Су Вень, Китай

Коли я була малою, нашу сім’ю часто зневажали, бо в мене було мало братів і сестер. Тоді мої батьки часто казали мені: «Найкраща й найнадійніша робота – це професія лікаря. Вони не тільки мають високі зарплати, їх ще й дуже поважають». Коли в наше село приїздив лікар, його завжди тепло зустрічали й до нього ставилися з глибокою повагою. Я палко захоплювалася цими лікарями й заздрила їм. Я казала собі, що маю наполегливо вчитися, щоб одного дня теж стати лікаркою, з гордістю ходити селом і користуватися повагою. Після цього я з головою поринула в книжки й повністю віддалася навчанню. Моя наполеглива праця була винагороджена, коли я згодом вступила до провінційної академії китайської медицини. Після випуску я, як і мріяла, влаштувалася лікаркою у районну лікарню. Відтоді моє життя ніби вийшло на новий рівень. Я не лише мала гарну зарплату, але й колеги заздрили мені та захоплювалися мною. Друзі, родичі та знайомі зверталися до мене, коли хворіли, а коли я поверталася в село, мене зустрічали з теплом і повагою. Мої батьки також пишалися мною. Мені дуже подобалося, що мене так поважають, і це сильно тішило моє марнославство. Здавалося, що всі мої жертви нарешті окупилися. Здобуваючи досвід, я зустрічала багато багатих і впливових людей, які страждали від усіляких хвороб, що завдавали їм неймовірних мук. Дехто з них помирав, незважаючи на всі зусилля їх врятувати, а лікарям залишалося лише безпорадно за цим спостерігати. Я мимоволі думала про те, наскільки наше життя крихке й безпорадне перед лицем смерті. Це викликало в мене дивне відчуття духовної порожнечі. Я почала замислюватися, у чому сенс життя й заради чого я живу. Наприкінці 1998 року багато людей пішли в бізнес і стали підприємцями. Я подумала, що якщо продовжуватиму працювати в лікарні, то так і залишатимуся на своїй нинішній зарплаті, тому якщо я хочу вийти на новий рівень і заробляти більше, мені потрібно працювати на себе. Тож я звільнилася з лікарні й відкрила власну клініку.

Потім, у 2000 році, я почула Євангеліє Всемогутнього Бога останніх днів. Я побачила, що Бог каже: «Людську долю скеровують Божі руки. Ти не здатен собою керувати: навіть якщо людина завжди квапиться та клопочеться задля власної вигоди, вона залишається нездатною керувати собою. Якби ти міг знати власні перспективи, якби ти міг керувати власною долею, хіба тебе досі називали б створеною істотою?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Відновлення нормального життя людини та приведення її до чудового місця призначення). З Божих слів я усвідомила, що життя і смерть людини в Божих руках, і ніхто не владний над власною долею. Коли закінчуються відведені Богом роки, уже неважливо, скільки в тебе грошей, влади чи впливу. Ївши й пивши Божі слова та живучи церковним життям, я також зрозуміла, що не можу просто прагнути матеріальних благ, високого статусу й плотських насолод. Найважливішим було виконувати свій обов’язок створеної істоти, прагнути істини, накопичувати добрі вчинки й досягати спасіння. Ось чого має прагнути людина. Тож я взялася за обов’язок, який могла виконувати в церкві. Я ходила на зібрання й бесідувала про Божі слова з братами та сестрами, і відчувала внутрішню повноту й радість. Спочатку я лише проводила невеликі групові зібрання й була не надто зайнята. Згодом мене обрали церковною лідеркою. Я знала, що це Боже піднесення й що Він дав мені шанс пройти підготовку та здобути істину. Я отримала так багато забезпечення від Божих слів, тож повинна була мати совість і віддячити за Божу любов. Але я також розуміла, що бути лідеркою – це багато роботи й велика відповідальність, і мені доведеться присвячувати цьому весь свій час. А це означало, що я не зможу працювати у своїй клініці. Я пів життя віддала цій роботі, тому не хотіла й чути про те, щоб просто її покинути. Думки мої постійно металися, я відчувала сильний внутрішній конфлікт і страждання. У муках я помолилася Богові: «О Боже! Зараз мені дуже важко в цій ситуації. Я не хочу втратити цей обов’язок, але мій духовний зріст малий, і я не можу подолати слабкість плоті. Прошу, спрямуй мене й дай мені віру та силу».

Під час цього пошуку я згадала, як Бог каже: «Якщо ти допустиш, щоб цей шанс вислизнув у тебе з рук, то жалкуватимеш про це до кінця свого життя так само». Я поспішно знайшла й прочитала такий уривок. Всемогутній Бог говорить: «Дехто не бажає координувати з іншими свої дії в служінні Богу, навіть коли їх покликано, – це ледацюги, які бажають лише насолоджуватися комфортом. Чим більше тебе просять служити в координації з іншими, тим більше ти здобуватимеш досвіду. А завдяки більшій кількості тягарів та більшому досвіду ти отримуватимеш більше можливостей для вдосконалення. Отже, якщо ти можеш служити Богові щиро, то зважатимеш на Божий тягар – і таким чином матимеш більше можливостей для того, щоб Бог тебе вдосконалював. Саме така група людей нині вдосконалюється. Що більше тебе торкається Святий Дух, то більше часу ти присвячуватимеш тому, щоб зважати на Божий тягар, то більше Бог тебе вдосконалюватиме, і то більше ти будеш здобутий Ним, – аж доки врешті-решт не станеш людиною, яку Бог використовує. Наразі є такі, які не несуть жодного тягаря для церкви. Ці люди мляві та недбалі, вони піклуються лише про власну плоть. Такі люди вкрай егоїстичні і до того ж сліпі. Якщо ти не можеш цього чітко побачити, то не нестимеш жодного тягаря. Що більше ти зважаєш на Божу волю, то більший тягар Він тобі довірить. Егоїсти не бажають терпіти таке; вони не бажають платити ціну, і в результаті вони втратять можливості бути вдосконаленими Богом. Хіба вони не шкодять самі собі? … Тому ви маєте зважати на Божий тягар – тут і зараз; ви не повинні чекати, поки Бог виявить усьому людству Свій праведний характер, перш ніж почати пам’ятати про Божий тягар. Хіба тоді вже не буде надто пізно? Гарна можливість для вдосконалення Богом – нині. Якщо ти допустиш, щоб цей шанс вислизнув у тебе з рук, то жалкуватимеш про це до кінця свого життя так само, як Мойсей не зміг увійти в добрий Ханаанський край та шкодував про це до кінця життя й помер із докорами сумління» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Дбай про Божі наміри, щоб досягати досконалості). З Божих слів я усвідомила, що лише ті, хто дбають про Божі наміри та приймають Його доручення, матимуть більше можливостей бути вдосконаленими Богом. Ті ж, хто не бажає дбати про Божі наміри, є егоїстичними й не будуть удосконалені Богом. Євангельська робота вступила в ключовий період масштабного розширення, і те, що церква довірила мені такий важливий обов’язок, було винятковим даром Божої милості та піднесення. Проте я не дбала про Божі наміри, а переймалася лише власною плоттю та зароблянням грошей, щоб заслужити повагу інших. Якою ж безсовісною я була! Хіба ж я не вірила в Бога, не слідувала за Ним, не їла й пила Його слова й не виконувала свій обов’язок заради того, щоб здобути істину й досягти спасіння? Бог дав мені чудову можливість пройти підготовку й здобути істину через цей обов’язок. Хіба не дурістю було б відмовитися? Якби на той час, коли я погодилася б за нього взятися, Божа робота вже завершилася, я б утратила свій шанс. І тоді б я гірко шкодувала. Я б стала як Мойсей, який бачив Ханаан лише здаля, але не зміг туди увійти, і шкодував про це все життя. Я мала скоритися Богові й спершу прийняти обов’язок. Я могла б на якийсь час знайти когось, хто замінив би мене в клініці. Прийнявши це рішення, я взялася за обов’язок лідерки.

Після цього я присвячувала більшість часу своєму обов’язку, а кожної вільної хвилини мчала до клініки. Спершу пацієнти ще залишалися, але минав час, я часто була відсутня, і люди почали звертатися в інші місця, бо не могли потрапити до мене на прийом. Пацієнтів у клініці ставало все менше, і ми ледве трималися на плаву. Раніше я мала високий рівень життя, інші мене поважали та захоплювалися мною, а друзі й родичі завжди зверталися до мене зі своїми проблемами. Але тепер вони всі мене критикували, казали, що я занедбала клініку й взагалі незрозуміло, чим займаюся цілими днями. Їхнє ставлення до мене кардинально змінилося. Згадуючи, як мене колись поважали й мною захоплювалися, і бачачи, що тепер я стала об’єктом загальних насмішок, я відчувала цілу бурю емоцій – це було важко описати. Я подумала: «Не те щоб я не вміла заробляти гроші, я маю всі необхідні навички. Якби я добре вела справи, у мене точно було б багато пацієнтів. Я могла б знову насолоджуватися високим рівнем матеріального комфорту, повернути повагу та захоплення оточуючих і жити престижним життям». Я також думала про те, що вірю в Бога не так довго, мій духовний зріст малий і я розумію не так багато істини. Тож, можливо, мені варто виконувати обов’язок, який більше відповідає моїм можливостям. Я хотіла змінити обов’язок на менш вимогливий. Тоді б я мала більше часу на роботу, і ні обов’язок, ні клініка не постраждали б. Однак після цих роздумів я перестала нести ношу у своєму обов’язку. Я стала недбалою у своєму обов’язку й проводила зібрання лише для годиться. Пам’ятаю, якось під час зібрання всі мої думки були лише про клініку. Скількох пацієнтів ми того дня прийняли? Чи прийшли ті, хто був за записом? Щоб залишити собі більше часу для клініки, я не стала глибоко вникати в ситуацію перед написанням звіту й просто подала вищому лідеру коротеньку відписку. Через брак деталей зрештою мені довелося все переробляти. Я також не брала на себе відповідальності за роботу з поливу. Деякі новонавернені навіть пішли, бо їх не поливали. Вищий лідер бесідував зі мною й кілька разів намагався допомогти вирішити цю проблему. Я відчувала сильну провину, не раз молилася Богові й твердо вирішувала повстати проти своєї плоті та належно виконувати свій обов’язок. Але я неминуче продовжувала відволікатися на клініку. Я постійно давала Богові обіцянки й одразу ж їх порушувала, віддаляючись від Нього все далі й далі. Я часто відчувала незрозумілу порожнечу й страх. Кілька разів я поривалася покинути клініку, але як тільки згадувала, що люди знову дивитимуться на мене зневажливо, просто не могла змусити себе це зробити. Вищий лідер відсторинив мене, коли побачив, що я не можу виправити свій стан і лише затримую роботу.

Після відсторонення я була дуже засмучена. Я з’їла й випила так багато Божих слів і чітко знала, що прагнення істини та сумлінне виконання свого обов’язку – це правильний життєвий шлях. Та все ж я не могла відпустити свою клініку й добре виконувати свій обов’язок. Я відчувала сильну провину та розуміла, що стільки всього заборгувала Богові. Я молилася до Бога: «О Боже, я така бунтівнича й у такому великому боргу перед Тобою. Боже, прошу Тебе, звільни мене від кайданів багатства, щоб я могла виконати свій обов’язок і віддячити за Твою любов». Після молитви я згадала назву одного розділу з Божих слів: «Кому саме ти вірний?». Я запитала себе: «Кому я вірна? Чи вірна я Богові?». Потім я прочитала уривок із цього розділу: «Якби зараз Я поклав перед вами гроші та дав вільно вибрати – і якби Я не засудив вас за зроблений вибір, – то більшість із вас вибрали б гроші, а істини б зреклися. Кращі з вас відмовилися б від грошей й нехотя вибрали б істину, а ті, хто посередині, однією рукою вхопили б гроші, а другою – істину. Тож чи не стало б ваше справжнє обличчя самоочевидним? Вибираючи з-поміж істини й будь-чого, чому ви вірні, усі ви вибирали б саме так, і ставлення ваше залишилося б незмінним. Чи це не так? Багато з вас вагалося між правильним і неправильним, чи не так? У всій боротьбі між позитивним і негативним, чорним і білим – між сім’єю і Богом, дітьми і Богом, гармонією і розривом, багатством і бідністю, статусом і пересічністю, між тим, чи вас підтримують чи відкидають тощо, вам точно відомо про той вибір, який ви зробили! Між гармонійною сім’єю і розбитою ви вибрали перше, причому без вагань; між багатством і обов’язком ви знову вибрали перше, і вам навіть бракує волі повернутися до берега; між розкішшю і злиднями ви вибрали перше; вибираючи між вашими дітьми, дружинами й чоловіками та Мною, ви вибрали перше; і між уявленнями та істиною ви все ж вибрали перше. Зіткнувшись із усілякими вашими лихими вчинками, Я просто втратив віру у вас, Я просто приголомшений. Ваші серця несподівано виявилися настільки нездатними пом’якшитися. Кров серця, яку Я присвячував багато років, на диво, не принесла Мені нічого, крім вашого покидання та безсилого прийняття, але Мої сподівання на вас міцніють із кожним новим днем, бо Мій день цілковито виявлений перед кожним. Проте зараз ви досі прагнете темних та лихих речей і відмовляєтеся відпустити їх. Тож яким буде для вас фінал? Чи ви колись думали про це серйозно? Якби вас знову попросили вибрати, яким було б ваше ставлення? Чи знову вибрали б перше? Чи й далі ви відплачували б Мені розчаруванням і болісною скорботою? Невже у ваших серцях і досі була б лише дещиця тепла? Чи й далі б ви не знали, що робити, щоб втішити Моє серце? Що ви обираєте у цей момент? … Хоч як це тяжко, Я сподіваюся забути все з вашого минулого. Але Я маю дуже хороший спосіб це зробити: хай минуле поступиться місцем майбутньому, і тіні вашого минулого хай розвіються, а натомість хай явиться ваше сьогоднішнє істинне “я”. Тому Я мушу ще раз потурбувати вас вибором: то кому ж саме ви вірні?» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Кому саме ти вірний?). Божі слова глибоко зворушили мене. Хіба ж ці слова не викрили мій поточний стан, мою нинішню ситуацію? Я чітко усвідомлювала, що як віруюча маю прагнути істини й виконувати свій обов’язок, щоб задовольнити Бога. Але щоразу, коли доводилося обирати між обов’язком та клінікою, хорошим життям, повагою й іншими плотськими турботами, я неминуче обирала останнє. Я боялася, що люди зневажатимуть мене, якщо я не зможу втримати клініку. Усі ці роки зовні здавалося, ніби я виконую свій обов’язок, але насправді я ніколи не полишала жаги до слави й вигоди та постійно думала про те, як заробити великі гроші. Тож я ставилася до свого обов’язку легковажно, роблячи все лише для годиться. Я не досягла успіху в жодній зі справ, і це мене дуже втомлювало й емоційно виснажувало. Це дуже негативно вплинуло на церковну роботу й завдало шкоди моєму життю. Я побачила, що була вірна не Богові, а сатанинським речам – власній плоті й амбіціям. У той час я часто молилася Богові: «О Боже! Тепер я готова покинути клініку, щоб по-справжньому прагнути істини й добре виконувати свій обов’язок. Прошу, дай мені віру, щоб якнайшвидше продати клініку!». Окрім молитов, я почала пояснювати це чоловікові, готуючись до продажу клініки.

У 2011 році, завдяки Божому піднесенню, мене знову обрали церковною лідеркою. Я знала, що Бог дає мені ще один шанс. Я згадала, як гірко шкодувала й відчувала, що я в боргу перед Богом, бо раніше гналася за роботою в клініці. Тож цього разу я твердо вирішила активно співпрацювати. Я швидко з головою поринула у свій обов’язок. І хоч би як ішли справи в клініці, моє серце більше не тривожилося. Водночас я почала готуватися до її продажу. Та коли склали договір і готувалися до підписання, мені стало неймовірно важко це зробити. Я вклала в цю клініку половину свого життя. Я згадала, як важко працювала з юних років, як долала труднощі, щоб здійснити свою мрію стати лікаркою. Продавши клініку, я б назавжди розпрощалася з життям, якого так довго прагнула. Що більше я про це думала, то важче було її відпустити. Усередині все ніби обірвалося, залишилася лише порожнеча й смуток. Тоді я натрапила на такі уривки з Божих слів: «Ви маєте очистити свої голови! Що слід залишити, якими є твої скарби, якими є твої фатальні слабкості, які у тебе перешкоди? Поміркуйте більше над цими питаннями у своєму дусі та спілкуванні зі Мною. Я хочу, щоб ваші серця в тиші дивилися на Мене; Мені не потрібне ваше марнослів’я» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Висловлювання Христа на початку, Глава 8). «Для вас як нормальних людей та людей, які прагнуть любити Бога, увійти до Царства та стати Божими людьми – це ваше справжнє майбутнє та життя, яке має найбільшу цінність і значущість. Ніхто не є благословеннішим за вас. Чому Я так говорю? Тому що ті, хто не вірить у Бога, живуть заради плоті, живуть заради сатани, а ви нині живете заради Бога, живете заради того, щоб слідувати волі Божій. Ось чому Я кажу, що ваші життя мають найбільшу значущість. Тільки ця група людей, обраних Богом, здатна жити життям найбільшої значущості: ніхто інший на землі не здатний жити життям, що має такі цінність та сенс, які має ваше життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Пізнайте найновішу роботу Бога та слідуйте Його стопами). «Ти мусиш мати такі ж рішучість і совість, що й Петро; ти мусиш жити змістовним життям і не обманювати себе. Будучи людиною й тим, хто прагне Бога, ти мусиш обдумувати своє життя й підходити до нього уважно, міркуючи, як ти маєш віддавати себе Богові, як ти повинен мати змістовнішу віру в Бога та як, оскільки ти любиш Бога, ти повинен любити Його чистіше, красивіше й добріше» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Досвід Петра: його знання про кару та суд). Розмірковуючи над Божими словами, я усвідомила: світський статус, багатство й плотські насолоди, яких прагне людина – це не ті цілі, яких варто прагнути. Лише прийти перед Творцем, виконувати свої обов’язки створеної істоти, прагнути істини, позбутися сатанинських розбещених характерів і зрештою здобути Боже спасіння та стати людьми Його Царства – це і є справжнє майбутнє та найбільш змістовне й цінне життя. Навіть якби моя клініка стала дуже успішною, якби я заробляла великі гроші, мала ще більшу повагу й повністю задовольнила свою плоть, але втратила б істину, життя й Боже спасіння, і не здобула б Божого схвалення й визнання – усе це було б марно. Коли приходять лиха, ні гроші, ні повага нас не врятують. У такій гонитві немає жодного сенсу чи цінності. Як і сказав Господь Ісус: «Яка ж користь людині, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» (Матвія 16:26). Проте я віддавала всі сили гонитві за багатством, славою й вигодою. Я прагнула їх просто одержимо. Мені здавалося, що лише маючи все це, я зможу прожити цінне життя. Я ніколи не скаржилася, хоч би чим доводилося жертвувати й скільки сил витрачати. Якою ж я була сліпою, дурною і недалекоглядною! Я згадала Петра. Його батьки хотіли, щоб він пішов у політику, але Петро вирішив присвятити своє життя слідуванню за Богом. Він прагнув пізнати й любити Бога. І зрештою був удосконалений Богом та здобув визнання Творця. Життя Петра було найціннішим і найзмістовнішим. Я розуміла, що маю брати приклад із Петра. Я повинна була відмовитися від цих світських прагнень, прагнути істини й належно виконувати свій обов’язок. Після цього всі мої вагання зникли. Коли я підписала той договір, здавалося, ніби з плечей упав величезний тягар. Я відчула таку легкість і свободу. Відтоді я повністю віддалася своєму обов’язку.

Одного разу в 2015 році мені зателефонував колега з лікарні, де я працювала раніше. Він сказав, що директор приватної лікарні відкриває будинок для літніх людей, який матиме найвищий рейтинг в окрузі, і запитав, чи не хотіла б я працювати там лікарем-терапевтом. Тоді я відразу ж відмовилася. Але за кілька днів директор зателефонував мені особисто. Він сказав, що якщо я погоджуся, він виділить мені окрему кімнату та платитиме 3 000 юанів на місяць. До того ж, мій чоловік зможе безкоштовно проходити там реабілітацію після інсульту. Тобто ми б фактично не мали витрат на проживання. Я зрозуміла, що можу легко й без особливих зусиль заробляти 3 000 юанів на місяць. Моя рішучість похитнулася, і я між іншим сказала, що подумаю. Тієї ночі я ворочалася в ліжку й ніяк не могла заснути. Якщо відмовлюся, то втрачу таку чудову можливість. Але якщо погоджуся – не зможу виконувати свій обов’язок. Я згадала, як важко й болісно було тоді, коли я розривалася між клінікою та обов’язком. Бог так багато чим пожертвував заради мене. Я мусила припинити вагатися й постійно озиратися назад. Я згадала Божі слова: «Кожен крок роботи, яку Бог виконує над людьми, назовні виглядає наче взаємодія між людьми, наче породжений людськими впорядкуваннями або людською завадою. Але за кожним кроком роботи і всім, що відбувається, є парі, на яке йде сатана перед Богом, і це вимагає від людей бути непохитними у своєму свідченні для Бога» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). Розмірковуючи над Божими словами, я чітко зрозуміла: те, що здавалося звичайною розмовою колишніх колег, насправді було духовною битвою. Сатана намагався мене спокусити, а Бог перевіряв, яке рішення я прийму. Я згадала дружину Лота. Коли ангели вивели її із Содома, вона не переставала думати про своє майно. Вона озирнулася назад і перетворилася на соляний стовп. Мені й так було неймовірно важко вирватися з лап сатани. Я не могла стати таким самим символом ганьби, як дружина Лота. Усвідомивши це, я рішуче відмовилася.

Пізніше я почала розмірковувати: чому ці спокуси так мене бентежили? Я ж чітко знала, що прагнути цього – безглуздо й марно. Та все одно відчувала внутрішній конфлікт і не могла їх покинути. У чому ж крився корінь цієї проблеми? Під час цього пошуку я натрапила на уривок Божих слів: «Насправді, якими б величними не були жадання людини, якими реалістичними або наскільки обґрунтованими не були б бажання людини, усе, чого людина хоче досягти, усе, що людина шукає, нерозривно пов’язане з двома словами. Ці два слова критично важливі для кожної людини впродовж її життя, і це те, що сатана має намір прищепити людині. Що це за два слова? Це “слава” й “вигода”. Сатана використовує дуже м’який метод, метод, який значною мірою узгоджується з уявленнями людей і не є дуже агресивним, аби люди несвідомо приймали його способи й закони виживання, ставили життєві цілі й життєві напрями та здобували життєві жадання. Хоч би якими пишномовними могли бути описи людей щодо їхніх життєвих жадань, ці жадання завжди обертаються навколо слави й вигоди. Усе, за чим упродовж свого життя женеться будь-яка велика чи знаменита людина, – насправді, будь-яка людина, – стосується лише цих двох слів: “слава” та “вигода”. Люди думають, що як тільки в них з’явиться слава й вигода, у них буде капітал, щоб насолоджуватися високим статусом і великим багатством, а також насолоджуватися життям. Вони думають, що як тільки вони матимуть славу й вигоду, вони матимуть капітал для пошуку задоволення та безрозсудної насолоди для плоті. Заради цієї слави й вигоди, яких люди так жадають, вони охоче й несвідомо віддають сатані свої тіла, серця і навіть усе, що в них є, включно зі своїми перспективами й долею. Вони роблять це без застереження, навіть без найменшого сумніву й ніколи не думаючи про те, щоб повернути собі все, що вони колись мали. Чи можуть люди зберігати будь-який контроль над собою, щойно вони так віддали себе сатані й стали вірними йому? Безперечно, ні. Вони перебувають під цілковитим і безроздільним контролем сатани. Вони повністю та безповоротно загрузли в цій трясовині й не здатні звільнитися» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Божі слова допомогли мені побачити світло. Я усвідомила: мені було так важко покинути клініку, бо мною керували слава й вигода. Вони затягнули мене в пастку. Сатана використовує славу й вигоду, щоб розбещувати людей. Він змушує їх усе життя гнатися за славою й вигодою, аж доки вони не покладуть за них власне життя. Я згадала, як змалечку батьки вчили мене: єдиний спосіб вибитися в люди – це здобути хорошу роботу. Побачивши, що лікарі мають хороший і стабільний дохід, що їх дуже поважають, я поставила собі за мету стати лікаркою. І невтомно працювала заради цього. Увірувавши та ївши й пивши Божі слова, я зрозуміла, що у своїй вірі маю прагнути істини. А гонитва за багатством і статусом – це пусте. Але, закута в кайдани слави й вигоди, я все одно хотіла здійснити свою мрію «вибитися в люди», навіть під час виконання свого обов’язку. Коли мені довелося обирати між обов’язком та клінікою, я захотіла взяти на себе на легший обов’язок. Я почала недбало виконувати свій обов’язок, а це завдавало шкоди церковній роботі. Сатана хотів, щоб я жила цими думками й поглядами, щоб віддавала всі сили гонитві за багатством, славою й вигодою. У результаті в мене не залишалося б ні часу, ні сил, щоб прагнути істини й виконувати свій обов’язок. Заради слави й вигоди я б навіть зрадила Бога, повністю втративши шанс на спасіння. Ось як сатана розбещує людство. Відомі люди все життя женуться за славою й вигодою. Та здобувши їх, вони не можуть заповнити духовну порожнечу в серці й стають дедалі більш зіпсованими. Дехто з них підсідає на наркотики в пошуках ейфорії, а дехто – накладає на себе руки. Я згадала свого колишнього колегу. Він був досить відомим у своїй лікарні, але йому цього було мало, і він відкрив власну приватну клініку. Але згодом, через смерть пацієнта з його вини, він не лише втратив усі свої тяжко зароблені заощадження – родина пацієнта ще й змусила його вдягнути жалобний одяг і понад десять годин бити поклони в катафалку померлого. У результаті його репутація була зруйнована, а дружина й діти його покинули. Люди кладуть усе своє життя на гонитву за славою, вигодою та повагою. Але що насправді все це дає людині? Це лише на мить тішить її марнославство, робить її залежною й одержимою цим відчуттям. Через це в людей не залишається ні часу, ні сил на пошуки Бога, і вони повністю втрачають Боже спасіння. Хіба ж це не той самий ниций метод, яким сатана мучить і пожирає людство? Божа робота вже на завершальному етапі, Євангеліє Царства поширилося по всьому світу. І як тільки Божа робота завершиться, більше не буде жодного шансу по-справжньому вірити в Бога й прагнути істини! Часу для прагнення істини та переживання Божої роботи залишилося зовсім мало. І навіть якщо ми присвятимо цьому весь свій час, здобути істину все одно нелегко. Як же я сподівалася здобути істину, якщо половину свого часу присвячувала клініці, і лише решту – прагненню істини? Якби не Боже спасіння й керівництво, я б ніколи цього всього не зрозуміла. Я б і далі терпіла муки від сатани й утратила б свій шанс на Боже спасіння.

Озираючись на роки своєї віри: незважаючи, що під час виконання обов’язку моя плоть певною мірою страждала, і я, можливо, вже не маю того престижу, що мала колись, я зрозуміла деякі істини. Я побачила, як саме сатана розбещує людство, і дізналася, яке життя є найціннішим і найзмістовнішим. Я відчуваю набагато більше спокою, свободи й легкості на душі. Це таке відчуття, якого не дасть жодна річ у світі. Пізніше, хоч би як мене намагалися переманити на іншу роботу з чудовими умовами, я більше ніколи не вагалася. Тепер я чітко бачу, як сильно шкодила мені гонитва за славою й вигодою. Я покинула клініку заради виконання свого обов’язку. Усе це завдяки Божому спасінню, і це найкращий вибір для мене. Дякувати Богу!