Чжан Цін, Китай

Я народилася в звичайній сім’ї, мої батьки були селянами. Через те, що моя сім’я була бідною, люди зневажали нас і ставилися до нас упереджено, тому почуття меншовартості супроводжувало мене змалку. Мої батьки часто казали мені старанно вчитися, щоб я могла досягти успіху в майбутньому і щоб не жила так, як вони, проводячи дні займаючись невеличкою ділянкою землі. Я вирішила докласти всіх зусиль, щоб чогось досягти, виділитися і жити кращим життям.

У червні 2012 року, після закінчення навчання, я стала вчителькою, але через мій сильний дух суперництва я не була задоволена своїм життям. Під час наради я побачила, як директорка Лю красномовно виступала на трибуні. Я обернулася і помітила, що багато вчителів дивилися на директорку Лю із заздрістю та захопленням в очах. Я подумала: «Було б набагато краще, якби на трибуні виступала я! Але зараз я лише звичайна вчителька, одна з багатьох, тож мушу старанно працювати й докладати більше зусиль до викладання. Тоді рано чи пізно і я обійму посаду директорки». У наступні дні я невтомно працювала, навіть під час перерв складала плани уроків і вивчала навчальні матеріали. Якщо ж якісь учні в моєму класі не могли засвоїти матеріал, я відмовлялася від обіду та навіть залишалася допізна, щоб позайматися з ними, доки вони не починали розуміти тему. Я працювала цілодобово, день і ніч, і щодня була настільки виснажена, що в мене боліли спина та поясниця. Коли я приходила додому, я була повністю знесилена й просто падала на ліжко. Я дуже хотіла залишити роботу й відпочити, але коли згадувала, як директорка Лю красномовно виступала на трибуні і як учителі дивилися на неї із заздрістю та захопленням, я підбадьорювала себе: «Зараз я страждаю, щоб пізніше жити кращим життям і здобути захоплення інших. Усі ці страждання того варті!». Тож я брала до рук свій примірник «Педагогічної психології» й вивчала його. Завдяки моїм зусиллям мої результати викладання були одними з найкращих. Всього за три роки я пройшла шлях від звичайної вчительки до керівниці науково-методичної групи, технічної директорки, заступниці директорки, і зрештою стала директоркою. Я була неймовірно щаслива! Мені навіть ще не виповнилося тридцяти, а я вже обіймала керівну посаду. Протягом деякого часу вчителі та батьки ставилися до мене з великою повагою, родичі, сусіди та однокласники дивилися на мене із заздрістю та захопленням, а мої батьки високо тримали голови завдяки мені. Я відчувала справжню гордість, і моє марнославство було повністю задоволене. Після підвищення моя зарплата також зросла, а разом із нею покращилося і моє матеріальне становище, і я придбала багато дорогих речей, які в дитинстві були недосяжними. Нарешті я здійснила свою дитячу мрію і жила життям, яке викликало повагу. Я відчувала, що всі мої зусилля та важка праця окупилися.

Однак згодом життя виявилося не таким прекрасним, як я уявляла. Після того як я стала директоркою, хоч зовні здавалось, що я здобула престиж і захоплення, ця посада приносила мені постійні страждання та виснаження. Оскільки я була директоркою, відрядження та офіційні зустрічі стали буденністю, а щоб здобути схвалення з боку керівництва й утримати посаду, я поступово навчилася пити та лестити іншим. Одного разу керівниця відділу освіти сказала мені: «Подивися на директорку Шао – вона вміє використовувати свої переваги, щоб отримати більшу користь для себе. Молодість – це цінний ресурс, але чи ти насправді знаєш, як його максимально використати? Жінки мають користуватися своїми перевагами, щоб досягти більшого й зберегти успіх надовго». Я знала, що директорка Шао змогла обійняти посаду керівниці освітньої групи в освітньому відділі, ставши коханкою урядовців. Їхні методи були мені противними. Щоразу, коли я згадувала про вечері, на яких доводилося пити та слухати гидоти від керівництва, мене охоплювало відчуття огиди, і я не раз хотіла втекти, але через посаду директорки я була безпорадна й могла лише підкорятися. Голова шкільної ради також часто запрошував мене на світські заходи й знайомив із видатними постатями в освітній сфері, нібито для професійного обміну, але насправді – щоб зробити мене їхньою коханкою та продати моє тіло. Я відчувала глибоку огиду. Щоразу, коли вони намагалися зі мною заговорити, я ухилялася від них. Але через те, що я не йшла на їхні умови, голова ради був надзвичайно незадоволений мною і часом переслідував мене на роботі. Хоча мої звіти були виконані бездоганно, а бізнес-плани добре продумані, вони завжди шукали, за що мене критикувати, а я не знала, як реагувати. Якось я випадково помітила, що в телефоні мого керівника повно моїх фотографій. Раптово мене охопив невимовний страх, і я подумала: «Чи стану я їхньою наступною жертвою?». Я була налякана. Щодня я відчувала неймовірну втому, виснажена численними офіційними заходами та відрядженнями, і постійно була напружена й боялася, що мій керівник скористається мною. Я почувалася так, ніби щодня крокую по крихкому льоду, і мені було так боляче, наче я йду по лезу ножа. Я боялася, що недостатньо старанно працюю, щоб задовольнити вимоги керівника і що моя посада директорки опиниться під загрозою. Тож я працювала ще старанніше, щоб моя робота була досконалою і щоб керівник не зміг знайти жодного недоліку. Для цього я працювала день і ніч, іноді не знаходячи часу навіть випити склянку води протягом усього дня. Я часто відчувала запаморочення та втому, із часом у мене почало пересихати й свербіти горло, і іноді я сильно кашляла аж до крові. Попри це, мої думки залишалися зосередженими на тому, як утримати посаду директорки. День за днем, рік за роком тиск всередині мене щодня наростав, і деякий час я страждала на безсоння. Я відчувала, що перебуваю на межі депресії. Моя свекруха побачила мене в такому стані й порадила піти з посади директорки та знайти іншу роботу. Вона також проповідувала мені Євангеліє і знайшла для мене уривок із Божого слова. Бог говорить: «Людська доля керується Божими руками. Ти не здатен собою керувати. Навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля себе, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе все одно називали б створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Коли я прочитала слово «доля», я згадала себе: я мріяла бачити своїм партнером людину, яку цікавила романтика та почуття, натомість зі мною до зали одруження увійшла людина, яка не розуміла поняття гнучкості чи романтики, людина, якій бракувало уяви та креативності. З дитинства я завжди прагнула здобути захоплення інших завдяки своїм зусиллям, вірячи, що це принесе мені щастя. Однак після того, як я стала директоркою, я зрозуміла, що не лише не відчуваю щастя, а й стала ще більш нещасною, ніж раніше. В якийсь момент я навіть впала у пригнічений стан. Саме тоді я усвідомила, що доля людини – це те, що не піддається її контролю.

Згодом я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Всемогутній милостивий до цих людей, що глибоко страждають; водночас Він відчуває відразу до цих людей, у яких узагалі немає жодного усвідомлення, бо ж Він надто довго мусить чекати, поки отримає відповідь від людей. Він хоче шукати, шукати твоє серце і твій дух і принести тобі воду та їжу, щоб ти пробудився й більше не мав спраги й голоду. Коли ти стомився та трохи відчуваєш запустіння цього світу, не почувайся розгубленим і не плач. Всемогутній Бог, Сторож, обійме твій прихід у будь-який момент» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Зітхання Всемогутнього). Після прочитання цього уривку із Божих слів я була глибоко зворушена. Я відчула, що Бог так добре розуміє людей, і змогла побачити Його любов до людства. Я згадала, як працювала день і ніч, щоб стати директоркою, і як, після того як обійняла посаду, часто їздила у відрядження та відвідувала світські заходи, намагаючись догодити керівництву та здобути його прихильність. Щодня я перебувала під величезним психологічним тиском. Мені було ні з ким поділитися своїми переживаннями, і не було жодного безпечного притулку для моєї збентеженої душі. Я поговорила з мамою, і вона порадила мені: «Тобі потрібно старанно працювати й уміти поводитися з керівництвом. Якщо ти втратиш роботу, сусіди зневажатимуть нас». Я розповіла про це чоловікові, а він просто сказав мені: «Згодом усе налагодиться». Але із часом я відчула, що стою на межі нервового зриву. Хто міг би зрозуміти мої почуття? Саме через Боже слово я усвідомила, що лише Бог справді розуміє людей, і що Він відчував мою нестерпну гіркоту, коли говорив мені не плакати й не губитися, і що Він з радістю прийме мене. Я відчула, що лише Бог справді знає моє серце і що я можу поділитися з Ним усім, і моя душа знайшла велику втіху. Я прагнула дослідити роботу Всемогутнього Бога останніх днів, але, думаючи про те, як я зайнята на роботі, задавалася питанням, коли ж у мене буде на це час. Тож я намагалася молитися Богові та висловити Йому свої думки: «О Боже! Я не хочу жити таким життям, це неймовірно виснажливо. Будь ласка, відкрий мені шлях!». У той момент мені зателефонувала старша сестра та запропонувала працювати в дитячому садку. Це був єдиний державний дитячий садок у всьому повіті й він мав найкращі освітні умови та матеріально-технічну базу в повіті. Хоч я і хотіла піти, я багато чим пожертвувала, щоб отримати посаду директорки, тому мені здавалося, що тепер мені буде важко відмовитися від усього цього. Але коли я згадала збочені дії свого керівника щодо мене, мене охопила відраза. Тож я розглянула можливість піти в цей дитячий садок, думаючи, що, можливо, завдяки моїм зусиллям нове керівництво згодом підвищить мене до посади завідувачки садка, і тоді я відновлю свій статус. Таким чином я могла б і досліджувати Божу роботу, і здобути повагу людей. Я б убила двох зайців одним пострілом!

У липні 2019 року я пішла з посади директорки та перейшла працювати в дитячий садок. Однак робота в дошкільній освіті виявилася не такою простою та легкою, як я уявляла, і мені часто доводилося проходити різноманітні тренінги та брати участь у конкурсах із базових педагогічних навичок, тому я була зайнята щодня. Особливо коли я бачила схвальні погляди керівництва в бік видатних вчителів, я відчувала заздрість і несвідомо почала прагнути здобути повагу інших. Я почала вивчати гру на фортепіано, займатися танцями та одержимо готувати різноманітні програми, не залишаючи собі жодного вільного часу, а моє прагнення досліджувати роботу Всемогутнього Бога останніх днів відсунулося на другий план через шалений робочий графік. Згодом, завдяки старанній праці, я швидко зарекомендувала себе в дитячому садку, і мої керівники високо цінували мене. Але те, що мене так високо цінували, також завдавало мені страждань. Іноді керівники просили мене писати для них промови для дебатів та сценарії презентацій, але оскільки вдень я мала викладати дітям, доводилося працювати понаднормово вночі, щоб швидко підготувати чернетки. Щодня мені катастрофічно не вистачало часу. Я також бачила, як колеги довкола мене посміхалися, але водночас тримали ніж за спиною, люто змагаючись за статус. Опинившись у такій ситуації, я почувалася так, ніби повернулася до свого колишнього життя. Моє тіло постійно перебувало у стані втоми й під сильним тиском, і мені щодня здавалося, що моя голова ось-ось вибухне. Я також відчувала гострий біль у грудях, ніби мене кололи голками. Я почувалася абсолютно безпорадною, а моє серце було порожнім. Одного дня в жовтні школа організувала медичний огляд. Коли лікар оглянув мене, він із серйозним виразом обличчя сказав: «У ваших грудях виявлено численні проблеми». Я запитала: «Це рак?». Лікар відповів: «Поки що невідомо, але вам слід якнайшвидше зробити голкову біопсію, адже своєчасне виявлення дозволяє розпочати лікування на ранній стадії». У мене ніби світ перед очима потемнів, і я запитала себе: «Невже це справді рак?». Мене охопило невимовне відчуття безпорадності, і я знепритомніла. Після цього я поїхала до лікарні провінції на обстеження. Лікар сказав, що в мене гіперплазія молочних залоз, кісти й численні вузлики. Мені порадили спостерігати за своїм станом і проходити обстеження кожні три – шість місяців, але попередили, що якщо вузлики збільшуватимуться, мені, ймовірно, доведеться робити операцію. У звіті було зазначено, що на той момент вузлики вже перебували на третій стадії. Лікар сказав, що якщо вони перейдуть у четверту стадію, це може перерости в рак. Що більше я про це думала, то сильніше мене охоплював страх. Я ніяк не могла збагнути, як у такої людини, як я, якій ледве за тридцять, могла з’явитися така серйозна хвороба. Я відчувала, ніби небо ось-ось обвалиться. Тіло було важким, і я ледве дотягнула себе додому, зачинила двері й лягла у ліжко. Сльози струменіли по моїх щоках, і я без упину запитувала себе: «Заради чого я так тяжко працювала всі ці роки? Невже я справді пожертвувала здоров’ям лише заради того, щоб здобути схвалення людей? Що ж це схвалення насправді принесло мені? Чому я, навіть маючи повагу людей, усе одно живу у такому болю? Як мені прожити життя, яке буде справді змістовним і цінним?».

Одного дня, коли я була охопена болем і розгубленістю, брати й сестри прийшли запросити мене на зібрання, і я почала брати участь у церковному житті. Я бачила, як брати й сестри під поливом і забезпеченням слів Всемогутнього Бога прагнули істини й шукали зміни в своєму характері, і я бачила, що вони любили й підтримували одне одного, не змагаючись за славу чи вигоду й не будуючи підступів одне проти одного. Це різко контрастувало з тим, що я бачила на роботі та під час світських заходів. Мене приваблювали Божі слова, і я почала активно брати участь у зібраннях та жити церковним життям. Під час одного з моїх духовних читань я натрапила на такі Божі слова: «Насправді, якими б величними не були жадання людини, якими реалістичними або наскільки обґрунтованими не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для кожної людини впродовж її життя, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це “слава” й “вигода”. Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, аби люди несвідомо приймали його способи й закони виживання, ставили життєві цілі й життєві напрями та здобували життєві жадання. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх життєвих жадань, ці жадання завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим упродовж свого життя женеться будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина, – стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися. Щойно хтось занурюється в славу й вигоду, він більше не шукає світлого, справедливого або того, що є красивим і хорошим. Це відбувається тому, що принада слави й вигоди занадто велика для людей; це ті речі, яких люди можуть нескінченно прагнути впродовж усього свого життя і навіть упродовж усієї вічності. Хіба це не реальна ситуація?» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Через викриття Божих слів я усвідомила злі наміри сатани. Сатана використовує славу та вигоду як приманку, щоб потроху втягнути людей у вир погоні за ними, і, поки люди страждають і борються за ці речі, вони стають злими, лукавими та підступними, втрачають подобу нормальної людини й врешті-решт падають у безодню розбещеності. Я розмірковувала над собою і усвідомила, що змалку мені прищеплювали такі ідеї, як «Старайся виділятися над іншими та досягати вершини» і «Принось честь своїм предкам», а також інші сатанинські отруйні фрази на кшталт «Людина дереться вгору; вода тече вниз». Я вірила, що потрібно прагнути слави та вигоди за життя і що лише досягнувши статусу та виділившись, можна прожити цінне та гідне життя. Я сприймала ці сатанинські отрути як проникливі вислови й вважала їх своїми життєвими цілями. Коли я бачила, як директорка Лю красномовно виступає на трибуні та здобуває захоплення інших, мені це здавалося вражаючим, і я прагнула стати такою, як вона. Заради цієї мети я працювала від світанку до заходу сонця, вдень і вночі вивчала навчальні матеріали та жертвувала відпочинком, щоб займатися з учнями. Хоч моє тіло було виснажене і я хотіла відпочити, думка про здобуття посади директорки та досягнення слави й вигоди змушувала мене йти далі, тому я стискала зуби та продовжувала працювати. Зрештою завдяки своїй наполегливій праці, я здобула посаду директорки й відчула задоволення від того, що мною захоплювалися інші. Але поступово я почала жити так, що повністю втратила людську подобу. Щоб зберегти посаду директорки, я підлаштовувалася під погляди керівництва, лестила та догоджала їм, стаючи дедалі хитрішою та лукавішою. Пізніше, коли я прийшла працювати до дитячого садка, я побачила, що колеги, які були кращими за мене, викликали захоплення керівництва, і знову відчула заздрість. Я почала відчайдушно практикувати гру на фортепіано й на цитрі та танці, і я завжди докладала чимало зусиль, готуючись до кожного відкритого заняття та прагнучи забезпечити високу якість уроків, щоб виділитися серед інших і здобути захоплення оточуючих. Я тяжко працювала день і ніч заради слави та вигоди й забувала про основні вимоги до життя по-людськи, підкорялася сатанинським принципам виживання і ставала хитрою та лукавою. Я була повністю осліплена славою, вигодою та статусом, бо ці речі почали контролювати мої думки так, що я із радістю платила за них ціну. Я ставила славу, вигоду та статус вище за все інше, і хоча я знала про Божу роботу останніх днів, я не прагнула її досліджувати. Я була справді невігласною та дурною! Я згадала свого молодшого брата, який балотувався на посаду директора середньої школи і про ті безсонні ночі, які він провів, готуючи промову для виборів. Він проводив дні, ламаючи голову над тим, які подарунки подарувати керівництву, а під час вечерь і офіційних заходів завжди намагався придумати нові способи, щоб їм догодити. Коли він побачив, що кілька інших кандидатів дарують керівництву подарунки, які коштували сотні тисяч, він відчув повну безпорадність, бо боявся, що його подарунки не справлять враження на керівництво і що він втратить шанс отримати посаду директора, тому жив у стані болю та безпорадності. Я також згадала свого керівника, який через часті вечері та пияцтво згодом захворів на важку форму діабету. Як наслідок йому довелося щодня контролювати рівень цукру в крові за допомогою інсулінових ін’єкцій, а також він часто страждав від печії та нестерпного болю в шлунку… Через наочні приклади я чітко побачила, що слава, вигода і статус – це справді засоби, якими сатана розбещує людей та шкодить їм і що це пастки, розставлені сатаною, аби спонукати людей відчайдушно прагнути слави, вигоди та статусу протягом усього життя. Якби я продовжувала цим хибним шляхом, я врешті-решт втратила б шанс на спасіння і пішла б на загибель. Зрозумівши це, я вирішила правильно вірити в Бога, їсти й пити Його слова та йти правильним шляхом життя.

У 2022 році через тяжку пандемію я не могла виходити з дому, тому залишалася вдома, їла та пила Божі слова, озброювалася істиною і відчувала великий спокій і наповненість у серці. Я не помітила, як мій сон нормалізувався, а біль у грудях також ослаб. Я була надзвичайно вдячна Богові. Після скасування обмежень через пандемію я повернулася працювати до школи, але більше не прагнула обіймати високі посади, а хотіла просто бути звичайною вчителькою. Незабаром одного дня управління освіти повіту організувало конкурс на посаду комерційного директора дитячого садка. Моя начальниця тихо сказала мені: «Тобі треба взяти участь у конкурсі. З твоєю працездатністю ця посада має дістатися саме тобі». Почувши це, я відчула бажання взяти участь, думаючи, що якщо мені справді вдасться виграти конкурс, я здобуду захоплення інших і отримаю і славу, і вигоду, як раніше. «Чому б і ні?» – подумала я. Але потім згадала, що церква доручила мені наглядати за кількома групами на зібраннях, тому якщо я стану директоркою, як же я матиму час для зібрань і виконання своїх обов’язків? У той момент я згадала слова Господа Ісуса: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Розмірковуючи над цим віршем, я здобула певне розуміння. Люди приходять у цей світ і проводять своє життя в постійній зайнятості, змагаючись за славу та вигоду. Навіть якщо вони мають високий статус, заробляють величезні статки й володіють усім світом, від виснаження все їхнє тіло охоплюють хвороби, і зрештою вони втрачають життя. Хіба ж все це не даремно? Згадуючи свій шлях від звичайної вчительки до директорки, номінально я була лідеркою серед вчителів, але коли я насправді опинилася на цій посаді, усе виявилося не таким досконалим, як я уявляла. Хоч моя зарплата зросла, а люди дивилися на мене з повагою, кожен день я була втомлена, страждала через проблеми зі здоров’ям і перебувала морально на межі депресії. Жодні гроші та статус не могли полегшити мої страждання. Натомість усе це лише посилювало моє відчуття порожнечі та безпорадності. Я згадала свою напарницю, міс Лян, яка була видатною у всьому й зрештою стала завідувачкою науково-методичної групи. Але під час медичного огляду у неї виявили вузол щитоподібної залози четвертого ступеня з підозрою на злоякісність. Їй довелося все життя приймати ліки, а час від часу робити голкові біопсії в лікарні. Тоді я згадала свою добру подругу, міс Ду, молоду й гарну. Вона була незамінною у кожному шкільному виступі та заході, а також користувалася великою прихильністю керівництва. Вона насолоджувалася, здавалося б, безмежною славою. Але згодом у неї розвинулася гостра лейкемія, і стан її був критичним. Що більше я про це думала, то сильніше відчувала, що слава та вигода нічого не варті, і що, навіть якщо людина здобуває славу, вигоду та статус, якщо вона врешті-решт втрачає здоров’я, усі ці слава, багатство та вигоди стають марними. Я подумала: «Якщо я знову братиму участь у конкурсі на посаду директорки та обійму вищу посаду, хіба це не заведе мене ще далі на шлях погоні за славою, вигодою та статусом? Незалежно від того, наскільки високу посаду я займу чи наскільки мене будуть цінувати, я лише буду прямувати дорогою без вороття, що приведе до моєї загибелі». Маючи це на думці, я вирішила зняти свою кандидатуру з конкурсу. У той момент я відчула величезне полегшення, і на серці посвітлішало, ніби я звільнилася від кайданів, які носила довгий час, відчуваючи справжній спокій і свободу.

Згодом я прочитала такі Божі слова: «Як ти мусиш прожити своє життя? Як ти мусиш любити Бога та цією любов’ю задовольняти Його наміри? У твоєму житті немає більшої справи. Ти передусім повинен мати таку рішучість і наполегливість, а не бути безхребетним слабаком. Ти маєш навчитися переживати змістовне життя та переживати змістовні істини, а не ставитися до себе так недбало. Ти й не помітиш, як твоє життя пройде повз тебе; чи буде в тебе після цього й досі ще така можливість полюбити Бога? Чи може людина любити Бога після того, як помре? Ти мусиш мати такі ж рішучість і совість, що й Петро; ти мусиш жити змістовним життям і не обманювати себе» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). У Божих словах я відчула Його надії на людство. Я згадала, як раніше жила заради слави, вигоди та статусу. Я більше не хотіла жити таким життям. В останні дні всі численні Божі слова призначені для потреб людства. Люди можуть жити справжньою людською подобою, лише практикуючи згідно з Божими словами. Моя здатність виконувати обов’язок у церкві – це Боже піднесення, а виконання обов’язку є моєю місією та відповідальністю. Я повинна добре виконувати свій обов’язок відповідно до Божих вимог, щиро прагнути істини та жити справжньою людською подобою, бути тією, хто слухає Бога й підкоряється Йому.

У березні 2023 року мене обрали лідеркою церкви. Оскільки обов’язки лідерки вимагали багато часу, а я далі працювала вчителькою, я постійно відчувала, що годин у добі бракує. Тож у мене виникли думки про те, щоб піти з посади вчительки, але потім я замислилася, що подумають про мене родичі та сусіди, якщо я звільнюся. Чи скажуть вони, що я була дурною, що відмовилася від такої гарної роботи? Можливо, вони навіть почнуть пліткувати чи насміхатися з мене за моєю спиною! Хіба я не перетворюся на предмет насмішок у чужих порожніх балачках? Що більше я про це думала, то більше відчувала тривогу, і якийсь час не знала, що робити. Згодом я натрапила на уривок з Божих слів і на серці посвітлішало. Всемогутній Бог говорить: «Якщо соціальний статус людини дуже низький, її сім’я дуже бідна, а рівень освіти невисокий, але вона щиро й по-справжньому вірить у Бога, любить істину й позитивні речі, то якою є її цінність в очах Бога – високої вона цінності чи низької, шляхетна чи ница? Така людина є цінною. Якщо поглянути з цього боку, то від чого залежить цінність людини – висока вона чи низька, шляхетна чи ница? Вона залежить від того, як тебе бачить Бог. Якщо Бог бачить у тобі людину, яка прагне до істини, то ти є цінною й достойною людиною – ти є цінною посудиною. Якщо Бог бачить, що ти не прагнеш до істини й нещиро присвячуєш себе Йому, то ти нічого не вартий і не маєш цінності – ти є ницою посудиною. Неважливо, який у тебе рівень освіти і наскільки високий твій статус у суспільстві, – якщо ти не прагнеш до істини й не розумієш її, твоя цінність ніколи не буде високою. Навіть якщо багато людей підтримує тебе, звеличує тебе й обожнює тебе, ти однаково є нікчемною, жалюгідною людиною. То чому Бог дивиться на людей саме так? Чому така “шляхетна” людина з таким високим статусом у суспільстві, яку так багато людей звеличує й якою так багато людей захоплюється, людина з таким високим престижем, в очах Бога є ницою? Чому те, як Бог бачить людей, повністю суперечить поглядам, які люди мають одне про одного? Чи Бог навмисно протиставляє Себе людям? Зовсім ні. Причина полягає в тому, що Бог є істина, Бог є праведність, тоді як людина розбещена й не має ні істини, ні праведності. Бог оцінює людину за Своїм власним стандартом, і Його стандарт оцінки – це істина. Можливо, це звучить трохи абстрактно, тож, інакше кажучи, Божий стандарт оцінки ґрунтується на ставленні людини до Бога, її ставленні до істини та її ставленні до позитивних речей – це вже не є абстрактним» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт сьомий. Вони нечестиві, підступні та лукаві (частина перша)). Після прочитання Божих слів, я усвідомила, що мати змогу постати перед Богом сьогодні та виконувати обов’язок створеної істоти – це найбільше благословення. Бог не оцінює людей за тим, наскільки високий їхній статус або посада у світі, або скільки людей на них рівняється чи поклоняється їм. Бог дивиться на те, чи може людина постати перед Ним, почути Його голос і прийняти Його спасіння, і чи може людина прагнути істини у своїй вірі та любити позитивні речі. Якщо людина може постати перед Богом і діяти відповідно до Його вимог, то ця людина цінна в очах Бога. Бог береже таких людей. І навпаки, якщо людина має високий соціальний статус та велику владу, але не постає перед Богом і не приймає Його спасіння, то така людина є огидною для Бога, бо вона живе лише злими й негативним речами. Усвідомивши це, я відчула величезне почуття звільнення. Мати змогу повністю присвятити себе Богові – це надзвичайне благословення. Лише коли людина йде шляхом прагнення істини в Божому домі, щоб мати змогу оцінювати людей і речі, жити як людина й діяти згідно зі словами Божими, – її прагнення набуває сенсу та цінності. Тож я без вагань подала заяву про звільнення своєму керівнику. Через деякий час мою заяву про звільнення схвалили, і я повністю присвятила себе виконанню обов’язків у церкві. Я дякую Богові за те, що Він врятував мене від кайданів слави, вигоди та статусу і допоміг мені знайти правильний напрям у житті!