Чжен Ї, Китай

Я народився в бідній сім’ї. Мої простодушні та щирі батьки годували нас, працюючи на землі. У дитинстві я бачив заможних людей у селі. Вони добре їли й одягалися та отримували захоплення й підтримку інших. Я їм заздрив. Мені здавалося, що гроші – це все. Я навіть уві сні мріяв заробити купу грошей. Я потай дав собі слово: у майбутньому я розбагатію й житиму краще за інших.

Після одруження, щоб швидше здійснити свою мрію, я сам поїхав до міста працювати муляром. Кілька років я працював понаднормово, але майже нічого не заощадив. Я почав міркувати: навіть якщо все життя так важко гарувати, мої мрії ніколи не здійсняться. Усе обміркувавши, я вирішив стати підрядником і відкрив власну будівельну справу. Позичив гроші в родичів і друзів, купив ділянку в місті та звів будинок. Щоб швидко отримувати контракти й заробляти, я через зв’язки та подарунки здобув проєкт від будівельної компанії. Щоб усе було зроблено якісно, я щодня із самого ранку наглядав за будівництвом, часто залишаючись без сніданку, а ввечері, коли робітники йшли, усе перевіряв. Усе неякісне – зносили, і люди переробляли це понаднормово. Зрештою керівництво компанії мені довірилось, і я отримав субпідрядні проєкти. За два роки я заробив грошей, віддав борги та зробив ремонт удома. Моє серце сповнювала невимовна радість. На Місячний Новий рік до нас прийшли святкувати родичі та друзі. Хтось усміхався й казав: «Шефе, ми прийшли привітати тебе з Новим роком! Бажаємо ще більших успіхів і процвітання бізнесу!». Інші тиснули мені руку: «Ми всі покладаємося на тебе, щоб заробляти гроші!». Тієї миті мені подобалося бути в центрі уваги, оточеним захопленням. Я подумав: «Як же добре мати гроші. З грошима люди тобою захоплюються, поважають тебе, і ти живеш краще за інших». Від цих думок мені ставало дуже приємно. Щоб заробити ще більше, я брав усе більше будівельних проєктів і гарував від зорі до зорі, не знаючи втоми. Згодом я втратив сон: усе хвилювався, що робітники можуть впасти з риштувань, станеться нещасний випадок і це завдасть мені величезних збитків. Щодня я відчував цей тягар. Часто температурив, застуджувався, страждав від запаморочень. При зрості метр сімдесят три я важив лише п’ятдесят чотири кілограми, ледве говорив і міг заснути навіть стоячи. Мені дуже хотілося відпочити. Але якби я не брав будівельні проєкти, я не заробляв би грошей і не викликав би захоплення інших. Тож я мусив збиратися із силами та працювати далі. Заробляючи все більше, я відчував, що всі ці страждання й виснаження того варті. Саме тоді, коли моя будівельна справа процвітала, моя дружина працювала на риштуванні на третьому поверсі, пораючись зі стіною, випадково зачепила дошку й упала на перший поверх. Вона одразу втратила свідомість. Її терміново доставили до лікарні. Після понад години реанімації її стан стабілізувався, і вона прийшла до тями. Їй знадобилося більше місяця, щоб відновитися й виписатися з лікарні.

Згодом моя старша сестра дізналася про виписку дружини та приїхала нас провідати. Вона проповідувала нам Божу роботу останніх днів. Пам’ятаю, тоді мене дуже зворушили деякі Божі слова. Всемогутній Бог говорить: «З тієї миті, як ти з плачем приходиш у цей світ, ти починаєш виконувати свої обов’язки. Заради Божого плану та призначення ти граєш свою роль і вирушаєш у свою життєву путь. Яким би не було твоє походження, яка би путь перед тобою не лежала, у будь-якому разі ніхто не може уникнути влаштувань і упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу. Відколи на початку виникло людство, Бог завжди виконував Свою роботу саме так, управляючи всесвітом і скеровуючи закони змін усього сущого та траєкторію його руху. Подібно до всього сущого, людина тихо й несвідомо живиться солодкістю, дощем і росою від Бога; подібно до всього сущого, людина несвідомо живе під улаштуванням руки Божої. Серце і дух людини – у Божих руках, і все її життя перебуває під пильним поглядом Бога. Незалежно від того, віриш ти в усе це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде зміщуватись, змінюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Читаючи Божі слова, я зрозумів, що доля кожної людини – у Божих руках. Те, що моя дружина впала з третього поверху й вижила – це не удача, а Божий захист. Я подумав про нещасні випадки на будівельних майданчиках інших підрядників. Деякі робітники падали з риштувань третього поверху, і їх не могли врятувати навіть у лікарні. Інші падали з риштувань другого чи першого поверху й гинули на місці. Хіба все це не є свідченням того, про що сказав Бог: «Ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу»? Сьогодні те, що моя старша сестра проповідувала нам Євангеліє, теж було влаштовано й упорядковано Богом. Завдяки її бесіді я дізнався, що люди й усе суще були створені Богом. Бог здійснив три етапи роботи, щоб спасти людство, ведучи й забезпечуючи його дотепер. Робота в останні дні – це фінальний етап Божої роботи зі спасіння людства, і для людей це рідкісна можливість бути спасенними. Ми можемо мати добру долю, лише якщо віритимемо в Бога й поклонятимемося перед Ним. Ми з дружиною з радістю прийняли Боже Євангеліє останніх днів і відтоді активно відвідували зібрання. На зібраннях брати й сестри бесідували про Божі слова. Я зрозумів деякі істини, від чого на серці стало так мирно й спокійно, а той гнітючий тягар, який я відчував раніше, зник.

Згодом лідер побачив, що я активно беру участь у зібраннях, і захотів призначити мене лідером групи, щоб я поливав трьох новонавернених. Але я трохи вагався, бо вдень керував будівництвом, а ввечері мусив рахувати відпрацьований час і вести бухгалтерію. Де мені було знайти час на полив новонавернених? Я не хотів виконувати цей обов’язок. Однак я відчув докори сумління: коли я тільки увірував у Бога та був дуже зайнятий на будівництві, брати й сестри бачили, що вдень у мене немає часу на зібрання. Тому вони приходили поливати й підтримувати мене вечорами, допомагаючи зрозуміти істину через бесіди про Божі слова. Тепер, коли в церкві стало більше новонавернених, а поливальників бракувало, я теж мав би зробити свій внесок. Подумавши про це, я помолився Богу, просячи Його спрямувати й просвітити мене, щоб я зробив правильний вибір. Я прочитав такі Божі слова: «Дозвольте Мені сказати вам одне: виконання людиною свого обов’язку – це те, що вона повинна робити, і якщо вона не виконує свій обов’язок, то це її бунтарство. Саме в процесі виконання свого обов’язку людина поступово змінюється, і саме завдяки цьому процесу вона демонструє свою вірність. Тож, що більше ти виконуєш свій обов’язок, то більше істин ти зможеш здобувати й тим більш практичним стане твоє вираження» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що для створеної істоти виконувати свій обов’язок – це абсолютно природно й виправдано, адже наше життя походить від Бога, і все, що ми маємо, даровано Ним. Виконання обов’язку – це невід’ємна відповідальність і зобов’язання для кожного з нас. Якби я не прийняв цей обов’язок, у мене б справді не було совісті. До того ж, поливати новонавернених потрібно було лише двічі на тиждень вечорами, тож це не дуже завадило б моїй роботі на будівництві. Усвідомивши це, я погодився прийняти цей обов’язок. Іноді, коли я не міг позбавити новонавернених їхніх станів чи уявлень, я молився до Бога й шукав у Нього. Читаючи Божі слова, я непомітно для себе зрозумів деякі істини. Новонавернені позбувалися своїх станів і уявлень, а моє розуміння істини видінь стало чіткішим, тож я почав активніше виконувати свій обов’язок. Я відчув, що через виконання обов’язку я міг отримати просвітлення й керівництво Святого Духа, зрозуміти більше істин і здобути відчуття спокою та легкості на серці.

Згодом, коли брати й сестри побачили моє палке прагнення, вони обрали мене євангельським дияконом. Я був дуже радий, адже розумів: те, що цей обов’язок доручили мені, було виявом Божої любові. Я хотів цінувати це й добре виконувати свій обов’язок. Однак на серці було трохи тривожно. Після стількох зусиль мій будівельний бізнес значно розширився, і його прибутковість, швидше за все, тільки зростала б. Якщо я погоджуся стати євангельським дияконом, у мене точно залишиться менше сил на управління будівництвом, а отже, мої заробітки суттєво впадуть. Я опинився перед нелегким вибором. А тоді згадав, що робота останніх днів – це остання Божа робота зі спасіння людства. Якщо я зосереджуся лише на зароблянні грошей і нехтуватиму своїм обов’язком, як я зможу здобути істину? Тож я помолився Богу й попросив Його вести мене в пошуку істини та усуненні моїх власних труднощів. Я прочитав уривок Божих слів: «Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою відданість Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людству, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати певний обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Прочитавши Божі слова, я був глибоко зворушений. Заради спокути людства Бог спершу втілився й був розп’ятий за людей, щоб простити їм гріхи. В останні дні Бог знову втілився, щоб висловити всі істини, необхідні для повного спасіння людства. Він чітко й детально бесідує про ці істини, щоб допомогти нам краще зрозуміти їх, здобути істину та отримати спасіння. Усе, що робить Бог – це заради нас. То чому ж я не міг виконувати свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов? Я зовсім не рахувався з Божими намірами і, хвилюючись, що цей обов’язок вплине на мої доходи, хотів відмовитися. Я думав лише про те, як заробити гроші, і зовсім не дбав про свій обов’язок – я був справді егоїстичним і ницим! Коли брати й сестри обрали мене євангельським дияконом, цей обов’язок прийшов до мене від Бога. Це моя відповідальність і зобов’язання, тож я мав прийняти його й скоритися. Якби я відмовився, то був би не вартий називатися людиною. Я втратив би можливість здобути істину та зрештою був би відсіяний. Хоч я й не міг одразу позбутися своєї прив’язаності до грошей, я хотів діяти згідно з Божими словами й прийняти цей обов’язок, докладаючи всіх зусиль, щоб добре його виконувати.

Спочатку мені вдавалося знаходити час для зібрань, де ми з братами та сестрами вчилися проповідувати Євангеліє й свідчити про Бога. Однак, беручи дедалі більше будівельних проєктів, я зрозумів, що жертвую часом, призначеним для зібрань і виконання свого обов’язку. Одного разу власник ділянки замовив мені чотири триповерхові будинки та кілька субпідрядних проєктів. Я вагався: проєкт був великий, а в мене ще залишався один незавершений об’єкт, яким треба було керувати. Якщо я погоджуся, часу на мій обов’язок і зібрання залишиться ще менше. Я спробував домовитися з власником про перенесення початку робіт, але він не погодився. Я відчув тиск, бо якби ми не почали вчасно, підписані контракти стали б недійсними. Я б не лише не заробив, а й мусив би виплатити компенсацію, і моя репутація постраждала б. Хто довірить мені проєкти в майбутньому, якщо я не виконуватиму своїх зобов’язань? Чи зміг би я ще заробляти гроші без проєктів? З цими тривогами я зрештою пристав на вимоги власника та з головою поринув у нове будівництво. Іноді, коли на будівництві виникало багато проблем, я зранку перед виходом лише побіжно переглядав Божі слова. Це не тільки порушувало моє нормальне духовне життя, а й не залишало часу відстежувати євангельську роботу. Тоді, не бачачи результатів у євангельській роботі, я відчував докори сумління. У серці я дав собі слово: хоч би яким зайнятим я був на будівництві, я відвідуватиму зібрання й виконуватиму свій обов’язок.

Одного разу, коли я вже зібрався на зібрання й був у дорозі, раптом задзвонив телефон. На будівництві виникла проблема, яка вимагала моєї негайної присутності. Я завагався: якраз хотів піти на зібрання й побесідувати про євангельську роботу, а тут така проблема. Якщо я поїду розбиратися з цим питанням, то не зможу бути на зібранні – хіба цим я не обманюю Бога? Але що, як я не поїду, і власник поскаржиться? Це може зашкодити моїй репутації й фінансам. Якщо так піде й далі, як я керуватиму будівництвом? Я вирішив, що проблема на будівництві важливіша, і пообіцяв собі знайти час для зібрань та обов’язку пізніше. Тож я поїхав на будівництво. Повернувшись додому ввечері, розмірковуючи про події дня, я відчув докори сумління. Я планував піти на зібрання, але дозволив турботам про гроші завадити виконанню мого обов’язку. У цей період моя зосередженість на будівництві гальмувала просування євангельської роботи, і я зрозумів, що не виконував свій обов’язок як слід. Але якби я відклав будівельні проєкти й перестав заробляти, як би я зміг жити в достатку та повазі? У цьому внутрішньому конфлікті я постав перед Богом і помолився: «Боже, моє серце стривожене. Я знаю, що вірити в Тебе й виконувати свій обов’язок – це абсолютно природно й виправдано, але мені важко відмовитися від грошей. Прошу, спрямуй мене зробити правильний вибір». Після молитви моє серце поступово заспокоїлося. У своєму пошуку я прочитав уривок Божих слів: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав вільно вибрати – і якби Я не засудив вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й неохоче вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопили б гроші, а другою – істину. Тож чи не стало б ваше справжнє обличчя самоочевидним? Вибираючи з-поміж істини й будь-чого, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Багато з вас вагалося між правильним і неправильним, чи не так? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, ви ж не можете не знати про вибір, який зробили! … Кров серця, яку Я віддавав багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім того, що ви покинули Мене та безпорадно змирилися, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Бог розвінчав саме мій стан. Хіба я не був тим, хто однією рукою тримається за гроші, а іншою – за істину? Я проголошував, що готовий виконувати свій обов’язок, аби задовольнити Бога, і в серці дав слово повставати проти плоті та добре виконувати свій обов’язок. Проте, коли мій обов’язок ішов урозріз із фінансовими інтересами, я не міг встояти перед спокусою грошей, слави й вигоди. Я мимоволі йшов на поводі у власних бажань та обирав гроші. Я знав, що цей великий будівельний проєкт потребуватиме більше часу та зусиль і в мене не залишиться часу на мій обов’язок. І все ж я вперто вирішив погодитися, щоб заробити більше грошей і здобути захоплення інших, хоча й знав, що це неправильно. Моє серце було зациклене на заробітках, і я понад місяць нехтував відстеженням євангельської роботи, що призвело до її застою. Я так ставився до обов’язку, даного Богом, і цим справді заборгував перед Ним.

Тоді я замислився: чому я не можу відпустити гроші, хоча чудово знаю, що виконання мого обов’язку приведе до здобуття істини? Пізніше, у своєму пошуку, я прочитав два уривки Божих слів: «Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, аби люди несвідомо приймали його способи й закони виживання, ставили життєві цілі й життєві напрями та здобували життєві жадання. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх життєвих жадань, ці жадання завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим упродовж свого життя женеться будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина, – стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозумів, що коли сатана спокушає людей гнатися за грошима, славою й вигодою, він має на меті розбещувати і контролювати їх, віддаляючи їхні серця від Бога, зрештою заганяючи їх у пастки сатани, з яких вони не можуть вибратися. Щодня я невтомно працював від зорі до зорі на будівництві, щоб заробити гроші. Це було наслідком того, що з дитинства на мене впливали отрути сатани, таких як «Гроші правлять світом» і «Гроші – це ще не все, але без них нічого не можна зробити». Я вірив, що гроші – це все, зокрема й захоплення інших і краще життя. Коли мої будівельні проєкти стали більшими й родичі та друзі мене вихваляли, я ще більше переконався, що багатство може принести людині захоплення. Я зробив прагнення грошей метою свого життя, щодня невтомно гаруючи заради них. Я жив у постійній тривозі та страху, завжди хвилюючись через можливі нещасні випадки на будівництві й наслідки, яких я можу зазнати. На позір здавалося, що я заробляю гроші та здобуваю славу, насолоджуючись визнанням і захопленням, але в душі я почувався пригніченим. Моє тіло страждало, а дружина ледь не втратила життя. І все ж, попри цей досвід, я так і не міг відмовитися від свого прагнення багатства, слави й вигоди. Прийшовши в Божий дім, я зрозумів, що у своїй вірі я повинен прагнути істини. Однак я не зміг розгледіти підступи сатани та мимоволі гнався за славою й вигодою. Як євангельський диякон у церкві, я був зобов’язаний добре виконувати євангельську роботу. Однак, щоб заробити більше грошей, я місяць нехтував відстеженням євангельської роботи, відклавши свій обов’язок. За своєю природою такі дії були рівноцінні обману та зраді Бога. Щодня я був заклопотаний управлінням будівельними проєктами, нехтував духовними роздумами й зібраннями, через що моє серце віддалялося від Бога, а життя зазнавало втрат. Якби я й далі так робив, то врешті-решт утратив би можливість виконувати свій обов’язок і здобути спасіння. Нарешті я зрозумів, що прагнення багатства, слави й вигоди – це недобрий шлях. Це спосіб, яким сатана розбещує людей і шкодить їм, це знаряддя поневолення. Якби я продовжував такі прагнення, то зрештою став би іграшкою в руках сатани, зазнав би від нього шкоди й був би ним поглинутий.

Пізніше я прочитав ще один уривок Божих слів: «Те, що вам потрібно, – це не істина, і не життя, і не принципи поводження, а тим більше не Моя клопітка робота. Натомість ви жадаєте всього, що маєте у плоті: багатства, статусу, сім’ї, шлюбу тощо. Ви абсолютно зневажливо ставитеся до Моїх слів і роботи, тому Я можу підсумувати вашу віру одним словом: поверхова. Ви підете на все, щоб досягти того, чому ви абсолютно віддані, але Я виявив, що ви не робите того ж заради питань, що стосуються вашої віри в Бога. Швидше, ви відносно віддані й відносно ревні. Тому я кажу, що ті, кому не вистачає щирого серця, є невдахами у своїй вірі в Бога. Подумайте добре – чи багато серед вас невдах?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про місце призначення). «Для вас як нормальних людей та людей, які прагнуть любити Бога, увійти до Царства та стати Божими людьми – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не є благословеннішим за вас. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості: ніхто інший на землі не здатний жити життям, що має такі цінність та сенс, які має ваше життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами). Божі слова допомогли мені зрозуміти, що віра в Бога вимагає прагнення істини та належного виконання своїх обов’язків. Виконуючи свої обов’язки й розуміючи істину, ми поступово позбуваємося свого розбещеного характеру й так можемо здобути Боже спасіння. Я згадав, що сказав Господь Ісус: «Кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (Луки 14:33). У період Благодаті Петро не гнався за багатством, славою чи вигодою. Коли Господь Ісус покликав його, він зміг залишити рибальство й піти за Господом. Чого він прагнув – то це лише істини, належного виконання обов’язків створеної істоти, пізнання себе через Божі слова й позбавлення свого розбещеного характеру. Зрештою він дав прекрасне й гучне свідчення про Бога, був удосконалений Ним і прожив змістовне життя. Розмірковуючи над досвідом Петра, я усвідомив, наскільки велике значення має для нас прагнення істини й виконання наших обов’язків. Тепер, коли настали великі катастрофи, якби я й далі тримався за прагнення багатства, слави й вигоди та не прагнув би істини чи не виконував як слід свої обов’язки, було б надто пізно. Урешті-решт я б лише потрапив у великі катастрофи, плачучи та скрегочучи зубами. Я мав наслідувати приклад Петра та прагнути істини. Я не міг ставити заробляння грошей вище за виконання своїх обов’язків. Щоб мати можливість регулярно відвідувати зібрання й виконувати свої обов’язки, я обговорив із дружиною ідею продати всі наші будівельні інструменти комусь іншому й перебиватися підробітками, щоб забезпечити собі прожиття. Спочатку дружина була проти, тож я поділився з нею своїм розумінням і думками за цей час, і вона більше не заперечувала. Пізніше я продав усі інструменти й повністю присвятив себе виконанню своїх обов’язків. Виконуючи свої обов’язки, я відчував роботу та настанови Святого Духа у співпраці з братами й сестрами та почувався звільненим і вільним. Щоразу, коли я виявляв свою розбещеність, я шукав істину, розмірковуючи та намагаючись пізнати свої наміри, а також природу й наслідки своїх дій. Коли я зміг повстати проти себе та практикувати згідно з істинами-принципами, я відчув радість, внутрішній мир і легкість. Завдяки цьому досвіду я здобув практичне розуміння того, яке велике значення має прагнення істини й виконання своїх обов’язків.

Через деякий час, коли я був на підробітках, мій бос сказав мені: «Я знаю, що ти здатен керувати будівельними проєктами. Тут є багато роботи, і вона досить прибуткова. Нумо працювати разом – навпіл. Заробити по кілька сотень тисяч юанів кожному – цілком реально». Почувши слова боса, я трохи завагався й подумав: «Це рідкісна можливість добре заробити. Якщо я займатимуся цим кілька років, то зможу заробити мільйони. Життя стане трохи кращим. Може, погодитися на пропозицію боса?». Але потім у мене майнула інша думка: «Якщо заради грошей я почну керувати проєктами, як я відвідуватиму зібрання й виконуватиму свої обов’язки? Я втрачу шанс здобути істину та Боже спасіння. Хіба це не підступи сатани? Сатана знову намагається спокусити мене грошима, але я не можу попастися на його хитрощі». Тож я відмовив босу. Побачивши мою рішучу налаштованість, бос пішов розчарований.

Завдяки цьому досвіду я усвідомив шкоду й наслідки прагнення багатства, слави й вигоди. Я чітко побачив той факт, що сатана використовує гроші, щоб спокушати й розбещувати людей. Я також зрозумів, що Бог хоче, аби ми прагнули істини, щоб звільнити нас від шкоди сатани й дозволити нам здобути істину та Боже спасіння. Це найбільш змістовна й найцінніша справа. Тепер я можу відкласти роботу та гроші й повністю присвятити себе виконанню своїх обов’язків. Саме завдяки наставництву Божих слів я здобув усе це пізнання й зміг змінитися. Дякувати Богу!