У Ши, Китай

У серпні 2016 року я відповідала за євангельську роботу в церкві. Через брак досвіду та поверхове розуміння істини я відчувала сильний тиск, коли тільки-но почала виконувати цей обов’язок, тому часто молилася до Бога щодо своїх труднощів та вивчала істини й принципи, пов’язані з проповідуванням Євангелія. Коли я чогось не розуміла, то просила допомоги в братів і сестер. Поступово я змогла засвоїти деякі принципи, навчилася помічати проблеми в роботі та пропонувати слушні поради. Євангельська робота почала давати певні плоди, і я була справді вдячна Богові. Пізніше євангельська робота в нашій церкві стала ефективнішою, і кількох євангельських працівників призначили кураторами. Я була на сьомому небі від щастя й думала: «Оскільки робота дає такі результати, здається, я не така вже й погана, і я маю певний рівень та працездатність». Від таких думок на душі ставало солодко, як від меду. Після цього на зібраннях із братами й сестрами я вже не була такою смиренною, як раніше. Коли я бачила, що деякі брати й сестри ставали негативно налаштованими через труднощі в євангельській роботі, я проводила бесіду про те, як на початку виконання цього обов’язку я покладалася на Бога, щоб долати труднощі й досягати результатів у роботі. Почувши мої слова, усі брати й сестри дивилися на мене схвально, вони відчували мотивацію та бажання далі співпрацювати у своїх обов’язках. Після цього брати й сестри приходили до мене з будь-якими питаннями чи труднощами, а ті брати й сестри, з якими я співпрацювала, часто питали моєї думки, коли стикалися з проблемами. Я раділа, що всі мене поважають і підтримують, і відчувала, що я досить здібна, і що цілком заслуговую бути кураторкою.

До грудня 2017 року до нашої церкви прийшло багато нових людей, одна за одною засновувалися нові церкви, а декого з новонавернених підвищували та зрощували невдовзі після того, як ті бралися за свої обов’язки. Спостерігаючи за всім цим, я відчувала велике відчуття задоволення від зробленого. Хоча на словах я казала, що вдячна за Боже наставництво, у серці я милувалася собою. Я думала, що розумію істину й добре розбираюся в людях. Я згадувала, як коли лише взялася за цей обов’язок, була лише одна церква, а тепер їх засновано кілька, і що з того часу, як я перейняла роботу, я справді поповнила церкву талановитими людьми. Моє серце сповнювалося радістю, і я ще сильніше відчувала, що я здібна, справді обдарована, і що я – опора церкви. Я усвідомлювала, що краду Божу славу, і відчувала невелику провину, але потім думала: «Божа робота не є надприродною, вона все ще потребує людської співпраці. Без моєї співпраці робота б не вдалася, а оскільки я виконую цей обов’язок найдовше, я справді заслуговую на певне визнання». Коли я так думала, провина в моєму серці зникала. Після цього я часто не могла втриматися, щоб не похизуватися перед євангельськими працівниками: «Я щойно прийшла з такої-то церкви. У них були деякі проблеми, але я їх вирішила. Завтра я поїду до іншої церкви…». Усі брати й сестри дивилися на мене із захопленням. Одна сестра навіть сказала: «Ти відповідаєш за роботу стількох церков. Ми б точно із цим не впоралися, у нас би голова пішла обертом. Ти справді розумієш істину та маєш працездатність!». Почувши похвалу сестри, я відчула велику гордість. Я подумала: «Авжеж! Я точно краща за всіх вас, інакше як би я стала кураторкою?». У той час я ходила з високо піднятою головою, а коли щось траплялося, я не шукала істини-принципи, а просто діяла напряму. Я завжди думала, що розумію істину й можу виконувати певну роботу, і вважала себе найкращою у веденні євангельської роботи. Пізніше, коли брати й сестри стикалися з проблемами під час виконання своїх обов’язків, вони не докладали зусиль до пошуку, не молилися Богові й не шукали істини, щоб подолати труднощі. Натомість вони чекали, поки я проведу бесіду й усе вирішу. Деякі проблеми я не могла вирішити, тому для них усе ставало ще складнішим. Як наслідок, ефективність євангельської роботи падала з кожним місяцем. Коли це відбувалося, я не розмірковувала над собою належним чином і не пізнавала себе. Так було доти, доки мене не спіткало Боже провчання та дисциплінування.

Одного дня у квітні 2018 року сестра, з якою я співпрацювала, мала піти на церковне зібрання, але в неї в останню мить з’явилися справи, тож замість неї пішла я. Щойно я прибула на місце зібрання, мене заарештувала поліція, і мене засудили до трьох років ув’язнення. Спочатку, перебуваючи в слідчому ізоляторі, я думала, що зазнавати переслідувань і арештів за віру в Бога в Китаї – це нормально, тому я не особливо розмірковувала над собою чи пізнавала себе. Так було доти, доки, пробувши під вартою рік і сім місяців і опинившись у в’язниці, я зі страху за власне життя не підписала «Три документи» під примусом. У ту мить я сповнилася жалю, сорому та докорів сумління, і була повністю розчавлена. Пізно вночі, коли я лежала на ліжку, сльози жалю котилися по моєму обличчю. У своєму болі я молилася Богові: «Боже, ця ситуація в мені щось викрила, але я не розумію, який Твій намір чи який урок я маю винести. Боже, будь ласка, спрямуй мене до розуміння Твого наміру». Після цього в моїй пам’яті промайнули сцени виконання мною обов’язку до арешту: я хизувалася і хвалькувато говорила перед братами й сестрами, я завжди думала, що здатність виконувати певну роботу означає, що я розумію істину й здобула певні реальності, і я вважала себе рідкісним талантом та опорою церкви. Я жила, сповнена гордині й зарозумілості. Порівнюючи це з тим, як я підписала «Три документи» й зрадила Бога, якою я була слабкою, боягузливою і жалюгідною, і як я керувалася страхом смерті – я воліла б просто крізь землю провалитися. У ту мить я почала розуміти, чому мене несподівано заарештували. Я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше: «Коли ви переживаєте незначне стримання або труднощі, це добре для вас; якби вам це давалося легко, ви були б зруйновані, і як тоді вас можна було б захистити? Сьогодні саме тому, що вас піддано карі, суду й прокляттю, вам дано захист. Ви захищені саме тому, що багато страждаєте. Якби це було не так, ви б давно впали в розбещеність. Це не навмисне створення вам труднощів: людську природу важко змінити, і так має бути, щоб змінити характери людей. Сьогодні ви навіть не маєте сумління чи розуму, якими володів Павло, і навіть не маєте його самоусвідомлення. На вас завжди потрібно чинити тиск, і вас завжди потрібно карати й судити, щоб ваш дух пробудився. Кара та суд – це те, що приносить вашому життю найбільшу користь. І коли це необхідно, також мусить бути кара через факти, які сходять на вас; тільки тоді ви повністю підкоритеся. Ваша природа така, що без кари й прокляття ви б не побажали схилити свої голови, не були б готові скорятися. Без фактів перед вашими очима не було б жодного ефекту. Ваша гідність надто низька і нікчемна! Без кари й суду було б важко вас завоювати й важко було б подолати вашу неправедність і ваш непослух. Ваша стара природа так глибоко вкорінена. Якби вас посадили на трон, ви не мали б жодного уявлення про своє місце в усесвіті, не кажучи вже про те, куди ви прямуєте. Ви навіть не знаєте, звідки ви прийшли, тож як ви могли б знати Творця? Без своєчасних кари й проклять сьогодення ваш останній день давно б уже настав. Це не кажучи вже про вашу долю – чи не перебувала б вона ще більше в неминучій небезпеці? Без цієї своєчасної кари та суду, хто знає, наскільки зарозумілими або наскільки занепалими ви стали б. Ці кара й суд привели вас до сьогоднішнього дня, і вони зберегли ваше існування. Якби ви й досі були “освіченими”, використовуючи ті самі методи, що й ваш “батько”, хто знає, у який світ ви б увійшли! Ви геть не маєте здатності контролювати себе та розмірковувати над собою. Щодо таких людей, як ви, якщо ви просто будете слідувати й коритися, не створюючи жодних переривань або завад, Мої цілі будуть досягнуті. Чи не слід вам краще прийняти сьогоднішні кару й суд? Які ще варіанти у вас є?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (6)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що мій арешт та ув’язнення були Божим дисциплінуванням. Під час мого перебування на посаді кураторки я справді була зарозумілою. Щоразу, коли робота давала певні результати, я хизувалася перед братами й сестрами. Коли євангельські працівники стикалися з труднощами й ставали негативно налаштованими, я навмисно виставляла напоказ свою працездатність, ділячись власним досвідом, а також обов’язково розповідала братам і сестрам, що церковна євангельська робота, за яку я відповідала, досягла хороших результатів, через що всі були про мене високої думки. Пізніше було засновано ще кілька нових церков, і я продовжувала хизуватися своєю працездатністю, спонукаючи інших бути про мене ще вищої думки. Через те, що я постійно так хизувалася, усі брати й сестри думали, що я несу ношу у своєму обов’язку та можу досягти результатів у роботі, і вони вірили, що я компетентна кураторка. Хоч би куди я йшла, усі розмовляли зі мною ввічливо й шанобливо, а коли в них виникали проблеми, вони завжди питали моєї поради, і здебільшого вони прислухалися до моїх пропозицій. Навіть сестра, з якою я співпрацювала, часто питала моєї думки. Здобувши підтримку й захоплення всіх, я почувалася дуже задоволеною й навіть ніби ширяла від гордості. Я відчувала, що я незамінна людина в церкві, що церковна робота не може без мене обійтися, і що я краща та важливіша за всіх інших. Хизуючись у такий спосіб, я приводила людей перед собою. Я образила Божий характер, не усвідомлюючи цього. Бог не міг дивитися, як я продовжую падати. Через мій арешт поліцією Він не дав мені продовжувати йти шляхом зла, і змусив мене зупинитися й порозмірковувати над собою, щоб я змогла вчасно звернути з хибного шляху, отямитися і не піти хибною дорогою ще далі. Коли я це усвідомила, мої очі наповнилися сльозами. Я була глибоко зворушена Божою любов’ю та Його кропіткими намірами. Я подумки молилася Богові: «Боже, дякую Тобі за те, що влаштував для мене цю ситуацію. Я волію покаятися перед Тобою. Боже, будь ласка, просвіти та спрямуй мене, щоб я змогла по-справжньому пізнати себе».

Одного дня я згадала уривок із Божих слів: «Якщо у своєму серці ти дійсно розумієш істину, тоді ти знатимеш, як практикувати істину й коритися Богу, і природно ступиш на шлях пошуку істини. Якщо шлях, яким ти прямуєш, правильний і відповідає Божій волі, тоді робота Святого Духа не залишить тебе; в такому разі ймовірність того, що ти зрадиш Бога, зменшуватиметься. Без істини легко чинити зло, і ти чинитимеш його всупереч собі. Наприклад, якщо ти маєш зарозумілий і пихатий характер, то розмови з тобою про те, щоб ти не противився Богу, нічого не змінять, ти нічого не можеш із собою вдіяти, це поза твоїм контролем. Ти не робив би цього навмисне; ти зробив би це під впливом твоєї гордовитої й пихатої природи. Твої зарозумілість і пиха змусили б тебе зневажати Бога та не звертати на Нього уваги; вони зробили б тебе схильним звеличувати себе та спонукали б тебе виставляти себе напоказ за кожної нагоди; вони змусили б тебе дивитися на інших зверхньо й не залишили б у твоєму серці нікого, крім тебе самого; вони зробили б так, щоб твоє серце втратило місце для Бога та щоб зрештою ти зайняв місце Бога й став вимагати, щоб люди тобі корилися, а також щоб ти поклонявся власним ідеям, думкам і уявленням як істині. Під впливом своєї гордовитої й пихатої природи люди чинять так багато зла!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Бог викриває, що коренем опору людини Богові є її зарозуміла й пихата природа. Коли людина має зарозумілий характер, вона бачить себе вищою за інших, вважаючи себе кращою за всіх. Серед інших вона безконтрольно даватиме свідчення про себе й хизуватиметься, спонукаючи людей захоплюватися нею та поклонятися їй. Під час мого перебування на посаді кураторки, коли я досягала певних результатів у роботі, я думала, що в мене є рівень, що я розумію істину й можу вирішувати проблеми, і що я можу знаходити талановитих людей, і я вважала себе незамінним талантом та опорою церкви. Усім цим керувала моя зарозуміла природа. Очевидно, що євангельська робота приносила певні результати виключно завдяки роботі та наставництву Святого Духа й співпраці братів та сестер, але я приписувала всі заслуги собі. Я навмисно хизувалася перед братами й сестрами, спонукаючи їх думати, що робота давала результати тільки тому, що я розумію істину й маю працездатність. Зрештою всі вони захоплювалися мною та поклонялися мені. Якою ж безсоромною я була! Я згадала першу з Божих адміністративних постанов: «Людині не слід ні звеличувати саму себе, ні вивищувати саму себе. Їй слід поклонятися Богу та вивищувати Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Десять адміністративних постанов, яких повинні дотримуватися обрані Богом люди в період Царства). Бог закликає людей, щоб вони звеличували Його й шанували як великого. У серці людини має бути місце лише для Бога, бо тільки Бог гідний того, щоб Йому поклонялися. Але я шанувала як велику себе й хизувалася, прагнучи, щоб брати й сестри відвели мені місце у своїх серцях. Усе, що я робила, було зумовлено моєю зарозумілою природою і було опором Богові. Я вже порушила Божі адміністративні постанови, проте не мала страху й навіть тішилася собою. Я була справді заціпенілою! Я подумала про те, що церква зрощувала мене як кураторку. З одного боку, це було для того, щоб я могла прагнути істини й зміни характеру під час виконання свого обов’язку, а з іншого боку, це давало мені змогу взяти на себе лідерську роль. Коли в роботі виникали труднощі, я могла б вести братів і сестер до того, щоб уповатти й покладатися на Бога, шукати істину та діяти згідно з принципами, даючи братам і сестрам змогу шанувати Бога як великого у своїх серцях і відвести для Нього місце, тим самим приводячи людей перед Богом. У цьому полягали моя відповідальність та обов’язок. Проте я не виконувала обов’язків, які мала би виконувати кураторка, а натомість користувалася кожною нагодою в роботі, щоб похизуватися й дати свідчення про себе, спонукаючи братів і сестер захоплюватися мною, поклонятися мені й приходити до мене, коли вони стикалися з труднощами, замість того, щоб покладатися на Бога чи шукати істини-принципи. Я приводила людей перед собою, і в цьому я змагалася з Богом за статус. Я йшла шляхом антихриста й уже образила Божий характер. Якби я і далі так виконувала свій обов’язок, мене б зрештою покарали за опір Богові. Усвідомивши це, я вкрилася холодним потом і відчула, що цей арешт був проявом Божого праведного характеру щодо мене, і що це також був великий Божий захист і спасіння для мене. Я щиро подякувала Богові та була готова скоритися цим обставинам і засвоїти урок. У 2021 році мене звільнили після відбуття покарання, і я вийшла з того пекла на землі, яким є в’язниця КПК.

Невдовзі після повернення додому брати й сестри принесли мені книги з Божими словами, і я була глибоко зворушена. Одного дня під час моїх духовних роздумів я прочитала уривок із Божих слів: «Чи здатні ви відчувати Боже керівництво й просвітництво Святого Духа під час виконання свого обов’язку? (Так.) Якщо ви здатні відчувати роботу Святого Духа, але все одно високо цінуєте себе й вважаєте, що маєте реальність, що ж тоді відбувається? (Коли наше виконання обов’язку принесло певні плоди, ми думаємо, що половина заслуги належить Богу, а половина – нам. Тоді ми безмежно розширюємо свою співпрацю, думаючи, що не було нічого важливішого за цю співпрацю, і що Боже просвітління було б неможливе без неї.) Отже, чому Бог просвітив тебе? Чи може Бог просвітити й інших людей? (Так.) Коли Бог просвіщає когось, це відбувається по милості Божій. А якою є крихта співпраці з твого боку? Це твоя заслуга чи це твій обов’язок і зобов’язання? (Це наш обов’язок і зобов’язання.) Коли ти усвідомлюєш, що це твій обов’язок і зобов’язання, тоді в тебе правильний стан розуму, і ти не думатимеш про намагання поставити собі це в заслугу. Якщо ти завжди думаєш: “Це мій внесок. Чи було б можливим Боже просвітління без моєї співпраці? Це завдання вимагає співпраці з боку людини; наша співпраця становить основну частину цього досягнення”, тоді ти помиляєшся. Як би ти співпрацював, якби Святий Дух не просвітив тебе та якби ніхто не поспілкувався з тобою про принципи істини? Ти б не знав, чого вимагає Бог, і не знав би шляху практики. Навіть якби ти хотів коритися Богові та співпрацювати, ти б не знав, як це робити. Хіба ця твоя “співпраця” – не просто пусті слова? Без істинної співпраці ти дієш лише відповідно до власних ідей – чи може в цьому разі виконуваний тобою обов’язок відповідати стандарту? Зовсім ні, що вказує на нагальне питання. Яке ж це нагальне питання? Який би обов’язок не виконувала людина, досягнення нею результатів, виконання нею свого обов’язку відповідно до стандарту та отримання нею Божого схвалення залежать від дій Бога. Навіть тоді, коли ти виконуєш своє зобов’язання та свій обов’язок, якщо Бог не працюватиме, якщо Бог не просвіщатиме й не спрямовуватиме тебе, ти не знатимеш свого шляху, свого напрямку або своїх цілей. До чого це призводить у кінцевому підсумку? Протрудившись увесь цей час, ти не виконаєш належним чином свій обов’язок і не здобудеш істину або життя – усе це буде марно. Отже, виконання свого обов’язку на належному рівні, навчання своїх братів і сестер та отримання Божого схвалення – усе це залежить від Бога! Люди можуть робити лише те, на що вони особисто здатні, що вони мають робити та що знаходиться в межах притаманних їм можливостей – не більше того. Зрештою, тоді ефективне виконання твоїх обов’язків залежить від керівництва Божими словами та просвітління та керівництва Святим Духом; тільки тоді ти зможеш зрозуміти істину й виконати Боже доручення відповідно до шляху, який Бог тобі дав, і принципів, які Він установив. Це Божі благодать і благословення, і якщо люди не бачать цього, вони сліпі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Прочитавши цей уривок, я зрозуміла, що крала Божу славу через те, що трималася облудного погляду. Я вірила, що саме завдяки моїй співпраці працював Святий Дух, і завдяки цьому робота дала плоди. Я надавала забагато ваги людській співпраці. Істина полягає в тому, що людська співпраця також ґрунтується на розумінні істин-принципів. Без Бога, Який виражає істину, людська співпраця не має керівництва. Людська співпраця – це лише виконання власного обов’язку й зобов’язання, а те, чи досягає робота результатів, по суті залежить від роботи Святого Духа. Розмірковуючи про час, коли я тільки-но почала виконувати цей обов’язок, я не розуміла багатьох принципів, тому я більше молилася і вивчала їх, а також шукала разом із братами й сестрами. Поступово я засвоїла деякі принципи, і, завдяки просвітленню та наставництву Святого Духа, змогла виявити й вирішити деякі проблеми. Лише тоді євангельська робота досягла хороших результатів. Пізніше я жила в стані самовдоволення, я менше молилася й перестала шукати істини-принципи, тож я більше не могла здобувати роботу Святого Духа, і не знала, як вирішити багато проблем, що вплинуло на євангельську роботу. Зокрема, після того як мене заарештували й ув’язнили, церковна євангельська робота не зупинилася через мій арешт, а навпаки – неухильно просувалася вперед і стала ще пліднішою. Проте я по-дурному й наївно вважала свою співпрацю надзвичайно важливою, вірячи, що без мене церковна робота не досягла б хороших результатів. Озираючись назад тепер, я відчуваю сором. Крім того, той факт, що я знайшла кількох талановитих людей, був зумовлений не тим, що я розуміла істину й могла обрати правильних людей, а тим, що Бог уже давно підготував різноманітних талановитих людей для Своєї роботи. Також у процесі відбору людей було багато моментів, які я не розуміла, і я побачила їх чітко лише після пошуку істин-принципів із сестрою, з якою я співпрацювала. Якби Бог не висловив істину, не пояснивши в бесідах настільки чітко принципи, пов’язані з виконанням обов’язків, хіба я змогла б зрозуміти чи засвоїти ці принципи, або добре виконувати свій обов’язок? Насправді Бог виконував Свою власну роботу, а я лише робила малу частину свого обов’язку, яку мала робити як людина. Мені не було чим хизуватися.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів і відчула ще більший сором, збентеження і приниження. Всемогутній Бог говорить: «Бог виконав величезну роботу над людьми, але чи говорив Він про це? Чи пояснював Він це? Чи заявляв Він про це? Ні, Він цього не робив. Незалежно від того, наскільки люди неправильно розуміють Бога, Він не пояснює. З Божої точки зору, незалежно від того, чи тобі шістдесят, чи вісімдесят років, твоє розуміння Бога дуже обмежене, і, виходячи з того, як мало ти знаєш, ти все ще дитина. Бог не дорікає тобі – ти все ще незріла дитина. Не має значення, що деякі люди, можливо, прожили багато років і їхнє тіло показує ознаки старіння; їхнє розуміння Бога все ще дуже дитяче й поверхневе. Бог не дорікає тобі – якщо ти не розумієш, то не розумієш. Це твій рівень і твоя спроможність, і це неможливо змінити. Бог не нав’язуватиме тобі нічого. Бог вимагає, щоб люди свідчили про Нього, але чи свідчив Він про Себе? (Ні.) З іншого боку, сатана боїться, що люди не дізнаються навіть про найменшу річ, яку він робить. Антихристи нічим не відрізняються: вони хваляться кожною дрібницею, яку роблять, перед усіма. Слухаючи їх, здається, ніби вони свідчать про Бога, – але якщо прислухатися уважно, ти виявиш, що вони свідчать не про Бога, а хизуються, звеличують себе. Намір і сутність того, що вони говорять, полягає в тому, щоб змагатися з Богом за Його обраних людей і за статус. Бог смиренний і прихований, а сатана хизується собою. Чи є різниця? Хизування проти смиренності й прихованості: що з цього є позитивним? (Смиренність і прихованість.) Чи можна назвати сатану “смиренним”? (Ні.) Чому? Судячи з його нечестивої природи й сутності, це нікчемна наволоч; було б ненормально, якби сатана не хизувався собою. Як можна було б назвати сатану “смиренним”? “Смиренність” говориться про Бога. Божа ідентичність, сутність і характер високі й почесні, але Він ніколи не хизується. Бог смиренний і прихований, тому люди не бачать того, що Він зробив. Бог просто працює в такий спосіб у непомітності, і людство безперервно забезпечується, живиться й наставляється – і все це влаштовано Богом. Хіба те, що Бог ніколи не заявляє про ці речі, ніколи не згадує їх, це не прихованість і смиренність? Бог смиренний саме тому, що Він здатний робити ці речі, але ніколи не згадує й не заявляє про них і не сперечається про них із людьми. Яке право ти маєш говорити про смиренність, коли ти не здатний на такі речі? Ти не робив жодної з цих речей, але наполягаєш на тому, щоб приписувати собі заслуги за них – це називається безсоромністю. Бог наставляє людство, виконує таку величну роботу й править усім всесвітом. Його влада й сила такі величезні, але Він ніколи не сказав: “Моя сила надзвичайна”. Він залишається прихованим серед усього сущого, правлячи всім, живлячи й забезпечуючи людство, дозволяючи всьому людству існувати з покоління в покоління. Візьмімо, наприклад, повітря й сонячне світло або всі матеріальні речі, необхідні для людського існування на землі, – усе це безупинно прибуває. Те, що Бог забезпечує людину, не підлягає сумніву. Якби сатана зробив щось хороше, чи зберігав би він це в таємниці й залишався б неоспіваним героєм? Ніколи. Це подібно до того, коли в церкві є деякі антихристи, які раніше виконували небезпечну роботу, які чогось зрікались і терпіли страждання, які, можливо, навіть потрапили до в’язниці; є також дехто, хто колись зробив внесок у один аспект роботи Божого дому. Вони ніколи не забувають про таке, вони думають, що завдяки цьому заслуговують на довічну похвалу, вони думають, що це їхній капітал на все життя, що показує, наскільки мізерними є люди! Люди дійсно мізерні, а сатана безсоромний» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина друга)). Божа сутність – смиренна, прекрасна й добра, тоді як сутність сатани – зла, потворна й безсоромна. Я згадала, як у Біблії розповідається про те, як сатана спокушав Господа Ісуса. Очевидно, що все у світі було створено Богом, проте сатана стверджував, що це він створив усе, і намагався спокусити Господа Ісуса поклонятися йому. Я також подумала про КПК. Усе, чим насолоджується людство, вочевидь походить від Бога, і Бог забезпечує всі щоденні потреби людства, проте КПК стверджує, що це вона привела народ до хорошого життя, через що люди приписують ці заслуги їй. Я також згадала тих антихристів, яких виключили із церкви. Вони постійно хизувалися й звеличували себе, розповідаючи про те, як багато роботи вони виконали для дому Божого й скільки страждань вони витерпіли, таким чином вводячи людей в оману, аби ті йшли за ними й поклонялися їм. Спостерігаючи за всім цим я усвідомила, наскільки ж справді безсоромними є дияволи й сатана! Думаючи про себе, очевидно, що церковна робота досягла результатів завдяки роботі Святого Духа, проте я потайки підраховувала свої досягнення й часто хизувалася ними перед братами й сестрами, спонукаючи всіх думати, що це мої досягнення, високо мене цінувати й відводити мені місце у своїх серцях. Хіба моя поведінка не була такою ж, як у тих антихристів, які звеличують себе й хизуються? Як я могла бути такою безсоромною і зовсім позбавленою совісті й розуму? Бог змирив Себе, щоб стати людиною задля спасіння людства. Він ладен ризикувати Своїм життям і терпіти велике приниження та страждання, приходячи до людей, щоб працювати й спасати нас. Бог віддав усе для людства, але Він ніколи не проголошує про Свої вчинки. Він просто тихо виконує роботу, яку Він має намір виконати. Але що стосується мене, крихітної створеної істоти, усе, що я робила, – це виконувала власний обов’язок і зобов’язання, але використовувала різні способи, щоб виставляти себе напоказ і хизуватися. Я була справді нікчемною і ні на що не придатною! У покаянні я помолилася Богові, просячи Його пробачити мої переступи. Я бажала почати все з початку й змінити свій зарозумілий характер, і навчитися звеличувати Бога й давати свідчення про Нього в усьому.

Пізніше я прочитала уривок про те, як практикувати звеличення Бога та свідчення про Нього: «Даючи свідчення про Бога, вам слід переважно говорити про те, як Бог судить і карає вас, і які випробування Він використовує, щоб переплавляти вас і змінювати ваші характери. Вам також слід говорити про те, скільки розбещеності ви виявили, які уявлення про Бога у вас виникли, і що ви робили, щоб опиратися Богу під час своїх переживань, а також про те, як ви зрештою були завойовані Богом, яке справжнє знання Божої роботи ви здобули, і як вам слід давати свідчення для Бога, щоб віддячити Йому за Його любов. Вам слід наповнювати ці слова змістом, говорячи при цьому простою мовою. Не говоріть про порожні теорії. Кажіть щось реальне, щось від щирого серця. Тільки таке свідчення про Бога є належним. Не готуйте глибоких на вигляд, порожніх теорій, намагаючись похизуватися; роблячи так, ви здаєтеся досить зарозумілими й позбавленими розуму. Вам слід більше говорити про реальні речі зі свого справжнього досвіду й більше говорити від щирого серця; це те, що є найбільш корисним для інших, і те, що вони також вважають найбільш доречним. Ви раніше були людьми, які найбільше протистояли Богу, які були найменш схильні підкорятися Йому, але тепер вас завойовано – ніколи не забувайте про це. Вам слід більше роздумувати та розмірковувати над цими питаннями. Коли люди чітко їх розумітимуть, вони знатимуть, як свідчити, інакше вони будуть схильні робити ганебні та безрозсудні вчинки, які не свідчать заради Бога, а радше ганьблять Його. Без справжнього досвіду та розуміння істини неможливо свідчити заради Бога. Люди, чия віра в Бога сумбурна й заплутана, ніколи не зможуть свідчити заради Бога» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). З Божих слів я зрозуміла, як звеличувати Бога та давати свідчення про Нього серед людей. З одного боку, нам потрібно більше ділитися з братами й сестрами тим, як ми переживали суд, кару, обтинання, випробування та переплавку Божими словами, у чому полягає значення Божої роботи, які Його наміри, і яких результатів Він хоче досягти в нас, щоб інші могли пізнати Бога й зрозуміти Його кропіткі наміри спасти людство. З іншого боку, нам також потрібно відкриватися та викривати ту розбещеність, яку ми виявляли в наших переживаннях, і ті бунтівничі та зухвалі речі, які ми вчинили проти Бога, щоб інші могли зрозуміти природу наших вчинків і здобути із цього розпізнання. Так вони зможуть розглянути себе у світлі цих речей, а також пізнати й зненавидіти свої розбещені характери. Тільки практикуючи так, ми можемо по-справжньому звеличувати Бога й свідчити про Нього. Але я воліла говорити лише про хороше. Я розповідала тільки про те, як я покладалася на Бога, щоб досягти результатів у роботі, скількох людей я здобула й скільки церков заснувала, при цьому не згадуючи про бунтарство, розбещеність та слабкості, які я виявляла протягом цього процесу. Я не викривала ці речі перед братами й сестрами. Зрештою вони були введені в оману моєю на перший погляд хорошою поведінкою. Усе, що я робила, і те, як я діяла, суперечило Божим словам, і я мала покаятися перед Богом і відтоді практикувати згідно з Його словами.

Через п’ять місяців після мого звільнення з в’язниці церква доручила мені продовжити проповідувати Євангеліє. Я була дуже зворушена, і вирішила належним чином виконувати свій обов’язок, щоб спокутувати свій минулий борг перед Богом. Під час одного зібрання новонавернена висловила певні уявлення, тож я терпляче провела з нею бесіду про Божі слова, і зрештою її уявлення були розвіяні. Вона сказала, що багато здобула від цього зібрання, і висловила велику вдячність Божому володарюванню та впорядкуванням за те, що вони привели до неї братів і сестер для бесіди. Вона говорила дуже схвильовано, а я, слухаючи її поруч, потай раділа, думаючи: «Уявлення сестри були розвіяні здебільшого завдяки моїй бесіді з нею. Здається, я не така вже й погана, і можу бесідувати про істину, щоб вирішувати деякі проблеми». Коли в мене з’явилися такі думки, я усвідомила, що знову краду Божу славу. Я бачила, як брати й сестри навколо мене дякували Богові за Його наставництво, тоді як я безсоромно милувалася собою, і я відчула справжню відразу до самої себе. Я була такою безсоромною! Я швидко помолилася Богові у своєму серці, згадуючи Його слова: «Коли в тебе з’явиться певне розуміння Бога, коли ти побачиш свою власну зіпсованість і визнаєш мерзенність і потворність зарозумілості й марнославства, ти відчуєш відразу, огиду та страждання. Ти зможеш свідомо робити деякі речі, щоб догоджати Богові, і, так чинячи, почуватимешся вільно. Ти зможеш свідомо читати слово Боже, звеличувати Бога, свідчити про Нього, і у своєму серці відчуватимеш насолоду. Ти свідомо зніматимеш із себе маску, виявляючи власну потворність, і, завдяки цьому почуватимешся добре й відчуватимеш, що перебуваєш у покращеному душевному стані» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Лише прагнучи до істини, можна досягти зміни у своєму характері). Я відкрилася братам і сестрам щодо своїх ницих думок. Я також зазначила, що спочатку не зовсім розуміла деякі питання із сьогоднішнього зібрання, але в процесі бесіди я поступово здобула ясність через просвітлення Божими словами, і що це не був мій початковий духовний зріст, а просвітлення й наставництво Святого Духа. Поділившись цим, я відчула глибокий спокій у серці, і відчула, що жити так – це справді добре! Це перетворення, якого я змогла зазнати, стало цілковитим результатом суду й кари Божими словами щодо мене. Дякувати Богу!