Цзінвей, Китай

Колись у мене була дружна й щаслива сім’я. Чоловік добре до мене ставився, і сусіди та друзі нам заздрили. У 1994 році я прийняла Господа Ісуса як свого Спасителя. Я поділилася Євангелієм Господа Ісуса зі своїми батьками, свекрухою, старшим братом і невісткою, і всі вони прийняли його. Чоловік був надто зайнятий своїм бізнесом, щоб ходити на зібрання, але мою віру він дуже підтримував. У жовтні 2006 року хтось проповідував мені Євангеліє Царства Всемогутнього Бога. Ходячи на зібрання й читаючи Божі слова, я дізналася, що Всемогутній Бог – це Господь Ісус, Який повернувся. Я зрозуміла, що Він виконав етап роботи суду й очищення на основі роботи Господа Ісуса, щоб люди могли повністю звільнитися від гріха й бути спасенними Богом. Тож я з радістю прийняла роботу Всемогутнього Бога останніх днів. Після цього я почала вправлятися в проповідуванні Євангелія, свідчачи про нову Божу роботу тим, хто щиро вірив у Бога та прагнув явлення Господа. Спочатку чоловік не був проти моєї віри у Всемогутнього Бога. Коли брати й сестри приходили до нас додому, він тепло їх приймав, кажучи, що як тільки заробить більше грошей, теж почне вірити в Бога разом зі мною. Але через кілька місяців він почув безпідставні чутки КПК, які засуджували й ганьбили Церкву Всемогутнього Бога. Релігійні лідери постійно його підбурювали, тож він почав перешкоджати моїй вірі. Щоразу, як він бачив, що я йду на зібрання, він переслідував мене й ставав мені на заваді.

До 2007 року я взяла на себе обов’язок церковної лідерки. Одного вечора, коли я повернулася після виконання своїх обов’язків, було вже по десятій. Щойно я зайшла в дім, чоловік підлетів до мене й почав допитувати: «Скажи мені правду, чому ти так пізно прийшла? Вас, віруючих у Всемогутнього Бога, держава зараз жорстко переслідує. Якщо вас спіймають, до вас ставитимуться як до політичних злочинців, і навіть можуть убити без будь-якої можливості відстояти свої права. Треба ж бути розумнішою!». Потім він люто додав: «Послухай сюди, вчора я їздив до рідного міста, і мій дядько сказав, що йти проти уряду – це як бити яйцем об камінь. З владою не поборешся. Дітям віруючих не дозволять вступити до коледжу, і якщо ти продовжуватимеш, то втягнеш у все це наших дітей. Дядько сказав мені вирішити це питання з тобою раз і назавжди. Якщо ти триматимешся цієї своєї віри, ми розлучимося! Якщо ти справді відмовишся від своєї віри, маєш написати мені розписку про те, що більше не віритимеш у Всемогутнього Бога, сидітимеш удома, поводитимешся чемно й нікуди не ходитимеш. А якщо я дізнаюся, що ти знову за старе, не звинувачуй мене в безжалісності». Почувши ці слова від чоловіка, я розлютилася й подумала: «Те, що я вірю в Бога й проповідую Євангеліє – абсолютно природно й виправдано. Як ти можеш не розпізнавати безпідставні чутки й диявольські слова великого червоного дракона? І ти хочеш, щоб я написала розписку, що більше не віритиму в Бога? Це просто мерзенно!». Але потім я подумала: «Мій чоловік надто глибоко отруєний. Якщо я сьогодні не підпишу цю розписку, він точно зі мною розлучиться – що ж мені робити?». Тієї миті я згадала деякі Божі слова: «Ти маєш знати, що все твоє навколишнє оточення дозволене й влаштоване Мною. Чітко це усвідомлюй і задовольняй Моє серце в середовищі, яке Я дав тобі. Не бійся цього чи іншого, Всемогутній Бог воїнств неодмінно перебуватиме з тобою; Він діє як ваша підтримка й ваш щит» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 26). Божі слова мають владу й силу, і вони дали мені віру. Сатана використовує всілякі хитрощі, щоб змусити мене зректися віри в Бога, але я не можу піти на компроміс із сатаною. Подумавши про це, я сказала чоловікові: «Я хочу прояснити це просто зараз. Це не я хочу розлучатися з тобою, це ти хочеш розлучитися зі мною, бо віриш безпідставним чуткам і диявольським словам КПК. Якщо ти справді боїшся, що я тебе підставлю, я згодна на розлучення. Я не порушила жодних законів, вірячи в Бога, тому мені не треба писати тобі жодних розписок. Я лишаюся вірною своїй вірі в Бога!». Чоловік від злості скреготнув зубами й сказав: «Тобі вже нічим не зарадиш. Якщо я дізнаюся, що ти й далі тримаєшся цієї своєї віри, не звинувачуй мене в безсердечності».

Одного дня, десь у червні 2008 року, повертаючись додому після проповідування Євангелія, я побачила свого чоловіка та його дядька. Вони їздили на мотоциклі й шукали мене. Щойно вони мене помітили, то одразу під’їхали. Чоловік із лютим виразом обличчя підбіг до мене й дав два ляпаси. Не встигла я відреагувати, як він замахнувся кулаками й почав жорстоко бити мене по обличчю й голові. Від удару я впала на землю, а його дядько стояв поруч, дивився, як мене б’ють, і сипав прокльонами. Я розлютилася й подумала: «Моя віра в Бога абсолютно природна й виправдана, але ви зневажаєте будь-які родинні почуття, аби стати на заваді моїй вірі. Хіба в цьому є хоч крапля людськості?». Одразу після цього чоловік підняв мене із землі й продовжив бити кулаками та ногами, кричачи: «Ти досі віриш у Всемогутнього Бога?». Я відчайдушно волала до Бога: «Боже, зазнаючи таких переслідувань від сім’ї, я боюся, що не витримаю, адже мій духовний зріст такий малий. Прошу, захисти мене, щоб я змогла бути непохитною». Тремтячими губами я відповіла йому: «Я вірю у Всемогутнього Бога!». Побачивши, що я не здаюся, він крізь зціплені зуби просичав: «Сьогодні я з тобою покінчу, от і побачимо, чи спасе тебе твій Бог». Я безсило впала на землю, задихаючись і хапаючи ротом повітря. Невимовна туга охопила моє серце, а по щоках невпинно котилися сльози. Дивлячись на його лютий вираз обличчя, я подумала, що якщо й далі казатиму, що вірю в Бога, він може забити мене до смерті просто тут. Мені було дуже прикро й страшно. Озираючись на минулі два роки: щоразу, як я йшла на зібрання чи виконувала свої обов’язки, після повернення чоловік мене бив. Я питала себе, коли ж цьому настане кінець. Тієї миті я згадала уривок із Божих слів: «Віра подібна до кладки з однієї колоди: тим, хто чіпляється за життя й боїться смерті, буде важко її перейти, але ті, хто готовий віддати своє життя, здатні пройти твердим кроком і без хвилювань. Якщо людина виношує слабодухі та боязкі думки, то це тому, що сатана обдурив її; він боїться, що ми перейдемо міст віри та увійдемо в Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 6). Божі слова пробудили мене. Мій страх і боягузтво означали, що я піддалася хитрощам сатани. Хоча чоловік здавався лютим, він був у Божих руках, і без Божого дозволу нічого не міг мені заподіяти. Якби я зважала на свою плоть і через страх смерті пішла б на компроміс із чоловіком, зрікшись Божого імені, я б зрадила Бога. Я згадала Йова, який під час своїх випробувань втратив дітей і багатство. Дружина глузувала з нього, спонукаючи покинути Бога. Йов зазнав страждань і духом, і плоттю, але не зрікся Божого імені. Він і далі прославляв його й був непохитним у своєму свідченні про Бога. Побої чоловіка – це лише фізичний біль, який не зрівняється зі стражданнями Йова. Я була готова довірити своє життя й смерть Богові. Тож я помолилася: «Боже, можливо, я не виживу, але навіть перед лицем смерті я не піду на угоду із сатаною, я все одно оберу йти за Тобою. Прошу, даруй мені віру». Тієї миті повз нас проходила жінка й сказала моєму чоловікові: «Перестань її бити. Якщо продовжиш, вона ж може померти». Чоловік нарешті зупинився. У серці я подякувала Богові. Якби не Божий захист, він справді міг би забити мене до смерті.

Того вечора чоловік і не думав давати мені спокій. Він відвіз мене до будинку моєї матері, щоб там вилаяти мене. Побачивши, що я вся в синцях, мати гірко розплакалася й почала лаяти чоловіка за те, що в ньому зовсім немає людськості. А потім батько, брат і невістка накинулися на мене. Невістка кричала: «У цих стражданнях винна ти сама. Я ж давно тобі казала, що КПК заарештовує тих, хто вірить у Всемогутнього Бога. Як же добре, що ми віримо в Ісуса в церкві, і уряд нас не чіпає. Хіба не краще просто жити спокійно? А ти, подивися на себе, вперто тримаєшся своєї віри у Всемогутнього Бога. Хіба ти не шукаєш власної смерті, йдучи проти КПК?». Батько теж кричав на мене: «Якби тебе забили до смерті, це не було б великою втратою! Наша родина велика й має хорошу репутацію, а тепер, лише через твою віру у Всемогутнього Бога, люди тикають у мене пальцем. Ти зганьбила нашу сім’ю. Якщо ти й далі триматимешся своєї віри, я відмовлюся від тебе, ти мені більше не дочка». Родичі з боку чоловіка теж прийшли й почали мене засуджувати: «Уряд скрізь заарештовує віруючих у Всемогутнього Бога. Якщо тебе спіймають, ти опинишся за ґратами. Якщо не отямишся, ця сім’я розпадеться. Своєю вірою в Бога ти навіть дітей у це втягнеш. Навіщо проходити через усі ці страждання, коли можна жити хорошим життям?». Вони лаяли мене так, ніби я якась злочинниця. У серці я відчувала невимовний смуток і водночас лють. Я думала, що моя сім’я, як віруючі в Господа, зрозуміє мене, але вони не могли відрізнити добро від зла й повірили безпідставним чуткам КПК. Заради власних інтересів вони стали абсолютно безсердечними, і їм було байдуже, житиму я чи помру. Я сказала їм: «Я зробила свій вибір. Я обираю Всемогутнього Бога, і я впевнена у своїй вірі». Оскільки я відмовилася йти на компроміс, вони не відпускали мене аж до півночі. Я була настільки знесилена, що не могла навіть триматися прямо й постійно сповзала зі стільця на підлогу. Побачивши, що я справді більше не витримую, мати вилаяла всіх цих людей, назвавши їх звірами. Вона сказала: «Той, хто насмілиться знову її зачепити, матиме справу зі мною!». Тільки після цього вони нарешті пішли. Я побачила, що все це був Божий захист.

Наступного дня прийшли моя старша сестра, зять, старший брат і невістка. Вони змушували мене підписати розписку з гарантією, що я більше не віритиму у Всемогутнього Бога. Старший брат сказав: «Якщо підпишеш це, ми з дружиною заберемо тебе до нас. Я дам тобі все, що захочеш, і обіцяю, що дбатиму про тебе все життя. Але якщо ти сьогодні цього не підпишеш, ми розриваємо всі стосунки». Я обвела поглядом вітальню: понад десяток людей чекали, поки я підпишу цю розписку. Мені було вкрай сумно. Якщо я оберу віру в Бога, моя сім’я розірве зі мною зв’язки. Що я робитиму, коли постарію? Куди мені йти? А якщо я піду на компроміс із сім’єю, то зраджу Бога. Мене роздирали суперечності, і здавалося, що я ось-ось зламаюся. Я мовчки помолилася Богові й згадала такі Божі слова: «Ти мусиш мати в собі Мою відвагу, і ти мусиш мати принципи, коли доходить до зустрічі з невіруючими родичами. Однак заради Мене ти також не маєш піддаватися жодним темним силам. Ти маєш покладатися на Мою мудрість, щоб слідувати досконалим шляхом, і не дозволяти жодному із сатанинських задумів стати успішним. Зроби все можливе, щоб покласти своє серце переді Мною, і Я втішу тебе та принесу мир і радість у твоє серце» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 10). Також я згадала слова Господа Ісуса: «Хто Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм» (Матвія 10:33). Божі слова дали мені зрозуміти, що сатана намагається використати родинні зв’язки й майбутнє моєї плоті, щоб змусити мене віддалитися від Бога й зрадити Його. Я мала розгледіти їхні хитрощі й не йти на компроміс із силами сатани. Бути відкинутим людьми – не страшно, адже людина може жити й без будь-кого, але якби мене покинув Бог, я не змогла б жити далі. Тільки Бог може спасати людей. Вони боялися, що якщо мене заарештують, це вплине на їхнє майбутнє, і вони втратять обличчя, тому їм було байдуже, житиму я чи помру, і вони використовували як м’які, так і жорсткі методи, щоб змусити мене покинути й зрадити Бога. Я побачила, що їхня сутність протистоїть Богові. По суті, ми були абсолютно різними людьми. Подумавши про це, я сказала їм: «Тату, брате, чому ви змушуєте мене це підписати? Господь Ісус, Якого ми так прагнули, став плоттю й повернувся. Він виконав роботу суду й очищення. Ви не тільки відмовляєтеся прийняти це, а й протистоїте цьому та засуджуєте це, і хочете, щоб я, як і ви, зріклася Бога й протистояла Йому. Чим це відрізняється від поведінки фарисеїв у давнину? Я категорично відмовляюся це підписувати. Якщо я підпишу, то зраджу Бога». Почувши ці слова, брат сердито висмикнув мене зі стільця й пригрозив: «Відтепер ми розриваємо всі стосунки. Ти більше не частина нашої сім’ї!». Почувши це, я більше не відчувала смутку, бо ці події допомогли мені побачити їхню справжню природу протистояння Богові. Я прийняла тверде рішення: хоч би як мене переслідували чоловік і сім’я, я продовжуватиму йти за Богом до самого кінця.

Після обіду брат із невісткою сказали, що відвезуть мене назад, оскільки проїжджатимуть повз мій дім. Коли ми наблизилися до моїх вхідних дверей, брат із невісткою силоміць виштовхали мене з машини. У дзеркалі я побачила, що моє обличчя вкрите синцями, а очі набрякли й перетворилися на щілинки. Я шкутильгала слідом за ними, а чоловік постійно штовхав мене в спину, підганяючи, немов гнав якогось злочинця. Продавці по обидва боки вулиці помітили мене й почали перешіптуватися. Дехто запитував: «Хто це з тобою зробив?». Чоловік із зарозумілим виглядом наговорив про мене купу наклепів, а брат навіть навмисно додав: «Якщо я дізнаюся, що ти й далі віриш у Всемогутнього Бога, я здам тебе КПК і зроблю так, щоб тебе посадили, аби ми не втратили обличчя». Невістка, яка стояла осторонь, також соромила мене. Лише тоді я зрозуміла, що вони спланували все це заздалегідь. Вони спеціально змусили мене вийти з машини раніше, щоб я пройшлася вулицями в усіх на очах, щоб усі зневажали мене й лаяли, змушуючи таким чином відмовитися від віри в Бога. Повернувшись додому, я відчула такий сильний біль у серці й подумала, що шлях віри в Бога занадто важкий. У мене навіть з’явилася думка піти на компроміс із сім’єю. Упавши на ліжко, я розплакалася й почала молитися: «Боже, я відчуваю, що цей шлях занадто болісний. Ніхто мене не розуміє, і мені здається, що я більше не витримаю…». Після молитви я згадала Божі слова: «Тридцять три з половиною роки на землі в плоті були для Бога самі по собі надзвичайно болючими, і ніхто не міг зрозуміти Його. … Найбільше Він страждав від того, що був змушений співіснувати з людьми, розбещеними вкрай, терпіти глузування, образи, осуд та засудження з боку різних людей, а також піддаватися бісівським переслідуванням, терпіти неприйняття та ворожість із боку релігійного світу, що завдавало Його душі глибокі рани, які ніхто не міг загладити. Це було болісно. Він спасав розбещене людство з величезним терпінням, Він любив людей, незважаючи на Свої рани, і це була дуже болюча робота. Через порочний опір людства, засудження та наклепи, хибні звинувачення, переслідування та вбивства Бог у плоті виконував цю роботу з великим ризиком для Себе. Хто міг зрозуміти Його, коли Він страждав від цього болю, і хто міг Його втішити?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Сутністю Христа є любов). Роздуми про Божу любов до людства глибоко зворушили мене. Бог двічі ставав плоттю, щоб спасти людство, зносячи незрівнянні страждання та приниження. Господь Ісус, аби завершити роботу спокути всього людства, зазнав відторгнення, образ і наклепів від світу. Він терпів побої та глузування солдатів, носив терновий вінець і зрештою був розіп’ятий на хресті, пожертвувавши Своїм життям. В останні дні Бог знову став плоттю, щоб працювати й спасати людей на землі, де лежить, згорнувшись кільцями, великий червоний дракон, зазнаючи переслідувань і засудження з боку КПК, а також відторгнення й наклепів від релігійної спільноти. Бог мовчки терпить усі ці страждання, щоб спасти людство. Божа любов до людства така велика! Мені пощастило слідувати за новою Божою роботою останніх днів. Я проповідую Євангеліє і виконую обов’язок задля здобуття істини та досягнення Божого спасіння, то яке має значення, якщо я трохи постраждаю від переслідувань заради цього? У минулому я часто бесідувала з братами й сестрами, кажучи, що, хоч би з якими переслідуваннями чи поневіряннями ми стикалися, ми повинні йти за Богом до кінця, але тепер, опинившись у такій ситуації, чому мені бракувало віри, щоб її подолати? Мій духовний зріст справді був надто малий. Я тихо прийняла рішення перед Богом, присягнувши, що, хоч би з якими переслідуваннями, наклепами чи глузуваннями я стикалася в майбутньому, я буду непохитною у своєму свідченні про Бога, що більше ніхто мене не сковуватиме і що я слідуватиму за Богом вічно.

Не встигла я схаменутися, як настав вересень 2008 року. Чоловік побачив, що я і далі вірю в Бога та проповідую Євангеліє, і оскільки він їхав до Гуанчжоу відвозити товар, то силоміць затягнув мене у вантажівку й забрав усі гроші, що були в мене із собою. Я дуже хвилювалася і, поки він не дивився, швидко сховала книгу Божих слів, притиснувши її до себе. Згодом він зачинив мене в готелі й змусив власницю наглядати за мною. Я п’ять днів була під замком і відчувала сильний біль і муки, думаючи: «Я замкнена тут, не маю змоги бачитися з братами й сестрами чи виконувати свій обов’язок. Здається, ніби кожен день тягнеться як рік». Я думала про те, як з роками переслідування з боку чоловіка ставали дедалі жорстокішими, і питала себе, коли ж цьому настане кінець. Сама лише думка про весь той біль і труднощі, з якими доведеться зіткнутися в майбутньому, змушувала мене відчувати дедалі більшу тугу, і я подумала, що краще б мені померти. Маючи це на думці, я скористалася тим, що чоловік заснув, і, притиснувши до грудей сховану книгу Божих слів, непомітно вислизнула з готелю. Я дійшла до сусідньої альтанки, готуючись стрибнути в річку й накласти на себе руки. Але я не могла змусити себе покинути Бога. Я думала про те, як після понад десяти років віри в Господа нарешті зустріла Його повернення – невже я справді могла ось так покинути Бога? Але я дійсно не могла впоратися з реальністю своєї ситуації. Плачучи, я промовила до Бога прощальну молитву: «Боже, зараз я справді слабка. Я не хочу більше терпіти цей біль. Перш ніж покинути цей світ, я хочу прочитати уривок Твоїх слів, щоб відчути спокій після смерті». Помолившись, я розгорнула книгу Божих слів під тьмяним світлом і прочитала цей уривок Божих слів: «Сьогодні більшість людей не має того пізнання. Вони вірять, що страждання не має цінності й що світ їх відкидає, що їхнє сімейне життя неспокійне, що Бог не вважає їх приємними, а їхні перспективи похмурі. Деякі люди навіть хочуть померти, коли їхні страждання сягають певної межі. То не справжня любов до Бога; такі люди – боягузи, вони не мають наполегливості, вони безхребетні та нікчемні! Бог жадає, щоб людина Його любила, але що більше людина Його любить, то більші її страждання, і що більше людина Його любить, то більші її випробування. Якщо ти Його любиш, тоді тебе спіткають усі види страждань, – а якщо не любиш, то, можливо, все для тебе йтиме гладко й усе навколо тебе буде мирним. Коли ти полюбиш Бога, то завжди відчуватимеш, що багато чого навколо тебе нездоланне. І оскільки твій духовний зріст занадто малий, ти будеш переплавлений і нездатний задовольнити Бога – ти завжди відчуватимеш, що Божі наміри занадто піднесені, і вони поза межами досяжності людини. Через усе це ти будеш переплавлений – усередині ти будеш переплавлений, бо багато в тобі слабкості, і ти в багатьох аспектах неспроможний задовольнити Божі наміри. Та ви маєте ясно бачити, що очищення здобувається лише переплавкою. Тож протягом цих останніх днів ви мусите давати свідчення для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Цей уривок такий чудовий! Я відчула, ніби Бог говорив зі мною віч-на-віч. Тепло розлилося моїм серцем, а сльози котилися по щоках, наче перлини з розірваного намиста. Саме Божі слова вчасно скерували мене до розуміння Його наміру. Водночас я пошкодувала, що хотіла стрибнути в річку й накласти на себе руки через те, що не витримала переслідувань чоловіка. Я була надто слабкою і безвольною. Бог влаштував таку ситуацію, щоб удосконалити мою віру, дозволяючи мені бути непохитною у своєму свідченні посеред поневірянь і страждань, осоромлюючи сатану. Якби я померла, хіба не стала б я просто посміховиськом для сатани? Подумавши про це, я помолилася Богу: «Боже! Хоч би з якими стражданнями чи випробуваннями я зіткнулася в майбутньому, я покладатимусь на Тебе, щоб іти вперед. Ти дав мені цей подих, тож я житиму належно й свідчитиму про Тебе. Я більше не засмучуватиму й не підводитиму Тебе». Зрозумівши Божий намір, я повернулася до готелю. Я молилася Богу, просячи Його відкрити для мене шлях. Опівдні наступного дня чоловік повернувся в готель і сказав мені швидко збирати речі, бо ми їдемо додому. Почувши ці слова чоловіка, я дуже зраділа й зрозуміла, що все було в Божих руках.

У жовтні 2011 року церква терміново потребувала євангельських працівників, і лідери хотіли розпорядитися, щоб я проповідувала Євангеліє в іншому регіоні. Я була готова виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Проте подумавши про те, що, покинувши дім, я не зможу забезпечити своїм дітям повноцінну й щасливу сім’ю, я відмовилася, зіславшись на те, що за дітьми нікому буде доглядати. Одного дня ми з донькою читали Божі слова в кімнаті. Чоловік, побачивши це, вирвав книгу Божих слів із моїх рук і люто сказав: «Відколи ти почала вірити у Всемогутнього Бога, я знав, що нашому шлюбу настав кінець! Ти хочеш вірити в Бога й бути спасеною? Ще чого! Навіть якщо я помру, я потягну тебе за собою. Через тебе я вже закрив свій транспортний бізнес, і цього разу я сидітиму вдома й стежитиму за тобою. От і побачимо, куди ти від мене втечеш. А тепер я питаю тебе ще раз: ти досі хочеш вірити в Бога?». Я відповіла: «Ніхто не може відібрати в мене право вірити в Бога. Я буду вірити в Бога вічно». Почувши це, чоловік ударив мене книгою по обличчю, а потім недбало викинув її з вікна. Коли я побачила, як чоловік викинув книгу Божих слів, моє серце ніби розірвалося на шматки, і я хотіла вибігти надвір, щоб схопити її. Тоді він підійшов і так сильно вдарив мене ногою, що я впала на підлогу й не могла підвестися. Донька зробила крок уперед і запитала його: «Тату, який закон порушила мама своєю вірою в Бога, що ти постійно її так переслідуєш?». Після цього чоловік наче збожеволів. Він схопив доньку за волосся й почав раз за разом бити її по обличчю. Від побоїв обличчя доньки вкрилося синцями й набрякло. Лежачи на підлозі, я гнівно вилаяла його: «Ти звір, ти диявол!». Побачивши, що чоловік не пошкодував навіть власної доньки, я зненавиділа його ще більше. Я хвилювалася, що книгу Божих слів можуть знищити будь-якої миті, тому невпинно волала до Бога у своєму серці. Саме тоді чоловік раптом пішов до ванної. Я швидко сказала доньці спуститися вниз, знайти книгу й віднести її в будинок однієї сестри для зберігання.

Я згадала всі свої роки віри в Бога. Чоловік перешкоджав мені всіма можливими способами, і через його побої та приниження я відчувала справжній біль і пригніченість. Я дійсно хотіла піти з дому, щоб виконувати свій обов’язок, але коли настав час їхати, я не могла змусити себе розлучитися з дітьми й завжди відчувала себе в боргу перед ними. У ті ночі я була настільки засмучена, що не могла спати, тому я молилася Богові. Пізніше я прочитала деякі з Божих слів: «Згубні впливи та феодальне мислення, залишені глибоко в людському серці за тисячі років “високого духу націоналізму”, зв’язали й скували людей, не залишаючи їм ані найменшої часточки свободи, ані амбіції чи наполегливості, ані бажання досягати поступу, натомість змушуючи їх залишатися негативно налаштованими й регресивними, укоріненими в рабському менталітеті тощо. Ці об’єктивні фактори надали незмивного брудного та огидного вигляду ідеологічному світогляду, жаданням, моралі й характеру людства. Здавалося б, люди живуть у темному терористичному світі, і ніхто з них не думає про вихід із нього або про перехід до ідеального світу; радше вони проводять свої дні з відчуттям задоволення своєю долею в житті: народжують і виховують дітей, докладають зусиль, потіють, займаються своїм трудом і мріють про затишну й щасливу сім’ю, подружню любов, шанобливих дітей, радість на схилі віку та мирне проживання свого життя… Протягом десятків, тисяч, десятків тисяч років аж донині люди так марнували свій час, і ніхто не створив найчудовішого з усіх людських життів, усі були зосереджені тільки на взаємній різанині, на гонитві за славою й вигодою та плетінні інтриг одне проти одного в цьому темному світі. Чи хтось коли-небудь шукав Божих намірів? Чи зважав хтось коли-небудь на Божу роботу? Усі частини людей, поглинуті впливом темряви, вже давно стали людською природою, тому виконувати Божу роботу досить важко, і люди ще менше бажають звертати увагу на те, що Бог довірив їм сьогодні» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота та входження (3)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що причина, через яку я ніяк не могла відпустити сім’ю, полягала в тому, що я перебувала під впливом хибних думок, навіяних сатаною, які казали мені, що я маю бути «хорошою дружиною і люблячою матір’ю», мати «щасливу сім’ю» тощо. Я прагнула бути хорошою дружиною і люблячою матір’ю, і коли настав час виконувати обов’язок далеко від дому, я завжди вагалася. Я боялася, що, покинувши дім заради виконання обов’язку, не зможу дати своїм дітям повноцінну й щасливу сім’ю. Я нарешті зрозуміла, що сатана використовує ці облудні думки та погляди, щоб зв’язати й сковати людей, через що вони віддалялися від Бога та зраджували Його. А це означає, що зрештою вони втрачають шанс на спасіння через свою турботу про плоть. Подумавши про це, я продовжувала розмірковувати над собою: «Я створена істота, то хіба моя відповідальність полягає лише в тому, щоб добре дбати про своїх дітей? Моє життя дароване Богом, тому я повинна жити, щоб прагнути істини й виконувати свій обов’язок, аби задовольнити Бога». Якби я відмовилася виконувати свій обов’язок заради збереження щасливої сім’ї, я б серйозно зрадила Бога! Я мала підкоритися Божому володарюванню та розпорядженням і виконувати свій обов’язок. Це здобуло б Боже схвалення. Потім я подумала про те, як чоловік завжди вірив безпідставним чуткам, які поширює КПК. Він неодноразово бив та ображав мене, щоб перешкодити моїй вірі в Бога, навіть не випускав мене на вулицю. У перші кілька років нашого шлюбу чоловік добре до мене ставився, бо сім’я моєї матері мала вплив, а я могла вести бізнес, заробляти гроші, народжувати йому дітей і займатися всіма домашніми справами. Але коли я обрала вірити в Бога й виконувати свій обов’язок, чоловік злякався, що мене заарештують і це підставить його та вплине на майбутнє наших дітей. Тож він почав мене переслідувати та стояти мені на заваді, ставлячись до мене як до ворога. Хіба в ньому була хоч крапля подружньої прихильності? Як сказано в Божих словах: «Чому чоловік любить свою дружину? Чому дружина любить свого чоловіка? Чому діти шанобливі до своїх батьків? Чому батьки обожнюють своїх дітей? Які наміри насправді виношують люди? Хіба їхній намір – не задовольнити власні плани й егоїстичні бажання? Чи справді люди збираються діяти заради Божого плану управління? Чи дійсно вони діють заради Божої роботи? Чи полягає їхній намір у тому, щоб виконати обов’язки створеної істоти?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до спочинку). З Божих слів я зрозуміла, що між людьми немає справжньої любові, і любов між чоловіком і дружиною також ґрунтується на власній вигоді. Завдяки тому, як чоловік мене переслідував, я нарешті розгледіла його демонічну сутність – ненависть до істини та до Бога. Усвідомивши це, я відчула ясність у серці й здобула рішучість покинути дім, щоб виконувати свій обов’язок.

Згодом чоловік подав на розлучення, вимагаючи, щоб мені не залишили нічого. Я розлютилася й подумала: «Усе майно дістанеться йому, і я втрачу будь-який зв’язок із дітьми. А коли постарію, мені навіть ніде буде прихилити голову. Але якщо я не підпишу документи про розлучення, він і далі буде мене переслідувати й контролювати через мою віру в Бога». Я опинилася перед складним вибором, не знаючи, як вчинити. Пізніше я прочитала деякі Божі слова: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що ці переслідування та муки за віру в Бога роблять усі страждання цінними й значущими. Я постійно хвилювалася, що після розлучення з чоловіком залишуся беззахисною, тому й вагалася. Тепер я знала: хоч би якими хорошими були плотські втіхи, усі вони не мають сенсу. Лише Бог є моєю опорою, і Його турботи та захисту цілком достатньо. Що ж до майбутнього, то мені не слід було хвилюватися чи тривожитися. Поки я жива, я маю належним чином прагнути істини й виконувати свій обов’язок створеної істоти. Це найзмістовніший і найцінніший спосіб прожити своє життя. Я згадала Петра. Батьки переслідували його й перешкоджали йому вірити в Бога, тому він покинув дім і ходив усюди, проповідуючи. Почувши заклик Господа, він без вагань залишив усе, щоб піти за Богом, і врешті-решт був удосконалений Богом. Від цих думок моє серце сповнилося відчуттям свободи, і я вирішила покинути дім, щоб виконувати свій обов’язок.

Пізніше я прочитала ще один уривок Божих слів, і мої хвилювання за доньку теж зменшилися. Всемогутній Бог говорить: «Яким би не було твоє походження, яка би путь перед тобою не лежала, у будь-якому разі ніхто не може уникнути влаштувань і упорядкування Небес, і ніхто не може управляти власною долею, адже лише Той, Хто володарює над усім сущим, здатен на таку роботу. Відколи на початку виникла людина, Бог завжди виконував Свою роботу саме так, управляючи всесвітом і скеровуючи закони змін усього сущого та траєкторію його руху. Подібно до всього сущого, людина тихо й несвідомо живиться солодкістю, дощем і росою від Бога; подібно до всього сущого, людина несвідомо живе під улаштуванням руки Божої. Серце і дух людини – у Божих руках, і все в її житті перебуває під пильним поглядом Бога. Незалежно від того, віриш ти в усе це або ні, все суще без виключення, живе чи мертве, буде зміщуватись, змінюватись, оновлюватись і зникати згідно з Божими думками. Саме так Бог володарює над усім сущим» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог – джерело людського життя). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що все, з чим моя донька зіткнеться в майбутньому і які страждання перенесе – напередвизначено Богом. Її майбутній шлях уже давно напередвизначений Богом, тож єдине, що я можу зробити – це довірити все Йому та підкоритися Божому володарюванню й розпорядженням. Саме такий розум я і повинна мати. З такими думками я покинула дім і розлучилася з чоловіком. Через три роки я отримала листа від доньки. Вона писала, що під Божим наставництвом вже покинула дім, щоб виконувати свій обов’язок. Отримавши цей лист, я була глибоко зворушена й усвідомила, що все перебуває під Божим володарюванням. Побачивши таку безмежну Божу любов і спасіння, я подякувала Йому від щирого серця.

Хоча на цьому шляху я зазнала певних труднощів, ці страждання були цінними й значущими. Через переслідування з боку чоловіка та сім’ї я розпізнала їхню нечестиву сутність, що протистоїть Богові. Я усвідомила, що саме Бог таємно дбав про мене й захищав від однієї труднощі за іншою. Він дав мені віру й силу, необхідні для того, щоб вирватися із кайданів сім’ї та виконувати свій обов’язок створеної істоти. Саме Бог вивів мене на правильний життєвий шлях, і я дякую Йому від щирого серця.