Ян Фу, Китай

Одного разу я отримав листа від брата. Він писав, що має проблеми з виконанням обов’язків і не знає, що робити, тому хотів запитати моєї поради. Прочитавши листа, я мимоволі відчув самовдоволення. Я подумав: «Минуло вже майже два роки, відколи я пішов із тієї церкви, але мої брати й сестри досі звертаються до мене, коли стикаються з проблемами, яких не можуть розв’язати. Напевно, я таки маю деякі істини-реальності й розумію більше за них». Я згадав, як під час виконання обов’язку лідера в тій церкві, хоча я вірив у Бога не так давно, я міг знаходити відповідні уривки Божих слів, щоб допомогти братам і сестрам, коли в них виникали проблеми чи труднощі, Більшість із них охоче зверталася до мене, щоб шукати відповіді й бесідувати, коли в них були проблеми. І вони були задоволені тим, як я виконував обов’язок лідера. Тому те, що брат питав моєї думки через проблеми й боявся практикувати неправильно, було цілком логічним, адже його духовний зріст іще малий. Від цих думок мені стало дуже радісно, і я мимоволі гордо всміхнувся. Це випадково помітив брат Ван і спитав: «Чому ти такий щасливий, чого так усміхаєшся?». Тож я розповів йому про листа від брата, а також про те, як хотів відповісти. Я думав, що він це схвалить, але він раптом дуже серйозно сказав: «Твої брати й сестри в тій церкві дуже високої думки про тебе! Відколи я тебе знаю, я помітив, що всі в тій церкві дуже від тебе залежать. З усім ідуть до тебе, питають твоєї думки, а тобі дуже подобається їхня підтримка, тому ти виконуєш будь-яке прохання. Ти замислювався над природою й наслідками такого виконання обов’язку? Замість того, щоб розмірковувати над собою й бесідувати з братами та сестрами про те, як молитися й покладатися на Бога, або розповідати їм, як шукати істини-принципи під час труднощів, ти даєш їм готові рішення, щоб вони захоплювалися тобою, поклонялися тобі та щоб у їхніх серцях не лишилося місця для Бога. Ти йдеш шляхом антихриста!». Слова брата Вана стали для мене важким ударом. Я був просто приголомшений. Його слова здалися мені дуже різкими й болючими. У ту мить я просто не міг їх прийняти. У душі все вирувало. Я подумав: «Не може бути, що все так погано. Я ж виконую свій обов’язок, розв’язуючи проблеми та труднощі братів і сестер, і навіть маю певні результати. Раніше робота в тій церкві була не дуже ефективною. Та відколи я став лідером, більшість братів і сестер, які не виконували обов’язків, почала їх виконувати, завдяки проповідуванню Євангелія ми поступово здобули нових людей, і кожен аспект роботи покращився. До того ж, я не йшов проти робочих упорядкувань, не робив нічого свавільного й не намагався створити власне царство. Як він міг сказати, що я йду шляхом антихриста? Допомагати братам і сестрам з малим духовним зростом розв’язувати проблеми в обов’язках – це ж добрий вчинок. А він каже, що я звеличую себе й іду шляхом антихриста. Хіба це не перебільшення? Хіба він не дає хибних характеристик моїм вчинкам?». Що більше я про це думав, то більше обурювався. Я просто не міг прийняти слова брата Вана. Тоді я згадав, як у минулому через небажання приймати обтинання я лише накликав на себе ганьбу. Я також згадав цей уривок Божого слова: «Коли ти стикаєшся з проблемами в реальному житті, як тобі слід розуміти й усвідомлювати Божу владу та Його володарювання? Коли ти стикаєшся з цими проблемами й не знаєш, як зрозуміти їх, впоратися з ними й пережити їх, яке ставлення тобі слід мати, щоб продемонструвати, що в тебе є намір і бажання коритися Божому володарюванню й улаштуванням, а також реальність цієї покори? Спочатку ти мусиш навчитися чекати; потім ти повинен навчитися шукати; потім ти мусиш навчитися коритися» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Я зрозумів, що за цим обтинанням стояв Божий намір. Навіть якщо я чогось не розумів, я мусив це прийняти й підкоритися. Якщо слова брата Вана – правда, і я справді хизувався, через що брати й сестри шанували мене та поклонялися мені, замість того, щоб покладатися на Бога й шукати істини-принципи, якщо я справді йшов шляхом антихриста, то це було вкрай небезпечно. Від цих думок мій внутрішній опір зник. Я помолився Богові та прийняв ситуацію. Я сказав брату Вану: «Хоча я ще не до кінця усвідомлюю, наскільки серйозною є моя проблема, та раз ти вказав на неї, я шукатиму істину щодо цього». Після цього я трохи заспокоївся й почав розмірковувати над своїми вчинками.

Я згадав, як на початку своєї віри в Бога бачив радість братів і сестер, коли лідери й працівники бесідували про істину, щоб розв’язати їхні проблеми чи труднощі. Я бачив, як усі прагнули відвідувати такі зібрання й просили порад. Я дуже заздрив і хотів стати схожим на цих лідерів і працівників: бесідувати про істину, розв’язувати проблеми братів і сестер, щоб вони були про мене високої думки та схвалювали мене. Тож, керований цим наміром і бажанням, я почав більше читати Божі слова, активно відвідувати зібрання, а коли в братів і сестер виникали проблеми чи труднощі, я шукав істину, щоб їм допомогти. Моє палке прагнення здобуло їхнє схвалення. Усі казали, що у своїх обов’язках я можу страждати й платити ціну, і що я вмію практикувати істину. Пізніше мене обрали лідером церкви, і я виконував свої обов’язки зі ще більшим ентузіазмом і зусиллями. У всьому, включаючи відвідування групових зібрань і розв’язання проблем і труднощів людей, я завжди був першим і ніколи не відставав. Хоч іноді я почувався негативно налаштованим і слабким, та завжди швидко виправляв свій стан і брався за церковну роботу, щоб брати й сестри бачили в мені лідера, який відповідає стандарту. Пам’ятаю, була одна сестра, яку сковував чоловік. Вона не могла нормально відвідувати зібрання чи виконувати свої обов’язки та почувалася негативно налаштованою й слабкою. Коли я дізнався про це, то подумав: «Я якраз маю схожий досвід. Я зможу використати свій практичний досвід, щоб допомогти їй швидше позбутися негативу. А заразом це покаже братам і сестрам, що я вмію розв’язувати проблеми й маю істини-реальності». Тож я підшукав уривки Божих слів, що стосувалися її стану, і поєднав їх із власним досвідом у бесіді з нею. Щоб показати їй свій духовний зріст, у бесіді я говорив лише про позитивну практику. І жодним словом не обмовився про вияви своєї розбещеності, про свої негативні стани чи слабкості. Моя бесіда надихнула її, і її стан значно покращився. Після цього вона сказала всім під час зібрання: «Брат Ян знає, як практикувати істину, і має духовний зріст. Попри жорстокі переслідування з боку власного сина, він був непохитним у своєму свідченні, продовжував проповідувати Євангеліє й свідчити про Бога. Його бесіда справді мене надихнула». Почувши це, я в душі неабияк зрадів. Згодом я почав присвячувати весь свій час допомозі братам і сестрам. Дізнавшись, що хтось із лідерів групи недбало ставиться до обов’язку й не розв’язує реальних проблем, або що хтось із братів чи сестер у поганому стані й не може нормально виконувати обов’язки, я брався за справу особисто. Мене не лякали ні вітер, ні дощ, ні спека, ні холод. Я не пускав усе на самоплин і не міг заспокоїтися, доки їхні проблеми не були остаточно розв’язані. Я пам’ятаю, як одного разу почув, що хтось у церкві створює угруповання й виплескує негатив. Деяким братам і сестрам бракувало розпізнавання, вони мали упередження й не могли працювати злагоджено. Я негайно пішов побесідувати з ними. Я розвінчав і проаналізував поведінку того чоловіка та поклав край його лихим вчинкам. Завдяки моїй бесіді брати й сестри здобули розпізнавання, і він більше не вводив їх в оману та не заважав їм. Тож враження братів і сестер про мене ставало дедалі кращим. Дехто з них навіть казав про мене: «Брат Ян найкраще знає, як практикувати істину. Він оцінює людей і справи точніше за нас і говорить дуже мудро. Треба визнати, він може розв’язати будь-яку проблему!». Я був дуже щасливий це почути та вважав, що добре виконую свою роботу. Сам того не помічаючи, я опинився в стані самомилування. Згодом я також навмисно хизувався перед братами й сестрами, кажучи: «Той чоловік був дуже хитрим і лукавим та поширював у церкві оманливі облуди. Без розуміння істини його було неможливо розпізнати, але, на щастя, я побачив його справжнє обличчя й зміг провести бесіду та розвінчати його поведінку. Може, йому б і вдалося ввести в оману когось іншого, але не мене». Почувши мою бесіду, один брат став дуже високої думки про мене. Згодом, щойно в нього виникали якісь проблеми, він завжди йшов до мене, щоб їх розв’язати. Я також часто розповідав братам і сестрам про те, як молився Богові, щоб шукати Його намір у своїх обов’язках, як я страждав і платив ціну, аби довести, що маю віру та знаю, як практикувати істину. Одного разу ми з братом Чжаном пішли поливати новонавернених, і я подумав: «Раніше я був лідером у своїй старій церкві й добре розумію стан людей у релігії, тож я дуже добре вмію поливати новонавернених». Коли новонавернені ставили запитання, я брав активну участь і бесідував з ними про власний досвід зміни своїх уявлень. Але у своїй бесіді я говорив лише про те, як шукав і приймав істину, і жодним словом не обмовився про те, як через власні уявлення я запечатував церкву і опирався Богові, бо боявся, що їхнє добре враження про мене зникне. Я бачив, як ці новонавернені схвально кивають, слухаючи мою бесіду, і щиро вважав, що виконую свої обов’язки так, що це відповідає стандарту і є прийнятним для Бога. Почувши мою бесіду, ці новонавернені заздрісно сказали мені: «Після цього часу спілкування ми вважаємо, що ти несеш більшу ношу, ніж брат Чжан. Ти бесідуєш детальніше; твою бесіду легше зрозуміти, і вона більше надихає». Почувши такі слова новонавернених, я ще більше переконався, що маю деякі істини-реальності. Пізніше я пішов із тієї церкви, бо виникла потреба виконувати обов’язки в іншому місці, але ті новонавернені досі час від часу згадували мене: «Чому брата Яна тут немає? Його бесіди дуже допомагають нам». Коли я дізнався про це, то не міг не подумати: «Схоже, окрім розв’язання проблем братів і сестер із життям-входженням, я також можу розвіювати релігійні уявлення новонавернених. Я справді видатна й талановита людина в церкві». Тоді я навіть не думав розмірковувати над своїм шляхом. Я відчував, що справді маю духовний зріст, знаю, як практикувати істину, і вірний у виконанні своїх обов’язків, і саме тому брати й сестри рівнялися на мене й захоплювалися мною. Я жив у стані самомилування без жодного самоусвідомлення. І лише після слів брата Вана, порівнявши їх зі своєю минулою поведінкою, я усвідомив, що був надто зарозумілим і нерозумним. Я завжди звеличував себе й хизувався. Я зовсім себе не знав!

Після цього я почав активно читати Божі слова про звеличення себе та свідчення про себе, щоб розмірковувати й зрозуміти себе. Я прочитав такий уривок Божого слова: «Звеличувати себе та давати свідчення про себе, виставляти себе напоказ, намагатися зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм, – розбещене людство на таке здатне. Саме так люди інстинктивно реагують, коли ними керує їхня сатанинська природа, і це притаманно всьому розбещеному людству. Як люди зазвичай звеличують себе та дають свідчення про себе? Як вони досягають цієї мети – зробити так, щоб інші були про них високої думки та поклонялися їм? Вони свідчать про те, скільки роботи вони виконали, скільки страждали, наскільки вони присвятили себе Богові та яку велику ціну заплатили. Вони звеличують себе розмовами про свій капітал, щоб отримати вищу, міцнішу, надійнішу позицію в серцях інших і тим самим зробити так, щоб більше людей цінували їх, були про них високої думки, заздрили й навіть поклонялися їм, дивилися на них знизу вгору та слідували за ними. Щоб досягти цієї мети, люди роблять багато речей, які зовні дають свідчення про Бога, але по суті звеличують самих цих людей та дають свідчення про них. Коли вони так чинять, то чи мають вони розум? Такі люди перебувають поза межами раціональності й не мають сорому. Вони безсоромно свідчать про те, що зробили для Бога та скільки вистраждали за Нього. Вони навіть виставляють напоказ свої дари, таланти, досвід, особливі вміння, свої хитромудрі прийоми ведення світських справ, засоби, за допомогою яких вони граються з людьми, тощо. Один із методів, якими вони звеличують себе та дають свідчення про себе, – це хизуватися й принижувати інших. Вони також маскуються та виставляють себе у вигідному світлі, приховуючи від людей свої слабкості, недоліки, вади й показуючи іншим тільки свій блиск. Коли такі люди впадають у негатив, вони навіть не наважуються сказати про це іншим, і їм бракує сміливості відкритися та побесідувати з ними. Зробивши щось неправильне, вони щосили це приховують та прикривають. Такі люди ніколи не згадують про шкоду, яку заподіяли роботі церкви, виконуючи свій обов’язок. Проте, зробивши якийсь незначний внесок або досягши невеликого успіху, вони поспішають цим похвалитися. Вони відчайдушно хочуть показати всьому світу, які вони здібні, який високий їхній рівень, які вони виняткові та наскільки вони кращі за звичайних людей. Хіба це не способи звеличувати себе та давати свідчення про себе? Чи є самозвеличення та давання свідчення про себе чимось, що зробила б людина, яка має совість і розум? Ні, не є. Отже, коли люди так чинять, який характер зазвичай від них виявляється? Зарозумілість. Це один із головних характерів, виявлених від них; услід за нею йде лукавість, яка полягає в тому, що ці люди роблять усе можливе, щоб інші високо їх цінували, і говорять так, аби нічим себе не видати. Вони явно говорять із прихованими мотивами й підступами, а також хизуються, а проте хочуть приховати цей факт. Однак наслідком їхніх слів є те, що вони змушують людей вважати їх кращими за інших і думати, що ніхто їм не рівня, що всі інші гірші за них. І хіба цей результат досягається не підступними засобами? Який характер криється за такими засобами? І чи є в цьому будь-які елементи нечестя? (Є.) Це один із видів нечестивих характерів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Я розмірковував над Божими словами й порівнював їх із власними вчинками. Я побачив, що у виконанні своїх обов’язків я звик звеличувати себе й хизуватися, і що я справді був на шляху антихриста. Я згадав часи, коли тільки почав вірити в Бога. Коли я бачив, як люди захоплюються лідерами та працівниками й рівняються на них завдяки їхнім бесідам, я заздрив. Щоб заслужити повагу й захоплення братів і сестер, я був готовий страждати та важко працювати. Коли ж моя робота давала певні результати, я часто свідчив перед братами й сестрами про те, як страждав і платив ціну, як старанно виконував свої обов’язки і як практикував істину. Але я ніколи не говорив про власні негативні стани, слабкості, бунтарство й опір, бо до смерті боявся, що люди зрозуміють, який я насправді, і назвуть мене некомпетентним лідером. Я думав лише про те, як утвердити свій імідж у серцях братів і сестер, і використовував свій обов’язок як нагоду звеличувати себе та хизуватися, щоб усі брати й сестри шанували мене та рівнялися на мене. Хіба я не йшов шляхом антихристів, опираючись Богові? Але я був геть заціпенілим і зовсім цього не усвідомлював. Я й далі безсоромно милувався собою та хизувався, думаючи, що маю істини-реальності. У мене не було ні людськості, ні розуму. Те, що я робив, було огидним і гидким для Бога. Усвідомивши це, я відчув глибоку провину. Я усвідомив, що справді не заслуговую жити перед Богом, а тим більше приймати Боже спасіння.

Зрозумівши це, я почав розмірковувати: «Чому я завжди мимоволі звеличую себе й хизуюся? Чому я йду шляхом антихриста, чиню зло й опираюся Богові? У чому причина?». Шукаючи відповідь, я прочитав такі уривки Божого слова: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої зарозумілість і пиха змусили б тебе зневажати Бога та не звертати на Нього уваги; вони зробили б тебе схильним звеличувати себе та спонукали б тебе виставляти себе напоказ за кожної нагоди; вони змусили б тебе дивитися на інших зверхньо й не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони зробили б так, щоб твоє серце втратило місце для Бога та щоб зрештою ти зайняв місце Бога й став вимагати, щоб люди тобі корилися, а також щоб ти поклонявся власним ідеям, думкам і уявленням як істині. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). «Деякі люди особливо ідолопоклонствують перед Павлом. Їм подобається виходити й виступати з промовами та виконувати роботу; їм подобається проводити зібрання та проповідувати, і їм подобається змушувати людей слухати їх, обожнювати їх і обертатися навколо них. Їм подобається займати місце в серцях інших, і їм подобається, коли інші звертають увагу на образ, який вони представляють. Розберімо їхню природу на основі цих проявів. Якою є їхня природа? Якщо вони справді демонструють ці прояви, це вже достатньо показує, що вони зарозумілі й пихаті, що вони взагалі не поклоняються Богу та що вони прагнуть до високого статусу й хочуть мати владу над іншими, володіти ними та займати місце в їхніх серцях. Це класичний образ сатани. Особливо помітні аспекти їхньої природи – це те, що вони зарозумілі й пихаті, вони не поклоняються Богу й намагаються змусити інших поклонятися їм. Такі прояви можуть дати вам дуже чітке уявлення про їхню природу» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). Через те, що розвінчало Боже слово, я зрозумів: я хотів, щоб мною захоплювалися в усьому та щоб я мав високе становище в серцях людей, тому що мною керувала моя зарозуміла й пихата сатанинська природа. Я йшов шляхом антихристів, опираючись Богові. Від самого початку виконання обов’язків я безсоромно хизувався перед братами й сестрами тим, як страждав і платив ціну у своєму обов’язку, як повставав проти плоті та як шукав істину для розв’язання проблем. Усе це – аби показати, що я вищий за звичайних людей і кращий за інших. Я хотів, щоб люди рівнялися на мене й поклонялися мені. Я згадав Павла й те, як він використовував свої проповідування та роботу, щоб демонструвати свої дари й знання, хизувався, щоб інші рівнялися на нього. Він ходив по різних церквах і свідчив, як багато працював і страждав заради Господа, щоб перетягнути людей на свій бік і полонити їхні серця. У своїй роботі та посланнях він не свідчив про істину, висловлену Господом Ісусом, не свідчив про красу Господа Ісуса й не напучував віруючих коритися словам Господа. Натомість він перекручував слова Господа Ісуса, спираючись на власні думки. Щоб задовольнити власні амбіції й жагу, Павло працював, покладаючись на свій зарозумілий і пихатий сатанинський характер, щоб змусити інших поклонятися йому та втягнути всіх у свою орбіту. Зрештою він безсоромно засвідчив, що живе як христос, і посів місце Господа Ісуса в серцях людей. Він засліпив цілі покоління віруючих у Господа, щоб люди слухали його слова й не зосереджувалися на словах Господа, і так він пішов шляхом опору Богові. Я побачив, що мої вчинки були такими ж, як у Павла. Під контролем своєї зарозумілої й пихатої сатанинської природи я звеличував себе, хизувався на кожному кроці та змушував людей поклонятися мені. У результаті в серцях моїх братів і сестер не залишилося місця для Бога, і коли щось траплялося, вони не покладалися на Бога й не шукали істин-принципів. Натомість вони покладалися на мене, ніби це я мав істину. Якби я продовжував у тому ж дусі, хіба я не приводив би братів і сестер до себе? Це ж ображає Божий характер! Коли я це усвідомив, моє серце стиснулося від страху. Я справді ніколи не уявляв, що виконуючи обов’язки зі своєю зарозумілою та пихатою природою, я можу чинити такі лихі вчинки й опиратися Богові!

Потім я прочитав ще один уривок Божого слова: «Деякі люди можуть використовувати своє становище, щоб раз за разом свідчити про себе, звеличувати себе та змагатися з Богом за людей і статус. Різними способами й заходами вони змушують людей поклонятися їм, постійно намагаючись залучати людей на свій бік і контролювати їх. Хтось навіть навмисно вводить людей в оману, щоб його вважали за Бога та ставилися до нього як до Бога. Вони б ніколи нікому не сказали, що були розбещені – що вони також розбещені й бундючні, що не слід їм поклонятися та що як би добре вони не справлялися, це все завдяки Божій екзальтації й вони роблять те, що й так мусять робити. Чому вони цього не кажуть? Бо вони дуже бояться втратити своє місце в серцях людей. Ось чому такі люди ніколи не звеличують Бога й ніколи не свідчать про Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). Читання Божих слів пронизало моє серце. Божий дім дав мені можливість бути лідером, щоб я міг практикувати бесіди про істину для розв’язання проблем братів і сестер із життям-входженням і скеровувати людей до розуміння істини, пізнання Бога та покори Йому. Але замість того, щоб зосередитися на звеличенні Бога та свідченні про Нього, я використовував свої обов’язки, щоб хизуватися й задовольняти власні амбіції та жагу. Через моє лідерство мої брати й сестри поклонялися мені та рівнялися на мене; коли щось траплялося, вони покладалися на мене, а не на Бога, і не шукали істин-принципів. Якби я продовжував у тому ж дусі, хіба я просто не приводив би людей до себе? Бог є найвищим, святим і величним, проте Він стерпів велике приниження, щоб утілитися й спасти людство. Він працював покірно та приховано серед людей, висловлював істину в безвісності, щоб забезпечувати людей і скеровувати їх, віддаючи все заради людства. Бог ніколи не намагався хизуватися. Його сутність справді прекрасна. А я менш значущий, ніж черв’як, і настільки розбещений сатаною, що не маю жодної людської подоби, але хотів, щоб інші захоплювалися мною й поклонялися мені. Я був таким безсоромним і не знав свого місця! Коли я розмірковував над тим, що накоїв, я відчував відразу й сором, а також звинувачував і ненавидів себе. Я не був гідним Божої благодаті та піднесення протягом останніх кількох років. За ці лихі вчинки я заслуговував прокляття й покарання!

Згодом я прочитав ще два уривки Божих слів. Я зрозумів, що означає звеличувати Бога та свідчити про Нього, і знайшов шляхи практики, щоб розв’язати проблему самозвеличення й прямування шляхом антихриста. Всемогутній Бог говорить: «Даючи свідчення про Бога, вам слід переважно говорити про те, як Бог судить і карає вас, і які випробування Він використовує, щоб переплавляти вас і змінювати ваші характери. Вам також слід говорити про те, скільки розбещеності ви виявили, які уявлення про Бога у вас виникли, і що ви робили, щоб опиратися Богу під час своїх переживань, а також про те, як ви зрештою були завойовані Богом, яке справжнє знання Божої роботи ви здобули, і як вам слід давати свідчення для Бога, щоб віддячити Йому за Його любов. Вам слід наповнювати ці слова змістом, говорячи при цьому простою мовою. Не говоріть про порожні теорії. Кажіть щось реальне, щось від щирого серця. Тільки таке свідчення про Бога є належним. Не готуйте глибоких на вигляд, порожніх теорій, намагаючись похизуватися; роблячи так, ви здаєтеся досить зарозумілими й позбавленими розуму. Вам слід більше говорити про реальні речі зі свого справжнього досвіду й більше говорити від щирого серця; це те, що є найбільш корисним для інших, і те, що вони також вважають найбільш доречним» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). «Який же спосіб дій не є самозвеличенням і свідченням про себе? Якщо ти хизуєшся та даєш свідчення про себе в певній справі, то досягнеш того результату, що деякі люди будуть про тебе високої думки та стануть тобі поклонятися. Але якщо ти відкриєш душу та поділишся своїм самопізнанням щодо тієї ж справи, у цього буде вже інша природа. Хіба це не правда? Відкривати душу та ділитися своїм самопізнанням – це те, що має бути властиве нормальній людськості. Це щось позитивне. Якщо ти дійсно знаєш себе та говориш про свій стан достовірно, щиро й точно; якщо ти ділишся знанням, яке повністю ґрунтується на Божих словах; якщо ті, хто тебе слухає, отримують від цього повчання й користь; і якщо ти даєш свідчення про роботу Бога та прославляєш Його, то це свідчення про Бога. Якщо ж, відкриваючи душу, ти багато говориш про свої сильні сторони, і про те, як ти страждав, платив ціну та був непохитним у своєму свідченні, і в результаті люди мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це свідчення про себе. Потрібно бачити різницю між цими двома проявами. Наприклад, пригадувати, яким слабким і негативним ти був, коли зіткнувся з випробуваннями, і як, помолившись і пошукавши істину, ти нарешті зрозумів Божий намір, здобув віру та був непохитним у своєму свідченні, – це значить звеличувати Бога та давати свідчення про Нього. Це в жодному разі не хизування та не свідчення про себе. Тому те, чи ти хизуєшся та даєш свідчення про себе, а чи ні, здебільшого залежить від того, чи ти говориш про свої реальні переживання та чи досягаєш ефекту, що полягає у свідченні про Бога; також необхідно дивитися на те, з якими намірами та цілями ти говориш про своє досвідне свідчення. Це допоможе легко розпізнати ці два прояви. Якщо ти ділишся свідченням із правильним наміром, то навіть якщо люди будуть про тебе високої думки та поклонятимуться тобі, це насправді не проблема. Якщо ж у тебе неправильний намір, то навіть якщо ніхто не має про тебе високої думки й не поклоняється тобі, це все одно проблема – а якщо люди ще й мають про тебе високу думку та поклоняються тобі, то це тим більше проблема. Тому для визначення того, чи людина звеличує себе та дає свідчення про себе, не можна дивитися на самі лише результати – треба дивитися передусім на її намір; розмежовувати ці два прояви на основі намірів – це правильно. Якщо намагатися розрізнити це на основі самих лише результатів, є ризик обмовити добрих людей. Деякі люди діляться особливо щирими свідченнями, а інші, як наслідок, мають про них високу думку та поклоняються їм; хіба ти можеш сказати, що ці люди дають свідчення про себе? Ні, не можеш. Із цими людьми немає жодних проблем, свідчення, якими вони діляться, і обов’язок, який вони виконують, приносять іншим користь, і тільки дурні та невігласи з викривленим сприйняттям поклоняються їм. Розрізняючи те, чи людина звеличує себе та дає свідчення про себе, а чи ні, головне – дивитися на намір мовця. Якщо твій намір – показати всім розбещеність, яку ти виявив, і те, як ти змінився, і дати їм можливість отримати від цього користь, то твої слова щирі, правдиві та відповідають фактам. Такий намір правильний, і ти не хизуєшся та не даєш свідчення про себе. Якщо ж твій намір – показати всім, що ти маєш справжній досвід, що ти змінився та володієш істиною-реальністю, щоб вони були високої думки про тебе та поклонялися тобі, то такий намір неправильний. Це хизування та свідчення про себе. Якщо досвідне свідчення, про яке ти розповідаєш, неправдиве, містить домішки та має на меті обдурити людей і зробити так, аби вони не побачили твого справжнього стану та щоб твої наміри, розбещеність, слабкість або негатив не було викрито перед іншими людьми, то такий спосіб мовлення лукавить і вводить людей в оману. Це неправдиве свідчення, це спроба обманути Бога, це накликання ганьби на Бога, і це те, що Бог ненавидить найбільше» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Із Божих слів я зрозумів, що для того, аби звеличувати Бога та свідчити про Нього, ми повинні спершу мати правильні наміри й говорити правдиво. Коли йдеться про те, яке бунтарство, слабкість і розбещені характери ми виявляємо у своїх переживаннях, як ми розмірковували й пізнавали себе у світлі Божих слів, як приймали суд і кару Божого слова і яке реальне знання Бога здобули – ми повинні вміти відкрито про це бесідувати. Крім того, ми завжди повинні розмірковувати над своїми вчинками, думками й ідеями. Коли нам хочеться звеличувати себе та хизуватися, ми повинні молитися й повставати проти себе, мати правильні наміри, знати своє місце та триматися його, багато відкриватися братам і сестрам, щоб розвінчувати власну розбещеність, і використовувати своє досвідне знання Божого слова, щоб звеличувати Бога та свідчити про Нього. Такий розум повинні мати створені істоти й такий обов’язок вони повинні виконувати.

Усвідомивши це, я сказав брату Вану: «Твої настанови допомогли мені порозмірковувати й пізнати себе. Це Божа любов до мене. Тепер я дещо розумію свій розбещений характер. Я хочу покаятися перед Богом, проаналізувати себе та відкритися перед братами й сестрами». Пізніше, відповідаючи на лист брата, я зізнався, як звеличував себе та хизувався останні кілька років, розповів про свої неправильні наміри й про те, що йшов шляхом антихриста. Я відкрився, розвінчав і проаналізував ці речі перед братом, щоб брати й сестри могли розпізнати мою розбещеність і лихі вчинки та більше не захоплювалися мною й не були введені мною в оману. Я також наставив їх, що вони мають покладатися на Бога в усьому й шукати шляхи практики в Божому слові, і навіть бесідуючи з іншими, вони повинні мати правильні наміри, приймати все від Бога, приймати лише ті бесіди, що відповідають Божому слову й істині, і не поклонятися жодній людині та не слідувати за нею, адже це той шлях, яким мають іти ті, хто щиро вірить у Бога й прагне істини. Дописавши листа, я відчув небачені раніше полегшення й спокій.

Згодом я свідомо практикував Боже слово у своїх обов’язках. Коли моя робота приносила результати, брати й сестри хвалили мене й мені знову хотілося звеличувати себе та хизуватися, я швидко молився Богові, використовував Боже слово, щоб порозмірковувати та зрозуміти характер антихриста, який я виявляв, вчасно повставав проти своїх неправильних намірів і практикував згідно з Божим словом. Поступово мій зарозумілий і пихатий сатанинський характер був дещо приборканий, і я вже не звеличував себе й не хизувався, як раніше. Одного разу я пішов на зібрання, і один брат сказав: «У бесіді твого напарника не так багато шляху, як у твоїй…». Почувши це, я почав пишатися, але одразу зрозумів, що мій стан неправильний, і трохи злякався. Тож я розповів, як звеличував себе й хизувався в минулому, про наслідки, до яких це призвело, і про те, як пізніше я прийняв суд і кару Божого слова та пізнав себе. Я проаналізував і виявив усі ці речі, щоб брати й сестри побачили мій справжній духовний зріст і потворну правду про мою розбещеність, і сказав усім, що я не кращий за інших, і що результати моїх обов’язків були досягнуті завдяки роботі Святого Духа. Після моєї бесіди брати й сестри змогли ставитися до мене правильно, вони більше не рівнялися на мене й не захоплювалися мною, а я відчув величезне полегшення. Хоча в мене ще є багато розбещених характерів, я вірю, що якщо я зосереджуватимуся на переживанні Божого суду та кари, часто розмірковуватиму над своїми намірами, шукатиму істину в усьому й використовуватиму Боже слово як критерій для дій і для того, щоб жити як людина, я отримуватиму Божі настанови, поступово позбудуся своєї розбещеності та йтиму шляхом спасіння.