Менфань, Китай

Мої батьки померли, коли я була ще зовсім малою. Дітей у сім’ї було багато, ми жили дуже бідно, і всі сусіди дивилися на нас зверхньо. Бувало, коли я приходила погратися із сусідськими дітьми, сусіди знаходили привід, щоб вигнати мене. Було так прикро, і я думала, що люди нас зневажають саме через нашу бідність. Якось навесні, коли вже потепліло, мені не було що вдягнути за сезоном, тож я й далі ходила у ватнику та теплих штанях, з яких аж лізла вата. Коли я з’являлася на людях, вони тицяли в мене пальцями й казали: «Погляньте на цю бідну дитину без матері!». Я страшенно заздрила тим, хто добре їв і гарно вдягався, та думала: «От виросту – зароблю купу грошей, щоб їсти й носити все, що захочу, і щоб ніхто більше не дивився на мене зверхньо». Згодом я вийшла заміж, але сім’я чоловіка теж була бідною. Родичі та сусіди дивилися на нас зверхньо, але я думала: «Якщо ми будемо тяжко працювати, то обов’язково змінимо наше становище й розбагатіємо». Ми із чоловіком бралися за підробітки, мали дрібний бізнес і торгували сільськогосподарською продукцією. Хай там що, але якщо ми чули про можливість заробити, то одразу пробували. Та минуло кілька років, а ми все ще ледве зводили кінці з кінцями й не мали великих заощаджень. Якось під час застілля з друзями один із них висміяв нас: «Я вас не зневажаю, але навіть якщо ви пропрацюєте ще десять років, вам не жити так, як я зараз!». Його слова мене так розлютили. Здавалося, ніби я дістала ляпаса, і в мене аж обличчя запалало. Я подумала: «Не кажи дурниць. Як-то кажуть: “Бідність не має коріння, а багатство – насіння”. Бідність і багатство – це не вирок, і якщо ми будемо тяжко працювати, то не залишимося бідними назавжди!». Я сказала чоловікові: «Ми не можемо дозволити цьому нас зламати, ми повинні перевершити його й змусити визнати свою неправоту».

Згодом ми позичили гроші та розпочали бізнес із гуртового продажу товарів широкого вжитку. Щоб задовольнити клієнтів, ми доставляли товари просто до їхніх дверей, і ми з чоловіком самі тягали вантажі та ходили продавати від дому до дому. Аби залучити клієнтів, ми продавали їм товари за низькими цінами або в борг. Деякі клієнти казали неприємні речі, але щоб заробити гроші, ми мусили просто усміхатися. Я працювала щонайменше по десять годин на день, і вдень я так втомлювалася, що просто відключалася, але навіть попри це не дозволяла собі перепочити. Коли справи пішли вгору, ми розширили наш бізнес. Щоб заощадити, ми не наймали помічників і самі займалися всім завантаженням та розвантаженням. Наприкінці кожного дня ми були настільки виснажені, що навіть не мали сил розмовляти. Через кілька років такої праці ми нарешті заробили грошей, виплатили борги й купили машину для доставки. Ми навіть побудували дім і стали досить відомими в нашому районі. Родичі та друзі захоплювалися нами й хвалили нас за те, що ми такі діловиті та здібні. Уся ця похвала від друзів і родичів дуже тішила мою гордість, і я думала: «Дні, коли люди дивилися на мене зверхньо, нарешті минули, і тепер я можу ходити з високо піднятою головою перед іншими. Як же чудово мати гроші! Поки я ще молода й маю сили працювати, я хочу заробити ще більше грошей, купити кращий дім та машину й жити кращим життям, щоб люди захоплювалися мною ще сильніше!». Після цього я працювала ще завзятіше й була така зайнята, що навіть не мала часу нормально поїсти. Коли вночі я лягала в ліжко, у голові все ще крутилися справи, а іноді я всю ніч не могла заснути, причому навіть снодійне не допомагало. Ще до сходу сонця я отримувала дзвінки щодо доставок і поспішала їх виконувати. Я щодня була на межі. Оскільки частина товарів була легкозаймистою, іноді вночі, коли я спала й фари машин світили в будинок, я думала, що спалахнула пожежа, схоплювалася й вибігала надвір перевірити, чи ми не горимо. Мої нерви були постійно в напрузі, і таке життя було виснажливим. Але коли я бачила, скільки грошей заробила, то раділа й думала про те, що хочу заробити ще більше грошей, аби присоромити тих, хто дивився на мене зверхньо.

Одного дня, коли чоловіка не було вдома, я сама розвантажила велику вантажівку товарів, і тієї ночі під час сну в мене сильно розболілася спина. Наступного ранку спина боліла так сильно, що я не могла нахилитися, і навіть ходити було важко. Я пішла до лікарні, і лікар діагностував у мене міжхребцеву грижу. Він сказав, що мені потрібен спокій і я більше не можу виконувати важку роботу, і що якщо я знову перенапружу спину, стан може погіршитися й навіть призвести до паралічу. Слова лікаря трохи налякали мене. Я подумала про те, щоб передати бізнес чоловікові й трохи відпочити, але потім згадала, який недбалий мій чоловік. Його не обходили ані закупівельні, ані роздрібні ціни на товари в магазині, і без мене магазин не міг би працювати. Справи йшли так добре, що пропустити бодай один день означало втратити великі гроші. Я вирішила, що працюватиму стільки, скільки зможу, і зупинюся лише тоді, коли остаточно впаду з ніг. Тож я продовжувала працювати, проходячи лікування тоді, коли випадала нагода. Згодом у мене з’явилися хвороби серця, міома матки, алергічний риніт і неврастенія. Іноді я не могла заснути всю ніч, стала дуже дратівливою, мене дратували всі й усе навколо, і я часто зривалася. Незважаючи на те, що я мала гроші, через муки від хвороб мені здавалося, що жити далі немає сенсу. Один спогад особливо чітко закарбувався в моїй пам’яті: це було напередодні Свята весни, уже було дуже пізно, усі крамниці на вулиці були зачинені, і я залишилася на всій вулиці сама. Я побачила перед магазином велику купу товарів, які треба було занести всередину, але була настільки виснажена, що не мала сил навіть ходити. На мене накотилася хвиля самотності й спустошення, і відчуття того, наскільки важким і виснажливим було це життя, просто гнітило мене. Зі сльозами на очах я подивилася на небо й вигукнула: «О Небеса! Я дуже втомилася так жити. Невже життя – це лише заробляння грошей? У чому його справжній сенс?».

Поки я борсалася в цьому болю та збентеженні, навесні 2014 року моя донька, яка щойно прийняла Божу роботу останніх днів, проповідувала мені Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Тоді я прочитала уривок із Божих слів, який глибоко торкнувся мого серця. Всемогутній Бог говорить: «Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждають; водночас Він відчуває відразу до цих людей, у яких узагалі немає жодного усвідомлення, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче шукати, шукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти пробудився й більше не мав спраги й голоду. Коли ти стомився та трохи відчуваєш запустіння цього світу, не почувайся розгубленим і не плач. Всемогутній Бог, Сторож, обійме твій прихід у будь-який момент. Він пильнує поряд із тобою. Він чекає, коли ти повернешся, чекає того дня, коли до тебе раптом повернеться пам’ять: коли ти усвідомиш, що походиш від Бога, і що невідь-коли ти втратив свій напрям, що невідь-коли втратив свідомість на шляху і що невідь-коли ти мав “батька”; коли, до того ж, ти усвідомиш, що Всемогутній завжди пильнував, дуже й дуже довго чекав там на твоє повернення. Він відчайдушно, палко сподівався, чекаючи відклику без відповіді. Його пильнування неоціненне; воно є заради людського серця й людського духу. Можливо, Його пильнування нескінченне, або, можливо, добігло кінця. Але ти маєш знати, де саме нині твоє серце та твій дух» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Прочитавши Божі слова, я була глибоко зворушена й не могла стримати сліз. Виявилося, що Бог завжди був поруч зі мною і чекав на моє повернення. У гонитві за грошима я виснажила себе й захворіла. Я день за днем жила в напрузі, і моє життя здавалося таким болісним і порожнім. Бог використав мою доньку, щоб проповідувати мені Євангеліє, дозволивши почути Його голос і повернутися до Божого дому. Тієї миті я відчула себе так, ніби повернулася до батьків: моє серце сповнилося миром, спокоєм і відчуттям того, що мені є на кого покластися.

Після того, як я знайшла Бога, мій психічний стан ставав дедалі кращим, і поступово мій пульс нормалізувався. Мій алергічний риніт також відступив, і я змогла спати ночами. Я знала, що це Бог забрав мої хвороби, і моє серце було сповнене вдячності до Нього. Згодом я взяла на себе обов’язок поливати новонавернених у церкві. Так я виконувала свій обов’язок паралельно з управлінням бізнесом, але здебільшого моє серце все одно було зосереджене на справах, і я вважала, що це нормально, доки це не затримує зібрання з новонаверненими. Іноді напередодні зібрання приходили клієнти, щоб забрати товар, і, аби продати більше, я продовжувала показувати їм нові товари. Коли я поверталася додому, було вже дуже пізно, я була такою втомленою, що все тіло боліло, і я засинала просто на колінах під час молитви. Через те, що я не висипалася, наступного дня на зібраннях із новонаверненими я відчувала сонливість. Тоді одна сестра, яку я поливала, теж була дуже зайнята своїм бізнесом. Вона постійно спізнювалася на зібрання, але я говорила з нею лише про слова й доктрини та не долала її стан. Іноді під час зібрань я думала про те, щоб швидше побігти додому й доставити товар клієнтам, хвилюючись, що якщо я запізнюся з доставкою, клієнти відмовляться від товару. Моє серце не могло заспокоїтися, і я просто хотіла, щоб зібрання швидше закінчилися. Іншого разу мій чоловік поїхав до іншого міста закуповувати товар і не був удома кілька днів. У ті дні я мала поливати новонавернених, і якби я пішла виконувати свій обов’язок, магазин довелося б зачинити. Я думала: «За день я можу заробити понад тисячу юанів. Скільки ж грошей я втрачу, якщо зачиню магазин на кілька днів?». Тож я лукаво сказала лідеру: «Якщо я триматиму магазин зачиненим, сусіди почнуть підозрювати, що я вірю в Бога, а це може створити загрозу безпеці». Тож я попросила лідера приймати зібрання для новонавернених замість мене. Якось увечері, після вечері, я раптом відчула запаморочення й дискомфорт у шлунку, через що я вирвала всю їжу, яку щойно з’їла. Спершу я подумала, що, можливо, з’їла щось не те, але після того, як мене вирвало, запаморочення посилилося. Чоловік відвіз мене до лікарні, а я у своєму серці постійно молилася Богу: «Боже, Ти дозволив цій хворобі спіткати мене сьогодні. Будь ласка, просвіти мене, щоб я змогла зрозуміти Твій намір і побачити, де я помилилася. Я готова покаятися».

Під час свого пошуку я згадала уривок із Божих слів: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав вільно вибрати – і якби Я не засудив вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопили б гроші, а другою – істину. Тож чи не стало б ваше справжнє обличчя самоочевидним? Вибираючи з-поміж істини й будь-чого, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Багато з вас вагалося між правильним і неправильним, чи не так? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, вам точно відомо про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розбитою ви вибрали перше, причому без вагань; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви все ж вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто приголомшений. Ваші серця несподівано виявилися настільки нездатними пом’якшитися. Кров серця, яку Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашого покидання та безсилого прийняття, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце? Що ви обираєте у цей момент?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Розмірковуючи над Божими словами та своєю поведінкою, хіба я не була саме тією людиною, про яку говорив Бог, – тією, що намагається однією рукою вхопити гроші, а іншою – істину? Хоча я вірила в Бога та виконувала свій обов’язок, мої думки щодня були зайняті бізнесом, і я постійно міркувала про те, як заробити більше грошей. Я витрачала весь свій час на гонитву за грішми й рідко їла та пила Божі слова. Я ставилася до свого обов’язку як до чогось, що можна зробити у вільний час, і коли я його виконувала, то робила це недбало, просто для галочки. Те, що я змогла вправлятися у виконанні свого обов’язку з поливу новонавернених, було Божим піднесенням, і мені слід було серйозно замислитися над тим, як добре виконувати свій обов’язок і як долати стани та розв’язувати труднощі моїх братів і сестер. Проте я не вважала свій обов’язок своєю відповідальністю, і мої думки були зосереджені лише на тому, як заробити більше грошей. Заради бізнесу я щодня засиджувалася допізна, через що наступного дня на зібраннях із новонаверненими я хотіла спати й лише бесідувала про слова та доктрини. Хоча під час зібрань у мене був час, щоб більше побесідувати з братами й сестрами, я боялася, що якщо зібрання закінчаться пізно, це затримає мої продажі, тому я поспіхом їх завершувала. Аби заробити більше грошей, я навіть збрехала лідеру, попросивши його приймати зібрання для новонавернених замість мене. До того, як я знайшла Бога, я щодня метушилася заради грошей, виснажуючи себе й доводячи до хвороб. Я мучилася й терпіла нестерпний біль, аж доки не втратила навіть мужність жити далі. Саме Бог спас мене й дозволив почути Його голос, і я мала б бути вдячною за Боже спасіння й ухопитися за цю унікальну можливість добре виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Але я все ще не могла позбутися думок про те, як заробити більше грошей, і щоразу, коли мій обов’язок суперечив моїм особистим інтересам, я завжди відкладала його на другий план. Я була справді егоїстичною та ницою, і мені бракувало людськості! Бог говорить: «Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше?». Раніше я була зосереджена винятково на гонитві за грішми й погано виконувала свій обов’язок, але Бог дав мені ще один шанс зробити вибір. Я воліла покладатися на Бога, відмовитися від гонитви за грішми, більше їсти та пити Його слова, прагнути істини й присвятити своє серце своєму обов’язку.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Людина проводить усе своє життя в гонитві за грошима, славою й вигодою; вона ставиться до цих речей як до рятівного кола, як до своєї єдиної опори – ніби володіння ними означало б, що вона зможе жити далі й уникнути смерті. Але тільки коли смерть наближається, вона усвідомлює, наскільки далекі від неї гроші, слава й вигода, і наскільки перед лицем смерті вона слабка й безсила, наскільки вразлива, наскільки самотня й позбавлена підтримки та наскільки безпорадна. Вона усвідомлює, що гроші або славу й вигоду неможливо обміняти на життя, що хоч якою б багатою не була людина, хоч яким би високим не був її статус, усі однаково бідні й мізерні перед лицем смерті. Вона усвідомлює, що за гроші не можна купити життя, що слава й вигода не можуть дати людині змогу уникнути смерті, що ні гроші, ні слава й вигода не можуть подовжити життя людини ні на хвилину, ні на секунду» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Божі слова торкнулися мого серця. Я бездумно працювала заради грошей лише для того, щоб мною захоплювалися інші. Я вірила, що заробляння грошей дасть мені все. Але коли прийшли страждання від хвороби, гроші ніяк не полегшили мій біль. Лише тоді я усвідомила: «Якщо я втрачу життя, яка користь від того, що я зароблю більше грошей? Якщо я помру, яка користь від швидкоплинного захоплення та похвали людей?». Я згадала про двох своїх заможних сусідів. У тридцять із чимось років в однієї сусідки виявили лейкемію, і незважаючи на те, що вона витратила багато грошей, її так і не змогли вилікувати. Зрештою вона померла, залишивши двох маленьких дітей. Інший сусід, якому було за сорок, переніс крововилив у мозок, впав у вегетативний стан і невдовзі помер. Побачивши це, я усвідомила, що жодні гроші не можуть продовжити життя людини, і я знала, що не можу ризикувати своїм життям лише заради заробляння грошей. Після цього я почала зосереджуватися на своєму обов’язку. У вільний від обов’язків час я вчилася заспокоюватися перед Богом, їсти й пити Його слова та озброюватися істиною. Поступово результати від виконання мого обов’язку покращилися, і я також знаходила велику насолоду в тому, щоб разом з усіма жити церковним життям.

Одного дня, виконавши свій обов’язок, я повернулася до крамниці, і чоловік дав мені товарний чек. Я помітила, що кілька позицій не були враховані. Коли я звірила все з клієнтом, то зрозуміла, що мій чоловік недописав кілька товарів. Також був рахунок, де він мав узяти 500 юанів, але вписав лише 50. Я подумала: «Я завжди знала, що мій чоловік недбалий, часто недораховує і віддає зайвий товар, а клієнти щодня приходять купувати товар, і такими темпами жодні гроші не покриють наших збитків. Схоже, крамниця справді не може працювати без мене». Мені було важко відкинути цю справу. Тієї миті я усвідомила, що знову зосереджуюся на грошах, тож я замислилася: «Я знаю, що кількість грошей, яку має людина, напередвизначена Богом, то чому мені завжди так важко відмовитися від гонитви за грішми?». Я прочитала такі Божі слова: «“Гроші правлять світом” – це філософія сатани. Вона дуже поширена серед людства у кожному суспільстві; можна сказати, що це віяння. Це пов’язано з тим, що цей вислів вкоріняли в серце кожної людини, яка спочатку не приймала його, але потім, коли зіткнулася з реальним життям, мовчазно погодилася з ним і почала вважати, що ці слова дійсно правдиві. Хіба це не процес розбещення людини сатаною? Можливо, люди не мають однакової міри практичного знання про цей вислів, але кожен різною мірою тлумачить і приймає ці слова, виходячи з того, що відбувалося навколо нього, і зі всього, що він пережив особисто. Хіба це не так? Незалежно від того, наскільки багато досвіду щодо цього вислову є в людини, який негативний вплив цей вислів справив на її серце? Він полягає в тому, що людські істоти в цьому світі – і можна сказати, що це охоплює кожного з вас – виявляють дещо зі своїх характерів. Що це? Це поклоніння грошам. Чи легко усунути це з людського серця? Ні, нелегко! Це показує, що розбещення людини сатаною справді глибоке! Сатана використовує гроші, щоб спокушати людей, і розбещує їх усіх до речей, які поклоняються грошам і бажанням матеріального. І як це поклоніння грошам проявляється в людях? Хіба ви не думаєте, що в цьому світі ви не змогли б вижити без грошей і що ви не змогли б прожити без них жодного дня? Те, скільки грошей мають люди, визначає, наскільки високим є їхній статус; те, скільки грошей мають люди, визначає, наскільки вони шановані. Бідні не можуть стояти прямо й гордо, тоді як багаті мають високий статус, стоять прямо й гордо, можуть говорити голосно та жити зухвало й нестримно. Що цей вислів і це віяння приносять людині? Хіба не правда, що є багато людей, які готові піти на будь-які жертви, щоб заробити гроші? Хіба чимало людей не втрачає свою гідність і достоїнство в гонитві за більшими грошима? Хіба чимало людей заради грошей не втрачає нагоду виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом? Хіба втрата шансу здобути істину та бути спасенними не є для людей найбільшою з усіх утрат? Просто використовуючи цей метод і цей вислів, сатана настільки розбещує людину. Хіба намір сатани не зловісний?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що прагнення багатства заради захоплення інших – це не позитивна річ, і що це метод, який сатана використовує, щоб розбещувати людей. Люди живуть заради грошей, і щойно вони з’являються, їм хочеться ще більше. Їхня жага до багатства лише зростає, і зрештою вони помирають заради грошей, втрачаючи можливість прагнути істини й бути спасеними. Коли я була малою, наша сім’я жила бідно, і ті, хто був поруч, глузували з нас, тому я почувалася гіршою за інших. Коли я виросла, але так і не змогла заробити грошей, друзі та родичі дивилися на мене зверхньо, і я ще сильніше відчула, що без грошей життя нестерпне. Тож заробляння грошей стало метою мого життя. Я жила такими отрутами, як-от: «Гроші – це ще не все, але без них нічого не можна зробити», «Гроші правлять світом», «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу» та іншими подібними отрутами, які сатана втовкмачує в людей. Поки я могла заробляти гроші, я була готова терпіти будь-які труднощі, і навіть коли через міжхребцеву грижу опинилася на межі паралічу, я не відпочивала. Я хвилювалася, що якщо не працюватиму, то зароблю менше, тому продовжувала виснажувати себе – наче їхала на велосипеді й не могла зупинитися, аж поки не впаду. Зрештою хвороба завдала мені такого болю, що мені не хотілося жити. Навіть після того, як я знайшла Бога, я продовжувала жити за цими сатанинськими отрутами. Хоча я виконувала свої обов’язки, моє серце все ще було зосереджене на тому, як заробити більше грошей, а на зібраннях я робила все просто для галочки й лише гаяла час. Через це життя-входження моїх братів і сестер зазнавало втрат, і я не робила жодних успіхів. Життя за сатанинськими отрутами принесло мені лише біль та переступи у виконанні моїх обов’язків. Гонитва за багатством заради захоплення інших – це те, як сатана контролює людей і веде їх до знищення. Я більше не хотіла піддаватися спокусам сатани, марнуючи свій час на гонитву за багатством. Я мала зосередити свою енергію на тому, щоб їсти й пити Божі слова та виконувати свої обов’язки. Після цього я менше зосереджувалася на бізнесі, рідше бувала в крамниці, і відчула себе набагато спокійніше як фізично, так і морально. Пізніше я прочитала більше Божих слів: «Для вас як нормальних людей та людей, які прагнуть любити Бога, увійти до Царства та стати Божими людьми – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не є благословеннішим за вас. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами). Раніше я жила заради плоті та грошей, прагнучи захоплення від інших, і йшла шляхом до знищення. Тепер я могла слідувати за Богом, прагнути істини й виконувати свій обов’язок створеної істоти. Це найбільш цінне та змістовне життя. Я повинна зосередити свої думки на прагненні істини та своїх обов’язках, і я маю добре виконувати свої обов’язки, щоб віддячити за Божу любов.

Одного дня чоловік повернувся додому й розповів, що в нашому районі відкрився гіпермаркет, і що їхній відділ маркетингу хоче для початку залучити великих торговців, щоб стимулювати бізнес. Вони пропонували дуже вигідні умови таким великим торговцям, як ми, надаючи три роки безкоштовної оренди та безкоштовні складські приміщення. Чоловік обговорив це зі мною, бажаючи завезти туди товар, щоб я його продавала, і казав, що це гарантований прибуток. Я дещо спокусилася й подумала: «Хіба це не золота можливість, яка сама пливе нам до рук? Зараз ми щороку платимо десятки тисяч юанів за оренду. Якщо ми займемося гуртовою та роздрібною торгівлею на цьому новому ринку, наш бізнес точно процвітатиме, а коли ми заробимо більше, то зможемо купити кращий дім і гарнішу машину. Тоді наші родичі та друзі захоплюватимуться нами й заздритимуть іще сильніше!». Але якби я погодилася, нам із чоловіком довелося б керувати окремими крамницями, і хоча ми б заробляли набагато більше грошей, ми б точно стали ще більш зайнятими та виснаженими, ніж раніше. Я згадала уривок із Божих слів: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила: «Хіба це саме не спокуса від сатани? Якщо ми відкриємо ще одну крамницю, ми, можливо, заробимо більше грошей і покращимо свою репутацію, але тоді я не матиму часу їсти й пити Божі слова або виконувати свої обов’язки. Хіба це не позбавить мене шансу на спасіння?». Я згадала, що сказав Господь Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Це була абсолютна правда. Хай би скільки грошей я заробила, яка з них користь, якщо я зрештою втрачу своє життя? Бог і так достатньо благословив мене, тому я не могла продовжувати вкладати весь свій час і сили в заробляння грошей. Зрозумівши Божий намір, я переконала чоловіка відмовитися від ідеї відкривати крамницю на новому ринку. На мій подив, він погодився, і я відчула глибокий спокій у серці. Моє звільнення від кайданів грошей – це результат роботи Божих слів у мені!