Су Юй, Китай

Я створюю відео в церкві. Коли я тільки-но почала вправлятися, то просила допомоги в інших, якщо чогось не розуміла. Згодом я поступово засвоїла деякі принципи й навіть самостійно зробила кілька відео. Усі казали, що я швидко роблю успіхи, а куратор також сказав, що мої відео новаторські та продумані. Коли я це почула, то була дуже задоволена собою і подумала, що маю певні дари та здібності у створенні відео. Після цього, створюючи відео, я майже ніколи не просила допомоги в інших і здебільшого намагалася обмірковувати й розв’язувати проблеми самостійно. Одного разу я робила дещо складне відео й трохи розгубилася, тож подумала попросити лідерку команди дати мені щось простіше. Але потім подумала: «Оскільки я сама обрала це відео, якщо я піду й скажу лідерці команди, що не можу його зробити, чи не дивитиметься вона на мене зверхньо? Та нехай, відео може бути складним, але якщо я наполегливо попрацюю, можливо, мені таки вдасться його закінчити». Тож я нічого не сказала, а просто занурилася в роботу й продовжила самостійно шукати рішення та міркувати. Але після довгих роздумів я так і не мала уявлення, як його закінчити. Я подумала попросити когось поглянути й допомогти мені, але потім спало на думку: «Я вже деякий час готуюся. Якщо я й далі проситиму про допомогу, чи не подумають вони, що мені бракує рівня? Ні, я продовжуватиму шукати рішення сама». Тієї миті лідерка команди спитала мене: «Як просувається відео? Якщо маєш труднощі, можеш узяти легше». Я подумала: «Зараз не можна нічого змінювати. Якщо я це зроблю, хіба не здаватимуся некомпетентною?». Тож я вдала спокійний вигляд і відповіла: «Я думаю, як із цим упоратися. Мені не потрібно нічого змінювати». Сказавши це, я відчула внутрішній неспокій. Я довго думала над цим відео й досі не знала, як до нього підійти. Це була межа моїх можливостей. Я розуміла, що й далі намагатися силоміць розв’язати цю проблему – це не вихід, але все одно нічого не сказала лідерці команди. Минуло два-три дні, а я так і не просунулася з відео, тож мені нічого не залишалося, як зрештою попросити допомоги в інших. Невдовзі після цього я почала роботу над відео в новому форматі. Хоча я вже обговорила з усіма підхід, під час процесу роботи я знову зіткнулася з труднощами й подумала ще раз поговорити про це з лідеркою команди. Але потім подумала: «Ми вже це обговорювали. Якщо я спитаю знову, чи не подумає лідерка команди, що мені бракує рівня і що мені треба пояснювати все по кілька разів, аби я зробила одне відео?». Щоб ніхто не побачив, що в процесі виробництва є речі, яких я не розумію чи не можу зробити, я вдавала, що знаю свою справу, і просто продовжувала працювати за комп’ютером. Але, витративши на це кілька днів, я так і не змогла закінчити відео і врешті-решт мусила попросити лідерку команди про допомогу. Через ці дві невдачі мені було дуже соромно. Але я не розмірковувала над собою і далі вдавала, що все гаразд, і в результаті мій обов’язок не дав жодних результатів. Я стала негативно налаштованою і засуджувала себе, вважаючи, що мені бракує рівня і я не підходжу для створення відео. Я була сповнена пригнічення й болю. Іноді мені хотілося з кимось поговорити про свій стан, але я боялася, що якщо інші побачать мої слабкості й недоліки, то дивитимуться на мене зверхньо, тож не хотіла відкриватися.

Одного разу лідерка команди дала мені пораду: «На зібраннях ти не бесідуєш про своє досвідне розуміння Божих слів, не розповідаєш про свою розбещеність чи недоліки, або про те, як стикалася з труднощами під час виконання свого обов’язку. Схоже, ти просто говориш слова й доктрини, щоб похизуватися». Я побачила, що лідерка команди бачить мене наскрізь, і мені стало дуже соромно. Моє обличчя палало, і я опустила голову, не сказавши ані слова. Згодом лідерка команди надіслала мені уривок із Божих слів, щоб допомогти. Бог говорить: «Люди за своєю суттю є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все чітко й бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещений характер, фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якою б не була їхня справжня міра, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, стати дещо відомою фігурою та змусити інших думати, що вони досконалі й бездоганні, без жодної вади; вони бажають, щоб інші люди бачили їх як якусь здібну, могутню, виняткову або відому й величну особу з грандіозним і вражаючим іміджем, здатністю робити будь-що і для якої немає нічого неможливого. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними й неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: “Скоро все буде готово!”. Але в глибині душі вона думає: “Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!”. Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. П’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога). Прочитавши Божі слова, я зрозуміла, що люди є створеними істотами, і всі мають багато недоліків і прогалин. Хоч би якою здібною була людина, неможливо вміти зробити все на світі. Нездатність правильно ставитися до власних недоліків і прогалин, а натомість постійно прикидатися – це надзвичайна дурість, невігластво, зарозумілість і нерозумність. Я подумала про те, що тільки-но почала навчатися створенню відео і ще не дуже добре засвоїла принципи, тож це було цілком нормально, що я не могла монтувати складні відео. Але я не усвідомлювала своїх обмежених здібностей. Зробивши кілька відео й отримавши трохи похвали та підбадьорення від братів і сестер, я почала думати, що маю хороший рівень, що я здібна й маю професійні навички. Зіткнувшись із тим, чого не могла зробити чи зрозуміти, я більше не просила про допомогу. Я просто приховувала це й прикидалася, боячись, що коли інші побачать мої недоліки, це зіпсує їхнє добре враження про мене. Лідерка команди помітила мої труднощі й сама запропонувала допомогу, але я продовжувала вдавати, що все гаразд, і відмовилася. Я воліла потайки розбиратися в усьому сама й гаяти час, аніж відкритися щодо своїх проблем. У результаті я затримала процес створення відео. Те саме я зробила й під час роботи над відео в новому форматі. Хоча я взагалі не мала уявлення, що робити, я навмисно вдавала, ніби працюю над ним, щоб обдурити інших. Я змарнувала багато часу, а відео так і не було готове. Щоб зберегти свій хороший імідж в очах інших, я приховувала свої труднощі й недоліки й нікому їх не показувала. Навіть коли я була негативно налаштованою, то нікому про це не казала. Мені постійно хотілося маскувати себе під ту, яка вміє все і в усьому перевершує інших. Я була такою зарозумілою і мені цілковито бракувало самоусвідомлення! Але я не розуміла суті цієї проблеми й просто продовжувала прикидатися. Зіткнувшись із проблемами чи труднощами, я не відкривалася й не просила про допомогу. Через це проблеми залишалися нерозв’язаними, що не лише вплинуло на мій власний стан, а й затримало виробництво відео. Розмірковуючи над цим, я усвідомила, якою ж нерозумною була. Тоді я згадала Божі слова: «Якщо у тебе є багато приватних справ, про які тобі складно говорити, якщо ти відчуваєш сильну відразу до розкриття своїх секретів – своїх труднощів – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде дуже тяжко досягти спасіння та кому складно буде вийти з темряви» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Три застереження). З Божих слів я зрозуміла: коли людина не маскує себе, є простою, відкритою й чесною, коли вона виносить свою розбещеність, труднощі та недоліки в бесіду, щоб шукати істину – це ознаки розумної людини. Лише такі люди можуть зрозуміти істину й досягти звільнення. А мені явно багато чого бракувало, і я мала чимало труднощів, особливо під час створення відео в нових форматах. Проте мені забракло сміливості сказати навіть просту фразу: «Я не можу цього зробити» або «Я не розумію». Натомість я всіляко намагалася приховати це й замаскувати себе. Я боялася, що якщо всі побачать мене такою, якою я є насправді, то дивитимуться на мене зверхньо. Через це моє життя стало виснажливим і важким. Раз у раз я прикидалася, думаючи, що я найхитріша й можу обдурити інших. Але насправді всі вже чудово бачили мої справжні здібності. Я не лише не змогла зберегти обличчя, а й виставила себе ще більшою дурепою. Отак приховуючи все й прикидаючись, не наважуючись відкрити серце та шукати бесіди, я не могла отримати просвітлення чи осяяння від Святого Духа. Труднощі в моїй роботі залишалися нерозв’язаними, що лише перешкоджало роботі церкви та завдавало їй збитків. Зрозумівши це, я відкрилася братам і сестрам у бесіді та розвінчала свою розбещеність і недоліки. І замість того, щоб дивитися на мене зверхньо, усі вони бесідували зі мною і допомагали мені. Мені було так соромно й ніяково. Після цього, коли я стикалася із завданнями зі створення відео, з якими не могла впоратися, я сама просила допомоги в братів і сестер. Практикуючи це протягом певного часу, я досягла певного прогресу у своїх технічних навичках і стала працювати ефективніше. Я була така вдячна Богові!

Пізніше церква доручила мені відповідати за полив новонавернених. Після періоду підготовки я засвоїла деякі принципи й змогла розв’язувати проблеми та труднощі новонавернених. Брати й сестри казали, що я старанна, відповідальна й переносити зносити труднощі у виконанні обов’язку. Чуючи таку похвалу, я дуже раділа. Я вважала, що справляюся досить добре, і сама того не усвідомлюючи, знову почала прикидатися. Одного вечора я ніяк не могла розібратися з питаннями, які порушили кілька новонавернених. Довго обмірковувавши їх, я так і не знала, як їх розв’язати, і захотіла лягти спати. Саме тоді сестра Чжан Цзін, з якою ми співпрацювали, запитала: «Ти ще не спиш у такий час? Тобі потрібна допомога?». Я подумала про те, що Чжан Цзін уже довго поливала новонавернених і мала певний досвід у цій роботі, тож мені захотілося з нею поговорити. Але потім я подумала: «Якщо я постійно про все її розпитуватиму, чи не вирішить вона, що я настільки нездібна, що навіть цю проблему розв’язати не можу? Чи не дивитиметься вона на мене зверхньо? Нізащо, я сама в усьому розберуся. Так у неї і далі буде добре враження про мене як про ту, яка готова сидіти допізна, зносити труднощі та платити ціну». Тож я зібралася із силами й сказала їй, що зможу впоратися і щоб вона йшла спати. Тієї ночі я просиділа до другої години і так і не зрозуміла, як розв’язати деякі з проблем. Я не лише змарнувала час, а й затримала роботу. Усередині я відчувала невимовне пригнічення та дискомфорт. Я також дуже злилася на себе й думала: «Чому я не можу просто бути чесною і сказати, що мені потрібна допомога? Навіщо вдавати із себе сильну й робити вигляд, ніби я вмію все?». Але я все одно не розмірковувала над собою. Згодом коло моїх обов’язків розширилося, а проблеми та труднощі в роботі продовжували зростати разом із ним. Проте моє розуміння істини було поверхневим, і мені було важко чітко бачити суть проблем і розв’язувати їх. Іноді поливальники перебували в поганому стані, виконання їхнього обов’язку не приносило жодних результатів, а я не знала, як розв’язати їхні проблеми. Щоб інші не помітили моїх недоліків і прогалин, я просто обмірковувала все сама. А коли виникала проблема, яку я дійсно не могла розв’язати, я ставала настільки негативно налаштованою, що потайки плакала. Та попри це, я продовжувала вперто тягнути все на собі. Під час перевірки роботи я побачила, що результати в зоні моєї відповідальності були дуже поганими: багато старих проблем так і залишилися нерозв’язаними, до того ж з’явилися нові. Тієї миті я більше не могла цього витримувати й розплакалася. Крізь сльози я вилила весь свій стан Чжан Цзін. На мій подив, вона сказала: «Я завжди думала, що ти справляєшся досить добре. Якби ти не заговорила сьогодні, я б і не знала, що в тебе стільки труднощів». Мені було так соромно, адже це був фасад, який я створила, маскуючи себе й обманюючи інших. Протягом наступних кількох днів я часто думала: «Чому щоразу, стикаючись із труднощами, я не хочу відкриватися й бесідувати з іншими? Чому мені постійно так хочеться приховувати все й маскувати себе?».

Пізніше я прочитала Божі слова: «Незалежно від контексту, хоч би який обов’язок виконували антихристи, вони намагатимуться справити враження, що вони не слабкі, що вони завжди сильні, сповнені віри й ніколи не бувають негативними, щоб люди ніколи не побачили їхнього справжнього духовного зросту чи справжнього ставлення до Бога. Насправді чи дійсно вони вірять в глибині свого серця, що немає нічого, чого б вони не могли зробити? Чи щиро вони вірять, що не мають слабкості, негативу чи виявів розбещеності? Категорично ні. Вони вміють добре влаштовувати вистави й майстерно приховувати речі. Їм подобається показувати людям свій сильний і блискучий бік; вони не хочуть, щоб ті бачили той їхній бік, який є слабким і справжнім. Їхня мета очевидна: просто підтримувати своє марнославство й гордість, захищати те місце, яке вони займають у серцях людей. Вони думають, що якщо відкриються перед іншими щодо власного негативу й слабкості, а також щодо того свого боку, який є бунтівничим і розбещеним, це завдасть тяжкої шкоди їхньому статусу й репутації і принесе більше клопоту, ніж користі. Тому вони радше помруть, ніж визнають, що бувають часи, коли вони слабкі, бунтівничі й негативні. Навіть якщо настане день, коли всі побачать той їхній бік, який є слабким і бунтівничим, коли побачать, що вони розбещені й зовсім не змінилися, вони однаково продовжуватимуть влаштовувати виставу. Вони думають, що якщо визнають, що мають розбещені характери, що є звичайними людьми, незначними особами, то втратять своє місце в серцях людей, втратять поклоніння й обожнювання з боку всіх, а отже, зазнають повного краху. І тому, що б не сталося, вони не будуть простодушно відкриватися людям; що б не сталося, вони не поступляться своєю владою та статусом нікому іншому; натомість вони щосили намагаються змагатися й ніколи не здадуться. … Усі, хто вважає себе бездоганним і святим, є самозванцями. Чому Я кажу, що всі вони – самозванці? Скажіть Мені, чи є хтось бездоганний серед розбещеного людства? Чи є хтось справді святий? (Ні.) Безумовно, ні. Як людина може досягти бездоганності, коли вона так глибоко розбещена сатаною і, до того ж, не володіє істиною від народження? Лише Бог святий; усе розбещене людство осквернене. Якби людина видавала себе за когось святого, кажучи, що вона бездоганна, ким би була ця людина? Вона була б дияволом, сатаною, архангелом – вона була б справжнім антихристом. Лише антихрист стверджував би, що він бездоганна й свята людина» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина десята). Божі слова викривають, що антихристи, аби зберегти свій статус та імідж у серцях людей, часто прикидаються. Вони приховують свої прогалини й недоліки і вдають із себе людей без розбещеності чи вад, здатних на все, щоб інші захоплювалися ними й поклонялися їм. Я розмірковувала над власною поведінкою. Маючи певні результати у своєму обов’язку, я вважала себе кращою за інших. Щоб зберегти хороший імідж у серцях людей, щоб вони думали, що я маю хороший рівень, працездатність, і дивилися на мене з повагою, я не просила про допомогу. Натомість, стикаючись із проблемами й труднощами в роботі, коли було очевидно, що мені бракує досвіду і я не можу розібратися в усьому чи розв’язати проблему, я з усіх сил намагалася це приховати. Коли інші самі пропонували допомогу, я боялася, що мої слабкості й недоліки будуть викриті. Тому я воліла сама не спати до пізньої ночі, аніж приймати допомогу інших. Я навіть робила вигляд, що готова без нарікань зносити труднощі, аби всі думали, що я віддана у виконанні обов’язку й здатна терпіти негаразди й платити ціну. Та врешті-решт я лише доводила себе до пригніченості й душевного болю. Я потайки плакала й не наважувалася заговорити, боячись, що брати й сестри побачать мій справжній духовний зріст і більше не дивитимуться на мене з повагою. Я була справжньою лицеміркою і фальшивкою! Якщо озирнутися назад, церква ніколи не вимагала від мене розбиратися в усьому чи розв’язувати кожну проблему під час виконання обов’язку. Я просто лицемірила: постійно вдавала із себе сильну, напускала на себе пихи собі ж на шкоду й робила вигляд, ніби все розумію, хоча це було не так. Я сама заганяла себе в глухий кут, і в результаті затримувала роботу церкви та завдавала собі чимало страждань. Оскільки перед іншими я завжди маскувалася під активну та позитивну людину, деякі брати й сестри були введені в оману моїм удаванням: вони вважали, що я здатна зносити труднощі, була працездатною й були високої думки про мене. Одна сестра сказала: «Це, мабуть, так складно – самій нести таку важку ношу. Я хочу вчитися в тебе!». Сестра була такої високої думки про мене лише тому, що я завжди маскувала себе й ніколи не показувала своїх слабкостей чи труднощів. Я надто добре вміла вводити в оману й обманювати інших, що завдавало шкоди не лише їм, а й мені самій! Я відчула відразу до своїх вчинків і поведінки в глибині душі і більше не хотіла маскувати себе чи продовжувати йти цим неправильним шляхом. Тож я покаянно помолилася Богові й почала шукати шлях практики.

Тоді я прочитала ще кілька Божих слів: «Хоч перед якими проблемами ти постаєш, ти мусиш шукати істину для їхнього розв’язання, тобі категорично не можна маскуватися чи створювати в інших хибне враження про себе. Чи то твої недоліки, чи то твої нестачі, чи то твої вади, чи то твої розбещені характери – ти мусиш розкритися й бесідувати про всі ці речі. Не тримай їх у таємниці. Навчитися розкриватися – це перший крок до життя-входження, і це перша перешкода, яку найважче подолати. Щойно ти подолаєш цю перешкоду, увійти в істину буде легко. Коли ти зробиш цей крок, що це означатиме? Це означатиме, що ти розкриваєш своє серце, оголюєш і відкриваєш кожну частину себе – чи то хорошу, чи то погану, позитивну чи негативну – і проливаєш на неї світло, щоб її бачили інші люди й бачив Бог, нічого не приховуючи й не ховаючи від Бога, не застосовуючи жодних маскувань, лукавства чи обману щодо Бога, і будучи так само відвертим з іншими людьми. Так ти житимеш у світлі; не лише Бог проникливо спостерігатиме за тобою, а й інші люди також бачитимуть, що у твоїх діях є принципи та прозорість. Тобі не потрібно використовувати жодних методів, щоб захистити свою репутацію, імідж і статус, і тобі не потрібно здійснювати жодного приховування чи маскування своїх помилок. Тобі не потрібно докладати цих марних зусиль. Якщо ти зможеш відпустити ці речі, твоє життя стане дуже розслабленим, вільним від обмежень і болю, і ти повністю житимеш у світлі» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). «Отже, яким би не був твій стан – чи ти негативно налаштований, чи маєш труднощі, – хоч би які особисті наміри чи плани ти мав, і хоч би що ти пізнав чи усвідомив через дослідження, ти мусиш навчитися відкриватися й бесідувати, і коли ти бесідуєш, Святий Дух працює. А як працює Святий Дух? Він просвіщає й осяює тебе, дозволяючи тобі чітко побачити серйозність проблеми й пізнати її корінь і сутність; потім, мало-помалу, Він дає тобі змогу зрозуміти істину та Його наміри, побачити шлях практики й увійти в істину-реальність. Коли людина може відкриватися й бесідувати, це означає, що вона має чесне ставлення до істини. Те, чи є серце людини насправді чесним, чи ні, оцінюється на основі її ставлення до істини» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова вказали шлях практики, який полягає в тому, щоб відкинути свою гордість, бути чесною людиною, навчитися активно відкриватися щодо своїх труднощів і недоліків. Потрібно вміти показувати своє справжнє обличчя Богові та іншим, не вдаватися до обману чи приховування, бути справжньою та правдивою. Чесна людина може відкрити серце Богові: вона щиро прагне шукати істину, щоб розв’язати свої проблеми й труднощі. Це полегшує для неї отримання просвітлення та осяяння від Святого Духа, розуміння істини та входження в реальність. Усвідомивши це, я помолилася Богові у своєму серці, вирішивши, що надалі маю практикувати згідно з Божими словами, відкинути свою гордість, бути відкритою і повністю розкриватися, а також бути простою й чесною людиною.

Пізніше, знову стикаючись у роботі з проблемами, які не могла зрозуміти чи розв’язати, або перебуваючи в стані, з яким не знала, що робити, я свідомо молилася Богові й відкривалася, щоб шукати допомоги від братів і сестер. Одного разу новонавернений порушив питання, і хоча я мала певні ідеї, мені не було зрозуміло, як саме я повинна провести бесіду для його розв’язання. Я подумала обговорити це з Чжан Цзін, але завагалася: «Я поливаю новонавернених уже досить довго. Що вона подумає про мене, якщо я все ще приходитиму до неї з такими питаннями? Забудь про це. Нічого питати не буду. Сама розберуся». Тієї миті я зрозуміла, що в мене знову з’явилася спокуса замаскувати себе. Я згадала, як у минулому раз у раз маскувала й приховувала себе. Це не лише змушувало мене потопати у відчутті пригнічення й болю, а й завдавало збитків роботі. Тож я усвідомила, що більше не можу прикидатися. Я маю бути відкритою і спілкуватися з іншими про те, чого не розумію або в чому не можу розібратися. Тому я подумки звернулася до Бога, просячи Його керівництва, щоб практикувати чесність згідно з Його словами. Потім я розповіла Чжан Цзін про свої труднощі й можливі варіанти розв’язання. Вона вказала, що уривок із Божих слів, який я процитувала, був невідповідним, а також пояснила мені, як слід проводити бесіду й розв’язувати подібні проблеми. Прислухавшись до поради Чжан Цзін, я знову пошукала відповідні Божі слова. Після того як я провела бесіду з новонаверненим, його збентеження зникло, а я відчула справжнє полегшення. Тоді я усвідомила, що практикування Божих слів дає відчуття легкості та звільнення.