Є Хуей, Китай

Одного ранку в листопаді 2007 року, коли ми збиралися вдома в сестри Лю Хуа, понад десяток поліцейських раптом увірвалися на подвір’я, і перш ніж ми встигли зреагувати, вони вдерлися до будинку з криками: «Не рухатися!». Зчинився такий хаос, і я була надзвичайно налякана, тому безперестанку молилася Богу. Поліцейські нишпорили по всьому будинку. Невдовзі вони перевернули все догори дриґом і знайшли книжки та диски з Божими словами, що зберігалися вдома в Лю Хуа. Потім вони швидко й насильно обшукали нас і знайшли в моїй кишені матеріали про кількість членів церкви та документи щодо церковних фінансів. Я дуже хвилювалася, боячись, що інші брати й сестри будуть втягнуті в це, тому мовчки молилася Богу, просячи Його захистити їх. Цієї миті один із поліцейських схопив Лю Хуа й спитав: «У твоєму домі є ще книжки чи церковні гроші?». Коли вона нічого не відповіла, поліцейський, незважаючи на її похилий вік, жорстоко штовхнув її, і Лю Хуа важко впала на землю та знепритомніла. Я побачила, що Лю Хуа лежить на землі нерухомо, з блідим обличчям, і я хотіла підбігти та допомогти їй підвестися, але раптом двоє поліцейських схопили мене за руки й потягли до машини. Інші поліцейські підійшли, щоб витягнути Лю Хуа, але, побачивши, що вона лежить на землі без свідомості, пішли заарештовувати інших. Я подумала: «Комуністична партія ненавидить Бога, і щойно вони ловлять когось, хто проповідує Євангеліє, то піддають цю людину тортурам. Декого б’ють і калічать, інших засуджують до ув’язнення, причому, зокрема ключових лідерів і працівників безкарно забивають на смерть. Тепер, коли мене заарештували й знайшли в мене матеріали про кількість членів церкви та фінанси, вони точно подумають, що я церковна лідерка, і так просто мене не відпустять». Мені було трохи страшно, я не знала, які тортури застосує до мене поліція, і розуміла, що якщо я не зможу цього витримати й стану Юдою, це буде образою Божого характеру. Я не могла стати Юдою. Я безперестанку молилася Богу: «Боже, мені зараз так страшно, я не знаю, як зі мною поводитиметься поліція. Будь ласка, захисти мене й дай мені віру. Я бажаю бути непохитною у своєму свідченні!». Після молитви я згадала уривок із Божих слів: «Коли ти стикаєшся зі стражданнями, ти повинен бути здатним відкинути турботу про плоть і не скаржитися на Бога. Коли Бог ховається від тебе, ти повинен бути здатним мати віру, щоб слідувати за Ним і підтримувати свою попередню любов, не даючи їй похитнутись або розсіятися. Що б не робив Бог, ти мусиш скоритися тому, що Він улаштує для тебе як забажає, і радше проклинати власну плоть, ніж скаржитися на Нього. Коли ти стикаєшся з випробуваннями, ти повинен бути готовим терпіти біль зречення того, що любиш, і бути готовим гірко ридати, щоб задовольнити Бога. Тільки це і є істинна любов та істинна віра» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). Ці Божі слова принесли великий спокій у моє серце. Бог допускає, щоб ми стикалися зі стражданнями та випробуваннями, аби вдосконалити нашу віру. Коли мене заарештували й почали переслідувати, я проявила боягузтво й злякалася тортур, і побачила, що моя віра в Бога не була щирою. Я більше не повинна була дбати про свою плоть. Байдуже, які тортури застосувала б до мене поліція, я мала покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні, і навіть якби мені довелося померти, я б ніколи не стала Юдою.

Коли ми прибули до поліцейського відділку, двоє поліцейських-чоловіків агресивно допитували мене: «Хто лідер церкви? Де церковні гроші?». Вони допитували мене до восьмої вечора, і, побачивши, що я нічого не кажу, відвезли мене до ізолятора тимчасового тримання. Тоді була справді дуже холодна пора року, і дві поліцейські силоміць роздягли мене догола й обшукали, а потім замкнули мене та ще двох сестер у кімнаті, не дозволяючи нам їсти. Вони дали нам лише одну тонку ковдру й грубо сказали: «Можете всі тут замерзнути насмерть! Хто сказав вам слідувати за Всемогутнім Богом? Навіть не мрійте про їжу, поки тримаєтеся своєї віри!». Тієї ночі ми втрьох тихо втішали й підбадьорували одна одну. Ми розуміли, що арешт і переслідування – це Боже випробування, і що нам потрібно свідчити про Бога. Хоч би як поліція нас катувала, навіть якщо вони заб’ють нас до смерті, ми ніколи не підемо на компроміс із сатаною! Ми здобули віру й силу, і хоча ми були голодні й мерзли, це вже не здавалося таким нестерпним.

Наступного дня поліція допитувала мене. Один поліцейський люто тицьнув пальцем мені в голову й сказав: «Хто лідер вашої церкви, відьмо? Хто дав тобі фінансові документи церкви? Якщо скажеш, ми випустимо тебе сьогодні ж, але якщо нічого не розкажеш, тоді начувайся!». Зіткнувшись із їхніми невпинними питаннями, я постійно подумки молилася Богу, просячи Його захистити моє серце. Побачивши, що я нічого не кажу, один із поліцейських розлютився й сказав: «Якщо не заговориш, у нас є способи тебе катувати! Ми засудимо тебе до десяти років!». Інший сказав: «Я відправлю тебе в китайський Сибір, щоб ти відчула, як там страждають. Побачимо тоді, яка ти вперта!». Вони намагалися змусити мене відповісти й спокушати мене. Я просто молилася й покладалася на Бога в серці, і не потрапила в їхню пастку. О 8 годині ранку третього дня четверо поліцейських викликали мене, щоб сфотографувати. Один із них з фальшивою посмішкою сказав: «Ти знаєш, навіщо ми тебе фотографуємо? Ти їси хліб Комуністичної партії, але не віриш у неї, а натомість віриш у Бога й проповідуєш Євангеліє. Якщо тепер усі почнуть вірити в Бога, хто віритиме в Комуністичну партію? Ти виступаєш проти Комуністичної партії! Із твоїм ентузіазмом до проповіді Євангелія ти заслуговуєш на десять років в’язниці. Ми покажемо твоє фото по телевізору, щоб усі бачили, і змусимо тебе соромитися показувати обличчя на людях!». Сказавши це, він усміхнувся й смикнув мене за руку, щоб силоміць сфотографувати. Я була розлючена, але й дуже хвилювалася, і думала: «Якщо поліція розголосить по телевізору, що мене заарештували за віру, і підніме через це громадськість, що подумають про мене мої друзі та родичі? Сусіди можуть мене висміювати. Як я зможу показуватися людям на очі? Чи мої діти соромитимуться мене й відцураються мене?». Через ці думки я почувалася абсолютно спустошеною. Я зрозуміла, що моє серце віддалилося від Бога, тож я швидко помолилася Богу, просячи Його захистити моє серце. У цей час я подумала про ці слова Бога: «З-поміж вас немає жодного, кого б закон захищав, – натомість закон вас карає. Навіть більшими труднощами є те, що люди вас не розуміють: ні ваші батьки, ні ваші родичі, ні ваші друзі, ні колеги, жоден не розуміє вас. Коли вас “покидає” Бог, вам неможливо і далі жити у цьому світі, але навіть тоді люди однаково не можуть витримати перебування далеко від Бога. Це і є значення Божого завоювання людей, і така Божа слава. Те, що ви успадкували цього дня, переважає спадщину апостолів і пророків усіх часів, є навіть величнішим за спадщину Мойсея й Петра. Не можна отримати благословення за день або два; їх потрібно заслужити великою ціною. Тобто ви мусите мати любов, яка пройшла переплавку, ви мусите мати велику віру, ви повинні володіти багатьма істинами, яких Бог вимагає, щоб ви досягли; до того ж ви маєте бути здатними повернутися лицем до справедливості, не боячись і не відступаючи, і мусите мати боголюбне серце, яке залишається несхитним до самої смерті. Ви мусите мати рішучість, ваш життя-характер має змінитися, ваша розбещеність має бути зцілена, ви мусите без нарікань приймати всяке Боже влаштування й навіть бути здатними коритися до смерті. Цього ви мусите досягти, така остаточна мета Божої роботи, і цього Бог вимагає від цієї групи людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Божі слова дали мені зрозуміти, що арешти та переслідування християн Комуністичною партією, а також її спроби сформувати громадську думку з метою наклепу та нападів на нас, мають на меті змусити нас зрадити Бога. Хіба я не потрапляла в пастку сатани, будучи негативною і страждаючи через страх бути висміяною? Бути заарештованою і приниженою за віру в Бога – це бути переслідуваною за праведність, і це славна річ, але я боялася глузувань. Хіба це не показувало, що я не можу відрізнити добре від поганого? Я отримала так багато поливу та забезпечення Божих слів, і тепер, коли Богу потрібно було, щоб я свідчила, я думала про свою плоть і турбувалася про марнославство та свою гордість. Мені справді бракувало совісті! Думаючи про це, я відчула глибоке розкаяння й подумала: «Неважливо, що вони зроблять зі мною сьогодні, навіть якщо вони покажуть моє фото по телевізору, щоб звести на мене наклеп й змусити людей висміювати і відкидати мене, я все одно буду непохитною у своєму свідченні й ніколи не зраджу Бога!».

Після того, як мене сфотографували, поліція відвела мене назад до кімнати для допитів. Один поліцейський дістав із моєї сумки документи про кількість членів церкви та фінанси й кинув їх на стіл, пильно дивлячись на мене й кричачи: «Сьогодні ти повинна чітко пояснити, звідки ці речі! Якщо не заговориш, отримаєш десятирічний термін!». Побачивши, що я не відповідаю, він люто тицьнув пальцем мені в голову й сказав: «Стара відьмо, я бачив багато таких, як ти. Якщо ти не зізнаєшся сьогодні, ти ризикуєш тим недовгим життям, що в тебе залишилося! У нас є п’ять груп, які допитуватимуть тебе по черзі. Подивимося, хто кого витримає!». Від цього мені стало страшно, бо я думала про те, як деяких братів і сестер катували, засовуючи бамбукові тріски під нігті, а інших після арешту силоміць напували перцевою водою. Я міркувала, чи зроблять вони те саме зі мною, якщо я мовчатиму. Якщо вони катуватимуть мене й посадять у в’язницю на кілька років, чи зможу я це витримати? Мені було понад 50 років, і моє здоров’я було не найкращим, – що, як вони закатують мене до смерті? Я продовжувала молитися Богу в своєму серці, просячи Його дати мені сили. У ту мить я згадала деякі слова Бога: «На цій стадії роботи від нас вимагається величезна віра й любов, і ми можемо спіткнутися через найменшу необережність, бо ця стадія роботи відрізняється від усіх попередніх: те, що удосконалює Бог, – це віра людей, яка і невидима, і невідчутна. Те, що робить Бог, – це перетворення слів на віру, на любов і на життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Шлях… (8)). Божі слова дали мені віру й силу. Яке б страждання чи випробування не чекало на мене, я мала покладатися на свою віру й бути непохитною у своєму свідченні. Тільки так я могла бути вдосконалена Богом. Я думала про страждання Йова під час спокуси сатани. Коли він втратив свої величезні стада худоби та овець, своє величезне багатство, і своїх дітей, а все його тіло було вкрите болючими ранами, Йов усе ще мав віру в Бога. Він волів проклинати власну плоть, аніж скаржитися на Бога, і продовжував прославляти Боже ім’я, таким чином будучи непохитим у своєму свідченні та принижуючи сатану, та отримуючи Боже схвалення й благословення. Те, що мене схопили й переслідували, було спокусою з боку сатани, а також випробуванням і перевіркою від Бога. Я мала наслідувати приклад Йова й не скаржитися на Бога, навіть якщо це означало смерть, і я мала покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні та осоромити сатану. Відтоді, як би поліція мене не допитувала, я нічого не казала. Побачивши, що від мене нічого не доб’єшся, поліцейські сказали іншій команді: «Знайдіть спосіб розв’язати їй язика, у цих документах фігурує чимала сума грошей. Змусьте її зізнатися в усіх подробицях щодо церковних грошей і лідерів. Не давайте їй спати, поки не заговорить!». Друга група поліцейських складалася з двох молодих чоловіків. Вони стали з обох боків від мене й сильно били мене кулаками по плечах, вимагаючи сказати, хто є церковними лідерами. Мені стало трохи млосно. Сидячи на табуретці, я тремтіла всім тілом і не могла вимовити й слова. Вони не зупинялися й продовжували бити мене кулаками. Згодом до кімнати зайшов начальник Бюро громадської безпеки і, скрегочучи зубами, сказав: «Ти стільки часу мовчиш і досі не зізналася? Хто дав тобі фінансові документи церкви? Якщо сьогодні не скажеш, тоді начувайся!». Коли я це почула, моє серце шалено закалатало, і я швидко помолилася Богу: «Боже, схоже, вони мене не відпустять. Я не зможу подолати це самостійно, я готова покластися на Тебе. Хоч би як вони мене катували, я ніколи не стану Юдою!». Тієї миті я раптом відчула нудоту й почала блювати. Поліцейські, побачивши, що я заблювала все навколо, відійшли подалі. Я скористалася нагодою, схопила зі столу матеріали про кількість членів церкви та фінансові документи й витерлася ними. Потім я кинула їх на землю й розтоптала, щоб знищити, від чого поліцейські пополотніли від люті. Саме тоді начальник Бюро громадської безпеки отримав телефонний дзвінок: йому повідомили, що померла його теща, і він має терміново їхати додому, тож їм довелося припинити допит. Я знала, що це був Божий захист, і була глибоко вдячна Йому. Загалом поліція допитувала мене вісім разів, але так і не отримала від мене жодної інформації, тому зрештою мене відправили до ізолятора тимчасового тримання.

В ізоляторі дві поліцейські завели мене в маленьку кімнату й почали лаяти: «Ми з тебе шкуру здеремо, стара відьмо!». Потім вони взяли ножиці й відрізали всі ґудзики з мого одягу. Далі вони роздягли мене й викинули моє взуття. Після обшуку, вони змусили мене йти босоніж через двір до іншої кімнати. Я почувалася вкрай приниженою, була дуже розлюченою і засмученою, тому постійно молилася Богу. Я згадала уривок із Божих слів: «Богові надзвичайно тяжко здійснювати Свою роботу в землі великого червоного дракона, але через цю “складність” Бог здійснює один етап Своєї роботи, щоб Він міг виявити Свою мудрість і Свої дивовижні діяння, і Бог використовує цю нагоду, щоб довершити цю групу людей. Саме через страждання людей, через їхній рівень і через увесь сатанинський характер людей у цій нечистій землі Бог вершить Свою роботу очищення та завоювання, щоб від цього Він здобув славу та тих, хто свідчить про Його діяння. Ось якою є повна значущість всієї ціни, яку Бог заплатив за цю групу людей» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Чи така проста Божа робота, як це собі уявляє людина?). Просвітлення від Божих слів дало мені зрозуміти, що під час арешту та принижень, хоча моя плоть і трохи постраждала, а гордість була зачеплена, це було страждання заради праведності та заради здобуття істини, і що це страждання було цінним та значущим. Переслідування також допомогло мені здобути розпізнавання й чіткіше побачити нечестя й безсоромність великого червоного дракона, і я всім серцем відчула до нього відразу й відцуралася від нього. Думаючи про це, я більше не відчувала сорому, і твердо вирішила бути непохитною у своєму свідченні, щоб осоромити сатану.

Після тридцяти днів ув’язнення в ізоляторі поліція звинуватила мене в «порушенні громадського порядку» й засудила до одного року трудового перевиховання. У трудовому таборі я перебувала в кімнаті площею близько 10 квадратних метрів, куди втиснули 20 осіб, і робота починалася щоранку о шостій. Поліцейські постійно давали нам завдання, і якщо ми їх не виконували, нам не дозволяли ні їсти, ні спати, і ми мусили працювати понаднормово вночі. Байдуже, день чи ніч, коли нас кликали щось перенести, ми мали йти негайно, самотужки тягнучи вантаж вагою 30–35 кілограмів на третій поверх, а якщо ми рухалися повільно, поліцейські кричали на нас і лаяли. Діставшись другого поверху, я вже не могла рухатися, падала на кожному кроці, і мусила ледь не повзком пробиратися на третій. Щоразу я була геть виснажена, мокра від поту, ноги підкошувалися, а коли все закінчувалося, у мене не було часу навіть перевести подих, бо треба було одразу братися за іншу роботу. Щодня я працювала з останніх сил, боячись покарання або подовження терміну ув’язнення в разі невиконання завдань. Через це я часто страждала від головного болю та запаморочення й кілька разів ледь не втрачала свідомість. Відпрацювавши цілий день, уночі я мусила ще дві години стояти на варті, не маючи права задрімати, спертися на стіну чи вільно рухатися, а будь-які порушення призводили до покарань і лайки. Коли нарешті наставав час сну, це теж перетворювалося на тортури: ми вчотирьох мусили тулитися на ліжку завширшки один метр, і мені доводилося втискуватися у вузьку щілину, щоб хоч якось лягти. Я не могла ні повернутися, ні поворухнутися, бо за будь-який рух інші ув’язнені починали на мене кричати. Мої ноги звисали з ліжка, і від лютого холоду їх хапали судоми. Мені також часто снилися жахи про те, що мене заарештовують або допитують, і я прокидалася в холодному поту. Ми постійно були голодні, а коли наставав час їсти, ті з нас, хто вірив у Бога, отримували лише рідку водянисту юшку, без жодної краплини олії. У трудовому таборі кожен день тягнувся як рік. Щодня я думала: «Коли ж закінчаться ці похмурі й повні страждань дні?». Я почувалася дуже слабкою, тому помолилася Богу. Я згадала такі Божі слова: «Якщо, як би Бог не працював, у якому б оточенні ти не перебував, ти здатен прагнути життя й шукати істину, прагнути знання роботи Бога й прагнути знання Його діянь, і ти здатен діяти згідно з істиною, ось це і означає мати справжню віру, і це доводить, що ти не втратив віру в Бога, ти здатен наполегливо прагнути до істини, по-справжньому любити Бога й не давати сумнівам щодо Нього рости в тобі, а також якщо незалежно від того, що Він робить, ти все одно практикуєш істину, щоб догодити Богу, і здатен шукати Його намірів глибоко у своєму серці й бути уважним до Його намірів, – ось що означає мати істинну віру в Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Ті, хто має бути вдосконалений, повинні пройти переплавку). «Чи приймали ви колись приготовлені для вас благословення? Чи прагнули ви коли-небудь даних вам обіцянок? Під проводом Мого світла ви вирветеся з мертвої хватки сил пітьми. Посеред пітьми ви не втратите провід світла. Ви станете панами всього сущого. Ви станете переможцями перед лицем сатани. Коли впаде країна великого червоного дракона, ви постанете посеред безлічі людей, як доказ Моєї перемоги. Ви стоятимете твердо й непохитно в краї Синім. Через зазнані страждання ви успадкуєте Мої благословення та променитиметеся Моїм світлом слави у всьому всесвіті» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божі слова до цілого всесвіту, Глава 19). Божі слова справді втішили та підбадьорили мене. Переможець – це той, хто посеред переслідувань і поневірянь усе ще може практикувати істину, перемогти сатану й свідчити про Бога. Але я ставала негативно налаштованою та слабкою через найменші страждання. Як я могла так перемогти сатану? Здатність витерпіти ці труднощі та мати можливість свідчити про Бога – це було Божим піднесенням і благословенням для мене. Із цими думками я відчула, що це страждання було цінним та значущим, і я бажала коритися та покладатися на Бога, щоб пережити його. У такий спосіб, покладаючись на молитву та наставництво Божих слів, я пережила рік у в’язниці. На той час, коли я вийшла з трудового табору, я втратила понад тринадцять кілограм ваги й мала залишкові травми рук.

Після того як я покинула трудовий табір, Комуністична партія не послабила свого нагляду за мною, – вони навіть підіслали в село інформатора, щоб стежити за мною і дізнатися, чи я все ще вірю в Бога й чи відвідую зібрання. Я жила так, ніби була затиснута в рамки, не маючи змоги відвідувати зібрання чи проповідувати Євангеліє, тому мені не залишалося нічого іншого, як покинути дім, щоб виконувати свої обов’язки. Протягом тих років люди з поліцейського відділку часто приходили до мого дому, щоб допитати мого чоловіка про те, де я перебуваю, і вони часто телефонували моєму синові та невістці, змушуючи їх іти шукати мене. Одного дня невістка зустріла мене на вулиці й наполягла, щоб я пішла з нею додому. Коли ми прийшли, мій син зі сльозами на очах сказав: «Поліція постійно дзвонить, коли тебе немає вдома, нам не дають спокою! Ми знаємо, що твоя віра в Бога – це добре, але Комуністична партія виступає проти цього, і якщо ти й далі віритимеш у Бога, вони не дозволять нашим дітям ходити до школи, і наше життя стане нестерпним. Ти мусиш обрати: твій Бог чи ця сім’я?». Почувши це, я подумала: «Якщо я продовжу вірити в Бога й проповідувати Євангеліє, мої стосунки із сином та невісткою зруйнуються, і вони не дбатимуть про мене в майбутньому. Що я робитиму, коли постарію?». Я помолилася Богу у своєму серці. Тієї миті я згадала такі Божі слова: «Коли Бог і сатана стають до герцю в духовній сфері, як ти повинен задовольняти Бога і як ти повинен бути непохитним у своєму свідченні для Нього? Ти повинен знати, що все, що з тобою відбувається, – це велике випробування і це той час, коли ти потрібен Богу для того, щоб дати свідчення» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Завдяки Божим словам я зрозуміла Його намір. Обставини, з якими я зіткнулася, були перевіркою, і я мала стати на бік Бога та задовольнити Його. Мій син і невістка переслідували мене й перешкоджали мені, але справжнім винуватцем була Комуністична партія, яка намагалася за допомогою цих хитрощів змусити мене зрадити Бога. Я не могла дозволити сатанинським підступам здійснитися, і я мусила покладатися на Бога, щоб бути непохитною у своєму свідченні та осоромити сатану. Неважливо, яким буде моє життя або чи дбатиме про мене син – усе це в Божих руках, і я бажаю покладатися на Нього, щоб пережити це. Я знала, що не зможу сповідувати свою віру й виконувати свої обов’язки вдома, тому знайшла спосіб покинути дім і продовжити виконувати свої обов’язки.

Великий червоний дракон переслідував мене багато років, але що більше він мене переслідує, то дужче я від щирого серця його ненавиджу й відкидаю, і то більше я залишаюся непохитною у своїй вірі, слідуюза Богом і виконую свої обов’язки. Дякувати Богу!