Ван Юань, Китай

Я почав створювати відео в церкві невдовзі після того, як віднайшов Бога. Пізніше я виконував обов’язок із роботи з текстами й спілкувався з вищими лідерами. Я вірив, що виконання цих обов’язків дозволить мені зрозуміти більше істин і збільшить мої надії на спасіння. Щоразу, спілкуючись із братами й сестрами, які виконували роботу із загальних справ, я бачив, що вони щодня зайняті зовнішніми справами. Я відчував, що вони просто сповнені ентузіазму, а більшість із них не розуміє істин-принципів і не має життя-входження. Це ще більше переконувало мене в тому, що лідери й працівники, а також ті, хто виконує обов’язок із роботи з текстами, мають більше шансів на спасіння, і що мені справді пощастило й далі виконувати обов’язок із роботи з текстами.

У квітні 2023 року мене перепризначили, бо мій обов’язок із роботи з текстами не приносив результатів. Після цього я виконував роботу з очищення в церкві. Одного дня лідер написав мені: «Нам терміново потрібні люди, які розуміються на мережевих технологіях. Ти на цьому добре знаєшся, тому ми плануємо доручити цей обов’язок тобі». Прочитавши цей лист, я втратив спокій, а моє серце сповнилося опору: «Ти взагалі знаєш, як усе впорядковувати? Я багато років виконував обов’язок із роботи з текстами й засвоїв деякі принципи щодо розпізнавання. Чому ти не призначаєш мені обов’язки з огляду на мої сильні сторони?». Протягом наступних кількох днів сама лише думка про те, що доведеться виконувати обов’язок, пов’язаний із мережевими технологіями, засмучувала мене. «Виконувати цей обов’язок означає щодня гарувати й мати справу з різними програмами, а оскільки в цьому обов’язку буде менше взаємодії з людьми та речами, я здобуду менше істин, і хай би як добре я все робив, я буду лише трудівником, і зрештою мене все одно відсіють. Натомість під час виконання лідерських обов’язків та обов’язків із роботи з текстами я зможу щодня стикатися з Божими словами та істинами-принципами, і що більше я вправлятимусь, то краще розумітиму істини-принципи; моє життя швидко прогресуватиме, а отже, буде більше надії на спасіння». Та зрештою, керуючись раціональним підходом, я неохоче прийняв цей обов’язок.

Спершу брат Чжао Лей давав мені вказівки щодо цієї технології. Під час навчання я стикався з багатьма навчальними програмами, якими не вмів користуватися, і забув більшість базових речей, які вивчив раніше. Але я не хотів докладати зусиль до вивчення, і думав так: «Якщо я вкладатиму душу в навчання, зрештою швидко опаную цю технологію, і лідери побачать, що я добре вчуся, хіба вони не скажуть мені тривалий час виконувати цей обов’язок?». Маючи це на думці, я став менш старанним у навчанні, і в мене також не було жодної мотивації переглядати хороші технічні матеріали, які надав Чжао Лей. Лише після кількох днів навчання нам довелося зупинити підготовку, оскільки приймаючий дім опинився в небезпеці. Я подумав, що мені пощастило, бо це означало, що мені більше не доведеться виконувати цей обов’язок. Коли я доповідав лідеру про те, як просувається моє навчання, я навмисно применшив кількість навичок, які засвоїв, сподіваючись, що так лідер побачить, що моє навчання не дає великих результатів, подумає, що я не маю до цього хисту, і розпорядиться, щоб я виконував інші обов’язки. За кілька днів лідер несподівано сказав мені: «Брат, який ремонтує електронні пристрої, їде виконувати свій обов’язок в інше місце, і нам терміново потрібен хтось, хто перейме цю роботу. З огляду на те, що ти не зміг опанувати мережеві технології, тобі слід навчитися ремонтувати комп’ютери. Подивимося, чи зможеш ти цього навчитися». Почувши це, я був приголомшений і подумав: «Як усе могло так обернутися? Учитися ремонту – ще гірше, ніж вчитися мережевих технологій! Я буду просто як невіруючий, що виконує фізичну працю! Яку істину я зможу з цього здобути? Я чув про брата, який вісім років ремонтував електроніку для братів і сестер. Якщо я навчуся це робити, чи не застрягну і я в цьому обов’язку, як той брат?». У ту мить я відчув повну безвихідь і думав: «Невже я приречений виконувати лише роботу із загальних справ, і так прожити життя трудівника? Оскільки Божа робота наближається до кінця, чи є в мене ще хоч якась надія на спасіння?». Що більше я про це думав, то більше засмучувався. Протягом наступних кількох днів мені навіть не хотілося їсти, і я цілими днями ходив похмурий. Брати й сестри бачили мій стан і бесідували зі мною, щоб я міг покоритися цій ситуації. Та я відчував сильний опір і думав: «Те, що ви кажете, звучить добре, але якщо я засвою урок і скорюся, то зрештою застрягну в цьому обов’язку. Якщо це станеться, хіба я не буду просто трудівником? Як тоді я стану спасеним?». Пізніше, потопаючи у своїй зневірі, я почав вивчати методи ремонту, але в мене не було жодного ентузіазму. Я думав про те, як після всіх цих років, коли я з таким запалом виконував свій обов’язок у вірі, зрештою я стану просто трудівником. Я навіть не наважувався думати про те, яким буде мій фінал. Протягом наступних кількох днів я зрозумів, що досі не здатен знайти в собі бодай якийсь ентузіазм до свого обов’язку. Я відчував, що стан, у якому я виконував свій обов’язок, був неправильним, і моє сумління мучила провина, тож я помолився Богу: «Боже, я не можу скоритися і почуваюся дуже негативно налаштованим. Мене не полишає відчуття, що я не матиму хорошого майбутнього чи місця призначення, якщо виконуватиму цей обов’язок. Боже, я знаю, що мій стан неправильний. Будь ласка, просвіти та спрямуй мене, щоб я зрозумів Твій намір, щоб я міг скоритися цій ситуації і добре виконувати свій обов’язок». Після молитви я згадав уривок із Божих слів: «Почати відтепер серйозно прагнути до істини – але як вам слід прагнути до неї? Вам слід задуматися над тими питаннями, у яких ви часто бунтуєте проти Бога. Бог знову і знову влаштовує для тебе обставини, щоб дати тобі урок, щоб змінити тебе через ці питання, щоб виконати в тобі роботу Своїми словами, щоб змусити тебе ввійти в аспект реальності істини та щоб завадити тобі жити згідно із сатанинським розбещеним характером у цих питаннях, аби натомість ти жив згідно з Божими словами, щоб Його слова знайшли в тобі вираження та стали твоїм життям. Але ти часто бунтуєш проти Бога в цих питаннях, не підкоряючись Богові й не приймаючи істину, не сприймаючи Його слова як принципи, яким ти маєш слідувати, і не живучи Його словами. Це ранить Бога, і ти вкотре втрачаєш свою можливість на спасіння. Тож як тобі слід змінитися? Починаючи із сьогоднішнього дня, у тих питаннях, які ти можеш розпізнати через роздуми та ясний розум, тобі слід підкоритися Божому влаштуванню, прийняти Його слова як істину-реальність, прийняти Його слова як життя та змінити спосіб свого життя. Коли ти стикаєшся з такими ситуаціями, тобі слід зректися своєї плоті та своїх уподобань і діяти згідно з істиною-принципами. Хіба це не шлях практики? (Так.)» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (20)). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозумів, що протягом цього часу, коли мене постійно перепризначали в обов’язку, що менше я волів коритися, то більше ці перепризначення не відповідали моїм бажанням. Виявилося, що за цим стояв Божий намір, який полягав у тому, щоб спонукати мене справді постати перед Богом, аби порозмірковувати над собою та пошукати істину. Але я неправильно зрозумів Бога і розцінив цей даний Богом шанс удосконалити мене, щоб я здобув істину, як те, що Бог хоче викрити та відсіяти мене. Мої думки справді завдавали болю Богові! Мені потрібно було спершу скоритися, порозмірковувати над розбещеністю, яку я виявив у цих випадках перепризначення свого обов’язку, і зосередитися на пошуку істини, щоб виправити її.

Наступними днями я постійно запитував себе: «Чому я не міг скоритися перепризначенню у своєму обов’язку? Я завжди думав, що ті, хто виконує обов’язки лідера та з роботи з текстами, можуть бути спасеними, а ті, хто виконує роботу із загальних справ, – ні. Чи узгоджується мій погляд з істиною?». Під час пошуку я прочитав уривок із Божих слів: «Багато людей не має чіткого розуміння того, що означає бути спасенним. Дехто вважає, що якщо він вірив у Бога впродовж довгого часу, то, імовірно, він буде спасенним. Деякі люди думають, що якщо вони розуміють багато духовних доктрин, то, імовірно, вони будуть спасенними, а деякі вважають, що керівники й працівники точно будуть спасенними. Усе це людські переконання й фантазії. Найголовнішим є те, що люди мусять розуміти, що означає спасіння. Головним чином, бути спасенним означає бути звільненим від гріха, звільненим від впливу сатани й щиро звернутися до Бога й коритися Богу. Чим слід володіти, щоб бути вільним від гріха й від впливу сатани? Істиною. Якщо люди сподіваються отримати істину, вони мусять спорядитися багатьма Божими словами, вони мусять бути здатними переживати й практикувати їх, аби могти розуміти істину та входити в реальність істини. Лише тоді вони можуть бути спасенними. Те, чи може людина бути спасенною, чи ні, не має нічого спільного з тим, як довго вона вірить у Бога, наскільки глибокі її знання, чи володіє вона дарами й сильними сторонами або скільки вона страждає. Єдине, що має прямий стосунок до досягнення спасіння, – це те, чи здобуває людина істину, чи ні. Тож скільки істин ти тепер зрозумів у серці? І скільки Божих слів стали твоїм життям? У які з усіх Божих вимог ти увійшов? Наскільки глибоко ти ввійшов у реальність Божих слів після стількох років віри в Бога? Якщо ти не знаєш, або якщо ти не ввійшов у реальність жодного з Божих слів, то дозволь Мені сказати тобі дещо істинне: твоя надія бути спасенним нульова – ти ніяк не можеш досягти спасіння. Хоча ти можеш бути дуже обізнаним, довго вірити в Бога, мати гарну зовнішність, і красномовно говорити, і навіть кілька років бути лідером або працівником – якщо ти не прагнеш до істини й не практикуєш і не переживаєш Божі слова в належний спосіб, і в тебе немає жодного справжнього досвідного свідчення, то твоя надія бути спасенним залишається нульовою» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозумів, що незалежно від того, який обов’язок виконує людина, поки вона має богопокірне серце під час виконання свого обов’язку, зосереджується на пошуку істини для подолання розбещених характерів та хибних думок, коли щось трапляється, і здатна повстати проти своєї плоті, щоб покладатися на істини-принципи під час виконання обов’язку, і більше не бунтує проти Бога й не опирається Йому, то така людина досягне спасіння. Те, чи може людина бути спасеною, не має нічого спільного з тим, скільки доктрин вона може розказати, або який обов’язок виконує. Раніше я думав, що бути лідером і виконувати обов’язок із роботи з текстами означає щодня стикатися з Божими словами, розмірковувати над тим, як подолати різні стани та розв’язати проблеми моїх братів і сестер, і щодня бесідувати на теми, пов’язані з життям-входженням, і що так я здобуду більше істин, швидше зростатиму в житті та матиму більшу надію на спасіння. Я вважав, що виконання обов’язку із загальних справ – це просто фізична праця, яка не приносить жодного життя-входження, і що, роблячи це, я врешті-решт стану просто трудівником. Тому це призвело до того, що я жив у стані негативу й опору, і не бажав виконувати цей обов’язок. Мої погляди були хибними й не узгоджувалися з Божими словами. Згадуючи про антихристів, виключених із церкви, я бачив, що більшість із них виконували обов’язки лідерів і працівників, і могли говорити багато слів і доктрин та вміли добре бесідувати з іншими, але вони ніколи не шукали істини, щоб подолати свої розбещені характери. Навіть після багатьох років виконання своїх обов’язків лідерів і працівників їхній життя-характер так і не змінився. Дехто з них постійно гнався за статусом, витісняв інакодумців і утискав своїх братів і сестер, тим самим перериваючи роботу церкви й заважаючи їй, і тому їх виключили. Дехто говорив слова й доктрини, щоб звеличити себе, покрасуватися та ввести людей в оману, схиляючи людей іти за ними. Вони намагалися створити незалежні царства, і їх було виключено. Інші ж, після арешту, піддалися поліцейським погрозам та спокусам заради власних інтересів, і підписали «Три документи», ставши юдами. За це їх виключили. Розмірковуючи над роками, які я провів, виконуючи обов’язок із роботи з текстами й щодня читаючи Божі слова, я усвідомив, що згідно з моїми уявленнями, я мав би здобути якісь істини й отримати певні істини-реальності, але коли мене перепризначили в обов’язку й попросили взятися за роботу із загальних справ, я виявив, що не здатен це прийняти чи скоритися, і жив у стані негативу й опору. Це показало, що я взагалі не мав жодної істини-реальності! Я побачив, що мої погляди на те, ніби ті, хто виконує лідерські обов’язки та обов’язки з роботи з текстами, мають більші надії на спасіння, були абсолютно безпідставними. Лише порозмірковувавши над цим, я зрозумів, що якщо людина не прагне істини, або не зосереджується на засвоєнні уроків, щоб подолати свій розбещений характер під час виконання обов’язку, тоді виконання будь-якого обов’язку – це просто труд. Я усвідомив, що неважливо, який обов’язок виконує людина, а важливо те, чи може вона часто розмірковувати над собою в процесі виконання свого обов’язку, і чи може активно прагнути істини та практикувати її, щоб подолати свій розбещений характер. Тільки здобувши врешті-решт істину, людина може досягти Божого спасіння.

Пізніше я прочитав ще один уривок із Божих слів: «Коли їхні призначені обов’язки коригують, якщо це було рішення церкви, люди мають прийняти й послухатися, вони мусять розмірковувати над собою та розуміти сутність проблеми й власні недоліки. Це дуже корисно для людей, і це те, що слід практикувати. Таку просту справу звичайні люди можуть збагнути й правильно до неї поставитися, не маючи надто багато труднощів чи нездоланних перешкод. Коли в призначені обов’язки людини вносять корективи, вона принаймні мусить підкоритися, отримати користь від самоаналізу й отримати точну оцінку того, чи виконання нею своїх обов’язків відповідає стандарту. Однак антихристи – інша справа. Те, що вони проявляють, відрізняється від нормальних людей, що б із ними не траплялося. У чому полягає ця відмінність? Вони не підкоряються, не виконують свою частину роботи проактивно й аніскілечки не шукають істини. Натомість вони відчувають антипатію до корективи й чинять їй опір, аналізують її, обмірковують її й ламають собі голову в здогадках: “Чому мені не дозволено виконувати цей обов’язок? Чому мене перепризначили на виконання неважливого обов’язку? Чи це засіб, спрямований на моє викриття й відсіювання?”. Вони продовжують прокручувати в голові те, що сталося, нескінченно аналізуючи це й розмірковуючи над цим. Коли нічого не трапляється, у них усе гаразд, але коли щось таки трапляється, у їхніх серцях починається сум’яття, ніби в бурхливих водах, а їхні голови сповнюються запитань. Зовні може здаватися, ніби вони краще за інших уміють обмірковувати питання, але насправді антихристи просто більш нечестиві, ніж звичайні люди. У чому виявляється це нечестя? Їхні міркування крайні, складні й потайні. Речі, які не спали б на думку звичайній людині, людині із совістю та розумом, для антихриста є звичною справою. Коли відбувається просте коригування їхніх призначених обов’язків, люди мають ставитися до цього зі ставленням слухняності, робити те, що каже їм Божий дім, і те, на що вони здатні, і, що б вони не робили, робити це якнайкраще, наскільки вистачає сил, усім серцем і всією міццю. Те, що зробив Бог, – не помилка. Таку просту істину можуть практикувати люди, що мають хоч трохи совісті й розуму, але це вище за здібності антихристів. … Антихристи ніколи не підкоряються влаштуванням Божого дому й завжди тісно пов’язують свої обов’язок, славу й вигоду та статус зі своєю надією на здобуття благословень та своїм майбутнім місцем призначення, ніби після втрати своїх репутації та статусу вони не мають надії на здобуття благословень й нагороди, і їм здається, ніби вони втрачають життя. Вони думають: “Я мушу бути обережним, я не маю права на необачність! Божий дім, брати й сестри, лідери й працівники, і навіть бог – ненадійні. Я не можу довіряти нікому з них. Людина, на яку можна покластися найбільше і яка найбільш гідна довіри, – це ти сам. Якщо ти не будуєш планів для себе, то хто про тебе подбає? Хто думатиме про твоє майбутнє? Хто думатиме про те, отримаєш ти благословення чи ні? Тому я мушу ретельно все планувати й розраховувати заради себе. Я не можу робити помилок чи бути хоч трохи необачним, інакше, що я робитиму, якщо хтось спробує мною скористатися?”. Тому вони остерігаються лідерів і працівників Божого дому, боячись, що хтось розпізнає або побачить їх наскрізь, і що їх тоді відсторонять, а їхня мрія про благословення буде зруйнована. Вони думають, що мусять підтримувати свою репутацію та статус, щоб мати надію на отримання благословень. Антихрист вважає, що бути благословенним – це більше, ніж небеса, більше, ніж життя, важливіше, ніж пошук істини, зміна характеру або особисте спасіння, і важливіше, ніж добре виконувати свій обов’язок і бути сотвореною істотою, яка відповідає стандарту. Він думає, що бути створеною істотою, яка відповідає стандарту, добре виконувати свій обов’язок і бути спасенним – це дріб’язкові речі, про які навіть не варто і згадувати відзначати, тоді як здобуття благословень – це єдине, про що ніколи не можна забувати у всьому своєму житті. Із чим би він не стикався, яким би великим чи малим воно не було, він пов’язує це з благословенням, є неймовірно обережним і уважним і завжди залишає собі можливість для відходу» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дванадцятий. Коли в них немає ні статусу, ні надії на отримання благословень, вони хочуть відійти). Бог викриває, що антихристи взагалі не мають нормального розуму. Їхня єдина мета віри в Бога та виконання своїх обов’язків – це отримання благословень. Незалежно від того, які обов’язки розпоряджає церква, найперше, про що думають антихристи, – це не те, як коритися та приймати, або як вони можуть якнайкраще виконувати свої обов’язки, а радше те, чи вплине поточний обов’язок на їхнє майбутнє та місце призначення. Вони ретельно все прораховують, хвилюючись, що їхні бажання отримати благословення розіб’ються вщент, якщо їхні обов’язки перепризначать. Якщо щось не йде на користь їхнім майбутнім благословенням, вони відчуватимуть відразу, опір і підозру, та намагатимуться це проаналізувати. Їхня природа справді нечестива. У світлі розвінчання Божими словами я побачив, що характер, який я виявляв, був точнісінько як в антихриста. Лідери доручили мені вивчати мережеві технології відповідно до потреб роботи та моїх сильних сторін. Це робилося з метою захисту церковної роботи. Люди з нормальною людськістю дбали б про Божі наміри та покірно прийняли б це розпорядження. Але я думав, що обов’язок щодо мережевих технологій – це лише частина роботи із загальних справ, що істина, яку я міг би здобути, була мізерною, і що мої шанси на спасіння також будуть малими, тому я опирався й таїв скарги на лідерів. Навіть попри те, що пізніше я неохоче погодився виконувати цей обов’язок, я все одно не вчився старанно. Я навіть був настільки лукавим, що навмисно применшував перед лідерами ті навички, які засвоїв, сподіваючись спонукати лідерів помилково повірити, що я не придатний для цього обов’язку. Пізніше лідер попросив мене навчитися ремонту. Це мало на меті забезпечити братам і сестрам можливість нормально користуватися електронними пристроями для духовних роздумів та виконання обов’язків. Але я думав, що виконання обов’язку з ремонту не допоможе мені прагнути істини чи здобувати її, і що це просто фізична праця, тому я не хотів погоджуватися. Лідери перепризначали мої обов’язки відповідно до принципів, і через це перепризначення в моїх обов’язках також виявилися нечистоти в моїй вірі та хибні погляди на мої обов’язки, давши мені змогу шукати істину, щоб подолати ці розбещені характери. Це було корисно для мого життя-входження, але я все неправильно зрозумів і скаржився, підозрюючи, що Бог використовує ці обов’язки із загальних справ, щоб викрити та відсіяти мене. Я був сповнений підозр і настороженості щодо Бога. Це було так нечестиво з мого боку! Завдяки Божому викриттю я порозмірковував над роками своїх жертв і присвяти себе й побачив, що робив усе це не для того, щоб дбати про Божі наміри та виконувати обов’язок створеної істоти, а для того, щоб обміняти виконання своїх обов’язків на хороше місце призначення від Бога. Після того як мене перепризначили на інший обов’язок, я думав, що моя надія на благословення розбита вщент, тому почав виконувати свої обов’язки недбало. Я побачив, що насправді не маю людськості, і що я цілковито егоїстичний і ниций!

Пізніше я прочитав ще більше Божих слів: «Коли Ной виконував Божі вказівки, він не знав, якими були Божі наміри. Він не знав, чого Бог хотів досягти. Бог лише дав йому наказ і вказав щось зробити, а Ной узяв і зробив це без особливих пояснень. Він не намагався таємно з’ясувати Божі наміри, не опирався Богові й не виявляв нещирості. Він просто взяв і зробив це з чистим і простим серцем відповідно до Божих вказівок. Все, що Бог наказував йому робити, він робив, а послух і слухання Божого слова були основою його віри в те, що він робив. Ось так прямо та просто він мав справу з тим, що Бог йому доручив. Його сутністю – сутністю його дій – був послух, а не вагання, не опір і тим більше не думки про свої особисті інтереси, про свої вигоди та втрати. Крім того, коли Бог сказав, що Він знищить світ потопом, Ной не питав коли, не питав, що станеться із сущим, і він, безперечно, не питав у Бога, як Він збирається знищити світ. Він просто зробив, як указав Бог. Якими б не були бажання Бога щодо того, як це потрібно було робити і з чого, Ной учинив саме так, як просив Бог, та ще й негайно взявся до роботи. Він діяв згідно з Божими вказівками, ставлячись до роботи з бажанням догодити Богу. Чи він робив це, щоб допомогти собі уникнути лиха? Ні. Чи питав він у Бога, скільки часу ще мине до того, як світ буде знищено? Ні, не питав. Хіба він питав у Бога чи знав, скільки часу знадобиться, щоб побудувати ковчег? І цього він теж не знав. Він просто підкорявся, слухав і діяв відповідно» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог I). З Божих слів я зрозумів, що ставлення Ноя до його обов’язку здобуло Боже схвалення, і саме це мені слід було наслідувати та втілювати. Коли Бог наказав Ноєві побудувати ковчег, Ной не розумів Божого наміру, але він не опирався Божому дорученню і не розмірковував про Божі бажання. Він просто слухав, корився і робив усе, що йому наказував Бог. Я мусив наслідувати приклад Ноя й виконувати свій обов’язок якнайкраще, не шукаючи благословень, а прагнучи лише справжньої покори Богу. Я також мав зосередитися на засвоєнні уроків у своєму обов’язку. Незалежно від того, який обов’язок я виконуватиму, я все одно виявлятиму розбещеність, і в ситуаціях, які впорядковує Бог, я повинен зосередитися на тому, щоб хапатися за свої думки та ідеї, аби розмірковувати над собою і шукати істину для вирішення цих речей. Завдяки цьому я міг би щось здобути. Бог праведний до кожної людини, яка слідує за Ним. Бог ніколи не казав, що виконання лідерських обов’язків чи обов’язків із роботи з текстами гарантує спасіння, або що виконання обов’язків із загальних справ не може здобути Його схвалення. Незалежно від того, який обов’язок виконує людина, головне – це те, чи здатна вона шукати істину та засвоювати уроки. Так само, як у відео з досвідними свідченнями, деякі брати та сестри виконували обов’язки з прийому, тоді як інші займалися ремонтом електронних пристроїв і так далі. Усе це – робота із загальних справ, але ці люди змогли зосередитися на пошуку істини, щоб подолати свою розбещеність у процесі виконання своїх обов’язків, і завдяки цьому їхній життя-характер зміг змінитися. Я не розумів принципів, за якими Бог визначає фінали та місця призначення людей, і я завжди хотів виконувати обов’язки, які, на мою думку, пішли б на користь моєму життю-входженню. Але я не зосереджувався на розмірковуванні над собою під час виконання своїх обов’язків і не шукав змін у своєму житті-характері. Отже, навіть якби я продовжував виконувати обов’язок із роботи з текстами, хіба це щось змінило б? Чи означало б це, що я здобув би істину? Чи свідчило б це про зміну мого характеру? Якби я не прагнув істини, мене б усе одно зрештою відсіяли. Зрозумівши Божий намір, я мусив зосередитися на тому, щоб добре виконувати свій поточний обов’язок, а те, чи отримаю я врешті-решт Боже спасіння, то це не я мав про це думати.

Після цього я почав вкладати душу у свій обов’язок, і зосередився на розмірковуванні над своїми думками, ідеями та розбещеним характером під час виконання свого обов’язку. Навчання ремонту означало, що мені доведеться розбиратися в схемах і розуміти, як працюють різні деталі. Спершу я почувався пригніченим і думав: «Ремонтувати ці пристрої доволі складно. Чи впораюся я з тим рівнем, який маю?». Іноді, дивлячись на все це, я більше не хотів учитися. Але завдяки розмірковуванню я зрозумів, що причина, через яку я відступав, стикаючись із труднощами у своєму обов’язку, полягала переважно в тому, що я не був непохитним у своєму обов’язку, догоджав плоті, не мав запалу й не мав серця, яке б рахувалося з Божими намірами. Тож я шукав Божі слова про це, щоб їсти й пити, і знаходив досвідні свідчення братів і сестер для перегляду. Із цього я знайшов шлях практики: я не повинен відступати, коли стикаюся з труднощами під час виконання обов’язків, я мусив наслідувати Ноя і мати серце, яке дбає про Божі наміри. Хай би як важко було Ноєві будувати ковчег, і хай би яким великим був обсяг роботи, ці труднощі не лякали Ноя, навпаки, він дбав про Божі наміри та щосили співпрацював, активно розв’язував різні проблеми, пов’язані з будівництвом ковчега, і зрештою він виконав Боже доручення. Складність мого обов’язку не йшла в жодне порівняння з Ноєвим, і я мав ресурси та досвід, якими ділилися брати й сестри для навчання ремонту. Тож поки я покладався на Бога й непохитно співпрацював, ці труднощі можна було подолати. Коли я заспокоїв своє серце й почав вивчати все крок за кроком, хоча я і вчився повільно, я все ж зміг це зробити, і все виявилося не таким складним, як я думав. Попрактикувавшись якийсь час я не лише засвоїв певні методи ремонту, але й моє життя трохи покращилося, і мої дні стали сповненими сенсу.

Завдяки перепризначенню в моєму обов’язку я прийшов до розуміння та виправлення деяких хибних поглядів на обов’язки. Водночас я зрозумів, що мій намір у вірі в Бога та виконанні обов’язків був неправильним, і що я виконував свій обов’язок створеної істоти не для того, щоб задовольнити Бога, а щоб отримати благословення. Це не відповідало Божим намірам. Тепер я бажаю лише по-справжньому коритися Божим влаштуванням та розпорядженням, і добре виконувати свій поточний обов’язок. Дякувати Богу!