Лян Чжи, Китай

Люба Сюцзюань,

я отримав твого листа. З нього я зрозумів, що останнім часом ти співпрацюєш із молодшими братами й сестрами у виконанні свого обов’язку та відчуваєш, що тобі бракує енергії та витривалості, аби не відставати від них, тому почуваєшся дещо пригніченою. Ти хвилюєшся, що з віком зможеш виконувати дедалі менше обов’язків і що твоя надія на спасіння та вхід до Царства Небесного згасне. Останнім часом у мене були такі самі побоювання, тому сьогодні я пишу, щоб поділитися з тобою деякими своїми переживаннями.

Минулого серпня ми з братом Ян Сюнем разом виконували свої обов’язки у сфері комп’ютерних технологій. У вільний час я навіть писав євангельські проповіді та статті про свої життєві переживання. Я був справді щасливий і отримував велике задоволення від цього обов’язку. Брат Ян Сюн був молодим, сповненим юнацької енергії й життєвих сил, він мав швидкий та гострий розум і дуже допомагав мені в опануванні технічних навичок. Хоча за розумовим рівнем та енергією мені було не зрівнятися з молодими людьми, через деякий час я засвоїв чимало технічних знань, переймаючи досвід у Ян Сюня. Я був дуже щасливий і подумки пообіцяв собі, що максимально використаю цю можливість для виконання свого обов’язку. Надалі ми з Ян Сюнем продовжували разом освоювати технічні навички, а у вільний час я практикувався в написанні проповідей і став краще розуміти істини щодо проповідування Євангелія. Я відчував велике внутрішнє задоволення, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, і думав, що поєднання цих двох обов’язків збільшує мою надію на спасіння та вхід до Божого Царства. Але через деякий час я помітив, що розрив між мною та Ян Сюнем стає дедалі ширшим. Ян Сюн був молодим і мав гарну здатність до сприймання, він швидко реагував і все схоплював на льоту. Коли брати й сестри стикалися з технічними проблемами, він міг швидко відреагувати й розв’язати їх за допомогою набутих знань. Що ж до мене, то хоча я й міг упоратися з базовими питаннями, але зі складнішими проблемами мої реакції були млявими, і я був забудькуватим – усе вилітало з голови невдовзі після того, як я це вивчав. Мені доводилося постійно заглядати в довідкові матеріали й інструкції, а деякі процеси я мусив повторювати знову та знову, щоб їх засвоїти. Коли я не міг із чимось розібратися, за справу брався Ян Сюн, а я був здатен виконувати лише деякі допоміжні завдання. Коли ми обоє починали писати проповіді, Ян Сюн здавав свої на кілька днів раніше, ніж я закінчував власні. Я просто не міг встигати за його темпом, і цей розрив був дуже очевидним. Я подумав: «От якби я міг повернути час років на 20 назад, тоді я засвоював би нове так само швидко, як Ян Сюн, і був би компетентним у цьому обов’язку. Як було б чудово!». Але з віком мої енергія, витривалість, зір, пам’ять і швидкість реакції просто вже почали мене підводити. До того ж, я мусив приймати ліки, щоб тримати під контролем високий тиск і рівень цукру в крові. Коли я вдень занадто довго дивився в екран комп’ютера, в очах туманіло, а вночі, хоча я й хотів сісти та написати кілька проповідей, я не міг довго висидіти – відчував утому та сонливість, мої литки набрякали, і, ледве протримавшись трохи, я починав куняти. Ян Сюн умовляв мене йти відпочити, але мені не хотілося, бо я не бажав, щоб мій вік чи ці дрібні проблеми зі здоров’ям ставали на заваді моєму обов’язку. Я відчував: якщо я більше не зможу виконувати цей обов’язок, то обов’язків, які ще будуть мені під силу, ставатиме дедалі менше, і невідомо, чи зможу я спастися та увійти до Божого Царства. Ян Сюню було лише за тридцять, його переповняли молодість та енергія тоді як мені вже перевалило за шістдесят, і за розумовим станом, пам’яттю і швидкістю реакції мені було не зрівнятися з молодими людьми, тому я відчував дедалі більше невдоволення собою. Я думав про те, як добре бути молодим, адже в молодих людей є ще стільки можливостей виконувати свої обов’язки, і попереду на них чекає світле майбутнє. Мені здавалося, що тоді як їхній шлях стає дедалі ширшим, мій – дедалі більше звужується. Я жив у тривозі й смутку, у мене більше не було енергії писати статті чи проповіді, і я почав виконувати свій обов’язок зі ставленням «аби лише день минув». Сюцзюань, хіба тобі не здається, що мій стан був просто жахливим?

Одного дня я прочитав такі Божі слова: «Серед братів і сестер є й літні люди від 60 до 80–90 років, які через свій похилий вік теж відчувають певні труднощі. Незважаючи на вік, такі люди не завжди мислять цілком правильно та раціонально, а їхні ідеї й погляди не завжди узгоджуються з істиною. Ці літні люди так само мають проблеми й постійно непокояться: “Моє здоров’я вже не дуже добре, і коло обов’язків, які я можу виконувати, обмежене. Якщо я виконуватиму лише цей маленький обов’язок, чи запам’ятає мене Бог? Іноді я хворію, і мені потрібно, щоб за мною хтось доглядав. Коли за мною нікому доглядати, я не можу виконувати свій обов’язок – то що ж мені робити? Я старий, не запам’ятовую прочитані Божі слова, і мені важко розуміти істину. Коли я спілкуюся про істину, то говорю плутано й нелогічно, і в мене немає досвіду, яким варто поділитися. Я старий, мені бракує сил, у мене поганий зір, і я вже слабкий. Мені все важко дається. Я не тільки не можу виконувати свій обов’язок, а й легко все забуваю та помиляюся. Іноді я плутаюся та створюю проблеми для церкви, братів і сестер. Я хочу досягти спасіння та прагнути до істини, але це дуже важко. Що ж мені робити?”. … Зокрема, є такі літні люди, що хотіли б весь свій час повністю присвячувати себе Богові та виконувати свій обов’язок, але вони фізично нездорові. У когось високий тиск, у когось підвищений рівень цукру в крові, а в когось проблеми зі шлунково-кишковим трактом, тож фізичні сили таких людей не відповідають вимогам їхнього обов’язку, і тому ці люди нервуються. Вони бачать молодь, яка може їсти й пити, бігати та стрибати, і відчувають заздрість. Що більше вони бачать, як молодь це робить, то більше мучаться, думаючи: “Я хочу добре виконувати свій обов’язок, прагнути до істини й розуміти її, і ще я хочу практикувати істину – то чому ж це так важко? Я такий старий і нікчемний! Невже Богу не потрібні старі люди? Невже старі люди справді нікчемні? Невже ми не можемо досягти спасіння?”. Їм сумно, і щастя від них тікає, що б вони про це не думали. Вони не хочуть утрачати такий дивовижний час і таку чудову нагоду, але не можуть повністю присвячувати себе Богові та виконувати свій обов’язок усім серцем і душею, як це робить молодь. Ці літні люди через свій вік упадають у глибоку муку, тривогу й занепокоєння. Щоразу, стикаючись із якимись труднощами, невдачами, тяготами чи перепонами, вони звинувачують свій вік і навіть ненавидять себе та самі собі не подобаються. Але в будь-якому разі це марно, тут немає жодного рішення, і такі люди не мають шляху вперед. Чи може бути таке, що в них справді немає шляху вперед? Чи є тут якесь рішення? (Літні люди теж мають у міру можливостей виконувати свої обов’язки.) Якщо літні люди виконуватимуть свої обов’язки в міру власних можливостей, це прийнятно, чи не так? Хіба літні люди вже не спроможні прагнути до істини через свій вік? Хіба вони не здатні розуміти істину? (Здатні.) Чи спроможні літні люди розуміти істину? Вони спроможні зрозуміти певну частину істини, але й молодь не може зрозуміти все. Літні люди завжди хибно вважають, що вони плутаються, у них погана пам’ять і тому вони не здатні розуміти істину. Чи мають вони рацію? (Ні.) Хоча в молодих людей набагато більше енергії та фізичних сил, ніж у літніх, насправді їхні здібності до розуміння, осмислення й пізнання точно такі, як і в літніх людей. Хіба літні люди не були колись молодими? Вони не народилися старими, і молоді люди теж колись постаріють. Літнім людям не слід постійно думати, що вони відрізняються від молоді, бо старі, фізично слабкі, нездорові та мають погану пам’ять. Насправді ніякої різниці немає. Що Я маю на увазі, коли кажу, що ніякої різниці немає? Незалежно від того, старі люди чи молоді, їхні розбещені характери однакові, їхні погляди на всілякі речі та ставлення до них однакові, і їхні точки зору та позиції щодо цих речей теж однакові. Тому літнім людям не слід думати, що раз вони старі, мають менше надмірних бажань, ніж молодь, і здатні не бути мінливими, то в них немає диких амбіцій або бажань і менше розбещених характерів: це помилкова думка. Молоді люди можуть інтригувати за посади – хіба літні не можуть робити так само? Молоді люди можуть чинити всупереч принципам і діяти свавільно – хіба літні не можуть робити так само? (Можуть.) Молоді люди можуть бути пихатими – хіба літні не можуть бути такими самими? Однак коли літні люди виявляють пиху, то через свій похилий вік вони не такі агресивні та принципові. У молодих людей і тіло, і розум гнучкіші, тому й прояви пихи в них очевидніші, тоді як у літніх людей тіло негнучке, а мислення застигле, і тому їхні прояви пихи менш очевидні. Однак пихата сутність і розбещені характери однакові що в молодих, що в старих. Як би довго літня людина не вірила в Бога, скільки б років не виконувала свій обов’язок, у неї все одно залишатимуться розбещені характери, якщо вона не прагнутиме до істини. … Отже, те, що літні люди не можуть нічого робити, не здатні виконувати свої обов’язки й тим більше прагнути до істини, – це неправда: для літніх знайдеться багато справ. Різноманітні єретичні й помилкові погляди, а також традиційні ідеї й уявлення, невігластво та впертість, усе консервативне, ірраціональне й абсурдне, що ти накопичив протягом життя, нагромадились у твоєму серці, і тобі треба витрачати навіть більше часу, ніж молодим, на те, щоб відкопати, розібрати та розпізнати всі ці речі. Те, що ти не можеш нічого робити чи мусиш мучитися, тривожитись і непокоїтися, коли тобі немає чим зайнятися, – це неправда: це не твоє завдання та не твоя повинність. Передусім літні люди повинні мати правильні установки. Хоча ти, може, і вже немолодий, а твоє тіло відносно зістарилося, твої установки все одно мають бути як у молодого. Хоча ти старієш, твоє мислення сповільнюється й пам’ять погіршується, але якщо ти досі здатен пізнавати себе, розумієш Мої слова й істину, то це доводить, що ти не старий і тобі не бракує духовного рівня. Якщо комусь за 70, але він не здатен розуміти істину, то це показує, що його духовний стан замалий і не відповідає поставленим завданням. Тому вік не має значення, коли йдеться про істину» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Божа бесіда стосується саме того стану, з яким стикаємося ми, літні люди. З віком наші тіла слабшають, і виконання наших обов’язків може становити певні труднощі. Ми часто почуваємося безсилими й заздримо молодим. От як і я: коли я побачив, що Ян Сюн молодий, має гарну пам’ять і здорове тіло, я подумав, що він здатен виконувати більше обов’язків, тому в нього більша надія на спасіння. Тим часом я відчував, що оскільки я старію, маю слабке здоров’я й погіршення пам’яті, я можу виконувати лише допоміжні завдання. Я хвилювався, що якщо не зможу добре виконувати цей обов’язок, то залишиться не так багато інших обов’язків, які я зміг би виконувати, і боявся втратити надію на спасіння. Через це я почувався зневіреним. Але, прочитавши Божі слова, я зрозумів, що Бог спасає людей не на основі їхнього віку чи кількості обов’язків, які вони виконують, а радше на основі того, чи прагнуть вони істини. Літні люди можуть зазнавати погіршення фізичного стану чи хвороб, але це не заважає їм прагнути істини. Хоча я й постарів, я накопичив багато сатанинських філософій світських справ, а також різні традиційні ідеї й уявлення, і сатанинських розбещених характерів у мене не менше, ніж у молодих людей. Узяти, наприклад, минулу весну, коли я проповідував Євангеліє. Я мав певний досвід проповідування Євангелія після багатьох років віри в Бога, тож я використовував свій досвід, щоб хизуватися перед братами й сестрами, говорив хвалькувато, аби виставити себе напоказ і здобути їхнє захоплення. Я усвідомив, що маю ще багато розбещених характерів, яких потрібно позбутися, і багато істин, у які потрібно увійти, і що для того, щоб їх позбутися, мені треба їсти й пити Божі слова та практикувати істину. Водночас мені потрібно було виконувати свій обов’язок якнайкраще. Це було те, що я міг робити, замість того щоб жити в стані зневіри та відмовлятися від прагнення істини. Поміркувавши над цим, я відчув, що обов’язок, який мені доручив лідер, був цілком підходящим. Коли Ян Сюн був зайнятий своїми обов’язками, я допомагав із деякими допоміжними завданнями, а коли він не був зайнятий, я писав статті та проповіді. Я також зазвичай звертав увагу на розбещені характери, які виявляв у своїх обов’язках, і шукав істини, щоб їх позбутися. Практикуючи так, я все ще мав шанс на спасіння. Бог ніколи не казав, що літні люди не можуть прагнути істини чи розуміти її, і Божі вимоги до людей не є завищеними: доки ми виконуємо свої обов’язки в міру своїх можливостей і не відмовляємося від прагнення істини, ми всі маємо шанс на спасіння, яким би не був наш вік. Від цього усвідомлення на серці стало світліше, і я більше не відчував такої тривоги.

Одного дня я прочитав ще більше Божих слів: «Виконувати свій обов’язок – це призначення всіх людей до єдиного, виконання свого обов’язку має власні принципи, кожен мусить виконувати свій обов’язок відповідно до істин-принципів, і саме це й належить робити створеним істотам. Хіба тут хоч якось згадується компенсація? Хіба тут хоч якось згадується винагорода? (Ні.) Тут не згадується ні компенсація, ні винагорода: це повинність. Що означає “повинність”? Повинність – це те, що людям належить робити, це така річ, де не передбачено винагороди відповідно до трудів. Бог ніколи не постановляв, що той, хто виконує свій обов’язок багато, мусить отримати велику винагороду, а той, хто виконує свій обов’язок мало чи погано, мусить отримати малу винагороду, – Бог ніколи такого не говорив. А що саме сказано в Божих словах? Бог каже, що виконання свого обов’язку – це призначення всіх людей до єдиного й така річ, яку належить робити створеним істотам. Це істина» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт четвертий. Вони звеличують себе та свідчать про себе). «Я визначаю місце призначення кожної людини не за віком, старшинством чи обсягом страждань, і тим паче не за тим, наскільки вона жалюгідна, а за тим, чи володіє вона істиною. Немає іншого вибору, крім цього» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Підготуй достатньо добрих учинків для свого місця призначення). Із Божих слів я зрозумів, що обов’язки – це зобов’язання та покликання кожної створеної істоти, і що не буває такого, ніби що більше обов’язків ти виконуєш, то більша винагорода, або що менше ти робиш, то менші благословення від Бога. Такі думки були не чим іншим, як моїми уявленнями та фантазіями. Те, як Бог визначає фінал і місце призначення людини, залежить від того, чи володіє вона істиною. Незалежно від того, стара людина чи молода, якщо вона шукає істину та слідує шляхом прагнення істини, вона є тією, кого Бог має намір спасти, і Бог не ставиться до жодної людини несправедливо. Це визначається Божим праведним характером. Я не дивився на речі, спираючись на істини-принципи, а натомість судив, чи може хтось спастися, за розміром його внеску. Це свідчило про нерозуміння Божого праведного характеру й було богохульством проти Бога! Я згадав про те, як Павло поширював Євангеліє майже по всій Європі та заснував багато церков. Здавалося б, він зробив великий внесок, але він не прагнув істини. Він ставився до своєї роботи та присвячення себе як до розмінної монети й вимагав від Бога вінця. Він часто звеличував себе та свідчив про себе, і ніколи не свідчив про Бога. Він навіть стверджував, що для нього життя – це христос, чим серйозно образив Божий характер. Зрештою він не спасся, а натомість був покараний у пеклі. Розмір внеску людини в її обов’язок не може визначати, чи буде вона спасенна. Спасіння людини залежить від того, чи прагне вона істини та чи виконує свої обов’язки всім серцем і розумом. Сюцзюань, коли ми не розуміємо істини, ми схильні дивитися на проблеми, покладаючись на наші уявлення й фантазії. Через це ми легко можемо неправильно зрозуміти Божі наміри!

Після цього я почав розмірковувати, запитуючи себе: «Що стоїть за моїми тривогами та стражданнями, що ними керує?». У своєму шуканні я прочитав уривок із Божих слів: «Перед рішенням про виконання свого обов’язку антихристи глибоко в серцях переповнені очікуванням щодо своїх перспектив, здобуття благословень, хорошого місця призначення і навіть вінця, і вони мають найбільшу впевненість у досягненні цих речей. Вони приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок із такими намірами та жаданнями. Тож чи містить їхнє виконання обов’язку щирість, справжню віру та вірність, яких вимагає Бог? У цей час ще неможливо побачити їхню справжню вірність, віру чи щирість, оскільки перед виконанням свого обов’язку кожен плекає цілком торгашеський менталітет; кожен ухвалює рішення виконувати свій обов’язок, керований інтересами, а також виходячи з передумови своїх надмірних амбіцій та жаги. Який намір антихристів у виконанні свого обов’язку? Укласти угоду, здійснити обмін. Можна сказати, що це умови, які вони ставлять для виконання обов’язку: “Якщо я виконую свій обов’язок, то мушу здобути благословення й мати хороше місце призначення. Я мушу здобути всі благословення та вигоди, які, як сказав бог, приготовані для людства. Якщо я не зможу їх здобути, то я не виконуватиму цей обов’язок”. Вони приходять у дім Божий виконувати свій обов’язок із такими намірами, амбіціями та жагою. Здається, ніби вони мають певну щирість, і, звісно, для новонавернених, які тільки починають виконувати свій обов’язок, це також можна назвати завзяттям. Але в цьому немає справжньої віри чи вірності; є лише такий рівень завзяття. Це не можна назвати щирістю. Судячи з такого ставлення антихристів до виконання свого обов’язку, воно є цілком торгашеським і сповненим їхньої жаги до таких вигод, як здобуття благословень, входження в Царство Небесне, здобуття вінця та отримання винагород. Отже, зовні здається, що багато антихристів, перш ніж їх виключать, виконують свій обов’язок і навіть зреклися більшого й постраждали більше, ніж звичайна людина. Те, що вони присвячують, і ціна, яку вони платять, – нарівні з Павлом, і вони не менше метушаться, ніж Павло. Це те, що кожен може бачити. З огляду на їхню поведінку та їхню рішучість страждати й платити ціну, вони не мали б залишитися ні з чим. Однак Бог розглядає людину не на основі її зовнішньої поведінки, а на основі її сутності, її характеру, того, що вона виявляє, а також природи та сутності кожної окремої речі, яку вона робить» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Із Божих слів я побачив, що коли антихристи виконують свої обов’язки в церкві, хоч би як сильно здавалося, що вони зрікаються, присвячують себе чи страждають і платять ціну, вони роблять усе це, щоб отримати благословення, і використовують свій обов’язок як засіб для торгу з Богом. У світлі Божих слів я усвідомив, що моє власне розуміння прагнення була таким же, як і в антихриста. Відколи я увірував у Бога, здавалося, що я міг коритися влаштуванням церкви та виконувати свої обов’язки, але все це було з наміром отримати благословення. Заради благословень я охоче орендував дві квартири, щоб виконувати обов’язки з прийому. В обмін на благословення Царства Небесного я навіть був готовий покинути високооплачувану роботу, щоб активно виконувати свої обов’язки. Заради гарного місця призначення я не дозволяв хворобі стати мені на заваді у виконанні обов’язків, адже думав, що чим більше обов’язків я виконуватиму, тим більше благословень отримаю від Бога. Але з віком, коли я побачив, що у продуктивності й ефективності в обов’язках мені не зрівнятися з молодими людьми, я почав хвилюватися, що мене відсторонять або перепризначать, і тоді обов’язків, які я зможу виконувати, стане ще менше, а моя надія на отримання благословень і вхід до Божого Царства стане примарною. Я жив у стані тривоги, занепокоєння й страждання, виконуючи свої обов’язки зі ставленням «аби лише день минув». Обов’язки – це відповідальність створеної істоти, вони цілком виправдані та природні, але я ставився до свого обов’язку як до доказу, за допомогою якого заробляють благословення. І доки я міг отримувати благословення, я був готовий зрікатися, присвячувати себе, терпіти й платити ціну, хоч би скільки знадобилося, але якщо не було надії на їх отримання, я не мав жодної мотивації виконувати свої обов’язки. Хіба ж у цьому була хоч крапля совісті? Озираючись назад, я побачив, що відколи я почав вірити в Бога, я насолоджувався таким рясним пастирством і поливом через Його слова, і що я не повинен висувати до Нього жодних вимог. Бог дав мені життя й дозволив прийти до Божого дому та виконувати свій обов’язок, і це вже є Божою благодаттю. Навіть якщо для мене немає гарного місця призначення, я не повинен нарікати, а маю коритися Божому володарюванню й упорядкуванням. Що більше я про це думав, то більше відчував себе в боргу перед Богом. Я помолився Йому, бажаючи відмовитися від своєї жаги до благословень і позбутися цих неправильних поглядів на прагнення.

Під час духовних роздумів я прочитав ще більше Божих слів: «У старших братів і сестер теж є свої функції, і Бог не залишив їх. У старших братів та сестер також є як бажані, так і небажані аспекти. У них більше філософських поглядів на життя та більше релігійних уявлень. У своїх діях вони дотримуються багатьох жорстких умовностей, люблять правила, яких дотримуються механічно та не проявляючи гнучкості. Цей аспект небажаний. Однак ці старші брати й сестри залишаються спокійними та непохитними за будь-яких обставин; їхній характер стабільний, і вони не мають бунтарських настроїв. Вони можуть повільніше приймати те, що відбувається, але це не є серйозним недоліком. Поки ви можете підкорятися, поки ви можете приймати нинішні слова Бога та не піддавати їх ретельному аналізу, поки ви стурбовані лише покірливістю та слідуванням і ніколи не виносите судження щодо Божих слів і не виношуєте відносно них інших поганих думок, поки ви приймаєте Його слова та втілюєте їх у життя – якщо ви виконуєте ці умови, ви можете бути удосконалені» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про те, як кожний виконує свою функцію). «І молодші, і старші брати й сестри знають, яку функцію їм слід виконувати. Молодші – не зарозумілі; старші – не пасивні та не регресивні. Більше того, вони здатні використовувати сильні сторони один одного, щоб компенсувати свої слабкості, і можуть служити один одному без будь-яких забобонів. Між молодшими та старшими братами і сестрами будується міст дружби, і завдяки Божій любові ви можете краще розуміти одне одного. Молодші брати та сестри не дивляться звисока на старших братів і сестер, а старші брати та сестри не занадто впевнені у власній правоті: хіба це не гармонійне партнерство? Якщо ви будете мати таку непохитність, то воля Божа обов’язково здійсниться у вашому поколінні» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Про те, як кожний виконує свою функцію). Божі слова надихнули мене й дали мені велику віру. Хоча ми, літні люди, маємо трохи слабкіше здоров’я, якщо ми слухаємо Божі слова, коримося Йому та зосереджуємося на практикуванні Його слів, усі ми маємо можливість бути спасенними. Літнім людям не потрібно порівнювати себе з молодими, вони повинні правильно оцінювати свої сильні та слабкі сторони. Молоді люди кмітливі та швидко вчаться, і хоча молодь має свої переваги, їй також може бракувати зданості до всебічного обдумування. Літні люди, як правило, спокійні та врівноважені у своїй роботі, і така співпраця дозволяє нам доповнювати одне одного в наших обов’язках. Коли я стикаюся з технічними проблемами, я прошу допомоги в Ян Сюня, а коли Ян Сюн стикається зі складними питаннями, він обговорює їх зі мною, що дозволяє нам швидко дійти згоди. Якщо жоден із нас не розуміє, ми шукаємо вказівок від нашого лідера, і зрештою ми знаходимо шлях практики. Крім того, і я, і Ян Сюн, незалежно від того, хто з нас помічає вияви розбещеності іншого або дії, що не відповідають істинам-принципам, можемо вказати на ці речі одне одному, не відчуваючи скованості через самолюбство, і завдяки відкритій бесіді ми обоє отримуємо користь. Тепер я більше не хвилююся, що не зможу виконувати свої обов’язки через свій вік, і я зосереджуюся на тому, як добре виконувати їх, щоб відплатити за Божу любов. Дякувати Всемогутньому Богу!

Сюцзюань, сподіваюся, що цей мій досвід допоможе тобі. У своєму реальному досвіді я бачу, що Бог не виявляє упередженості до літніх людей, і якби Бог не влаштував таку ситуацію, щоб викрити мене, я б не усвідомив, що стільки моїх поглядів не відповідають істині. Це викриття дозволило мені отримати здобутки. Якщо ти маєш якесь нове світло чи просвітлення, будь ласка, напиши мені та поділися цим. Чекаю на твою відповідь!

Лян Чжи

18 листопада 2023 року