Байхе, Китай

У лютому 2023 року я виконувала свій обов’язок районної лідерки. Одного дня я отримала листа від вищої лідерки, в якому говорилося, що церква Сіньчен зазнала гонінь з боку КПК і поліція вилучила книги з Божими словами із кількох домів, де вони зберігалися. Два інші доми, де зберігалися книги, все ще перебували в небезпеці, тому книги потрібно було терміново перевезти, і нам наказали швидко знайти нові безпечні місця. Тоді я швидко написала церквам, що були під моїм наглядом, і попросила їх надати безпечні місця. Надіславши листа, я раптом подумала: «Якщо я все неправильно упорядкую і братів та сестер схоплять, коли вони перевозитимуть книги, чи не доведеться мені взяти на себе відповідальність за це? Ці книги з Божими словами були надруковані на пожертви для Бога, і якщо поліція конфіскує книги під час перевезення, наслідки будуть серйозними. Мене можуть навіть відсторонити за це». Я згадала про те, як Ма Сяо упивалася перевагами свого статусу лідерки. Вона постійно робила все, як їй заманеться, завжди прагнула, щоб останнє слово було за нею, що призвело до величезних втрат пожертв. Після цього вона навіть уникала відповідальності та зовсім не покаялася, і зрештою її було виключено. Зберігання книг із Божими словами – це серйозна справа. Багато братів і сестер навколо мене були в небезпеці, тому знайти безпечне місце було б важко. Я подумала: «А якщо щось станеться? Невже мене відсіють так само, як Ма Сяо? Але я вже відправила лист, що мені тепер робити? Якби я сказала лідерці, що безпечних місць немає, то питання було б закрите. Що ж, оскільки я вже його написала, хай буде, що буде». За кілька днів лідери церков надіслали листи, у яких повідомляли, що не знайшли жодного відповідного дому для зберігання. Але насправді я знала про три церкви, де ситуація була не настільки критичною, і, якби ми були обережні, то змогли б знайти кілька домівок, щоб тимчасово розмістити книги. Але я не хотіла брати на себе відповідальність за це, тому написала старшій лідерці: «Тут ситуація не добра, і багато домів не є безпечними, краще пошукати сховище в інших церквах».

За кілька днів старша лідерка написала в листі, що в цей критичний момент ми не захистили інтереси Божого дому, і хоча інші церкви також мали труднощі з пошуком безпечних місць, вони молилися Богу, по-справжньому співпрацювали та змогли знайти кілька домів. Вони побачили Боже наставництво. Прочитавши листа, я відчула сором і провину та подумала: «Ми виконуємо той самий обов’язок, але коли інші постають перед труднощами, вони можуть покладатися на Бога, щоб впоратися з роботою, а коли я зіштовхуюся з труднощами, то втікаю й поводжуся як черепаха, яка ховає голову в панцир. Я й справді не можу зрівнятися з ними!» Тож я прийшла до Бога й помолилася: «Боже, у цій життєво важливій справі перевезення книг Твоїх слів я зовсім не рахувалася з інтересами Божого дому та активно не співпрацювала щодо пошуку безпечних місць. Я не з тих людей, які підставляють плече, коли щось іде не так. Якби лідерка не обітнула й не застерегла мене, я б не стала розмірковувати над собою. Я була такою байдужою!»

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, який допоміг мені нарешті зрозуміти дещо про себе: Всемогутній Бог говорить: «Деякі люди бояться брати на себе відповідальність під час виконання своїх обов’язків. Якщо церква дає їм якусь роботу, вони спочатку подумають, чи змушує їх ця робота брати на себе відповідальність, і якщо так, то вони за неї не візьмуться. Ось на яких умовах вони виконують обов’язок: по-перше, це має бути проста робота; по-друге, вона не повинна напружувати чи втомлювати; по-третє, що б вони не робили, вони не беруть на себе жодної відповідальності. Це єдиний вид обов’язку, який вони на себе беруть. Що це за людина? Хіба ця людина не слизька й брехлива? Вона не хоче брати на себе навіть найменшу відповідальність. Вона навіть боїться, що листя, яке падає з дерев, проломить їй череп. Який обов’язок може виконувати така людина? Яка з неї може бути користь у Божому домі? Робота Божого дому пов’язана з роботою боротьби із сатаною, а також із поширенням Євангелія Царства. Який обов’язок не тягне за собою відповідальність? Чи згодні ви з тим, що бути керівником – значить брати на себе відповідальність? Хіба у нього не більші обов’язки, і хіба він не повинен брати на себе ще більшу відповідальність? Незалежно від того, чи ти проповідуєш Євангеліє, чи свідчиш, працюєш над відео тощо – яку б роботу ти не виконував, якщо вона стосується істини-принципів, вона передбачає певні обов’язки. Якщо виконання твого обов’язку буде безпринципним, це вплине на роботу Божого дому, а якщо ти боїшся брати на себе відповідальність, то ти не можеш виконати жодного обов’язку. Чи є людина, яка боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, боягузом, чи у такої людини проблема з характером? Ти маєш бути спроможним бачити різницю. Справа в тому, що це не проблема боягузтва. Якби така людина прагнула до багатства або робила щось на свою користь, як вона могла б бути такою сміливою? Такі люди готові піти на будь-який ризик. Але коли вони роблять щось для церкви, для дому Божого, вони взагалі нічим не ризикують. Такі люди егоїстичні й підлі, найвіроломніші з усіх. Той, хто не бере на себе відповідальність у виконанні обов’язку, не є анінайменшою мірою щирим перед Богом, не кажучи вже про його відданість. Яка людина наважується брати на себе відповідальність? Якій людині вистачає мужності нести важкий тягар? Тій, яка бере на себе ініціативу й сміливо йде вперед у найвирішальніший момент у роботі Божого дому, яка не боїться нести тяжку відповідальність і терпіти великі труднощі, коли вона бачить роботу, що є найбільш важливою та вирішальною. Це хтось відданий Богу, добрий воїн Христа. Чи правда, що всі, хто боїться брати на себе відповідальність у виконанні свого обов’язку, роблять це тому, що не розуміють істини? Ні, це проблема, що полягає в їхній людській сутності. У них немає почуття справедливості чи відповідальності, вони егоїстичні й підлі люди, а не ті, хто щиросердо вірить у Бога, і вони анінайменшою мірою не приймають істину. Через цю причину їх не можна спасти. Щоб здобути істину, віруючі в Бога мають заплатити значну ціну, а ще вони зіткнуться з багатьма перешкодами для втілення істини в життя. Вони мусять зректися деяких речей, полишити свої плотські інтереси й зазнати деяких страждань. Лише тоді вони зможуть втілити істину в життя. Отже, чи може той, хто боїться брати на себе відповідальність, практикувати істину? Він точно не може практикувати істину, не кажучи вже про те, щоб її здобути. Він боїться практикувати істину, зазнавати шкоди для власних інтересів; він боїться бути приниженим, зганьбленим і засудженим і він не наважується практикувати істину. Зрештою, він не може її здобути, і скільки б років він не вірив у Бога, він не може досягти Його спасіння. Ті, хто може виконувати свій обов’язок у домі Божому, повинні бути людьми, які мають відчуття ноші, коли йдеться про роботу церкви, які беруть на себе відповідальність, які підтримують істину-принципи і які можуть страждати й платити певну ціну. Якщо хтось відчуває нестачу в цих сферах, він не придатний для виконання обов’язку й не володіє умовами для його виконання. Є багато людей, які бояться брати на себе відповідальність у виконанні обов’язку. Їхній страх проявляється трьома основними способами. Перший полягає в тому, що вони вибирають обов’язки, які не вимагають взяття на себе відповідальності. Якщо керівник церкви доручає їм виконати будь-який обов’язок, вони спершу запитують, чи мусять брати на себе відповідальність за нього: якщо так, вони його не приймають. Якщо виконання обов’язку не вимагає від них взяття відповідальності й бути відповідальними за нього, вони приймають його неохоче, але все ж мусять з’ясувати, чи відповідна робота тяжка й нудна і, незважаючи на неохоче прийняття обов’язку, вони не вмотивовані виконувати його добре, вважаючи за краще залишатися недбалими. Дозвілля, відсутність праці і якихось фізичних труднощів – ось їхній принцип. Другий – це коли з ними трапляються труднощі або вони стикаються з проблемою, їхнім першим засобом є повідомити про це керівнику й попросити керівника розглянути й вирішити її, сподіваючись, що вони зможуть зберегти свій спокій. Їм байдуже, як керівник справиться з проблемою, і вони на це не зважають, аби лише вони самі не брали на себе відповідальність, тоді для них усе добре. Чи таке виконання обов’язку характеризується вірністю Богу? Це називається перекладанням відповідальності, нехтуванням обов’язком, хитрощами. Це все слова; вони не виконують жодних реальних дій. Вони кажуть собі: “Якщо мені доведеться розібратися із цією справою, що буде, якщо я зрештою допущу помилку? Коли вивчатимуть, хто має понести за це відповідальність, хіба вони розбиратимуться зі мною? Чи не ляже відповідальність за неї в першу чергу на мої плечі?”. Ось про що вони турбуються. Але чи ти віриш, що Бог усе уважно досліджує? Усі роблять помилки. Якщо людині, чий намір правильний, не вистачає досвіду, і вона раніше не займалася якоюсь справою, але зробила все від неї залежне, це видно Богу. Ви мусите вірити, що Бог уважно досліджує все суще та серце людини. Якщо хтось не вірить навіть у це, хіба він не маловір?» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. Пункт 8. Вони хотіли б, щоб інші підкорялися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Бог влучно розвінчав мій стан, і я відчула такий біль і сум, ніби моє серце пронизали наскрізь. Церква Сіньчен зіткнулася з арештами з боку КПК і терміново потребувала знайти два безпечних місця. Будь-яка людина, не позбавлена совісті, рахувалася б з інтересами Божого дому, і навіть якби виникли труднощі, вона б поклалася на Бога та не пошкодувала б зусиль, щоб вчасно перевезти книги в безпечне місце. Але я рахувалася в першу чергу із власними інтересами, постійно переймалася, що під час перевезення книг щось може піти не так, що тоді я здійсню переступ і понесу відповідальність. Якщо ж моїх переступів накопичиться забагато, я втрачу можливість отримати спасіння. Щоб захистити себе, я постійно намагалася залишити собі шлях для відступу й виправдовувалася, щоб уникнути свого обов’язку. Я була саме тією слизькою та лукавою людиною, яку розвінчував Бог. Я була абсолютно не готова брати на себе жодної відповідальності, та в мене не було ні совісті, ні розуму! На той момент книги з Божими словами постійно були під загрозою вилучення поліцією, але я не зважала на це і думала лише про власні інтереси. Чи була в мені хоч якась людськість? Я була такою егоїстичною і ницою!

Пізніше я почала розмірковувати: «Чому я завжди боюся брати на себе відповідальність? Який розбещений характер призводить до цього?». Я прочитала уривок із Божих слів: «Доки люди не відчули на собі Божу роботу й не зрозуміли істину, саме сатанинська природа перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме тягне за собою ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свою власну позицію? Чому ти відчуваєш такі сильні почуття? Чому ти насолоджуєшся тими неправедними речами? Чому тобі подобаються ті злі речі? На чому ґрунтується твоя пристрасть до таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому ти з таким щастям приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли, що головна причина всього цього полягає в тому, що сатанинська отрута міститься в людині. Тож що таке сатанинська отрута? Як її можна пояснити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, люди дадуть відповідь: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони роблять це для себе – і тому вони живуть тільки для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа вже стала підґрунтям для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що, коли я поставала перед труднощами, я завжди боялася брати на себе відповідальність і рахувалася передусім із власними інтересами, тому що жила сатанинською отрутою: «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», і ці погляди стали моєю природою. Раніше, спілкуючись з іншими чи розв’язуючи якісь справи, я спочатку думала про те, чи буде мені це вигідно та чи доведеться мені брати на себе відповідальність. Навіть виконуючи свій обов’язок, я залишалася такою ж. Коли лідерка доручила мені знайти місце для перевезення книг, я була сповнена тривоги, прокручуючи все в голові знову й знову, боячись, що якщо я знайду місце, і щось піде не так під час перевезення або книги будуть вилучені поліцією, то мені доведеться нести відповідальність. Якби це спричинило великі втрати, мене могли б навіть відсторонити. Щоб уникнути будь-якої шкоди для себе, я вдалася до виправдань, що не змогла знайти відповідного місця, аби уникнути цієї відповідальності. Я добре знала, що ситуація в церкві Сіньчен була важкою, адже її зрадили юди, і в будь-який момент поліція могла провести обшук в домівках, де зберігалися книги. Я також знала, що в цей критичний момент мій обов’язок лідерки – захищати книги з Божими словами, і я мала зробити все можливе, щоб захистити інтереси Божого дому. Але я рахувалася лише з власними інтересами, боялася відповідальності та уникала свого обов’язку. Я була такою егоїстичною та позбавленою людськості! Усвідомивши це, я відчула глибоке почуття провини та мені захотілося дати собі ляпаса.

Пізніше я прочитала інші Божі слова: «Деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до людей справедливо. Вони не вірять, що Бог панує в Своєму домі й що там панує істина. Вони вірять, що незалежно від того, який обов’язок виконує людина, якщо під час його виконання виникає проблема, дім Божий негайно розбиратиметься із цією людиною, позбавивши її права виконувати цей обов’язок, відіславши її геть або навіть викинувши її з церкви. Чи дійсно так все влаштовано? Звісно, що ні. Божий дім ставиться до кожної людини відповідно до істини-принципів. Бог праведний у Своєму поводженні з кожною людиною. Він дивиться не тільки на те, як людина поводиться в окремому випадку; Він дивиться на природу-сутність людини, на її наміри, на її ставлення, і Він дивиться, зокрема, на те, чи здатна людина до самоаналізу, коли допускає помилку, чи відчуває вона каяття, і чи може вона збагнути суть проблеми, ґрунтуючись на Його словах, прийти до розуміння істини, зненавидіти саму себе й щиро покаятись. Якщо в людини немає цього правильного ставлення, і вона цілком просякнута особистими намірами, якщо вона сповнена хитрих задумів і виявів розбещених характерів, а коли виникають проблеми, вдається до удавання, софістики та самовиправдання і вперто відмовляється визнавати свої вчинки, то таку людину неможливо спасти. Вона зовсім не приймає істини й була повністю викрита. Люди, які не є правильними й анітрохи не можуть прийняти істину, по суті є маловірами, і їх можна лише відсіяти. … Скажіть Мені, якщо людина зробила помилку, але здатна до справжнього розуміння й готова покаятися, хіба дім Божий не дав би їй шансу? У міру того як шеститисячолітній план Божого управління добігає кінця, виникає так багато обов’язків, які необхідно виконати. Однак якщо ти не маєш сумління й розуму й не займаєшся належною тобі роботою, якщо ти здобув можливість виконувати обов’язок, але не знаєш, як ним дорожити, взагалі не шукаєш істину, втрачаючи найкращий час, тоді ти будеш виявлений. Якщо ти постійно недбало виконуєш свій обов’язок і взагалі не підкоряєшся, коли стикаєшся з обтинанням, чи буде дім Божий і досі використовувати тебе для виконання обов’язку? У домі Божому панує істина, а не сатана. Останнє слово у всьому належить Богу. Саме Він виконує роботу спасіння людини, саме Він володарює над усім. Тобі не потрібно аналізувати, що правильно, а що неправильно; тобі потрібно лише слухати й коритися. Коли ти стикаєшся з обтинанням, ти мусиш прийняти істину й бути спроможним виправити свої помилки. Якщо ти це робитимеш, Божий дім не позбавить тебе твого права виконувати обов’язок. Якщо ти завжди боїшся бути відсіяним, завжди шукаєш відмовки, завжди виправдовуєшся, це проблема. Якщо ти показуєш іншим, що ти анінайменшою мірою не приймаєш істину, і що ти несприйнятливий до аргументів розважливості, то ти в біді. Церква буде зобов’язана розібратися з тобою. Якщо ти взагалі не приймаєш істину, виконуючи свій обов’язок, і завжди боїшся бути викритим і відсіяним, тоді цей твій страх заплямований людськими намірами й розбещеним сатанинським характером, а також підозрілістю, настороженістю й помилковим розумінням. Ніщо з цього не є ставленнями, які мають бути в людини» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Частина третя). Завдяки розвінчанню Божих слів я зрозуміла, що деякі люди не вірять, що Божий дім може ставитися до них справедливо. Вони не вірять, що Бог править у Своєму домі й там панує істина. Вони думають, що якщо людина припуститься помилки у виконанні свого обов’язку, Божий дім покарає її, позбавить права його виконувати, і навіть вичистить або виключить. Насправді Божий дім підходить до кожної людини, керуючись принципами, враховуючи обставини, наміри в її вчинках і ставлення до обов’язків. Якщо людина завжди виконує свій обов’язок формально і покладаючись на свій розбещений характер, не шукає принципів у справах, зневажливо та безвідповідально ставиться до роботи Божого дому, спричиняючи в ній втрати, то таких людей слід не лише обітнути, але й притягнути до відповідальності. Якщо вони не приймуть цього й продовжуватимуть сперечатися, опиратися та категорично відмовлятимуться каятися, Божий дім буде діяти відповідно: відсторонить їх або навіть вичистить. Проте, стикаючись з проблемами у своєму обов’язку, деякі люди здатні шукати істину, і коли чогось не розуміють, звертаються за порадою до інших і намагаються зробити все як слід. Хоча під час співпраці можуть виникнути проблеми чи відхилення і церковна робота може зазнати певних збитків, згодом вони відчувають жаль і провину та щиро каються. Таким людям Божий дім все-таки даватиме можливість виконувати свої обов’язки, і їх просто так не відсіють. У ставленні до кожної людини Божий дім керується істиною-принципами. Так само, як Ма Сяо коли була лідеркою, упивалася перевагами статусу, завжди виконувала обов’язок, як їй заманеться, не шукала істини й призвела до втрат пожертв. Вона не прислухалася до постійних нагадувань братів і сестер, ухилялася від відповідальності та вперто йшла шляхом антихриста. Згідно з принципами Божий дім виключив її з церкви, і це була абсолютна Божа праведність, а не несправедливість щодо неї. Церква виключила її не через одноразовий переступ, а враховуючи її систематичну поведінку. Я теж раніше здійснювала переступи, але потім я розмірковувала, пізнавала себе й була готова покаятися, тому Божий дім все-таки дав мені можливість виконувати свої обов’язки. Я переконалася, що Божий дім завжди діє згідно з принципами. Але я жила в стані настороженості та нерозуміння, не вірячи, що Бог править у Своєму домі й там панує істина. Я думала, що мене відсторонять або відсіють за те, що я припустилася помилки у виконанні обов’язку, ніби Бог розвінчує людей, щоб їх відсіяти. Хіба це не було хулою на Бога? Якби мій стан не змінився, то рано чи пізно Бог відцурався б від мене та відсіяв мене.

Пізніше я стала шукати шлях для розв’язання своїх проблем. Я прочитала Божі слова: «Для всіх, хто виконує обов’язок, незалежно від того, наскільки глибоко чи поверхово вони розуміють істину, найпростіший спосіб практики входження в істину-реальність, – це в усьому думати про інтереси Божого дому й відкидати власні егоїстичні бажання, особисті наміри, мотиви, гордість і статус. Ставити інтереси Божого дому на перше місце – це найменше, що має робити людина. Якщо той, хто виконує обов’язок, не може зробити навіть цього, то як можна казати, що він виконує свій обов’язок? Це не виконання свого обов’язку. Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце; тільки після цього ти можеш думати про стабільність свого статусу або про те, як інші тебе розглядають. Хіба ви не відчуваєте, що коли ви робите поділ на два етапи та йдете на деякі компроміси, стає трохи легше? Якщо ти так практикуватимеш протягом деякого часу, ти відчуєш, що догодити Богові зовсім не настільки складно. Ба більше, тобі слід бути спроможним виконувати те, за що ти відповідаєш, виконувати свої зобов’язання та обов’язок і відкидати свої егоїстичні бажання, наміри та мотиви; слід рахуватися з Божими намірами та ставити на перше місце інтереси Божого дому, роботу церкви та обов’язок, який тобі належить виконувати. Випробувавши це на собі протягом певного часу, ти відчуєш, що це хороший спосіб поведінки. Це означає жити прямо й чесно, а не бути ницою або огидною людиною, і жити справедливо й гідно, а не бути мерзенним, підлим і ні на що не придатним. Ти відчуєш, що саме так належить діяти людині та саме це є образ, який людині слід утілювати в життя. Поступово твоє бажання задовольняти власні інтереси зменшиться» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер). Божі слова дуже зрозумілі. Виконуючи свій обов’язок, я маю рахуватися з інтересами Божого дому та відкинути свої егоїстичні бажання й інтереси. Коли інтереси Божого дому суперечать моїм власним, я маю в першу чергу захищати інтереси Божого дому. Я пообіцяла собі: «Відтепер у будь-якій справі, що стосується роботи Божого дому, незалежно від того, наскільки вона складна, я покладатимусь на Бога, активно виконуватиму цю роботу і робитиму все можливе, щоб захистити інтереси Божого дому».

Місяцем пізніше старша лідерка надіслала ще одного листа, в якому просила мене знайти два безпечні доми, де б змогли зупинитися четверо братів. Двом з братів загрожувала небезпека, а ще один був раніше арештований і перебував у розшуку. Думка про те, що доведеться ще раз шукати безпечні домівки змусила мої тривоги повернутись: «Ситуація в церквах, за які я відповідаю, не дуже втішна, а знайти безпечне місце – непросто. Якщо знайдений нами дім не буде безпечним і братів арештують, поки вони будуть з нами, чи лідерка не притягне мене до відповідальності? Чи варто мені просто сказати їй, що ми не можемо нічого знайти тут, і нехай вона пошукає по інших церквах?». Коли я так подумала, то усвідомила, що я знову рахуюся з власними інтересами, тож я хутко помолилася Богу: «Боже, хоча ситуація важка і є багато труднощів, я готова відкинути свої неправильні наміри та шукати безпечні місця. Прошу, настав мене». Після молитви я пригадала уривок із Божих слів: «Тобі слід у першу чергу думати про інтереси дому Божого, бути уважним до Божих намірів та враховувати роботу церкви. Став ці аспекти на перше місце» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Свободу та визволення можна здобути, лише відкинувши свій розбещений характер). Я мала відмовитися від власних інтересів і поставити інтереси Божого дому на перше місце. Я зрозуміла, що місця, де перебували брати, були дуже небезпечними та їх у будь-який момент могли заарештувати, і якби я захищала себе зі страху взяти на себе відповідальність і вчасно не спробувала знайти безпечні місця, щоб захистити цих братів, тоді я була б повністю позбавлена людськості. Я також згадала, що минулого разу я рахувалася лише з власними інтересами й боялася взяти на себе відповідальність, і це змусило мене пошкодувати. Я не могла припуститися тієї самої помилки цього разу. Коли я почала співпрацювати, то швидко знайшла два безпечні місця та привела туди братів.

Завдяки цьому відкриттю я нарешті зрозуміла, наскільки егоїстичною та ницою особою, позбавленою людськості, я була. Я думала, що маю хорошу людськість і можу захистити роботу церкви, але ця ситуація викрила мою розбещеність, що дозволило мені зрозуміти себе та впровадити деякі зміни. Це було моїм великим спасінням від Бога і я не змогла б усвідомити цього в комфортних умовах. Слава Богу!