Лі Їцань, Китай

У листопаді 2021 року мене обрали лідеркою церкви. Спочатку я думала: цей обов’язок дасть мені змогу практикувати істину в розв’язанні проблем, і це прискорить моє зростання в житті. Хоча мені багато чого бракувало, я хотіла прийняти це й послухатися. Але після періоду практичного навчання я зрозуміла, що лідери церков керують багатьма робочими завданнями. Лідери не лише мали стежити за церковним життям, роботою з поливу та євангельською роботою, вони також долучалися до роботи з текстами та очищення церкви. У перший тиждень я майже щодня проводила бесіди й виправляла стани братів і сестер у різних місцях зібрань, а також організовувала й виконувала всі завдання. Я була по вуха в роботі. Коли ввечері я поверталася додому, мені ще треба було розібратися з листами, і я думала, що виконувати цей обов’язок – надто виснажливо. Коли ж я зможу відпочити? Я не лише була фізично виснажена, а ще й у роботі виникали всілякі труднощі й проблеми, і мені доводилося терпіти робочий стрес. Тоді сестра-напарниця була зайнята сімейними справами, тому було багато роботи, з якою вона не могла мені допомогти. Часто я не могла впоратися з усім сама. Згодом проповідники Євангелія, поливальники та брати й сестри, відповідальні за роботу з текстами, казали, що рідко бачать лідерів і не можуть поспілкуватися про роботу. Усі вони були мною невдоволені. Я думала про всі ті різні завдання, які мала виконувати: усе це вимагало так багато часу й сил. Тож я страшенно заздрила братам і сестрам, які виконували обов’язки лише одного напряму, і яким не треба було так виснажуватися і хвилюватися, як мені. Маючи такі думки, я стала менш ініціативною у своєму обов’язку, ніж на початку. Іноді, коли вищі лідери просили мене відзвітувати про виконання роботи, я відповідала неохоче.

Одного дня вищий лідер надіслав мені лист, у якому йшлося, що для певного завдання потрібен технік – людина з базовими навичками роботи на комп’ютері та естетичним смаком. У душі мені закортіло діяти, і я подумала: «Я вже робила відео раніше й маю певні навички роботи з комп’ютром. Щобільше, виконання обов’язку одного напряму дало б мені змогу зосередитися на одній професії. Я б змогла навчитися нового, і це було б не так виснажливо й тривожно, як бути лідеркою». Тож я планувала написати вищим лідерам, що мій рівень та працездатність низькі, і я не годжуся для виконання лідерських обов’язків. У той час я усвідомлювала, що мій стан був неправильним. Я згадала, як, стикаючись із труднощами під час створення відео, я не платила належну ціну й не вивчала професійні навички. Коли я бачила, що є інший обов’язок без великих професійних вимог, то зверталася до лідера, щоб змінити свій. Після того, як мене перепризначили, у новому обов’язку спершу не було таких великих труднощів. І, бачачи результати, я працювала дуже енергійно. Утім, пізніше вимоги зросли, і я почала стикатися з більшими труднощами. Я не бажала платити ціну й долати ці труднощі, і знову захотіла змінити обов’язок. Зрештою, через погані результати мене перепризначили. Тепер, чому виконуючи лідерські обов’язки я і досі хотіла все змінити, зіткнувшись із труднощами? Такий стан уже впливав на виконання мого обов’язку, тож я мала шукати істину, щоб якнайшвидше його подолати.

Наступного ранку під час духовних роздумів я прочитала уривок Божих слів, який якраз відповідав моєму стану. Всемогутній Бог говорить: «Багато людей не розуміє істини й не прагне до неї. Як вони ставляться до виконання обов’язку? Вони ставляться до нього як до різновиду роботи, різновиду хобі або інвестування у свій інтерес. Вони не ставляться до нього як до місії чи завдання, даного Богом, або як до зобов’язання, яке вони мають виконати. Тим паче вони не прагнуть зрозуміти істину або Божі наміри в процесі виконання своїх обов’язків, щоб мати змогу належно виконувати свої обов’язки й здійснити Боже доручення. Тому щойно деякі люди зазнають трохи труднощів у процесі виконання своїх обов’язків, вони стають неохочими й хочуть утекти. Коли вони стикаються з певними труднощами або зазнають певних невдач, то відступають і знову хочуть утекти. Вони не шукають істини; вони думають лише про втечу. Вони схожі на черепах: якщо щось іде не так, вони просто ховаються у свої панцирі, а потім чекають, поки проблема мине, і лише тоді знову вилазять назовні. Таких людей багато. Зокрема, є деякі люди, які, коли їх просять взяти на себе відповідальність за певну роботу, не думають про те, як вони можуть запропонувати свою вірність або як виконувати цей обов’язок і добре виконувати цю роботу. Радше вони думають про те, як ухилитися від відповідальності, як уникнути обтинання, як уникнути взяття на себе будь-якої відповідальності і як вийти сухими з води, коли виникають проблеми чи помилки. Насамперед вони думають про власний шлях до втечі та про те, як задовольнити власні вподобання та інтереси, а не про те, як належно виконувати свої обов’язки й пропонувати свою вірність. Чи можуть такі люди здобути істину? Вони не докладають зусиль щодо істини й не застосовують істину на практиці, коли йдеться про виконання їхніх обов’язків. Для них на чужій ниві все ліпша пшениця. Сьогодні вони хочуть робити одне, завтра – інше, і вони думають, що обов’язки всіх інших кращі й легші за їхні власні. І при цьому вони не докладають зусиль щодо істини. Вони не замислюються над тим, які проблеми є в цих їхніх ідеях, і не шукають істини для розв’язання проблем. Їхні думки завжди зосереджені на тому, коли здійсняться їхні власні мрії, хто перебуває в центрі уваги, хто отримує визнання від Вишнього, хто виконує роботу без обтинання ій отримує підвищення. Їхні думки сповнені цими речами. Чи можуть люди, які постійно думають про ці речі, виконувати свої обов’язки так, щоб це відповідало стандарту? Вони ніколи не зможуть цього досягти. То що ж за люди так виконують свої обов’язки? Чи це люди, які прагнуть до істини? По-перше, одне можна сказати напевно: такі люди не прагнуть до істини. Вони прагнуть насолодитися декількома благословеннями, стати відомими й опинитися в центрі уваги в Божому домі, точнісінько так само, як коли вони влаштовувалися в суспільстві. Що це за люди з огляду на їхню сутність? Вони маловіри» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт восьмий. Вони хочуть, щоб інші корилися лише їм, а не істині чи Богу (частина перша)). Читаючи Божі слова, я була зворушена. Бог розвінчав саме мій стан. Щойно я стикалася з труднощами під час виконання обов’язку, мені хотілося відступити й уникнути їх. Я постійно сподівалася, що зможу перейти на простіший обов’язок. У минулому, стикаючись із труднощами під час створення відео, я не покладалася на Бога, щоб вивчити технічні навички та подолати ці труднощі. Натомість я відступала перед труднощами, думаючи, що цей обов’язок надто складний, що він вимагає занадто багато часу й сил на вивчення професійних навичок. Мовляв, мені краще виконувати обов’язок без стількох професійних чи технічних вимог, адже так мені не доведеться стільки страждати чи так виснажуватися. Заради плотського комфорту я просила про зміну обов’язку. Але коли я стикалася з труднощами в новому обов’язку, я знову не хотіла страждати чи платити ціну, і знову думала про зміну обов’язків. Оскільки я ніколи не шукала істини, щоб подолати цей стан, я і далі так само реагувала на труднощі: думала, що обов’язок надто складний, і хотіла обрати простіший. Я побачила, як Бог викриває, що такі люди не прагнуть істини, ніколи не докладають зусиль, не моляться Богові й не шукають істини для розв’язання труднощів. Вони ніколи не ставилися серйозно до жодного зі своїх обов’язків, використовуючи їх лише як засіб, щоб уникнути смерті як свого фіналу. Бог казав, що такі люди – маловіри. Побачивши слово «маловіри», я відчула біль і приниження і подумала: «Церква так довго мене зрощувала, а я боюся страждати, виконуючи обов’язок, і відступаю перед труднощами. Я не довела до кінця жодного зі своїх обов’язків і не досягла жодних реальних результатів. Я справді так сильно заборгувала Богові! Якщо я і далі не виконуватиму свій обов’язок практично, не ставитимуся серйозно до істини чи не докладатиму зусиль, то врешті-решт буду викрита й відсіяна». Насправді ж, зрощуючи мене як лідерку, церква давала мені шанс пройти підготовку. Хоча я стикаюся з багатьма труднощами й проблемами, а робота насичена й виснажлива, та якщо, постаючи перед ними, я молитимуся і шукатиму в Бога, то щось здобуду й досягну певного зростання в житті. Це Боже піднесення! Зрозумівши це, я була готова повставати проти своєї плоті й більше шукати істину, стикаючись із труднощами. І я почала виконувати свій обов’язок сумлінніше, ніж раніше.

Через три місяці мене обрали лідеркою округу. Оскільки я щойно взяла на себе цей обов’язок, було багато проблем, які я не знала, як розв’язати. Але я думала, що оскільки я тільки-но почала вправляння, то не знати, що робити, – це нормально, тому я хотіла намагатися відповідати вимогам. Утім, за два місяці я побачила, що результати роботи з поливу, за якою я наглядала, погіршуються. Я занепала духом і відчула, що цей обов’язок справді важкий. Я думала: «Я майже не пропускала зібрань із поливальниками й щоразу детально розпитувала, як іде полив кожного новонаверненого, і організовувала підтримку для слабших. Чому ж результати не покращуються?». Я була дуже негативно налаштована й думала: «Я не можу розв’язати ці реальні проблеми. Мені краще змінити обов’язок на той, який має один напрям роботи. Тоді я виконуватиму лише свою частину роботи й не потрібно буде хвилюватися за весь процес. Так буде не настільки виснажливо чи важко». Коли виникали такі думки, я починала дратуватися, виконуючи свій обов’язок. Бачачи щодня купу листів, на які треба відповісти, я не могла втриматися від нарікань і думала: «Хіба взагалі можливо відповісти на стільки листів?». Я не хотіла докладати зусиль і ретельно обмірковувати ці листи. Деякі з них я лише побіжно переглядала, відкидала як надто складні, а потім відкладала, не звертаючи на них уваги. Тоді я вчасно не виявляла й не розглядала проблем і відхилень у роботі з поливу, що затримувало роботу. Одного дня вищі лідери надіслали мені лист. У ньому йшлося про те, що в роботі, за якою ми наглядали, було багато проблем і що вона не приносила результатів. У серці я опиралася цьому, думаючи: «Чому в роботі так багато проблем? Чому я ніяк не можу їх статочно розв’язати? До того ж мене обтинають, коли я роблю помилки. Я не можу виконувати цю роботу!». Я усвідомила, що мій стан був неправильним, і помолилася Богові: «Боже, щойно я стикаюся з труднощами, то починаю відчувати стрес. У мені виникає почуття опору, і я не хочу продовжувати виконувати свій обов’язок. Боже, будь ласка, спрямуй мене шукати істину й розв’язати цю проблему».

Під час пошуку я згадала уривок Божих слів. Тож я знайшла його, щоби прочитати. Всемогутній Бог говорить: «Коли людям потрібно реалізувати конкретну роботу, про яку Христос бесідував, і взяти на себе відповідальність за конкретні проєкти, вони можуть зіткнутися з труднощами. Вигукувати гасла й проповідувати доктрини легко, але фактичне втілення не таке просте. Принаймні, людям потрібно докласти зусиль, заплатити ціну й витратити час, щоб насправді піти й виконати ці завдання. Це передбачає, з одного боку, пошук підхожих людей, а з іншого – вивчення відповідної професії, дослідження загальних знань і теорій, пов’язаних із різними професійними аспектами, а також конкретних методів і підходів до роботи. Крім того, вони можуть зіткнутися з деякими складними питаннями. Зазвичай нормальні люди, почувши про ці труднощі, почуваються певною мірою наляканими, відчуваючи певний тиск, але ті, хто вірний і покірний Богу, зіткнувшись із труднощами й відчуваючи тиск, мовчки моляться в своїх серцях, просячи Бога про скерування, про зміцнення їхньої віри, про просвітлення та допомогу, а також просячи про захист від помилок, щоб вони могли проявити вірність та докласти максимум зусиль задля досягнення чистої совісті. Однак такі люди, як антихристи, не такі. Коли вони чують від Христа про конкретні упорядкування в роботі, які їм потрібно реалізувати, і що робота має певні труднощі, вони починають внутрішньо опиратися й не бажають продовжувати. Як виглядає це небажання? Вони кажуть: “Чому зі мною ніколи не трапляється нічого доброго? Чому мені завжди дають проблеми та ставлять вимоги? Мене вважають неробою чи рабом, яким можна командувати? Мною не так легко маніпулювати! Ти так легко про це говориш, чому б тобі самому не спробувати це зробити!”. Це покора? Це ставлення прийняття? Що вони роблять? (Опираються, противляться.) … Чи це тому, що, коли вони стикаються з труднощами, коли їм треба терпіти фізичні страждання й вони більше не можуть жити в комфорті, вони починають чинити опір? Чи це безумовна покора без скарг? Вони стають неохочими за найменших труднощів. Усьому, чого вони не хочуть робити, будь-якій роботі, яку вони сприймають як важку, небажану, принизливу чи зневажену іншими, вони люто опираються, усе це вони заперечують і від усього цього відмовляються, не виявляючи ані найменшої покори. Перша реакція антихристів, коли вони стикаються зі словами Христа, Його наказами чи принципами, про які Він бесідує, – щойно це створює їм труднощі або вимагає від них страждати чи платити ціну – це опір і відмова, відчуття відрази в серцях. Однак, коли йдеться про речі, які вони готові робити або які приносять їм вигоду, їхнє ставлення не таке. Антихристи прагнуть упиватися комфортом і виділятися, але чи радіють вони й охоче приймають, коли стикаються зі стражданнями плоті, необхідністю платити ціну чи навіть ризиком образити інших? Чи можуть вони тоді досягти абсолютної покори? Анітрохи; їхнє ставлення – це цілковитий непослух і непокірність. Коли такі люди, як антихристи, стикаються з речами, яких вони не хочуть робити, речами, які не відповідають їхнім уподобанням, смакам чи власним інтересам, їхнє ставлення до слів Христа стає ставленням категоричної відмови та цілковитого опору, без жодного сліду покори» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт десятий. Вони зневажають істину, відкрито не коряться принципам та ігнорують упорядкування Божого дому (частина четверта)). Завдяки розвінчанню Божих слів я усвідомила, що всі мають труднощі та стрес під час виконання обов’язків, і що ті, хто прагне істини, здатні приймати це від Бога й посеред труднощів вони можуть молитися Йому, шукати істину для розв’язання проблем і добре виконувати свої обов’язки. Антихристи ж жадають плотського комфорту й раді виконувати легкі обов’язки, які ставлять їх у центр уваги. Стикаючись з обов’язками, які є складними та вимагають плотських страждань і зусиль, вони не лише не розв’язують труднощів, але й опираються та протидіють. Я побачила, що моя поведінка була такою ж, як в антихристів. Я лише жадала плотського комфорту й не хотіла платити ціну, виконуючи обов’язок. Коли робота з поливу, за яку я відповідала, не приносила результатів і в ній виникали труднощі, я думала, що виконувати цей обов’язок важко, і хотіла змінити його на інший, щоб моя плоть могла трохи розслабитися. Бачачи, що щодня маю відповідати на багато листів, я опиралася та нарікала, просто відкидаючи листи й не звертаючи на них уваги. Унаслідок цього відхилення в роботі не були вчасно виправлені й розв’язані, що вплинуло на результати роботи з поливу. Під час виконання лідерських обов’язків моїм головним завданням було наглядати за роботою з поливу й допомагати більшій кількості новонавернених утвердитися на істинному шляху. Утім я нехтувала цією роботою та ставилася до неї легковажно. Я не докладала зусиль для розв’язання наявних проблем, через що робота зупинилася. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, я була справді негідна будь-чиєї довіри. Мені цілковито бракувало людськості!

Пізніше я замислилася: «Чому у своєму обов’язку я завжди обираю легку роботу й ухиляюся від важкої, відступаючи перед труднощами й здаючись перед негараздами?». Я прочитала Божі слова: «Під час виконання обов’язку люди завжди обирають легку роботу, роботу, яка не втомлює і не вимагає перебування на вулиці за будь-якої погоди. Це вибір легких завдань і ухилення від важких, і це є проявом жадання плотського комфорту. Що ще? (Постійні скарги, коли їхній обов’язок трохи важкий, трохи втомливий, коли він вимагає плати ціни.) (Заклопотаність їжею та одягом, а також плотськими насолодами.) Усе це прояви жадання плотського комфорту. Коли така людина бачить, що завдання занадто трудомістке або ризиковане, вона перекладає його на когось іншого; сама вона виконує лише неквапливу роботу й виправдовується, кажучи, що має поганий рівень, що їй бракує працездатності й вона не може взяти на себе це завдання, – хоча насправді це тому, що вона жадає плотського комфорту. … Також, коли вони виконують обов’язок, то завжди скаржаться на труднощі й не хочуть докладати жодних зусиль, і щойно в них з’являється трохи вільного часу, вони відпочивають, безцільно базікають або беруть участь у дозвіллі й розвагах. І коли робота набирає обертів і це порушує ритм і рутину їхнього життя, вони незадоволені й розчаровані цим. Вони бурчать, і скаржаться, і стають недбалими у виконанні своїх обов’язків. Це жадання плотського комфорту, чи не так? … Чи підходять люди, які упиваються плотськими втіхами, для виконання обов’язку? Щойно хтось піднімає тему виконання свого обов’язку або говорить про плату ціни та страждання від труднощів, вони продовжують хитати головами. У них занадто багато труднощів, вони сповнені скарг і негативу. Такі люди ні на що не здатні, вони не придатні для виконання своїх обов’язків, і їх слід відсіяти» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). «Сьогодні ти не віриш у слова, які Я кажу, і не звертаєш на них уваги; коли прийде день поширення цієї роботи й ти побачиш її в усій повноті, то ти пошкодуєш, і в той час ти будеш приголомшений. Благословення є, однак ти не знаєш, як ними тішитися; істина є, однак ти її не шукаєш. Хіба ти не накликаєш на себе неприємності? Хоча сьогодні наступний етап Божої роботи поки що не почався, у вимогах, які до тебе висуваються, і в тому, чим тебе просять жити, немає нічого додаткового. Є так багато роботи й так багато істин; хіба вони не варті того, щоб ти їх пізнав? Чи кара й суд не здатні пробудити твій дух? Чи кара й суд не здатні викликати в тобі ненависть до себе? Чи тебе влаштовує життя під впливом сатани, із миром, радістю й невеликим плотським комфортом? Хіба ти не найнижчий з усіх людей? Немає нікого дурнішого за тих, хто бачив спасіння, та не прагне його здобути; це люди, які упиваються плоттю й тішаться сатані. Ти сподіваєшся, що твоя віра в Бога не потягне за собою ні проблем, ні нещасть, ні найменших тягот. Ти постійно женешся за тим, що нічого не варте, і не бачиш у житті ніякої цінності, а натомість ставиш власні навіжені думки вище за істину. Ти такий нікчемний! Ти живеш як свиня – чим ти відрізняєшся від свиней і собак? Хіба всі ті, хто не шукає істини, а натомість любить плоть, – не звірі? Хіба всі ці мерці, позбавлені духу, – не ходячі трупи? Скільки слів було сказано серед вас? Чи серед вас було виконано мало роботи? Скільки Я серед вас забезпечив? То чому ж ти цього не здобув? На що тобі скаржитися? Чи не тому ти нічого не здобув, що занадто закоханий у плоть? … Такий боягуз, як ти, що завжди женеться за плоттю, – чи є в тебе серце, чи є в тебе дух? Хіба ти не звір? Я даю тобі істинний шлях, нічого не просячи взамін, але ти його не прагнеш. Хіба ти один із тих, хто вірить у Бога? Я дарую тобі реальне людське життя, але ти його не прагнеш. Чи ти нічим не відрізняєшся від свині або собаки? Свині не прагнуть людського життя, не прагнуть очищення та не розуміють, що таке життя. Щодня, наївшись, вони просто засинають. Я дав тобі істинний шлях, але ти його не здобув: твої руки порожні. Чи хочеш ти й далі жити саме так, свинячим життям? Яке значення має те, що такі люди живуть? Твоє життя нікчемне й ганебне, ти живеш серед скверни та розпусти й не прагнеш до жодних цілей; хіба твоє життя не найганебніше? Чи маєш ти нахабство постати перед Богом? Якщо ти й далі набуватимеш саме такий досвід, хіба ти не набудеш геть нічого? Тобі було дано істинний шлях, але те, зможеш ти зрештою його здобути чи ні, залежить від твого власного особистого прагнення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що під час виконання свого обов’язку я відступала перед труднощами й здавалася перед негараздами. Першопричини цього полягали в тому, що я не хотіла страждати, жадала плотського комфорту й не хотіла страждати та платити ціну заради прагнення здобути істину. Оскільки моє прагнення ґрунтувалося на неправильному погляді, щойно я стикалася з труднощами у своєму обов’язку й моїй плоті доводилося страждати, я почувалася вкрай пригніченою, була сповнена образ і навіть хотіла ухилитися від обов’язку. Я згадала минуле, коли я була школяркою: я бачила, як мої однокласники старанно навчаються, прагнучи вступити до хороших університетів і виділитися в майбутньому. Щойно я думала про страждання, які супроводжують напружене навчання, я відступала. Через це я не отримала такого високого рівня освіти, як вони. У минулому я думала, що мої життєві цінності просто відрізняються від цінностей інших, і ніколи не мала великого бажання мати репутацію та статус. Тепер я нарешті побачила, що річ була не в тому, що я не любила славу, вигоду та статус, а в тому, що я жила за сатанинським законом виживання: «Життя надто коротке, стався до себе добре». Я занадто дбала про свою плоть. Тепер, хоча я і вірила в Бога, цей сатанинський закон виживання досі глибоко вкоренився в мені. Щойно я стикалася з труднощами в роботі, я починала нарікати, бажаючи виконувати простіший обов’язок. Я відповідала за роботу з поливу, яка стосувалася життя-входження новонавернених. Якщо новонавернених не поливали добре, і вони не могли увердитися на істинному шляху, їм було легко відійти. Але я не бажала платити ціну чи шукати істину, щоб розв’язати різні труднощі у своєму обов’язку. Натомість я відступала перед негараздами, зовсім не зважаючи на Божий намір і не беручи до уваги роботу церкви; я була вкрай егоїстичною і ницою. Насправді, щоб добре виконувати будь-який обов’язок у Божому домі, потрібно певною мірою присвячувати себе. Наприклад, брати й сестри, які проповідують Євангеліє, мають докладати зусиль, щоб озброїтися істинами, пов’язаними з проповідуванням Євангелія. Водночас вони терплять глузування та образи від потенційних одержувачів Євангелія, і навіть будь-якої миті стикаються з небезпекою арешту та втрати життя. Також і технічні обов’язки можна добре виконувати лише тоді, коли людина приділяє час і сили на вивчення професійних навичок. Коли брати й сестри, які прагнуть істини, стикаються з такими труднощами, вони здатні шукати істину й засвоювати уроки. Що довше вони виконують свої обов’язки, то краще це роблять, і відчувають, що всі їхні страждання того варті. У минулому я не мала такого прагнення чи рішучості. Моє ставлення до обов’язку було як у ледаря: я хотіла робити все абияк, нічого не доводячи до кінця і не завершуючи жодного зі своїх завдань. Якби я і далі прагнула плотського комфорту й не прагнула істини належним чином, і якби я не страждала й не платила ціну, щоб добре виконувати свій обов’язок, я б не впоралася із жодним обов’язком. Я б справді стала непотребом, який варто відсіяти.

Пізніше я прочитала ще більше Божих слів: «Люди мають прагнути жити змістовним життям, а не задовольнятися поточними обставинами. Вони повинні жити образом Петра й вони повинні володіти знанням Петра й переживаннями Петра. Вони повинні прагнути до чогось вищого та глибшого. Вони повинні прагнути до глибшої любові до Бога, чистішої любові до Бога та прагнути до життя, яке мало б цінність і зміст. Лише це і є справжнім життям; лише тоді вони будуть такими, як Петро. Ти повинен зосередитися на ініціативному входженні на позитивну сторону, і не повинен бути негативним і дозволяти собі відступати, тому що ти задовольняєшся тимчасовим полегшенням, одночасно ігноруючи при цьому глибші, детальніші та практичніші істини. Ти повинен мати практичну любов, і ти повинен знайти всі можливі способи звільнитися від цього занепадницького, безтурботного життя, яке нічим не відрізняється від тваринного. Ти повинен жити змістовним життям, життям, яке має цінність, і ти не повинен обманювати себе чи ставитися до свого життя як до іграшки. Для кожного, хто має рішучість і любить Бога, немає недосяжних істин і немає справедливості, за яку він не міг би стояти непохитно. Як ти мусиш прожити своє життя? Як ти мусиш любити Бога та цією любов’ю задовольняти Його наміри? У твоєму житті немає більшої справи. Ти передусім повинен мати таку рішучість і наполегливість, а не бути безхребетним слабаком. Ти маєш навчитися переживати змістовне життя та переживати змістовні істини, а не ставитися до себе так недбало. Ти й не помітиш, як твоє життя пройде повз тебе; чи буде в тебе після цього й досі ще така можливість полюбити Бога? Чи може людина любити Бога після того, як помре? Ти мусиш мати такі ж рішучість і совість, що й Петро; ти мусиш жити змістовним життям і не обманювати себе. Як людина, як той, хто прагне до Бога, ти мусиш бути здатним обдумувати все своє життя й підходити до нього з ретельністю та серйозністю: як тобі слід віддавати себе Богу, як тобі слід вірити в Бога більш змістовно, і, оскільки ти любиш Бога, як тобі слід любити Його з більшою чистотою, більшою красою та більшою добротою» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). З Божих слів я побачила: Бог сподівається, що люди зможуть ставитися до прагнення істини як до головної частини свого життя. Якби я втратила свій шанс здобути істину заради тимчасового плотського комфорту, хіба це не було б дурістю? Коли Божа робота завершиться, якщо ми не здобудемо істину чи не змінимо свій характер, ми лише шкодуватимемо про це все життя. За час виконання лідерських обов’язків, хоча мені багато чого бракувало й робота супроводжувалася чималими труднощами та стресом, я здобула набагато більше, ніж під час виконання обов’язків, де був один напрям роботи. Це не лише підвищило мою працездатність, а й допомогло мені зрозуміти деякі істини-принципи. Я побачила, що труднощі й стрес – усе це було благословенням від Бога. Я вирішила, що більше не хочу постійно ухилятися і уникати свого обов’язку заради плотських міркувань. Стикаючись із труднощами, я більше молитимуся, покладатимуся на Бога й шукатиму істину для їх розв’язання. Незабаром я почала шукати й обмірковувати причину, чому робота з поливу не приносила результатів. Розмірковуючи та перевіряючи, я побачила, що здебільшого це сталося через те, що я була занадто пасивною під час виконання обов’язку й не зосереджувалася на перегляді відхилень. Коли в новонавернених виникали проблеми, я не розв’язувала їх, виправдовуючись тим, що некваліфікована для цього, через що накопичилося багато проблем, які не було як розв’язати. Згодом, коли я справді почала платити ціну у своїй роботі, результати роботи з поливу почали стабільно покращуватися. Я на власному досвіді відчула ту радість від того, що не живу посеред труднощів і практикую згідно з Божими словами, і в мене з’явилося ще більше віри, щоби переживати цю ситуацію.

Пізніше мені доручили ще більше роботи. До того ж я не була з нею знайома, і мені бракувало навичок у проведенні бесід про істину та розв’язанні проблем. Було досить важко, але я була готова повстати проти своєї плоті й докласти максимум зусиль для виконання обов’язку. Після місяця-двох такої роботи результати були не дуже хорошими, і я дещо занепала духом і думала, що виконувати цей обов’язок надто важко й що попередні мої обов’язки були набагато спокійнішими. Я усвідомила, що мій стан був неправильним, тож помолилася Богові та шукала істину, щоб його виправити. Я прочитала Божі слова: «Ті, хто по-справжньому вірить у Бога, – це завжди люди, які займаються дорученою їм роботою, готові виконувати свої обов’язки, здатні взяти на себе певну частину роботи та зробити її добре, відповідно до свого духовного рівня та норм Божого дому. Звісно, спершу призвичаїтися до такого життя може бути нелегко. Ти можеш почуватися фізично й морально виснаженим. Однак якщо ти справді рішуче налаштований на співпрацю, бажаєш стати нормальною доброю людиною та досягти спасіння, ти повинен заплатити певну ціну й дозволити Богові дисциплінувати тебе. Коли в тебе виникає бажання бути свавільним, відвертайся від нього та відкидай його: так ти поступово стишиш своє свавілля й егоїстичні бажання. … Не можна казати: “Я цього не робитиму, це завеликий тиск. Виконуючи свій обов’язок і працюючи в Божому домі, я просто шукаю відпочинку, легкості, щастя й комфорту”. Воно так не працює; така думка не гідна нормальної дорослої людини, і Божий дім – не те місце, де можна тішитися комфортом. У своєму житті та роботі кожна людина зазнає певного тиску та ризику. У будь-якій роботі, особливо при виконанні свого обов’язку в Божому домі, слід прагнути до оптимального результату. На вищому рівні це вчення й вимога Бога. На нижчому рівні це ставлення, точка зору, стандарт і принцип, згідно з якими належить поводитись і діяти кожній людині» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (5)). З Божих слів я зрозуміла, що як доросла людина з нормальним розумом, я маю бути здатною братися за роботу. Навіть якщо в роботі іноді виникатимуть труднощі, що вимагатимуть певних страждань, це те, що я повинна пережити на шляху до спасіння. Навіть невіруючим доводиться багато страждати, щоб заробити на життя. Щодо нас, віруючих, страждання, яких ми зазнаємо під час виконання своїх обов’язків, є значущими й корисними для нашого життя. Зрозумівши це, я була готова коритися і набувати досвіду. Після цього, коли під час виконання обов’язку виникало багато труднощів, іноді я ще відчувала певну зневіру, але не хотіла відмовлятися від обов’язку через них. Натомість посеред труднощів я була здатна шукати Божий намір, робити все можливе, щоб виправдати очікування, і правильно ставитися до труднощів та стресу під час виконання обов’язку. Від щирого серця дякую Богові!