Мяо Мяо, Китай

Всемогутній Бог говорить: «Чесність означає віддати своє серце Богу, не лукавити з Богом ні в чому, бути відкритим із Ним у всьому, ніколи не приховувати фактів, не намагатися обдурити тих, хто вище тебе, й не приховувати речей від тих, хто нижче тебе, і не робити нічого, що є лише спробою вислужитися перед Богом. Коротко кажучи, бути чесним – значить бути без домішок у своїх діях і словах і не обманювати ні Бога, ні людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Три застереження). «Якщо ти намагатимешся бути чесною людиною і казати правду серед невіруючих, то тебе обмовлять, засудять і відкинуть. Тому ти йдеш за світськими віяннями й живеш за сатанинськими філософіями; ти стаєш дедалі вправнішим у брехні, дедалі більш лукавим. Ти також використовуєш підступні засоби, щоб досягати своїх цілей і так захищати себе. Ти дедалі більше процвітаєш у світі сатани, внаслідок цього дедалі глибше впадаєш у гріх і не можеш із нього вибратися. У Божому домі все відбувається з точністю до навпаки. Що вправніший ти в брехні й лукавстві, то більше Божі обранці відчуватимуть до тебе відразу й відкидатимуть тебе. Якщо ти відмовляєшся покаятись і продовжуєш чіплятися за сатанинські філософії та логіку, і якщо ти також використовуєш інтриги, задуми й витончену тактику, щоб маскуватися й створювати видимість, то з великою ймовірністю тебе викриють і відсіють. Причина в тому, що Бог ненавидить лукавих людей. У Божому домі можуть процвітати лише чесні люди, а всі лукаві люди врешті-решт будуть відкинуті й відсіяні. Усе це давно завчасно призначено Богом» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Найфундаментальніша практика бути чесною людиною). З Божих слів я бачу, що Бог любить чесних людей. Чесні люди говорять просто й відкрито, вони щирі перед Богом та іншими. Вони кажуть те, що в них на серці, без жодного прикидання чи обману. Саме таких людей Бог хоче спасти. А от лукаві люди мають дуже складні думки. У їхніх словах і діях немає прозорості. Коли вони чогось не розуміють, то не питають і не шукають. Натомість вони постійно щось приховують і прикидаються. Такі люди мають лукавий характер, і їх нелегко спасти. Згадуючи минуле, я часто прикидалася, щоб захистити свою репутацію та статус. Я жила лукавим характером. Коли у виконанні обов’язків я стикалася з проблемами чи труднощами, які не могла зрозуміти або розв’язати, я не відкривалася, щоб шукати. Через це я не лише жила в темряві, негативі та болю, а й була неефективною у виконанні своїх обов’язків. Пізніше, читаючи Божі слова, я зрозуміла, як важливо бути чесною людиною, і почала свідомо це практикувати.

У червні 2020 року я займалася створенням відео в церкві. Спочатку я думала, що оскільки я тільки починаю практикувати, то щоразу, коли чогось не розумітиму в роботі, проявлятиму ініціативу – питатиму та вчитимуся в братів і сестер. Я також відкрито бесідувала про будь-які свої стани, а всі терпляче проводили зі мною бесіди й допомагали. Згодом усі брати й сестри сказали, що я швидко вдосконалююся. Під час перевірки роботи кураторка зазначила, що хоч я і молода, мій рівень досить хороший. Вона сказала, що я швидко вчуся і є кандидаткою на зрощування. Вона також дала вказівку іншим більше допомагати й наставляти мене, щоб я могла прогресувати ще швидше. Те, що кураторка була такої високої думки про мене, дуже мене порадувало, але водночас я відчула певний тиск: «Кураторка покладає на мене великі надії, тому відтепер я маю наполегливо працювати. Я мушу швидко в усьому розібратися і навчитися створювати відео самостійно. Я більше не можу виставляти напоказ стільки проблем, скільки раніше. Інакше брати й сестри точно подумають, що я некомпетентна, і кураторка більше не вважатиме мене кандидаткою на зрощування». Після цього, коли під час створення відео я стикалася з питаннями, яких не розуміла, то вже не наважувалася питати. Я думала: «Якщо я продовжуватиму ставити запитання, чи не здивуються брати й сестри, чому навіть після кількох місяців практики в мене досі їх так багато? А якщо про це дізнається кураторка, чи не стане вона дивитися на мене зверхньо? Хіба це не зруйнує мій імідж людини з хорошим рівнем в очах інших? Краще я більше нічого не питатиму й розберуся сама. Так я виставлю напоказ менше недоліків». Тож я почала сама шукати навчальні матеріали й пробувала різні способи розв’язання проблем. Як наслідок, мій прогрес у створенні відео сповільнився. Одного разу сестра помітила, що моя робота над відео просувається повільно, і запитала, чи є в мене якісь труднощі. Відверто кажучи, я дуже хотіла зізнатися в цьому, щоб відразу знайти рішення, заощадити купу часу й не блукати манівцями. Але потім я подумала: «Я вже питала про цю проблему раніше. Якщо запитаю знову, що подумає сестра? Чи не вирішить вона, що мені бракує рівня і я не можу запам’ятати те, чого мене вчили раніше? Чи не подумає, що мене не варто зрощувати? Краще промовчу. Кураторка сказала, що в мене хороший рівень і я швидко вчуся. У неї склалося гарне враження про мене, тож я не можу дозволити їй побачити мою некомпетентність». Тож я сказала сестрі: «Поки що проблем немає, просто я раніше мало користувалася такими технологіями. Якщо попрактикуюся ще трохи, то в усьому розберуся». Почувши це, вона більше нічого не питала. Ось так і вийшло: хоч у деяких речах я досі не знала, що робити, та воліла вчитися самостійно й шукати матеріали, ніж питати братів і сестер. Як наслідок, моя робота над відео просувалася повільно, і я не досягала дуже хороших результатів.

Пізніше одна сестра прямо сказала: «Спочатку я думала, що ти відкрита та щира. Раніше ти відкрито говорила про будь-які свої проблеми та ставила запитання. Що змінилося? Ми не бачимо твого серця й не знаємо, про що ти думаєш. Ми бачимо, що твій темп роботи повільний, але не знаємо, де саме ти застрягла та як тобі допомогти. Ти розмірковувала над цими станами?». Я чудово усвідомлювала, що слова сестри були допущені Богом, і що це було нагадуванням мені розмірковувати над собою. Але я боялася, що якщо відкриюся щодо свого справжнього стану, усі повністю мене розкусять. Тож я й далі маскувалася. Ця ситуація тривала два-три місяці. Мій стан дедалі гіршав, обов’язки я виконувала неефективно, і зрештою мене відсторонили. Почувши, що мене відсторонили, я відчула сильний біль і розпач. Якою ж дурною я була! Увесь цей час я прикидалася, не бажаючи, щоб інші бачили мої недоліки, і що я із цього мала? Я віддалилася від братів і сестер, і вони не знали, що в мене на душі. Я не досягла жодного прогресу у своєму обов’язку, і зрештою мене взагалі відсторонили. Що більше я про це думала, то більше шкодувала, і сльози самі котилися з очей. Я питала себе: «Я ж явно багато чого не розуміла й не вміла, то чому не проявляла ініціативу до того, щоб шукати й учитися в інших? Мій стан очевидно був поганим, то чому ж я не хотіла відкритися?». Під час пошуку я натрапила на уривок з Божих слів: «Люди за своєю суттю є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все чітко й бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещений характер, фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якою б не була їхня справжня міра, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, стати дещо відомою фігурою та змусити інших думати, що вони досконалі й бездоганні, без жодної вади; вони бажають, щоб інші люди бачили їх як якусь здібну, могутню, виняткову або відому й величну особу з грандіозним і вражаючим іміджем, здатністю робити будь-що і для якої немає нічого неможливого. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними й неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: “Скоро все буде готово!”. Але в глибині душі вона думає: “Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!”. Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі. Є люди, які сліпі до всього, але все одно стверджують, що в глибині душі вони все розуміють. Коли їх просиш щось пояснити, вони не можуть. Після того, як це пояснив хтось інший, вони стверджують, що хотіли сказати те саме, але не змогли вчасно висловитися. Вони роблять усе можливе, щоб замаскуватися, і намагаються мати добрий вигляд. Що ви скажете – хіба такі люди не живуть, витаючи в хмарах? Хіба вони не марять? Вони не знають, хто вони самі, і не знають, як жити нормальною людською сутністю. Вони жодного разу не діяли як практичні люди. Якщо ти проводиш свої дні, витаючи в хмарах і роблячи справи абияк, без зв’язку з реальністю, постійно живучи за власною уявою, то це біда. Шлях у житті, який ти обираєш, неправильний. Якщо ти так робиш, то як би ти не вірив у Бога, ти не зрозумієш істину й не зможеш її здобути» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що перебувала саме в тому стані, який розвінчував Бог. Я завжди хотіла бути кращою за всіх, здаватися якоюсь надлюдиною. Тому я постійно прикидалася, коли виявляла свою розбещеність або стикалася з проблемами, яких не розуміла. Таким людям важко здобути істину. Згадуючи час, коли я тільки починала створювати відео, я нічого не розуміла й не відчувала жодного тиску, тому, стикаючись із проблемами й труднощами, я охоче шукала й училася в інших. Практикуючи так, я відчувала, що здобуваю багато нового й швидко прогресую. Але пізніше, коли кураторка сказала, що в мене хороший рівень і я є перспективною талановитою людиною, яку варто зрощувати, я підсвідомо зарахувала себе до ключових осіб у церкві, яких треба зрощувати. Я відчувала, що кураторка має про мене гарну думку й цінує мене. Тому я вважала за необхідне берегти свій імідж і не показувати забагато недоліків. Інакше всі б мене розкусили й почали дивитися зверхньо. Я постійно оберігала свій статус та імідж в очах інших. Навіть стикаючись із проблемами й труднощами у створенні відео, які я не знала, як вирішити, я не наважувалася запитати. Я боялася, що якщо я виставлю напоказ свої недоліки, інші більше не будуть високої думки про мене й не цінуватимуть мене. Моє бажання слави, вигоди та статусу було вкрай сильним! Я жила в стані маскування, через що кілька місяців у мене не було жодного прогресу у створенні відео, і зрештою я взагалі втратила можливість цим займатися. Яка ж я була нерозумна! Згадуючи час, коли я тільки починала практикуватися у створенні відео, мати недоліки та прогалини було нормально. До того ж я не могла впоратися із завданнями сама, тому мені треба було більше питати, співпрацювати з братами й сестрами та вчитися в них. Лише так я могла б постійно вдосконалюватися. Якби я відкинула гордість, активно шукала та вчилася в братів і сестер, мене б не відсторонили за постійну неефективність в обов’язках. Усвідомивши це, я відчула, що моє відсторонення – це цілком і повністю прояв Божої праведності.

Після цього я задумалася: «Чому я завжди прикидаюся?». Згодом я натрапила на уривок з Божих слів, який допоміг мені чіткіше побачити свій стан. Бог говорить: «Коли брати й сестри обирають когось лідером або дім Божий просуває людину для виконання певної роботи чи обов’язку, це не означає, що така людина має особливий статус чи позицію, або що істини, які вона розуміє, глибші й численніші, ніж в інших людей, – і це тим більше не означає, що така людина здатна коритися Богові й не зрадить Його. Безумовно, це також не означає, що така людина знає Бога й боїться Бога. Насправді вона нічого цього не набула. Підвищення й зрощування – це просто підвищення й зрощування в прямому розумінні, і вони не рівноцінні тому, що завчасно призначено Богом та що Він вважає достойним. Просування та зрощування означають лише те, що людину просунули й вона чекає на зрощування. А кінцевий результат цього зрощування залежить від того, чи прагне людина істини й чи здатна вона обрати шлях прагнення до істини. Тож коли когось у церкві просувають і зрощують, щоб він став лідером, то його просто просувають і зрощують у прямому сенсі; це не означає, що така людина вже відповідає стандарту й компетентна як лідер, що вона вже здатна взяти на себе лідерську роботу й може виконувати реальну роботу, – це не так. Більшість людей не може бачити наскрізь таких речей і поважає тих, кого просунули, керуючись своїми фантазіями. Це помилка. Скільки б років ті, кого просунули, не вірили в Бога, чи справді вони володіють істиною-реальністю? Не обов’язково. Чи здатні вони реалізовувати робочі упорядкування дому Божого? Не обов’язково. Чи є у них почуття відповідальності? Чи віддані вони? Чи здатні вони коритися? Стикаючись із проблемою, чи здатні вони шукати істину? Усе це невідомо. Чи мають ці люди богобоязливі серця? І наскільки великі їхні богобоязливі серця? Чи здатні вони не слідувати власній волі, коли щось роблять? Чи здатні вони шукати Бога? Чи здатні вони регулярно й часто поставати перед Богом, щоб шукати Божих намірів, поки виконують лідерську роботу? Чи здатні вони вести людей в істину-реальність? Безперечно, вони на таке не спроможні. Вони не пройшли підготовку й не здобули достатньо досвіду, тому вони не здатні на такі речі. Ось чому підвищення й розвиток людини не означають, що вона вже розуміє істину, і не говорять про те, що вона вже здатна виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту. Отже, у чому полягають мета й значення просування та зрощування людини? Справа в тому, що цю людину просувають окремо, щоб вона практикувала, щоб її особливо поливали та готували, і так давали їй змогу зрозуміти істини-принципи, а також принципи, засоби й методи виконання різних справ і розв’язання різноманітних проблем, а ще те, як поводитися з різними типами середовищ і людей, з якими вона стикається, відповідно до Божих намірів і так, щоб захищати інтереси Божого дому» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Раніше я завжди думала: оскільки мене висунули й зрощують у церкві, то я точно маю бути кращою і здібнішою за інших. Я вважала, що маю робити все ідеально й не припускатися багатьох помилок, аби показати, що я не така, як усі. Особливо коли я бачила навколо братів і сестер, які чудово володіли навичками й справлялися із завданнями, і що їхні відео були якісними та робилися швидко, я відчувала величезний тиск. Я постійно прагнула досягти їхнього рівня або навіть перевершити їх, щоб показати, що маю хороший рівень і мене варто зрощувати. Тож коли я стикалася з проблемами, яких не розуміла, я постійно все приховувала й прикидалася, боячись, що мої недоліки побачать брати й сестри, і я більше не зможу підтримувати імідж людини з «хорошим рівнем». Насправді ж кураторка доручила мені створювати відео просто тому, що я мала до цього певний хист. Це зовсім не означало, що я краща за інших або що вже опанувала всі необхідні для роботи навички. Але я не хотіла визнавати свої недоліки й вивищувала себе. Це було моїм хибним розумінням того, що означає, коли тебе підвищують і зрощують, а також ознакою того, що мені бракувало самоусвідомлення. Тепер я розуміла, що моє підвищення не є якимось ресурсом і не доводить моєї компетентності для виконання обов’язку. Я усвідомила, що більше не можу прикидатися, керуючись цією облудною точкою зору. Якщо я могла щось зробити, то мала казати, що можу. Якщо ні – то мала визнати, що не можу. Мені треба було відкритися братам і сестрам і практикувати бути чесною людиною. Саме це відповідає Божим намірам. Після цього я відкрилася братам і сестрам щодо свого стану за останні кілька місяців. І коли я виговорилася, то відчула справжнє полегшення та свободу.

Пізніше лідер доручив мені роботу з дизайну. Спочатку я не могла зрозуміти принципи цієї роботи, і в моїх зображеннях було багато проблем. Я хотіла порушити ці питання й поділитися труднощами, які виникали в мене під час дизайну, щоб разом з усіма шукати рішення. Тієї миті одна сестра сказала всім, що раніше я створювала відео в церкві, що маю хороший ментальний рівень і швидко вчуся. Після її слів усі брати й сестри подивилися на мене. Її слова натякали на те, що це вражає, що така молода людина вміє створювати відео. Я відчула, як моє обличчя запалало, адже тільки я знала, що раніше мене відсторонили саме тому, що я не досягла значного прогресу у створенні відео. Але тепер усі думали, що я вмію створювати відео, маю потенціал, і були високої думки про мене. Підсвідомо мій характер знову почав виявлятися. Я подумала: «Питання, які я хотіла поставити, напевно, здадуться їм надто простими. Якщо я їх озвучу, чи не стануть вони дивитися на мене зверхньо? Може, краще я розберуся з усім сама». Маючи це на думці, я не поставила жодних запитань. Згодом я дуже шкодувала й запитувала себе: «Чому я знову приховувала й прикидалася? У чому була справжня причина?». Під час пошуку я прочитала Божі слова: «Деякі люди завжди намагаються приховати своє справжнє “я”, завжди вибілюють себе, завжди створюють видимість, щоб інші думали про них добре й не бачили їхніх вад чи недоліків, і завжди хочуть показати себе іншим з кращого боку – що це за характер? Це зарозумілість, вдавання, лицемірство, це характер сатани, це щось нечестиве. Це схоже на те, що скільки б таємно не билися, не ворогували й не чинили убивств представники сатанинського режиму, нікому не дозволено доносити на них або розвінчувати їх. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя, і роблять усе можливе, щоб приховати його. На публіці вони роблять усе можливе, аби вибілити себе, кажучи, як сильно вони люблять народ, які вони великі, славні й непогрішні. Такою є природа сатани. Найпомітніші риси сатанинської природи – хитрощі та брехня. Яка мета цих хитрощів та брехні? Обдурити людей, перешкодити їм побачити їхню суть і справжнє обличчя, і в такий спосіб продовжити час свого правління. Звичайним людям може не вистачати такої влади та статусу, але вони теж хочуть, щоб інші ставилися до них прихильно, щоб люди високо цінували їх та підносили їх у своїх серцях. Це прояв розбещеного характеру, і якщо люди не розуміють істину, вони не здатні це усвідомити. … Припускатися помилок чи прикидатися – що із цього стосується характеру? Маскування – це питання характеру, воно пов’язане з розбещеним характером, злом і підступністю; воно особливо зневажається Богом. Насправді, коли ти прикидаєшся, усі розуміють, що відбувається, але ти думаєш, що інші цього не бачать, і пнешся геть зі шкіри, сперечаючись і виправдовуючись, щоб зберегти обличчя та змусити всіх думати, що ти не зробив нічого поганого. Хіба це не безглуздо? Як це оцінюють інші? Що вони відчувають? Огиду й відразу. Якщо, зробивши помилку, ти можеш поставитися до неї правильно й можеш дозволити всім іншим говорити про неї, коментувати та розпізнавати її, і ти можеш її проаналізувати та розкрити, щоб інші її побачили, що всі про тебе подумають? Безумовно, вони скажуть, що ти чесна людина, тому що твоє серце відкрите для Бога, і вони можуть бачити твоє серце через твої вчинки й поведінку. Але якщо ти намагаєшся замаскуватися й обдурити всіх, вони будуть низької думки про тебе й скажуть, що ти дурна й немудра людина. Якщо ти не намагаєшся прикидатися чи виправдовувати себе, якщо ти можеш визнати свою помилку, усі скажуть, що ти чесний і мудрий. А що робить тебе мудрим? Усі припускаються помилок. У всіх є недоліки й вади. І всі мають однакові розбещені характери. Не вважай себе шляхетнішим, досконалішим і добрішим за інших; думати так означає бути настільки позбавленим розуму! Щойно ти зможеш чітко побачити розбещені характери людей і справжнє обличчя їхньої розбещеної сутності, і ти не намагатимешся приховати власні помилки, і не ставитимеш іншим у провину їхні помилки, і зможеш правильно підходити до обох речей, лише тоді ти бачитимеш речі глибоко й не робитимеш дурниць, і ти будеш мудрою людиною. Усі ті, хто позбавлений розуму, не є мудрими людьми, вони дурні. Щоразу, коли вони роблять помилку або роблять щось абсурдне і їх обтинають, вони зациклюються на цьому й завжди намагаються виправдати та захистити себе, водночас діючи потайки за лаштунками. Огидно бути свідком такого. Насправді те, що ти робиш, одразу стає очевидним для інших людей, але ти все одно продовжуєш привселюдно ламати комедію. Для інших це виглядає як клоунська вистава. Хіба це не безглуздо? Так і є. У дурних людей зовсім немає мудрості. Хоч би скільки проповідей вони не слухали, вони все одно не розуміють істину й не бачать речі такими, якими вони є насправді. Вони завжди зарозумілі й думають, що відрізняються від усіх інших і більше заслуговують на повагу; це зарозумілість та самовдоволення, це дурість. Дурні не мають духовного розуміння, чи не так? Питання, в яких ти виявляєш дурість і відсутність мудрості, – це питання, в яких ти не маєш духовного розуміння й не здатен легко зрозуміти істину. Такою є реальність» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). Зі слів Бога я зрозуміла, що моє постійне мимовільне бажання приховуватися й маскуватися було спричинене передусім сильним бажанням слави, вигоди й статусу, а також моїм надзвичайно зарозумілим характером. Хай куди б я йшла і хоч би де виконувала свій обов’язок, я завжди хотіла зарекомендуватисебе, зробити так, щоб інші були хорошої думки про мене та цінували мене. Тому я використовувала різні хитрощі, щоб приховати свої недоліки й зберегти гарний імідж у серцях людей. Згадуючи час, коли я створювала відео, я зрозуміла, що саме через те, що я маскувалася й не бажала шукати, я не виконувала свій обов’язок належним чином, і зрештою мене відсторонили. А цього разу, почувши, як хтось каже, що я маю хороший рівень і потенціал, і що про мене високої думки, я знову не змогла втриматися, щоб не поставити себе на п’єдестал, і мені захотілося знову прикинутися. Якби я далі робила так само, я б і далі не могла добре виконувати свій обов’язок і не досягла б жодного прогресу. Розмірковуючи над цим, я визнала, що насправді мало що розуміла й мала багато прогалин. Але попри це я все одно продовжувала прикидатися, щоб інші думали про мене краще й щоб захистити свій статус та імідж у серцях братів і сестер. Якою ж я була лицемірною та лукавою! Я лише створена істота, тому маю знати своє місце й залишатися на належному мені місці. Незалежно від того, яким є мій рівень навичок і чого мені бракує, я маю бути відкритою в цьому, шукати допомоги в братів і сестер, щоб компенсувати свої недоліки, і гармонійно співпрацювати з ними. Саме такий розум мені слід мати, і саме так я маю активно виконувати свій обов’язок і захищати роботу церкви. Але коли було очевидно, що я нічого не знала й не вміла, я все одно поводилася так, ніби все розумію. Якою ж я була зарозумілою, безсоромною і лицемірною. Я зовсім не мала самоусвідомлення! Я згадала про фарисеїв в юдаїзмі. Вони здавалися побожними, навіть молилися на перехрестях, але робили це лише для того, щоб їх бачили інші, щоб вводити людей в оману й заманювати їхні серця в пастку. Вони вірили в Бога, але опиралися Йому, за що й були засуджені та прокляті Богом. Я була такою самою, ішла тим самим шляхом, що й фарисеї. Якби я не покаялася і не змінилася, то опинилася б у великій небезпеці. Рано чи пізно Бог також викрив би і відсіяв мене. Усвідомивши це, я злякалася. Мені хотілося якнайшвидше виправити свій стан і більше не продовжувати робити те саме.

Під час духовних роздумів я прочитала ще один уривок з Божих слів: «Хоч перед якими проблемами ти постаєш, ти мусиш шукати істину для їхнього розв’язання, тобі категорично не можна маскуватися чи створювати в інших хибне враження про себе. Чи то твої недоліки, чи то твої нестачі, чи то твої вади, чи то твої розбещені характери – ти мусиш розкритися й бесідувати про всі ці речі. Не тримай їх у таємниці. Навчитися розкриватися – це перший крок до життя-входження, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Щойно ти подолаєш цю перешкоду, увійти в істину буде легко. Коли ти зробиш цей крок, що це означатиме? Це означатиме, що ти розкриваєш своє серце, оголюєш і відкриваєш кожну частину себе – чи то хорошу, чи то погану, позитивну чи негативну – і проливаєш на неї світло, щоб її бачили інші люди й бачив Бог, нічого не приховуючи й не ховаючи від Бога, не застосовуючи жодних маскувань, лукавства чи обману щодо Бога, і будучи так само відвертим з іншими людьми. Так ти житимеш у світлі; не лише Бог проникливо спостерігатиме за тобою, а й інші люди також бачитимуть, що у твоїх діях є принципи та прозорість. Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже розслабленим, вільним від обмежень і болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова дали мені шлях практики: стикаючись із тим, чого я не розумію або не можу зробити, я повинна відразу казати про це, нічого не приховуючи ні від Бога, ні від людей. Я маю бути відкритою та чесною. Так я не буду виснажуватися, і мені буде легше здобути роботу Святого Духа. Бог любить чесних людей. Не варто боятися наявності проблем чи недоліків. Головне – правильно ставитися до власних недоліків і недосконалостей, бути простою, відкритою та активно шукати. Це і є чесне ставлення, і саме це радує Бога. Із цими думками я помолилася Богу, попросивши Його спрямувати мене від цього неправильного стану, щоб я могла бути простою, відкритою та чесною людиною. Згодом я озвучила проблеми й труднощі, з якими зіткнулася під час роботи над зображеннями, і шукала допомоги в братів і сестер. Завдяки спільній бесіді я знайшла шлях і зрозуміла, що робити. На душі стало набагато вільніше й спокійніше.

Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що маскування себе заради репутації та статусу приносить лише біль. Воно не тільки призводить до того, що я нічого не досягаю у своїх обов’язках і не маю прогресу в житті, а й віддаляє мене від братів і сестер. Для мене в цьому немає жодної користі. Тільки стоячи на місці створеної істоти, будучи відкритою та чесною з іншими, відверто висловлюючи свої думки, не приховуючи нічого й не вдаючись до лукавства, я зможу жити спокійно та вільно.