Мей Хуа, Китай

Коли я була маленькою, моя сім’я жила у віддаленому гірському районі. Батьки заробляли на життя сільським господарством, і жити було досить важко. Від людей, які поверталися із заробітків, я чула, що в місті є багато можливостей заробити, і життя там набагато краще. Тож я мріяла про життя у великому місті та сподівалася одного дня покинути гори та переїхати до великого міста, щоб заробляти гроші, покращити умови життя своєї сім’ї й викликати заздрість в односельців. Я старанно вчилася, і в мене завжди були хороші оцінки, але коли я перейшла до першого класу середньої школи, сім’я більше не могла платити за моє навчання, тому мені довелося його кинути. Та моє бажання покинути гори не зникло, і я все ще сподівалася заробити в місті багато грошей, щоб мати краще життя й щоб усі мені заздрили.

У 2007 році мене познайомили з потенційним нареченим із міста. Я думала, що шлюб із ним покращить моє життя, але після весілля з’ясувалося, що його сім’я – найбідніша в районі. Чоловік і свекри не мали освіти й заробляли на життя лише тяжким трудом. Їхній будинок, який вони звели самі, навіть не мав нормального даху. Стіни й підлога були цементні, і коли йшов сильний дощ, у хату капала вода. Найбільше мене засмучувало те, що деякі сусіди ігнорували нас через нашу бідність, і це змушувало мене шкодувати про свій дурний вибір. Але згадуючи, що я вийшла заміж у велике місто, де можливостей заробити більше, ніж у селі, я вірила: якщо ми з чоловіком тяжко працюватимемо, наше життя неодмінно покращуватиметься, і щойно ми заробимо грошей, сусіди нам заздритимуть.

Через рік чоловік знайшов важку роботу на заводі металовиробів, а я невдовзі після народження сина влаштувалася плести вироби вручну. Щоб заробити більше, я часто працювала до другої-третьої години ночі, і згодом сильно виснажилася. Іноді руки так боліли, що я навіть не могла їх підняти, а обидва зап’ястя набрякали. Але коли я думала про те, що ще одне виконане завдання принесе мені ще кілька центів, то відчувала, що ці труднощі того варті. Зокрема, коли на зароблені тяжкою працею гроші я купувала їжу й речі першої необхідності, щоб покращити наш побут, я відчувала, що страждаю недарма. Тож я ще більше впевнилася: якщо ми з чоловіком просто стерпимо ці труднощі, наше життя обов’язково буде не гіршим, ніж у інших.

Одного дня тітка мого чоловіка прийшла проповідувати мені Євангеліє, кажучи: «Спаситель прийшов, і це Всемогутній Бог, Який виконує роботу спасіння людей в останні дні. Тільки прийнявши Боже спасіння й звільнившись від гріха, люди зможуть отримати Божий захист і пережити велику катастрофу…». У глибині душі я повірила в Бога, але потім подумала: «Я досі живу в хаті, де протікає дах, моя дитина ще така маленька, і нам на все потрібні гроші. Якщо я віритиму в Бога, це затримає мій заробіток. Я не можу цього допустити. Зараз для мене найважливіше – заробляти гроші, а щодо віри в Бога, то доведеться відкласти її, доки мої умови життя не покращаться». Тож я відмовилася.

У той час моя дитина щойно почала ходити, а я почула від людей, що на харчовій фабриці велике навантаження, зате зарплата в три-чотири рази вища за ту, яку я тоді отримувала. Це було досить спокусливо, і я подумала: «Якщо я не боятимуся труднощів і втоми, то зможу заробляти на цій фабриці більше. Хіба це не приведе до кращого життя?». Тож я залишила дитину на свекруху й пішла працювати на харчову фабрику. У той час чоловік іноді казав, що в нього сильно болить спина, але я взагалі не сприймала це серйозно, думаючи: «Як можна заробити більше, не працюючи тяжко? Хіба я не працюю часто понаднормово до другої-третьої ночі? Лише завдяки наполегливості ми зможемо заробити більше грошей». Тож ми з чоловіком зціпили зуби й терпіли, щоб разом заробити ще більше. Незабаром я знайшла ще одну роботу на заводі металовиробів – працювати на шліфувальних верстатах. Коли я щодня полірувала інструменти, мені довелося занурювати руки у воду, куди додавали різні хімікати, щоб запобігти іржавінню металу. Оскільки під час роботи з багатьма інструментами не можна було одягати рукавички, я цілий день тримала руки зануреними в цю воду. В одного з моїх колег через цю роботу розвинулася ниркова недостатність, проте я все одно пропрацювала там вісім чи дев’ять років. Ми з чоловіком багато працювали та заробили трохи грошей, тож наше харчування й одяг значно покращилися порівняно з минулим, і ми навіть накопичили на перший внесок за будинок. Наші сусіди, які раніше нас ігнорували, бо ми були бідними, почали ставитися до нас приязніше: віталися з усмішкою під час зустрічі й навіть із заздрістю говорили, що ми працьовита пара і завдяки нашим зусиллям живемо краще. Я пишалась, коли це чула, і відчувала, що роки моєї важкої праці нарешті окупаються, і я була неймовірно щаслива. Але одного ранку, коли ми з чоловіком збиралися на роботу, він раптом закричав від болю в ліжку й у паніці попросив мене відвезти його до лікарні. Лікар оглянув його та сказав, що в нього множинні сегментарні протрузії міжхребцевих дисків поперекового відділу хребта. Він порадив операцію, інакше чоловіка може паралізувати. Лікар також додав, що операція коштуватиме понад сто тисяч юанів. Я була приголомшена: «Понад сто тисяч юанів? Це все, заради чого ми з чоловіком працювали від світанку до заходу сонця стільки років, і тепер це все зникне лише через якусь хворобу. Хіба всі ці роки страждань були марними? Але якщо його не лікувати та його паралізує, хто боротиметься за цю сім’ю разом зі мною? Хіба наше життя не стане ще важчим?». Чоловік виглядав так само засмученим і не міг змиритися з тим, що його важко зароблені гроші просто зникнуть, тому вирішив поїхати додому й відпочити. У той час я була єдиною в родині, хто приносив гроші додому, тому працювала ще більше, і навіть коли мені було зле, я зціплювала зуби й продовжувала гарувати.

Одного дня, приблизно через три місяці, коли я збиралася виходити на роботу, моя шия раптом заболіла настільки нестерпно, що я не могла підняти голову. Усе перед очима розпливалося й туманилося, і мене почало нудити. Чоловік умовляв мене негайно їхати до лікарні. Лікар сказав, що в мене три серйозні грижі в шийному та поперековому відділах хребта, і що грижа поперекового відділу вже здавлює нерви на моїй лівій нозі. Операція коштуватиме понад 200 000 юанів, і навіть після неї моя хвороба може виявитися невиліковною. Але якщо її не лікувати, мене може паралізувати. Коли я це почула, то відчула, що просто зламаюся, і подумала: «Мій чоловік усе ще хворий, а тепер і мене може паралізувати. Грошей, заради яких ми з чоловіком так тяжко працювали, не вистачить навіть на лікування нас обох! Усі ці роки ми стільки працювали, щоб заробити грошей, але в результаті нічим не насолоджувалися, а лише нажили купу хвороб. Невже всі ці роки ми працювали заради грошей даремно? Більше того, навіть якщо ми витратимо всі ці гроші, немає жодної гарантії, що я вилікуюся, а коли прийде час, не залишиться ні грошей, ні мого життя. Заради чого я жила весь цей час?». Я почувалася зовсім розгубленою й проводила свої дні в похмурому настрої. Згодом завдяки рекомендації родича ми з чоловіком знайшли легшу роботу. Ми також отримали трохи грошей за знесення нашого будинку, і здавалося, що наше життя починає налагоджуватися. Проте біль у тілі часто викликав у мене лихі передчуття, і я думала: «А що, якщо мене раптом паралізує? Що, якщо моє життя обірветься?». Що більше я про це думала, то більший страх відчувала, і я часто шкодувала, якою нерозумною я була всі ці роки, зовсім не дбаючи про своє здоров’я заради заробітку. Хоча тепер я й мала трохи грошей, жодна сума не могла вилікувати мою хворобу. Я з тривогою думала: «Як мені далі з цим жити?».

У своєму болі та збентеженні тітка знову проповідувала мені Євангеліє. Вона увімкнула для мене гімн із Божих слів під назвою «Доля людини підвладна Божій руці». Я почула слова цього гімну: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). Ця пісня відразу знайшла відгук у моєму серці. Усі ці роки я невтомно працювала, щоб заробити гроші, і витерпіла багато труднощів лише для того, щоб жити так, аби інші мені заздрили, але зрештою ми з чоловіком захворіли й нас мало не паралізувало. Якщо ми втратимо життя, яка користь буде від усіх грошей, які ми заробили? Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що доля людини справді не в її власних руках. Протягом наступних кількох днів тітка приходила, щоб разом зі мною їсти й пити Божі слова, та бесідувала про походження людства, таємниці трьох етапів Божої роботи та Божий намір щодо спасіння людства. Я побачила, що Бог висловив так багато істин, що Божі слова мають владу й силу, і переконалася, що Всемогутній Бог – це істинний Бог, і Він може спасти людство. Я також проповідувала Євангеліє своєму чоловікові, і разом ми прийняли роботу Всемогутнього Бога в останні дні.

Після прийняття Божої роботи в останні дні я прочитала багато уривків із Божих слів. Одного дня я прочитала такі Божі слова: «Коли люди не знають, у чому суть долі, чи не розуміють Божого володарювання, вони просто свавільно через туман пробираються навпомацки й спотикаються, і та подорож є занадто тяжкою і спричиняє занадто багато болю. Тому, коли люди усвідомлюють, що Бог володарює над людською долею, розумні люди обирають пізнавати й приймати Боже володарювання та попрощатися з болісними днями “намагання побудувати хороше життя своїми власними руками”, замість продовження боротьби проти долі й переслідування своїх так званих життєвих цілей у свій власний спосіб. Коли людина без Бога, коли вона не може бачити Його, коли вона не може істинно й чітко знати володарювання Бога, кожен день є безглуздим, нічого не вартим і невимовно болісним. Незалежно від того, де людина перебуває і яка в неї робота, її засоби виживання й цілі, які вона переслідує, не приносять їй нічого, окрім нескінченних душевних страждань і болю, який тяжко подолати, – це переживання, на які людині нестерпно озиратися. Тільки приймаючи володарювання Творця, корячись Його влаштуванням та впорядкуванням і прагнучи здобуття істинного людського життя, людина може поступово звільнитися від усіх душевних страждань і болю і поступово позбутися всієї порожнечі людського життя» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний III). Із Божих слів я побачила, що якщо люди не постають перед Богом, вони можуть жити лише під обманом сатани, прагнучи грошей, слави й вигоди. Лише постаючи перед Богом, підкоряючись Його володарюванню й упорядкуванням і йдучи шляхом, який указує Бог, ми можемо бути захищеними Богом і уникнути шкоди від сатани. Розмірковуючи над цим, я зрозуміла, що була людиною, яка сильно постраждала від рук сатани. Раніше я не визнавала Божого володарювання і завжди хотіла власними силами вибратися з гір, щоб мати у великому місті хороше життя, якому б заздрили інші. Але становище сім’ї мого чоловіка не задовольнило моїх бажань, тому я хотіла змінити свою бідну долю, заробляючи гроші власною працею, щоб своїми руками створити краще життя й стати багатою людиною, якій би всі заздрили. Я працювала до знемоги, щоб заробити, і хоча ця праця серйозно шкодила моєму здоров’ю, це не зупинило моєї гонитви за багатством. Зрештою я не тільки не заробила багато грошей, а й стала виснаженою та хворою, і мене мало не паралізувало. Ці болісні спогади змусили мене по-справжньому відчути, що люди зовсім не можуть контролювати власну долю. Я завжди хотіла власними силами змінити свою долю, але врешті-решт мене змучили хитрощі сатани.

Пізніше я запитала себе: «Чому в минулому я була готова страждати й тяжко працювати заради грошей, але не хотіла вірити в Бога та постати перед Ним?». Ми з чоловіком разом прочитали уривок із Божих слів: «“Гроші правлять світом” – це філософія сатани. Вона дуже поширена серед людей у кожному суспільстві; можна сказати, що це віяння. Це пов’язано з тим, що її було вселено в серце кожної людини, яка спочатку не приймала цей вислів, але потім, коли зіткнулася з реальним життям, мовчазно погодилася з ним і почала вважати, що ці слова дійсно правдиві. Хіба це не процес розбещення людини сатаною? Можливо, люди не мають однакової міри досвідного знання про цей вислів, але кожен різною мірою тлумачить і приймає ці слова, виходячи з того, що відбувалося навколо нього, і з власного особистого досвіду. Хіба це не так? Незалежно від того, наскільки глибокий досвід цього вислову є в людини, який негативний вплив цей вислів справив на її серце? Це те, що люди в цьому світі – і можна сказати, що це стосується кожного з вас – виявляють дещо зі свого характеру. Що це? Це поклоніння грошам. Чи легко усунути це з людських сердець? Ні, нелегко! Це показує, що розбещення людини сатаною справді глибоке! Сатана використовує гроші, щоб спокушати людей, і розбещує їх усіх так, що вони поклоняються грошам і матеріальним речам. І як це поклоніння грошам проявляється в людях? Хіба ви не думаєте, що в цьому світі ви не змогли б вижити без грошей і що ви не змогли б прожити без них жодного дня? Те, скільки грошей мають люди, визначає, наскільки високим є їхній статус і наскільки вони шановані. Бідні не відчувають, що можуть стояти прямо й гордо, тоді як багаті мають високий статус, стоять прямо й гордо, можуть говорити голосно та жити зарозуміло й нестримно. Що цей вислів і ця тенденція приносять людям? Хіба не правда, що багато людей готово піти на будь-які жертви, щоб заробити гроші? Хіба чимало людей не втрачає свою гідність і достоїнство в гонитві за більшими грошима? Хіба чимало людей заради грошей не втрачає нагоду виконувати свій обов’язок і слідувати за Богом? Хіба втрата шансу здобути істину та бути спасенним не є для людей найбільшою з усіх утрат? Просто використовуючи цей метод і цей вислів, сатана настільки розбещує людину. Хіба намір сатани не зловісний? Хіба це не злостивий трюк? Коли цей вислів стає популярним, ти переходиш від незгоди з цим висловом до того, щоб урешті-решт повірити в те, що це істина, і на цей момент твоє серце повністю потрапило в лапи сатани, і тому ти мимохіть починаєш жити за цим висловом» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний V). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що люди віддаляються від Бога й істини через вплив та отруту різноманітних хибних поглядів, нав’язаних їм сатаною. Сатана використовує такі вислови, як «Гроші правлять світом» і «Людина вмирає за багатство, як птахи за їжу», щоб спокушати людей гнатися за грошима, змушуючи їх боротися й присвячувати все своє життя заробітку. Я так багато вистраждала через це! Я вірила, що лише заробляючи гроші, зможу покращити своє життя, насолоджуватися якісним матеріальним забезпеченням, здобути повагу та викликати заздрість у інших. Займаючись фізичною працею, я щодня засиджувалася до другої-третьої ночі лише для того, щоб заробити ще кілька копійок. Працюючи на харчовій фабриці, я постійно не висипалася, але ніколи не втрачала нагоди попрацювати понаднормово заради більшого заробітку. Хімікати, які використовували під час роботи на шліфувальних верстатах, серйозно шкодили здоров’ю, але через те, що там добре платили, я погоджувалася на цю роботу. Усі ці роки єдине, про що я могла думати, – це як заробити більше грошей. Навіть коли така виснажлива робота призвела до проблем зі здоров’ям і в мене, і в чоловіка, я все одно не хотіла відкладати роботу заради відпочинку, постійно повторюючи собі: «Якщо я хочу добре жити, треба зціпити зуби й терпіти». Зрештою завдяки нашій тяжкій праці ми таки заробили трохи грошей і заслужили захоплення сусідів, але ми з чоловіком повністю підірвали своє здоров’я, і, на жаль, зароблених грошей не вистачало навіть на наші операції. Я жила за сатанинською отрутою «Гроші правлять світом» і ледь не залишилася паралізованою. Але ще більше я шкодувала про те, що коли тітка принесла мені Боже Євангеліє останніх днів, я відкинула його заради заробітку. Якби Бог не використав мою тітку, щоб вона знову проповідувала мені Євангеліє, я б назавжди втратила шанс слідувати за Богом, здобути істину й бути спасенною. Я була справді нерозумною! Лише в цей момент я усвідомила, що сатана використовував гроші, щоб контролювати мої думки й панувати над моїм життям, змушуючи моє серце віддалятися від Бога. Методи, якими сатана вводить людей в оману, є справді ницими та нечестивими!

Через пів року я почала виконувати свої обов’язки в церкві. Спочатку мої обов’язки були відносно легкими й не заважали мені заробляти гроші на роботі, але пізніше, коли я стала лідеркою, моє навантаження в церкві зросло, і мені стало не вистачати часу. Кілька разів під час зібрань мені телефонував начальник, і я хвилювалася, що якщо так триватиме й далі, це вплине на мою роботу та доходи. Зрештою, ця робота не була виснажливою, і якби я її втратила, то не змогла б заробляти гроші! Але я розуміла, що спроба поєднувати роботу й мої обов’язки затримає роботу церкви. Я відчувала сильне внутрішнє протиріччя, тож помолилася Богові: «Боже, будь ласка, спрямуй мене, щоб я не була скована грошима й не втратила шанс виконувати свої обов’язки».

Одного дня проповідник зрозумів мій стан, і ми разом їли й пили уривок із Божих слів: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав вільно вибрати – і якби Я не засудив вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопили б гроші, а другою – істину. Тож чи не стало б ваше справжнє обличчя самоочевидним? Вибираючи з-поміж істини й будь-чого, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Багато з вас вагалося між правильним і неправильним, чи не так? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, вам точно відомо про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розбитою ви вибрали перше, причому без вагань; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви все ж вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто приголомшений. Ваші серця несподівано виявилися настільки нездатними пом’якшитися. Кров серця, яку Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашого покидання та безсилого прийняття, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). З розвінчання Божих слів я побачила, що зазнавши розбещення сатани та опинившись перед вибором між грошима й істиною, ми без вагань обираємо гроші та відкидаємо можливість прагнути істини. Я прийшла до Божого дому та завдяки поливу Божих слів почала розуміти деякі істини, але коли робота церкви йшла врозріз із моїми особистими фінансовими інтересами, я вагалася й вважала гроші важливішими за істину. Хіба я не продовжувала слідувати за сатаною? Усвідомивши це, я зрозуміла, що це Бог дає мені шанс обрати знову, щоб побачити, чи піду я за сатаною й прагнутиму грошей, а чи піду за Богом і прагнутиму істини. Дивлячись на братів і сестер навколо, я бачила, що вони починають розуміти дедалі більше істин, вправляючись у своїх обов’язках у церкві. І я бачила, що церква зрощує мене для виконання обов’язків лідера в надії, що, роблячи свій внесок, я також зможу здобути більше істин. Я не могла втратити шанс здобути істину заради заробітку і не могла знехтувати Божим кропітким наміром. Крім того, я завжди хвилювалася, що якщо залишу роботу й перестану заробляти, наші умови життя стануть гіршими, ніж у інших. Але насправді, хоча зараз я мала будинок і трохи заощаджень, нічого з цього я не заробила власними силами – усе це дав Бог через такі обставини, як знесення нашого будинку. Я по-справжньому усвідомила, що те, скільки багатства матиме людина, не визначається її власним вибором, а підпорядковується Божому призначенню. Я побачила, що хоч би як сильно я старалася, покладаючись на себе, я б не змогла заробити більше грошей, ніж мені призначено. Але я все ще хвилювалася, що якщо не зможу заробляти гроші, моє життя буде бідним, і інші мене не поважатимуть, тому я розривалася між грошима та своїми обов’язками. Хіба я не перебувала в тому ж стані, як і тоді, коли відкинула Боже Євангеліє останніх днів заради грошей? Я не могла більше марнувати свій час на гонитву за грошима й насолодами, оскільки це призвело б до втрати можливості здобути істину та привело б мене до загибелі.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Ти мусиш зазнавати тягот за істину, ти мусиш жертвувати собою заради істини, ти мусиш терпіти приниження за істину, і ти мусиш переносити більше страждань, щоб здобути більше істини. Ось що ти маєш робити. Не відкидай істини заради насолоди сімейною злагодою та не втрачай достоїнства й гідності всього життя заради тимчасової втіхи. Ти маєш прагнути всього прекрасного й доброго, і ти маєш прагнути змістовнішого життєвого шляху. Якщо ти ведеш таке приземлене й світське життя й не маєш жодної цілі, до якої ти прагнеш, хіба це не марнування твого життя? Що ти можеш здобути від такого життя? Ти мусиш зректись усіх плотських втіх заради однієї істини, а не відкидати всі істини заради малої втіхи. Такі люди не мають ні гідності, ні достоїнства; у їхньому існуванні немає сенсу!» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Божі слова зворушили моє серце, і я зрозуміла, що лише приходити перед Бога й прагнути здобути істину – це те, що справді має сенс і цінність. Згадуючи минуле, я розумію, що тітка проповідувала мені Боже Євангеліє п’ятнадцять років тому, але я відкинула його заради заробітку й утратила Боже спасіння на п’ятнадцять років! Усі ці роки я працювала як робот, день у день виконуючи важку працю, не дозволяючи собі ні на мить зупинитися й перевести дух, і в результаті через виснаження заробила всілякі хвороби. П’ятнадцять років боротьби за гроші зрештою абсолютно спустошили мене, і я побачила, що жити так – цілком безглуздо. Я згадала одного свого родича: він заробляв багато грошей, йому заздрили всі в селі, він став власником бізнесу. Але він часто проводив час за випивкою з діловими партнерами, і це зрештою призвело до хвороби печінки через алкогольне отруєння. Лікар переконував його більше не пити, але заради більшого заробітку він, не вагаючись, шкодив своєму тілу, продовжуючи пити на зустрічах, і зрештою в нього розвинувся рак печінки й він помер у молодому віці. Я згадала, що сказав Господь Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Божі слова відкрили мені, що за гроші, славу й вигоду життя не купиш, і вони можуть привести лише до загибелі. Якби я не виконувала свої обов’язки належним чином і продовжувала йти шляхом гонитви за грошима, моє тіло неодмінно б цього не витримало, і не тільки моє життя було б зруйноване, але я б також втратила свій шанс на спасіння. Хоча тепер я заробляла менше грошей, ніж раніше, я могла часто їсти й пити Божі слова та бесідувати про досвід із братами й сестрами, що було благодаттю від Бога! Я також зрозуміла, що Бог дозволив мені вправлятися в моїх обов’язках у церкві, щоб я могла краще озброїтися істиною, розпізнати способи, якими сатана шкодить людям, пізнати свій розбещений сатанинський характер і знайти правильний напрямок у житті завдяки Божим словам. Істина, яку людина здобуває від Бога, – це вічне життя, те, чого ніхто не може відібрати. Її не порівняти з грошима, і це найцінніше в житті. Усвідомивши це, я помолилася Богові, кажучи, що я готова покинути свою роботу й у прийдешні дні належним чином вірити в Бога та виконувати свої обов’язки.

Пізніше я залишила роботу й повністю присвятила себе своїм обов’язкам. Тепер ми з чоловіком маємо гарне здоров’я, а симптоми запаморочення, болю в спині та дискомфорту, які ми колись відчували, повністю зникли. А ще більше мене тішить те, що завдяки вправлянню у своїх обов’язках я здобула певне розуміння свого розбещеного характеру. Я дуже вдячна Богові за те, що Він врятував мене від рабства грошей, слави й вигоди, за те, що привів мене до Себе й дав мені більше можливостей здобути істину.