У Нань, Китай

У травні 2023 року мене обрали церковною лідеркою. Я подумала, що бути лідеркою означає відповідати за всі аспекти роботи. Раніше я ніколи нею не була й не зналася на різних справах. Скільки ж зусиль знадобиться, щоб добре виконувати цю роботу, і яку ціну доведеться заплатити? Я думала про те, щоб знайти відмовку й відмовитися від ролі, але брати й сестри обрали мене, і було б занадто нерозсудливо шукати виправдання й відмовлятися. Маючи це на думці, я більше нічого не казала. Я бачила, що сестра, з якою я співпрацювала, Чень Цзін, уже багато років була лідеркою і добре зналася на всіх аспектах роботи. Тож коли в мене виникали запитання, я зверталася до неї, і вона підказувала, як усе владнати. Я відчувала, що мені дуже пощастило, що вона мені допомагала. Раніше, коли я відповідала за вузькоспрямовану роботу, я була основним рушієм і мала про все дбати сама. Але тепер зі мною співпрацювала Чень Цзін, і вона брала на себе та розв’язувала складні й заплутані проблеми, тож мені залишалося лише слідувати за нею і допомагати. Хоча роботи було чимало, із Чень Цзін поруч усе здавалося не таким уже й складним. Чень Цзін відповідала за більший обсяг роботи, ніж я. Іноді я бачила, що вона перевантажена, і думала: «Оскільки я не знаюся на роботі, за яку відповідає Чень Цзін, я не можу їй допомогти. До того ж вона вже давно лідерка, тож ті, хто може робити більше, мають робити більше!». Тож коли Чень Цзін стикалася з труднощами в роботі, я лише зрідка ділилася своїми думками й не дуже переймалася цими проблемами.

Одного дня в серпні Чень Цзін раптом підвищили. Коли я почула, що Чень Цзін переведуть, я одразу відчула тиск. Моя підготовка тривала лише кілька місяців, і було багато речей, з якими я не знала, як впоратися. Поки Чень Цзін була поруч, я могла запитати в неї, коли стикалася з труднощами. Як же я зможу нести цю відповідальність, якщо вона піде? Я не хотіла, щоб Чень Цзін ішла, але вищі лідери вже дали всі розпорядження, тож мені довелося їх прийняти. Але через думку про те, що доведеться тягнути всю роботу самій, я почувалася перевантаженою і це страшенно псувала настрій. Я думала: «Я зовсім не знаюся на роботі, за яку відповідала Чень Цзін, і мені доведеться ознайомлюватися з усім із нуля. Скільки ж мені доведеться страждати? І яку ціну доведеться заплатити?». Я почувалася дуже пригніченою. Після того, як Чень Цзін поїхала, мені довелося самій звітувати про роботу. Але оскільки я не розпитувала про багато завдань і не дуже ними переймалася, поки вона була поруч, я не зналася на цих справах, і мені довелося витратити багато часу, щоб усе вивчити й розібратися в цьому. Я почувалася виснаженою фізично, а морально – ще більше, і не могла позбутися відчуття опору й невдоволення вищими лідерами. Я думала: «Чому ви не подивитеся на це з мого боку? Я ніколи раніше не була лідеркою, і моя підготовка тривала зовсім недовго, тож я не можу виконувати цей обов’язок самостійно. Чень Цзін була лідеркою багато років і була вправною в усіх аспектах роботи. Чому ви перевели її й залишили мене тут зовсім саму?». Що більше я про це думала, то більше відчувала біль і пригнічення. Здавалося, ніби важкий камінь тисне на груди, не даючи дихати. Я зрозуміла, що догоджаю своїй плоті, тож у серці помолилася Богу, просячи Його просвітити й спрямувати мене, щоб я пізнала себе й скорилася.

Під час одного з духовних читань я прочитала Божі слова: «Перша реакція антихристів, коли вони стикаються зі словами Христа, Його наказами чи принципами, про які Він бесідує, – щойно це створює їм труднощі або вимагає від них страждати чи платити ціну – це опір і відмова, відчуття відрази в серцях. Однак, коли йдеться про речі, які вони готові робити або які приносять їм вигоду, їхнє ставлення не таке. Антихристи прагнуть упиватися комфортом і виділятися, але чи радіють вони й охоче приймають, коли стикаються зі стражданнями плоті, необхідністю платити ціну чи навіть ризиком образити інших? Чи можуть вони тоді досягти абсолютної покори? Анітрохи; їхнє ставлення – це цілковитий непослух і непокірність. Коли такі люди, як антихристи, стикаються з речами, яких вони не хочуть робити, речами, які не відповідають їхнім уподобанням, смакам чи власним інтересам, їхнє ставлення до слів Христа стає ставленням категоричної відмови та цілковитого опору, без жодного сліду покори» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина четверта)). Бог викриває, що антихристи ставляться до ситуацій, улаштованих та впорядкованих Богом, відповідно до своїх уподобань і бажань, завжди зважаючи на те, чи вигідно це їхній плоті, приймаючи лише те, що їм на користь, та підкоряючись лише цьому. А якщо ситуація не приносить їм вигоди або завдає страждань, вони не можуть коритися, і навіть скаржаться, відчувають опір і висловлюють невдоволення Богом. Я поводилася так само, як антихрист: у своїх обов’язках я передусім дбала про власні плотські інтереси. Під час співпраці із Чень Цзін вона брала на себе й розв’язувала всі труднощі, тож мені не доводилося докладати надто багато зусиль, і я могла це прийняти та скоритися. А коли Чень Цзін підвищили, і мені довелося самій мати справу із церковною роботою, мені справді довелося страждати й платити ціну в усіх аспектах роботи, тому я не могла скоритися. Я не хотіла, щоб Чень Цзін ішла, і скаржилася, що лідери не співчувають моїм труднощам. Хоча здавалося, що я заклопотана своїми обов’язками, моє серце було сповнене опору та скарг, і я постійно відчувала, що тиск від виконання цього обов’язку занадто великий. Розмірковуючи над тим, як вищі лідери перевели Чень Цзін, відповідно до потреб церковної роботи, я зрозуміла, що це розпорядження відповідало принципам, але я опиралася й була незадоволеною. Це була не покора істині, а опір Богу.

Потім я подумала про те, що вже понад три місяці виконую лідерські обов’язки, але досі не можу розібратися в роботі церковної лідерки. Що вже й казати про роботу Чень Цзін – я навіть у своїй роботі розібралася лише частково. Усі ці кілька останніх місяців я жила в стані, коли просто упивалася комфортом і працювала абияк, не маючи чіткого розуміння. Стосовно свого стану я прочитала такі Божі слова: «Якщо людина постійно шукає фізичного комфорту та щастя, постійно прагне до них і не бажає страждати, то коли вона фізично страждає навіть трішечки або ж дещо більше за інших, коли вона перевантажена роботою хоч трохи більше, ніж зазвичай, вона почувається пригніченою. Це одна з причин пригніченості. Якщо ж людина вважає, що трохи фізичних страждань – це не така вже й велика проблема, і прагне не до фізичного комфорту, а до істини, якщо така людина намагається виконувати свої обов’язки, щоб догодити Богові, то часто вона й не відчуває фізичного страждання. Хай час від часу вона почувається трохи заклопотаною, втомленою чи виснаженою, проте коли вона поспить, їй уже краще, і вона знову береться за роботу. Такі люди концентруються на своїх обов’язках і роботі; вони не бачать у невеликій фізичній втомі суттєвої проблеми. Проте коли в людському мисленні виникає проблема й людина постійно прагне до фізичного комфорту, то щоразу, коли її фізичне тіло зазнає невеликої кривди чи не може отримати задоволення, у людині виникають певні негативні емоції» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). «Яку б роботу їм не давали – чи то важливу, чи звичайну, складну чи просту – вони завжди недбалі, виверткі й байдикують. Коли виникають проблеми, вони намагаються перекласти відповідальність за них на інших людей, не беручи на себе жодної відповідальності, і хочуть продовжувати жити своїм паразитичним життям. Хіба вони не нікчемний мотлох? У суспільстві хто не має покладатися на себе, щоб заробляти на життя? Щойно людина стає дорослою, вона повинна забезпечувати себе сама. Її батьки виконали свій обов’язок. Навіть якби її батьки були готові її утримувати, їй було б не по собі. Вона має усвідомити, що її батьки завершили свою місію з її виховання, і що вона – працездатна доросла людина й повинна вміти жити самостійно. Хіба це не мінімальний розум, який повинна мати доросла людина? Якщо хтось справді має розум, він не міг би продовжувати сидіти на шиї у батьків; він боявся б насмішок інших, боявся б втратити обличчя. Отже, чи має розум той, хто любить легкість і ненавидить працю? (Ні.) Вони завжди хочуть щось задарма; вони хочуть ніколи не виконувати жодного зобов’язання, бажаючи, щоб солодощі просто падали з неба й потрапляли їм до рота; вони завжди хочуть отримувати повноцінне триразове харчування, щоб хтось їх обслуговував, і насолоджуватися гарною їжею та напоями, не виконуючи ані найменшої роботи. Хіба це не мислення паразита? А чи мають люди, які є паразитами, совість і розум? Чи мають вони гідність і достоїнство? Абсолютно ні. Усі вони – дармоїди-нездари, усі – звірі без совісті чи розуму. Ніхто з них не годиться для того, щоб залишатися в Божому домі» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Бог каже, що людина з нормальним розумом, коли досягає повноліття і може жити самостійно, повинна вміти утримувати себе власною працею. Але той, хто любить комфорт і ненавидить роботу, навіть маючи змогу прогодувати себе, не захоче працювати й житиме за рахунок батьків. Такі люди схожі на паразитів. Їм бракує гідності та достоїнства, і вони не варті того, щоб жити. Я поводилася точнісінько як ті люди, яких розвінчує Бог, – які живуть за рахунок батьків. Працюючи із Чень Цзін, я зовсім не прагнула вдосконалюватися і в усьому покладалася на неї. А коли в роботі церкви виникали труднощі й проблеми, я перекладала їх на Чень Цзін, щоб вона все владнала, тільки б самій не напружуватися і жити спокійно. А коли Чень Цзін перевели, і я побачила, що тепер маю сама турбуватися і дбати про всю роботу, я відчула біль і пригнічення. Я не бажала приймати це й коритися. Я навіть хотіла залишити Чень Цзін біля себе, тільки б самій не страждати й не платити ціну. Бог говорить: «Такі люди концентруються на своїх обов’язках і роботі; вони не бачать у невеликій фізичній втомі суттєвої проблеми. Проте коли в людському мисленні виникає проблема й людина постійно прагне до фізичного комфорту, то щоразу, коли її фізичне тіло зазнає невеликої кривди чи не може отримати задоволення, у людині виникають певні негативні емоції» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). Моя плоть була настільки лінивою, що варто було тиску в роботі зрости, як я одразу відчувала пригнічення й опір. Моя головна проблема полягала в моїх думках і поглядах. Навіяні сатаною ідеї: «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» та «Добре стався до себе, поки ти жива», – контролювали мене, роблячи вкрай егоїстичною та лінивою. Я бажала лише потурати плоті, покладатися на інших і насолоджуватися плодами їхньої праці. Я не хотіла терпіти жодних труднощів, а просто прагнула жити як паразит чи дармоїд, що живе за рахунок батьків, вважаючи, що таке життя – найзручніше. Усі ці останні кілька місяців моїй плоті було добре й спокійно, але я не досягла жодного прогресу у своєму обов’язку й здобула вкрай мало істини. Як лідерка, я мала б нести тягар усієї роботи разом зі своєю напарницею. Але я була лінивою, упивалася плотським комфортом і робила мізерний внесок у свій обов’язок. Я навіть не трудилася так, щоб це відповідало стандарту. Я подумала про те, що дармоїди в цьому світі, які живуть за рахунок батьків і лише потурають плоті, існують без гідності та достоїнства. Усі дивляться на них зневажливо, і навіть батькам соромно за таких дітей. Якщо я не зміню це ліниве, паразитичне мислення, то обов’язково викличу в Бога відразу й огиду, буду відсіяна з лав тих, хто виконує свій обов’язок, і втрачу шанс на спасіння. Усвідомивши, якими серйозними є наслідки життя за сатанинськими думками й поглядами, я захотіла покластися на Бога, щоб змінити стан, у якому я виконувала свій обов’язок.

Пізніше я прочитала Божі слова й здобула шлях практики. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти рішучий і зможеш ставитися до повинностей і зобов’язань, які мають виконувати люди, до того, що має досягти кожен із нормальною людською сутністю та чого мусить добитися доросла людина, як до цілей і завдань твого прагнення, якщо ти зможеш нести тягар своїх обов’язків, то не нарікатимеш, яку б ціну ти не платив і який би біль не терпів, а поки ти бачитимеш у всьому цьому Божі вимоги та волю, то зможеш витримувати будь-які страждання й добре виконувати свій обов’язок. Яким тоді буде твій душевний стан? Він буде іншим; на серці в тебе буде мирно, спокійно, і ти відчуватимеш утіху. Бач, люди тішаться, і на серці в них мирно та радісно, уже коли вони просто стараються втілювати в життя нормальну людську сутність і виконують повинності, зобов’язання та місію, належні людям із нормальною людською сутністю. Вони ще навіть не навчилися робити справи згідно з принципами й не почали набувати істину, але вже зазнали певних змін. Такі люди мають совість і розум; це праведні люди, здатні подолати будь-які труднощі та взятися за будь-яке завдання. Це добрі воїни Христові, вони пройшли навчання, і жодні труднощі їх не зламають. Скажіть Мені, що ви думаєте про таку поведінку? Хіба в таких людей немає сили духу? (Є.) У них є сила духу, й інші ними захоплюються» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). Божі слова вказали мені шлях практики. Як доросла людина із совістю та розумом, хоч би які труднощі виникали в роботі, я повинна витримувати тиск і брати на себе цей тягар. Тільки ті, хто добре виконує свій обов’язок створеної істоти, є чесними й порядними людьми. Я подумала про те, як Бог наказав Ною побудувати ковчег. Ной навіть ніколи не бачив, який той ковчег мав вигляд, і зіткнувся з небаченими труднощами. Але він не думав про те, скільки страждань випаде на його долю чи яку ціну доведеться заплатити, а був зосереджений лише на тому, як виконати Боже доручення. У той час не було жодних передових механізмів, і Ною довелося самому шукати деревину, рубати дерева й перетворювати їх на матеріали для будівництва судна. Жоден із цих кроків не був таким простим чи легким, як ми можемо собі уявити. Але в голові Ноя була лише одна думка – якнайшвидше побудувати ковчег згідно з Божими вказівками. Коли я порівняла моральні якості Ноя зі своїми, мені стало соромно. Бог дуже чітко роз’яснив усі принципи, пов’язані із цим моїм обов’язком. Якщо виникали якісь сумніви, я могла звернутися за настановами до вищих лідерів, і до того ж було багато фахових знань, які можна було використати й з яких можна було вчитися. Якби я лише приділила більше часу та доклала більше зусиль, то змогла б добре виконувати свій обов’язок. Виконуючи обов’язок лідерки, я мала б займатися різноманітною роботою. Але через мою лінь і відсутність мотивації вдосконалюватися я залишалася байдужою до роботи, за яку відповідала Чень Цзін, і не втручалася в неї. Але тепер, коли Чень Цзін перевели, я була змушена розвивати в собі відчуття ноші, щоб відстежувати роботу та розв’язувати проблеми. А це, зі свого боку, сприяло б моїй практиці істини та входженню в принципи. Якби Чень Цзін не перевели, я б і далі жила в стані, коли покладаюся на інших. Я б не досягла значного прогресу, а також не навчилася б самостійно думати й розв’язувати проблеми. Коли я краще зрозуміла Божий намір, мої емоції пригніченості значно вщухли.

Одного дня у вересні, дізнавшись, що КПК одночасно заарештувала кількох братів і сестер, я миттєво відчула себе перевантаженою і подумала: «Раніше саме Чень Цзін завжди займалася наслідками арештів у церкві. А тепер мені доведеться владнати все самій, і також потрібно буде бесідувати про істину й долати стани братів і сестер, які живуть у страху. Мені доведеться докласти стільки зусиль і заплатити таку ціну! Це буде суцільна морока. Було б набагато краще, якби Чень Цзін не поїхала: тоді б мені не довелося із цим мучитися». Щойно я так подумала, то усвідомила, що знову потураю плоті, тому подумки помолилася Богу. Я подумала про арешти братів і сестер і зрозуміла, що Божий намір полягає в тому, щоб я якомога швидше й належним чином владнала наслідки. Я мала убезпечити книги з Божими словами та братів і сестер, а також підтримати й допомогти тим із них, хто був слабким і негативно налаштованим. Хоча фізично це могло бути виснажливо, ця раптова ситуація стала для мене перевіркою, яка могла розвинути мою здатність самостійно вирішувати справи. Маючи це на думці, я швидко все обговорила й упорядкувала справи разом із братами й сестрами, дізналася, чи в безпеці книги з Божими словами, оперативно організувала переїзд тих, хто опинився в небезпеці, і зверталася за настановами до вищих лідерів, коли виникали якісь сумніви. Наслідки швидко владнали, і інтереси церкви не зазнали значних втрат. Пізніше, коли в церкві знову сталися арешти, я вже знала, як діяти.

Це перепризначення обов’язку моєї напарниці викрило мою природу упиватися комфортом, а також показало мені, наскільки сильно я покладалася на інших. Якби я не пройшла через таку ситуацію, то й дотепер не досягла б жодного прогресу. Усі мої нинішні розуміння та здобутки – це результат Божих слів. Дякувати Богу!