Чжо Цзін, Китай

У листопаді 2020 року я служила лідеркою в церкві, співпрацюючи з новообраною сестрою Ван Чень. Тоді церква потерпала від арештів КПК; декого з братів і сестер схопили, і потрібно було розбиратися з наслідками, тому я щодня була дуже зайнята. Моя працездатність була невисокою, а здоров’я – не найкращим, тож я відчувала сильний тиск і думала: «З моїм темпом і всіма цими завданнями, які треба виконувати щодня, – скільки ж часу й сил на це піде? Моє тіло слабке, чи зможу я довго так тягнути?». З такими думками я почала виконувати свої обов’язки недбало й уже не докладала стільки зусиль до завдань, якими мала б перейматися. Здебільшого я відповідала за євангельську роботу та роботу з поливу, і в той час нам потрібно було зрощувати євангельських працівників і поливальників. Я знала, що цю роботу треба було негайно впроваджувати, але оскільки нам доводилося шукати відповідних людей, а також думати, як ефективно проводити з ними бесіди та навчати їх, що вимагало багато зусиль та енергії, я не стала заглиблюватися в деталі; нехай із цим розбираються євангельські диякони й диякони з поливу. Одного разу, слухаючи звіт про роботу, я помітила деякі відхилення й проблеми. Я знала, що маю швидко провести бесіду й розв’язати їх, щоб уникнути затримки в роботі. Та коли я подумала про те, що пошук принципів практики й рішень для кожного питання забере багато часу та зусиль, я відчула себе перевантаженою й не захотіла за це братися, тому просто обрала для себе простіші завдання. Пізніше Ван Чень помітила ці проблеми, взяла ініціативу у свої руки, провела бесіду та розв’язала їх, запобігши затримкам. Була також робота з очищення, де мені потрібно було перевірити деякі матеріали щодо вичищання людей, але я не хотіла страждати, тому відкладала це, як тільки могла. Іноді, коли матеріалів було багато, я не хотіла витрачати сили чи ретельно їх перевіряти, і одного разу ледь не вичистила людину, яка не відповідала критеріям. Коли я бачила, що брати й сестри, які мали обов’язки лише з одним завданням, не мусять так метушитися чи виснажувати себе, я відчувала заздрість і думала, що бути лідеркою – занадто втомливо й клопітно. І я питала себе: що ж я робитиму, якщо виснажусь остаточно? Зокрема, коли труднощі зростали, я дратувалася ще більше й хотіла втекти від цих завдань. Бачачи, що відсторонені можуть проводити свої духовні роздуми вдома, я думала: коли ж і я зможу так само відпочивати вдома? Тоді мені більше не довелося б думати про ці проблеми чи терпіти ці страждання. Але потім я згадала, що за церковну роботу відповідаємо лише ми вдвох, що Ван Чень тільки-но обрали та що треба було виконати так багато роботи. Якби я сказала, що не виконуватиму своїх обов’язків, це б показало, що я не маю совісті. Ці думки викликали в мене певне відчуття провини. Проте, коли тиск у роботі був високим, я все одно не могла подолати свою плоть і не хотіла виконувати свої обов’язки. Одна сестра побачила, що я дуже пасивна у своїх обов’язках, тому вказала, що я не маю відчуття ноші й потураю своїй плоті. Мені стало трохи прикро. Я подумала, що не повинна так ставитися до своїх обов’язків, але згодом я все одно мимоволі жила у своїй плоті, вважаючи, що цей обов’язок надто болісний і виснажливий.

Згодом одна сестра повідомила про мене, і після того, як вище лідерство все перевірило й розглянуло, мене відсторонили через мою постійну поведінку. Лідер прочитав мені уривок із Божих слів: «Якщо люди у своїй вірі в Бога не віддають Йому свої серця і якщо їхні серця не перебувають із Ним і вони не ставляться до Його тягаря як до свого власного, то все те, що вони роблять, є актом обману Бога, – актом, який є типовим для релігійних людей і не може отримати Божої похвали. Бог нічого не може здобути від такої людини: вона здатна служити лише контрастним тлом для Його роботи. Такі люди подібні до прикрас у Божому домі: вони просто заповнюють місце, вони – сміття, і Бог їх не використовує. У них не тільки немає шансів на те, що Святий Дух у них працюватиме: у їхньому вдосконаленні немає жодної цінності. Люди такого типу – це справжні ходячі трупи. У них немає жодної частини, яку міг би використати Святий Дух: вони глибоко розбещені сатаною та перебувають під його повним пануванням. Таких людей Бог відсіє» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Установити нормальні стосунки з Богом – дуже важливо). Коли я побачила Боже розвінчення, де використовувалися слова «контрастне тло», «прикраси» та «сміття», мені стало дуже боляче, і я відчула справжній розпач. Відколи я стала лідеркою, я ніколи не приймала свої обов’язки по-справжньому, від щирого серця; я завжди потурала своїй плоті й нехтувала багатьма конкретними завданнями. Я була лідеркою лише на словах і не приносила жодної користі. Я побачила, що я – сміття, неправдива лідерка, яка не виконує реальної роботи. Я прийняла свої обов’язки, але була безвідповідальною, завжди скаржилася на труднощі й утому, не бажала нічим перейматися, а коли навантаження зростало – відчувала опір. Я не виконала своїх зобов’язань і не виконувала свої обов’язки як слід. Це затримало роботу. Моє ставлення до обов’язків було зрадою Бога, я опиралася Богу! Я навіть заздрила тим, кого відсторонили, думаючи, що якби мене відсторонили, мені не довелося б бути такою зайнятою. Тепер я отримала те, чого бажала: мене відсторонили, і я могла сидіти вдома та не страждати в плоті. Але в моєму серці була темрява. Мені здавалося, що Бог відкинув мене й збирається мене покинути, і мені було дуже неспокійно. У цю мить я злякалася й захотіла повернутися до Бога.

Пізніше я знайшла відповідні Божі слова, щоб їсти і пити їх для розв’язання своїх проблем, і натрапила на два уривки з Божих слів, які глибоко мене зворушили. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти справді маєш почуття відповідальності, то це свідчить, що ти маєш совість і розум. Незалежно від того, велике чи мале завдання, незалежно від того, хто його тобі доручає, чи то Божий дім довіряє його тобі, чи церковний лідер або працівник призначає його тобі, твоє ставлення має бути таким: “Оскільки цей обов’язок доручено мені, це Боже звеличення й благодать. Мені слід добре виконати його згідно з істинами-принципами. Незважаючи на мій середній рівень, я готовий узяти на себе цю відповідальність і віддати всі сили, щоб виконати її добре. Якщо я погано впораюся, я повинен узяти на себе відповідальність за це, а якщо я добре впораюся, це не моя заслуга. Це те, що я маю робити”. Чому Я кажу, що ставлення до свого обов’язку – це питання принципу? Якщо ти справді маєш почуття відповідальності й є відповідальною людиною, то ти зможеш узяти на себе роботу церкви й належно виконати обов’язок, який ти маєш виконати. Якщо ти легковажно ставишся до свого обов’язку, то твій погляд на віру в Бога неправильний, і твоє ставлення до Бога та свого обов’язку проблематичне. Твій погляд на виконання свого обов’язку – це виконувати його недбало й абияк; і незалежно від того, чи це те, що ти хочеш робити, чи ні, чи це те, у чому ти вправний, чи ні, ти завжди підходиш до цього зі ставленням робити абияк, тому ти не годишся для того, щоб бути лідером чи працівником, і ти не заслуговуєш виконувати церковну роботу. Ба більше, кажучи дуже прямо, такі люди, як ти, – нездари, приречені нічого не досягти, просто нікчемні люди» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). «Ліниві люди нічого не можуть зробити. Якщо узагальнити це двома словами, вони – нікчемні люди; вони мають інвалідність другого класу. Яким би високим не був рівень лінивих людей, він у них лише для краси; хоча вони й мають високий рівень, від нього жодної користі. Вони занадто ліниві: вони знають, що мають робити, але не роблять цього; і навіть коли вони знають, що щось є проблемою, вони не шукають істини, щоб розв’язати її; і хоча вони знають, які труднощі їм слід перетерпіти, щоб робота була ефективною, вони не бажають терпіти ці вартісні труднощі. Як наслідок, вони не можуть здобути жодних істин і не можуть виконувати жодної справжньої роботи. Вони не бажають терпіти труднощі, які люди мають терпіти; вони тільки те й знають, що упиватися комфортом, насолоджуватися часом радості й дозвілля та насолоджуватися вільним і розслабленим життям. Хіба вони не нікчемні? Люди, які не можуть терпіти труднощі, не заслуговують на життя. Ті, хто завжди бажає жити життям паразита, – це люди без совісті чи розуму; вони – звірі, і такі люди непридатні навіть для того, щоб трудитися. Оскільки вони не можуть терпіти труднощі, навіть коли вони трудяться, вони не здатні робити це добре, а якщо вони бажають здобути істину, на це ще менше надії. Той, хто не може страждати й не любить істини, – нікчемна людина; вона непридатна навіть для того, щоб трудитися. Вони – звірі, без жодної крихти людськості. Такі люди мусять бути відсіяні; лише це відповідає Божим намірам» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). У Божих словах згадуються два типи людей і їхнє різне ставлення до своїх обов’язків. Одні не зважають на свій рівень; вони спочатку налаштовують своє мислення й приймають обов’язки близько до серця, зі всіх сил співпрацюючи та виконуючи їх згідно з Божими вимогами. Це людина з людськістю й розумом. Інший тип знає лише, як упиватися тілесним комфортом. Такі люди не хочуть терпіти жодних труднощів, і коли роботи стає багато або вона виснажує, вони хочуть утекти і байдикувати. Навіть маючи певний рівень, вони все одно не можуть виконувати свої обов’язки як слід. Ці люди мають проблеми з моральними якостями, вони ні на що не здатні, вони – сміття, і зрештою Бог викриє їх і відсіє. Розглядаючи власну поведінку у цьому світлі, я побачила, що була однією з тих ледачих людей і тим сміттям, що їх розвінчує Бог. Відколи я стала лідеркою, коли тиск на роботі зростав і вимагав зусиль та жертовності, я дратувалася, скаржилася й хвилювалася, що виснажу своє тіло. Я перейняла недбале ставлення до своїх обов’язків і відкладала все на потім, як тільки могла. Я не мала жодного відчуття ноші чи відповідальності за євангельську роботу та роботу з поливу, за які в першу чергу відповідала, і не відстежувала та не впроваджувала роботу зі зрощування євангельських працівників і поливальників, що затримало просування євангельської роботи. Коли треба було звітувати про роботу, мені було ліньки шукати принципи практики, щоб провести бесіду й розв’язати виявлені мною проблеми. Я також була безвідповідальною й потурала своїй плоті, співпрацюючи в церковній роботі з очищення, і оскільки я не перевіряла ретельно матеріали щодо вичищання людей, я ледь не вичистила людину, яку вичищати не слід було. Зважаючи на мою постійну поведінку у виконанні обов’язків, я справді була такою людиною, яку розвінчує Бог і яка має проблеми з моральними якостями. Я зовсім не рахувалася з Божими намірами, не захищала інтереси церкви й була неправдивою лідеркою, яка не виконувала справжньої роботи. Незалежно від того, наскільки я була зайнята у своїх обов’язках або наскільки важливою була робота, я хотіла лише задовольняти свою плоть. Якщо роботи ставало трохи більше, ніж зазвичай, я скаржилася й нила, часто використовуючи своє слабке здоров’я як виправдання, щоб ухилятися від своїх обов’язків. Зрештою, я не виконала жодного зі своїх зобов’язань і затримала роботу. Навіть мої спроби трудитися не відповідали стандарту. Хоча моє здоров’я було не найкращим, у мене не було серйозних хвороб, і якби я вклала серце у свій обов’язок, я б із ним упоралася. Раніше, коли я мала правильне ставлення до своїх обов’язків, я могла покладатися на Бога, щоб співпрацювати з Ним у важких ситуаціях, і мені вдавалося розв’язувати деякі питання в роботі та точно оцінювати проблеми. Але згодом я жила в стані потурання своїй плоті, і коли стикалася із завданнями, що вимагали зусиль і жертовності, я хотіла їх уникнути. Я не бралася за завдання, які мала виконувати, і поступово мій дух ставав усе більш заціпенілим. Я не лише не могла виявити проблеми, але й затримувала роботу. Бог використав братів і сестер, щоб повідомити про мене, і зрештою мене відсторонили; це виявило Божу праведність. Я повністю втратила свою гідність і порядність – людям я не подобалася, Бог мене не приймав, і я навіть не могла виконувати ті обов’язки, на які була здатна. Я була справжнім сміттям і людиною, не вартою довіри.

Тоді я продовжила шукати, запитуючи себе: «Чому я завжди впиваюся комфортом і не можу як слід виконувати свої обов’язки? Якими будуть наслідки того, що я занадто потураю своїй плоті?». Одного дня я прочитала два уривки з Божих слів, які допомогли мені знайти корінь цієї проблеми. Всемогутній Бог говорить: «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. Що саме охоплює ця природа? Наприклад, чому ти егоїстичний? Чому ти захищаєш свій власний статус? Чому твої почуття так впливають на тебе? Чому тобі подобаються ті неправедні речі й ті лихі речі? На чому ґрунтується твоє вподобання таких речей? Звідки беруться ці речі? Чому вони тобі подобаються й чому ти приймаєш їх? Наразі ви всі зрозуміли: головна причина полягає в тому, що отрути сатани містяться в людині. Тож що таке отрути сатани? Як їх можна виразити? Наприклад, якщо ти запитаєш: “Як людям слід жити? Заради чого людям варто жити?”, кожен відповість: “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти”. Тільки ця єдина фраза виражає сам корінь проблеми. Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). «Чим більше ти догоджаєш плоті, тим більше вільностей вона собі дозволяє; якщо ти задовольниш її цього разу, наступного разу вона проситиме більшого. Поки це триває, люди починають любити плоть дедалі більше. Плоть завжди має екстравагантні бажання; вона завжди просить, аби ти догоджав їй і тішив зсередини, чи то в тому, що ти їси, що вдягаєш, чи то в тому, як втрачаєш самовладання або потураєш своїм слабкостям і лінощам… Чим більше ти догоджаєш плоті, тим більшими стають її бажання і тим поблажливішою стає плоть, доки не дійде до того, коли плоть людська зачаїть ще глибші уявлення і збунтується проти Бога, звеличить себе і засумнівається у Божій роботі. Чим більше ти догоджаєш плоті, тим сильнішими стають її слабкості; ти завжди відчуватимеш, що ніхто не є уважним до твоїх слабкостей, ти повсякчас вважатимеш, що Бог надто далеко зайшов, і ти казатимеш: “Як може Бог бути настільки суворим? Чому Він не дасть людям передиху?”. Коли люди догоджають плоті і надто плекають її, вони занапащають себе. … Кажуть, одного разу якийсь селянин побачив на дорозі змію, яка лежала нерухомо, замерзла. Селянин підібрав її і притис до грудей, і коли змія відігрілась й ожила, вона вкусила селянина до смерті. Людська плоть подібна до змії: її суть – шкодити життю людини. Коли твоя плоть повністю домагається свого, твоє життя стає занапащеним. Плоть від сатани. У ній завжди присутні екстравагантні бажання, вона завжди думає про себе, і вона завжди бажає легкості й хоче віддаватися комфорту, без тривоги чи відчуття невідкладності, загрузнувши в ледарстві. Якщо ти задовольниш її до певної межі, зрештою вона тебе поглине. Іншими словами, якщо ти задовольниш її цього разу, наступного разу вона проситиме тебе задовольнити її знову. Вона завжди має екстравагантні бажання й нові вимоги та користується твоїм потуранням плоті, щоб змусити тебе плекати її ще більше і жити в її комфорті, – і якщо ти ніколи не зможеш її здолати, ти зрештою себе занапастиш» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що причина, чому я жила так розпусно, потураючи своїй плоті, полягала в тому, що сатанинські отрути, як-от «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти» та «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш», глибоко вкоренилися в мені. Я вважала насолоду тілесним комфортом метою свого життя й думала, що жити – означає добре до себе ставитися та дозволяти своїй плоті жити в комфорті. Коли мої обов’язки передбачали певний тиск і вимагали більше роздумів, у мене зникало бажання їх виконувати. Я також опиралася стражданням і будь-якій ноші для своєї плоті, вважаючи, що це означає зазнати збитків. Наприклад, підбиття підсумків і розв’язання проблем вимагали часу та зусиль, тому я відкладала ці завдання й вибирала простіші. Я зовсім не переймалася тим, чи не вплине невчасне розв’язання цих проблем на роботу. Те саме стосувалося й співпраці в роботі з очищення. Оскільки я потурала своїй плоті, я не була сумлінною під час перевірки матеріалів щодо вичищання людей і ледь не вичистила людину, яку не слід було вичищати. Як саме я виконувала свої обов’язки? Я просто чинила зло! Але я не розмірковувала над своїми проблемами, а коли роботи ставало більше, я скаржилася. Я навіть сподівалася, що мене відсторонять, щоб мені не довелося так багато хвилюватися чи працювати. Я постійно потурала собі, повсякчас думаючи лише про свою плоть. Я побачила, наскільки сильно мені нашкодили сатанинські отрути, через які я ставала все більш розбещеною. Я стала егоїстичною, лукавою й позбавленою людськості. Я мала можливість бути лідеркою, що означало контактувати з більшою кількістю людей, справ і речей, шукати більшу кількість істин-принципів і входити в них, а також учитися розпізнавати людей. Разом із цим виявлялися б моя розбещеність і недоліки, що спонукало б мене розмірковувати над собою, практикувати істину та змінювати свій розбещений характер. Але я не прагнула істини. Я жила згідно з егоїстичним і ницим характером сатани, упивалася комфортом, була безвідповідальною у своїх обов’язках і раз у раз потурала своїй плоті, затримуючи роботу. Коли Бог використовував братів і сестер, щоб виправити мене та побесідувати зі мною, я просто впиралася й відмовлялася це приймати. Як наслідок, я не впоралася зі своєю основною роботою як слід і затримала її. Моє ставлення до обов’язків призвело до переступів і лихих вчинків! Тієї миті я зрозуміла, що виконання обов’язків із потуранням своїй плоті та впиванням комфортом насправді шкодить як мені, так і іншим. І якщо я не позбудусь цього розбещеного характеру та продовжуватиму виконувати свої обов’язки так само безтолково й безвідповідально, як і раніше, прагнучи жити лише в комфорті, я зрештою вчиню ще більше лихого, і Бог відцурається від мене та відсіє мене. Побачивши, яку шкоду й наслідки несе впивання комфортом у моїх обов’язках, я помолилася Богу, висловлюючи бажання більше не бунтувати так, а покаятися перед Ним.

Згодом мій стан дещо покращився, і мене знову обрали лідеркою церкви. Я знала, що це дарована Богом можливість для покаяння, і була дуже вдячна Йому. Я твердо вирішила мати правильне мислення й добре виконувати свої обов’язки. Тоді я переважно відповідала за євангельську роботу, і, щойно прибувши на нове місце, я зовсім не була обізнана із ситуацією з усіх боків, тому для того, щоб добре виконати роботу, мені довелося б заплатити більшу ціну. Після певного часу співпраці я відчула деяке напруження, особливо через те, що щодня треба було відстежувати так багато завдань. Коли справа стосувалася до страждань моєї плоті, я вважала, що було б набагато краще виконувати роботу з одним завданням, бо тоді мені не довелося б докладати стільки роздумів і зусиль. Щойно ці думки з’являлися, я усвідомлювала, що мій стан неправильний, і свідомо молилася Богу. Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Якщо ви вірите в Бога й хочете здобути Його спасіння, ви мусите добре виконувати свій обов’язок. По-перше, у процесі виконання свого обов’язку вам потрібно розвивати почуття відповідальності й докладати максимум зусиль. Коли Бог бачить у вас добру людину, ви вже на півдорозі. Якщо, виконуючи свій обов’язок, ви будете здатними прагнути до істини та, який би розбещений характер ви не виявляли або з якими труднощами б не стикалися, ви все одно зможете шукати істину, щоб впоратися з ними, і якщо ви матимете ставлення прийняття та послуху, зазнаючи обтинання та розбору, тоді ваша надія на досягнення Божого спасіння буде повністю непохитною. Бути в очах Бога тим, хто прагне до істини, – це висока вимога, яку ти, можливо, ще не в змозі задовольнити. Тобі бракує волі та духовного стану, а твоя віра надто слабка. Тому для початку дозволь братам і сестрам навколо тебе побачити в тобі добру людину, людину, яка має рацію, яка відносно любить позитив, яка любить справедливість і праведність і яка відносно чесна. Коли ти припускаєшся помилок, ти їх виправляєш. Коли ти усвідомлюєш свій бунтівний стан, ти швидко його змінюєш. Коли ти виявляєш свій розбещений характер, ти негайно шукаєш істину та спілкування з іншими. Щойно ти здобуваєш розуміння, ти можеш покаятися. Йдучи цим шляхом, ти обов’язково досягнеш прогресу. Спочатку дозволь твоїм братам і сестрам побачити в тобі добру людину, того, хто має рацію, того, хто ввійшов у життя. Потім, крок за кроком, намагайся стати людиною, яка любить істину й прагне до неї. Якщо ти втілюватимеш це в життя, тобі буде легше здобути входження й твої вимоги до себе матимуть більш практичний характер. Ти передусім маєш змусити своїх братів і сестер визнати тебе доброю людиною. За якими критеріями визначають, чи добра людина? По-перше, ти мусиш переглянути виконання твого обов’язку. Скількох стандартів і вимог слід дотримуватися при виконанні твого обов’язку? Ти мусиш бути старанним, відповідальним, готовим зносити труднощі, готовим платити ціну та бути скрупульозним у веденні справ, а не діяти поверхово. На трохи вищому рівні ти мусиш вміти знаходити правильні принципи в кожній справі та діяти згідно із цими принципами. Незалежно від того, хто говорить, навіть якщо це брат чи сестра, якими ти найменше захоплюєшся, якщо ця людина висловлює принцип, який є правильним і відповідає істині, тобі слід прислухатися до цього принципу, спробувати прийняти його та відійти від власних думок і переконань. Що ти думаєш про таке ставлення? (Воно добре.) Легко говорити про необхідність добре виконувати свій обов’язок; про це легко казати, але насправді виконувати свій обов’язок згідно зі стандартом важко. Це вимагає певної ціни й відмови від певних речей. Від чого тобі слід відмовитися? На найбазовішому рівні ти маєш приділяти певний час і снагу. Тобі слід щодня витрачати більше часу та докладати більше снаги, ніж іншим людям. Тобі слід продовжувати йти трохи довше й докладати трохи більше зусиль. Якщо ти хочеш виховати в собі почуття відповідальності та добре виконувати свій обов’язок, тобі потрібно постійно розмірковувати над тим, як належно виконати свій обов’язок. Тобі потрібно подумати, якими істинами тобі слід озброїтися і які проблеми тобі слід розв’язати. Потім шукай істину в молитві, висловлюючи Богу свої прагнення, і щиро благай Бога, просячи Його просвітити й направити тебе. Поки інші відпочивають вночі, тобі слід присвятити більше часу роздумам про проблеми, з якими ти зіштовхнувся, виконуючи свій обов’язок того дня, і про те, яку розбещеність ти викрив. Тобі слід поміркувати над цим і йти відпочивати тільки після того, як ти визначишся з подальшими діями, щоб цей день виявився плідним і не був змарнованим. Якщо ти не обдумаєш розв’язання цих проблем, то не зможеш ні їсти, ні спокійно спати. Це страждання, це ціна, яку ти платиш. Тобі доведеться пережити більше труднощів і заплатити більшу ціну, ніж іншим, і витратити більше часу та снаги на пошуки істини. Чи практична ця ціна, яку слід заплатити? (Так.)» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки той, хто виконує свій обов’язок добре з усім серцем, розумом і душею, є тим, хто любить Бога). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що головними критеріями, за якими можна розсудити, чи є людина доброю, є те, чи любить вона істину і чи прагне її, чи може вона шукати істину, щоб позбутися свого розбещеного характеру, коли усвідомлює його, і як вона ставиться до своїх обов’язків – чи може вона виконувати свої обов’язки згідно з Божими вимогами та істинами-принципами, чи є вона сумлінною й відповідальною, готовою страждати та платити ціну, і чи здатна вона шукати істину для розв’язання проблем, стикаючись із труднощами. Якщо людина може думати про ці належні речі та розставляти пріоритети у своїх обов’язках, має серце, що рахується з Божими намірами, і здатна повставати проти своєї плоті, щоб практикувати істину, то в Божих очах така людина вважається такою, що має добру людськість і варта довіри. Розглядаючи себе у цьому світлі, я побачила, що мені ще далеко до Божих вимог. Зокрема, коли я згадала, що через потурання своїй плоті я затримала роботу й припустилася переступів, і що тепер маю ще одну можливість виконувати такий важливий обов’язок, я усвідомила, що не можу продовжувати як раніше, і що маю по-справжньому покаятися. Моя працездатність була дещо недостатньою, тому я мала приділяти більше часу, роздумів і зусиль, покладаючись на Бога для співпраці, і шукати бесіди, коли чогось не розуміла. Під час моєї подальшої співпраці трапилося завдання, у якому я була не дуже сильною; воно вимагало глибшого вивчення істини-принципів, тож мені довелося докласти більше часу та зусиль, ніж моїй сестрі-напарниці. Коли я помічала проблеми в житті-входженні та роботі братів і сестер, я також серйозно роздумувала й шукала шляхи, щоб якомога краще допомогти їх розв’язати. Практикуючи так, я відчула легкість і спокій у серці.

У минулому я завжди думала, що жити – означає добре до себе ставитися, і що найважливіше – жити легко й комфортно. Я не розуміла, як жити так, щоб це було справді цінно. Пізніше, читаючи Божі слова, я почала дещо з цього розуміти. Всемогутній Бог говорить: «У чому цінність життя людини? Чи тільки в тому, щоб віддаватися таким плотським утіхам, як їда, пиття й розваги? (Ні.) То в чому ж тоді? Поділіться своїми думками. (У тому, щоб виконувати обов’язок створіння: це мінімум того, чого людина мусить досягти в житті.) Правильно. Скажіть Мені: якщо щоденні дії й думки людини все її життя зосереджено виключно на тому, щоб уникати хвороб і смерті, берегти тілесне здоров’я й запобігати хворобам, прагнути до довголіття, то хіба це і є та цінність, яку мусить мати життя людини? (Ні.) Це не та цінність, яку мусить мати життя людини. То яку ж цінність тоді мусить мати життя людини? … З одного боку, це виконувати обов’язок створіння. З іншого – це якнайкраще робити все, що у твоїх силах і можливостях, і принаймні досягти такого стану, коли совість тебе не звинувачує, ти з нею в мирі й точно прийнятний у чужих очах. Якщо піти далі, то впродовж усього життя ти повинен мати певне розуміння принципів, які люди мусять осягнути в житті, незалежно від того, у якій сім’ї ти народився, яку освіту здобув і які твої особисті якості. Наприклад, те, яким шляхом має йти людина, як вона мусить жити, як жити осмислено – треба хоч трохи дослідити, яка справжня цінність життя. Це життя не можна прожити даремно, і на цю землю не можна приходити даремно. З іншого боку, протягом життя ти мусиш виконати свою місію – це найважливіше. Ми не говоримо про виконання якоїсь великої місії, обов’язку чи повинності, але ти мусиш як мінімум зробити хоч щось. Наприклад, у церкві деякі люди докладають усіх зусиль до роботи поширення Євангелія, присвячуючи цьому всі життєві сили, платячи велику ціну, здобуваючи багато людей. Завдяки цьому вони відчувають, що їхнє життя прожите недаремно, що в ньому є цінність і втіха. Перед обличчям хвороби чи смерті, підсумовуючи все своє життя й згадуючи все зроблене та пройдений шлях, такі люди знаходять у серці розраду. Вони ні в чому себе не звинувачують і ні про що не жаліють. Дехто не шкодує зусиль, керуючи церквою чи відповідаючи за певний аспект роботи. Такі люди розкривають увесь свій потенціал, віддаючи всі сили, витрачаючи всю енергію та платячи ціну за роботу, яку виконують. Своїм поливом, керівництвом, допомогою й підтримкою вони допомагають багатьом людям стати сильними та бути непохитними серед власних слабкостей і негативу – не замикатись у собі, а, навпаки, повернутись у присутність Бога та навіть нарешті засвідчити про Нього. Крім того, за час свого керівництва такі люди виконують багато значущих завдань, усувають чимало лихих людей, захищають багатьох Божих обранців, відшкодовують ряд значних утрат. Усі ці досягнення здобуваються під час їхнього керівництва. Озираючись на пройдений шлях і згадуючи, яку роботу вони виконали та яку ціну заплатили за ці роки, такі люди ні про що не жаліють і ні в чому себе не звинувачують. Вони вірять, що не зробили нічого такого, у чому слід каятися, і живуть із відчуттям цінності, врівноваженості та втіхи в серці. Як це чудово! Хіба не такий результат вони отримують? (Такий.) Це відчуття врівноваженості та втіхи, відсутність жалю – результат прагнення до позитивного й істини та нагорода за це» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (6)). Із Божих слів я зрозуміла, що таке змістовне життя. Для створеної істоти саме життя заради виконання своїх обов’язків для завершення Божого доручення є тим, що надає життю цінності. Обов’язки, які ми виконуємо сьогодні, служать поширенню Євангелія Божого Царства, і можливість виконувати свої зобов’язання й робити свій невеликий внесок – це те, про що Бог пам’ятає, і це найзначущіша річ. Я подумала про невіруючих, які живуть лише для того, щоб добре їсти й гарно одягатися. Навіть якщо вони впиваються своєю плоттю й не терплять жодних труднощів, балуючи себе до такої міри, що стають гладкими й розпещеними, живучи у цьому світі, вони не знають, для чого насправді існує життя і як жити змістовно. Таке життя не має жодної цінності й прожите даремно. Я згадала часи, коли я виконувала свої обов’язки: я постійно потурала своїй плоті, а стикаючись із проблемами й труднощами, хотіла втекти й не робила того, що могла. І хоча моя плоть не дуже постраждала, я залишила у своєму серці непоправні жалі та борги. Я побачила, що яким би великим не був комфорт або задоволення, ці речі не можуть принести справжнього щастя, і лише виконання своїх зобов’язань та обов’язків дозволяє жити зі спокоєм і впевненістю. З такими думками я знайшла мотивацію для виконання своїх обов’язків. Коли виконання обов’язків вимагало від моєї плоті страждань, я більше думала про те, що це мій обов’язок і зобов’язання, і що я маю докласти всіх зусиль, аби виконати свій обов’язок як слід. Іноді, коли я була зайнята чи втомлена, я робила належні перерви, старалася з усіх сил відповідно до свого фізичного стану й уже не відчувала, що мій обов’язок занадто важкий чи болісний. Під час виконання своїх обов’язків я також усвідомила, що позиція лідера вимагає від людини брати на себе більше турбот, але розбираючись із різними проблемами в роботі або допомагаючи братам і сестрам розв’язувати труднощі в їхніх станах, я змогла зрозуміти та здобути більше істин. У цьому Бог виявив до мене велику прихильність. Те, що я здобула це розуміння й пережила таку трансформацію, є цілковитою Божою благодаттю. Дякувати Богу!