Сіньї, Китай

У березні 2023 року я виконувала обов’язок лідерки району. Оскільки я мала багато справ, мені часто доводилося вставати вдосвіта й поспішати, і часом я поверталася додому лише поночі. Після повернення я ще мала розбиратися з листами, і здавалося, що роботі немає кінця-краю. Іноді під час виконання обов’язків я виявляла розбещені характери, і мені хотілося їсти й пити Божі слова, щоб це вирішити, але завжди здавалося, що духовні роздуми заберуть надто багато часу. Пробувши в такій метушні певний час, я відчула, що не досягла значного прогресу в житті-входженні, і на серці завжди було порожньо. Оскільки я зосереджувалася лише на роботі, не звертаючи уваги на життя-входження, мій дух поступово заціпенів, і стикаючись із проблемами, я не знала, як шукати істину, і не могла поділитися жодним розумінням під час зібрань. Я знала, що мої стосунки з Богом не були нормальними, тому трохи злякалася й відчула, що опинилася в кризі. Якщо в моєму житті-характері не відбудеться змін, то хоч як би я старалася чи страждала зовні, я все одно не отримаю Божого схвалення. Тож мені перехотілося виконувати обов’язок лідерки. Я думала, що він забирає забагато часу і я не маю змоги прагнути істини, щоб подолати свій розбещений характер. Хоча я в той період і не відмовилася від своїх обов’язків, але я втратила мотивацію і більше не відчувала значної ноші щодо них. Пізніше я помітила, що брати й сестри, які виконували роботу з текстами, часто читали Божі слова та досвідні свідчення інших братів і сестер, і я подумала, що виконувати цю роботу було б досить непогано і що із цього обов’язку можна здобути більше, ніж з інших. Тож я сподівалася, що одного дня теж зможу займатися роботою з текстами, адже це допомогло б мені з життям-входженням і зміцнило б надію на спасіння.

Одного листопадового дня вищі лідери повідомили, що є нагальна потреба в персоналі для роботи з текстами, і, оскільки я мала певні результати в нагляді за роботою з текстами, вони хотіли призначити мене на цей обов’язок. Я дуже зраділа цій новині, адже думала, що виконання цього обов’язку точно допоможе моєму життю-входженню, і відчула, що мушу вхопитися за цю нагоду. Але на мій подив, лише після того, як я справді почала співпрацювати, я усвідомила, що окрім відбору статей, мені також доводиться зрощувати людей і вирішувати проблеми, пов’язані з життям-входженням братів і сестер, і я побачила, що навантаження в цьому обов’язку не менше, ніж у лідера. До того ж оскільки я тільки почала підготовку й не знала як слід прицнипів чи роботи, у мене завжди була нескінченна кількість завдань. Оскільки моїм пріоритетом було добре виконати роботу, я відчувала, що ранкові духовні роздуми – це марна трата часу, а вечорами мені також доводилося працювати понаднормово, щоб відбирати статті. Я опинилася в щоденній круговерті роботи й перестала зосереджуватися на дослідженні розбещеності, яку виявляла. Іноді, усвідомлюючи, що мій стан був поганим, я хотіла їсти й пити Божі слова, щоб його виправити, але щоразу, згадуючи про всю ту роботу, яка чекала на виконання, я відкладала питання життя-входження на потім. Спочатку я думала, що робота з текстами допоможе мені з життям-входженням, але тепер я не могла знайти часу навіть на духовні роздуми. Якщо я і далі буду щодня такою заклопотаною, то коли мені шукати істину та вирішувати свої проблеми? Як я зможу спастися без змін у моєму житті-характері? Що більше я про це думала, то сумніше мені ставало, і я навіть пошкодувала, що взялася за цей обов’язок. Особливо коли я бачила, як досвідні свідчення деяких братів і сестер перетворювали на відео й викладали в інтернет, я відчувала глибокий неспокій, адже я вірила в Бога вже кілька років, але не написала жодного досвідного свідчення і досі не подолала жодного аспекту свого розбещеного характеру. Який був сенс у моїй щоденній зайнятості? Я не могла втриматися від нарікань, думаючи, що лідери призначили мені невідповідний обов’язок, і що це перешкоджає моєму прагненню істини та можливості спасіння. Я знала, що думати так – це неправильно, тож я помолилася Богові у своєму серці: «Боже, мені завжди здається, що я надто зайнята своїми обов’язками, щоб прагнути істини. Я знаю, що думати так – це неправильно, але я все ще погано себе розумію. Будь ласка, просвіти й спрямуй мене, і допоможи мені зрозуміти мої проблеми».

Під час одного зібрання я прочитала уривок із Божих слів: «Деякі люди постійно кажуть, ніби вони настільки зайняті своїми обов’язками, що не мають часу прагнути до істини. Це не витримує критики. Якщо людина прагне до істини, то якою б роботою вона не займалася, відразу після виявлення проблеми вона візьметься шукати істину, щоб розв’язати цю проблему та зрозуміти й здобути істину. Це безсумнівно. Багато хто думає, що істину можна зрозуміти лише за допомогою щоденних зібрань. Хибнішої думки й бути не може. Істина – це не та річ, яку можна зрозуміти, лише беручи участь у зібраннях і слухаючи проповіді; потрібно ще й практикувати та переживати Божі слова, потрібен також цей процес виявлення й подолання проблем. Що критично важливо, то це навчитися шукати істину. Хто не любить істини, той не стане її шукати, які б проблеми його не спіткали; хто любить істину, той шукатиме її, наскільки б він не був зайнятий своїми обов’язками. Отже, можна впевнено сказати, що люди, які постійно скаржаться, ніби вони настільки зайняті своїми обов’язками, що не мають часу на зібрання й тому змушені відкладати своє прагнення до істини, просто не люблять істину. Це люди з абсурдним розумінням, які не усвідомлюють суті духовних питань. … Те, чи прагне людина до істини, не залежить від того, наскільки вона зайнята своїм обов’язком і чи багато в неї часу; це залежить від того, чи в серці вона любить істину. Насправді часу в усіх однаково багато – різниця лише в тому, як кожен його витрачає. Цілком можливо, що той, хто каже, ніби не має часу прагнути до істини, витрачає свій час на тілесні втіхи чи зайнятий якимись сторонніми справами. Такі люди не витрачають цей час на пошук істини для подолання проблем. Люди, що недбало ставляться до свого прагнення, саме такі. Це затримує велику справу їхнього входження в життя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (3)). З Божих слів я побачила, що моє постійне відчуття, що я надто зайнята обов’язками, аби зосередитися на житті-входженні, випливало з того, що в корені я не любила істину. Раніше, як лідерка, я мала багато роботи, і мені здавалося, що я не маю часу читати Божі слова, щоб подолати свій розбещений характер, тому мені хотілося виконувати обов’язок лише з одним завданням. Але перейшовши на роботу з текстами, я все одно відчувала, що надто зайнята цією роботою, і що це впливає на моє життя-входження та перешкоджає моєму шансу на спасіння. Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що мої виправдання були абсолютно безпідставними. Ті, хто любить і прагне істини, можуть шукати істину й розмірковувати над собою в будь-якій ситуації, і засвоювати з неї уроки. А ті, хто не любить істини, не зосереджуються на її пошуку в жодній ситуації, і завжди знаходять усілякі виправдання, щоб не прагнути істини. Я згадала багатьох братів і сестер, які є лідерами та кураторами. Вони також щодня заклопотані роботою, проте все одно знаходять час шукати істину й зосереджуватися на своєму житті-входженні. Якось лідерка прийшла до нашої команди, щоб відстежити роботу. Я побачила, що вона відповідала за нашу роботу, водночас виконуючи інші завдання, і щодня була значно зайнятішою за мене. Але все одно знаходила час для духовних читань та роздумів над Божими словами. Крім того, слухати, як вона ділиться досвідом, здобутим після обтинання, було корисно і для нас. Я побачила, що інші можуть шукати істину та засвоювати уроки з обставин, з якими стикаються, досягаючи прогресу в житті. Я також згадала деяких людей, яких зустрічала раніше і які виконували обов’язки лише з одним завданням: вони задовольнялися тим, що просто завершували завдання, які мали на той момент, а решту часу витрачали на плотські справи. У них явно було вдосталь часу на роздуми над Божими словами й пошук істини, проте вони не мали відчуття ноші щодо свого життя-входження і не звертали уваги на нагадування інших, навіть опиралися їм. Зважаючи на ці факти, я побачила, що моє переконання, нібито зайнятість обов’язками означає відсутність часу на прагнення істини, докорінно не відповідало істині й було абсолютно абсурдним. Як-от зараз, коли я виконувала роботу з текстами й відбирала досвідні свідчення: кожна стаття, яку я розглядала, стосувалася істини, але чому мені все одно здавалося, що я не маю часу зосередитися на житті-входженні? Першопричиною було те, що я не любила істину, але при цьому я ще й звинувачувала лідерів за те, що мене призначили на невідповідний обов’язок, що було просто перекрученим і нерозумним поглядом. Я справді була тією, кого Бог розвінчує як людину з абсурдним розумінням, якій бракує духовного розуміння!

Пізніше я прочитала деякі Божі слова й зрозуміла, як досягти життя-входження під час виконання своїх обов’язків. Всемогутній Бог говорить: «Наскільки б люди, які прагнуть до істини, не були зайняті своїми обов’язками, вони все одно здатні шукати істину для подолання проблем, з якими стикаються, шукати спілкування про те, що вони не зрозуміли в почутих проповідях, і щодня заспокоювати своє серце, щоб розмірковувати над тим, наскільки добре вони попрацювали, а потім роздумувати над Божими словами й дивитися відео з досвідними свідченнями. Із цього вони щось здобувають. Наскільки б вони не були зайняті своїми обов’язками, це нітрохи не перешкоджає їхньому входженню в життя й не затримує його. Для людей, які люблять істину, природно практикувати саме так. Якщо людина не любить істини, вона її не шукає й не бажає заспокоїтися перед Богом, щоб поміркувати над собою й пізнати себе, незалежно від того, чи зайнята вона своїм обов’язком і з якими проблемами вона стикається. Отже, така людина не прагне до істини незалежно від того, зайнята вона своїм обов’язком чи відпочиває. Насправді коли людина налаштована прагнути до істини, жадає її й несе тягар входження в життя та зміни свого характеру, то в серці вона наближатиметься до Бога й молитиметься Йому, наскільки б вона не була зайнята своїм обов’язком. Вона обов’язково здобуде трохи просвітління та тямущості Святого Духа, і її життя безперервно зростатиме. Якщо ж людина не любить істини й не несе жодного тягаря входження в життя чи зміни свого характеру або ж не зацікавлена в цих речах, то вона нічого не зможе здобути. Розмірковувати над тим, які в тебе бувають виливи розбещеності, потрібно завжди й усюди. Наприклад, якщо людина виплеснула розбещеність, виконуючи свій обов’язок, вона мусить у серці помолитися Богу, поміркувати над собою, пізнати свій розбещений характер і пошукати істину, щоб його подолати. Це питання пов’язане із серцем; воно не стосується твого поточного завдання. Чи легко це зробити? Це залежить від того, чи прагнеш ти до істини. Люди, які не люблять істину, не цікавляться питаннями зростання в житті. Вони над таким не замислюються. Лише люди, які прагнуть до істини, готові докладати зусиль до зростання в житті; лише такі люди часто замислюються над проблемами, які справді існують, і над тим, як шукати істину для подолання цих проблем. Власне, процес подолання проблем і процес прагнення до істини – це те саме. Якщо людина, виконуючи свій обов’язок, постійно зосереджена на пошуку істини для подолання проблем і за кілька років такої практики розв’язала чимало проблем, то те, як вона виконує свій обов’язок, безумовно, відповідає стандарту. У таких людей набагато менше виливів розбещеності, і під час виконання своїх обов’язків вони здобули багато справжнього досвіду. Тому вони здатні свідчити про Бога. Як такі люди переживають досвід із моменту, коли вони тільки приступили до виконання своїх обов’язків, і до моменту, коли вони зуміли свідчити про Бога? Вони роблять це, покладаючись на пошук істини для подолання проблем. Ось чому люди, які прагнуть до істини, шукатимуть істину для подолання проблем і успішно виконуватимуть свої обов’язки згідно з принципами, наскільки б вони не були зайняті своїми обов’язками, і такі люди зможуть практикувати істину й підкорятися Богу. Це процес зростання в житті, а також процес входження в реальність істини» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Що значить прагнути до істини (3)). У минулому я завжди думала, що для духовних роздумів потрібно вдосталь часу, аби їсти й пити Божі слова, а також розмірковувати над власними проблемами та розуміти їх, і що саме так слід зосереджуватися на житті-входженні. Тож коли я була зайнята своїми обов’язками, я зосереджувалася лише на роботі, відкладаючи питання життя-входження. Я відокремлювала своє життя-входження від своїх обов’язків. Правда ж у тому, що духовні роздуми не повинні обмежуватися приписами, і ті, хто має відчуття ноші щодо свого життя-входження та любить істину, можуть засвоювати уроки незалежно від того, наскільки вони зайняті. Так само, коли людина виконує обов’язок лідера чи працівника, вона щодня стикається з багатьма людьми, справами та речами. Іноді брати й сестри живуть у труднощах, або їхні розбещені характери впливають на їхні обов’язки – тоді лідери й працівники повинні розмірковувати над їхніми станами та шукати Божих слів, щоб допомогти їх подолати. Іноді, коли вони бачать, що брати й сестри виявляють свої серйозні розбещені характери, перериваючи церковну роботу й заважаючи їй, їм потрібно розвінчувати та обтинати їх. А під час виконання роботи з текстами кожна стаття, яку розглядають, стосується певного аспекту істини, який може усунути певний аспект розбещеного характеру. Якщо людина чогось не розуміє чітко, вона має активно шукати істину, щоб відбирати відповідні статті згідно з принципами. Усі ці речі стосуються життя-входження. Щобільше, під час взаємодії із сестрами, з якими я співпрацювала, через моє нерозуміння принципів та низьку ефективність під час виконання рбов’язків, я починала перейматися своєю славою та репутацією і порівнювати себе із сестрами. Тому мені потрібно було швидко шукати істину, щоб подолати свій розбещений характер і знову зануритися у свої обов’язки. Крім того, дуже важливо знаходити вільні хвилини, щоб заспокоїтися перед Богом і поміркувати над Його словами. Наприклад, навіть час під час умивання, прийому їжі чи спілкування можна використати для роздумів над Божими словами або над розбещеністю, яку людина виявляє протягом дня. В обов’язках людини є так багато сфер, де потрібно шукати істину та засвоювати уроки! Після цього, виконуючи свої обов’язки, я практикувала згідно з Божими словами. А іноді, коли мала багато роботи, я прокидалася трохи раніше або використовувала обідню перерву, щоб писати нотатки з духовних роздумів чи статті. Практикуючи так, я відчула, що мої стосунки з Богом стали ближчими. Підбираючи статті, я читала досвідні розуміння своїх братів і сестер, і свідомо розмірковувала над власними проблемами у світлі їхніх. Іноді, читаючи їхні досвідні розуміння, я отримувала чіткіші розуміння щодо своїх проблем, і щоразу бачила, що можу щось здобути. Поступово я відчула, що стала гострішою духом, і по-справжньому усвідомила, що життя-входження людини та її обов’язки взаємопов’язані. Я дедалі більше відчувала, що виконувати цей обов’язок – це чудово, і хоча я була дуже зайнята, це допомагало мені долати мій розбещений характер. У мене з’явилося бажання продовжувати практикувати й зосереджуватися на житті-входженні під час виконання цього обов’язку.

Одного разу в досвідному свідченні я прочитала уривок із Божих слів, який допоміг мені краще зрозуміти мій стан. Всемогутній Бог говорить: «Люди вірять у Бога, аби бути благословенними, отримати нагороду та вінець. Хіба цього немає в кожному серці? Є, і це факт. Хоча люди не часто говорять про це й навіть приховують свої мотиви й бажання отримати благословення, це бажання й мотив глибоко в серцях людей завжди були непохитні. Скільки б духовної теорії люди не розуміли, яким би досвідом чи знаннями вони не володіли, який би обов’язок вони не могли виконувати, скільки б страждань вони не перенесли або яку б ціну вони не заплатили, вони ніколи не полишають мотивацію до благословень, сховану глибоко в їхніх серцях, і завжди мовчки трудяться задля неї. Хіба це не те, що поховано найглибше в серцях людей? Як би ви почувалися щодо отримання благословень без цієї мотивації? Із яким ставленням ви б виконували свій обов’язок та слідували за Богом? Якими б стали люди в разі позбавлення від цієї мотивації отримувати благословення, прихованої в їхніх серцях? Можливо, багато людей стали б негативно налаштованими, а дехто втратив би мотивацію у виконанні своїх обов’язків. Вони втратили б інтерес до своєї віри в Бога, так, неначе їхня душа зникла. Вони виглядали б так, ніби у них вирвали серце. Ось чому Я кажу, що мотивація щодо здобуття благословень – це щось, приховане глибоко в серцях людей» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Шість показників зростання життя). Роздумуючи над Божими словами, я усвідомила, що за моїм опором та негативом ховалося прагнення благословень. Увесь цей час я вірила, що в моєму бажанні прагнути істини та зосереджуватися на житті-входженні немає нічого поганого. І лише через розвінчування Божими словами я усвідомила, що мене ввела в оману моя власна удаваність. Згадуючи час, коли я тільки-но знайшла Бога, я корилася будь-якому обов’язку, який церква мені розпоряджала, і здавалася активною та сповненою ентузіазму. Пізніше я залишила сім’ю та дітей, і хоча моє серце мучив біль і страждання, я сподівалася отримати благословення в майбутньому. Тож я рішуче відклала шлюб і сім’ю на задній план, щоб присвятити весь свій час обов’язкам. Озираючись назад, я побачила, що я мотивувалася прагненням благословень. Я думала, що, покинувши дім заради обов’язків, матиму більше можливостей для практики, і це збільшить мої шанси на спасіння в майбутньому. Виконуючи обов’язки лідерки, я відчувала, що цей обов’язок щодня робить мене такою заклопотаною, що я не маю часу їсти й пити Божі слова. І хай би як старанно я працювала зовні, без будь-яких змін у моєму житті-характері мене врешті-решт буде викрито й відсіяно. Мені здавалося, що обов’язки лідерки не сприяють моєму спасінню та благословенням, тож я подумувала перейти на обов’язок з одним завданням. Але несподівано, навіть узявшись за роботу з текстами, я все одно не могла знайти часу, щоб належно їсти й пити Божі слова. Тому я відчувала жаль, думаючи, що цей обов’язок перешкоджає моєму прагненню істини та спасінню, і мені було прикро й боляче. Я хотіла виконувати лише той обов’язок, який, на мою думку, дав би мені змогу здобути благословення. Натомість я опиралася й ставала негативно налаштованою до тих обов’язків, які, як мені здавалося, не принесуть благословень. Я навіть скаржилася на лідерів за те, що вони розпорядили мені невідповідні обов’язки, не зумівши підкоритися Божому володарюванню та впорядкуванням. Розмірковуючи над можливостями виконувати обов’язки, які Бог дав мені, я усвідомила, що вони були призначені для того, щоб спонукати мене зосередитися на пошуку істини задля подолання мого розбещеного характеру. Проте я не розуміла, що для мене добре, і не змогла цінувати таку дорогоцінну нагоду для практики, постійно вираховуючи, чи зможу я отримати благословення. Якою ж потворною та ницою я була! Якби я не змінилася, то незабаром мене б викрили й відсіяли! Тож я помолилася Богові: «Боже, дякую Тобі за те, що впорядкував таку ситуацію, аби викрити мене й допомогти побачити мої недоліки. Я волію змінити свій неправильний погляд на прагнення й підкоритися Твоїм влаштуванням та розпорядженням. Будь ласка, спрямуй мене».

Хоча я досі зайнята своїми обов’язками, я більше не відчуваю прикрості чи пригніченості. Я намагаюся зосереджуватися на тому, щоб записувати осяяння та здобутки, які я отримую під час виконання обов’язків, а також розбещеність, яку виявляю. Я молюся Богові з відчуттям ноші, просячи Його про просвітлення та наставництво, і крок за кроком розмірковую над собою та пізнаю себе. Під час духовних роздумів я дивлюся відео з досвідними свідченнями, які стосуються моїх проблем. Я намагаюся щодня виділяти трохи часу на те, щоб розмірковувати над собою і шукати істину, і прагну щомісяця писати досвідне свідчення. Одного разу я побачила, що з написаного мною досвідного свідчення зробили відео й виклали на сайт. Я була так схвильована! Згодом я побачила, що моїм досвідом поділилося багато братів і сестер, і це також допомогло їм вирішити проблеми в їхньому житті-входженні. Я усвідомила, що написання досвідних свідчень може принести користь іншим людям з такими ж проблемами, і що це справді цінно та має велике значення. Це ще більше зміцнило мою рішучість прагнути істини.

Переживши це, я по-справжньому усвідомила, що прагнути життя-входження під час виконання обов’язків насправді зовсім не складно. Якщо наше ставлення зміниться і ми справді будемо співпрацювати, Бог просвітить і спрямує нас. Це приносить величезну користь нашому прагненню істини та спасінню! Я вдячна Богові за Його наставництво, яке дозволило мені здобути все це.