Шицзі, Китай

Я з дитинства мала слабке здоров’я. У підлітковому віці в мене почали боліти ноги. Лікар сказав, що в мене ревматоїдний артрит і що мені потрібне лікування. На той час моя сім’я жила бідно й не мала грошей на лікування. Коли біль ставав нестерпним, я приймала кілька таблеток знеболюючого. Я також вдягалася тепліше або сиділа на теплій лежанці, щоб полегшити біль. У двадцять років мій стан погіршився, і мене паралізувало. Після певного періоду лікування я змогла ходити, але наслідки лишилися: якщо я ходила забагато, то в мене боліли ноги. Пізніше я повірила в Господа Ісуса. На мій подив, трохи більше ніж за місяць мої ноги дивовижним чином зцілилися, і я була неймовірно щаслива. Щоб віддячити Господу за Його благодать, я дуже активно давала свідчення й проповідувала Євангеліє, як розпоряджалася церква. Мені здавалося, що якщо я даватиму свідчення й проповідуватиму Євангеліє для Господа, Бог і далі оберігатиме й захищатиме мене, і, можливо, я навіть отримаю ще більшу благодать. Відтоді я трималася за свою віру як за рятівне коло, і мій ентузіазм у вірі в Бога значно зріс.

У жовтні 2006 року я прийняла Божу роботу останніх днів. Я була неймовірно рада вітати повернення Господа Ісуса й думала: «Бог висловлює істину в останні дні, щоб здійснювати роботу спасіння. Я маю скористатися цією нагодою, щоб виконувати більше обов’язків і готувати добрі вчинки. Якщо я щиро віритиму в Бога й вірно виконуватиму свої обов’язки, Бог обов’язково захищатиме мене й зберігатиме моє здоров’я протягом усього мого життя. А коли Божа робота завершиться, я також увійду в Царство й насолоджуватимуся великими благословеннями. Це величезне благословення!». Невдовзі після увірування в Бога я почала вправлятися у виконанні своїх обов’язків. Хоч які б обов’язки не розпоряджала церква, я слухалася. У 2012 році я поїхала з дому й орендувала житло в місті, щоб виконувати обов’язок із прийому. Хоч це було важко й виснажливо, у моєму серці не було нарікань. Минали роки, і лідери доручили мені відповідати за кілька груп зібрань. Я не вміла їздити на велосипеді, тому ходила пішки, хай якою великою була відстань. Іноді, коли я йшла додому пообідати, а потім на зібрання, я запізнювалася, тому просто не обідала. Навіть коли від довгої ходьби в мене боліли ноги, я не зважала на це. Мені здавалося, що оскільки я роками виконую свої обов’язки попри труднощі, Бог бачитиме всі мої старання й обов’язково захистить та благословить мене за мою вірність своїм обов’язкам.

У 2019 році біль у ногах повернувся. Іноді після довгої ходьби коліно боліло так сильно, що я не могла його зігнути. Вночі, під час сну, я не могла повністю випрямити ногу, і часом біль навіть будив мене. Я пішла до лікарні на обстеження, і лікар сказав, що правий колінний суглоб потребує заміни й треба робити операцію. На той час у моєї сім’ї не було грошей на лікування, а я виконувала свої обов’язки. Я подумала: «Якщо я як слід виконуватиму свої обов’язки, можливо, одного дня Бог забере цю хворобу». Тож я відмовилася від операції й натомість пила знеболювальні та накладала пластирі, щоб якось терпіти біль. У той період я часом не могла спати вночі через біль. А вдень, якщо я сиділа занадто довго, то, підвівшись, не могла ступити й кроку. Мені доводилося повільно розминати ногу, перш ніж я могла хоч трохи пройтися.

У серпні 2023 року, коли син побачив, як сильно в мене болять ноги, то відвіз мене до лікарні на рентген. Лікар поглянув на знімок і запитав: «Чому ви чекали, поки все стане настільки погано, перш ніж звернутися за лікуванням? Зараз ваш правий колінний суглоб у жахливому стані, а в обох гомілковостопних суглобах почався некроз. Ліки та акупунктура тут уже не допоможуть. Найкращий план лікування – це замінити гомілковостопні та колінні суглоби. Замінюйте по одному суглобу кожні три місяці, і за рік усе закінчимо. Інакше ви можете залишитися паралізованою». Почувши діагноз лікаря, я ледь не знепритомніла. Хоча з роками біль у нозі посилювався, і я була певною мірою морально готова, я не очікувала, що ситуація виявиться настільки серйозною. Якщо мене паралізує, як я буду жити? Моє серце завмерло, і я ледве стримувала сльози. Повернувшись додому, я впала на ліжко, наче здута повітряна кулька, відчуваючи повне безсилля, і мої сльози полилися нестримним потоком. З мене просто посипалися всі нарікання та непорозуміння щодо Бога: «Тоді, коли я терпіла біль і йшла в гори збирати ліщину на продаж, щоб виконувати обов’язок із прийому, я ніколи не скаржилася, хоч би як важко мені було. Пізніше, коли я відповідала за групи зібрань, я не зважала на вітер і дощ, ніколи не відкладала своїх обов’язків і не скаржилася на біль у ногах. Чому Бог не захистив мене? Тепер мені треба міняти колінний суглоб, а в моєї сім’ї немає стільки грошей! Але якщо я не зроблю операцію, мене паралізує». У ті дні, щоразу, коли я згадувала біль і страждання, які пережила тоді, коли мене паралізувало, моє серце стискалося, а сльози лилися нестримним потоком. Я заздрила братам й сестрам, коли бачила як вони можуть ходити й бігати, щоб виконувати свій обов’язок! Чому я не можу мати дві здорові ноги, як усі інші? Я думала, що якщо віритиму в Бога, Він завжди захищатиме мене, але я й гадки не мала, що станеться таке. Коли лідерка дізналася про мою ситуацію, вона провела зі мною бесіду: «Коли нас спіткає хвороба, у цьому криються Божі наміри. Не зрозумій Бога неправильно! Коли ми хворіємо, нам потрібно розмірковувати над розбещеністю, а також неправильними намірами й поглядами, які ми виявили, і засвоїти із цього уроки». Лідерка також порадила мені перечитувати певні розділи з Божих слів, які могли б допомогти моєму стану. Після того, як вона пішла, я швидко знайшла Божі слова й почала читати: «Коли Бог розпоряджається, щоб хтось захворів, – чи легко, чи тяжко, – Його мета полягає не в тому, щоб змусити тебе оцінити всі нюанси хвороби, шкоду, яку вона тобі завдає, тяготи та труднощі, які вона тобі приносить, і всі незліченні почуття, які вона в тебе викликає; Його мета полягає не в тому, щоб ти оцінив хворобу завдяки тому, що нездужаєш. Натомість Його мета – це щоб ти виніс із хвороби уроки, навчився відчувати Божу волю, дізнався, які розбещені характери ти виявляєш і як ти неправильно ставишся до Бога, коли хворієш, і щоб ти навчився підкорятися Божому володарюванню та впорядкуванням, аби досягти справжнього послуху Богові й зуміти бути непохитним у своєму свідченні: це критично важливо. За допомогою хвороби Бог хоче тебе спасти й очистити. Що Він хоче в тобі очистити? Усі твої надмірні бажання й вимоги до Бога та навіть різні плани, судження й задуми, які ти будуєш за всяку ціну, щоб вижити й жити. Бог не просить тебе будувати плани й судити, і Він не дозволяє тобі мати щодо Нього якісь надмірні бажання; Він вимагає лише того, щоб ти Йому підкорився й у практиці переживання та підкорення пізнав власне ставлення до хвороби, до тілесних станів, які Він тобі дає, а також до власних особистих бажань. Пізнавши все це, ти зможеш оцінити, наскільки це корисно, що Бог упорядкував для тебе обставини твоєї хвороби чи дав тобі ці тілесні умови; і ти зможеш оцінити, наскільки сильно вони допомагають тобі змінити характер, досягти спасіння та ввійти в життя» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (3)). Роздумуючи над Божими словами, я відчула, як мене сповнило світло, «У тому, що ця хвороба спіткала мене, є благий Божий намір. Бог не намагається відсіяти мене або змусити пережити біль і всі ті незліченні почуття, що приносить хвороба, Він хоче очистити мою віру від нечистот, які накопичилися за ці роки». Тоді я замислилася у своєму серці: «Що ж Бог хоче очистити в мені?». Я усвідомила, що весь цей час моя віра в Бога зводилася переважно до пошуку благодаті та надії на міцне здоров’я і спокійне життя. Спочатку, коли Бог дарував мені благодать, я була дуже щасливою і з повною віддачею присвячувала себе вірі в Бога. Але зараз, зіткнувшись із важким ревматоїдним артритом і загрозою паралічу, я сперечалася з Богом і нарікала, чому Він не захистив мене. Я побачила, що моя віра нічим не відрізняється від віри релігійних людей – я просто просила в Бога благодаті та благословень, не вірячи в Нього щиро й не прагнучи істини. Усвідомивши це, я відчула провину й докоряла собі. Я помолилася Богові: «Боже, за ці роки віри в Тебе я мала неправильні погляди у своїх прагненнях і йшла хибним шляхом. Ти дозволив хворобі спіткати мене, і в цьому є Твій благий намір. Я готова шукати істину та ґрунтовно розмірковувати над собою».

У своєму пошуку я натрапила на два уривки Божих слів і здобула певне розуміння свого стану. Бог говорить: «Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я Своєю силою вигнав із їхніх тіл нечистих духів, і так багато вірить у Мене, просто щоб отримати від Мене мир і радість. Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб вимагати від Мене більшого матеріального багатства. Так багато вірить у Мене лише для того, щоб провести це життя в мирі та бути в безпеці та неушкодженими в наступному житті. Так багато вірить у Мене, щоб уникнути пекельних страждань і отримати небесні благословення. Так багато вірить у Мене тільки задля тимчасового комфорту, однак не прагне нічого здобути в наступному житті. Коли Я наділяю людей Своїм гнівом і забираю в них усю радість і мир, які вони колись мали, вони починають сумніватися. Коли Я наділяю людей пекельними стражданнями й забираю назад небесні благословення, вони впадають у лють. Коли люди просять Мене зцілити їх, а Я на них не зважаю і відчуваю до них огиду, вони йдуть від Мене, щоб натомість шукати шлях лихого знахарства та чаклунства. Коли Я забираю все, чого люди від Мене вимагали, усі вони зникають без сліду. Тож Я кажу, що люди в Мене вірять, бо Моя благодать занадто рясна і бо можна здобути занадто багато вигод» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). «Стосунки людини з Богом – це сама лише гола корисливість. Це стосунки між одержувачем та надавачем благословень. Говорячи просто, це стосунки між працівником та роботодавцем. Працівник тяжко працює лише для того, щоб отримати винагороду від роботодавця. У такому виді стосунків, ґрунтованих на власних інтересах, немає родинної прихильності – тут є тільки угода. Немає ні любові до когось, ні любові від когось, лише милостиня й милосердя. Немає розуміння, лише безпомічне пригнічене обурення та обман. Немає близькості, лише нездоланна прірва» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Додаток 3. Людина може бути спасенною тільки в межах Божого управління). Прочитавши Божі слова, я відчула, як вони пронизали моє серце. Мені було боляче, наче Бог судив мене віч-на-віч, у всіх деталях викриваючи мій стан. Я усвідомила, що моя віра в Бога та виконання моїх обов’язків мали на меті лише одне: щоб Бог беріг мене, дав мені спокійне життя й міцне здоров’я. Усе було саме так, як розвінчав Бог: «Так багато вірить у Мене тільки для того, щоб Я їх зцілив» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Що ти знаєш про віру?). Згадуючи минуле, коли я зцілилася від хвороби після того, як повірила в Господа Ісуса, я трималася за Нього як за рятівне коло й твердо вірила, що Бог – це Бог, який благословляє людей. Я думала, що поки я щиро вірю в Бога, більше страждаю та більше присвячую себе, Бог берегтиме моє здоров’я і дарує мені спокійне життя без хвороб і лих. Прийнявши роботу Всемогутнього Бога в останні дні, я з іще більшим ентузіазмом почала присвячувати себе. Щоб виконувати свої обов’язки, я орендувала житло далеко від дому й приймала братів та сестер. Пізніше, коли я відповідала за групи для зібрань, я не зважала ні на погоду, ні на великі відстані, вірячи, що Бог побачить мою відповідальність і вірність у виконанні обов’язків, і обов’язково берегтиме мене все життя. Але цього разу, зіткнувшись із важкою хворобою і загрозою паралічу, я відвернулася від Бога. Я гнівно нарікала на Нього, використовуючи свої жертви та присвячення, щоб сперечатися й зводити з Ним рахунки. Усе було саме так, як розвінчали Божі слова: «У людей без людськості абсолютно немає істинної любові до Бога. Коли навколишнє середовище комфортне або вони можуть щось здобути, вони цілком слухняні Богу, але щойно їхні бажання опиняються під загрозою або зрештою зазнають краху, вони негайно піднімають заколот. Навіть протягом усього однієї ночі вони перетворюються з усміхненої, “добросердої” людини на схожого на дикуна ката» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Божа робота й людська практика). Коли Бог дарував мені благодать, я була цілковито Йому покірна. Але коли Він хоч на мить перестав мені догоджати, я почала на Нього нарікати. Хіба я не була геть позбавлена совісті? Маючи таку віру й водночас сподіваючись отримати від Бога благословення та увійти в Царство Небесне я була справді безсоромною! Ця хвороба повністю викрила мене. Я побачила, що моя віра в Бога й виконання мого обов’язку протягом цих років зовсім не були щирими. Усі мої зусилля були спрямовані лише на те, щоб Бог зцілив мене і щоб я отримала благословення. Я використовувала свої жертви й своє присвячення, намагаючись торгуватися з Богом. На перший погляд здавалося, що я встигаю за Божою новою роботою, але мій погляд на те, чого слід прагнути, не змінився. Я й далі прагнула благодаті та благословень, як люди в період Благодаті, і вірила лише для того, щоб насититися з хлібів. Раніше я бесідувала з братами й сестрами, кажучи, що Бог більше не виконує роботу періоду Благодаті, що в останні дні Бог виконує роботу суду й очищає людей, і що лише прагнучи істини та маючи зміну в житті-характері, ми можемо бути спасенними й увійти в Царство. Але я не прагнула істини чи зміни свого характеру; натомість я була зосереджена виключно на пошуку благодаті та благословень. Що я взагалі могла здобути від такої віри в Бога? Врешті-решт, якби я не змогла зрозуміти істину, а мій розбещений характер не перемінився б, хіба я не була б знищена? Тоді я згадала Павла. Він вірив у Бога, маючи особисті мотиви та нечистоти, і використовував своє присвячення, зусилля та важку працю, намагаючись торгуватися з Богом. Він відкрито погрожував Богові та вимагав від Нього вінця праведності, чим спровокував Божий характер і отримав Його праведне покарання. Хіба за своєю природою моє прагнення не було таким самим, як у Павла? Бігаючи туди-сюди й присвячуючи себе Богові, я вимагала від Нього зцілити мене й зберегти моє здоров’я. Коли ж Бог не діяв за моїм бажанням, я сперечалася з Ним і висловлювала своє незадоволення Ним. Це був опір Богові. Думаючи про все це, я відчула глибокий смуток і пролила сльози каяття. Я згадала, як у двадцять років була паралізованою понад два місяці; лікарі казали, що мій стан невиліковний, але я змогла встати й знову ходити. Увесь цей час мене оберігав Бог. Хоча в мене й залишився тривалий біль у нозі, саме завдяки хворобі я прийшла до Бога й повірила в Господа Ісуса. Пізніше Бог діяв через братів і сестер, щоб проповідувати мені Євангеліє, і мені знову пощастило прийняти Боже Євангеліє останніх днів, насолоджуючись поливом і забезпеченням Божих слів. Бог виявив до мене стільки любові! Але зараз, через те, що Бог не зцілив мене, як я хотіла, я збунтувалася проти Нього й нарікала на Нього. Я була цілковито позбавлена совісті! У своєму серці я мовчки помолилася: «Боже, саме Твої слова пробудили моє заціпеніле серце. Тільки зараз я усвідомлюю, що у своїй вірі намагалася торгуватися з Тобою. Я так багато насолоджувалася поливом і забезпеченням Твого слова, але навіть не думала про те, щоб віддячити за Твою любов, – натомість я неправильно Тебе розуміла й нарікала на Тебе. Мені справді бракує людськості! Боже, я готова покаятися й змінитися».

Після цього я прочитала такі Божі слова: «Йов не намагався укласти з Богом якусь угоду, нічого не ставив до Бога жодних вимог і нічого в Нього не випрошував. Він хвалив Боже ім’я через велику силу й владу Бога у володарюванні над усім сущим, і хвала Йова ніяк не залежала від того, чи здобув він благословення, а чи зазнав напасті. Він вірив, що незалежно від того, чи отримують люди від Бога благословення чи напасть, велика Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, Боже ім’я має прославлятися. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо на неї зійшло нещастя, то це теж відбувається через Боже володарювання. Велика Божа сила та влада володарюють над усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв великої Божої сили та влади, і з якого погляду ти б не дивився на це, Боже ім’я належить хвалити. Саме це Йов пережив і пізнав за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог цінував їх. Бог цінував це знання Йова й дорожив Йовом за те, що в нього було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що з ним ставалося, незалежно від часу й місця. Йов не ставив Богу жодних вимог. А від себе він вимагав чекати всіх упорядкувань, які йшли від Бога, приймати та зустрічати їх і коритися їм; Йов вважав це своїм обов’язком, і це було саме те, чого бажав Бог» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог II). Прочитавши Божі слова, я відчула глибокий сором, – мені хотілося просто крізь землю провалитися. Йов вірив у Бога без жодних особистих мотивів чи нечистот, не думаючи про те, чи отримає він благословення, чи зазнає нещастя. Незалежно від того, давав Бог чи забирав, він не нарікав. Йов залишався створеною істотою, корився Богу й поклонявся Йому. Під час випробувань Йов втратив усе своє багатство, дітей і навіть страждав від болючих виразок по всьому тілу. Його страждання були величезними! Навіть сидячи в попелі й шкрябаючи свої виразки черепком, Йов не нарікав на Бога й не просив Його полегшити свої страждання. Він усе одно міг прославляти Боже ім’я і бути непохитним у своєму свідченні про Бога. Згадуючи людськість і розум Йова, я відчувала глибокий сором. Протягом років віри в Бога, отримуючи Божі благословення, я радісно дякувала Богу у своєму серці. Але коли стан моєї ноги погіршився, я нарікала на Бога, бажаючи сперечатися й зводити з Ним рахунки. Думаючи про свою поведінку, я ненавиділа себе й відчувала себе в глибокому боргу перед Богом! Хоча між мною та Йовом була величезна прірва, і мені бракувало його людськості та великої віри, я була готова наслідувати його приклад. Хай що б сталося з моїм тілом, навіть якби мене паралізувало або я померла б, я б не нарікала на Бога, – я виконувала б свій обов’язок, щоб відплатити за Божу любов.

Пізніше мій син хотів відвезти мене до Пекіна на обстеження. Перед від’їздом я помолилася Богові з молитвою покори: «Всемогутній Боже, дякую Тобі! Тільки завдяки Твоєму милосердю я жива до сьогодні. Якби не Твій захист, я б давно померла. Але в мене немає совісті, – я не вміла бути вдячною чи віддячувати за Твою любов. Усі ці роки я постійно намагалася торгуватися з Тобою, бунтувала проти Тебе й опиралася Тобі. Боже, Ти не вчинив зі мною згідно з моїми переступами, а дав мені шанс покаятися. Я готова щиро покаятися. Хай який діагноз я отримаю в Пекіні, я підкорюся Твоїм улаштуванням і впорядкуванням. Навіть якщо мене паралізує або я помру, то в цьому Твоя праведність, – усі Твої розпорядження – на добро». Після молитви я відчула величезне полегшення й спокій. Коли я приїхала до Пекіна, лікар сказав, що мій стан дуже серйозний: частина кістки на внутрішньому боці правого коліна вже почорніла й відмерла. Якщо стане гірше, це може перерости в рак кісток, і якщо я не зроблю операцію найближчим часом, шансів більше не буде. Коли я це почула, то вже не була такою наляканою, як раніше. Я просто думала про те, щоб коритися Божим улаштуванням і впорядкуванням. Оскільки побічні ефекти від операції були б дуже важкими, і це було б надто боляче, я відмовилася від операції, просто взяла ліки й повернулася додому. У ніч після повернення з Пекіна я сиділа на ліжку, масажувала ногу й подумала: «Подивлюся, чи зможу я випрямити ногу». Я спробувала повільно її витягнути, і, на мій подив, вона справді випрямилася! Я повільно зігнула її назад і спробувала знову витягнути, і вона знову випрямилася! Я була на сьомому небі від щастя!

У наступні дні нога поступово перестала боліти, і я могла ходити легше, ніж раніше. Брати й сестри казали, що моя постава стала рівнішою, і я виглядаю здоровішою. Хоча моя нога все ще не така здорова, як у більшості людей, я дуже задоволена й глибоко вдячна Богові. Я побачила, що Бог використав цю хворобу, щоб очистити мою віру від нечистот. Я була надто непоступливою. Усі ці роки я вірила в Бога, тримаючись за релігійні погляди, прагнучи благословень і благодаті, замість того, щоб зосередитися на прагненні істини. Мій розбещений характер мало змінився за роки віри в Бога, і я змарнувала понад десять років. Відтепер я маю щиро прагнути істини й не намагатися торгуватися з Богом. Зараз церква знову доручила мені наглядати за малою групою для зібрань, і я глибоко вдячна Богові за це. Я думаю про те, як вірно виконувати свій обов’язок, докладаючи стільки зусиль, скільки зможу, щоб не породжувати почуття боргу чи жалю.

Після цього досвіду я усвідомлюю, що ця хвороба – це Божа благодать і благословення для мене. Через цю хворобу я прийшла до Бога, і вона виявила мої хибні погляди щодо пошуку благословень через віру. Розвінчення Божих слів допомогло мені побачити, що у своїй вірі я лише шукала того, щоб насититися з хлібів, а мої зусилля й присвячення були спробою торгуватися з Богом, а не щирою вірою. Саме завдяки Божим словам мої хибні погляди на віру в Нього зазнали певних змін. Дякувати Богу!