Сян Сюнь, Китай

У квітні 2023 року я виконувала обов’язок проповідниці в церкві. Тоді кілька церков, за які я відповідала, одна за одною зазнали хвилі арештів із боку КПК. Багатьох лідерів і працівників заарештували, тож ми з моїм братом-напарником Ван Хуеєм поспіхом зв’язалися з братами й сестрами, щоби перевезти книги з Божими словами. Ми щойно закінчили ліквідовувати наслідки, як раптом надійшла звістка, що заарештували ще двох кураторів. Через загрозу нашій безпеці ми почали постійно переїжджати. У той час братів і сестер з усіх церков постійно арештовували, і різні напрямки роботи в церквах не могла йти нормальним ходом. Заарештованих братів і сестер катувала поліція. Одна сестра не витримала поліцейських тортур і, не маючи іншого виходу, зістрибнула з будівлі й загинула. Чуючи цей потік новин, що надходили одна за одною, я дуже нервувала й часто хвилювалася за власне становище: «Я перебуваю в розшуку, і щойно мене спіймають і зрозуміють, що я лідерка, то точно катуватимуть ще жорстокіше. Якщо мене закатують до смерті, хіба я не втрачу шанс на спасіння?». Від таких думок щодня моє серце ніби стискалося. У той період подвійний тиск – загроза моїй безпеці та робота – виснажили мене і фізично, і морально.

У вересні я дізналася, що ще одну сестру-напарницю, Вень Сі, заарештували. Ми багато років разом виконували обов’язки, і вона не лише добре знала нас із Ван Хуеєм, а й багато чого про церкву: знала багатьох братів, сестер і приймаючі сім’ї. Саме тоді, коли ми були настільки зайняті усуненням наслідків, що голова йшла обертом, ми отримали ще одне повідомлення від братів і сестер. Вони розповіли, що Вень Сі зрадила нас із Ван Хуеєм, і що поліція склала наші фотороботи й розшукує нас, щоб заарештувати. Вони нагадали нам бути обережними й пильними. Почувши цю новину, я одразу запанікувала. Коли великий червоний дракон арештовує віруючих, їх переслідують до смерті й не жаліють навіть літніх людей по сімдесят-вісімдесят років. Тепер, знаючи, що ми з Ван Хуеєм – лідери в церкві, вони нас просто так не відпустять. Камери спостереження великого червоного дракона є на всіх вулицях і в провулках: невже вони знайдуть нас через камери? Моє здоров’я завжди було дещо слабким. Якщо мене заарештують, чи зможу я витримати тортури? Якщо мене закатують насмерть, то я не побачу краси Царства. Я згадала кількох співпрацівників, яких заарештували раніше. Усіх їх засудили до понад десяти років, а я була лідеркою ще довше, ніж вони. Якщо мене заарештують, мій вирок точно буде ще довшим. Мені вже було за шістдесят, тож якщо мене заарештують і засудять на понад десять років, я не знала, чи вийду з в’язниці живою. Іноді я думала: «Якби я не виконувала обов’язок лідерки, було б краще. Навіть якби мене заарештували, я б не отримала такого суворого вироку». У той час я щодня сиділа, як на голках. Я не могла заспокоїтися навіть під час виконання свого обов’язку. Особливо коли я почула, що КПК часто використовує дрони для стеження, пошуку та затримання віруючих, я стала вкрай уважною до того, що відбувалося на вулиці. Іноді, почувши якийсь дивний звук із вулиці, я кидалася перевіряти, чи це не дрон. Іноді, коли я чула кроки на сходах або коли доглядач будинку стукав у двері, моє серце починало битися швидше, і я хвилювалася, що це поліція прийшла заарештувати нас. Тоді моє серце не лежало до обов’язку, і я не так пильно звертала увагу на деталі, коли відстежувала роботу. Це вплинуло на результати різних напрямків роботи, і робота з текстами, за яку я відповідала насамперед, також дала гірші результати. Хоча я трохи тривожилася, я лише писала листи, щоб дізнатися стан справ. Я ніколи не намагалася розібратися і знайти, у чому полягала проблема чи як її розв’язати. Одного дня я отримала лист, у якому повідомлялося, що лідер церкви Ченнань не виконував роботу по-справжньому й не вирішував реальних проблем. Прочитавши в листі про роботу цього лідера, я була трохи здивована. Я завжди відстежувала роботу церкви Ченнань, але не усвідомлювала, що лідер церкви не виконував роботу по-справжньому. Лише тоді я прийшла до Бога, щоби помолитися і порозмірковувати. Я зрозуміла, що пів року постійно переїжджала через неминучу небезпеку, завжди хвилюючись, що якщо поліція заарештує мене й заб’є до смерті, я не спасуся і не увійду до Царства Небесного. Я жила в тривозі й неспокої та рідко могла зосередитися на деталях свого обов’язку. Тепер у церкві Ченнань було так багато нерозв’язаних проблем, а результати роботи з текстами постійно погіршувалися. Усе це через те, що я була боязкою і наляканою, і не виконувала роботу по-справжньому. Зрозумівши це, я відчула сильний розпач і прийшла до Бога з молитвою: «Любий Боже, увесь цей час я постійно жила в боязкості та страху, і попри те, що в моєму обов’язку виникало стільки проблем, я була заціпенілою і нічого не помічала. Любий Боже, прошу, спрямуй мене шукати істину, вийти зі свого неправильного стану й вкласти серце у свій обов’язок».

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Незважаючи на те, наскільки “безмірно сильний” сатана, наскільки він зухвалий і амбітний, наскільки велика його здатність завдавати шкоди, наскільки масштабні його можливості в розбещенні й спокушуванні людей, наскільки хитрі виверти й підступи, якими він залякує людину, наскільки різноманітними є форми його існування, він ніколи не міг створити жодної живої істоти, установити закони або правила існування усього сущого або правити чи володарювати над будь-яким об’єктом, живим чи неживим. У всесвіті й небесній тверді немає жодної особи або речі, яка була породжена ним або існує завдяки йому; немає жодної особи або речі під його володарюванням чи управлінням. Навпаки, він не тільки має існувати під пануванням Бога, але й мусить також слухатись усіх Божих повелінь і наказів. Без Божого дозволу сатана не може легко доторкнутися навіть до краплі води або піщинки на землі; без Божого дозволу сатана не може самовільно чіпати навіть мурах на землі, не кажучи вже про людство, створене Богом. В очах Бога сатана є нижчим, ніж гірські лілії, небесні птахи, морські риби та земні хробаки. Його роль серед усього сущого полягає в тому, щоб служити всьому сущому, служити людству й служити Божій роботі та Його плану управління. Незалежно від того, наскільки злостивою є його природа та наскільки нечестивою є його сутність, єдине, що він може робити, – це покірно виконувати свою функцію, тобто надавати послуги Богу – добре служити як контрастне тло. Такими є суть і первинне положення сатани. Його сутність не має нічого спільного з життям, силою або владою; він – усього лиш іграшка в руках Бога, просто машина, яку Бог використовує для послуг!» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний I). З Божих слів я зрозуміла, що Бог володарює над усіма речами, а сатана лише пішак у Божій руці. Хоч би яким нестримним і зухвалим він був, без Божого дозволу він не наважується торкнутися навіть краплі води чи піщинки на землі. Коли я це усвідомила, у мене з’явилася віра, що те, чи заарештують мене, чи ні, перебуває в Божих руках. Без Божого дозволу великий червоний дракон не зміг би мене заарештувати, хоч би яке надсучасне обладнання для стеження він використовував. Я згадала 2018 рік, коли Юди кілька разів зраджували мене. Тоді поліція попросила відомого художника намалювати мій портрет, щоб оголосити мене в розшук. Але донині вони мене так і не заарештували. Крім того, ми з Ван Хуеєм перебували під безпосередньою загрозою і весь цей час часто переїжджали. Кілька разів ми були за крок до арешту, але завдяки Божому захисту нам щастило втекти. Потім я подумала про те, як Даниїл продовжував поклонятися Богу, і його кинули до лев’ячого рову. Він вірив, що його життя в Божих руках, і що леви не покусають його без Божого дозволу. Віра Даниїла в Бога принесла йому захист, і хоча він був у рові з голодними левами, з його голови не впала жодна волосина. Крім того, троє друзів Даниїла мали справжню віру в Бога. Вони готові були радше померти, ніж поклонятися ідолам чи зрадити Бога. Їх кинули в піч, але вони вийшли звідти неушкодженими. Я маю наслідувати їхній приклад і мати віру в Бога. Маючи це на думці, я більше не відчувала такої тривоги чи страху. Я помолилася Богу, щоб Він заспокоїв моє серце, аби я могла присвятити себе обов’язку.

Одного дня сестра поділилася зі мною відео з досвідним свідченням. У ньому були два уривки з Божих слів, які по-справжньому зворушили мене. Всемогутній Бог говорить: «Антихристи вірять у Бога, щоб здобути благословення. Вони ніколи не переймаються нічим, що пов’язано з Божим домом чи Божими інтересами. Усе, що вони роблять, має обертатися навколо їхніх особистих інтересів. Якщо робота Божого дому не зачіпає їхніх особистих інтересів, їм просто байдуже, і вони цим не цікавляться. Які ж вони напевно егоїстичні!» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). «Окрім власної безпеки, про що ще думають деякі антихристи? Вони кажуть: “Зараз наше середовище несприятливе, тож менше показуймо свої обличчя й менше проповідуймо Євангеліє. Так нас із меншою ймовірністю спіймають, і робота церкви не буде зруйнована. Якщо ми уникнемо арешту, ми не станемо Юдами, і тоді зможемо залишитися в майбутньому, чи не так?”. Хіба немає антихристів, які використовують такі виправдання, щоб уводити в оману своїх братів і сестер? … Коли вони служать лідерами, вони лише упиваються своїми плотськими насолодами й не займаються справжньою роботою. Окрім невеликого листування з різними церквами, вони більше нічого не роблять. Вони ховаються десь і ні з ким не зустрічаються, тримаючи себе в ізоляції, і брати та сестри не знають, хто їхній лідер, – ось до якої міри вони бояться. Тож хіба не правильно сказати, що вони лідери лише за назвою? (Так.) Вони не займаються жодною справжньою роботою як лідери; вони дбають лише про те, щоб сховатися. Коли інші запитують їх: “Як воно, бути лідером?”, вони відповідають: “Я неймовірно зайнятий, і заради безпеки мені доводиться постійно переїжджати. Це середовище настільки тривожне, що я не можу зосередитися на своїй роботі”. Вони завжди відчувають, ніби за ними стежить багато очей, і не знають, де безпечно сховатися. Окрім носіння маскування, переховування в різних місцях і постійних переїздів, вони щодня не роблять жодної справжньої роботи. Чи існують такі лідери? (Так.) Яких принципів вони дотримуються? Ці люди кажуть: “У хитрого кролика три нори. Щоб кролик міг захиститися від нападу хижака, він має підготувати три нори, щоб сховатися. Якщо людина стикається з небезпекою і мусить тікати, але їй немає де сховатися, хіба це прийнятно? Ми повинні вчитися в кроликів! Створені Богом тварини мають цю здатність до виживання, і люди повинні вчитися в них”. Відтоді, як вони взяли на себе лідерські ролі, вони усвідомили цю доктрину й навіть вірять, що зрозуміли істину. Насправді ж вони страшенно налякані. Щойно вони чують про лідера, на якого донесли в поліцію, бо місце, де він жив, було небезпечним, або про лідера, на якого націлилися шпигуни великого червоного дракона, бо він занадто часто виходив виконувати свій обов’язок і спілкувався з занадто багатьма людьми, і як цих людей урешті-решт заарештували й засудили, вони негайно лякаються. Вони думають: “О ні, чи не буду я наступним, кого заарештують? Я мушу винести із цього урок. Я не повинен бути занадто активним. Якщо я можу уникнути виконання якоїсь церковної роботи, я її не робитиму. Якщо я можу уникнути того, щоб показуватися, я не буду цього робити. Я максимально скорочу свою роботу, уникатиму виходів на вулицю, уникатиму спілкування з будь-ким і забезпечу, щоб ніхто не знав, що я лідер. У наш час хто може дозволити собі дбати про когось іншого? Просто залишитися в живих – це вже виклик!”. Відтоді, як вони взяли на себе роль лідера, окрім того, що носять сумку й ховаються, вони не виконують жодної роботи. Вони живуть у постійному страху, боячись бути спійманими й засудженими. Припустімо, вони чують, як хтось каже: “Якщо тебе спіймають, тебе вб’ють! Якби ти не був лідером, якби ти був просто звичайним віруючим, тебе, можливо, відпустили б після сплати невеликого штрафу, але оскільки ти лідер, важко сказати. Це занадто небезпечно! Деяких лідерів чи працівників, яких спіймали і які відмовлялися видавати будь-яку інформацію, поліція забила до смерті”. Щойно вони чують про те, що когось забили до смерті, їхній страх посилюється, і вони ще більше бояться працювати. Щодня все, про що вони думають, – це як уникнути арешту, як не показуватися, як уникнути спостереження і як уникнути контакту зі своїми братами й сестрами. Вони ламають голову, думаючи про ці речі, і повністю забувають про свої обов’язки. Хіба це віддані люди? Чи можуть такі люди впоратися з якоюсь роботою? (Ні, не можуть.)» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Бог викрив, що антихристи вірять у Бога для того, щоб отримати благословення. Власні інтереси та безпеку вони вважають важливішими за будь-що інше. Щойно антихристи стикаються з небезпечним середовищем, вони тікають і ховаються, щоб убезпечити себе, і можуть відкинути свої обов’язки та знехтувати ними. Побачивши, як Бог викрив ці прояви антихристів, я згадала власний стан протягом того періоду. Спочатку, коли середовище не було таким небезпечним, я ще могла активно вести братів і сестер у проповідуванні Євангелія, і моя робота також давала певні результати. Проте, коли церква зіткнулася з масовими арештами, а мене зрадив Юда, я почала хвилюватися, що якщо мене заарештують і заб’ють до смерті, то в мене не буде хорошого фіналу або місця призначення. Щоб захистити себе, я цілими днями думала, як убезпечитися, і вже не так старанно відстежувала роботу. Робота з текстами не приносила жодних результатів кілька місяців, а я не намагалася ретельно розібратися, у чому були проблеми і як їх розв’язати. Крім того, я не була старанною у відстеженні роботи церкви Ченнань. Я не усвідомила, що неправдивий лідер не виконував роботу по-справжньому, і не відсторонила його вчасно. Це призвело до того, що різні аспекти роботи церкви гальмувалася. Я навіть почала шкодувати, що стала лідеркою, через страх перед арештом і суворим вироком. Коли я подумала про все це, то нарешті зрозуміла, що всі мої роки виконання обов’язку, перенесення труднощів і присвяти себе були побудовані на бажанні отримати благословення і вигоду. Тепер, коли багато церков зіткнулися з арештами, для церковної роботи були потрібні люди, які б співпрацювали. Зокрема, у церкві Ченнань, за яку я відповідала, було багато нових членів, які ще не заклали міцної основи на істинному шляху. Вони були боязкими й боялися збиратися через загрозу переслідувань і арештів із боку великого червоного дракона, тому терміново потребували підтримки й поливу. Деяких церковних лідерів і працівників заарештували, і не було кому співпрацювати в роботі. Також виникла нагальна потреба в нових виборах. Як проповідниця, я мала б узяти на себе відповідальність і рахуватися з Божими намірами в цей час. Як каже Бог: «Те, що близькі друзі Бога можуть служити Йому безпосередньо, пов’язано з тим, що вони отримали від Бога Його велике доручення та Божий тягар. Вони можуть зробити Боже серце своїм власним серцем і нести Його тягар як свій власний, при цьому не зважаючи на власні майбутні перспективи. Навіть не маючи перспектив і нічого не отримуючи, вони завжди будуть вірити в Бога своїм боголюбним серцем. Тож така людина є близьким другом Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як служити відповідно до Божих намірів). З Божих слів я побачила, що ті, хто справді вірний Богу, не думають про власну безпеку чи перспективи. Натомість те, що Бог вважає нагальним, вони також вважають нагальним, і що небезпечніше середовище, то більше вони намагаються зрозуміти, як добре виконувати свій обов’язок, підтримувати слабших братів і сестер та належним чином захищати роботу церкви. Однак, опинившись у небезпечному середовищі, що загрожувало моєму життю, фіналу та місцю призначення, я відкинула свій обов’язок і навіть пошкодувала, що виконувала обов’язок лідерки. Хоча зовні не здавалося, що я здалася, мої серце й розум просто не були зосереджені на обов’язку. У роботі з’явилося багато недоліків, але я цього не помічала. Я не виконувала роботу по-справжньому! Сьогодні Бог покликав мене виконувати обов’язки лідерки в надії, що я зможу взяти на себе цю відповідальність і добре виконувати церковну роботу, а також для того, щоб через виконання цього обов’язку передати мені різні аспекти істин. Однак щоб захистити себе, я не лише не виявила вірності під час виконанння обов’язку, а й перешкоджала роботі. Хіба в цьому була бодай крапля совісті? У минулому я вважала: оскільки я вірила в Бога стільки років і змогла зректися сім’ї, відкинути плотські втіхи, а також терпіти труднощі й платити ціну під час виконання обов’язку, мене можна вважати тією, хто щиро вірить у Бога й прагне істини. Тепер викриття через ці обставини нарешті дало мені змогу чітко побачити свій справжній духовний зріст. Я прийшла до Бога й помолилася: «Любий Боже, дізнавшись, що мене зрадив Юда, я жила в стані самозбереження. Я не була старанною під час виконання обов’язку й перешкоджала роботі. Я відчуваю велику провину й докоряю собі. Любий Боже, я усвідомила, що я егоїстична й ница, і більше не хочу жити в такому стані. Відтепер я хочу виправити свій стан і добре виконувати свою роботу. Прошу, спрямуй мене». Після молитви моє серце трохи заспокоїлося. Я швидко обговорила з Ван Хуеєм, як розв’язати проблеми в нашій роботі. Спершу ми перевірили лист-повідомлення із церкви Ченнань і відсторонили неправдивого лідера згідно з принципами. Щодо роботи з текстами, я виявила, що вона не дає хороших результатів, бо працівники з текстами були недисциплінованими, не мали відчуттят ноші щодо своїх обов’язків, а також не працювали злагоджено між собою. Згодом я побесідувала з куратором про цю проблему й розв’язала її. Після певного періоду нагляду й відстеження результати роботи з текстами почали покращуватися. Побачивши це, я мимоволі подумала: якби раніше я була стараннішою у своєму обов’язку, робота б не затрималася так надовго. Тож я відчула ще більшу провину й докір, і подумки пообіцяла собі надалі обов’язково виконувати свій обов’язок належним чином.

Одного дня в лютому 2024 року я отримала повідомлення від братів і сестер про те, що Вень Сі знову заарештували, і вона видала деякі подробиці про мене, а великий червоний дракон знову склав мій фоторобот. Через кілька днів я почула, що сестру Ян Шуо, яка нещодавно була нашим водієм, заарештувала поліція. Почувши всі ці новини одна за одною, я знову сиділа, як на голках. Звична тактика великого червоного дракона – певний час стежити за людиною і вивчати її, перш ніж заарештувати, і роблять вони це лише після підтвердження цілі. Незадовго до цього Ян Шуо двічі нас підвозила. Якщо поліція стежила за нею перед арештом, то невже наші останні кілька переїздів відбувалися на очах у поліції? Тепер, коли Ян Шуо заарештовано, а Вень Сі видала подробиці про мене, якщо мене заарештують, поліція точно мене катуватиме. І якщо мене заб’ють до смерті, невже мої надії на спасіння зникнуть? Що більше я думала про це, то більше хвилювалася, тож я помолилася Богу, просячи, щоб Він спрямував мене бути непохитною у своєму свідченні в цих обставинах. Після молитви моє серце трохи заспокоїлося. Я згадала деякі Божі слова, які читала десь у той час, знайшла їх і прочитала. Всемогутній Бог говорить: «Як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Вони популяризували Євангеліє Господнє, але люди світу не прийняли його, а натомість засуджували, били й ганили їх, і навіть страчували – ось так вони прийняли мученицьку смерть. … Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній фінал був такий самий. Якими б не були засоби їхньої смерті чи відходу, і як би це не сталося, Бог не так визначив остаточні фінали цих життів, цих створених істот. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб дати свідчення про Божі діяння, щоб дати свідчення про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння правильні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус є Господом, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення всього людства, яку Він виконав, дає цьому людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за популяризацію Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського “я”, – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб дати свідчення щодо існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите давати свідчення про Бога й популяризувати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це як те, що маєш виконати з обов’язку, якщо Богу це від тебе потрібно. Сьогодні люди мають усередині страх і тривогу, але якій меті служать ці почуття? Якщо Богу не буде потрібно, щоб ти так учинив, то який тобі сенс про це хвилюватися? А якщо Богу знадобиться, щоб ти так учинив, тобі не слід ні ухилятися від цієї повинності, ні відкидати її. Тобі слід виявити ініціативу у своїй співпраці та прийняти свою повинність без хвилювання. Як би людина не померла, вона не має померти перед сатаною й у руках сатани. Якщо вже вмирати, то в Божих руках. Люди прийшли від Бога й повертаються до Бога – саме такі розум та ставлення мають бути у створеної істоти» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Проповідування Євангелія – обов’язок, який зобов’язані виконувати всі віряни). Прочитавши Божі слова, я відчула полегшення. Учнів Господа Ісуса переслідували за те, що вони популяризували Боже Євангеліє. Декого розірвали кіньми на п’ять частин, декого забили камінням насмерть, декому відтяли голову, а декого розіп’яли догори ногами. Вони ніколи не зрікалися проповідування Євангелія через переслідування, і до самої смерті ніколи не відкидали Боже ім’я: своїм життям вони дали гучне свідчення про Бога. Хоч для людей їхні тіла й померли, їхні душі повернулися до Творця. Я згадала слова Господа Ісуса: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Матвія 10:39). Слова Господа Ісуса дуже зрозумілі. Якщо ти втрачаєш життя через віру в Бога чи виконання свого обов’язку, хоча твоя плоть і вмирає, у Богові твоя душа буде спасена, і ти здобудеш справжнє життя. Як створена істота, я маю беззастережно коритися обставинам, упорядкованим Богом. Якщо Бог дозволить великому червоному дракону заарештувати мене, я маю пожертвувати своїм життям, щоби бути непохитною у своєму свідченні про Бога й виконати свої обов’язки створеної істоти. Навіть якщо великий червоний дракон справді закатує мене до смерті, це буде свідченням, яке осоромить сатану. Це буде цінним і значущим. Якщо ж я продовжуватиму, як раніше, жити жалюгідним життям, думаючи лише про порятунок власної шкури, то навіть якщо я збережу свою плоть, я не виконаю обов’язку створеної істоти й не дам свідчення про Бога. Це справді означало б втратити шанс на спасіння. Коли я це зрозуміла, я більше не була боязкою і наляканою. Наразі великий червоний дракон мене не заарештував, і я досі мала можливості виконувати свій обов’язок, тож я повинна належним чином виконувати те, що мушу. Зокрема, через недавні арешти робота деяких церков ще не повністю відновилася. Деякі брати й сестри досі перебували в стані негативу та слабкості, а великий червоний дракон досі вперто арештовував братів і сестер. Я маю докласти всіх зусиль і бесідувати з братами й сестрами про Божі наміри, щоб усі могли покладатися на Бога, добре виконувати свої обов’язки й бути непохитними у своєму свідченні. Коли я подумала про це, я відчула просвітлення. Після цього я помолилася Богу й свідомо вклала серце у свої обов’язки. Щодо проблем у церковній роботі, я обговорила їх і побесідувала з Ван Хуеєм, щоб їх розв’язати, а також написала листи, щоб індивідуально побесідувати із церквами, чия робота не давала хороших результатів. Через деякий час різні напрями роботи продемонстрували певне покращення, і я відчула глибоку наповненість. Дякувати Богу!