Їнь Ань, Китай

Мій дідусь був дуже шанованою людиною в нашому селі й завжди радо допомагав іншим. Коли я була малою, вони з бабусею переїхали до міста. Та коли комусь у селі щось було потрібно, він відкладав свої справи й повертався в село, щоб допомогти. Усі казали, що мій дідусь – хороша людина, і дуже його поважали. Згадуючи про нього, люди завжди піднімали великий палець угору. Я пишалася тим, що маю такого дідуся. Після смерті дідуся я часто чула, як люди про нього говорили, що він був людиною високих моральних якостей та з хорошою репутацією. Чуючи це, я розуміла, що дідусь жив як справжня людина, яка гідна довіри, і навіть після смерті він зберіг хорошу репутацію про себе. Згодом, коли хтось просив мене про допомогу, я охоче допомагала, вважаючи, що такі вчинки – це правильно і що це робить мене хорошою людиною.

Прийшовши до Бога, я почала створювати відео в церкві. Оскільки я трохи розумілася на комп’ютерах, брати й сестри зверталися до мене з проблемами щодо них. Я вважала, що допомагати братам і сестрам лагодити комп’ютери – це добрий вчинок. До того ж, якщо брати й сестри просять про допомогу, значить, вони мені довіряють. Я думала: «Якщо не допоможу, що про мене подумають? Вирішать, що я дуже егоїстична й мені бракує людськості?». Тож якщо я могла вирішити проблему, я нікому не відмовляла. Іноді, якщо розв’язати проблему не вдавалося, я ламала голову, шукала інформацію, аби знайти рішення. І хоча це забирало багато часу й затримувало мою основну роботу, я все одно ставила допомогу братам і сестрам із проблемами з комп’ютером на перше місце. Я вважала: якщо вже погодилася, то маю зробити все як слід. Зрештою, якщо я зроблю щось не так, хіба я не втрачу свій авторитет? Якщо це станеться, хто тоді мені довірятиме в майбутньому? Поступово я заслужила похвалу від братів і сестер, і всі вважали, що я маю добру людськість і завжди готова допомогти. Тож я відчувала, що така ціна була цілком виправданою.

Пізніше, через робочі потреби, я почала опановувати нову технологію. Лідер дав мені чітку вказівку: «Тобі треба швидко розібратися в цьому, а потім навчити всіх інших. Інакше брати й сестри не зможуть вчасно почати нею користуватися, і це вплине на ефективність роботи». Саме тоді, коли я з головою поринула у вивчення нової технології, на комп’ютері сестри Сяосюе раптом вискочив «синій екран смерті», і він не вмикався. Вона попросила мене подивитися, в чому справа. Поглянувши на код помилки, я зрозуміла, що бачу таке вперше й не знаю, що з цим робити, тож порадила їй віднести комп’ютер у ремонт. Але вона хвилювалася, що ремонт забере надто багато часу, наполягала, щоб я допомогла полагодити, і сказала: «Я залишу комп’ютер у тебе. Упевнена, ти зможеш його полагодити». Я бачила, наскільки вона мені довіряє, і подумала: «Якщо я знову відмовлю, що вона про мене подумає?». Мені просто не вистачило духу відмовити, і я погодилася. Наступні два дні я сиділа вдома, вишукувала інформацію в інтернеті, ламаючи голову над тим, як полагодити той комп’ютер. Я перепробувала кілька способів, і врешті-решт мені вдалося його полагодити. Сестра дуже зраділа, побачивши робочий комп’ютер, і я також відчула радість. Подумала, що мої зусилля за ці два дні нарешті окупилися. Та водночас мені було трохи сумно: «Я допомогла вирішити проблему, але так і не розібралася з технологією, яку мала вивчити. Але хто тягнув мене за язика обіцяти? Доведеться заплатити дещо більшу ціну й сидіти за навчанням допізна». Після цього, щоразу як у братів і сестер виникали проблеми з комп’ютером, вони кликали мене на допомогу, а мені було незручно відмовити. Я витрачала на це купу часу, що затримувало мою основну роботу. Я думала сказати братам і сестрам, щоб у разі поломок вони поки що відносили техніку в ремонт, а я повернуся до цього, коли в мене стане менше роботи. Але коли брати й сестри знову зверталися за допомогою, я ловила себе на тому, що мимоволі знову йду їм допомагати. І хоча цілими днями я крутилася як білка в колесі, чуючи після цього похвалу від усіх, я відчувала, що зусилля були того варті. Через те, що я щодня була зайнята, бо допомагала іншим лагодити комп’ютерну техніку, мої плани на навчання довелося відкласти. Куратор запитав, як просувається моє навчання, і провів зі мною бесіду, закликаючи дізнатися більше про технологію та якнайшвидше навчити цього братів і сестер. Я розуміла, що це термінова справа, і якщо я її не вивчу, це вплине на ефективність і хід роботи над відео. Але тоді я подумала: «Якщо я відмовлюся допомагати братам і сестрам на їхнє прохання, чи не вважатимуть вони мене егоїстичною і безсердечною?». У той час я щосили намагалася здобути технічні навички й водночас допомагала братам і сестрам розв’язувати проблеми з комп’ютером. Мені здавалося, що в добі замало годин, я дуже втомлювалася, але не знала, як практикувати.

Пізніше, читаючи Божі слова, я усвідомила хибні погляди на те, чого слід прагнути, що були всередині мене. Всемогутній Бог говорить: «Із тієї миті, як людина починає говорити, вона засвоює всілякі вислови від людей, від невіруючих, від сатани й від світу. Це починається з первинного виховання, коли батьки та сім’я навчають людей, як поводитися, що говорити, якої моралі дотримуватися, які думки й характер мати тощо. Навіть після входження в суспільство окремі особи досі, самі того не усвідомлюючи, приймають прищеплення різних доктрин та теорій від сатани. Вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно” прищеплюється кожній людині сім’єю або суспільством як одне з моральних поводжень, якими повинні володіти люди. Якщо тобі притаманне таке моральне поводження, люди кажуть, що ти шляхетний, високоповажний, чесний, і що тебе поважають і високо цінують у суспільстві. Оскільки вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно” походить від людей і від сатани, він стає об’єктом нашого аналізу й розпізнання, а ще більше – об’єктом, якого ми зрікаємося. Чому ми розпізнаємо цей вираз і зрікаємося його? Для початку перевірмо, чи правильний цей вираз і чи правильна людина, яка йому слідує. Чи справді шляхетно бути людиною, моральні якості якої відповідають виразу “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”? Чи володіє така людина реальністю істини? Чи має вона людську сутність і принципи поведінки, які, за словами Бога, слід мати створеним істотам? Чи всі ви розумієте вираз “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”? Спочатку поясніть своїми словами, що він означає. (Він означає, що коли хтось доручає тобі завдання, ти маєш докласти всіх зусиль, щоб його виконати.) А хіба так не повинно бути? Якщо хтось доручає тобі завдання, хіба він не високої думки про тебе? Він високої думки про тебе, вірить у тебе та вважає, що тобі можна довіряти. Отже, що б інші люди не просили тебе зробити, ти маєш погодитися та зробити це добре й повністю відповідно до їхніх вимог, щоб вони були щасливими та задоволеними. Коли ти так робиш, ти добра людина. Із цього випливає, що від задоволення того, хто доручив тобі завдання, залежить, чи вважатимешся ти доброю людиною. Чи можна це пояснити в такий спосіб? (Так.) То хіба не легко бути доброю людиною в очах інших та здобути визнання суспільства? (Так.) Що означає “легко”? Це означає, що цей стандарт дуже низький і зовсім не шляхетний. Якщо ти відповідаєш моральному стандарту “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, вважається, що ти маєш моральні якості в цьому питанні. Це завуальовано означає, що ти заслуговуєш на довіру людей, що вони можуть доручити тобі виконання завдань, що ти авторитетна й добра людина» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що поводилася й діяла не за Божими словами, а за традиційними ідеями, прищепленими сатаною, такими як: «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили». Хоча батьки не нав’язували мені цю думку прямо, змалечку я бачила, як мій дідусь сумлінно ставився до справ, які йому доручали. Хоч би якими складними чи тривалими вони були, він доводив їх до кінця, чим зрештою заслужив повагу оточення і навіть залишився в доброму спогаді після смерті. Я вважала, що саме так і треба жити, що так можна заслужити захоплення людей і стати людиною з достоїнством та гідністю. Підсвідомо, постійно стикаючись із цією ідеєю, я почала прагнути стати такою людиною. Відколи брати й сестри дізналися, що я трохи вмію лагодити комп’ютери, вони зверталися до мене, щойно виникали проблеми. Я нікому не відмовляла, і завдяки цьому про мене говорили схвально. Це ще більше переконувало мене в тому, що саме так і слід було поводитися. Коли брати й сестри знову зверталися з проблемами, навіть якщо я не закінчила виконувати власні обов’язки, я все одно їм допомагала. Я думала, що вони просять про допомогу, бо довіряють мені, і відчувала, що якщо я не полагоджу їм комп’ютери, хіба я їх не підведу? Щоб брати й сестри добре про мене відгукувалися і щоб у їхніх очах бути люблячою людиною з хорошою людськістю, я виконувала всі прохання, хай якими складними вони були. Я радше жертвувала відпочинком або навіть відкладала основну роботу, аби тільки виконати доручене іншими. Я жила за так званою чеснотою «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили», діяла безпринципно й не вміла розставляти пріоритети. Я прагнула лише одного – виглядати в очах людей надійною і хорошою людиною. Через це я не опанувала навички створення відео, які мала опанувати, і відкладала свою основну роботу. Я побачила, що сатана розбестив і перекрутив моє мислення й погляди, і я навіть не розуміла, що означає бути по-справжньому хорошою людиною.

Пізніше я прочитала ще Божих слів і зрозуміла, які зобов’язання має виконувати створена істота та яку відповідальність має нести. Бог говорить: «У моральному твердженні “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно” є ще один аспект, який слід розрізняти. Якщо завдання, яке тобі доручили, не забирає надто багато твого часу й енергії та знаходиться в межах твого духовного рівня, або якщо ти маєш правильне оточення й умови, то, керуючись людською совістю та розсудливістю, ти можеш якнайкраще робити щось для інших і задовольняти їхні розумні та доречні вимоги. Однак якщо завдання, яке тобі доручили, забиратиме значну частину твого часу й енергії й забиратиме стільки твого часу, що тобі доведеться жертвувати своїм життям, а твої повинності й зобов’язання в цьому житті та твої обов’язки як створеної істоти будуть зведені нанівець і замінені, то що ти тоді робитимеш? Тобі слід відмовитися, тому що це твої повинності й зобов’язання. Що ж до повинностей і зобов’язань людського життя, то окрім піклування про батьків, виховання дітей і виконання соціальних обов’язків у суспільстві в рамках закону, найважливіше, щоб людина витрачала свою енергію, час і життя на виконання обов’язку створеної істоти, а не на доручене кимось іншим завдання, яке забирає її час та енергію. Це тому, що Бог створює людину, дарує їй життя та приводить її в цей світ, і вона не повинна робити щось для інших і виконувати їхні обов’язки. Що людям слід прийняти передусім – то це Боже доручення. Тільки Боже доручення є справжнім дорученням, а приймати людське доручення означає не виконувати свої належні обов’язки» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). З Божих слів я зрозуміла, що допомагати братам і сестрам – це не помилка, і що це та любов, яку повинна мати людина з нормальною людськістю. Однак витрачати час і сили на безпринципну допомогу іншим, не зважаючи на роботу церкви й затримуючи свої обов’язки, – це неналежна допомога, і я маю відмовлятися її надавати. Бог призначив моє народження в останні дні, і я маю власну місію та обов’язки. Якщо я відкладаю свої обов’язки заради виконання завдань, доручених іншими, то я нехтую своєю належною роботою. З огляду на те, що лідери організували для мене вивчення нової технології, я мала зробити це якомога швидше, щоб підвищити ефективність виробництва відео для всіх. Але коли в інших виникали проблеми з технікою і вони просили мене про допомогу, я, хоч і знала, що ремонт забере багато часу й сил та затримає мою основну роботу, все одно відкладала свої справи, щоб допомогти їм, аби тільки справити на них хороше враження, що затримало моє вивчення технології відеовиробництва. Я усвідомила, що моєму підходу бракувало принципів, що я не знала, від яких завдань слід відмовлятися, а в яких – допомагати, і сліпо слідувала за філософією сатани. Унаслідок цього я цілими днями була зайнята й виснажувала себе, навіть жертвуючи часом на духовні роздуми та на те, щоб їсти й пити Божі слова, а моя основна робота також затримувалася. Тепер я зрозуміла, що повинна завжди ставити власні обов’язки на перше місце. Саме цього вимагає від мене Бог. Якщо я відкладаю виконання своїх обов’язків, щоб заслужити захоплення інших або виконати доручені ними завдання, це означає нехтування моєю належною роботою і не відповідає Божому наміру.

Пізніше я прочитала ще Божих слів і здобула певне розпізнавання чесноти «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили». Бог говорить: «У цьому людському суспільстві кожна людина мислить, як бізнесмен, і всі беруть участь у ділових угодах. Кожен висуває вимоги до інших, і всі хочуть отримати вигоду за рахунок інших, нічого при цьому не втрачаючи. Хтось каже: ‘Серед тих, хто, “що б інші не доручили, щосили старається зробити це сумлінно”, є також багато тих, хто не прагне нажитися за чужий рахунок. Вони просто хочуть зробити все можливе, щоб добре з усім упоратися, і такі люди дійсно володіють цією чеснотою’. Це твердження неправильне. Навіть якщо вони не прагнуть багатства, матеріальних благ чи будь-якої вигоди, вони прагнуть визнання. Що це за “визнання”? Це означає: “Я прийняв довіру людей для виконання цього завдання. Незалежно від того, є тут людина, яка мені це доручила, чи немає, якщо я зроблю все можливе, щоб добре із цим впоратися, я матиму добру репутацію. Принаймні деякі люди знатимуть, що я добра людина, людина з високими моральними якостями, гідна наслідування. Я можу зайняти місце серед людей і залишити по собі добру репутацію в групі людей. Це теж того варте!”. Інші люди кажуть: ‘“Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, і оскільки люди довірилися нам, незалежно від того, присутні вони чи ні, ми маємо добре справитися з їхніми завданнями й довести їх до кінця. Навіть якщо ми не можемо залишити по собі довготривалу спадщину, принаймні вони не зможуть критикувати нас за нашими спинами, кажучи, що нам не можна довіряти. Ми не можемо дозволити майбутнім поколінням зазнати дискримінації та страждань через таку кричущу несправедливість’. Чого вони прагнуть? Вони досі прагнуть визнання. Деякі люди надають великого значення багатству й статкам, тоді як інші цінують визнання. Що означає “визнання”? Які конкретні вираження “визнання” існують серед людей? Це коли людину називають доброю, високоморальною, взірцевою, доброчесною або святою. Є навіть деякі люди, яким в одній справі вдалося, “що б інші не доручили, щосили старатися зробити це сумлінно”, і які мають такі моральні якості, тож їх постійно прославляють, а їхні нащадки користуються їхнім визнанням. Бачиш, це набагато цінніше, ніж ті невеликі блага, які вони можуть наразі отримати. Тому відправна точка для кожного, хто дотримується так званого морального стандарту “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, не така вже й проста. Вони не просто прагнуть виконувати свої повинності та зобов’язання як особистості, а радше дотримуються цього заради особистої вигоди чи репутації або в цьому житті, або в потойбічному. Звичайно, є й такі, хто хоче уникнути критики за своєю спиною й уникнути ганьби. Коротше кажучи, відправна точка для людей, які так чинять, не проста; насправді вона не є відправною точкою з позиції людської сутності, і також не є відправною точкою з позиції соціальної відповідальності людства. Якщо поглянути на це з позиції наміру й відправної точки людей, які так чинять, то люди, які дотримуються вислову “Що б тобі інші не доручили, щосили старайся зробити це сумлінно”, узагалі не мають неускладненої мети» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). З Божих слів я усвідомила, що за життям людей за традиційною ідеєю «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили» приховані особисті наміри. Наприклад, коли я допомагала братам і сестрам лагодити комп’ютери, хоч я й не сподівалася отримати від них якусь матеріальну вигоду, я хотіла почути їхні хороші відгуки й мати добрий образ у їхніх серцях. Тому я була готова жертвувати часом і силами на виконання доручених ними завдань, щоб вони вважали мене людиною надійною і гідною довіри. Я згадала дідуся. Він прожив своє життя, спираючись на чесноту «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили». Він боявся, що після переїзду до міста люди засуджуватимуть його, мовляв, він зверхньо ставиться до селян, тому хоч би які проблеми мали односельці, він завжди намагався всіляко їм допомогти. Це створило йому добру репутацію, і всі вважали його доброзичливою і хорошою людиною. Я зазнала глибокого впливу дідуся, і також жила за традиційною ідеєю «Будь вірним у виконанні того, що тобі доручили». Коли мої знайомі стикалися з труднощами й зверталися до мене, я робила все можливе, щоб допомогти, зі страху, що вони можуть погано про мене говорити. Коли в братів і сестер виникали проблеми з комп’ютером і вони просили мене про допомогу, я не зважала на свої обов’язки чи нагальність інших завдань, і, щоб не втратити їхню довіру, відкладала власні обов’язки та допомагала їм без жодних принципів, що призводило до затримок у роботі церкви. Тепер я зрозуміла, що здатність «бути вірним у виконанні того, що тобі доручили» не означає бути людиною зі справжньою людськістю чи високими моральними якостями. Це лише спосіб завоювати прихильність, використати допомогу іншим як спосіб заслужити похвалу та залишити по собі добру репутацію. Моє прагнення до цього було справді оманливим і лицемірним! Я більше не могла жити за цією традиційною ідеєю. Я мала діяти й жити як людина згідно з Божими словами. Людина має бути вірною Богу та своїм обов’язкам. Виконання обов’язків створеної істоти – це моя місія та відповідальність. Пізніше, стикаючись із подібними ситуаціями, я свідомо практикувала згідно з Божими словами.

Одного разу сестра купила новий комп’ютер і попросила мене допомогти перевстановити систему. Коли я побачила, що це найновіша модель, яку я раніше не встановлювала, і що на ній бракує деяких драйверів, я зрозуміла, що погодившись допомогти, я витрачу час і сили на пошук інформації. Мене охопили суперечливі почуття. Я подумала: «Якщо я відмовлюся допомогти сестрі, чи не вирішить вона, що я не хочу їй допомагати, і чи не втрачу я те хороше враження, яке вона про мене має?». Але потім я подумала, що маю термінову роботу, на дослідження якої потрібно приділитичас і сили, і що допомога сестрі з налаштуванням комп’ютера її відкладе. У цей момент я зрозуміла, що знову переймаюся тим, що про мене подумають інші. Тож я помолилася Богу, не бажаючи відкладати роботу заради слави й вигоди. Після цього я прочитала ще Божі слова: «Якщо хтось доручає тобі завдання, що тобі слід зробити? Якщо завдання, яке тобі доручили, вимагає лише незначних зусиль, якщо тобі потрібно просто поговорити або виконати незначну дію, і ти достатньо кваліфікований, ти можеш допомогти з твоєї людяності та співчуття; це не вважається помилковим. Це принцип. Однак якщо доручена тобі справа забере значну кількість твого часу та енергії або навіть змарнує значну частину твого часу, ти маєш право відмовитися. Навіть якщо це твої батьки, ти також маєш право відмовитися. Не обов’язково бути відданим їм чи приймати їхню довіру; це твоє право. Звідки походить це право? Воно дароване тобі Богом. Це другий принцип. Третій принцип полягає в тому, що якщо хтось доручає тобі якесь завдання, то навіть якщо воно не забирає багато часу й енергії, але може вплинути на виконання твого обов’язку чи завадити йому або знищити твою готовність до виконання обов’язку а також твою відданість Богові, тобі також слід відмовитися від нього. Якщо хтось доручає тобі щось таке, що може вплинути на твоє прагнення до істини, порушити твою готовність прагнути до істини та твій темп у пошуках істини й завадити їм; щось таке, що може змусити тебе здатися на півдорозі, то тобі тим більше слід від цього відмовитися. Тобі слід відмовитися від усього, що впливає на виконання тобою обов’язку або на твоє прагнення до істини. Це твоє право; ти маєш право сказати “ні”. Тобі не потрібно витрачати на це свій час та енергію. Ти можеш відмовитися від усього, що не має жодного значення, цінності, настанови, допомоги чи користі для твого виконання обов’язку, прагнення до істини чи твого спасіння. Чи можна вважати це принципом? Так, це принцип» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (14)). Бог бесідував про три принципи щодо того, як слід ставитися до завдань, доручених нам іншими, і це дало мені шлях практики. Якщо проблема з комп’ютером сестри не була складною і це було просте завдання, я могла б їй допомогти, адже такою має бути любов між братами й сестрами. Але якщо її проблему не можна було розв’язати швидко, і це вимагало б, щоб я відклала виконання власних обов’язків та витратила час і сили на її розв’язання, тоді я мала зважити всі за і проти й насамперед подумати про власні обов’язки. Якщо це затримало б хід моєї роботи, тоді я не могла погодитися допомогти. Я не могла, як раніше, приймати кожне прохання незалежно від його важливості, аби лише заслужити похвалу людей, нехтуючи власною відповідальністю і зобов’язаннями. Це затримувало б роботу церкви. Вірність Божому дорученню і виконання власних обов’язків – це найголовніше. Судячи з Божих слів, допомога сестрі з перевстановленням комп’ютера забрала б у мене час і сили, а також затримала б виконання моїх обов’язків. До того ж це не було для неї терміновим, тож я відмовила їй і сказала, що допоможу з комп’ютером, коли матиму час. Коли я практикувала згідно з Божими словами, не зважаючи на власні інтереси чи захист свого іміджу в очах інших, я відчула полегшення, спокій і чисту совість.

Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що пошук істини й практика відповідно до принципів у всьому – це правильний шлях. Я маю приймати свої обов’язки, не ухиляючись від них, і докладати максимум зусиль до їх виконання, оскільки це моя відповідальність і зобов’язання. Однак щодо завдань, які мені доручають інші, я маю оцінювати, чи узгоджуються вони з принципами й чи не затримують виконання моїх обов’язків. Я не маю вплутувати власні інтереси або жити за філософіями сатани. Це узгоджується з такими Божими словами: «Дивитися на людей і речі, жити як люди й діяти згідно з Божими словами, маючи істину за критерій» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (2)).