Лі Ле, Китай

Коли я була маленькою, мама з татом казали мені, що Бог створив людину, і тому людина повинна жити, поклоняючись Творцю. Коли я підросла, то почала ходити на зібрання. Десь у 2017 році мою маму виключили як злу людину, бо вона переривала церковну роботу й заважала їй та вперто відмовлялася покаятися. Відтоді вона вже не так сильно підтримувала мене в моїй вірі. У 2018 році я вступила до коледжу, і щоразу, як я приїжджала додому або мама телефонувала мені, вона завжди казала, щоб я старанно вчилася, і розпитувала про мої плани на навчання та життя. Вона майже ніколи не згадувала про мою віру в Бога, до того ж я була зайнята навчанням і рідко їла й пила Божі слова, тому поступово віддалилася від Бога. Я часто почувалася спустошеною та виснаженою.

Одного разу, під час зимових канікул удома у 2020 році, я прочитала уривок із Божих слів: «Бог не просто платить ціну за кожну людину, за ті кілька десятиліть від її народження дотепер. З погляду Бога, ти приходив у цей світ незліченну кількість разів і перевтілювався незліченну кількість разів. Хто за це відповідає? За це відповідає Бог. Ти не можеш цього знати. Щоразу, як ти приходиш у цей світ, Бог особисто влаштовує для тебе упорядкування: Він визначає, скільки років ти житимеш, у якій сім’ї народишся, коли побудуєш дім і кар’єру, чим ти займатимешся в цьому світі та як ти зароблятимеш на життя. Бог упорядковує для тебе можливість заробити на кусок хліба, щоб ти міг безперешкодно виконувати свою місію в цьому житті. А що стосується того, що ти маєш робити в наступному втіленні, Бог улаштовує й дає тобі це життя відповідно до того, що тобі належить мати та що тобі має бути дане… Бог улаштовував для тебе ці упорядкування безліч разів, і нарешті ти народився в період останніх днів у своїй теперішній сім’ї. Бог приготував для тебе оточення, в якому ти можеш вірити в Нього, Він дозволив тобі почути Його голос і повернутися до Нього, щоб ти міг слідувати за Ним і виконувати обов’язок у Його домі. Лише завдяки такому Божому проводу ти дожив до сьогоднішнього дня. … Бог несе повну відповідальність за кожну втілену душу. Він уважно виконує Свою роботу, платячи ціну Свого життя, скеровуючи кожну людину та влаштовуючи кожне з її життів. Бог трудиться та платить таку ціну заради людини, і Він дарує людині всі ці істини та це життя. Якщо в ці останні дні люди не виконають обов’язок сотвореної істоти та не повернуться, щоб постати перед Творцем – якщо, зрештою, скільки б життів та поколінь вони не прожили, вони не виконуватимуть як слід свої обов’язки та не зможуть задовольнити Божі вимоги – чи не буде тоді їхній борг перед Богом занадто великим? Чи не будуть вони негідними тієї ціни, яку заплатив Бог? Вони будуть настільки безсовісними, що не заслуговуватимуть зватися людьми, бо їхній борг перед Богом буде занадто великий. Тому якщо в цьому житті – Я кажу не про твої колишні життя, а про теперішнє – ти не спроможний заради своєї місії відмовитися від того, що ти любиш, чи від зовнішніх речей, як-от матеріальні задоволення та любов і радість сім’ї, якщо ти не відмовляєшся від плотських утіх заради ціни, яку платить за тебе Бог, або щоб відплатити за Божу любов, значить ти по-справжньому нечестивий! Насправді яку б ціну ти не платив заради Бога, вона того варта. У порівнянні із ціною, яку платить за тебе Бог, чого варта та крихітна сума, яку ти жертвуєш або витрачаєш? Чого варті твої незначні страждання? Чи знаєш ти, скільки Бог страждав? Твої мізерні страждання не варті навіть згадки в порівнянні зі стражданнями Бога. Ба більше, виконуючи зараз свій обов’язок, ти здобуваєш істину та життя, і зрештою виживеш та ввійдеш у Царство Боже. Яке це велике благословення! Поки ти слідуєш за Богом, незалежно від того, страждаєш ти чи платиш ціну, ти насправді працюєш із Богом. Що Бог не просив би нас зробити, ми слухаємо Його слова та діємо згідно з ними. Не бунтуй проти Бога та не роби нічого, що Його засмучує. Щоб працювати з Богом, ти маєш трохи постраждати, а також дечого зректися й позбутися. Ти маєш відмовитися від слави та вигоди, від статусу, грошей і мирських задоволень – і навіть від таких речей, як шлюб, робота та твої плани на майбутнє в цьому світі. Чи знає Бог, що ти від усього цього відмовився? Чи бачить Він усе це? (Так.) Що зробить Бог, коли побачить, що ти від усього цього відмовився? (Бог втішиться й буде задоволений.) Бог не тільки буде задоволений, але й скаже: “Ціна, яку Я заплатив, принесла плоди. Люди хочуть працювати поруч зі Мною, вони рішуче налаштовані, і Я здобув їх”. Коли Бог задоволений або щасливий, радий або втішений, Він не лише займає таку позицію. Він також діє, і Він хоче бачити результати Своєї роботи, інакше Його вимоги до людей були б безглуздими. Благодать, любов і співчуття, які Бог виявляє до людини, – це не просто позиція, це також факт. Що це за факт? Він полягає в тому, що Бог вкладає в тебе Свої слова, просвітлюючи тебе, щоб ти міг бачити, що є любого в Ньому та в чому суть цього світу, щоб твоє серце сповнилося світлом і ти зрозумів Його слова та істину. Отож, ти, сам того не усвідомлюючи, здобуваєш істину. Бог виконує над тобою таку велику роботу в дуже практичний спосіб, щоб ти міг здобути істину. Коли ти здобуваєш істину, коли ти здобуваєш найцінніше – тобто вічне життя, ти догоджаєш Богу. Коли Бог бачить, що люди шукають істину та прагнуть співпрацювати з Ним, Він щасливий і задоволений. Тоді Він займає певну позицію, і поки Він має таку позицію, Він іде до роботи, і хвалить, і благословляє людину. Він каже: “Я винагороджу тебе благословеннями, на які ти заслуговуєш”. І тоді ти здобудеш істину та життя. Коли ти пізнаєш Творця та здобудеш Його схвалення, чи відчуватимеш ти все одно порожнечу в серці? Ні. Ти відчуватимеш задоволення й радість. Хіба не це означає, що життя має цінність? Це найцінніше й найзмістовніше життя» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Плата ціни за здобуття правди має велике значення). З Божих слів я зрозуміла, що все, що має людина, походить від Бога, що ми живемо сьогодні лише тому, що Бог піклується про нас і захищає нас, і що люди мають совість і живуть осмисленим життям лише тоді, коли виконують свій обов’язок як створені істоти. Те, що я народилася в останні дні й мені пощастило почути Божий голос, було напередвизначено Богом ще до початку періодів, як і відповідальність та місія, які я маю виконати. Хоча я змалечку йшла за батьками у вірі, я ніколи не виконувала свого обов’язку. Я хотіла виконувати обов’язок, коли вступила до університету, але не могла відмовитися від навчання та майбутніх перспектив. Я просто відвідувала зібрання, бо такий був припис, але серцем я віддалилася від Бога. Коли я згадую про це, люди, з якими я спілкувалася в університеті, були майже всі невіруючими, і з часом я почала слідувати злим тенденціям, їсти, пити й розважатися. Я витрачала дедалі менше часу на те, щоб їсти й пити Божі слова, а також ставала дедалі більш егоїстичною та лукавою. Я нічим не відрізнялася від тих, хто не вірив у Бога. Я згадала бесіду братів і сестер про те, що лише переживаючи Божі слова під час виконання свого обов’язку, ми можемо здобути істину, продовжувати зростати в житті й, зрештою, бути здобутими Богом. Як ми можемо здобути спасіння, якщо не виконуємо свій обов’язок і женемося за світськими тенденціями?

Згодом я випадково почула гімн Божих слів «Втрачений час ніколи не повернеться»: «Прокиньтеся, браття! Прокиньтеся, сестри! Мій день настане без зволікання; час – це життя, і повернути втрачений час – значить спасти життя! Цей час уже недалеко! Якщо ви не складете вступний іспит до університету, ви можете готуватися до нього знову і знову. Проте Мій день не буде відкладено. Пам’ятайте! Пам’ятайте! Це Мої добрі слова напучування. Фінал світу розгорнувся на ваших очах, і незабаром прийдуть великі лиха. Що важливіше: ваше життя чи ваш сон, ваша їжа, питво та вбрання? Настав час зважити все це!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 30). Почувши цей гімн, я зрозуміла, що в мене залишилося не так багато часу на виконання обов’язку. Коли я складала іспити до університету, то могла б залишитися в школі ще на рік і перескласти їх у разі невдачі. Але є лише один шанс бути спасенним Богом, і якщо ми його втратимо, він зникне назавжди. Я також подумала про те, якою серйозною була пандемія, і що без Божого піклування та захисту ми могли будь-якої миті померти. Я відчула, що ця пандемія була Божим попередженням для нас. Я роками слідувала світським тенденціям і змарнувала так багато часу, втративши безліч можливостей виконувати обов’язок і здобувати істину. Тепер я не хотіла втрачати більше жодного шансу. Якби я не використала цей дорогоцінний час, щоб виконувати обов’язок і готувати більше добрих вчинків, то мене б знищило лихо, і було б запізно шкодувати. Тепер я відчувала дедалі нагальнішу потребу виконувати свій обов’язок, і коли карантинні обмеження закінчилися, я почала виконувати обов’язок з поливу новонавернених.

Оскільки пандемія все ще тривала, я навчалася онлайн, і занять було небагато, тож я могла і вчитися, і виконувати свій обов’язок. Я і подумати не могла, що це засмутить маму, адже вона хотіла, щоб я знайшла собі підробіток на вільний час. Одного вечора вона люто запитала мене: «Я ж казала тобі знайти роботу, то що ти про це думаєш?». Я відповіла: «Я планую і далі виконувати свій обов’язок». Вона дуже розлютилася й сказала: «Я не прошу тебе припиняти виконувати обов’язок, ти можеш виконувати його й працювати одночасно. Тобі не варто ставитися до своєї віри так серйозно. Не будь такою як я: я відмовилася від усього, а в підсумку мене вичистили». Я подумала: «Хіба триматися за світ і водночас вірити в Бога – це не спроба всидіти на двох стільцях? Це не щира віра в Бога! До того ж те, що ти покинула роботу й сім’ю, і те, що тебе вичистили – це дві різні речі. Тебе вичистили, бо ти чинила всіляке зло й відмовлялася покаятися». Тож я сказала мамі: «Я зараз навчаюся, і якщо я ще й влаштуюся на роботу, то коли я матиму час на виконання обов’язку? Я не буду шукати роботу». Мама дорікнула мені: «Я бачу, що ти взагалі мене не слухаєш. Невже ти не розумієш, що я просто бажаю тобі добра?». Я відповіла: «Я послухаю тебе в будь-чому іншому, але тільки не в цьому». Вона так розлютилася, що схопила мій ноутбук і розбила його. Мені було дуже прикро, і я не розуміла, чому вона так розлютилася. Після цього, щоразу, коли я збиралася піти на зібрання чи виконувати свій обов’язок, вона доручала мені хатню роботу. Іноді я поспіхом вибігала з дому, а вона злилася на мене й сварила мене.

Одного разу вона запитала мене: «Які в тебе плани на майбутнє?». Я відповіла: «Я вирішила виконувати свій обов’язок у Божому домі». Вона побачила, що я ставлю свій обов’язок на перше місце, тому із суворим виразом обличчя сказала: «Я стільки років тебе ростила, і нічого хорошого з цього не вийшло. Краще б я завела собаку. Я б його годувала, а він би махав мені хвостом. Що я отримала натомість за всі ті зусилля, які на тебе витратила? Просто йди. Йди, куди хочеш. Мені в цьому домі не потрібні дармоїди!». Почувши це, я була приголомшена й подумала: «Я ж просто вірю в Бога. Я не зробила нічого поганого, а ти хочеш вигнати мене геть». Мама продовжувала: «Якщо ти й далі триматимешся за свою віру та виконуватимеш свій обов’язок, ця сім’я розпадеться. Відсьогодні в мене немає доньки, а в тебе – матері. Я даремно тебе виростила тебе!». Коли вона це сказала, мені стало так боляче й прикро, і я подумала: «Моя мама раніше вірила в Бога. Хіба вона не мала би мене підтримувати? Чому вона стає мені на заваді?». Я відчувала, ніби переді мною лежать два шляхи: шлях віри в Бога й виконання свого обов’язку, що означало кінець моїм стосункам із мамою, і шлях задоволення своєї прихильності, що означало б зрадити Бога й більше ніколи не мати змоги виконувати обов’язок. Коли я постала перед вибором, моє серце розривалося навпіл. Я відчувала таку сильну прихильність до мами. Вона так любила мене все життя. Вона відмовляла собі в смачній їжі та новому одязі, залишаючи все найкраще для мене. Вона була для мене найважливішою людиною. Але я також не могла покинути Бога. Бог дав мені життя. Саме Бог дав мені дихання життя, саме Він піклувався про мене й захищав мене, поки я росла. Моє здоров’я ніколи не було міцним, я часто хворіла. Без Божого піклування та захисту я б уже давно померла, і мене б сьогодні тут не було. Якби я покинула маму, я б принаймні змогла жити. Але якби я покинула Бога, хіба я не стала б просто живим мерцем? Який тоді був би сенс у житті? Я знала, що маю обрати віру в Бога, але якщо я зроблю цей вибір, хіба я не залишуся без мами в майбутньому? Моєї теплої, люблячої сім’ї більше не стане. Я відчувала такий сильний тиск із боку мами. Чому потрібно було обирати щось одне? Чому я мала робити цей вибір? Тоді я згадала уривок із Божих слів, який читала раніше: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога. Розгляньмо, наприклад, випробування Йова: за лаштунками сатана йшов на парі з Богом, і те, перед чим постав Йов, було діями й завадами з боку людей. За кожним кроком роботи, яку Бог над вами виконує, стоїть парі сатани з Богом – за цим стоїть битва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Божі слова допомогли мені зрозуміти: хоча зовні здавалося, що це мама тисне на мене й змушує вибирати, за всім цим стояла духовна битва. До того ж це була спокуса сатани. Сатана знав моє найвразливіше місце, тому використав мою прихильність, щоб змусити мене відмовитися від віри. Якби я пішла за мамою, відмовилася від своєї віри та свого обов’язку, я б попалася на хитрощі сатани і втратила б свій шанс на спасіння. Незалежно від того, виженуть мене з дому чи ні, я не могла зрадити Бога й відмовитися від свого обов’язку через прихильність. Я згадала інші Божі слова: «Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Моє серце віднайшло свою силу. Хай що чекатиме на мене в майбутньому, я спиратимуся на Бога, щоб іти далі. Тож я сказала мамі: «Я завжди хотіла мати цю сім’ю, і я завжди хотіла, щоб ви з татом були поруч. Я краще буду менше їсти, менше витрачати й буду для вас хорошою донькою. Якщо я не можу відповідати твоїм вимогам, то це лише тому, що я просто не в змозі цього зробити. Це максимум, на що я здатна. Але віра в Бога й виконання обов’язку – це правильний шлях, і я не можу від нього відмовитися». Мама неймовірно розлютилася, а згодом переїхала й орендувала інше житло.

Час від часу мама кликала мене до себе на орендовану квартиру, щоб поговорити. Одного разу вона сказала мені: «У тата погане здоров’я. Ти повинна думати про нього. Що ти робитимеш, якщо він одного дня захворіє? Я ніколи не казала, що ти не можеш вірити в Бога. Лі Янь і Ван Мей вірять у Бога, але ж вони працюють, правда? Тобі не варто ставитися до віри так серйозно. Хіба я не думаю про твоє майбутнє, коли кажу тобі знайти роботу?». Я була дуже засмучена. Стан здоров’я мого тата й справді вже кілька років був не дуже хорошим. Якщо він дійсно захворіє, що я буду робити як його донька, якщо не матиму грошей, щоб допомогти? Що більше я про це думала, то сумнішою ставала. У своєму серці я постійно молилася Богу, кажучи: «О Боже, прошу, захисти мене від пасток сатани. Я бажаю задовольнити Тебе, але я слабка. Я скоро зламаюся під цією облогою. Прошу, дай мені віру, щоб розпізнати хитрощі сатани й бути непохитною у своєму свідченні про Тебе». Після молитви мені на думку спали Божі слова: «Чому ти не ввіряєш їх у Мої руки? Невже ти не довіряєш Мені? Чи ти боїшся, що Мої влаштування щодо тебе будуть неналежні?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 59). Божі слова раптом осяяли моє серце. Бог володарює над усім, і Він керує нашим життям і смертю. Тим більше, хіба не Він безперечно володарює над тим, захворіє людина чи ні? Чи захворіє мій тато в майбутньому і яким буде його здоров’я – це не те, що я могла контролювати. Я маю довірити його в Божі руки й коритися Божому володарюванню та розпорядженням. Я також зрозуміла, що моя мама стала слугою сатани. Якщо жорсткий підхід не спрацював, вона перейшла до м’якого, намагаючись використати будь-які спокуси й приманки, аби я зрадила Бога. Тож я сказала мамі: «Я вже доросла. Я можу думати власною головою і робити власний вибір. Я твердо вирішила вірити в Бога. Моя віра – це не просто слова про те, що я визнаю Його й вірю в Нього у своєму серці. Хіба в мене справді є віра в Бога, якщо я не виконую свій обов’язок? Мені байдуже, як вірять у Бога ті люди, про яких ти згадувала. Якщо вони котяться вниз, я що, теж маю котитися за ними? Річ не в тому, що в мене немає совісті. Саме тому, що я маю совість, я знаю, що мені робити, а чого не робити». Почувши це, мама замовкла. Я знала, що сама б не змогла такого сказати. Це Бог спрямовував мене, щоб протистояти хитрощам сатани.

Проте дорогою додому я все одно почувалася дуже засмученою. Мама розмовляла зі мною знову й знову, і я не розуміла, чому вона завжди так зі мною поводиться, і чому завжди змушує мене обирати між моєю вірою та нею з татом. Коли все це закінчиться? Я справді більше не хотіла через це проходити. Йдучи, я згадала уривок із Божих слів: «Коли Бог працює, щоб переплавити людину, вона страждає. Що більша переплавка людини, то більшим буде її боголюбне серце й то більше великої Божої сили в ній виявиться. І навпаки, що менше переплавки проходить людина, то меншим буде її боголюбне серце й то менше великої Божої сили в ній виявиться. Що більші переплавка й біль людини та що більше мук вона переживає, то глибшою ставатиме її любов до Бога, то більш справжньою ставатиме її віра в Бога й то глибшим буде її знання Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Я розмірковувала над цим уривком із Божих слів дорогою і непомітно для себе відчула, як моє серце наповнилося енергією. Саме тому, що зараз я обрала шлях віри, сатана намагається мені перешкодити. Якби я не вірила в Бога й не вирішила виконувати свій обов’язок, я б не зазнавала такої переплавки. Я згадала багатьох братів і сестер, які зазнавали переслідувань і страждали від перепон з боку своїх сімей через віру в Бога, але ніколи не відмовлялися від своєї віри чи обов’язку. Натомість вони молилися Богу й спиралися на Нього, щоб бути непохитними у своєму свідченні. Тепер я обрала йти за Богом і виконувати обов’язок створеної істоти. Сатана нізащо не збирався так легко мене відпускати, тому він намагався змусити мене відвернутися від Бога через маму, яка постійно мене переслідувала. Бог також використовував це переслідування, щоб удосконалити мою віру в Нього, і щоб я навчилася спиратися на Нього й бути непохитною у своєму свідченні. Щойно я це зрозуміла, я була дуже зворушена. Бог не покинув мене, коли я була негативно налаштована, а використав Свої слова, щоб спрямувати мене, давши мені змогу вистояти й не піддатися оманам та спокусам сатани. Я відчувала, що Бог поруч зі мною і веде мене вперед за руку. Я відчувала сильну впевненість і підтримку, і мала віру, щоб пройти через цю ситуацію.

Через півтора місяця мама повернулася жити додому. Одного ранку вона зайшла до моєї кімнати й запитала, що я думаю з приводу того, щоб знайти роботу. Я відповіла: «Я не змінила своєї думки. Я обираю виконувати свій обов’язок у Божому домі». Вона обізвала мене невдячним створінням і в гніві кинулася мене бити. Я не могла точно згадати, скільки ляпасів вона мені дала. Вона навіть схопила мене за шию і била головою об стіну. Вона зупинилася лише тоді, коли я ледь не перестала дихати. Я справді не могла зрозуміти, чому вона так зі мною чинить. Хіба я не просто вірила в Бога й виконувала свій обов’язок? Я не робила нічого поганого. Поки вона мене била, я думала про братів і сестер, яких жорстоко катує великий червоний дракон. Великий червоний дракон – це цар дияволів, і він так сильно мучить братів і сестер. Але ж це була моя мама. Вона була для мене найближчою людиною, і коли вона так сильно мене била, я не відчувала фізичного болю, але це розбивало мені серце.

Незабаром настала весна 2021 року. Одного дня я щойно повернулася додому після виконання свого обов’язку, а мама навмисне почала сваритися зі мною через якісь дрібниці. Вона знову кинулася мене бити й закричала: «Я стільки років тебе ростила, і нічого хорошого з цього не вийшло. Якщо вже так, то просто йди. Забирайся! Я вдам, що ти не моя донька. Я тебе не народжувала!». Я подумала: «Єдиний спосіб виконувати свій обов’язок – це піти». Але, чесно кажучи, я теж не хотіла залишати батьків. Переїхати означало б жити самій. А я зовсім не була сміливою. Коли я думала про те, що стану дитиною без сім’ї, мені ставало вкрай сумно. Якби я відмовилася від своєї віри, я б змогла зберегти свій дім, але оскільки я насолоджувалася такою великою Божою благодаттю та їла й пила так багато Божих слів, де була б моя совість, якби я не могла виконувати свій обов’язок? У ту мить я була така засмучена, ніби хтось вирізав мені серце ножем. Відчуваючи надзвичайний біль я думала про смерть. Я думала, що якби я померла, мені б не довелося терпіти цей біль. Коли мені було найболячіше, я прочитала Божі слова: «Сьогодні більшість людей не має того пізнання. Вони вірять, що страждання не має цінності й що світ їх відкидає, що їхнє сімейне життя неспокійне, що Бог не вважає їх приємними, а їхні перспективи похмурі. Деякі люди навіть хочуть померти, коли їхні страждання сягають певної межі. То не справжня любов до Бога; такі люди – боягузи, вони не мають наполегливості, вони безхребетні та нікчемні! Бог жадає, щоб людина Його любила, але що більше людина Його любить, то більші її страждання, і що більше людина Його любить, то більші її випробування. Якщо ти Його любиш, тоді тебе спіткають усі види страждань, – а якщо не любиш, то, можливо, все для тебе йтиме гладко й усе навколо тебе буде мирним. Коли ти полюбиш Бога, то завжди відчуватимеш, що багато чого навколо тебе нездоланне. І оскільки твій духовний зріст занадто малий, ти будеш переплавлений і нездатний задовольнити Бога – ти завжди відчуватимеш, що Божі наміри занадто піднесені, і вони поза межами досяжності людини. Через усе це ти будеш переплавлений – усередині ти будеш переплавлений, бо багато в тобі слабкості, і ти в багатьох аспектах неспроможний задовольнити Божі наміри. Та ви маєте ясно бачити, що очищення здобувається лише переплавкою. Тож протягом цих останніх днів ви мусите давати свідчення для Бога. Яким би великим не було ваше страждання, потрібно дійти до самого кінця, і навіть при останньому подиху потрібно бути вірним Богові та віддати себе на милість Божих улаштувань; тільки це є справжня любов до Бога, і тільки це є потужне та гучне свідчення. … Багато Божої роботи показує, що Бог справді так сильно любить людину. Просто духовні очі людини ще не відкрилися до кінця, і вона не здатна ясно бачити ні багато чого з Божої роботи та Його намірів, ні багато прекрасного, що є в Богові; замало в людини справжньої любові до Бога. Увесь цей час ти вірив у Бога, і сьогодні Бог відрізав усі шляхи відступу. Якщо говорити правдиво, у тебе немає іншого вибору, крім як піти правильним шляхом, і саме суворий Божий суд і Його неосяжне спасіння приводить тебе на цей правильний шлях. Тільки пройшовши через тяготи й рафінування, людина пізнає, що Бог любий. Можна сказати, що через свої переживання до сьогодні людина частково пізнала, що Бог гідний любові, та цього все ще недостатньо, бо людині ще багато чого не достає. Людина має пережити більше чудової Божої роботи та більше тяжкої переплавки, яку Бог для неї організував. Лише тоді життя-характер людини зможе змінитися» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише через досвід болісних випробувань ти можеш пізнати красу Бога). Прочитавши це, я відчула такий біль. Зіткнутися зі стражданнями – це Божа любов, але мені завжди здавалося, що ця ситуація надто болюча, і я не хотіла продовжувати крізь неї проходити. Я справді була такою слабкодухою. Я казала, що хочу виконувати свій обов’язок, але коли ставало важко, я хотіла відступити й навіть думала про смерть. Хіба це не означало, що я піддалася хитрощам сатани? У мене все одно був би Бог, якби я переїхала. Це було ідеально для того, щоб навчити мене жити самостійно й покладатися на Бога, коли виникають проблеми. Це було корисно для мого життя. Щойно я зрозуміла Божий намір, я більше не страждала у своєму серці. Я була готова пройти через свою нинішню ситуацію. Я стала на коліна й помолилася Богу: «О Боже, хоч би наскільки важким не був шлях попереду, я рішуче йтиму далі. Прошу, спрямуй мене». Після молитви я відчула ще більший спокій і мир. Наступного дня я сказала мамі, що збираюся орендувати якесь житло. Несподівано її ставлення раптом змінилося, і вона сама заговорила до мене. Протягом наступних кількох днів її ставлення значно пом’якшало. Я згадала Авраама. Коли Бог наказав йому принести свого найдорожчого сина в жертву Богові, хоч він і не хотів цього робити, коли він вирішив віддати свого сина Богу, Бог не забрав його. Бог хотів від Авраама щирості й покори. Згадуючи цей досвід, я відчуваю, що Бог мене перевіряв. Щойно я вирішила виконувати свій обов’язок, сатані більше не було за що зачепитися, і я нарешті могла виконувати свій обов’язок без обмежень.

Пізніше я прочитала ще Божих слів і набула певного розпізнавання щодо своєї мами. Всемогутній Бог говорить: «Ті, хто завжди виплескує негатив серед братів і сестер, є слугами сатани, і вони є тими, хто заважає церкві. Одного дня необхідно виключити й відсіяти таких людей. Якщо у своїй вірі в Бога люди не мають богобоязливих сердець, не мають сердець покори Богу, вони не тільки не зможуть виконувати якусь роботу для Нього, а й навпаки, вони стануть тими, хто заважає Його роботі та опирається Йому. Вірити в Бога, але не коритися Йому й не боятися Його, а натомість опиратися Йому, – це найбільша ганьба для віруючого. Якщо віруючі такі ж недбалі та легковажні у своїх висловлюваннях і поведінці, як і невіруючі, то вони ще більш нечестиві, ніж невіруючі; вони – типові злі демони. Тих, хто виплескує свої отруйні, злостиві розмови в церкві, і тих, хто поширює безпідставні чутки, розпалює розбрат і створює кліки серед братів і сестер, – тих слід було виключити з церкви. Але оскільки нині інша епоха Божої роботи, ці люди обмежені, бо їх неодмінно слід відсіяти. Усі розбещені сатаною люди мають зіпсовані характери. Однак деякі люди мають не більше ніж розбещені характери, тоді як інші відрізняються: вони не лише мають сатанинські розбещені характери, а й їхня природа також надзвичайно злостива. Слова та вчинки цих людей виходять за межі простого викриття сатанинських розбещених характерів; вони є справжніми дияволами й сатанами. Усе, що вони роблять, – це переривають Божу роботу й заважають їй; усе, що вони роблять, – це заважають життю-входженню братів і сестер і шкодять нормальному церковному життю. Рано чи пізно церкву буде очищено від цих вовків в овечій шкурі. До цих слуг сатани має бути безжальне ставлення, ставлення неприйняття. Тільки це означає прийняти сторону Бога, а ті, хто цього не робить, загрузли у трясовині з сатаною. Люди, які справді вірять в Бога, завжди мають Його в своєму серці, завжди мають в собі богобоязливе й боголюбне серце. Ті, хто вірить у Бога, мають діяти обережно та розважливо, і все, що вони роблять, повинно відповідати Божим вимогам і бути здатним задовольнити Його серце. Вони не повинні бути свавільними та робити те, що їм заманеться; це не личить пристойності святих. Людина не має безчинствувати, походжаючи з пихатим виглядом і шахраюючи всюди, розмахуючи прапором Бога; це найбільш бунтівничий вид поведінки. Сім’ї мають свої правила, а країни мають свої закони, то хіба це не стосується Божого дому ще більшою мірою? Тим паче, хіба він не має суворих стандартів? Тим паче, хіба він не має адміністративних постанов? Людина вільна робити те, що хоче, але адміністративні постанови Бога не можна змінювати за бажанням. Бог – це Той, Хто не терпить образ від людини; Він – Бог, Який уражає людину. Невже людина справді цього ще не знає?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Я побачила, що те, що розвінчує Бог, було саме поведінкою моєї мами. Раніше я ніколи не мала жодного розпізнавання щодо своєї мами й відчувала, що вона зможе зрозуміти й підтримати мене у вірі та виконанні обов’язку. Лише через її перешкоди та переслідування я почала бачити її сутність злої людини. Вона все розуміла, але все одно переслідувала мене й перешкоджала мені в моїй вірі. Це визначалося її сутністю, яка ненавидить Бога. Раніше мене вводила в оману її зовнішня удаваність: я думала, що вона вірила в Бога багато років, відмовилася від сім’ї та кар’єри й багато вистраждала, що вона була істинно віруючою, і хоча її вичистили із церкви, можливо, одного дня вона зміниться. Але насправді вона не тільки не покаялася, а й розвинула в собі уявлення про Божий дім і виплескувала свій негатив, навіть заважаючи мені вірити в Бога й виконувати свій обов’язок, бажаючи, щоб я хапалася за світ і водночас вірила в Бога. Зовні здавалося, що вона думає про мене, але по суті вона хотіла, щоб я відвернулася від Бога й втратила свій шанс бути спасеною. Вона знала моє слабке місце – що я боюся втратити дім, тому використовувала всілякі способи, щоб переслідувати мене в моїй вірі. Якщо я не робила того, що вона казала, вона накидалася на мене з лайкою і навіть била. Я побачила, що природа моєї мами була такою, що ненавиділа істину й була ворожою до Бога. Я також побачила, що міжособистісні стосунки ґрунтуються на інтересах. Коли я обрала виконувати свій обов’язок, не могла влаштуватися на роботу й робити те, що вона хотіла, вона оберталася проти мене, била й сварила мене, бажаючи зректися мене й навіть вигнати мене з дому. Я побачила, що вона насправді мене не любить. Щойно я набула певного розпізнавання сутності своєї мами, моє серце змогло відпустити прихильність до неї.

Я проходила крізь цю ситуацію протягом року, і Бог спрямовував мене, щоб подолати завади й переслідування з боку моєї мами. Я відчула, що в Божих словах є сила й влада. Вони раз у раз виводили мене з негативного стану й слабкості, і я також набула певного розпізнавання сутності моєї мами як злої людини. Я дякую Богу за те, що Він мене спас.