Стейсі, Південна Корея

У серпні 2022 року я наглядала за роботою з поливу в церкві. Одного разу лідерка повідомила, що деякі брати й сестри доповіли на мене, стверджуючи, що я недостатньо розбираюсь у станах і труднощах новонавернених перед зібраннями, а бесіди на самих зібраннях не допомагали вирішити реальні проблеми. Вони також повідомили, що деякі новонавернені не відвідували зібрання, і що я вчасно не розпитала й не з’ясувала, що відбувається. Я не промовила ані слова, але подумки виправдовувалась: «Я ж заздалегідь поцікавилася станом новонавернених та оцінила його, але вони не відповідали на мої повідомлення, тому я не знала, що з ними відбувається. Так, іноді я не знала, що деякі новонавернені не відвідують зібрання, але ж пізніше вони почали регулярно приходити, то в чому ж проблема?». Я не могла приховати свого розчарування братами й сестрами, які повідомили про проблеми. Я думала: «Перед тим як повідомляти про ці проблеми, ви б могли спершу просто поговорити зі мною та поцікавитися ситуацією й обставинами. А якби я не погодилася – тоді б уже повідомили лідерці. Тепер, коли ви безпосередньо повідомили їй, не сказавши мені ні слова, як вона дивитиметься на мене? Чи не подумає, що я не прийняла порад або істини?». Від цих думок я відчула розчарування. Хоча я й знала, що пропозиції братів і сестер корисні для виконання моїх обов’язків, що я маю спершу прийняти їх, порозмірковувати та пізнати себе, не сперечатись і не намагатись виправдати себе, та коли я думала про те, як постраждають моя гордість і статус, я не бажала дивитися правді у вічі.

Пізніше я заспокоїлася й порозмірковувала над проблемами, про які повідомили брати й сестри, і зрозуміла, що зміни були справді необхідні. Тож я надіслала повідомлення в групу і попросила всіх вказати на будь-які мої проблеми, які вони помітили. Незабаром брат Джейден вказав на деякі проблеми, які він помітив, а також дав мені кілька порад. Коли я помітила, що його коментарі повторюють сказане лідеркою, я подумки запідозрила неладне: «Мабуть, це він і доповів на мене лідеру. Інакше чому вони говорять такі схожі речі?». Враховуючи це, мені було важко правильно сприймати підняті ним проблеми та пропозиції, і я відхиляла їх одну за одною. Потім він надіслав повідомлення в групу: «Ти запропонувала нам висунути пропозиції та обговорити проблеми, а тепер, коли ми це зробили, чому ти лише виправдовуєшся та не виявляєш готовності шукати істину чи приймати її?». Коли він розвінчував мене на очах у стількох братів і сестер, я відчула нестерпне приниження. У мене почало формуватись упередження проти нього, я думала: «Ти зовсім не даєш мені зберегти обличчя! Ти не лише доповів про мої проблеми особисто лідерці, але й дав мені поради та розвінчав мене перед усіма цими людьми. Як мені тепер показуватись на люди? Як мені тепер братам і сестрам в очі дивитися після цього? Якщо в мене й були якісь проблеми, хіба ти не міг доповісти мені про них особисто? Навіщо було вказувати на мої проблеми перед такою масою людей? Невже ти спеціально намагаєшся мене осоромити та принизити перед усіма? Ти, очевидно, просто стараєшся ускладнити мені життя. Якщо я не покажу, хто тут головний, ти думатимеш, що можеш попихати мною». У мене навіть промайнула злостива думка: «Я відповідаю за роботу з поливу. Якщо ти поводитимешся так і надалі, не даючи мені зберегти обличчя, я вигадаю причину, щоб відсторонити тебе від поливу новонавернених, бо інакше ти зіпсуєш усім враження про мене». Коли ця думка промайнула в моїй голові, моє серце тьохнуло, і я подумала: «Як я могла мати такі злостиві думки? Хіба це не було б нападом і помстою іншим?». Я трохи злякалася, тож тихо помолилася Богові: «Боже, прошу, пильнуй моє серце, щоб воно було спокійним і щоб у своїх діях я не керувалася розбещеним характером. Прошу, настав мене в цій ситуації». Помолившись, я помітила, що кілька братів і сестер написали в групі та погодились із пропозиціями Джейдена. Я нарешті усвідомила, що в цій ситуації, яка мене спіткала, крився Божий намір. Я мала спершу прийняти й покоритися, пошукати істину, порозмірковувати над собою та засвоїти урок.

Одного дня під час духовних роздумів я прочитала два уривки з Божих слів: «Незалежно від обставин, які призводять до того, що когось доводиться обтинати, яким має бути вирішальне ставлення до цього? По-перше, ти мусиш це прийняти. Незалежно від того, хто і з якої причини тебе обтинає, незалежно від того, наскільки суворим це здається чи яким є тон і формулювання, тобі слід це прийняти. Далі ти повинен усвідомити, що вчинив неправильно, який розбещений характер ти викрив та чи діяв ти відповідно до істини-принципів. В першу чергу саме таким має бути твоє ставлення. І чи справді антихристи мають таке ставлення? Ні, не мають; від початку й до кінця ставлення, яке вони випромінюють, – це опір і огида. З таким ставленням, чи можуть вони бути тихими перед Богом і скромно приймати обтинання? Ні, не можуть. Тож що вони робитимуть? Перш за все, вони будуть енергійно сперечатися й пропонувати виправдання, захищаючись і надаючи аргументи на користь зроблених ними помилок і виявлених ними розбещених характерів, сподіваючись завоювати розуміння й прощення людей, щоб їм не потрібно було брати на себе будь-яку відповідальність або приймати слова, які їх обтинають. Яке ж ставлення вони виявляють, коли стикаються з обтинанням? “Я не згрішив. Я не зробив нічого поганого. Якщо я припустився помилки, на це була причина; якщо я припустився помилки, то зробив це ненавмисно, і я не повинен нести за це відповідальність. Хто ж не робить помилок?” Вони чіпляються за ці твердження та фрази, але не шукають істини й не визнають ані помилок, яких припустилися, ані розбещених характерів, які викрили, – і тим більше не визнають, якими були їхні намір і мета, коли вони коїли зло. Хоч би якими очевидними не були зроблені ними помилки та яких би великих утрат вони не завдали, вони закривають на це очі. Вони не відчувають анінайменшого смутку або провини, і їхнє сумління не відчуває жодного докору. Натомість вони виправдовуються з усіх сил і ведуть словесну війну, думаючи: “У кожного є припустимий погляд. У кожного є свої причини; все зводиться до того, хто краще говорить. Якщо я можу передати своє виправдання та пояснення більшості, то я виграю, й істини, про які ти говориш, не є істинами, а твої факти недійсні. Ти хочеш засудити мене? Ні за що!”. Коли антихриста обтинають, в глибині його серця й душі він категорично, рішуче чинить опір і відчуває огиду, і відкидає це. Його ставлення таке: “Що б ти не казав, яким би правим ти не був, я цього не прийму і не визнаю. Я ні в чому не винен”. Незалежно від того, як факти виявляють їхній розбещений характер, вони не визнають і не приймають цього, але продовжують свою непокору й опір. Що б не говорили інші, вони цього не приймають або не визнають, але думають: “Подивімося, хто кого переговорить; подивімося, хто кращий промовець”. Це один із видів ставлення антихристів до обтинання» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина восьма). «Ставлення антихриста до обтинання та різні його прояви, а також думки, погляди, ідеї тощо, які виникають у цій ситуації, – усе це відрізняється від ставлення, проявів, думок, поглядів, ідей тощо звичайної людини. Коли антихриста обтинають, перше, що він робить, – це чинить опір і відкидає таку роботу глибоко в своєму серці. Він бореться проти цього. Чому це так? Причина в тому, що антихристи за своєю природою-сутністю відчувають відразу до істини й ненавидять її, і вони взагалі не приймають істину» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 12). Саме роздумуючи над Божими словами, я нарешті усвідомила: коли людину, яка прагне істини, обтинають, яким би не було ставлення чи тон того, хто це робить, або ситуація чи обставин обтинання, вона може спершу прийняти це, порозмірковувати над тим, які принципи вона порушила та який розбещений характер виявила, і шукати істину, щоб його позбутися. Однак антихристи по своїй сутності відчувають відразу до істини та ненавидять її, а коли інші обтинають їх і дають настанови, вони активно чинять опір і відхиляють ці речі. Навіть коли їхні проблеми вже стають очевидними та призводять до втрат у роботі, вони все одно не визнають своєї провини, а шукають усілякі причини та виправдання, щоб захистити себе й очистити своє ім’я. Розмірковуючи над своїм ставленням і поведінкою під час обтинання, я зрозуміла, що викритий мною характер був насправді таким самим, як в антихриста. Коли брати й сестри давали поради, я не поспішала їх приймати, не розмірковувала над своїми проблемами та відхиленнями й не аналізувала їх. Натомість я відчувала опір і незадоволення, шукаючи всілякі причини та виправдання, щоб сперечатися й доводити свою невинуватість. Таким чином замість того, щоб просто прийняти істину, я відчувала до неї відразу. Насправді, після ретельного обмірковування та роздумів, я зрозуміла, що всі проблеми, підняті моїми братами й сестрами, справді мали місце. Незалежно від причин, якщо новонавернених належним чином не поливали, це означало мою безвідповідальність у виконанні обов’язку. Щобільше, коли брати й сестри повідомили, що я вчасно не поцікавилась і не з’ясувала, чому новонавернені не приходили на зібрання, я навіть почала виправдовуватися, думаючи, що новонавернені просто іноді пропускають зібрання, але пізніше знову почнуть відвідувати їх регулярно, тож це не було великою проблемою. Насправді як поливальниця я не знала, що новонавернені не приходили на зібрання та не слідкувала за ними і вчасно не розбиралася з цим, що вже саме по собі було халатністю та свідчило про мою недбалість. Однак я заперечувала та відкидала проблеми й пропозиції, висловлені братами і сестрами, вигадуючи різні виправдання, і хоча, на перший погляд, це могло не здаватися великою проблемою, це стосувалося мого ставлення до обов’язків і викривало моє ставлення до істини та Бога. Лише коли я порозмірковувала над цим, то усвідомила, наскільки серйозною є природа цієї проблеми. Якби ця ситуація не спіткала мене, я б зовсім не розмірковувала над собою, не усвідомила б свого сатанинського характеру, що відчуває відразу до істини, і якби я продовжувала так поводитися, то, зрештою, Бог би відцурався від мене та відсіяв мене.

Під час розмірковувань я прочитала інші Божі слова: «Коли йдеться про обтинання, антихристи не можуть його прийняти. І є причини, чому вони не можуть його прийняти; головна з них полягає в тому, що, коли їх обтинають, вони відчувають, ніби втратили лице, репутацію, статус і гідність, ніби вони більше не можуть підвести голови перед усіма. Ці речі впливають на їхні серця, тому їм важко прийняти обтинання, і вони відчувають, що той, хто їх обтинає, має щось проти них і є їхнім ворогом. Саме така ментальність в антихристів, коли їх обтинають. У цьому можете не сумніватися» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина восьма). «Антихристи дуже люблять репутацію та статус. Репутація та статус – це їхня життєва сила; без них вони відчувають, що життя позбавлене сенсу, і їм бракує сил щось робити. Для антихристів і репутація, і статус тісно пов’язані з їхніми особистими інтересами; це їхня ахіллесова п’ята. Ось чому все, що роблять антихристи, обертається навколо статусу та репутації. Якби не ці речі, вони могли б узагалі не виконувати жодної роботи. Незалежно від того, мають антихристи статус чи ні, мета, за яку вони борються, і напрямок, у якому вони прагнуть, – це саме ці дві речі: репутація та статус. … Коли вони платять ціну, подивіться, чому вони її платять. Коли вони палко сперечаються про якесь питання, подивіться, чому вони про нього сперечаються. Коли вони обговорюють або засуджують людину, подивіться, який у них намір і мета. Коли вони через щось засмучені або розгнівані, подивіться, який характер вони викривають. Люди не можуть зазирнути в серця інших, але Бог може. Коли Бог зазирає в серця людей, що Він використовує для оцінки сутності того, що люди говорять і роблять? Він використовує для цього істину. В очах людини захист власної репутації та статусу є цілком доречним. То чому ж в очах Бога це характеризується як викриття й вираження антихристів, а також як їхня сутність? Це ґрунтується на спонуканні та мотивації всього, що роблять антихристи. Бог проникливо спостерігає за спонуканням і мотивацією їхніх дій і врешті-решт визначає, що все, що вони роблять, – це заради власної репутації та статусу, а не заради виконання свого обов’язку, і тим більше не заради практикування істини та покори Богові» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. пункт 9, частина друга). Із Божих слів я зрозуміла причину, з якої антихристи не можуть прийняти обтинання. Окрім того, що вони мають сутність, що ненавидить істину і відчуває до неї відразу, існує й інша головна причина – в глибині душі вони вважають свою репутацію та статус важливішими за все інше. Антихристам здається, що кожен, хто вказує на їхні проблеми й обтинає їх, намагається ускладнити їм життя, змусити їх втратити обличчя і зашкодити їхній гордині та статусу. Щоб зберегти свою репутацію та статус, антихристи весь час чинять опір і протистоять, а до тих, хто їх обтинає, навіть ставляться як до ворогів. Розмірковуючи, я помітила, що я теж мала такі погляди. На початку, коли я дізналася, що брати й сестри повідомили лідерці про мої проблеми, мені здавалося, що вони навмисно намагаються розвінчати їх перед нею, щоб я втратила обличчя та опинилась у незручному становищі. Я вважала, що вони повинні були спершу повідомити мені про помічені недоліки або вказати на них особисто мені, і лише якби я з цим не погодилася, тоді було б доречно повідомити про ці проблеми лідерці. Насправді, якби я дійсно була людиною, яка приймає поради та істину, мені було б усе одно за яких обставин і в який спосіб ці питання були порушені. Натомість мене б цікавило, які саме проблеми були підняті та як мені самій варто змінитись і вдосконалитись. Такі думки виникли в мене через те, що я хотіла захистити свою репутацію та статус і зберегти гарне враження в очах лідерки. Коли Джейден дав мені поради та розвінчав мене перед братами й сестрами, мені стало ще важче це прийняти. Я вважала, що він робить це, щоб осоромити та принизити мене перед усіма, і що це серйозно зашкодить гарному враженню, яке склалося про мене у людей. Бажаючи зберегти репутацію та статус, я в опосередкований спосіб відхиляла його поради, аби відновити свою репутацію, і навіть мала злостиві думки: я хотіла використати свою владу та посаду, щоб стримати його і не допустити до роботи з поливу. Я усвідомила, що справді надмірно переймалася репутацією та статусом, і що за всіма моїми словами й учинками стояло моє бажання захистити свою гординю і статус, і мені навіть хотілося пригнічувати людей. Я зрозуміла, що прагнення репутації та статусу – це справді хибний шлях, який призведе лише до опору Богові.

Пізніше я розмірковувала над характером, який викрила через свої злостиві думки, і прочитала уривок із Божих слів, що глибоко зворушив мене. Всемогутній Бог говорить: «Напад і відплата – це один з видів дій і відкриттів, які походять від злісної сатанинської природи. Це також різновид розбещеного характеру. Люди думають так: “Якщо ти недобрий до мене, я скривджу тебе! Якщо ти не ставишся до мене з гідністю, то чому я маю ставитися до тебе з гідністю?”. Що це за мислення? Чи це не спосіб мислення відплати? З точки зору пересічної людини, хіба це не є правильною перспективою? Хіба вона не витримує критики? “Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь” та “Ось тобі відплата тією ж монетою” – такі речі часто кажуть невіруючі; для них такі обґрунтування витримують критику й повністю відповідають людським переконанням. Але як на ці слова повинні дивитися ті, хто вірить у Бога й прагне до істини? Чи правильні ці ідеї? (Ні.) Чому вони неправильні? Як їх розпізнати? Від кого вони походять? (Від сатани.) Вони походять від сатани, в цьому немає сумніву. З якого сатанинського характеру вони походять? Вони походять від злісної природи сатани; вони містять отруту та справжнє обличчя сатани у всій його злісності та потворності. Вони містять цей вид природи-сутності. Яким же є характер поглядів, думок, відкриттів, мови й навіть вчинків, які містять у собі цей вид природи-сутності? Без сумніву, це розбещений характер людини – характер сатани. Чи відповідають ці сатанинські речі Божим словам? Чи відповідають вони істині? Чи мають вони обґрунтування в Божих словах? (Ні.) Чи є вони діями, які повинні робити послідовники Бога, і думками та поглядами, які вони повинні мати? Чи відповідають істині ці думки та способи дій? (Ні.)» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Лише подолання власного розбещеного характеру може привести до справжнього преображення). Завдяки Божим словам я усвідомила, що мої думки про напад і помсту були продиктовані сатанинською отрутою, як-от: «Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь» і «Хай тобі відплатять тією ж монетою». Я вважала, що, розвінчавши мої проблеми перед братами й сестрами, Джейден не дав мені зберегти обличчя та був недобрим до мене, а отже, я могла завдати йому шкоди. Мені навіть здавалося, що треба показати йому, хто тут головний, інакше він думатиме, що може попихати мною, тож я вирішила, що в майбутньому не допущу його до роботи з поливу. Тоді й подивимось, як він мене обтинатиме. Розмірковуючи тоді над цими питаннями й намірами, я зрозуміла, що була справді злостивою та страшною. Те, що Джейден повідомив лідерці про мої проблеми, показало, що він мав почуття відповідальності за роботу й захищав роботу церкви. Крім того, коли я надіслала повідомлення в групу й попросила всіх давати поради, Джейден активно ділився своїми думками та поглядами, демонструючи своє почуття тягаря, але мені здалося, що він навмисно ускладнює мені життя, і я навіть намагалася сперечатись і виправдовуватись. Те, що він розвінчав мої проблеми, було справедливим і цілком доречним, а безпосереднє порушення цих питань було корисним для моїх обов’язків і зовсім не мало на меті осоромити мене. Щобільше, взаємні пропозиції та обтинання між братами й сестрами – це не питання доброти чи злості, а моє розуміння цього було таким самим, як у маловірів. Раніше мені здавалося, що я маю добру людськість і ніколи не стала б пригнічувати чи мучити інших, як це роблять антихристи, але через викриття фактів я побачила, що моя природа була справді злостива. Я нічого такого не робила, бо мене ще не спіткала відповідна ситуація, та за певних обставин я могла природним чином викривати ці злостиві думки. Це викриття моєї природи. У цей момент я нарешті усвідомила, що обтинання – це справді чудово, адже інакше я б ніколи не розпізнала в собі облудні погляди та сатанинські характери й не мала б можливості виправитися чи змінитися. Я була дуже вдячна Богові та постала перед Ним у молитві: «Боже, я розумію, що не тільки відчуваю відразу до істини, але й моя природа злостива. Щоб захистити свою репутацію та статус, я навіть хотіла напасти на братів і сестер, що дали мені поради, та помститися їм. Я бачу, що мені бракує людськості та я негідна називатись віруючою. Боже, я хочу покаятися та змінитися. Прошу, настав мене, щоб я знайшла шлях практики та входження і навчилася приймати поради братів і сестер».

Під час духовних роздумів я шукала й читала Божі слова, які стосувалися моїх проблем, і знайшла шлях практики. Бог говорить: «Якщо хтось щось тобі пропонує, коли ти не розумієш істини, і каже тобі, як діяти згідно з істиною, ти повинен спершу прийняти це, дозволити всім про це поспілкуватися і подивитися, чи є цей шлях правильним, чи ні, і чи відповідає він істині-принципам, чи ні. Якщо ти пересвідчишся, що цей шлях відповідає істині, тоді практикуй так; якщо ти визначиш, що він не відповідає істині, тоді не практикуй так. Усе настільки просто. Коли ти шукаєш істину, ти повинен шукати в багатьох людей. Якщо хтось має що сказати, вислухай його та постався до всіх його слів серйозно. Не ігноруй і не принижуй цю людину, адже це стосується питань, які належать до сфери твоїх обов’язків, і ти мусиш ставитися до цього серйозно. Це правильне ставлення і правильний стан. Коли ти перебуваєш у правильному стані, і ти не виявляєш характеру, який відчуває відразу до істини і який ненавидить істину, тоді таке практикування витіснить твій розбещений характер. Це і є практикування істини. Якщо ти так практикуєш істину, які це дасть плоди? (Нас наставлятиме Святий Дух.) Отримання наставництва Святого Духа – це один з аспектів. Іноді справа буде дуже простою і цього можна буде досягти за допомогою твого власного розуму; після того, як інші закінчать висувати свої пропозиції і ти зрозумієш, ти зможеш виправити ситуацію та діяти згідно з принципами. Люди можуть подумати, що це маленька справа, але для Бога це велика справа. Чому Я так кажу? Тому що, коли ти так практикуєш, для Бога ти є людиною, яка здатна практикувати істину, людиною, яка любить істину, і людиною, яка не відчуває відрази доістини, – коли Бог зазирає у твоє серце, Він також бачить твій характер, а це велика справа. Іншими словами, коли ти виконуєш свій обов’язок і дієш у присутності Бога, те, що ти втілюєш і що виявляєш, – це все істина-реальності, якими мають володіти люди. Ставлення, думки і стани, якими ти володієш у всьому, що ти робиш, є найважливішими речами для Бога, і саме їх Бог ретельно вивчає» (Слово, т. 3. Бесіди Христа останніх днів. Тільки часто живучи перед Богом, можна мати з Ним нормальні стосунки). Божі слова показали мені шлях практики – я маю серйозно сприймати поради інших, хто б їх не висунув, незалежно від того, чи можу я їх зрозуміти одразу або чи відповідають вони моїй волі, я не повинна ними нехтувати й тим більше відмахуватись від них чи знецінювати їх. Мені потрібно спочатку прийняти ці поради та шукати бесід з усіма, а також приймати та практикувати те, що відповідає істинам-принципам, а те, що не відповідає – не переймати. Найважливіше в цьому процесі – не жити з розбещеним характером, що відчуває відразу до істини, є непоступливим та зарозумілим, а натомість ставитися до порад інших із прагненням до пошуку. Пізніше ми з напарницями обговорили деякі висловлені братами й сестрами проблеми та пропозиції, щоб вирішити їх одну за іншою. Після такої практики результати роботи з поливу значно покращилися, і я помітила, що моє упередження щодо Джейдена зникло. Я була глибоко вдячна Богові.

Пізніше я спитала себе: «Яке ставлення я повинна мати до братів і сестер, які вказують на мої проблеми?». Шукаючи відповідь, я прочитала Божі слова: «Ти мусиш наближатися до людей, які можуть говорити тобі правду; мати таких людей поруч із собою – це для тебе велика перевага. Зокрема, наявність поруч таких хороших людей, які, виявивши в тебе проблему, мають сміливість докоряти тобі й розвінчувати тебе, може вберегти тебе від того, щоб збитися зі шляху. Їм байдуже, який у тебе статус, і щойно вони виявляють, що ти зробив щось усупереч істині-принципам, то за потреби докорятимуть тобі й розвінчуватимуть тебе. Тільки такі люди є порядними, людьми з почуттям справедливості, і як би вони тебе не розвінчували й не докоряли тобі, усе це тобі на допомогу, і все це для того, щоб наглядати за тобою та підштовхувати тебе вперед. Ти мусиш наближатися до таких людей; маючи таких людей поруч, які допомагають тобі, ти стаєш відносно набагато безпечнішим – ось що значить мати Божий захист. Коли поруч із тобою щодня є люди, які розуміють істину й дотримуються принципів, наглядаючи за тобою, – це так корисно для того, щоб ти добре виконував свій обов’язок і роботу. Ти в жодному разі не повинен мати своїми помічниками тих хитрих, лукавих людей, які підлещуються до тебе та лестять тобі; мати таких людей, що прилипли до тебе, – це наче мати на собі смердючих мух, ти піддасися впливу стількох бактерій і вірусів! Такі люди можуть заважати тобі й впливати на твою роботу, вони можуть змусити тебе впасти в спокусу та збитися зі шляху, і вони можуть накликати на тебе лихо та біду. Ти мусиш триматися від них подалі, що далі, то краще, а якщо ти зможеш розрізнити, що вони мають сутність маловірів, і вичистити їх із церкви, то буде ще краще. … Що тобі слід робити, якщо ти хочеш триматися якнайдалі від шляху антихриста? Ти повинен узяти на себе ініціативу наближатися до людей, які люблять істину, до людей чесних, наближатися до людей, які можуть указати на твої проблеми, які можуть говорити правду й докоряти тобі, коли виявляють твої проблеми, і особливо до людей, які можуть обтинати тебе, коли виявляють твої проблеми, – це люди, які є для тебе найкориснішими, і ти повинен їх цінувати. Якщо ти виключатимеш і позбуватимешся таких хороших людей, то втратиш Божий захист, і лихо поступово прийде до тебе. Наближаючись до хороших людей і людей, які розуміють істину, ти матимеш мир і радість, і ти зможеш уберегтися від лиха; наближаючись до мерзенних людей, безсоромних людей і людей, які лестять тобі, ти опинишся в небезпеці. Тебе не тільки легко буде обдурити й ошукати, але й лихо може спіткати тебе будь-якої миті. Ти мусиш знати, яка людина може принести тобі найбільшу користь, – це ті, хто може застерегти тебе, коли ти робиш щось не так або коли ти звеличуєш себе, свідчиш про себе й уводиш інших в оману, – саме вони можуть принести тобі найбільшу користь. Наближатися до таких людей – це правильний шлях» (Слово, т. 4. Викриття антихристів. Пункт 4. Вони звеличують себе та свідчать про себе). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що для належного виконання своїх обов’язків мені потрібно активно спілкуватися з тими, хто сміливо говорить правду та має почуття справедливості, адже вони не рахуються зі статусом, владою чи міжособистісними почуттями. Вони говорять про те, що бачать, і розвінчують або обтинають людей, коли це необхідно. Наявність таких людей поруч зі мною не тільки дозволяє їм наглядати за мною та нагадувати мені про мої обов’язки, але й стримує мій розбещений характер. Я мала зарозумілий характер і завжди робила все по-своєму. Я завжди вважала, що маю рацію, та не зосереджувалася на пошуку принципів. Присутність таких братів і сестер дозволить їм виправляти й розвінчувати мене, коли я дію всупереч принципам, спонукаючи мене розмірковувати над собою та шукати істину. Це також допоможе мені уникати помилок і не йти хибним шляхом, а ще – чіткіше бачити свою природу. Це допоможе мені належним чином виконувати свої обов’язки, як це робить Джейден, який зміг захистити роботу церкви та прямо висловлюватись про будь-які проблеми, які він бачить, і вказувати на них. Хоча іноді його слова змушували мене ніяковіти, вони були корисними для виконання мого обов’язку. Мені потрібно було частіше взаємодіяти з такими людьми та дозволяти їм більше наглядати за мною й нагадувати мені про істини. Тепер, коли я знову про це згадую, то усвідомлюю, що ця ситуація, упорядкована Богом, була справді чудовою. Приймаючи поради й обтинання від своїх братів і сестер, я не лише змогла виправити деякі відхилення у виконанні своїх обов’язків, але й глибше зрозуміла свій розбещений характер. Я щиро вдячна Богу!