці, я не сказала правди. Я вдала, що глибоко замислилася, і сказала лідерці: «Мені потрібно більше часу, щоб обдумати цей дизайн. Чому б тобі спершу не сказати свою думку?». Лідерка поділилася своїми думками на основі принципів і запитала мою думку. Я відчула, ніби земля йде з-під ніг. Я хотіла бути чесною, але мій рот ніби заціпило. Зрештою я сказала: «Я думала точно так само». Сказавши це, мені стало так неприємно, ніби проковтнула мертву муху. Було ж очевидно, що я не знала, як правильно змінити цей дизайн, але вдавала, що знаю, щоб показати, що я компетентна й можу проаналізувати проблему. Хіба ж я не намагалася просто обманути й обдурити людей? Я відчувала справжній розпач. Наприкінці дня я почувалася виснаженою й нічого не здобула.

Під час духовних роздумів я задумалася: «Перегляд дизайну разом із лідеркою міг би стати шансом покращити мої навички. Це ж добре, але чому я відчуваю таку втому замість свободи?». Потім я прочитала такі Божі слова: «Перебувати на належному місці створеної істоти й бути звичайною людиною – чи легко це робити? (Це не легко.) У чому полягає складність? Складність полягає в тому, що люди завжди вважають, що на їхні голови покладено багато німбів і титулів. Також вони надають собі ідентичності й статусу видатних осіб і надлюдей і беруть участь у всіх тих удаваних і хибних практиках і показухах. Якщо ти цього не відпускаєш і завжди дозволяєш цьому контролювати й обмежувати твої слова й учинки, тоді тобі буде тяжко ввійти в реальність Божого слова. Буде тяжко припинити тривожитися про рішення щодо того, що ти не розумієш, і частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце. Ти не зможеш це робити. Ти не зможеш приходити до Бога саме тому, що твій статус, титули, ідентичність тощо є хибними й несправжніми, тому що вони йдуть урозріз із Божими словами й суперечать їм, тому що ці речі зв’язують тебе. Що дають тобі всі ці речі? Вони допомагають тобі добре маскуватися, вдавати розуміння, вдавати, що ти кмітливий, вдавати із себе видатну особу, вдавати із себе знаменитість, прикидатися вмілим, прикидатися мудрим і навіть прикидатися, ніби ти все знаєш, все вмієш і все можеш зробити. Усе це лише для того, аби інші поклонялися тобі й захоплювалися тобою. Вони приходитимуть до тебе зі всіма своїми проблемами, покладаючись і рівняючись на тебе. Отож ти ніби ставиш себе самого на вогонь, щоб підсмажити. Скажи Мені, чи добрі відчуття від смаження на вогні? (Ні.) Ти не розумієш, але не наважуєшся сказати, що ти не розумієш. Ти не можеш розпізнати, але не наважуєшся сказати, що ти не можеш розпізнати. Очевидно, що ти помилився, але не наважуєшся це визнати. Твоє серце болить, але ти не наважуєшся сказати: “Цього разу це дійсно моя провина, я в боргу перед Богом і перед своїми братами й сестрами. Я спричинив такі величезні збитки для Божого дому, але не маю мужності постати перед усіма й це визнати”. Чому ти не наважуєшся говорити? Ти вважаєш: “Мені потрібно жити відповідно до репутації та німбу, якими мене наділили мої брати й сестри, я не можу зрадити велику повагу й довіру, які вони до мене мають, а палкі очікування, які вони плекають щодо мене вже багато років, і поготів. Отож я мушу й далі вдавати”. На що схоже таке маскування? Ти успішно зробив із себе видатну особу й надлюдину. Брати й сестри хочуть прийти до тебе, щоб запитати, проконсультуватися й навіть попросити твоєї поради щодо якихось проблем, з якими вони зіткнулися. Здається, що вони навіть не можуть без тебе жити. Але хіба твоє серце не болить?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Божі слова розвінчали мій справжній стан. Під час обговорення планів дизайну з лідеркою я ніколи не почувалася вільною. Головна причина полягала в тому, що моя природа була справді зарозумілою. Я не дозволяла собі помилятися, а тим паче – чогось не розуміти чи не вміти. Я сама себе мучила, наче смажилася на вогні. Відколи мене підвищили до лідерки команди, ця лідерка мала про мене добре враження і цінувала мене. Тому я хвилювалася: якщо в моїй роботі розвінчають надто багато недоліків, це вплине на те, що про мене подумають інші. Зокрема, після тих проблем із моїм постером до фільму я стала ще обережнішою. Я дозволяла іншим висловлюватися першими, щоб уникнути розвінчання занадто багатьох власних проблем. Коли ми з лідеркою переглядали дизайни, я бачила певні проблеми, але, боячись помилитися, не говорила правди. Іноді я взагалі не уявляла, як їх виправити. Але щоб лідерка не дивилася на мене зверхньо, я вдавала, що все знаю, просто підтакувала їй і казала, що думаю так само. Я просто створювала видимість. Я відверто обманювала. Я навіть не наважувалася сказати: «Я не розумію, мені це не зрозуміло». Я постійно приховувала свої недоліки, щоб зберегти обличчя. Я занадто сильно переймалася власною репутацією й статусом! Правда в тім, що оскільки я тільки почала вправлятися, робити помилки було цілком нормально. Усі чудово бачили мій справжній ступінь навичок, тож і приховувати його не було сенсу. Навіть якби брати й сестри побачили мої недоліки, вони б не дивилися на мене зверхньо – вони б мені допомогли. Але я вперто вдавала, ніби я все знаю й усе вмію. Я щосили намагалася приховати свої вади та недоліки. Якою ж дурною й нерозумною я була! Я постійно приховувала своє справжнє обличчя й не могла бути чесною з людьми. Жити так – це бути вкрай лицемірною, слизькою й лукавою!

Пізніше я прочитала інші Божі слова: «Незалежно від контексту, хоч би який обов’язок виконували антихристи, вони намагатимуться справити враження, що вони не слабкі, що вони завжди сильні, сповнені віри й ніколи не бувають негативними, щоб люди ніколи не побачили їхнього справжнього духовного зросту чи справжнього ставлення до Бога. … Якщо трапляється щось серйозне, і хтось запитує про їхнє розуміння події, вони неохоче висловлюють свої погляди, натомість дозволяючи іншим говорити першими. Їхня стриманість має свої причини: або не те щоб вони не мали якогось погляду, але вони бояться, що їхній погляд помилковий, що якщо вони висловлять його вголос, інші його спростують, змусивши їх осоромитися, і тому вони його не висловлюють; або вони не мають погляду і, будучи не в змозі чітко збагнути справу, не наважуються говорити довільно, боячись, що люди сміятимуться з їхньої помилки, – тому мовчання є їхнім єдиним вибором. Коротко кажучи, вони не квапляться висловлювати свої погляди, бо бояться викрити, ким вони є, дозволити людям побачити, що вони вбогі й жалюгідні, що вплине на їхній образ в очах інших. Тож після того, як усі інші закінчать бесідувати про свої погляди, думки та знання, вони хапаються за якісь більш піднесені, більш обґрунтовані твердження, які видають за власні погляди й розуміння. Вони їх підсумовують і бесідують про них з усіма, здобуваючи тим самим високий статус у серцях інших. Антихристи надзвичайно лукаві: коли настає час висловити позицію, вони ніколи не відкриваються, і не показують іншим свій справжній стан, і не дають людям знати, що вони насправді думають, який у них рівень, яка в них людськість, які в них здібності до розуміння, і чи мають вони істинне знання істини. І тому, вихваляючись і вдаючи із себе духовну й досконалу людину, вони водночас щосили намагаються приховати своє справжнє обличчя та реальний духовний зріст. Вони ніколи не виявляють своїх слабкостей братам і сестрам і ніколи не намагаються пізнати власні вади й недоліки; натомість вони щосили намагаються їх приховати» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина десята). Із Божих слів я зрозуміла, що антихристи, незалежно від обов’язку, який виконують, чи ситуації, в якій опиняються, ніколи не поспішають висловлювати власну думку, коли з ними щось трапляється. Вони не дозволяють іншим дізнатися ні про свій справжній стан, ні про свій рівень чи людськість, боячись розвінчання своїх слабкостей. Щоб приховати свої недоліки, вони навіть видають чужі влучні пропозиції й ідеї за свої. Вони підсумовують і подають їх так, ніби самі до цього додумалися. Так вони змушують інших помилково вважати, що мають проникливість і рівень, досягаючи своєї мети – здобути захоплення і поклоніння інших. Порівнюючи це із собою, я побачила, що моя поведінка була точнісінько такою ж, як в антихриста! Коли ми з лідеркою обговорювали план дизайну, я боялася, що вона знецінить мої професійні навички. Тому, висловлюючи свою думку, я навмисне говорила туманно, вдавала, що все розумію, і просто підтакувала їй. Я вдавала, що поділяю думку лідерки, і так ховала свої недоліки. Озираючись назад, я зрозуміла, що завжди так виконувала свій обов’язок: щоб захистити свій імідж і статус у серцях людей, я нізащо не хотіла, щоб інші побачили мої вади й недоліки. Деякі очевидні проблеми можна було б швидко розв’язати, просто побесідувавши з кимось обізнаним. Але я вважала, що прохання про допомогу виставить мене некомпетентною й неповноцінною. Тому я воліла нишком шукати матеріали й самотужки в усьому розбиратися, замість того, щоб спитати поради в інших. Це призводило до низької ефективності роботи та затримок в інших завданнях. Я завжди хотіла здаватися тією, хто все знає й усе вміє, створюючи видимість для інших. Хіба ж я не вводила людей в оману? Антихристи завжди так приховують себе й маскуються. Вони обманюють і вводять людей в оману, приховуючи свій справжній духовний зріст, і приводять людей до себе. Чим же моя поведінка відрізнялася від поведінки антихриста? Те, що я виявляла, було характером антихриста! Це усвідомлення мене налякало. Я зрозуміла, що якщо я не змінюся, то буду викрита й відсіяна. Я швидко помолилася Богові, бажаючи покаятися й змінитися. Я більше не хотіла маскуватися та обманювати інших заради захисту власної гордості й іміджу.

Пізніше я почала шукати шлях практики для розв’язання своїх проблем. Я прочитала такі Божі слова: «Хоч перед якими проблемами ти постаєш, ти мусиш шукати істину для їхнього розв’язання, тобі категорично не можна маскуватися чи створювати в інших хибне враження про себе. Чи то твої недоліки, чи то твої нестачі, чи то твої вади, чи то твої розбещені характери – ти мусиш розкритися й бесідувати про всі ці речі. Не тримай їх у таємниці. Навчитися розкриватися – це перший крок до життя-входження, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Щойно ти подолаєш цю перешкоду, увійти в істину буде легко. Коли ти зробиш цей крок, що це означатиме? Це означатиме, що ти розкриваєш своє серце, оголюєш і відкриваєш кожну частину себе – чи то хорошу, чи то погану, позитивну чи негативну – і проливаєш на неї світло, щоб її бачили інші люди й бачив Бог, нічого не приховуючи й не ховаючи від Бога, не застосовуючи жодних маскувань, лукавства чи обману щодо Бога, і будучи так само відвертим з іншими людьми. Так ти житимеш у світлі; не лише Бог проникливо спостерігатиме за тобою, а й інші люди також бачитимуть, що у твоїх діях є принципи та прозорість. Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже розслабленим, вільним від обмежень і болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Зі слів Бога я знайшла шлях практики. Коли виконуєш обов’язок і стикаєшся з якоюсь справою, яку не можеш зрозуміти чи розв’язати, слід більше відкриватися, шукати допомоги в інших і бути чесною людиною. Слід бути справжньою й не захищати власну репутацію. Так можна відповідати Божим намірам і досягати прогресу. Але я думала лише про свою гордість, і постійно приховувала свої недоліки та маскувалася. Я не думала ані про те, наскільки добре виконується робота, ані про те, як покращити свої професійні навички. До того моменту я не засвоїла принципів, мої навички не покращилися, і я не виконувала свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту. Який був сенс просто намагатися зберегти свою гордість? Якби я дотримувалася Божих вимог і діяла як чесна людина, то, хоча моя репутація і трохи постраждала б, мої навички могли б покращитися, я могла б краще виконувати свої обов’язки, і Бог був би задоволений. Хіба так не було б набагато краще? Думаючи про це, я помолилася Богові, бажаючи покаятися. Пізніше, спілкуючись із усіма, я більше не приховувала, коли чогось не розуміла, і активно виносила свої запитання на обговорення групи. Практикуючи так, я відчула себе вільною й дещо перейняла від інших.

Після цього я шукала відповіді, запитуючи себе: «Чому після підвищення до лідерки команди я не могла правильно сприймати свої недоліки? Які хибні погляди керували мною?». Під час пошуку я прочитала Божі слова: «Коли брати й сестри обирають когось лідером або дім Божий просуває людину для виконання певної роботи чи обов’язку, це не означає, що така людина має особливий статус чи позицію, або що істини, які вона розуміє, глибші й численніші, ніж в інших людей, – і це тим більше не означає, що така людина здатна коритися Богові й не зрадить Його. Безумовно, це також не означає, що така людина знає Бога й боїться Бога. Насправді вона нічого цього не набула. Підвищення й зрощування – це просто підвищення й зрощування в прямому розумінні, і вони не рівноцінні тому, що завчасно призначено Богом та що Він вважає достойним. … Отже, у чому полягають мета й значення просування та зрощування людини? Справа в тому, що цю людину просувають окремо, щоб вона практикувала, щоб її особливо поливали та готували, і так давали їй змогу зрозуміти істини-принципи, а також принципи, засоби й методи виконання різних справ і розв’язання різноманітних проблем, а ще те, як поводитися з різними типами середовищ і людей, з якими вона стикається, відповідно до Божих намірів і так, щоб захищати інтереси Божого дому. Судячи з цих пунктів, чи є талановиті люди, яких просуває та зрощує Божий дім, достатньо спроможними брати на себе роботу та добре виконувати свій обов’язок протягом періоду просування та зрощування або до нього? Звісно, ні. Отже, неминуче, що протягом періоду зрощування ці люди зазнають обтинання, суду й кари, розвінчування і навіть відсторонення; це нормально, це і є підготовка та зрощування» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Зі слів Бога я усвідомила, що коли Божий дім підвищує й зрощує когось, це не означає, що ця людина вже розуміє істину та має реальність або повністю засвоїла принципи. Підвищення – це просто можливість для підготовки, і воно вимагає від людей правильного погляду на власні недоліки. Я ж була надто високої думки про себе, вважаючи, що підвищення до лідерки команди означає, що я повинна мати вищий рівень, кращі навички та інші подібні якості, ніж решта. Я поставила себе на п’єдестал, і, щоб інші не розкусили мене, маскувалася та приховувала себе, використовувала всілякі хитрощі, аби сховати свої вади, навіть висловлюючи думку, я все занадто ускладнювала. Я не була відкритою у спілкуванні з іншими і так себе стримувала, що зрештою виснажилася. Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що підвищення до лідерки команди було лише можливістю для підготовки. Ці обставини спонукали мене прагнути істини й виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Мати недоліки та відхилення під час виконання обов’язку було нормально. Я могла використати ці можливості, щоб заповнити свої прогалини, аби через досвід зрозуміти більше істин, засвоїти більше принципів і поступово виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту. У майбутньому мені слід правильно дивитися на свої недоліки, вчитися бути скромною й докладати більше зусиль для вивчення принципів і навичок. Це було те, чого я мала прагнути й у що входити.

Одного разу лідерка скеровувала нас щодо роботи й попросила висловити нашу думку про декораційне тло. Я почула, що думки двох сестер, з якими я співпрацювала, відрізнялися від моєї, і подумала: «Думки цих двох сестер збігаються. Якщо виявиться, що я помиляюся, буде вкрай соромно. Чи не подумають вони, що мені так бракує рівня й смаку?». Із цією думкою я завагалася і подумала: «Можливо, мені варто просто погодитися із сестрами, щоб не було соромно, якщо я помилюся». Але тієї миті я згадала Божі слова, які читала раніше: «Хоч перед якими проблемами ти постаєш, ти мусиш шукати істину для їхнього розв’язання, тобі категорично не можна маскуватися чи створювати в інших хибне враження про себе. Чи то твої недоліки, чи то твої нестачі, чи то твої вади, чи то твої розбещені характери – ти мусиш розкритися й бесідувати про всі ці речі. Не тримай їх у таємниці. … Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже розслабленим, вільним від обмежень і болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені шлях практики. Незалежно від того, правильна чи хибна твоя думка, якщо є щось незрозуміле, слід порушити це питання, щоб пошукати й побесідувати. Саме це означає бути відповідальним щодо свого обов’язку. Ця думка просвітила моє серце, і я помолилася Богові, бажаючи відкинути свою гордість і сказати правду. На мій подив, лідерка погодилася з моєю думкою і дала нам деякі вказівки щодо внесення змін. Вислухавши її, я все зрозуміла краще. Я відчула, що коли я не захищаю свою гордість і не приховую себе, а говорю чесно і правдиво, це приносить мир і спокій у моє серце.

Тепер я більше не була скована своєю гордістю й могла відкрито та просто обговорювати з братами й сестрами питання, які мені були незрозумілі. Коли лідерка вказувала на мої проблеми, я могла їх прийняти, правильно дивитися на свої недоліки й шукати відповідні принципи та професійні знання для вивчення. Через деякий час я досягла певного прогресу у своїх технічних навичках і робила менше помилок під час виконання обов’язків. Завдяки цьому досвіду я щиро усвідомила, що Бог благословляє чесних людей і має відразу до лукавих і що визнавати свої вади й недоліки та практикувати чесність – зовсім не соромно, і таке практикування приносить мир і спокій у моє серце.