Ван Лей, Китай

Я співпрацював у роботі з очищення в церкві, і за кілька років практики засвоїв певні принципи, пов’язані з моїми обов’язками, досяг деяких результатів у їх виконанні. Під час обговорення питань лідери, диякони та брати й сестри, з якими я співпрацював, зазвичай погоджувалися з моїми поглядами. Коли їм було важко чітко розпізнати якісь справи, вони приходили до мене побесідувати та приймали мою думку. Я почав відчувати власну вищість, думаючи, що я кращий за них. У грудні 2020 року мене підвищили, доручивши виконувати обов’язки в іншому регіоні. Дві сестри, з якими я співпрацював, виконували цей обов’язок довше за мене, і вони краще розуміли принципи. Кілька разів ми разом аналізували матеріали для вичищання людей, і ці дві сестри дуже ретельно розбирали їх, спираючись на принципи. Мені теж хотілося висловитися в бесіді, але я відчував, що вони щойно побесідували про те, що я сам розумів, а деякі проблеми, на які вони вказували, я навіть не помітив. Тож я подумав, що краще нічого не казати, адже мої слова не додадуть нічого цінного й лише покажуть мою некомпетентність. Тому я мовчав. Іншого разу ми аналізували документ для виключення злої людини. Я не вважав, що ця людина справді зла, тому поділився в бесіді своєю точкою зору. Тоді одна з сестер сказала, що, на її думку, ця людина має сутність злої людини, і вона проаналізувала це, спираючись на лихі вчинки цієї людини та сутність її дій. Інша сестра також із нею погодилася. Вислухавши їх, я подумав, що бесіда сестер була правильною й ґрунтувалася на принципах, і відчув раптовий приплив збентеження. Я подумав про себе: «Я виставив себе на посміховисько. Що тепер про мене подумають сестри? Що як вони подумають, що мені бракує здатності до розпізнавання й що в мене низький рівень?». Пізніше, коли ми знову разом аналізували матеріали, я не наважувався відкрито висловлювати свої погляди, боячись того, як мене сприймуть інші, якщо моя бесіда виявиться неправильною. Раніше брати й сестри, з якими я співпрацював, не виконували свої обов’язки так само добре, як я, але тепер сестри-напарниці були кращими за мене в усьому. Тому я відчував себе найменш здібним серед них, мені бракувало відчуття власної значущості, і я часто впадав у стан пригнічення. У той час мій стан був жахливим, і часом мені навіть хотілося втекти від цієї ситуації й більше не виконувати там свої обов’язки. Невдовзі через зменшення обсягу роботи виникла потреба в реорганізації персоналу. Лідери оцінили мій рівень як посередній та перепризначили мене.

Через деякий час, у зв’язку зі збільшенням обсягу роботи, лідери написали мені з проханням продовжити роботу з очищення в іншому регіоні. Побачивши їхнього листа, я відчув певний опір і подумав: «Усі брати й сестри, з якими я б там співпрацював, мають кращий рівень, ніж я, і вони також краще за мене бесідують про істину та бачать суть справ. Я нічим не виділятимуся у виконанні своїх обов’язків там і врешті-решт лише осоромлюся. Я не хочу туди їхати». Тому я відмовився, шукаючи виправдання й кажучи, що мені бракує рівня і я не впораюся з цим обов’язком. Оскільки обсяг роботи зростав, лідери та працівники кілька разів писали мені листи з бесідою, але коли я думав про те, що брати й сестри в іншому регіоні мають хороший рівень і працездатність, я відчував, що не матиму там жодної значущості, тому й далі відхиляв їхні прохання. Насправді мені було дуже неспокійно на душі через те, що я ухилявся від своїх обов’язків, і я почувався винним, але потім я подумав: «Яка мені різниця, де виконувати обов’язки? Робота тут також потребує людей для співпраці, тому я можу просто старанніше працювати і як слід виконувати свої обов’язки тут».

Через деякий час одна сестра написала мені листа. Спираючись на власний досвід перепризначення в обов’язках, у цьому листі вона провела зі мною бесіду та вказала на те, що моє небажання виконувати обов’язки в іншому регіоні може бути наслідком того, що я скований репутацією й статусом. Вона також нагадала мені, що я повинен сміливо зустріти свої проблеми та шукати істину для їх розв’язання. Побачивши, як сестра вилила мені душу в бесіді, я був глибоко зворушений. Я усвідомив, що, неодноразово відхиляючи свої обов’язки, я насправді бунтував проти Бога! Я знав, що це ще одна можливість від Бога для мене покаятися, і що я мав за неї вхопитися. Я побачив, що в листі сестра знайшла для мене уривок із Божих слів, щоб я прочитав: «Який стан виникає всередині людей, коли вони мають непримиренний характер? Головним чином вони вперті й самовдоволені. Вони завжди дотримуються своїх власних ідей, вони завжди думають, що їхні слова правильні, вони абсолютно негнучкі й самовпевнені. Це ставлення непримиренності. Вони немов заїжджена платівка, нікого не слухають, залишаючись незмінно зацикленими на одному способі дій, наполягаючи на дотриманні його до кінця, незважаючи на його правильність чи помилковість; у цьому певною мірою відсутнє каяття. Як то кажуть, “мертвим свиням окріп не страшний”. Люди прекрасно знають, що є правильним, і все ж не роблять цього, а вперто відмовляються прийняти істину. Одним із характерів є непримиренність. У яких ситуаціях ви виявляєте непримиренний характер? Ви часто буваєте непримиренними? (Так.) Дуже часто! І оскільки непримиренність – це твій характер, він супроводжує тебе кожної миті в кожному дні твого існування. Непримиренність заважає людям постати перед Богом, вона заважає їм прийняти істину, і вона стоїть на заваді їхньому входженню в реальність істини. А якщо ти не здатен увійти в реальність істини, чи можуть відбутися зміни в цьому аспекті твого характеру? Тільки з великими труднощами. Чи наразі відбулися будь-які зміни в цьому аспекті вашого характеру, який є непримиренним? І наскільки значними є зміни? Скажімо, наприклад, раніше ти був надзвичайно впертим, але тепер у тобі відбулися невеликі зміни: коли ти стикаєшся з якоюсь проблемою, у твоєму серці з’являється певне почуття совісті, і ти кажеш собі: “Я маю певною мірою практикувати істину в цьому питанні. Оскільки Бог викрив цей непримиренний характер – адже я про уе почув і тепер знаю – я мушу змінитися. Коли я кілька разів стикався з таким у минулому, я йшов на поводі у своєї плоті й зазнавав невдачі, і я цим незадоволений. Цього разу я мушу практикувати істину”. Із таким прагненням можливо практикувати істину, і це є зміною. Коли ти переживаєш такий досвід протягом певного часу та здатен практикувати більше істин, і це призводить до більших змін, і твої бунтарські й непримиренні характери стають дедалі слабшими, то чи відбулися зміни у твоєму характері життя? Якщо твій бунтівний характер помітно ослаб, а твій послух Богові зріс, то це означає, що відбулися реальні зміни. Отже, якою мірою ти мусиш змінитися, щоб досягти справжнього послуху? Ти досягнеш успіху в разі відсутності бодай найменшої непримиренності, коли буде присутній тільки послух. Це повільний процес. Зміни в характері не відбуваються відразу, вони вимагають тривалого досвіду, можливо, навіть цілого життя. Іноді доводиться терпіти багато великих поневірянь, що подібні до смерті й повернення до життя, труднощів болючіших і тяжчих, ніж виведення отрути із самих твоїх кісток» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Тільки знати про шість видів розбещених характерів – значить справді знати себе). Бог розвінчував саме мій стан. Я жив у непоступливому характері. Це заважало мені постати перед Богом, щоб шукати істину, і робило мене нездатним коритися Божим влаштуванням та впорядкуванням. Я згадав, як лідери влаштували для мене виконання моїх обов’язків в іншому регіоні. Я знав, що повинен ставити церковну роботу на перше місце, але переймався тим, що сестри, з якими я співпрацюватиму, матимуть кращий рівень і здатність до розпізнавання, ніж я. Я боявся, що співпраця з ними в моїх обов’язках не тільки не принесе мені жодного визнання, а й виставить мене некомпетентним і змусить почуватися невидимкою. Щоб захистити свої репутацію й статус, я вперто, раз за разом відмовлявся від своїх обов’язків, і хоч би як інші бесідували зі мною, я просто не слухав. Моє серце було повністю закрите для Бога. Я справді був непоступливим і впертим! Я знав, що обсяг роботи в тому регіоні був великим і що їм потрібна допомога більшої кількості людей, але в цей критичний момент я дбав лише про власне самолюбство та статус і зовсім не зважав на церковну роботу. Я був таким егоїстичним, ницим, і мені цілковито бракувало людськості! Я відчував сильний жаль, тому помолився Богу: «Боже, мій характер такий упертий і непоступливий. Я знаю істину, але не практикую її. Я бажаю змінити цей свій бунтівничий стан і шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми. Будь ласка, веди та спрямовуй мене». Після цього я написав лідерам, висловивши готовність виконувати свої обов’язки в іншому регіоні.

Пізніше я розмірковував над тим, чому не хотів виконувати обов’язки в іншому регіоні, і усвідомив, що причиною був страх втратити свою репутацію й статус. Тож я свідомо шукав істину щодо цього аспекту. Я прочитав уривок із Божих слів: «Антихристи неохоче виконують свій обов’язок заради отримання благословень. Вони також цікавляться тим, чи зможуть вони виставити себе напоказ і чи будуть інші їх поважати, коли вони виконуватимуть цей обов’язок, а також чи буде Вишнє або Бог знати про виконання ними цього обов’язку. Це все, що вони враховують, коли виконують обов’язок. Перше, що вони хочуть з’ясувати, – які вигоди вони можуть отримати, виконуючи обов’язок, і чи можуть вони бути благословенні. Для них це найважливіше. Вони ніколи не думають про те, як бути уважними до Божих намірів і відплатити за Божу любов, як проповідувати Євангеліє і свідчити про Бога, щоб люди здобували Боже спасіння та досягали щастя, і ще менше вони прагнуть зрозуміти істину або знайти спосіб розв’язання проблеми своїх розбещених характерів та жити в людській подобі. Вони ніколи не замислюються про такі речі. Вони думають лише про те, чи можуть вони бути благословенні та отримати переваги, як закріпитися, як здобути статус, як змусити людей поважати їх, і як виділитися та стати найкращими в церкві та серед натовпу. Вони категорично не бажають бути звичайними послідовниками. Вони завжди хочуть бути першими в церкві, зберігати за собою останнє слово, стати лідером і змусити всіх слухати їх. Тільки тоді вони можуть бути задоволені. Ви можете бачити, що серця антихристів сповнені такого. Чи дійсно вони повністю присвячують себе Богові? Чи щиро вони виконують свої обов’язки як створені істоти? (Ні.) Тоді що вони хочуть робити? (Тримати владу.) Саме так. Вони кажуть: “Щодо мене, то в мирському світі я хочу перевершити всіх інших. Я маю бути першим у будь-якій групі. Я відмовляюся бути другим, і я ніколи не буду помічником. Я хочу бути керівником і зберігати останнє слово за собою в будь-якій групі людей, в якій я перебуваю. Якщо за мною не залишене останнє слово, то я випробую всі можливі способи, щоб переконати всіх вас, змусити всіх вас поважати мене та вибрати мене керівником. Щойно я матиму статус, останнє слово буде за мною, всі муситимуть слухати мене. Вам доведеться робити все по-моєму, і ви муситимете перебувати під моїм контролем”. Незалежно від того, який обов’язок виконують антихристи, вони намагатимуться зайняти високу посаду, позицію зверхності. Вони б ніколи не змогли задовольнитися своїм місцем звичайного послідовника. І до чого вони відчувають найбільшу пристрасть? Стояти перед людьми, давати накази та вичитувати людей, змушуючи їх робити так, як кажуть вони. Вони ніколи не думають про те, як належним чином виконувати свій обов’язок, і тим паче, виконуючи свій обов’язок, вони не шукають істин-принципів, щоб практикувати істину та задовольняти Бога. Натомість вони ламають голову над тим, як відзначитися, щоб змусити керівників високо думати про них і просувати їх по службі, щоб вони самі могли стати керівником або працівником і вести за собою інших людей. Це те, про що вони думають і на що сподіваються цілий день. Антихристи не бажають, щоб їх вели інші, і вони не бажають бути звичайними послідовниками, не кажучи вже про те, щоб спокійно виконувати свій обов’язок без фанфар. Яким би не був їхній обов’язок, якщо вони не можуть бути попереду і в центрі, якщо вони не можуть стояти вище інших і вести інших людей, вони вважають виконання свого обов’язку нудним і стають негативно налаштованими й починають сповільнюватися. Без похвали або поклоніння з боку інших їм це ще менш цікаво, і в них ще менше бажання виконувати свій обов’язок. Але якщо вони можуть бути в центрі уваги під час виконання свого обов’язку й зберігати за собою останнє слово, вони почуваються зміцненими й перенесуть будь-які труднощі. Вони завжди мають особисті наміри під час виконання свого обов’язку й завжди хочуть вирізнятися задля задоволення своєї потреби перемогти інших людей, а також досягнення своїх бажань та амбіцій. Під час виконання свого обов’язку, крім жорсткої конкурентної боротьби – конкуруючи у всьому, щоб виділитися, бути на висоті, бути вище за інших, – вони також думають про те, як зберегти свій поточний статус, репутацію та престиж» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина сьома). Бог розвінчує, що хоч би де антихристи виконували свої обов’язки, вони роблять це, аби задовольнити своє прагнення до статусу. Якщо вони є видатними постатями чи лідерами серед людей і їм вдається виділятися й здобувати захоплення, тоді вони дуже вмотивовані в усьому, що роблять. Але якщо вони не можуть виділитися і їм постійно не вдається проявити себе, тоді вони взагалі не хочуть виконувати свої обов’язки. Порівнюючи з цим розумінням точку зору, що стояла за моїм прагненням, я усвідомив, що вона була точнісінько такою ж, як і в антихриста. Коли мене призначили виконувати обов’язок в іншому регіоні і я побачив, що сестри, з якими я співпрацював, мали кращий рівень і працездатність, ніж я, я відчув себе некомпетентним і непотрібним серед них, і мені бракувало відчуття власної значущості. Через це я часто жив у стані смутку та пригнічення, зовсім не думав про те, як добре виконувати свої обов’язки, і мені часто хотілося втекти від цієї ситуації. Після того, як мені перепризначили обов’язки, я не розмірковував над тим хибним шляхом, яким ішов, і коли лідери знову влаштували мені виконання обов’язків в іншому регіоні, я знаходив виправдання, щоб відмовитися, бо відчував, що не зможу виділитися. Хоча брати й сестри багато разів бесідували зі мною і я знав, що обсяг роботи в тому регіоні був великим і там терміново потребували допомоги нових людей, я все одно нехтував церковною роботою. Моя турбота про репутацію й статус брала гору над усім. Я постійно стверджував, що виконую свої обов’язки, аби задовольняти Бога та відплачувати за Його любов, але тепер побачив, що мої жертви, присвята та страждання були лише заради репутації й статусу. Я зовсім не виконував своїх обов’язків, а радше намагався використати й обманути Бога. Пізніше я запитав себе: «Чому я надаю такого великого значення репутації й статусу?». Це сталося тому, що сатанинські отрути, як-от «Краще бути великою рибою в маленькому ставку» та «Людям потрібна їхня гордість, як дереву – його кора», вкоренилися в моєму серці та стали моїми цілями для прагнення й правилами виживання. Я вірив, що жити – означає виділятися й здобувати захоплення людей, і що лише таке життя є змістовним і цінним. Якщо я ніколи не міг виділитися або ж хай куди я йшов, на мене дивилися зверхньо, то я відчував, що живу жалюгідним життям. Хоча на позір я виконував свої обов’язки, внутрішньо я був зосереджений лише на тому, як утвердити себе та здобути репутацію й статус. А коли церковна робота потребувала моєї співпраці, я шукав виправдання, щоб відмовитися, оскільки мої прагнення до репутації й статусу не задовольнялися. Живучи за цими сатанинськими отрутами, я став дуже зарозумілим і егоїстичним, цілком утратив людську подобу та почав мимоволі бунтувати проти Бога й опиратися Йому. У той час я неодноразово відмовлявся від своїх обов’язків і часто відчував страх і неспокій, почуваючись так, ніби опинився на межі небезпеки. Таке ставлення до моїх обов’язків могло образити Божий характер, і якби я не покаявся перед Богом, Він би напевно відкинув мене та відсіяв. Усвідомивши це, я відчув справжній страх і визнав, що відмова від моїх обов’язків була серйозною проблемою. Я був сповнений жалю й провини та ненавидів себе за те, що наважився так бунтувати проти Бога, залишаючи по собі переступи та плями. Я справді так багато заборгував Богу! Прагнення до репутації й статусу – це шлях без вороття, який веде до загибелі, тому я захотів змінити свої погляди на прагнення.

Пізніше в Божих словах я знайшов шлях для практики та входження. Всемогутній Бог говорить: «Якщо ти хочеш мирно залишатися членом Божого дому, то спершу навчися бути добрим створінням і виконувати обов’язки відповідно до свого місця. Тоді ти станеш у Божому домі створінням, гідним свого імені. Створіння – це твоя зовнішня ідентичність і звання, і в нього мають бути конкретні прояви та сутність. Тут треба не просто мати це звання: раз ти створіння, то маєш виконувати обов’язки створіння. Раз ти створіння, то маєш виконувати повинності створіння. Отже, які ж вони, обов’язки та повинності створіння? У Божому слові чітко викладено обов’язки, зобов’язання та повинності створінь, чи не так? Припустімо, ти взяв на себе обов’язок створеної істоти. Від цього дня ти є справжнім членом Божого дому, тобто визнаєш себе однією з Божих створених істот. Від цього дня тобі слід перебудувати свої життєві плани – тобі більше не слід прагнути жадань, бажань і цілей, які ти раніше ставив для свого життя. Натомість тобі слід прийняти нову ідентичність і нову точку зору, щоб спланувати життєві цілі й напрям, які тобі слід мати як створеній істоті. По-перше, твої цілі й напрям не мають полягати в тому, щоб узяти на себе керівну роль, або стати провідною постаттю чи виділитись у будь-якій галузі, або стати відомою постаттю, яка займається певною роботою чи опанувала певну професійну навичку. Натомість тобі слід прийняти свій обов’язок від Бога, тобто ти мусиш знати, яку роботу тобі слід виконувати і який обов’язок тобі потрібно виконувати зараз, у цей момент, і ти мусиш шукати Божі наміри. Хай там що Бог вимагає від тебе робити і хоч який обов’язок Божий дім улаштував для тебе, ти мусиш з’ясувати й чітко зрозуміти ті істини, які тобі слід збагнути, і ті принципи, яких тобі слід дотримуватися та які слід осягнути для належного виконання цього обов’язку. Якщо ти не можеш їх запам’ятати, ти можеш їх записати і, коли маєш час, більше переглядати їх і більше розмірковувати над ними. Для тебе, як для однієї з Божих створених істот, основною життєвою ціллю має бути належне виконання твого обов’язку створеної істоти й буття створеною істотою, яка відповідає стандарту. Це найбільш фундаментальна життєва ціль, яку тобі слід мати. По-друге, і більш конкретно, – це те, як належно виконувати свій обов’язок створеної істоти й бути створеною істотою, яка відповідає стандарту. Це найважливіше. Ці напрями й цілі, до яких прагне розбещене людство, – як-от репутація, статус, марнославство та особисті перспективи, – це все речі, від яких тобі слід відмовитися» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (7)). Із Божих слів я зрозумів, що я – створена істота, і що я маю прагнути як слід виконувати свої обов’язки створеної істоти. Це моя відповідальність. Я не повинен постійно зосереджуватися на тому, як мене сприймають інші, чи змагатися з іншими в тому, чиї навички кращі. Що я маю робити – це коритися, приземлено виконувати свої обов’язки згідно з вимогами та принципами Божого дому, більше молитися Богу про те, чого я не розумію, шукати бесіди з іншими та докладати зусиль до істини-принципів. Це і є правильний шлях для практики.

Тепер, коли я виконував свій обов’язок в іншому регіоні, я все ще іноді помилявся чи робив хибні висновки, аналізуючи матеріали для вичищання людей. Коли в написаних мною рішеннях про вичищання виявлялися проблеми й усі пропонували свої поради та виправлення, я все одно відчував певний дискомфорт і переймався тим, що про мене подумають інші. Коли виникали такі почуття, я розумів, що мене знову зв’язує й сковує моє прагнення до репутації та статусу. Тож я молився Богу, бажаючи правильно сприймати власні недоліки, приймати слушні пропозиції й виконувати свої обов’язки згідно з принципами. Здобувши певний досвід, я побачив: хоча у виконанні обов’язків я все ще маю багато недоліків, завдяки настановам, бесіді та допомозі моїх братів і сестер-напарників я досяг прогресу в розпізнаванні людей, а також у поглядах на людей і речі. Мій вибір слів також став набагато точнішим, ніж раніше. Це справді допомогло мені компенсувати багато моїх недоліків. Хоча я й досі іноді переймаюся своїми репутацією й статусом, я здатен молитися Богу, щоб повставати проти себе та не бути таким скованим власним прагненням до репутації й статусу. Дякую Богу за моє спасіння!