Лі Цзінсінь, Китай

Я часто їжджу в інші місця, щоб знімати фото- та відеоматеріали, які використовують у виробництві церковних відео. Коли я тільки почав, я міг ретельно відбирати ці матеріали згідно з принципами, але згодом їхня кількість збільшилася. Іноді я знімав цілий день, і коли повертався додому, був геть виснажений. А коли я бачив, скільки матеріалу треба перебрати, я не мав особливого бажання це робити. Адже відбір матеріалів вимагає оцінювання за принципами та врахування їхньої цінності, особливо коли йдеться про фотографії – їх треба переглядати кадр за кадром. Я не хотів витрачати на це стільки часу й сил, бо відчував, що це надто виснажливо. Тож пізніше, перебираючи матеріали, я просто переглядав їх побіжно. Якщо тло було не надто захаращеним і все здавалося нормальним, я вважав, що цього достатньо. Коли я мав сумніви щодо деяких матеріалів, то просто передавав їх куратору. Таким чином мені не доводилося оцінювати їх за принципами чи докладати зайвих зусиль. Пам’ятаю, одного разу, закінчивши зйомку, я просто швидко проглянув матеріали, відібрав ті, що кращі, і передав їх куратору. Куратор переглянув їх і сказав, що третина з поданого мною не відповідає стандарту. Або кадр був безладним, або фокусування не було налаштоване, або ж композиція була поганою. Він також додав, що на перевірку моїх матеріалів іде майже вдвічі більше часу, ніж в інших. Почувши це, я відчув сором і провину. Але я не дуже усвідомлював свої проблеми. І коли знімав матеріали, які мали відповідати вищому стандарту, я все одно мимоволі працював недбало. Зйомка таких матеріалів потребує точного контролю ракурсів і постійного коригування напрямку зйомки. Я думав, що все це занадто виснажує морально, і якщо все здається приблизно нормальним – то й так піде. Через те, що я не ставився до роботи сумлінно, деякі матеріали не відповідали принципам і їх не можна було використати, а деякі кадри взагалі були розмитими. Роботу, яку можна було зробити з першого разу, доводилося переробляти. Невдовзі після цього я зазнав суворого обтинання. Куратор звернув увагу на мою недавню поведінку щодо обов’язку. Він обтяв мене за те, що я виконував свій обов’язок як хотів і робив це недбало. Зняті мною матеріали завжди доводилося переробляти, через що марнувалося багато людських і матеріальних ресурсів. Він сказав, що я переривав роботу зі зйомки й заважав їй, і закликав мене глибоко порозмірковувати над своїм ставленням до обов’язку. Коли куратор пішов, мене охопили сильний смуток і почуття провини. Тож я постав перед Богом і помолився Йому. Я попросив Бога спрямувати мене, щоб я міг пізнати себе й подолати цей стан недбалості щодо свого обов’язку.

Пізніше я шукав Божі слова, які б безпосередньо стосувалися моєї проблеми. Я прочитав такі Божі слова: «Якщо ти не вкладаєш у свій обов’язок душу, не шукаєш принципів істини, якщо ти заплутався або розгубився, просто діючи найпростішим для тебе способом, то що це за ментальність? Це ментальність недбалої людини. Якщо ти не відданий своєму обов’язку, якщо не відчуваєш себе відповідальним за нього, не маєш відчуття місії, чи зможеш ти належно виконувати свій обов’язок? Чи зможеш ти виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні? А якщо ти не здатен виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні, чи зможеш ти ввійти в реальність істини? Безумовно, ні. Якщо щоразу, виконуючи свій обов’язок, ти байдужий, не докладаєш жодних зусиль, а просто абияк доводиш справу до кінця, бездумно, ніби граючи в якусь гру, то хіба це не проблема? Що ти можеш здобути, виконуючи свій обов’язок таким способом? Зрештою, люди побачать, що коли ти виконуєш свій обов’язок, у тебе немає почуття відповідальності, ти недбалий та поверховий і працюєш формально – і в такому разі тобі загрожує небезпека бути вигнаним. Упродовж усього процесу Бог спостерігає за тим, як ти виконуєш свій обов’язок, і що скаже Бог? (Ця людина не гідна Його доручення або Його довіри.) Бог скаже, що ти не гідний довіри, і що тебе слід вигнати. Отже, який би обов’язок ти не виконував, важливий чи звичайний, якщо ти не вкладаєш у доручену роботу душу чи не живеш відповідно до своєї відповідальності, якщо ти не бачиш у ній Божого доручення чи не сприймаєш її як власний обов’язок і зобов’язання, завжди діючи поверхово, то це буде проблемою. “Не гідний довіри” – ці три слова визначатимуть, як ти виконуєш свій обов’язок. Вони означають, що ти не виконуєш належно свій обов’язок, і що тебе вигнали, і що Бог каже, що твій характер не відповідає стандарту. Якщо тобі доручили якусь справу, але ти так до неї ставишся й так її виконуєш, то чи будуть тобі надалі доручати ще якісь обов’язки? Чи можна тобі довірити щось важливе? Безумовно, ні, якщо тільки ти не продемонструєш справжнього каяття. Однак у глибині душі Бог завжди відчуватиме до тебе певну недовіру та незадоволення. Це буде проблемою, чи не так? Ти можеш утратити будь-яку можливість виконувати свій обов’язок і, можливо, не будеш спасенний» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часте читання Божих слів і роздуми над істиною дають змогу знайти шлях, якому можна слідувати). Божі слова точно розвінчали мій стан. Я лише наполовину викладався під час виконання свого обов’язку, ніколи не вкладав серце в те, що робив, і діяв недбало та безвідповідально. Такі люди мають погані моральні якості, не варті довіри й на них не можна покластися. Сьогодні мені пощастило прийняти Боже Євангеліє останніх днів і виконувати свій обов’язок у церкві. Це так Бог мене підносить. Але у своєму обов’язку я шукав легких шляхів і робив усе абияк. Я ніколи не хотів іти на жертви чи діяти згідно з принципами. Підбираючи матеріали, я просто робив це для годиться. А коли мав сумніви, я не шукав принципів, щоб ретельно їх оцінити, а натомість просто передавав їх безпосередньо куратору. Через це куратору доводилося витрачати багато часу й зусиль на перевірку та відбір відзнятих мною матеріалів і на те, щоб вказувати на їхні проблеми. Це стало для нього зайвим тягарем. Зіткнувшись із запитаннями куратора, я відчув лише легку провину, але потім не розмірковував над собою. Коли я знімав матеріали, що мали відповідати вищим стандартам, я і далі йшов шляхом найменшого опору й не дотримувався принципів, яких вимагає дім Божий. Щоразу я прагнув, щоб усе було просто «достатньо добре». Це призвело до того, що багато матеріалів не відповідали принципам. Це не тільки додало роботи куратору, який мав усе перевіряти, а й змусило мене все переробляти. А через ці переробки затягнувся прогрес у деяких нагальних матеріалах. Я взагалі не виконував свій обов’язок, я чинив зло й створював переривання й завади. Церква довірила мені це завдання, але я шукав легких шляхів і був недбалим. Я зовсім не думав про ефективність роботи. Я зрозумів, що зовсім не маю богобоязливого серця, і що я не та людина, якій можна довіряти чи на яку можна покластися.

Пізніше, коли я прочитав Божу бесіду про ставлення Ноя до Божого доручення, я трохи краще пізнав себе. Бог говорить: «Ной чув лише кілька послань, і в той час Бог не казав багато слів, тому немає сумнівів, що Ной не розумів багатьох істин. Він не розумів сучасну науку і не володів сучасними знаннями. Він був дуже звичайною людиною, нічим не примітним представником людської раси. І все ж в одному він був не схожий ні на кого іншого: він знав, як слухатися Божих слів, він знав, як слідувати Божим словам і дотримуватися їх, він знав, яким є належне місце людини, і він був здатний по-справжньому вірити й коритися Божим словам, але не більше того. Цих кількох простих принципів було достатньо, щоб дозволити Ною виконати все, що Бог довірив йому, і він наполегливо працював над цим не просто кілька місяців, не кілька років, не кілька десятиліть, а понад століття. Хіба ця кількість років не вражає? Хто міг це зробити, окрім Ноя? (Ніхто.) А чому? Деякі люди кажуть, що це пов’язано з нерозумінням істини, але це не відповідає дійсності. Скільки істин розумів Ной? Чому Ной був на все це здатний? Віруючі сьогодення прочитали багато слів Бога, вони розуміють деяку частку істини – тож чому вони не здатні на таке? Інші кажуть, що це через розбещені характери людей, але хіба у Ноя не був розбещений характер? Чому Ной зміг досягти цього, а сучасні люди – ні? (Оскільки сучасні люди не вірять Божим словам, вони не ставляться до них як до істини й не дотримуються їх.) А чому вони не можуть ставитися до Божих слів як до істини? Чому вони не здатні дотримуватися Божих слів? (У них немає в серці страху Божого.) Отже, коли люди не розуміють істини і не чули багатьох істин, як у їхніх серцях виникає страх Божий? (Вони мусять мати людськість і сумління.) Правильно. У людськості людей мають бути присутні дві найцінніші речі з усіх: перша – це сумління, а друга – розум нормальної людськості. Володіння сумлінням та розумом нормальної людськості є мінімальним стандартом для того, щоб бути особою; це мінімальний, найбільш базовий стандарт для оцінювання особи. Але в сучасних людей цього немає, і тому незалежно від того, скільки істин вони чують і розуміють, на володіння богобоязливим серцем вони не спроможні. Тож у чому суттєва різниця між сучасними людьми та Ноєм? (У них немає людськості.) А в чому суть такої нестачі людськості? (Вони звірі й демони.) “Звірі й демони” звучить не дуже люб’язно, але відповідає фактам; кажучи ввічливіше, вони не мають людськості. Люди без людськості й розуму – це не люди; вони – нижчі навіть за звірів. Те, що Ной зміг виконати Боже доручення, пояснювалося тим, що, коли Ной почув Божі слова, він зміг твердо зберігати їх у своєму серці; для нього Боже доручення було справою всього життя, його віра була непохитною, а його воля – незмінною протягом ста років. Причина цього полягала в тому, що він мав богобоязливе серце, він був справжньою особою, і він мав найглибший розум, що Бог довірив йому будівництво ковчега. Люди, у яких так багато людськості й розуму, як у Ноя, трапляються дуже рідко; було б дуже складно знайти ще одного такого, як він» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс другий. Як Ной і Авраам слухалися Божих слів та корилися Йому (частина перша)). Ной виконав Боже доручення, не шукаючи легких шляхів і не шкодуючи жодних зусиль, залишаючись непохитним у своїх стараннях протягом 120 років, і врешті-решт він побудував ковчег та виконав Боже доручення. Ной мав сумління і розум. Він мав людськість. Але потім я подумав про себе. Підбираючи матеріали, я просто побіжно переглядав їх, роблячи це для годиться. Я не думав про те, як належно виконати свій обов’язок, тобто перевірити, де матеріали не відповідають принципам, або з’ясувати, у чому мої недоліки і що треба покращити, чи подумати, як виконати свої обов’язки. Натомість я сприймав свій обов’язок як тягар і перекладав складніші завдання на куратора. А я, тим часом, знайшов способи не перейматися. У чому ж полягала моя людськість? Я виконував свій обов’язок, докладаючи якнайменше зусиль, зовсім не зважаючи на вимоги дому Божого чи на те, як моя поведінка вплине на роботу. Моє ставлення до роботи було гіршим, ніж у невіруючого, який працює на свого начальника. Я подумав про те, скільки поливу й живлення я отримав від Божих слів, і про те, як Бог дав нам усе необхідне для виживання, але я все одно не зміг нести свою відповідальність як створена істота. Усе, що я приніс у роботу церкви, – це переривання й завади. Я відчув глибокий жаль у серці й помолився Богу, бажаючи змінити своє недбале ставлення та належно виконувати свій обов’язок. Після цього я став свідоміше уникати типових проблем під час виконання свого обов’язку. Я також став ретельніше підбирати матеріали.

Через деякий час куратор доручив мені зняти відео. Я дуже зрадів, щойно отримавши це завдання і подумав: «Цього разу мені треба як слід підготуватися й добре виконати роботу». Але мені все ще трохи бракувало навичок, і треба було витратити час на навчання та дослідження. Спочатку я міг активно вчитися й готуватися, але за кілька днів зняте мною відео все ще не було ідеальним, і мені потрібно було витратити більше часу й зусиль на навчання та дослідження. Я почав відчувати, що все це надто клопітно, тому просто вніс кілька дрібних правок у початкову роботу й вирішив, що «достатньо добре» її виконав. Закінчивши, я показав його своєму брату-напарнику. Він помітив, що відео не було плавним і мало деякі проблеми з переходами, тому запропонував мені перезняти ці фрагменти. Я подумав, що це зайвий колпіт, тому сказав йому: «Терміни здачі цього відео дуже стислі, давай просто здамо його як є. У будь-якому разі це найкраще, що я можу зробити зі своїми навичками». Помітивши мою впертість у цьому питанні, брат більше не наполягав. Пізніше куратор сказав мені: «Ти недбало виконуєш свої обов’язки, маєш мерзотне ставлення, і робиш усе вкрай халтурно. Ти більше не потрібен для цього завдання!». Хоча це були лише кілька слів, вони вразили мене, наче ніж у серце. Я відчував, що ярлик «недбалого» все ще міцно прикріплений до мене. Я не розумів – я ж свідомо намагався виправити своє недбале ставлення, то чому не відбулося жодних змін і чому я все ще був недбалим щодо свого обов’язку? Я помолився Богу й попросив Його спрямувати мене, щоб я міг зрозуміти корінь проблеми. Пізніше я прочитав уривок із Божих слів і нарешті дещо прояснив для себе свої проблеми. Бог говорить: «Таке легковажне й безвідповідальне поводження зі справами є складником розбещених характерів: це та мерзота, про яку часто кажуть люди. Що б вони не робили, вони роблять це “приблизно так” і “достатньо близько”; це ставлення за принципом “мабуть”, “можливо” і “чотири з п’яти”; вони роблять усе поверхово, задовольняються мінімумом, уміло викручуючись; вони не бачать сенсу в тому, щоб сприймати все серйозно або бути скрупульозними, і вони бачать ще менше сенсу в пошуку істин-принципів. Чи не є це чимось властивим розбещеному характерові? Чи є це проявом нормальної людської сутності? Ні. Назвати це гордовитістю – правильно й розбещеністю це назвати також цілком доречно, але для ідеально точного опису підійде одне-єдине слово – “підлий”. Всередині більшості людей є мерзота, лише різною мірою. Вони хочуть робити все поверхово й недбало, і в усьому, що вони роблять, відчувається запах обману. Вони обманюють інших, коли можуть, ідуть навпростець, коли можуть, і економлять час, коли можуть. Вони думають собі: “Якщо тільки мене не викрито, я не створюю проблем і мене не притягнуто до відповідальності, я зможу якось це відбути. Я не мушу виконувати роботу дуже добре, це занадто клопітно”. Такі люди ніколи нічим не оволодівають й не бажають докладати зусиль чи страждати й платити ціну за своє навчання. Вони хочуть лише поверхово розглянути предмет, а потім називати себе досвідченими в ньому, вважаючи, що успішно його вивчили, а потім покладаються на це, щоб абияк все робити. Хіба не таким є ставлення людей до інших людей, справ і речей? Чи це хороше ставлення? Ні. Простіше кажучи, це означає “робити абияк”. Така підлість існує у всьому зіпсованому людстві. Люди з мерзотою у своїй людськості дотримуються погляду й ставлення типу “робити абияк” у всьому, що вони роблять. Чи такі люди здатні належним чином виконувати свій обов’язок? Ні. Чи вони здатні чинити принципово? Це ще малоймовірніше» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина друга)). Виявляється, причина, чому у своєму обов’язку я часто не сприймав усе серйозно, не дотримувався принципів і робив усе абияк, прагнучи лише, щоб було «достатньо добре» або «більш-менш нормально», полягала в тому, що моя мерзотність була надто глибокою. Коли я згадую минуле, то розумію, що завжди був недбалим у своєму обов’язку й шукав легких шляхів скрізь, де тільки міг. Я не мав принципів у тому, як діяв. Я ніколи не хотів докладати зусиль, щоб усе продумати чи прагнути найкращих результатів, вважаючи, що поки я не створюю великих проблем і мене не відстороняють, усе добре. Я просто байдикуючи перебивався в Божому домі. Наприклад, коли я знімав матеріали, якби я доклав більше зусиль і більше роздумував над принципами, я міг би добре виконати роботу, але натомість я задовольнявся лише тим, щоб усе було «прийнятно» або «достатньо добре». Я навіть використовував своє нерозуміння принципів як виправдання, щоб перекласти матеріали, які мені було важко оцінити, на плечі куратора. Коли куратор доручив мені зняти відео, я чітко знав, що з ним є проблеми, і мій брат-напарник запропонував його перезняти. Але я все одно не хотів докладати зайвих зусиль чи платити ціну, вважаючи, що змонтоване мною і так достатньо добре. Я просто хотів зробити все для годиться й покінчити із цим. Я зрозумів, що моя мерзотність була справді глибокою, і що я завжди намагався шукати легких шляхів під час виконання обов’язку. Це призводило до того, що матеріали не відповідали стандарту, і це затримувало просування роботи. Виконання обов’язку з такою мерзотністю справді шкодило і мені, й іншим!

Згодом я прочитав інші Божі слова: «Те, як ти маєш ставитися до Божих доручень, є надзвичайно важливим. Це дуже серйозне питання. Якщо ти не можеш виконати те, що Бог довірив тобі, тоді ти не гідний жити в Його присутності й маєш прийняти своє покарання. Абсолютно природно й виправдано, що люди виконують доручення, які Бог покладає на них. Це верховний обов’язок людини, який настільки ж важливий, як і її життя. Якщо ти ставишся до Божих доручень несерйозно, це найсерйозніша зрада Бога. Роблячи так, ти ще більш жалюгідний, ніж Юда, і повинен бути проклятим. Люди мусять здобути ґрунтовне розуміння того, як ставитися до Божих доручень, і принаймні вони мають зрозуміти: те, що Бог довіряє людині доручення, – це Його звеличення людини й вид особливої благодаті, яку Він виявляє до людини, це найславетніша з речей, і від усього іншого можна відмовитися, навіть від власного життя, але Божі доручення мусять бути виконані» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як пізнати людську натуру). «На перший погляд здається, що в деяких людей немає жодних серйозних проблем протягом усього часу виконання ними свого обов’язку. Вони не роблять нічого явно злого; вони не викликають розколів або безчинств та не йдуть шляхом антихристів. Виконуючи свій обов’язок, вони не допускають жодних серйозних помилок або принципових проблем, але, самі того не усвідомлюючи, через кілька коротких років виявляються викритими як ті, хто взагалі не приймає істину, хто належить до невіруючих. Чому так трапляється? Інші не можуть побачити в них проблему, але Бог ретельно досліджує найглибші куточки сердець цих людей, і Він бачить проблему. Вони завжди недбалі й нерозкаяні у виконанні свого обов’язку. З плином часу їх викривають, як і слід було чекати. Що означає залишатися нерозкаяним? Це означає, що, хоча вони цілком виконують свій обов’язок, вони завжди мають неправильне ставлення до нього, ставлення недбалості та поверховості, несерйозне ставлення, і вони ніколи не були сумлінними, а тим більше відданими. Вони можуть докладати трохи зусиль, але при цьому просто виконують механічні дії. Вони не викладаються на повну силу, а їхнім переступам немає кінця. З точки зору Бога, вони ніколи не каялися; вони завжди були поверховими, і в них ніколи не відбувалося жодних змін, тобто вони не полишають зло, яке чинять їхні руки, і не каються перед Ним. Бог не бачить у них ні жодного каяття, ні жодної зміни в їхньому ставленні. Вони заповзятливі в такому своєму ставленні та методі виконання свого обов’язку та Божого доручення. У жодному аспекті цього впертого, непримиренного характеру немає змін, і, крім того, вони ніколи не почували себе в боргу перед Богом, ніколи не відчували, що їхні недбалість і поверховість – це переступ, злий учинок. У їхніх серцях немає ні почуття обов’язку, ні провини, ні самодокору, і тим більше самозвинувачення. І через довгий час Бог бачить, що така людина не піддається виправленню. Що б Бог не говорив і скільки б проповідей вони не почули або скільки б правди вони не розуміли, усе це не торкається їхнього серця, і їхнє ставлення не демонструє часткової чи повної зміни. Бог бачить це й каже: “Для цієї людини немає надії. Ніщо з того, що Я кажу, не торкається її серця, і ніщо з того, що Я кажу, не змінює її. Немає жодного засобу, який міг би змінити її. Ця людина непридатна для виконання своїх обов’язків, як непридатна вона й для того, щоб прислужувати в Моєму домі”. Чому Бог так говорить? Тому що коли вона виконує свій обов’язок і роботу, вона незмінно залишається недбалою й поверховою. Хай як сильно її обтинають і з нею розбираються, і хай як багато поблажливості й терплячості їй дарують, це не дає результату й не може змусити її по-справжньому покаятися чи змінитися. Це не може змусити її добре виконувати свій обов’язок, це не може дозволити їй стати на шлях пошуку істини. Тож ця людина не піддається виправленню. Коли Бог визначає, що людина не піддається виправленню, чи Він і надалі міцно її триматиме? Ні, не триматиме. Бог її відпустить» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Прочитавши Божі слова, я зрозумів, що для нас, як створених істот, абсолютно природно й виправдано приймати Боже доручення і виконувати свій обов’язок створеної істоти, і ми повинні робити це старанно й від усього серця. Якщо ми ставимося до свого обов’язку недбало чи легковажно, то цим ми зраджуємо Бога й заслуговуємо на покарання. Хоча я і виконував свій обов’язок у церкві, насправді я не прагнув належно його виконувати. Я завжди був недбалим й обирав найшвидший і найлегший спосіб зробити справу. Навіть коли я знав, що є проблеми, я ігнорував їх і вдавав, що не помічаю. Зрештою це спричиняло переривання й завади в роботі, а я навіть не трудився так, щоб це відповідало стандарту. Куратор обтяв мене й нагадав мені, щоб я як слід виконував свій обов’язок, але я залишався впертим, діючи керуючись своїм розбещеним характером. Моє серце було справді непоступливим! Я завжди ставився до свого обов’язку легковажно й безвідповідально. Якби я не змінився, я б точно був відсіяний Богом. Я подумав про те, як мій брат-напарник був дуже старанним під час виконання свого обов’язку й ретельно роздумував над принципами. Він завжди по кілька разів перевіряв свої матеріали, щоб переконатися, що з ними немає проблем, перш ніж здавати їх. У результаті його обов’язок давав хороші плоди, з дуже малою кількістю помилок чи відхилень. Але коли я виконував свій обов’язок, мені постійно доводилося все переробляти, і проблеми виникали знову й знову. Я побачив, що не був вартий довіри і що мені бракувало гідності й достоїнства.

Пізніше в Божих словах я знайшов шлях, як належно виконувати свій обов’язок. Я прочитав такі Божі слова: «Нині існує не так багато можливостей для виконання обов’язку, тому ти маєш використовувати їх, коли це можливо. Саме тоді, коли перед тобою стоїть обов’язок, ти маєш напружити всі свої сили; саме тоді ти маєш принести себе в жертву, повністю присвятити себе Богові, і саме тоді ти маєш заплатити ціну. Нічого не приховуй, не плекай жодних планів, не давай собі жодних поблажок і не залишай собі можливості відступити. Якщо ж ти даєш собі поблажки, якщо ти корисливий, лукавий і підступний, то твоя робота буде гарантовано виконана погано» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Життя-входження починається з виконання обов’язку). «Коли люди виконують свій обов’язок, вони, по суті, роблять те, що мусять робити. Якщо ти робиш це перед Богом, якщо ти виконуєш свій обов’язок і підкоряєшся Богу чесно й віддано, то чи не буде таке ставлення набагато більш правильним? Отже, як тобі слід застосовувати це ставлення у своєму повсякденному житті? Ти мусиш зробити “поклоніння Богу зі щирим серцем і чесністю” своєю реальністю. Щоразу, коли ти хочеш побути недбалим, щоразу, коли ти хочеш схитрувати й полінуватися, і щоразу, коли ти відволікаєшся або хочеш повеселитися, ти мусиш поміркувати: “Хіба така поведінка не робить мене негідним довіри? Чи є це вкладанням свого серця у виконання свого обов’язку? Хіба такі вчинки не роблять мене невідданим? Хіба не виходить, що я не виправдовую доручення, яке Бог мені довірив?”. Ось як ти маєш роздумувати над собою. Якщо ти усвідомиш, що ти завжди недбалий у своєму обов’язку, що ти не відданий і що ти зробив Богові боляче, то що тобі слід зробити? Тобі слід сказати: “На той момент я відчув, що там щось було не так, але не поставився до цього як до проблеми; я просто недбало залишив це поза увагою. Дотепер я не усвідомлював, що справді був недбалим, що не виконав свого зобов’язання. Мені дійсно не вистачає сумління й розуму!”. Ти з’ясував проблему та трохи дізнався про себе, тож тепер ти мусиш навернутися! Твоє ставлення до виконання свого обов’язку було неправильним. Ти ставився до нього, як до додаткової роботи, і просто докладав поверхових зусиль, і не вкладав у нього своє серце. Якщо ти знову будеш таким недбалим, ти мусиш помолитися Богу й дозволити Йому дисциплінувати та провчити тебе. Лише якщо ти маєш таку рішучість у виконанні свого обов’язку, то можеш по-справжньому покаятися. Ти навернешся лише тоді, коли твоя совість буде спокійна, а твоє ставлення до виконання обов’язку зміниться» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки часте читання Божих слів і роздуми над істиною дають змогу знайти шлях, якому можна слідувати). Через Божі слова я усвідомив, що наші обов’язки мають виконуватися перед Богом, і щоб належно їх виконувати, потрібне чесне ставлення. Коли ми відчуваємо бажання шукати легких шляхів або бути недбалими, нам слід порозмірковувати над тим, чи були ми старанними й відповідальними щодо своїх обов’язків, і чи гідні наші дії Божої довіри. Більше розмірковуючи над собою, ми можемо подолати нашу недбалість. А це також зменшить збитки, завдані роботі. Словом, ми маємо повною мірою використовувати свої здібності, не шкодуючи зусиль. Саме так ми зможемо належно виконувати свої обов’язки.

У травні 2023 року я наглядав за деякою технічною роботою. Оскільки цей обов’язок був для мене новим, мені бракувало деяких технічних навичок. І коли брати й сестри повідомляли про проблеми, я мав лише загальне уявлення про те, що відбувається, і не розумів деталей. Це змушувало мене шукати несправності й знаходити причини проблем одну за одною. Іноді, коли проблем було багато, у мене знову виникала спокуса діяти недбало, але я міг свідомо повставати проти цих поривів. Пам’ятаю, одного разу в сестри зламалося обладнання, і вона запитала мене, чому це сталося. Я не дуже добре розумівся на цьому обладнанні, тому потребував часу й зусиль, щоб розібратися й знайти несправність. І я подумав просто дати їй приблизну відповідь на основі того, що розумів. Але написавши відповідь, я відчув неспокій, бо усвідомив, що знову був недбалим. Я згадав, як мій попередній недбалий підхід до обов’язку завдав збитків роботі. Я знав: якщо я й далі буду недбалим, це не розв’яже реальної проблеми. Зрештою, це призведе до постійних перероблянь, завадить сестрі користуватися обладнанням і затримає роботу. Мені треба було зробити все можливе, щоб ретельно з’ясувати проблему, перш ніж відповідати сестрі. Після цього я провів діагностику й знайшов причину проблеми. Практикуючи так, я відчував спокій на душі. Пізніше, стикаючись із проблемами, які не міг розв’язати сам, я шукав поради у братів і сестер і відповідав лише після того, як був упевнений у рішенні. Попрактикувавши так деякий час, моє ставлення до обов’язку змінилося, і я досяг значного прогресу у своїх технічних навичках. Хоча зараз моє розуміння свого розбещеного характеру не є глибоким, я волію покладатися на Бога, щоб подолати свою мерзотність і виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту.