Цзіньї, Китай

У липні 2021 року мене обрали церковною лідеркою. Я подумала: «Взяти на себе такий важливий обов’язок у віці понад шістдесят років – це справді піднесення від Бога». Я твердо вирішила зробити все можливе у виконанні цього обов’язку. Потім я з головою поринула в обов’язок: відвідувала зібрання груп, розв’язувала проблеми братів і сестер і щодня була дуже зайнята. Через деякий час різні напрямки церковної роботи почали покращуватися, і я дуже зраділа. У серпні наступного року мене обрали проповідницею й призначили відповідальною за роботу двох церков. Я подумала: «Я й так дуже зайнята з однією церквою, а тепер відповідаю ще за одну. Хіба це не виснажить мене ще більше? Чи витримає моє тіло таке навантаження? До того ж робота в іншій церкві не дає дуже хороших результатів, тому в мене буде ще більше клопоту!». Обміркувавши все це, я вирішила, що не хочу приймати цей обов’язок. Я думала: «Яке б мені знайти виправдання, щоб відмовитися? Може, сказати, що я вже надто стара, що в мене немає ні сил, ні енергії нести відповідальність ще за одну церкву, через що робота затримуватиметься, а потім запропонувати їм знайти когось молодшого». Але від таких думок мені стало трохи не по собі. Хіба я не просто ухилялася від свого обов’язку? Слова вже крутилися на язиці, але я вирішила промовчати. Тож я прийняла обов’язок проповідниці.

Після цього кожна година мого дня була розписана, іноді мені навіть доводилося їсти похапцем і перебиватися чимось нашвидкуруч. У цій метушні я не могла не думати: «Я вже літня людина, чи витримає мій організм, якщо так піде й далі? Що, як я впаду від виснаження? В обох церквах є лідери, і вони досить активно відстежують роботу. Завдяки їхній співпраці мені не потрібно було б так пильно все відстежувати. Мені треба більше відпочивати. У моєму віці варто знаходити час для турботи про себе. Хіба постійні хвилювання не зроблять мене ще старішою на вигляд?». Із цими думками я з полегшенням зітхнула й подумала: «Якби я зробила так раніше, то не була б такою зайнятою. Може, я просто не вмію планувати свій час! Якщо я правильно все організую, цей обов’язок не буде таким обтяжливим, як я уявляла». Після цього я стала менше відстежувати євангельську роботу та роботу з поливу. Повертаючись додому після зібрань, я не дуже думала про роботу, вважаючи, що її відстежують церковні лідери. Я просто дивилася відео з досвідними свідченнями та відповідала на запитання братів і сестер. Я відчувала набагато менше тиску та думала про те, як приготувати щось смачненьке й поживне, щоб покращити своє здоров’я. Так непомітно минув місяць. Я пішла до церков, щоб перевірити роботу, і виявила, що за цей місяць жодна з них не здобула нових віруючих. Ця новина шокувала мене, і я подумала: «Що відбувається? Церковні лідери активно співпрацювали, то чому ж євангельська робота не дала жодних результатів? Раніше, коли я була церковною лідеркою, моя робота не була такою безрезультатною!». Я швидко постала перед Богом у молитві: «Боже, цього місяця в євангельській роботі обох церков немає жодних результатів, і я не знаю, у чому проблема. Прошу, спрямуй мене, щоб я знайшла причину». Після молитви я усвідомила, що останнім часом жила заради власної плоті: думала лише про те, як добре поїсти, попити й відпочити, зовсім не відчуваючи ноші щодо свого обов’язку. Я не перевіряла роботу й не розв’язувала проблеми в ній своєчасно, тому я несла безпосередню відповідальність за відсутність результатів! Тож я швидко звернулася до церковних лідерів, щоб підсумувати причини. Я виявила, що хоча церковні лідери і впровадили роботу, вони просто роздали завдання, але не здійснювали жодного відстеження чи нагляду, а це означало, що робота не була повністю виконана. Особливо це було помітно в євангельській роботі: брати та сестри загрузли в труднощах, а церковні лідери сприймали це як реальні труднощі й не знали, як їх розв’язати. Зрозумівши ситуацію, я усвідомила, що нехтувала своїми обов’язками, тому відкрилася церковним лідерам щодо свого нещодавнього стану й відразу ж побесідувала з ними про те, як відстежувати роботу. Я більше не наважувалась зволікати.

Пізніше я прочитала такий уривок Божих слів: «Лідери і працівники повинні активно перевіряти роботу кожної команди, з’ясовувати ситуацію з членами кожної команди, чи є там якісь маловіри просто для масовки, або маловіри, що поширюють негатив та уявлення, щоб заважати церковній роботі, і щойно їх виявлять, цих людей слід повністю розвінчати й вичистити. Це робота, яку повинні виконувати лідери і працівники; вони не повинні бути пасивними, не повинні чекати наказів і спонукань від Вишнього, щоб діяти, і не повинні робити щось лише тоді, коли до цього закликають усі брати й сестри. У своїй роботі лідери і працівники повинні бути уважними до Божих намірів і вірними Йому. Найкращий спосіб для них поводитися – це проактивно розпізнавати й розв’язувати проблеми. Вони не повинні залишатися пасивними, особливо коли в них є ці поточні слова й бесіда як основа для дій. Натомість вони повинні брати на себе ініціативу, щоб старанно розв’язувати реальні проблеми й труднощі, бесідуючи про істину, і виконувати свою роботу саме так, як належить. Вони повинні своєчасно й проактивно слідкувати за ходом роботи; вони не можуть завжди чекати наказів і спонукань від Вишнього, перш ніж неохоче взятися за справу. Якщо лідери і працівники завжди негативно налаштовані й пасивні та не виконують справжньої роботи, вони негідні служити лідерами і працівниками, і їх слід відсторонити й скоригувати призначені їм обов’язки. Зараз є багато лідерів і працівників, які дуже пасивні у своїй роботі. Вони роблять хоч якусь роботу лише після того, як Вишнє надсилає накази й підштовхує їх; в іншому разі вони ухиляються від роботи й зволікають. … Після того, як Вишнє впорядковує роботу, вони деякий час зайняті, але щойно ця невелика робота виконана, вони не знають, що робити далі, бо не розуміють, які обов’язки їм слід виконувати. Вони не мають чіткого уявлення про роботу, яка входить до сфери зобов’язань лідерів і працівників і яку вони мають виконувати; на їхню думку немає роботи, яку потрібно виконати. Про що свідчить те, що люди не бачать жодної роботи, яку потрібно виконати? (Вони не несуть ноші.) Точніше кажучи, вони не несуть ноші; вони також дуже ліниві й жадають комфорту, роблять якомога більше перерв, коли тільки можуть, і намагаються уникати будь-яких додаткових завдань. Ці ліниві люди часто думають: “Навіщо мені так сильно хвилюватися? Надмірне хвилювання лише прискорить моє старіння. Яку користь я отримаю від того, що робитиму це, і від того, що так багато метушитимусь і так сильно виснажуватиму себе? Що станеться, якщо я вигорю й захворію? У мене немає грошей на лікування. І хто подбає про мене, коли я постарію?”. Ці ліниві люди саме такі пасивні й відсталі. У них немає ані крихти істини, і вони нічого не здатні чітко розгледіти. Хіба не очевидно, що вони – просто зграя безтолкових людей? Усі вони – безтолкові; вони байдужі до істини й не цікавляться нею, то як же їм спастися? Чому люди завжди такі недисципліновані й ліниві, наче живі мерці? Це зачіпає питання їхньої природи. Людській природі притаманні певні лінощі. Хоч би яке завдання люди виконували, їм завжди потрібен хтось, хто б наглядав за ними й спонукав їх. Іноді люди потурають плоті, жадають тілесного спокою й завжди залишають собі лазівку – ці люди повні диявольських намірів і хитрих задумів; вони справді ні на що не годяться. Вони завжди роблять менше, ніж можуть, хоч би який важливий обов’язок виконували. Вони безвідповідальні й не мають вірності» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (26)). Я побачила, що Бог вимагає, аби лідери і працівники активно відстежували роботу, завчасно розв’язували проблеми та забезпечували виконання різноманітних робочих завдань. У цьому й полягає відповідальність лідерів і працівників. Я згадала часи, коли мене вперше обрали церковною лідеркою. Я відчувала ношу та відповідальність за свій обов’язок, а також відчувала Боже наставництво під час його виконання. Мені вдавалося виявляти та розв’язувати проблеми в роботі, і я почувалася задоволеною й жила з почуттям упевненості. Після того як я стала відповідальною за роботу двох церков, я була зайнята щодня й хвилювалася, що з огляду на мій вік таке навантаження може бути надмірним для мого організму, тому мені не хотілося виконувати цей обов’язок. Побачивши, що церковні лідери впроваджують роботу, я скористалася ситуацією й подумала, що поки вони займаються справами, я можу менше все відстежувати, а вищі лідери про це не дізнаються. Я зосередилася лише на тому, щоб їсти, пити та дбати про своє здоров’я, і в результаті через місяць у євангельській роботі обох церков не було жодних результатів. Хіба це не я затримала роботу? Від початку мій рівень був середнім, я не мала якихось особливих талантів і була справді негідна такого важливого обов’язку. Бог підніс мене, давши можливість для підготовки, але я не змогла цього оцінити. Я не виконувала свій обов’язок належним чином, завжди думала про власну плоть, упивалася нею й була безвідповідальною у своєму обов’язку. Я була просто ледачою й не мала жодної вірності. Я згадала Ноя, який також був дуже старим, коли прийняв Боже доручення, проте він не зважав на своє тіло чи труднощі. Він старанно трудився щодня, проповідуючи Євангеліє під час будівництва ковчега, і хоч би як це було виснажливо чи важко, він залишався непохитним. Він тримав Боже доручення у своєму серці, і після того, як Бог наказав йому будувати ковчег, він поставився до цього з усією відповідальністю та сумлінністю й просто робив усе так, як сказав йому Бог. Зрештою він виконав Боже доручення й здобув Його схвалення. Я також подумала про деяких літніх братів і сестер у церкві: декому з них уже за вісімдесят, але вони продовжують проповідувати Євангеліє. А мені було лише за шістдесят, і я мала добре здоров’я. Обсяг роботи двох церков не був великим, і я б не захворіла й не впала б від виснаження. Але я не бажала нести навіть ту ношу, яка була мені до снаги. Порівнюючи себе з ними, я відчула справжній сором! Я помолилася Богу, промовляючи: «Боже, те, що я можу виконувати цей обов’язок – це Твоє піднесення й благодать, але я була недбалою та слизькою й завдала шкоди роботі церкви. Мені справді бракувало людськості! Це Ти виявляєш і спасаєш мене, і я бажаю покаятися. Якщо я продовжуватиму упиватися фізичним комфортом, нехай Твоє провчання й дисципліна впадуть на мене!».

Після цього я почала шукати відповідні Божі слова щодо мого стану упивання плоттю. Я прочитала два уривки з Божих слів: «Людська плоть подібна до змії: її суть – шкодити життю людини. Коли твоя плоть повністю домагається свого, твоє життя стає занапащеним. Плоть від сатани. У ній завжди присутні екстравагантні бажання, вона завжди думає про себе, і вона завжди бажає легкості й хоче віддаватися комфорту, без тривоги чи відчуття невідкладності, загрузнувши в ледарстві. Якщо ти задовольниш її до певної межі, зрештою вона тебе поглине. Іншими словами, якщо ти задовольниш її цього разу, наступного разу вона проситиме тебе задовольнити її знову. Вона завжди має екстравагантні бажання й нові вимоги та користується твоїм потуранням плоті, щоб змусити тебе плекати її ще більше і жити в її комфорті, – і якщо ти ніколи не зможеш її здолати, ти зрештою себе занапастиш. Чи зможеш ти здобути життя перед Богом і яким буде твій остаточний фінал, залежить від того, як ти практикуватимеш повстання проти плоті. Бог спас тебе, обрав тебе і напередвизначив тебе, але якщо сьогодні ти не бажаєш задовольнити Його, не бажаєш практикувати істину й не бажаєш повстати проти власної плоті щирим боголюбним серцем, то зрештою ти занапастиш себе і тому зазнаєш надзвичайного страждання. Якщо ти завжди потураєш плоті, сатана поступово поглине тебе, залишивши тебе без життя або дотику Духа, поки не настане день, коли ти станеш повністю темним всередині. Живучи у темряві, ти потрапиш у полон до сатани, у тебе в серці більше не буде Бога, і тоді ти заперечуватимеш існування Бога і покинеш Його» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише любов до Бога є справжньою вірою в Бога). «Перш ніж люди переживуть Божу роботу й зрозуміють істину, саме природа сатани перебирає на себе контроль і домінує над ними зсередини. … Філософія та логіка сатани стали життям людей. Чого б не прагнули люди, вони насправді роблять це для себе – і тому всі вони живуть для себе. “Кожен сам за себе, а невдах під три чорти” – така життєва філософія людини, яка також уособлює людську природу. Ці слова вже стали природою розбещеного людства, і вони є справжнім портретом сатанинської природи розбещеного людства. Ця сатанинська природа повністю стала основою для існування розбещеного людства. Протягом декількох тисяч років розбещене людство живе цією отрутою сатани, аж до сьогоднішнього дня» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Як іти шляхом Петра). Через розвінчання Божих слів я зрозуміла шкоду й наслідки упивання плоттю. Що більше людина упивається плоттю й плекає її, то сильнішими стають її бажання, що зрештою призводить до її загибелі. Я жила згідно з такими сатанинськими філософіями, як «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти», «Життя коротке, тож насолоджуйся ним, поки можеш» і «Головне в житті – добре їсти й гарно вдягатися». Вони викривили мої думки та погляди, змусивши мене думати, що життя не повинно бути надто виснажливим, що тілесний комфорт і фізичні насолоди – це справжнє щастя й основа гарного життя. За будь-якої нагоди я дбала лише про свою плоть. Так я жила до того, як повірила в Бога: мені здавалося, що сидіти в ліжку, їсти фрукти й насіння та дивитися телевізор – це уособлення приємного життя, тож я за можливості уникала роботи й відпочивала щоразу, коли мала вільну хвилину. Іноді я бачила літніх людей, які сиділи під деревами, відпочивали й обмахувалися віялами, і я відчувала справжню заздрість, бажаючи колись жити так само. Повіривши в Бога, я відчувала невдоволення щоразу, коли була зайнята через свій обов’язок: я завжди боялася труднощів і виснаження, не бажаючи брати на себе надто багато клопоту. Я була недбалою у виконанні свого обов’язку й не мала відчуття відповідальності. Я була справді егоїстичною, ницою, мені бракувало людськості, і я була негідна жити перед Богом! У той час я добре їла, пила та дбала про свій організм, але при цьому затримувала роботу церкви. Це було творення зла! Я побачила, що життя егоїстичним і ницим сатанинським характером і зосередження на фізичних насолодах призводить до того, що люди стають дедалі ледачішими, уникають справжньої роботи й зрештою стають неправдивими лідерами і працівниками, яких викривають і відсіюють. Усвідомивши все це, я помолилася Богу й покаялася: «Боже, я не виконала свій обов’язок як слід, я в боргу перед Тобою й прошу вибачення в братів і сестер. Тепер я розумію шкоду та наслідки упивання плоттю, і я більше не бажаю упиватися своєю плоттю й знову затримувати роботу церкви».

Після цього я прочитала ще один уривок із Божих слів: «У чому цінність життя людини? Чи тільки в тому, щоб віддаватися таким плотським утіхам, як їда, пиття й розваги? (Ні.) То в чому ж тоді? Поділіться своїми думками. (У тому, щоб виконувати обов’язок створіння: це мінімум того, чого людина мусить досягти в житті.) Правильно. Скажіть Мені: якщо щоденні дії й думки людини все її життя зосереджено виключно на тому, щоб уникати хвороб і смерті, берегти тілесне здоров’я й запобігати хворобам, прагнути до довголіття, то хіба це і є та цінність, яку мусить мати життя людини? (Ні.) Це не та цінність, яку мусить мати життя людини. То яку ж цінність тоді мусить мати життя людини? Щойно хтось згадав про виконання обов’язку створіння – це один із конкретних аспектів. А є ще якісь? Скажіть Мені, які стремління у вас зазвичай виникають, коли ви молитеся чи приймаєте якесь рішення. (Підкорятися Божим упорядкуванням і влаштуванням щодо нас.) (Добре грати роль, яку Бог нам призначив, і виконувати свою місію та повинність.) Що ще? З одного боку, це виконувати обов’язок створіння. З іншого – це якнайкраще робити все, що у твоїх силах і можливостях, і принаймні досягти такого стану, коли совість тебе не звинувачує, ти з нею в мирі й точно прийнятний у чужих очах. Якщо піти далі, то впродовж усього життя ти повинен мати певне розуміння принципів, які люди мусять осягнути в житті, незалежно від того, у якій сім’ї ти народився, яку освіту здобув і які твої особисті якості. Наприклад, те, яким шляхом має йти людина, як вона мусить жити, як жити осмислено – треба хоч трохи дослідити, яка справжня цінність життя. Це життя не можна прожити даремно, і на цю землю не можна приходити даремно. З іншого боку, протягом життя ти мусиш виконати свою місію – це найважливіше. Ми не говоримо про виконання якоїсь великої місії, обов’язку чи повинності, але ти мусиш як мінімум зробити хоч щось. … Людина приходить у цей світ не лише заради плотських утіх і не виключно заради їди, питва та розваг. Не можна жити лише заради цих речей; цінність людського життя та правильний шлях полягають не в тому. Цінність людського життя та правильний шлях передбачають досягнення чогось цінного й виконання однієї чи кількох цінних робіт. Це називається не кар’єрою, а правильним шляхом, а також належним завданням. Скажіть Мені, чи варто людині платити ціну за те, щоб виконувати якусь цінну роботу, жити осмисленим і цінним життям, прагнути до істини й досягати її? Якщо ти справді бажаєш прагнути до істини та розуміти її, вирушити правильним життєвим шляхом, добре виконувати свій обов’язок, жити цінним і осмисленим життям, то ти мусиш без вагань віддати всі свої сили, заплатити ціну, віддати весь свій час і всі відпущені тобі дні. Якщо в цей період ти прихворієш, це не матиме значення та не зламає тебе. Хіба це не набагато краще, ніж прожити все життя легко й безтурботно, плекаючи фізичне тіло так, щоб воно було ситим і здоровим, і зрештою досягти довголіття? (Краще.) Який із цих двох варіантів більше допомагає прожити цінне життя? Який із них може принести людині втіху та допомогти їй ні про що не жаліти, коли кінець кінцем вона зустрінеться зі смертю? (Осмислене життя.) Жити осмисленим життям означає відчувати результати й утіху в серці. А як щодо тих, хто ситий і до самої смерті залишається рум’яним? Вони не прагнуть до осмисленого життя – то що ж вони відчувають, коли помирають? (Що прожили життя даремно.) Ці три слова “прожили життя даремно” дуже влучні» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Як прагнути до істини (6)). Зі слів Бога я зрозуміла, що лише виконуючи обов’язок створеної істоти, можна прожити цінне та змістовне життя. І це також найбільш правильний вибір. Я добре дбала про себе, але не виконувала свій обов’язок як слід. Хіба я не просто марнувала своє життя в такий спосіб? Коли настане день моєї смерті, усе, що мені залишиться, – це жаль і докори сумління. Так само й світські люди: попри те, що вони насолоджуються більшими фізичними задоволеннями та живуть у комфорті, не розуміють цінності чи сенсу життя й живуть без напрямку чи мети. Я знайшла правильний життєвий шлях і знала, як жити, тому більше не хотіла так жити заради власної плоті. Я хотіла добре виконувати свій обов’язок, прожити цінне та змістовне життя й не прожити його даремно. Насправді, вправляючись у виконанні обов’язків лідерки та проповідниці й частіше бесідуючи з братами та сестрами для впровадження роботи, я почала чіткіше розуміти істини, які раніше не могла осягнути. Хоча й було певне фізичне виснаження та труднощі, я не відчувала, що так вже й сильно страждаю, а можливість віддавати всі сили своєму обов’язку давала мені відчуття впевненості та задоволення. Завдяки реальній співпраці та покладанню на Бога багато труднощів було розв’язано так, що я цього навіть не помітила, і оскільки виконання мого обов’язку також приносило результати, моє серце сповнилося радістю. Лише коли я повставала проти своєї плоті та виконувала реальну роботу, моє серце могло наповнитися радістю й мати справжнє відчуття стабільності та спокою. Коли я зрозуміла все це, на серці стало світліше та спокійніше.

Я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Яку б важливу роботу не виконував лідер або працівник і якою б не була природа цієї роботи, їхнім головним пріоритетом є розуміння та осягання того, як просувається робота. Вони мусять бути присутніми особисто, щоб здійснювати подальший контроль і ставити запитання, отримуючи інформацію з перших рук. Їм не слід покладатися лише на чутки або слухати звіти інших людей. Радше вони самі мусять спостерігати за ситуацією персоналу й тим, як просувається робота, а також розуміти, які є труднощі, чи є якісь аспекти, що суперечать вимогам Вишнього, чи є порушення принципів, чи існують якісь завади або переривання, чи бракує необхідного обладнання або відповідних навчальних матеріалів щодо професійної роботи – вони мають бути в курсі всього цього. Скільки б звітів вони не слухали або скільки б не отримували відомостей із чуток, ні те, ні інше не зрівняється з особистим візитом; точніше та надійніше побачити все на власні очі. Ознайомившись із усіма аспектами ситуації, вони матимуть чітке уявлення про те, що відбувається. Особливо вони мусять чітко й точно осягнути, хто має добрий рівень і гідний зрощування, бо лише тоді вони зможуть точно зрощувати й використовувати людей, що є ключовим, якщо лідери та працівники хочуть добре виконувати свою роботу. Лідери та працівники мусять мати шлях і принципи, за якими зрощувати й навчати людей із добрим рівнем. Окрім того, вони мусять мати осягнення й розуміння різних видів проблем і труднощів у роботі церкви, і знати, як їх розв’язувати, а також мати власні ідеї та пропозиції щодо того, як має просуватися робота або якими є її перспективи. Якщо вони можуть говорити про такі речі чітко, із заплющеними очима, без жодних сумнівів чи побоювань, то роботу буде виконувати набагато легше. І, працюючи в такий спосіб, лідери виконають свої обов’язки, чи не так? Вони мають добре знати, як розв’язувати згадані вище питання в роботі, і мусять часто розмірковувати над цим. Стикнувшись із труднощами, вони мусять бесідувати й обговорювати це з усіма, шукаючи істину, щоб розв’язати питання. Якщо виконувати реальну роботу, отак міцно стоячи на обох ногах, не буде труднощів, які неможливо розв’язати» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (4)). Із Божих слів я зрозуміла, що по-справжньому хороший лідер ставиться до роботи Божого дому сумлінно та відповідально, не упивається плоттю, в усьому ставить на перше місце інтереси Божого дому та виконує свої обов’язки згідно з робочими впорядкуваннями. Кожного разу, коли в завданні виникають труднощі, він шукає істину разом із братами й сестрами, щоб їх розв’язати. Щоб добре виконувати свою роботу, лідер чи працівник повинен повністю працювати безпосередньо на місцях, ретельно вивчати та відстежувати роботу, а також вчасно виявляти й розв’язувати проблеми, а не просто роздавати накази чи слухати звіти. Такий підхід не принесе хороших результатів. Я подумала про те, як я виконувала свій обов’язок: упивалася своєю плоттю й робила все для годиться, не вникаючи в деталі та не розв’язуючи проблем, навіть якщо виявляла їх. Я не виконувала обов’язків лідера, а була лише неправдивою лідеркою, яка насолоджувалася благами статусу, викликаючи в Бога відразу та огиду. Після цього я почала проводити час безпосередньо на місцях, вивчаючи та розв’язуючи проблеми, детально аналізуючи труднощі потенційних одержувачів Євангелія й бесідуючи про шляхи їхнього розв’язання. Після певного періоду співпраці результати в різних напрямках церковної роботи дещо покращилися.

Пізніше я взяла на себе відповідальність ще за кілька церков, зосередившись насамперед на євангельській роботі, і практично щодня була зайнята з раннього ранку до пізнього вечора. Іноді я думала: «Я вже досить літня людина, і в мене трохи підвищений тиск. Чи дійсно мій організм витримає таке навантаження?». Коли я бачила, що євангельські диякони та лідери груп співпрацюють, мені вже не хотілося відстежувати деталі, щоб уберегти свою плоть від такого сильного виснаження. Тієї миті я згадала ці Божі слова: «Коли йдеться про твої обов’язок і зобов’язання, а в ширшому масштабі – про доручення, дане тобі Богом, і про якусь важливу роботу, доручену тобі Богом, тобі завжди слід платити ціну. Хоч би як важко це було – хоч би довелося гнути спину, хоч би тебе спіткало переслідування, чи навіть якби це поставило твоє життя під загрозу – ти маєш не скупитися на ціну, а виявляти свою відданість і коритися аж до смерті. Це справжній прояв, справжня затрата й істинна практика прагнення до істини» (Слово, т. 6. Про прагнення до істини. Чому людина мусить прагнути до істини). Я подумки помолилася Богу: «Боже, у мене знову виникає спокуса упиватися своєю плоттю, і я знаю, що якщо буду так виконувати свій обов’язок, це затримає роботу. Я не бажаю потурати своїй плоті й готова прагнути до Твоїх вимог і стандартів, докладаючи всіх зусиль. Прошу, спрямуй мене!». Тож я долучилася, і разом із братами й сестрами докладно бесідувала та обговорювала проблеми в євангельській роботі. Оскільки всі одностайно співпрацювали, результати євангельської роботи помітно зросли порівняно з попереднім місяцем. Коли я перестала думати про свої плотські інтереси та вклала все серце у свій обов’язок, я вже не відчувала такої втоми, а на душі в мене було відчуття задоволення й радості. Дякую Богу за Його наставництво!