Лу Цзін, Китай

У серпні 2023 року я почала співпрацювати із Лінь Му у наших обов’язках по роботі з текстами. Лінь Му вже довго виконувала цей обов’язок, мала хороший рівень і добре знала принципи. Оскільки я була новенькою в цьому обов’язку, не знала принципів і не мала професійних навичок, я подумала, що мені слід більше вчитися в Лінь Му, щоб швидко засвоїти принципи та взяти на себе свою частку відповідальності. Спочатку я докладала зусиль, щоб опанувати професійні навички та принципи. Коли матеріалам, які я впорядковувала, чогось бракувало, я просила Лінь Му допомогти їх покращити. Пізніше вона швидко розв’язувала й доповнювала ті питання, які здавалися мені дещо складними. Я трохи заздрила, але водночас відчувала полегшення, подумавши, що якщо в майбутньому зіткнуся з труднощами, вона могла б допомогти їх розв’язати. Так мені не доведеться витрачати час на пошук матеріалів чи принципів – це зекономить час і зусилля та полегшить мені життя. Поступово, коли я стикалася зі складними питаннями, які вимагали більше часу та ретельних роздумів, я зверталася до Лінь Му, щоб вона їх розв’язала. Це стало моїм способом розв’язання проблем. Лінь Му кілька разів вказувала мені на це. Вона казала, що перевірка впорядкованих мною матеріалів забирає в неї багато часу, бо деякі питання викладені нечітко, і що мені варто більше думати над тим, що я пишу. Я відчула себе трохи винною, але потім подумала: «У Лінь Му вищий рівень, ніж у мене, і вона краще розуміє принципи. Вона може швидко виправити ці проблеми. Хай здібніші роблять більше». Тож я не стала розмірковувати над собою.

Одного дня Лінь Му була зайнята й не мала часу переглянути написаний мною робочий лист. Вона попросила мене саму його ретельно перевірити. Я помітила, що у двох місцях я нечітко все пояснила. Я згадала, що усвідомила це ще під час написання, але, трохи поміркувавши, так і не змогла придумати кращих ідей, тож просто залишила це Лінь Му, щоб вона потім сама все змінила й покращила. Тепер, якщо так подумати, що, якби Лінь Му не мала часу на перевірку й відправила листа з проблемами? Хіба б це було повчально для братів і сестер? У серйозних випадках це могло б навіть спричинити переривання й завади. Мені стало трохи страшно, і я сказала собі: «Якщо в майбутньому я стикнуся з чимось, чого не розумію до кінця, мені слід обговорити це з Лінь Му й діяти лише тоді, коли все з’ясую. Я не можу просто йти легким шляхом і залишати проблеми іншим». Після цього я почала розмірковувати над тим, чому я завжди хотіла перекласти проблеми на інших. Потім я прочитала уривок із Божих слів, який стосувався мого стану. Всемогутній Бог говорить: «Під час виконання обов’язку люди завжди обирають легку роботу, роботу, яка не втомлює і не вимагає перебування на вулиці за будь-якої погоди. Це вибір легких завдань і ухилення від важких, і це є проявом жадання плотського комфорту. Що ще? (Постійні скарги, коли їхній обов’язок трохи важкий, трохи втомливий, коли він вимагає плати ціни.) (Заклопотаність їжею та одягом, а також плотськими насолодами.) Усе це прояви жадання плотського комфорту. Коли така людина бачить, що завдання занадто трудомістке або ризиковане, вона перекладає його на когось іншого; сама вона виконує лише неквапливу роботу й виправдовується, кажучи, що має поганий рівень, що їй бракує працездатності й вона не може взяти на себе це завдання, – хоча насправді це тому, що вона жадає плотського комфорту. Вони не хочуть страждати, незалежно від того, яку роботу вони виконують або який обов’язок виконують. … Незалежно від того, наскільки напружена робота церкви або наскільки зайняті їхні обов’язки, рутина й звичний стан їхнього життя ніколи не порушуються. Коли йдеться про будь-яку невелику деталь їхнього плотського життя, вони ніколи не бувають неуважними, досконало їх упорядковують і є щодо цього дуже суворими й серйозними. Але, коли йдеться про роботу Божого дому, незалежно від того, наскільки велика справа і навіть якщо вона стосується безпеки братів і сестер, вони ставляться до неї недбало. Вони навіть не дбають про ті речі, які стосуються Божого доручення або обов’язку, який вони повинні виконувати. Вони взагалі не беруть на себе жодної відповідальності. Це упивання плотськими втіхами, чи не так? Чи підходять люди, які упиваються плотськими втіхами, для виконання обов’язку? Щойно хтось піднімає тему виконання свого обов’язку або говорить про плату ціни та страждання від труднощів, вони продовжують хитати головами. У них занадто багато труднощів, вони сповнені скарг і негативу. Такі люди ні на що не здатні, вони не придатні для виконання своїх обов’язків, і їх слід відсіяти» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (2)). Те, що розвінчували Божі слова, було точнісінько моїм станом. Виконуючи обов’язки, я віддавала перевагу простішим і зручнішим завданням, а складніші проблеми завжди залишала іншим. Це було проявом жадання плотського комфорту. Під час написання листа я воліла відповідати на простіші питання, а якщо питання було складнішим, я вважала це надто клопітним і не хотіла на нього відповідати. Навіть якщо я й відповідала на таке питання, я не докладала зусиль, щоб подумати, як чітко побесідувати про цю проблему. Я завжди залишала складні питання для Лінь Му, виправдовуючись тим, що не можу зрозуміло все це пояснити. Та насправді ж я не хотіла докладати багато зусиль чи терпіти труднощі у своєму обов’язку, я жадала плотського комфорту. Здобувши певне розуміння свого стану, я помолилася Богові, висловивши готовність повстати проти себе й покаятися Йому.

Пізніше я натрапила на уривок із Божих слів, який глибоко пронизав моє серце. Всемогутній Бог говорить: «Яку б роботу деякі люди не виконували, який би обов’язок не несли, вони в ньому некомпетентні, вони не можуть узяти його на себе й не здатні виконати жодного із зобов’язань чи обов’язків, які має виконувати людина. Хіба вони не мотлох? Чи гідні вони ще називатися людьми? За винятком дурнів, розумово неповноцінних і тих, хто страждає від фізичних вад, чи є хтось живий, хто не має виконувати свої обов’язки та зобов’язання? Але цей тип людей завжди виверткий і байдикує і не бажає виконувати своїх зобов’язань; мається на увазі, що вони не бажають бути належними людьми. Бог дав їм можливість бути людиною, і Він дав їм рівень і дари, проте вони не можуть використовувати їх у виконанні свого обов’язку. Вони нічого не роблять, але хочуть насолоджуватися на кожному кроці. Чи гідна така особа називатися людиною? Яку б роботу їм не давали – чи то важливу, чи звичайну, складну чи просту – вони завжди недбалі, виверткі й байдикують. Коли виникають проблеми, вони намагаються перекласти відповідальність за них на інших людей, не беручи на себе жодної відповідальності, і хочуть продовжувати жити своїм паразитичним життям. Хіба вони не нікчемний мотлох? У суспільстві хто не має покладатися на себе, щоб заробляти на життя? Щойно людина стає дорослою, вона повинна забезпечувати себе сама. Її батьки виконали свій обов’язок. Навіть якби її батьки були готові її утримувати, їй було б не по собі. Вона має усвідомити, що її батьки завершили свою місію з її виховання, і що вона – працездатна доросла людина й повинна вміти жити самостійно. Хіба це не мінімальний розум, який повинна мати доросла людина? Якщо хтось справді має розум, він не міг би продовжувати сидіти на шиї у батьків; він боявся б насмішок інших, боявся б втратити обличчя. Отже, чи має розум той, хто любить легкість і ненавидить працю? (Ні.) Вони завжди хочуть щось задарма; вони хочуть ніколи не виконувати жодного зобов’язання, бажаючи, щоб солодощі просто падали з неба й потрапляли їм до рота; вони завжди хочуть отримувати повноцінне триразове харчування, щоб хтось їх обслуговував, і насолоджуватися гарною їжею та напоями, не виконуючи ані найменшої роботи. Хіба це не мислення паразита? А чи мають люди, які є паразитами, совість і розум? Чи мають вони гідність і достоїнство? Абсолютно ні. Усі вони – дармоїди-нездари, усі – звірі без совісті чи розуму. Ніхто з них не годиться для того, щоб залишатися в Божому домі» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Бог розвінчує той факт, що безвідповідальні, слизькі й недбалі у своїх обов’язках люди не мають гідності й достоїнства. Такі люди – паразити й даремно займають місце в Божому домі. Від них немає жодної користі, і це саме ті люди, яких Бог відсіює. Розмірковуючи над Божими словами, я почувалася дещо засмученою. Стикаючись із труднощами, я не хотіла докладати зусиль, щоб обдумати їх, і завжди покладалася на Лінь Му. А відповідаючи на питання, хоч я й знала, що деякі мої пояснення нечіткі, я не приділяла часу на роздуми, а просто залишала їх Лінь Му для покращення. Навіть після того, як вона вказала мені на ці проблеми, я не розмірковувала над собою. Натомість я продовжувала покладатися на неї, виправдовуючи це думкою, що в неї вищий рівень і що ті, хто здібніші, повинні робити більше роботи. Я усвідомила, що була слизькою й недбалою у своєму обов’язку, завжди бажаючи отримати щось задарма. Я покладалася на інших у виконанні своєї роботи й не брала на себе жодної відповідальності. Насолоджуючись поливом і забезпеченням Божих слів стільки років, я досі була недбалою й лінивою у своїх обов’язках і не могла нести ту відповідальність, яку повинна була нести. Хіба я не була абсолютно нікчемною й позбавленою будь-якої гідності та порядності? Це наче коли батьки тяжко працюють, щоб виростити дитину до повноліття, але коли та вже має стати самостійною, вона наводить різні труднощі як виправдання, не бажає працювати, щоб забезпечувати себе, і продовжує покладатися на батьків. Що ж при цьому відчувають такі батьки? Отримавши обов’язки по роботі з текстами, я повинна була цінувати цю можливість, докладати більше зусиль для вивчення професійних навичок і принципів, а також шукати настанов Лінь Му щодо того, чого я не розуміла, щоб швидше засвоїти принципи та взяти на себе свою частку відповідальності. Але я постійно відмовлялася докладати розумових зусиль, обираючи натомість покладатися на інших. Таке моє ставлення до обов’язків викликало в Бога відразу й огиду, і якби я не змінилася, то зрештою стала б абсолютно нікчемною.

Пізніше я прочитала уривок із Божих слів: «Є люди, які взагалі не бажають страждати при виконанні своїх обов’язків, завжди скаржаться, коли стикаються з проблемою, і відмовляються платити ціну. Що ж це за ставлення? Воно поверхове й недбале. Якщо ти виконуєш свій обов’язок поверхово й недбало, ставишся до нього з неповагою, яким буде результат? Ти будеш виконувати свій обов’язок погано, хоча здатен виконувати його добре – твоя продуктивність не відповідатиме стандартам, і Бог буде дуже невдоволений твоїм ставленням до свого обов’язку. Якби ти міг молитися Богу, шукати істину, вкладати в це все своє серце й розум, якби ти міг так співпрацювати, то Бог приготував би для тебе все заздалегідь, щоб, коли ти займешся справами, усе стало на свої місця й ти отримав гарні результати. Тобі не довелось би докладати величезних зусиль; якби ти зробив усе можливе для співпраці, Бог уже все влаштував би для тебе. Якщо ти слизький, байдикуєш, не виконуєш свій обов’язок належним чином і завжди йдеш неправильним шляхом, то Бог не впливатиме на тебе; ти втратиш цю можливість, і Бог скаже: “Ти не придатний, Я не можу тебе використовувати. Відійди вбік. Тобі подобається бути хитрим і байдикувати, чи не так? Ти любиш лінуватися й не брати нічого до голови, правда? Ну що ж, тоді не бери цього більше до голови ніколи”. Бог дасть цю благодать і можливість комусь іншому. Як ти скажеш: це втрата чи перемога? (Втрата.) Це величезна втрата!» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Розмірковуючи над Божими словами, я зрозуміла, що стикаючись із труднощами в наших обов’язках, ми маємо вкладати в них усе своє серце й розум, бути готовими платити ціну та шукати істину. Тоді Бог просвітить і спрямує нас. Що більше ми застосовуємо такий підхід, то яснішим стає шлях попереду, а наші думки – світлішими. Однак, якщо ми стикаємося з труднощами, але не докладаємо зусиль, щоб шукати істини-принципи, а натомість завжди недбалі, то зрештою нічого не здобудемо й не зможемо добре виконувати жоден обов’язок. У підсумку, за свою недбалість ми будемо викриті й відсіяні та втратимо можливість виконувати наші обов’язки. Якщо так подумати, коли я тільки-но розпочала цей обов’язок, я багато думала й докладала чимало зусиль. Але пізніше, побачивши, що Лінь Му засвоїла деякі принципи та працює ефективніше, я почала залишати складні завдання їй, щоб самій не напружуватися. Насправді, хоча моя недбалість і вберегла мене від страждань і виснаження, я зовсім не досягла прогресу в розумінні професійних навичок і принципів і навіть стала ношею для інших. Якби я продовжувала в тому ж дусі, то зрештою Бог відчув би до мене відразу та відсіяв би мене. Це нагадало мені слова Господа Ісуса: «Хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Матвія 13:12). Бог – праведний. Якщо людина готова докладати зусиль, шукати істину та платити ціну у своїх обов’язках, вона отримає Боже просвітлення й настанови. Що більше вона це робить, то яснішим стає її шлях, і світлішим – її розум. Але я була слизькою й недбалою у своїх обов’язках, не бажаючи платити ціну, і завжди перекладала роботу на інших, вважаючи, що покладатися на когось – це економія часу та сил, яка дозволяє мені виконувати завдання без особливих зусиль. Я думала, що чиню розумно, але врешті-решт не здобула жодної істини й не змогла розв’язати жодної проблеми. Це був самообман, через який я зазнала великих втрат. Якою ж я була дурною! Усвідомивши все це, я злякалася й була готова покаятися перед Богом і старанно виконувати свій обов’язок зі щирим серцем.

Потім я прочитала ці Божі слова: «Припустимо, церква доручає тобі роботу, і ти кажеш: “Незалежно від того, чи дозволить мені ця робота привернути до себе увагу, – оскільки її доручили мені, я виконаю її добре й візьму на себе цю відповідальність. Якщо мені доручать займатися прийомом, я віддам усі сили, щоб зробити це добре; я добре піклуватимуся про братів і сестер і зроблю все можливе, щоб гарантувати безпеку кожного. Якщо мені доручать проповідувати Євангеліє, я озброюся істиною й буду добре проповідувати Євангеліє з любов’ю та виконувати свій обов’язок. Якщо мені доручать вивчати іноземну мову, я вивчатиму її всім серцем і наполегливо працюватиму над нею, і намагатимуся опанувати її якнайшвидше, за рік чи два, щоб я міг свідчити про Бога іноземцям. Якщо мене попросять писати статті-свідчення, я сумлінно вправлятимуся у виконанні цього, дивитимуся на речі згідно з істинами-принципами й вивчатиму мову. Хоча я, можливо, не зможу писати статті гарною прозою, я принаймні зможу чітко передати своє досвідне свідчення, зрозуміло бесідувати про істину й давати правдиве свідчення про Бога, щоб люди, читаючи мої статті, отримували повчання й користь. Яку б роботу не доручила мені церква, я візьмуся за неї всім серцем і всіма силами. Якщо буде щось, чого я не розумію, або виникне проблема, я молитимуся Богові, шукатиму істину, розв’язуватиму проблеми згідно з істинами-принципами й добре виконуватиму роботу. Яким би не був мій обов’язок, я використаю все, що маю, щоб добре його виконати й задовольнити Бога. У всьому, чого я можу досягти, я докладу всіх зусиль, щоб узяти на себе відповідальність, яку я маю нести, і принаймні я не піду проти своєї совісті й розуму, не буду недбалим, не буду вивертким і не байдикуватиму і не упиватимуся плодами чужої праці. Ніщо з того, що я роблю, не буде нижчим за стандарт совісті”. Це мінімальний стандарт життя по-людськи, і той, хто виконує свій обов’язок у такий спосіб, може вважатися людиною із совістю та розумом. Ти мусиш принаймні мати чисту совість, виконуючи свій обов’язок, і ти мусиш принаймні бути гідним свого триразового харчування, а не бути дармоїдом. Це називається мати почуття відповідальності. Незалежно від того, високий чи низький твій рівень, і незалежно від того, розумієш ти істину чи ні, у кожнім разі ти мусиш мати таке ставлення: “Оскільки цю роботу доручили мені, я мушу ставитися до неї серйозно, я мушу перейматися нею, і я мушу докласти всіх зусиль і всю душу, щоб виконати її добре. Щодо того, чи зможу я виконати її ідеально, я не можу взяти на себе сміливість дати гарантії, але моє ставлення полягає в тому, що я зроблю все можливе, щоб виконати її добре, і я точно не буду недбалим. Якщо в роботі виникне проблема, мені слід узяти на себе відповідальність, й подбати про те, щоб засвоїти урок, і добре виконувати свій обов’язок”. Це правильне ставлення» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (8)). Із Божих слів я зрозуміла: хоч би з якими труднощами чи проблемами ми стикалися в наших обов’язках, нам слід щиро молитися, покладатися на Бога й шукати принципи. Ми повинні робити все, що можемо й маємо робити, використовуючи всі свої сили для ефективного виконання завдань. Ми не повинні бути недбалими, слизькими чи лінивими. Саме таке ставлення до наших обов’язків задовольнить Бога. Розмірковуючи над собою, я усвідомила, що коли стикалася з труднощами чи проблемами у своєму обов’язку, я не покладалася на Бога й не шукала істин-принципів, а натомість часто покладалася на Лінь Му, насолоджуючись плодами її праці. Я навіть не виконувала того мінімуму, який мала б робити, не кажучи вже про те, щоб вкладати все своє серце й сили. Це було рівнозначно тому, щоб бути просто дармоїдом у Божому домі. Тож я помолилася Богові й покаялася, висловивши готовність більше шукати принципи, докладати більше зусиль до обдумування труднощів чи речей, яких я не розуміла, і вирішивши, що проситиму Лінь Му про допомогу лише тоді, коли справді не зможу розв’язати їх сама. У подальшій роботі я часто досліджувала своє ставлення до обов’язку. Стикаючись зі складними завданнями та бажаючи уникнути їх, я свідомо повставала проти себе, заспокоювала серце, молилася Богові та старанно їх обмірковувала. Я більше не думала лише про те, як перекласти ці завдання на інших. Одного разу ми з Лінь Му перевіряли документ, у якому було багато недоліків. Нам потрібно було переглянути відповідні принципи, усе ретельно обдумати та виділити всі проблеми. Я хотіла, щоб цим зайнялася Лінь Му. Але, на мій подив, вона запропонувала зробити це мені. Не роздумуючи, я відповіла: «Ти хочеш, щоб це зробила я?». Щойно сказавши це, я усвідомила, що знову намагаюся лінуватися. Я негайно помолилася Богові, щоб повстати проти себе, висловивши готовність співпрацювати від усього серця й виконати своє зобов’язання, замість того, щоб перекладати це завдання на інших. Тож я погодилася це зробити. Працюючи над завданням, я молилася, покладалася на Бога й зосередилася на обдумуванні принципів. Хоча це забрало більше часу, я знайшла шлях уперед. Я відчула спокій, коли доклала всіх зусиль і виконала своє зобов’язання у своєму обов’язку.

Завдяки цьому досвіду я зрозуміла, що в тому, що Бог упорядкував мою співпрацю з Лінь Му, був Його благий намір. А саме: її рівень був вищим за мій і вона розуміла деякі принципи, тож якби я натрапила на щось незрозуміле, я могла б запитати її й повчитися в неї. Це означало, що вона могла допомогти мені краще засвоїти принципи, що компенсувало б мої слабкі сторони. Якби я завжди шукала плотського комфорту та просто перекладала всі проблеми на неї, я б нічому не навчилася й не досягла б жодного прогресу. Тепер, стикаючись із проблемами, я більше не перекладаю їх одразу на Лінь Му. Натомість я підходжу до них із серцем, зосереджуючись на пошуку істин-принципів, і обговорюю з нею щось лише тоді, коли справді не можу в чомусь розібратися. Таке виконання мого обов’язку приносить мені значно більше душевного спокою.