Лінь Сі, Китай

У 2005 році я прийняла роботу Всемогутнього Бога в останні дні. Тоді, завдяки зібранням і читанню Божих слів, я дізналася про багато істин і таємниць, про які раніше ніколи не чула: я дізналася, як Бог управляє людством і спасає його, я зрозуміла мету, цінність і сенс людського життя, а також фінал і місце призначення людини. Читаючи слова Всемогутнього Бога, я змогла розв’язати багато своїх життєвих проблем і труднощів. Вірити в Бога було так чудово. Але коли мій чоловік про це дізнався, він виступив категорично проти моєї віри. Раніше мого дядька заарештувала поліція КПК через його віру в Господа. Чоловік знав, що КПК забороняє всім вірити в Бога, і боявся, що мене теж заарештують, а це вплутає всю родину, тож він виступав категорично проти моєї віри. Крім того, тоді я працювала вчителькою на заміну, і він боявся, що в школі дізнаються і звільнять мене, тому переслідував мене й перешкоджав мені ще більше. У той час він не дозволяв мені читати Божі слова чи слухати гімни, і тим паче ходити на зібрання чи виконувати свій обов’язок.

Пам’ятаю, якось він застав мене за читанням Божих слів і дуже розлютився. Він сказав: «Наш уряд забороняє тобі вірити, а ти все одно віриш! Якщо хтось з управління освіти тебе спіймає, ти не лише втратиш роботу, а й сядеш у в’язницю. Я не маю грошей на заставу, тож краще припини вірити, поки не пізно!». Згодом, коли я продовжувала вірити, він пригрозив мені словами: «Поки я живий, навіть не мрій практикувати свою віру!». Коли я це почула, моя рішучість похитнулася. Я подумала: «Чоловік нізащо не дозволить мені практикуватти віру. Якщо я і далі наполягатиму на своєму, що він зі мною зробить?». Саме тоді я згадала уривок із Божих слів: «Ти мусиш мати в собі Мою відвагу, і ти мусиш мати принципи, коли доходить до зустрічі з невіруючими родичами. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Ти маєш покладатися на Мою мудрість, щоб слідувати досконалим шляхом, і не дозволяти жодному із сатанинських задумів стати успішним. Зроби все можливе, щоб покласти своє серце переді Мною, і Я втішу тебе та принесу мир і радість у твоє серце» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Божі слова мене дуже надихнули. Я подумала про те, що мій чоловік, введений в оману КПК, погрожував мені, щоб змусити покинути віру. На перший погляд здавалося, що це мій чоловік переслідує мене та заважає слідувати за Богом, та насправді за цим стояв хитрий задум сатани: він намагався використати переслідування з боку чоловіка, щоб змусити мене зрадити Бога й втратити Боже спасіння. Я не могла піддатися на хитрощі сатани або піти з ним на компроміс. Я вірила, що якщо покладатимусь на Бога й діятиму згідно з Його словами, Він допоможе мені подолати переслідування чоловіка. Після цього я сховала свої книги з Божими словами, читала їх, ходила на зібрання і проповідувала Євангеліє лише тоді, коли його не було вдома. Лише в липні 2008 року чоловік дізнався, що я досі практикую віру й виконую свій обов’язок, і він зірвався. Він перевернув весь дім догори дриґом у пошуках моїх книг Божих слів і МР5-плеєра, на якому я слухала гімни. Він розтоптав плеєр, розтрощивши його на друзки. Щоб не дати мені практикувати віру, він навіть взяв відпустку на своїй високооплачуваній роботі, аби цілими днями дивитися за тим, чим я займаюся вдома. Я не могла ходити на зібрання і дуже від цього страждала, тож за першої-ліпшої нагоди я потай вислизнула, щоб побачитися з братами й сестрами. Але на мій подив, він заявив на нас у поліцію. На щастя, вони не знайшли жодних книг із Божими словами чи інших доказів, тож нас не заарештували. Згодом, коли він дізнався, що в домі моєї сестри по сусідству проходять зібрання, він сфотографував братів і сестер і пригрозив донести на них. Як наслідок, брати й сестри не наважувалися там збиратися. Щойно він помічав, що я спілкуюся з братами й сестрами, він одразу мене бив або лаяв. Я збилася з ліку, скільки разів він мене бив, і після цього в одному вусі в мене місяцями стояв дзвін. Тоді я часто наспівувала один гімн – «Я бажаю побачити день Божої слави»: «З Божим дорученням у серці я ніколи не схилю коліна перед сатаною. Можна розбити мою голову й пролити мою кров, та не можна зігнути хребет Божих людей. Я дам гучне свідчення про Бога і принижу дияволів та сатану. Бог наперед визначає і біль, і тяготи. Я буду вірним і слухняним Йому до самої смерті. Я більше ніколи не змушу Бога ридати, і я більше ніколи не змушу Його тривожитися. Я віддам свою любов і відданість Богу та виконаю свою місію, щоб прославити Його» (Ідіть за Агнцем і співайте нових пісень). Я думала про те, яка це велика Божа любов, що мені, створеній істоті, пощастило йти за Богом і бути спасенною Ним. Я краще помру, ніж здамся сатані та зраджу Бога. Що більше чоловік мене переслідував, то сильніше я мала йти за Богом, бути непохитною у своєму свідченні й осоромити сатану. Пізніше в церкві почали турбуватися, що чоловік і далі мене битиме, якщо я ходитиму на зібрання чи виконуватиму свій обов’язок, і що він донесе на інших братів і сестер, тому мені сказали тимчасово припинити ходити на зібрання і просто читати Божі слова вдома.

Наступні три роки я могла лише ловити моменти, коли чоловіка не було, щоб потайки читати Божі слова, зрідка зустрічатися із сестрою по сусідству для бесіди й проповідувати Євангеліє друзям і родичам. Я була скута, наче пташка в клітці. Я згадувала час, коли ми з братами й сестрами збиралися разом, бесідували про істину й співали гімни на хвалу Богові: які ж це були щасливі, чудові часи! Я також думала про те, що Божа робота спасіння людства в останні дні випадає раз у житті. Ця можливість може зникнути в одну мить, тому я не могла її проґавити. Я прагнула жити нормальним церковним життям, проповідувати Євангеліє і свідчити про Бога разом з іншими, але все це стало лише марними мріями. Я почувалася такою пригніченою та змученою і часто ховалася від усіх, щоб поплакати на самоті. Мені хотілося кричати: «Вірити в Бога означає йти правильним шляхом. Я зробила правильний вибір. То чому ж мені так важко?». Тоді я згадала уривок із Божих слів: «Ця земля, що була брудною тисячоліттями, є нестерпно брудною, у ній рясніють страждання, всюди шаленіють привиди, хитруючи й обманюючи, висуваючи необґрунтовані звинувачення, нещадно застосовуючи порочні засоби, топчучи це місто-привид і залишаючи його всіяним мертвими тілами; сморід гниття вкриває землю й наповнює повітря, і ця земля суворо охороняється. Хто може побачити світ поза небом? Диявол міцно зв’язує все тіло людини, він затуляє їй обидва ока й міцно запечатує її вуста. Цар дияволів лютував протягом декількох тисяч років, аж до сьогоднішнього дня, коли він досі пильно стежить за містом-привидом, ніби воно є неприступним палацом демонів; ця зграя сторожових псів, тим часом, вдивляється своїми лютими очима, глибоко боячись, що Бог застане їх зненацька й знищить їх усіх, залишивши їх без місця спокою й щастя. Як могли б жителі такого міста-привида, як цей, коли-небудь побачити Бога? Чи вони коли-небудь могли насолоджуватися люб’язністю й красою Бога? Чи могли вони коли-небудь розуміти справи людського світу? Хто з них може зрозуміти пристрасні наміри Бога? Недивно, що втілений Бог залишається повністю прихованим: у такому темному суспільстві, як це, де демони безжальні й нелюдяні, як міг би цар дияволів, який вбиває людей, не моргнувши оком, терпіти існування Бога, який є прекрасним, добрим і до того ж святим? Як він міг би аплодувати й радіти приходу Бога? Ох вже ці посіпаки! Вони платять за доброту ненавистю, вони давно почали ставитися до Бога як до ворога, вони кривдять Бога, вони до крайності дикі, у них немає ані найменшої поваги до Бога, вони нападають і грабують, вони втратили все сумління, вони йдуть проти всього сумління, і вони спокусами вводять невинне людство в заціпеніння. Які пращури давнини? Які дорогі вожді? Вони всі нікчеми, які протистоять Богу! Їхнє втручання призвело до того, що все під небом впало в стан темряви й хаосу! Яка свобода віросповідання? Які законні права та інтереси громадян? Усе це хитрощі з метою приховування зла!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (8)). Завдяки розвінчанню в Божих словах я наскрізь побачила сутність і правду про опір демонів КПК Богові. Я думала про те, як КПК зухвало пропагує атеїзм, заявляючи: «Небо, земля і все суще утворилися природним шляхом», «Люди походять від мавп», «Ніякого Спасителя ніколи не існувало» тощо. Вони використовують ці абсурдні теорії, щоб вводити людей в оману. Вони прагнуть змусити людей зректися і зрадити Бога, опиратися Богу разом із ними, щоб врешті-решт бути знищеними Богом і стати їхнім погребальним даром. В останні дні, тепер, коли Бог став плоттю, щоб спасти людство, КПК несамовито полює на Христа. Вона масово заарештовує та переслідує християн з метою придушити Божу роботу останніх днів і встановити в Китаї атеїстичне панування. КПК – це легіон демонів, який вважає Бога своїм ворогом. Це кровожерливе втілення сатани, що чинить опір Богові. Мій чоловік переслідував мене та заважав практикувати свою віру саме тому, що був введений в оману атеїстичною філософією КПК. Він не вірив у Бога й боявся, що його також втягнуть, якщо мене заарештує КПК, тому категорично виступав проти моєї віри в Бога. Усі мої страждання були справою рук КПК. Я всім серцем ненавиділа цих старих демонів. Відколи я почала вірити в Бога, чоловік діяв заодно з КПК, переслідуючи мене. Він не дозволяв мені читати Божі слова, ходити на зібрання чи виконувати свої обов’язки, бив мене незліченну кількість разів і навіть заявляв на мене та братів і сестер у поліцію. Я зрозуміла, що природа-сутність мого чоловіка ненавидить істину й Бога, і що він завжди переслідуватиме мене, якщо я намагатимусь практикувати віру вдома. Я багато разів думала про те, щоб розлучитися з ним і піти з дому, аби нормально вірити й виконувати свій обов’язок. Але щоразу, коли я думала про те, щоб піти, я хвилювалася за сина. Він був лише підлітком – йому було б так важко без мами! Удома я могла читати йому біблійні історії, бесідувати з ним про Божі слова й привести його до Бога. Якщо я піду, хто наставлятиме його у вірі? Згадуючи про це, я почувалася надзвичайно слабкою. Мені бракувало сміливості розлучитися з чоловіком, і я просто мовчки терпіла своє життя в неволі. Коли страждання ставали нестерпними, я приходила до Бога в молитві й потайки читала Божі слова. Лише тоді я відчувала хоч якусь втіху.

У жовтні 2011 року я кілька разів потай вислизнула на зібрання. Чоловік погрожував братам і сестрам, кажучи, що якщо вони прийматимуть мене, він ускладнить їм життя. Він також погрожував мені словами: «Поки ти тут, я не дозволю тобі вірити в Бога! Якщо хочеш вірити, тоді забирайся із цього дому!». Було дуже гірко чути від нього такі слова. Тільки подумати, він вигнав би мене лише за віру в Бога, зовсім не зважаючи на всі наші спільно прожиті роки. Тоді я згадала уривок із Божих слів: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). Божі слова були такими практичними. Між людьми немає справжньої любові. Любов між чоловіком і дружиною ґрунтується на взаємній вигоді. До того, як я повірила в Бога, чоловік ніколи так зі мною не поводився. Але щойно він злякався, що якщо мене заарештують за віру в Бога, то його можуть у це втягнути, він зовсім не зважив на всі наші роки у шлюбі. Він усіляко переслідував мене, бив і навіть погрожував вигнати з дому. Хіба він не був таким безжалісним лише, щоб захистити власні інтереси? Усвідомивши це, я подумала: «Оскільки він намагається позбутися мене, я можу просто піти й вільно вірити в Бога та виконувати свій обов’язок». Згодом, поки син був на додаткових заняттях у своєї тітки, я поїхала до церкви за 50 кілометрів звідти, і нарешті змогла долучитися до церковного життя й виконувати свій обов’язок. Але тоді я все ще хвилювалася за сина. У вільний час чи на свята, бачачи, як діти повертаються зі школи до мами й тата, я думала про те, як сумно, мабуть, моїй дитині без мене вдома. Тоді мені так хотілося поїхати додому й побачити його. Але я боялася, що чоловік знову битиме, переслідуватиме й лаятиме мене, тому не наважувалася повернутися. Мені залишалося лише потайки лити сльози.

Аж ось одного разу, у вересні 2012 року, я зіткнулася на вулиці зі своїм швагром, і він силоміць змусив мене повернутися додому. Після мого повернення чоловік зібрав велику сімейну нараду. Він покликав своїх братів, мого вітчима, мого швагра та інших, щоб спробувати відмовити мене. Мій швагер пригрозив мені словами: «Якби ти не була моєю своячкою, я б зробив один дзвінок і відправив би тебе до Бюро громадської безпеки». Мій вітчим підливав оливи у вогонь, підбурюючи чоловіка переслідувати мене. Бачачи, до чого все йде, я занепокоїлася, що, оскільки стільки людей виступають проти моєї віри в Бога, у майбутньому чоловік переслідуватиме мене ще сильніше, тож я мудро сказала, що просто повернулася додому жити своїм життям. Лише тоді родичі заспокоїлися. На третій день мого перебування вдома я побачила, що лідерка моєї церкви завітала до моєї сестри по сусідству. Тож я радісно побігла туди, щоб розпитати її про церковні зібрання. На мій подив, чоловік пішов за мною і почав агресивно кричати, щоб я поверталася додому. Я не хотіла накликати біду на сестер, тому швидко повернулася. Коли лідерка церкви вийшла з будинку сестри, чоловік пригрозив їй лопатою, сказавши: «Якщо ще раз сюди прийдеш, нарікай на себе!». Потім він схопив кухонний ніж і вдерся до будинку сестри, маючи намір вдарити її ножем, і нам із чоловіком сестри довелося швидко його відтягувати. Після цього я перестала зустрічатися з братами й сестрами, боячись наразити їх на небезпеку.

У той час я переживала сильні душевні муки й часто усамітнювалася, щоб поплакати. Одного разу, коли чоловік пішов з дому, я вислизнула, щоб поспілкуватися із сестрою. Але коли я поверталася, чоловік, їдучи додому, помітив мене на дорозі. Він гаркнув на мене: «Ти знаєш, що я міг би переїхати тебе цією машиною?». Від цих слів у мене похололо на серці. Він хотів переїхати мене машиною лише за те, що я вірила в Бога. Це дозволило мені ще чіткіше побачити, що мій чоловік був дияволом, що ненавидить Бога, і він ніколи не припинить мене переслідувати. Я не зможу практикувати свою віру в цьому домі, тож мій єдиний вихід – піти. Але думка про те, щоб піти, навіювала на мене невимовний смуток. Я ж тільки-но возз’єдналася із сином, і якщо я знову піду, йому буде так важко! Якщо я піду, хто наставлятиме його вірити в Бога й іти правильним шляхом? Що більше я про це думала, то більше розуміла, що не можу покинути сина. Мені залишалося лише невпинно приходити до Бога в молитві: «Любий Боже! Мій чоловік постійно утискає мене й перешкоджає мені. Я хочу піти звідси, щоб практикувати свою віру, але я не можу залишити свого сина. Боже! Я просто не можу вирішити, що робити. Прошу, просвіти й спрямуй мене». Після цього я натрапила на гімн Божих слів «Хіба людина не може відкинути плоть на цей короткий час?»:

1  …Невже люди не здатні відкинути свою плоть на цей короткий час? Що може розколоти любов між людиною та Богом? Хто здатний розірвати любов між людиною та Богом? Батьки, чоловіки, сестри, дружини чи болісне рафінування?

2  Хіба можуть докори сумління стерти в людині образ Божий? Хіба заборгованість людей та їхні вчинки одне щодо одного є їхньою власною справою? Хіба може людина їх виправити? Хто здатний себе захистити? Хіба люди здатні самі себе забезпечити? Хто є сильним у житті? Хто здатний залишити Мене та жити самостійно? Чому Бог знову і знову просить усіх людей здійснити роботу самоаналізу? Чому Бог запитує: «Чиї труднощі були влаштовані їхньою власною рукою?».

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відкриття таємниць “Божих слів до цілого всесвіту”, Глава 24 плюс Глава 25»

Божі слова глибоко вразили мене, і я відчула неабияку провину. Я подумала про те, як Бог став плоттю, щоб спасти людство. Він висловлює істину, з’являється і працює серед людей із великою терпимістю, зносячи глибоке приниження та віддаючи всю Свою любов людству – об’єкту Свого спасіння. Страждання, які витерпів Бог, щоб спасти людину, величезні, а Божа любов – така реальна. Бог сподівається, що ми піднімемося й рахуватимемося з Його намірами, відкинувши все, щоб проповідувати Євангеліє і свідчити про Нього. У цьому й полягає Божа любов до нас. Але я була егоїстичною і ницою і думала лише про те, що нікому буде подбати про мого сина, якщо я піду з дому виконувати свій обов’язок, і зовсім не рахувалася з Божими намірами. Я ненавиділа себе за те, що я слабка, нікчемна, за те, що моє сумління зачерствіло та що не здатна все відкинути, щоб іти за Богом. Оскільки я не могла залишити сина, я краще була б замкнена вдома, терпіла побої чоловіка, сиділа в клітці під контролем без можливості читати Божі слова, і тим паче без можливості виконувати свій обов’язок створеної істоти. Я не мала ані найменшої рішучості прагнути істини й любити Бога. Авраам був готовий віддати свого єдиного сина в жертву Богу, то чому ж я не могла тимчасово розлучитися зі своїм сином, щоб виконувати свій обов’язок створеної істоти, прагнути істини й здобути Боже спасіння? Я більше не могла нехтувати своїм обов’язком лише тому, що не могла залишити сина. Я знала, що Божа робота спасіння добігає кінця, і великі катастрофи незабаром почнуться. Удома я не могла читати Божі слова, ходити на зібрання чи виконувати свій обов’язок. Якщо так триватиме й далі, я не здобуду істини й не зможу готувати добрі вчинки, і, ймовірно, загину в будь-якому з прийдешніх лих. Тоді як я наставлятиму свого сина на правильний шлях? Хіба доля мого сина не була також у Божих руках? Я не могла вплинути на те, скільки йому судилося страждати або чи зможе він стати на правильний шлях. Коли я це усвідомила, моя тривога трохи вщухла.

Після цього я прочитала ще трохи Божих слів, зрозуміла трохи більше істини й зрештою відкинула свої хвилювання за сина. Я прочитала цей уривок: «Окрім народження та виховання, відповідальність, яку батьки несуть у житті людини, полягає лише в тому, щоб зовні забезпечити їй середовище для зростання, і на цьому все, тому що лише завчасне призначення Творця має вплив на долю будь-якої людини. Жодна особа не може контролювати те, яке майбутнє матиме людина; це завчасно призначено задовго наперед, і навіть батьки не можуть змінити її долю. Що стосується долі, то кожен є незалежним, у кожного своя доля. Отже, батьки жодної людини взагалі не можуть перешкодити її долі в житті й не можуть нічого зробити, щоб допомогти їй, коли йдеться про ту роль, яку людина відіграє в житті. Можна сказати, що в якій би сім’ї людині не було завчасно призначено народитися, і в якому навколишньому середовищі вона не росла б, це не більше ніж передумови для виконання її місії в житті. Вони жодним чином не визначають долю людини в житті або ту долю, у рамках якої людина виконує свою місію. І тому батьки жодної людини не можуть допомогти їй у виконанні її місії в житті, і аналогічно, родичі жодної людини не можуть допомогти їй у доброму виконанні своєї ролі в житті. Те, як людина виконує свою місію і в якому життєвому середовищі вона бере на себе свою роль, повністю залежить від її життєвої долі. Іншими словами, жодні об’єктивні умови не можуть вплинути на місію людини, завчасно призначену Творцем. Кожен досягає зрілості в тому конкретному середовищі, у якому він росте; потім, крок за кроком, він стає на власний життєвий шлях і здійснює долю, упорядковану для нього Творцем. Природно й автоматично він входить у широке море людства й займає своє місце в житті, і заради завчасного призначення Творця та заради Його володарювання він починає виконувати свої зобов’язання як створена істота» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Читаючи Божі слова, я усвідомила, що доля дитини не пов’язана з її батьками, а визначається через Боже володарювання. Доля мого сина була в Божих руках. Я не могла вплинути на те, скільки мій син страждатиме або чи стане він на правильний шлях – усе це підлягало Божому володарюванню та впорядкуванням. Я згадала Йосипа: брати в ранньому віці продали його в рабство до Єгипту, і поруч не було батьків, які б дбали про нього та наставляли його, але з ним був Бог Єгова, Який спрямовував і захищав його. Хоч як би дружина начальника варти спокушала його, він ніколи не піддавався. Крім того, в Єгипті Йосип зазнав багатьох труднощів, але вони лише загартували його рішучість і навчили покладатися на Бога. Я також згадала тих братів і сестер, які не залишили своїх домівок, щоб виконувати свої обов’язки – вони часто заохочували дітей практикувати свою віру та йти правильним шляхом, і деякі з їхніх дітей справді практикували свою віру та йшли за Богом правильним шляхом, але інші піддалися світським злим тенденціям і ставали дедалі розбещенішими. Я побачила, що стати на правильний шлях дитині дозволяє не присутність батьків, а те, чи є в її природі любов до істини й чи Бог напередвизначив їй це. Якщо мій син має людськість і є об’єктом Божого спасіння, то, навіть якщо я не залишуся поруч із ним, він усе одно виросте здоровим і прийде до віри в Бога. Усе це було в Божих руках – мені не потрібно було про це хвилюватися. За роки своєї віри я насолоджувалася таким рясним поливом і живленням від Божих слів, але не могла виконувати свій обов’язок створеної істоти через прив’язаність до сина. Як же егоїстично! Я мала відплатити за Божу любов, проповідуючи Євангеліє, свідчачи для Нього й приводячи більше людей до Божого дому.

У лютому 2013 року я рішуче покинула сім’ю і поїхала потягом до церкви в далекому місті. Коли потяг проїжджав повз школу мого сина, я дивилася на будівлю, де він навчався, і думала: «Хто знає, коли я знову його побачу». Я не могла стримати сліз. Це змусило мене ще більше зненавидіти правління диявола сатани. Він відірвав мене від сім’ї та позбавив можливості вільно сповідувати свою віру й виконувати свій обов’язок. Але все це розпалило в мені ще більше прагнення шукати істину й тягнутися до світла. Я згадала Божі слова: «Ти – створена істота; ти, звичайно, повинен поклонятися Богу й прагнути до життя, сповненого сенсу. Якщо ти не поклоняєшся Богу, а живеш у своїй брудній плоті, то хіба ти не всього лише звір у людській подобі? Оскільки ти – людська істота, тобі слід присвятити себе Богові й витерпіти всі страждання! Тобі слід із радістю та впевненістю приймати незначні страждання, яким тебе піддано сьогодні, і жити повним сенсу життям, як Йов і Петро. У цьому світі людина носить одяг диявола, їсть їжу, дану дияволом, працює і служить, будучи під контролем диявола, і розтоптана ним до стану покриття брудом. Вона не осягнула смислу життя й не здобула істинного шляху – який сенс у такому житті? Ви – люди, які прагнуть іти правильним шляхом, ті, хто шукає покращення. Ви – люди, які встають у країні великого червоного дракона, ті, кого Бог називає праведними. Хіба це не життя, що має найбільший сенс?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Практика (2)). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила, що можу йти за Ним і виконувати свій обов’язок у цьому несприятливому середовищі – таким було Боже напередвизначення і шлях, на який Бог мене спрямовував. Як створена істота, я бажала коритися Божим влаштуванням та розпорядженням, щиро шукати істину та виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога та осоромити дияволів і сатану. Усвідомивши це, я відчула набагато більше спокою та легкості. Я подякувала Богу за те, що Він допоміг мені вирватися з неволі чоловіка, давши мені змогу виконувати свій обов’язок створеної істоти та йти правильним шляхом.

Після цього я продовжувала виконувати свій обов’язок у церкві далеко від дому. За ці роки я пережила Божі слова та роботу, зрозуміла деякі істини й відчула, що здобула чимало. Дякую Богу за Його наставництво!