Вілсон, Франція

Оскільки я трохи розуміюся на ремонті електроніки, брати й сестри часто звертаються до мене, коли їхні пристрої виходять із ладу, і зазвичай я можу їх полагодити. Якось в одного брата зламався пристрій, і я допоміг його оглянути й відремонтувати. Брат спитав: «Ти на цьому знаєшся? Хотів би і я колись так навчитися». Мені було приємно, і я відповів: «Це не так уже й складно. Головне – зрозуміти основи, і ти швидко навчишся». Брат захоплено кивнув, а мене переповнило почуття гордості та зверхності.

Іншого разу братам і сестрам треба було зібрати два комп’ютери, і вони попросили моєї допомоги. Я подумав: «Раніше комп’ютери збирали брати Ліам і Майкл. Тепер вони поїхали, і я лишився єдиним, хто хоч трохи знається на електроніці, хоча сам я комп’ютерів ще ніколи не збирав. Якщо брати й сестри принесуть деталі, а я не зможу їх нормально зібрати, буде дуже соромно! Брати й сестри подумають: “Ти ж наче знаєшся на техніці, а навіть комп’ютер зібрати не можеш”». Тому я заздалегідь подивився кілька відеоуроків про збирання комп’ютерів і знайшов старий комп’ютер, щоб потренуватися розібрати його й зібрати знову. Після кількох спроб я майже освоїв зьирання комп’ютерів і налаштування системи, тож із полегшенням зітхнув. Незабаром один брат приніс комп’ютер. Він був уже зібраний, треба було лише встановити систему. Я подумав, що це буде легко. Але коли я почав, то виявив, що система на ньому трохи відрізняється від тих, що я встановлював раніше, і я ніяк не міг зайти в меню налаштувань. Я боявся, що інші побачать, що я не можу із цим впоратися, і будуть дивитися на мене зверхньо. Тому я просто схилив голову і щось клацав, намагаючись у всьому розібратися. Минув якийсь час, а в мене так нічого й не вийшло. Брати, що стояли поруч, почали давати поради: одні пропонували зробити так, інші – інакше. Дехто радив подивитися відеоуроки, а хтось – зателефонувати Майклу. Від цих порад я лише розхвилювався. Я подумав: «Треба все швидко налаштувати. Хіба не здаватимуся некомпетентним, якщо я слухатиму їхні вказівки? Тоді брати точно дивитимуться на мене зверхньо». Тож я проігнорував їх і далі намагався розібратися самотужки. Якраз тоді один із братів зателефонував Майклу. Я зовсім не звертав уваги, але випадково почув слова Майкла: «Затисни цю клавішу й не відпускай, тоді зайдеш у меню налаштувань». Я так і зробив і налаштував знову, і невдовзі налаштування завершилось. Згодом, розмірковуючи над тим, що я виявив у цій ситуації, я відчув, що поводився дуже нерозумно. Я ж явно не знав, як це зробити, але боявся зізнатися, щоб інші не дивилися на мене зверхньо. Коли інші покликали на допомогу, мені здалося, що вони не вірять у мої здібності, і в мені виник опір. Розмірковуючи над тим, що я виявив, я відчув до себе огиду. Я подумав: «Наступного разу я не можу так усе приховувати й маскуватися».

Наступного дня я пішов у справах, аж раптом зателефонував брат і попросив швидше повертатися, бо їм треба було зібрати комп’ютер, а вони не знали як. Я одразу відчув власну значущість. Я подумав: «Схоже, без мене тут усе розвалюється! Я хоч і не збирав раніше комп’ютерів, проте маю досвід ремонту, тож швидко розберуся в основах. А потім поясню їм ці принципи й покажу, що я таки знаюся краще за них». Коли я повернувся додому, то побачив, що цей комп’ютер відрізняється від тих, з якими я стикався раніше. Мене охопила легка паніка: «Якщо я зізнаюся, що ніколи не збирав комп’ютери такого типу, чи не скажуть вони: “Виявляється, він теж чогось не знає” і чи не почнуть дивитися на мене зверхньо?». Тож, спираючись на свій минулий досвід, я почав пояснювати їм принципи збирання та як усе працює. Але збираючи його, я зовсім не був упевнений, що роблю все правильно. Я так нервував, що аж спітнів. Хотів зателефонувати Ліаму за порадою, але язик просто не повертався попросити про допомогу. Я подумав: «Брати й сестри вірять, що я вмію це робити. Але якщо я попрошу Ліама про допомогу, вони точно подумають, що я не такий уже й майстер. Чи будуть вони й далі мене поважати? Чи звертатимуться до мене по допомогу? Ні, я не можу дозволити, щоб брати й сестри дивилися на мене зверхньо. Я розберуся сам. У мене має все вийти». Тож я почав читати інструкцію, паралельно намагаючись під’єднати дроти своїм старим методом, щоб перевірити систему. Але щойно я під’єднав дроти й увімкнув живлення, як із системного блока пішов дим, і я швидко висмикнув шнур із розетки. Брат Чарлі запитав: «Що сталося?». Моє обличчя запалало, і я відповів: «Мабуть, я неправильно під’єднав дроти і спалив друковану плату». Щоб хоч якось виправдатися, я додав: «Зараз візьму мультиметр і перевірю, чи вона згоріла». Коли я повернувся до кімнати, у голові була суцільна каша, і я подумав: «Як же так? Я не лише не зміг його зібрати, а ще й спалив друковану плату. Мені так соромно. Не хочу нікому показуватися на очі. Якби ж я знав, що так вийде, я б зателефонував Ліаму по пораду, і цього б не сталося». Що більше я про це думав, то більше шкодував про свій вчинок. Мені просто хотілося дати собі ляпаса. Коли я вийшов із кімнати, Чарлі вже говорив по телефону з Ліамом, і той пояснював йому, як під’єднати дроти. Рішення виявилося насправді дуже простим, але я до цього не додумався. У той момент я відчув сильне каяття і подумав: «Якби я просто дозволив комусь дати мені вказівки, то не наробив би помилок. Але тепер плата згоріла, і її доведеться замінити. Через це брати й сестри не зможуть вчасно скористатися комп’ютером для виконання своїх обов’язків».

Згодом я почав розмірковувати, запитуючи себе: «Який розбещений характер я виявив у цих двох ситуаціях із налаштуванням системи та збиранням комп’ютера?». Я поділився своїм станом з одним братом, і він зауважив: «Коли ми хоч трохи щось вміємо, то починаємо поводитися зверхньо. Це все одно, що лізти у вогонь, напрошуючись на опіки». Почувши це, я усвідомив, що це справді моя проблема, тому почав шукати відповідні Божі слова. Бог говорить: «Перебувати на належному місці створеної істоти й бути звичайною людиною – чи легко це робити? (Це не легко.) У чому полягає складність? Складність полягає в тому, що люди завжди вважають, що на їхні голови покладено багато німбів і титулів. Також вони надають собі ідентичності й статусу видатних осіб і надлюдей і беруть участь у всіх тих удаваних і хибних практиках і показухах. Якщо ти цього не відпускаєш і завжди дозволяєш цьому контролювати й обмежувати твої слова й учинки, тоді тобі буде тяжко ввійти в реальність Божого слова. Буде тяжко припинити тривожитися про рішення щодо того, що ти не розумієш, і частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце. Ти не зможеш це робити. Ти не зможеш приходити до Бога саме тому, що твій статус, титули, ідентичність тощо є хибними й несправжніми, тому що вони йдуть урозріз із Божими словами й суперечать їм, тому що ці речі зв’язують тебе. Що дають тобі всі ці речі? Вони допомагають тобі добре маскуватися, вдавати розуміння, вдавати, що ти кмітливий, вдавати із себе видатну особу, вдавати із себе знаменитість, прикидатися вмілим, прикидатися мудрим і навіть прикидатися, ніби ти все знаєш, все вмієш і все можеш зробити. Усе це лише для того, аби інші поклонялися тобі й захоплювалися тобою. Вони приходитимуть до тебе зі всіма своїми проблемами, покладаючись і рівняючись на тебе. Отож ти ніби ставиш себе самого на вогонь, щоб підсмажити. Скажи Мені, чи добрі відчуття від смаження на вогні? (Ні.) Ти не розумієш, але не наважуєшся сказати, що ти не розумієш. Ти не можеш розпізнати, але не наважуєшся сказати, що ти не можеш розпізнати. Очевидно, що ти помилився, але не наважуєшся це визнати. Твоє серце болить, але ти не наважуєшся сказати: “Цього разу це дійсно моя провина, я в боргу перед Богом і перед своїми братами й сестрами. Я спричинив такі величезні збитки для Божого дому, але не маю мужності постати перед усіма й це визнати”. Чому ти не наважуєшся говорити? Ти вважаєш: “Мені потрібно жити відповідно до репутації та німбу, якими мене наділили мої брати й сестри, я не можу зрадити велику повагу й довіру, які вони до мене мають, а палкі очікування, які вони плекають щодо мене вже багато років, і поготів. Отож я мушу й далі вдавати”. На що схоже таке маскування? Ти успішно зробив із себе видатну особу й надлюдину. Брати й сестри хочуть прийти до тебе, щоб запитати, проконсультуватися й навіть попросити твоєї поради щодо якихось проблем, з якими вони зіткнулися. Здається, що вони навіть не можуть без тебе жити. Але хіба твоє серце не болить? Звичайно, деякі люди не відчувають цього болю. Антихрист такого болю не відчуває. Натомість вони радіють цьому, думаючи, що їхній статус – понад усе. Однак пересічній нормальній людині боляче, коли її смажать на вогні. Вона відчуває, що вона така ж нікчема, як і звичайна людина. Вона не вірить, що сильніша за інших. Вона не лише думає, що не може виконати жодної практичної роботи, але й вважає, що затримає роботу церкви й Божих обранців, тому візьме провину на себе й складе із себе обов’язки. Такою є людина, яка має розум. Чи легко розв’язати цю проблему? Людям, які мають розум, легко розв’язати цю проблему, а от тим, кому розуму бракує, – тяжко. Якщо, щойно отримавши статус, ти безсоромно насолоджуєшся його перевагами так, що тебе викривають і виганяють за твою неспроможність виконувати реальну роботу, ти сам на себе це накликав і заслуговуєш на те, що отримуєш! Ти не гідний навіть краплі співчуття чи жалю. Чому Я так кажу? Тому що ти наполягаєш на перебуванні на високому місці. Ти ставиш себе на вогонь для смаження. Ти сам собі заподіюєш рану» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Божі слова розвінчали мене, і мені стало дуже соромно. Щоб захистити свій статус в очах людей, я постійно маскувався і вдавав із себе того, ким не є. Хоча я трохи знався на ремонті, насправді я ще ніколи не збирав комп’ютер. Коли брати й сестри попросили мене зібрати комп’ютери, я злякався, що вони дивитимуться на мене зверхньо, тому заздалегідь вивчив це питання і потренувався. Тоді я трохи зрозумів принципи збирання. Але ж існує безліч різних конфігурацій, а я не до кінця розумів характеристики та відмінності кожної з них. Щоб брати й сестри не дивилися на мене зверхньо, коли мені траплялися комп’ютери, які я ніколи раніше не налаштовував чи не збирав, я не наважувався зізнатися, що не вмію цього робити. Я боявся, що вони скажуть: «Ти ж наче знаєшся на техніці? Як так, що ти навіть комп’ютер зібрати не можеш?». Щоб зберегти серед братів і сестер свій імідж знавця електроніки та техніки, я постійно все приховував і прикидався. Я не наважився сказати правду, коли займався першим комп’ютером, хоча я явно не міг його налаштувати Я просто опустив голову й намагався розібратися в усьому самостійно. Коли брат зателефонував, щоб попросити допомоги, я навіть слухати не хотів. Пізніше, збираючи інший комп’ютер, я ще більше звеличував себе: думав, що вони нічого не розуміють, а я – розумію, тому взяв на себе роль «учителя», пояснюючи принципи та процес збирання. Я чітко розумів, що цей комп’ютер відрізняється від тих, які я збирав раніше, і що попередній метод під’єднання може не спрацювати. Я думав зателефонувати Ліаму по пораду, але боявся втратити свій гарний імідж знавця електроніки та техніки в очах братів і сестер. Тож я просто мучився, намагаючись усе пояснити й під’єднати дроти, і зрештою з комп’ютера пішов чорний дим. Мою маску було повністю зірвано, і я більше не міг прикидатися. Брати й сестри не лише розкусили мене, а ще й я спалив материнську плату. Через це брати й сестри не змогли вчасно скористатися комп’ютером для виконання своїх обов’язків. Лише завдяки розвінчуванню Божими словами я усвідомив, що жив у сатанинському характері й не міг сказати жодного чесного слова. Я постійно все приховував і маскувався, намагаючись зберегти свій гарний імідж знавця електроніки та техніки. Таким прикиданням я не лише не зміг приховати свої недоліки та прогалини, а навпаки, показав своє справжнє обличчя, дозволивши всім побачити, що я насправді не розуміюся на цій техніці. Вони також ще чіткіше побачили, наскільки я був лукавим і лицемірним. Як наслідок, я втратив свою гідність. Саме тоді я зрозумів, яким дурнем я був, коли намагався прикидатися.

Згодом я розмірковував далі, запитуючи себе: «Який розбещений характер спонукав мене постійно прикидатися?». Тоді я прочитав цей уривок із Божих слів: «Деякі люди завжди намагаються приховати своє справжнє “я”, завжди вибілюють себе, завжди створюють видимість, щоб інші думали про них добре й не бачили їхніх вад чи недоліків, і завжди хочуть показати себе іншим з кращого боку – що це за характер? Це зарозумілість, вдавання, лицемірство, це характер сатани, це щось нечестиве. Це схоже на те, що скільки б таємно не билися, не ворогували й не чинили убивств представники сатанинського режиму, нікому не дозволено доносити на них або розвінчувати їх. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя, і роблять усе можливе, щоб приховати його. На публіці вони роблять усе можливе, аби вибілити себе, кажучи, як сильно вони люблять народ, які вони великі, славні й непогрішні. Такою є природа сатани. Найпомітніші риси сатанинської природи – хитрощі та брехня. Яка мета цих хитрощів та брехні? Обдурити людей, перешкодити їм побачити їхню суть і справжнє обличчя, і в такий спосіб продовжити час свого правління. Звичайним людям може не вистачати такої влади та статусу, але вони теж хочуть, щоб інші ставилися до них прихильно, щоб люди високо цінували їх та підносили їх у своїх серцях. Це прояв розбещеного характеру, і якщо люди не розуміють істину, вони не здатні це усвідомити. Розбещений характер найважче розпізнати: визнати свої вади та недоліки просто, але розпізнати свій розбещений характер дуже нелегко. Люди, які не знають себе, ніколи не говорять про свій розбещений стан – вони завжди вважають, що в них усе гаразд. І, самі того не розуміючи, вони починають похвалятися: “За всі роки своєї віри я зазнав стільки гонінь та поневірянь. Чи знаєте ви, як я все це подолав?”. Чи є це гордовитим характером? Яка мета такої похвальби? (Змусити інших людей бути про них високої думки.) Навіщо їм потрібно, щоб інші люди були високої думки про них? (Щоб отримати статус у свідомості цих людей.) Коли ти маєш якийсь статус у свідомості інших людей, то, перебуваючи поряд із тобою, вони ставляться до тебе шанобливо й розмовляють з тобою особливо чемно. Вони завжди дивляться на тебе з повагою, завжди дозволяють тобі бути першим у всьому, поступаються тобі, лестять і підкоряються. Вони запитують твою думку щодо будь-яких питань і дозволяють тобі ухвалювати рішення. І ти отримуєш від цього задоволення, відчуваючи себе найсильнішим і найкращим. Усім подобається це почуття. Це почуття статусу в чиємусь серці; люди хочуть зробити собі таку приємність. Ось чому люди змагаються за статус, і всі хочуть отримати статус у серцях інших, щоб їх поважали та поклонялися їм. Якби люди не отримували від статусу такого задоволення, вони не прагнули б до нього» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Принципи, якими слід керуватись у своєму житті по-людськи). З Божих слів я усвідомив, що бажання постійно приховувати все й прикидатися викликане моїм зарозумілим і лукавим характером. Мій зарозумілий характер змушує мене шукати захоплення та поклоніння інших, а лукавий – приховувати й маскувати мої недоліки та прогалини. Я показував лише свої сильні сторони, намагаючись здобути захоплення інших. Це як КПК, що вміло все приховує та прикрашає реальність. Хай би якою жорстокою була їхня внутрішня боротьба і хай би скільки зла вони накоїли, вони ніколи не дозволяють ЗМІ про це повідомляти. Вони бояться, що люди побачать їхнє демонічне обличчя і перестануть їх підтримувати. Вони також через ЗМІ з усіх сил просувають і прославляють свій імідж величі, слави та правоти, обманюючи й ошукуючи людей, щоб правити ними вічно. Це справді ницо й нечестиво! Під час збирання комп’ютерів я також виявив сатанинський характер. Щоб захистити свою гордість і статус, я не зізнавався в тому, чого не знав чи не вмів. Я приховував усі свої недоліки та прогалини, вдаючи, що знаю і вмію геть усе. І все це лише заради того, щоб інші дивилися на мене знизу вгору. Хіба всі ці приховування та прикидання не були обманом і ошукуванням братів і сестер? Хіба я не поводився так само ницо й нечестиво, як сатана? Розмірковуючи над цим, я відчув, що в мене зовсім немає сорому. Я постійно прагнув захоплення і поклоніння від людей, щоб вони крутилися навколо мене, зверталися до мене з будь-якого приводу й ставилися до мене з пошаною й догідливістю. Коли брати зателефонували й сказали, що не знають, як зібрати комп’ютер, попросивши мене це зробити, у той момент я гостро відчув власну значущість. Я відчув, що кращий за них, і моє марнославство було цілковито задоволене. Саме через те, що я насолоджувався цим відчуттям, я робив усе можливе, щоб прикидатися та приховувати правду, аби люди дивилися на мене знизу вгору.

Я запитав себе: «Якщо я і далі гнатимуся за репутацією та статусом і насолоджуватимусь захопленням людей, якими будуть наслідки?». Тоді я прочитав такі Божі слова: «Бог ніщо так не ненавидить, як прагнення людей до статусу, а ти й досі вперто змагаєшся за статус, ти незмінно плекаєш та оберігаєш його, завжди намагаючись забрати його собі. Хіба у всьому цьому немає певної якості протистояння Богові? Статус не призначений для людей Богом; Бог надає людям істину, шлях і життя, щоб вони зрештою стали створеною істотою, яка відповідає стандарту, маленькою і незначною створеною істотою, а не кимось, хто має статус, престиж і пошану тисяч людей. І тому не має значення, з якої точки зору це розглядається, прагнення до статусу – це дорога до загибелі. Яким би обґрунтованим не було твоє виправдання щодо прагнення до статусу, цей шлях однаково неправильний, і Бог не схвалює його. Яких би зусиль ти не докладав або наскільки б велику ціну ти не платив, якщо ти бажаєш статусу, Бог не дасть його тобі; якщо Бог його тобі не дає, то тобі не вдасться здобути його в боротьбі, і якщо ти продовжуватимеш боротися, наслідком цього буде тільки одне: тебе буде викрито й відсіяно, ти будеш на шляху до загибелі. Ви це розумієте, правда?» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). Божі слова чітко розкривають природу та наслідки гонитви за репутацією та статусом. Постійна гонитва за репутацією та статусом – це, по суті, спротив Богові, який неминуче призводить до глухого кута. Оскільки ми, люди, є лише маленькими створеними істотами, ми повинні поклонятися Богу й уповати на Нього, виконуючи свої обов’язки чесно й слухняно. Саме такі совість і розум мають бути в людини. В останні дні Бог висловив істину, щоб Його слова вкоренилися в людях і стали нашим життям. Це дозволить нам жити нормальною людськістю і стати створеними істотами, які відповідають стандарту. Бог не хоче, щоб під час виконання свого обов’язку люди прагнули репутації та статусу чи захопленням з боку інших. Якби я і надалі постійно маскувався, прагнув репутації та статусу й не каявся, не змінювався і не практикував істину, то зрештою був би напевно викритий і відсіяний Богом. Я згадав про те, що більшість антихристів, виключених із Божого дому, саме так і пранули репутації та статусу. Вони не вагалися шкодити, серйозно переривати роботу церкви й заважати їй, що зрештою призвело до їхнього виключення. Усвідомивши всю серйозність цієї проблеми, я помолився Богу, воліючи змінити свій стан, перестати шукати захоплення від людей, і натомість чесно бути маленькими створеними істотами.

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Якщо ти не хочеш сидіти на вогні й смажитися, тобі слід відмовитися від усіх цих титулів і німбів і розповісти своїм братам і сестрам про свій справжній статус і думки у твоєму серці. Так брати й сестри можуть правильно ставитися до тебе, й тобі не доводиться маскуватися. Тепер, коли ти відкрився й пролив світло на свій справжній стан, хіба твоє серце не почувається спокійнішим і розслабленішим? Навіщо ходити з таким важким тягарем на спині? Якщо ти оголосиш про свій справжній стан, чи будуть брати й сестри дійсно дивитися на тебе зверхньо? Чи дійсно вони покинуть тебе? Категорично, ні. Навпаки, брати й сестри схвалять тебе й захоплюватимуться тобою за те, що ти наважився говорити як на духу. Вони скажуть, що ти чесна людина. Це не перешкоджатиме твоїй роботі в церкві й не матиме на неї жодного негативного впливу. Якщо брати й сестри дійсно побачать, що в тебе труднощі, вони добровільно допоможуть тобі й працюватимуть із тобою. Що скажете? Хіба було б не так? (Так.) Завжди маскуватися, щоб інші рівнялися на тебе, – це найбезглуздіше. Найкращий підхід – бути пересічною людиною зі звичайним серцем, бути здатним чесно й просто відкриватися Божим обранцям і часто брати участь у щиросердних бесідах. Ніколи не приймай того, що люди на тебе рівняються, захоплюються тобою, надмірно хвалять тебе чи лестять тобі. Усе це слід відкидати. … Як тобі слід практикувати, щоб бути пересічною людиною, звичайною людиною, нормальною людиною? Спочатку ти мусиш відхилити й відпустити все те, за що ти тримаєшся й що вважаєш дуже добрим і цінним, а також ті гарні поверхові слова, якими інші висловлюють своє захоплення тобою й прославляють тебе. Якщо в душі ти чітко знаєш, якою людиною ти є, якою є твоя сутність, яких невдач ти зазнав і яку розбещеність виявляєш, ти повинен відкрито спілкуватися про це з іншими людьми, щоб вони могли побачити, яким насправді є твій стан, якими є твої думки й погляди, щоб вони знали, які знання ти про це маєш. Що б ти не робив, не прикидайся й не вдавай, не приховуй свою власну розбещеність і невдачі від інших, щоб ніхто про них не знав. Така хибна поведінка є перешкодою у твоєму серці, і це також розбещений характер, який може перешкодити людям покаятися й змінитися. Тобі слід молитися Богу й представляти на аналіз та розтин фальшиві речі на кшталт похвали, яку інші тобі висловлюють, слави, якою вони тебе обсипають, і вінків, якими вони тебе обдаровують. Ти мусиш бачити шкоду, якої все це тобі завдає. Якщо ти так робитимеш, ти знатимеш власну міру, отримаєш знання про самого себе й більше не вважатимеш себе надлюдиною або якоюсь видатною особою. Коли ти маєш таке самоусвідомлення, тобі стає легко приймати істину, приймати Божі слова й те, чого Бог просить від людини, у своє серце, приймати Творцеве спасіння для тебе, стійко бути звичайною людиною, кимось чесним і надійним, і встановлювати нормальні взаємини між собою, створеною істотою, і Богом-Творцем. Саме цього Бог просить від людей, і це щось абсолютно досяжне для них» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Божі слова виправили мої облудні ідеї та погляди й показали мені шлях для практики. Раніше я постійно хвилювався, що якщо я покажу свої недоліки та прогалини, люди дивитимуться на мене зверхньо. Тому я постійно все приховував і прикидався. Але правда в тому, що навіть якби я маскувався і мовчав, брати й сестри все одно бачили б моє справжнє обличчя. А якби я чесно в усьому зізнався і розповів про свої недоліки, вони б не дивилися на мене зверхньо. Навпаки, вони б побачили, що я практикую бути чесною людиною, і поважали б та схвалювали це. А я вибрав усе приховувати й прикидатися, боявся зізнатися в тому, чого не знав чи не вмів. Як наслідок, коли правда випливла назовні, я не лише не здобув захоплення братів і сестер, а й виставив себе на посміховисько, викликавши в інших лише неприязнь і зневагу. Тепер я усвідомив, що мої погляди були хибними й дурними, і що я маю повстати проти цих думок і практикувати згідно з Божими словами. Насправді всі нормальні люди мають свої недоліки та прогалини. Навіть якщо людина працювала в певній сфері багато років і стала справжнім майстром, усе одно бувають речі, яких вона не знає. Мати недоліки та прогалини – це не те, чого слід соромитися. Якби хтось знав і вмів геть усе, він був би надлюдиною. До того ж, оскільки я вважав себе найкращим знавцем електроніки в групі, та ще й чув похвалу від інших, я почав поводитися зверхньо. Але з професійної точки зору я знав лише базові речі. Якщо згадати, коли тут був Ліам, він значно краще знався на електроніці, і порівняно з ним мої навички були куди скромнішими. Проте навіть йому доводилося радитися з більш обізнаними братами й сестрами щодо пристроїв, на яких він не знався. А отже, прогалини в моїх знаннях були ще очевиднішими. Тож, хоч як крути, я не мав би себе звеличувати. Навпаки, мені слід було правильно ставитися до власних недоліків та прогалин і бути відкритим з усіма, щоб вони мене розуміли. Це було б розсудливою поведінкою.

Пізніше зламався ще один пристрій, і брат попросив мене допомогти з ремонтом. Після огляду я вирішив, що одна деталь несправна, і замінив її. Але під час перевірки виявилося, що пристрій усе одно не працює. Я прововтузився з ним ще якийсь час, але полагодити так і не зміг. Тоді я подумав: «Може, я неправильно визначив проблему? Чи слід подзвонити Майклу, аби порадитися? Він багато працював із таким обладнанням, тож, можливо, вже стикався із чимось подібним». Але потім промайнула думка: «Якщо я не можу це вирішити й мушу просити про допомогу, брати й сестри точно подумають, що мені бракує навичок. Тоді вони більше не будуть дивитися на мене знизу вгору. Я не можу дозволити, щоб вони дивилися на мене зверхньо. Якщо спробую ще, то маю розібратися сам». Щойно виникла ця думка, я усвідомив, що знову намагаюся все приховати й прикинутися. Тож я подумки помолився: «Боже, я мало працював із таким обладнанням і не певен, у чому саме проблема. Я боюся, що брати дивитимуться на мене зверхньо, і знову хочу прикидатися. Боже, прошу, веди мене, аби я був чесною людиною, мав сміливість зіткнутися зі своїми недоліками та прогалинами й відкрито просив про допомогу в інших». Після молитви я зателефонував Майклу, аби порадитися. Завдяки його підказкам я оглянув пристрій, знайшов корінь проблеми й швидко її усунув. Таке практикування принесло мені справжнє полегшення і спокій. З одного боку, я не затримав братів і сестер, і вони змогли використати обладнання для своїх обов’язків. А з іншого – я свідомо практикував істину, більше нічого не приховуючи й не прикидаючись. Саме завдяки наставництву Божих слів я здобув правильну мету для прагнення. Я бажаю прагнути істини й практикувати її, чесно виконувати свої обов’язки та бути створеною істотою, яка відповідає стандарту.