Хань Сун, Китай

У листопаді 2015 року лідер доручив мені відповідати за роботу із загальних справ у церкві. Я активно допомагала розв’язувати всі проблеми, які виникали в працівників із загальних справ, і всі мене схвалювали, через що я почувалася незамінною членкинею церкви. У жовтні 2017 року було розпоряджено, щоб ми з сестрою Тянь Юй разом наглядали за роботою із загальних справ. Спочатку ми співпрацювали досить добре. Вона допомагала мені в житті-входженні, і я була дуже рада з нею співпрацювати. Але згодом я помітила, що Тянь Юй має хороший рівень і швидкий розум, і що вона краще за мене проводить бесіди про істину та розв’язує проблеми. Одного разу на зібранні сестра згадала про деякі труднощі у своїй роботі. Я ще не встигла розібратися, у чому проблема, а Тянь Юй уже, спираючись на власний досвід, провела бесіду із сестрою й зачитала кілька відповідних уривків із Божих слів. Після її бесіди сестра раз у раз кивала головою на знак згоди. Здоровий глузд підказував, що розв’язання проблеми сестри – це добре, але мене це зовсім не тішило. Я подумала: «Тянь Юй має хороший рівень і завжди може провести бесіду, щоб розв’язати проблеми. Що ж про мене подумають брати й сестри на її тлі? Подумають, що мій рівень гірший, ніж у Тянь Юй? Як я надалі ходитиму на зібрання з братами й сестрами?» Пізніше я також побачила, що Тянь Юй має певні навички роботи з комп’ютером, і коли в братів і сестер виникали проблеми з комп’ютерами чи відеоплеєрами, вони завжди йшли до Тянь Юй. Я бачила, що Тянь Юй краща за мене в усьому, і мене переповнювали заздрощі й ревнощі. Я навіть почувалася пригніченою. Усередині я нарікала: «Ми ж обидві кураторки, чому розрив між нами такий великий? Як лідер та брати й сестри дивитимуться на мене в майбутньому?» Я згадувала часи, коли відповідала за все сама, як мій обов’язок давав певні результати, і як усі брати й сестри рівнялися на мене. Але коли прийшла Тянь Юй, вона виявилася кращою за мене в усьому, і я не мала можливості проявити себе, тому мені здавалося, що Тянь Юй затьмарила мене. Я почала відчувати неприязнь до Тянь Юй і подумала: «Здається, ти вмієш геть усе, але подивимося, чи є щось, що тобі не під силу».

Невдовзі лідер доручив нам із Тянь Юй зустріти кількох братів і сестер. Мене тоді не було, тож Тянь Юй розпорядилася, щоб поїхав хтось інший. Але вона не спланувала все як слід, тому братів і сестер ніхто не зустрів, і їм довелося тривожно чекати. Я скористалася цією нагодою, щоб принизити Тянь Юй перед однією сестрою, бо хотіла, щоб та побачила, що Тянь Юй не може впоратися навіть із такою дрібницею. Через те, що я поширила, у сестри склалася негативна думка про Тянь Юй, і вона поскаржилася, що Тянь Юй не вміє нормально всім розпоряджатися. Іншого разу я дізналася, що сестра Сінь Жу, за яку відповідала Тянь Юй, була ентузіасткою лише зовні, але постійно не прагнула істини й мало їла та пила Божі слова. Вона лише гналася за світськими трендами, їла, пила й розважалася. Після бесід не було жодних змін, і її вже мали б відсторонити. Я подумала: «Тянь Юй відповідає за роботу Сінь Жу, але не має щодо неї особливого розпізнавання. Здається, у розпізнаванні Тянь Юй не така здібна, як я». Мене охопило відчуття власної переваги, адже я відчула, що нарешті з’явилося хоч щось, у чому я краща за Тянь Юй. Я подумала: «У тебе теж є недоліки та прогалини. Оскільки лідер зараз тут, я порушу питання про поведінку Сінь Жу й нехай лідер побачить, що твоє розпізнавання гірше за моє. Це трохи зіб’є з тебе пиху». Але Тянь Юй так і не згадала про те, що їй бракує розпізнавання, і, побачивши, що вже темніє і лідер збирається йти, я втратила терпіння й розізлилася, тож сказала Тянь Юй повчальним тоном: «Ти говориш лише про свої сильні сторони, а не про недоліки. Бачу, тобі теж бракує самоусвідомлення!» Після цих моїх слів атмосфера в кімнаті миттєво стала крижаною, і ніхто не вимовив ні слова. Лідер помітив, що з моїм станом щось не так, і запитав, що відбувається, тож я викрила свій справжній стан: я хотіла присоромити Тянь Юй і показати їй, що є сфери, у яких вона мені поступається. Тянь Юй розплакалася, а я відчула сильний неспокій і провину, тож попросила в неї вибачення. У той час я мала лише просте розуміння того, що дорожу своєю репутацією та маю сильне прагнення статусу, але мій розбещений характер так і не був подоланий.

Пізніше, оскільки результати моєї роботи були не такими хорошими, як у Тянь Юй, я відчула, що не можу виділитися чи показати себе, тому стала ще більш зневіреною, і коли наставав час зібрання, мені не хотілося на нього йти. Я не зважала на труднощі, з якими брати й сестри стикалися у своєму житті-входженні та обов’язках, і більшість роботи Тянь Юй виконувала сама. Через деякий час я відчула стискання в грудях, задишку та кашель, і після обстеження мені діагностували інтерстиціальну пневмонію. Лікар сказав, що ця хвороба швидко прогресує і потребує негайного лікування. Захворівши, я все ще мало розмірковувала над собою й продовжувала припускатися помилок у виконанні свого обов’язку, тому лідер відсторонив мене. У той час я погрязла в болю і вважала, що Бог викрив і відсіяв мене, що зробило мене ще більш зневіреною. Одного разу я почула читання Божих слів: «Люди, які не втілюють істину в життя, негідні почути шлях істини і негідні свідчити про істину. Вона просто не для їхніх вух; радше, вона спрямована на тих, хто її втілює в життя» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Застереження для тих, хто не практикує істину). Цей уривок Божих слів пронизав моє серце. Я згадала, як під час мого відсторонення лідер викрив те, що я завжди прагнула слави, вигоди й статусу, що я так і не змінилася, попри багаторазові бесіди, і що я зовсім не приймала істини. Я також подумала про те, як майже три роки співпрацювала з Тянь Юй, і, хоча знала, що заздрити Тянь Юй і змагатися з нею – це неправильно, я не шукала істини, щоб розв’язати свої проблеми. Хіба я не була саме тією людиною, яка не практикує істину, як описав Бог? Тоді я не розуміла Божих намірів, була негативно налаштованою і винесла собі вердикт. У той період я не мала апетиту, не отримувала жодного просвітлення, коли їла й пила Божі слова, і не мала сил щось робити. Пізніше я усвідомила, що мій стан неправильний, тож молилася й шукала Бога. Після цього я прочитала «Принципи поводження зі своїми невдачами та падіннями». Бог говорить: «Якщо ти віриш у володарювання Бога, ти мусиш вірити, що ні добрі, ні погані повсякденні події не відбуваються випадково. Річ не в тім, що хтось навмисно суворий до тебе або обрав тебе своєю мішенню; усе це упорядковано та організовано Богом. Чому Бог усе це організовує? Не для того, щоб розвінчати тебе таким, яким ти є, або викрити й відсіяти тебе; твоє викриття не є кінцевою метою. Мета полягає в тому, щоб удосконалити та спасти тебе. Як Бог удосконалює тебе? А як Він спасає тебе? Він починає з того, що змушує тебе усвідомити свій власний зіпсований характер і пізнати свою природу-сутність, свої недоліки й те, чого тобі бракує. Тільки знаючи ці аспекти та маючи їхнє розуміння, ти можеш прагнути до істини й поступово відкидати свій розбещений характер. Це Бог надає тобі можливість. Це Божа милість» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Щоб здобути істину, треба виносити уроки з людей, справ і речей навколо). Прочитавши Божі слова, я усвідомила, що моє відсторонення не означало, що Бог відсіює мене, – радше це було Його дисциплінуванням і проучуванням мене. Це сталося тому, що я боролася за славу й вигоду з сестрою, затримуючи роботу церкви, і замість того, щоб розмірковувати над собою, я навіть нападала на сестру й витісняла її, чим образила Божий характер. За таких обставин Божий намір полягав у тому, щоб я шукала істину, розмірковувала над собою та пізнавала себе. Коли я зрозуміла Божий намір, мій стан дещо покращився, і я була готова покластися на Бога, щоб ґрунтовно розмірковувати над собою та покаятися перед Ним.

Згодом я згадала уривок із Божих слів, який мені показав лідер: «Антихристи прагнуть до репутації та статусу, тому вони, безумовно, також говорять і працюють, щоб підтримувати свою репутацію та статус. Вони цінують свою репутацію та статус понад усе інше. Якщо хтось поруч із ними має хороший рівень та прагне до істини, ця людина здобуває певний авторитет серед братів і сестер, її обирають лідером команди, і брати й сестри справді захоплюються цією людиною та схвалюють її, як відреагують антихристи? Безумовно, вони не будуть цьому раді, і в них виникне заздрість. Якщо антихристи плекають заздрість, скажіть Мені, чи зможуть вони поводитися як слід? Хіба їм не доведеться щось із цим робити? (Доведеться.) Що вони зроблять, якщо справді заздрять цій людині? У своїх думках вони неодмінно зроблять такий розрахунок: “Ця людина має досить хороший рівень, вона дещо розуміється на цій професії, і вона сильніша за мене. Це корисно для роботи дому бога, але не для мене! Чи не займе вона моє місце? Якщо вона справді замінить мене одного дня, хіба це не завдасть клопоту? Я маю діяти на випередження. Якщо одного дня вона зможе твердо стояти на ногах, мені буде не так легко з нею розібратися. Краще мені завдати удару першим. Якщо я зволікатиму й дозволю їй розвінчати мене, хтозна, якими будуть наслідки. Тож як мені завдати удару? Мені потрібно знайти привід, знайти нагоду”. Скажіть Мені, якщо люди хочуть когось мучити, хіба їм не легко знайти для цього привід і нагоду? Яка одна з тактик диявола? (“Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби”.) Саме так: “Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби”. У світі сатани існує така логіка, і таке трапляється. У Бога такого зовсім немає. Антихристи – від сатани, і вони найвправніші в таких справах. Вони розмірковуватимуть так: “Той, хто точно вирішив щось зробити, знайде для цього засоби. Я припишу тобі звинувачення, знайду нагоду мучити тебе, придушу твою зарозумілість і пиху, щоб брати й сестри не шанували тебе й наступного разу не обрали тебе лідером команди. Тоді ти більше не будеш для мене загрозою, чи не так? Якщо я усуну цю потенційну проблему й позбудуся цього конкурента, хіба я не почуватимуся спокійно?” Якщо в їхніх головах кояться такі переверти, чи можуть вони зовні стриматися від дій? З огляду на природу антихристів, чи можуть вони поховати цю ідею в собі й нічого не робити? Категорично ні. Вони неодмінно знайдуть спосіб діяти. У цьому й полягає порочність антихристів. Вони не тільки так думають, а й хочуть досягти цієї мети. Тому вони відчайдушно розмірковуватимуть над цим питанням, ламаючи собі голову. Вони не зважають на інтереси Божого дому й не думають про роботу церкви. Їм тим паче байдуже, чи відповідають їхні дії Божому наміру. Усе, про що вони думають, – це як зберегти свою репутацію та статус, як убезпечити свою владу. Вони вважають, що їхній суперник уже становить загрозу для їхнього статусу, тому шукають нагоди його повалити. Коли вони дізнаються, що їхній суперник, не порадившись із ними, відсторонив когось, хто постійно недбало виконував свій обов’язок, вони побачать у цьому ідеальну нагоду в чомусь його звинуватити. Перед братами й сестрами вони кажуть: “Оскільки сьогодні всі тут, винесімо це питання на розбір. Хіба це не прояв диктатури – самовільно відстороняти когось, не обговоривши це зі своїми співробітниками чи напарниками? Чому людина могла зробити таку помилку? Хіба це не проблема з її характером? Хіба її не слід обітнути? Хіба братам і сестрам не слід відцуратися від неї?” Вони хапаються за це питання й роздувають його до неймовірних масштабів, щоб очорнити свого суперника та звеличити себе. Насправді ситуація не настільки серйозна. Цілком припустимо доповісти після того, як учасника команди відсторонили або скоригували призначені йому обов’язки, якщо це відсторонення чи коригування відповідає принципам. Однак антихристи роздувають це питання до неймовірних масштабів. Вони цілеспрямовано нападають на свого суперника та звеличують себе. Хіба це не прояв мучення інших? Вони порочно обтинають свого суперника й висувають проти нього перебільшені звинувачення. … Ці антихристи роблять із мухи слона: це просто відверта відплата й особиста помста» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина друга). Коли я зіткнулася з розвінчуванням Божих слів, моє серце затремтіло від страху. Розмірковуючи про час своєї співпраці з Тянь Юй, я побачила, що вона в усьому мене перевершувала, тож я потрапила в пастку розбещеного характеру пошуку слави й вигоди, відчуваючи заздрість і ненависть до Тянь Юй. Мені здавалося, що Тянь Юй затьмарила мене, тому я шукала нагоди викрити її недоліки, щоб підірвати високу думку інших про неї. Для цього я чекала слушного моменту, наче мисливець на свою здобич. Коли розпорядження Тянь Юй, щоб хтось зустрів братів і сестер, провалилося, я навмисно принизила її перед сестрою, сказавши, що вона не вміє нормально всім розпоряджатися. Коли я побачила, що Сінь Жу, учасниця групи під наглядом Тянь Юй, погано справляється, я зраділа, ніби знайшла нагоду змусити Тянь Юй визнати свої недоліки. Тож, коли лідер проводив із нами зібрання і я побачила, що Тянь Юй не згадала про те, що їй бракує розпізнавання, я відкрито розкритикувала її за те, що вона не знає себе, сподіваючись збити з неї пиху й показати лідеру, що моє розпізнавання людей краще, ніж її. Я жила, маючи розбещений характер, сповнений прагнення слави й вигоди, і, побачивши, що ніяк не можу перевершити Тянь Юй, стала негативно налаштованою й сачкувала, і я не зважала на труднощі, з якими стикалися брати й сестри у своїх обов’язках та житті-входженні, що призвело до затримок у роботі. Я подумала про те, що Тянь Юй мала ношу у своїх обов’язках, була відповідальною і могла розв’язувати реальні проблеми братів і сестер, що було корисно для церковної роботи. Я ж цілими днями лише змагалася й боролася з нею, а коли не змогла її перевершити, то нападала на неї та витісняла її. Те, що я робила, не було просто намаганням ускладнити комусь життя – я підривала й переривала роботу церкви. Що за людина могла б так вчинити? Усвідомивши це, я відчула справжній розпач, і не змогла стримати сліз та розплакалася. Раніше я думала, що щиро вірю в Бога й можу підтримувати церковну роботу, але через викриття фактів я побачила, наскільки я ница та як сильно мені бракує людськості. Що більше я думала про це, то більше розуміла, що це був не просто якийсь незначний вияв розбещеності, а що я вже стала на шлях антихриста. Страх охопив моє серце, і я зрозуміла, наскільки небезпечною була моя ситуація, і що якщо я не покаюся, то буду відсіяна й покарана.

Пізніше я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Якщо ти продовжуєш говорити, що слідуєш за Богом, прагнеш спасіння, приймаєш Боже проникливе спостереження та керівництво, а також приймаєш Божий суд і кару й коришся їм, але водночас, поки ти говориш ці слова, ти, тим не менш, перериваєш різну церковну роботу, заважаєш їй і руйнуєш її, і через твої завади, переривання та руйнування, через твою недбалість або невиконання обов’язків, або через твої егоїстичні бажання та твою ціль переслідування твоїх власних інтересів, ти завдаєш шкоди інтересам Божого дому, інтересам церкви та безлічі інших аспектів, аж до міри завдання серйозної завади роботі Божого дому та її руйнування, то як Богу слід зважити твій фінал у твоїй книзі життя? Як тебе слід охарактеризувати? По справедливості тебе слід покарати. Це називається отримати по заслугах» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). Після читання Божих слів я усвідомила, що Божий характер не терпить образ. Я не відігравала позитивної ролі під час виконання обов’язку, я нападала на сестру, з якою співпрацювала, витісняла її та переривала роботу церкви. Це засуджується Богом. Відколи я взялася за свій обов’язок, я завжди заявляла, що хочу прагнути істини й задовольняти Бога, але, зіткнувшись із фактами, я побачила, що моїми намірами було не виконання обов’язку чи задоволення Бога, а збереження власного статусу. Я завжди прагнула того, щоб інші мене високо цінували, і щойно хтось загрожував моєму статусу, я шукала нагоди причепитися до їхніх хиб, хапалася за їхні недоліки, а потім роздувала із цього велику проблему, використовуючи ці речі, щоб нападати на них та витісняти їх. Церковна робота потребує співпраці більшої кількості людей з хорошим рівнем, які можуть виконувати роботу по-справжньому, але я нападала на інших і витісняла їх, переривала та руйнувала роботу церкви. Ось що роблять дияволи! Коли я усвідомила природу своїх учинків, то стала на коліна й помолилася Богові: «О Боже! Я насолоджувалася забезпеченням такої великої кількості Твоїх слів, але не практикувала згідно з Твоїми словами. Натомість я протистояла Тобі, покладаючись на свій сатанинський характер. Я вчинила так багато зла в гонитві за славою, вигодою та статусом, але я волію покаятися й почати все спочатку».

Тоді я почала розмірковувати далі, запитуючи себе: «Чому я завжди прагну слави, вигоди й статусу, навіть коли не хочу цього?» Пізніше я прочитала уривок із Божих слів, і на душі стало світліше. Всемогутній Бог говорить: «Що використовує сатана, щоб міцно тримати людину під своїм контролем? (Славу й вигоду.) Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Завдяки Божим словам я зрозуміла, що моє змагання з Тянь Юй за славу й вигоду та злі вчинки всупереч Богові – усе це було наслідком уведення в оману та розбещення сатаною. Сатана вкорінює в людей такі ідеї, як: «На небі й на землі лише я паную», «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів», і «Цар гори може бути лише один». Ці та інші подібні ідеї глибоко вкоренилися в моєму серці, сковували мене й контролювали. Із самого дитинства, хоч куди б я йшла, мені завжди подобалося, коли мною захоплювалися і мене хвалили, і те саме було з моїми обов’язками в церкві. Хай би який обов’язок я виконувала, я завжди хотіла виділятися і бути поміченою, і доти, доки я могла здобувати захоплення й підтримку людей, я була готова терпіти будь-які труднощі. Побачивши, що Тянь Юй перевершує мене в працездатності, рівні та інших аспектах, я почувалася так, ніби стою в тіні великого дерева, що заважає мені виділитися чи бути поміченою. Я відчувала себе справді пригніченою і задушеною, і в душі я почала заздрити Тянь Юй та ображатися на неї, бажаючи, щоб вона оступилася, зганьбилася або навіть щоб її відсторонили від її обов’язків. Я чудово знала, що навантаження завелике, щоб я впоралася сама, що Тянь Юй – здібна працівниця, і що наша співпраця корисна для роботи церкви, але заради власних інтересів я не тільки не підтримувала її роботу, а й нападала на неї та витісняла її. Це не тільки завдало шкоди Тянь Юй, але й затримало роботу церкви. Мені справді бракувало людськості! Я усвідомила, що поведінка на основі таких ідей, як «На небі й на землі лише я паную» та «Цар гори може бути лише один», за допомогою яких сатана індоктринує людей, зробила мене зарозумілою і нерозумною, а мій характер ставав дедалі більш злостивим. Це також зробило мене більш вузьколобою і через це я втратила свою людськість. Насправді, коли я побачила, що завдала болю Тянь Юй, то відчула себе винною, але щоразу, коли я бачила, що Тянь Юй виділяється і її помічають, я не могла втриматися від заздрощів до неї. Я хотіла позбутися цього стану, але просто не могла. Як і сказав Бог: «…коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися». Коли я прочитала ці Божі слова, то просто не могла стримати сліз. Здавалося, що Божі слова промовляють прямо до мого серця, і я глибоко їх відчула. На той момент я співпрацювала з Тянь Юй вже майже три роки, і лідер багато разів бесідував зі мною про мою проблему боротьби за славу й вигоду, навіть розвінчував та обтинав мене. Тоді я могла визнати це й ненавиділа себе, але, зіткнувшись із подібною ситуацією знову, я просто поверталася до старих поганих звичок. Оскільки я продовжувала прагнути слави, вигоди й статусу, навіть підриваючи й перериваючи роботу церкви за лаштунками, я образила Божий характер, і на мене зійшли Боже проучування й дисциплінування. Я захворіла, але все ще не розмірковувала над собою, і лише коли мене врешті-решт відсторонили, я злякалася. Я побачила, що моє прагнення слави, вигоди й статусу справді вийшло з-під контролю. Я нарешті зрозуміла, чому Бог не хоче, щоб люди прагнули слави, вигоди й статусу. Без Божого спасіння я б лише занурювалася все глибше й глибше!

Я помолилася Богові з бажанням шукати істину й позбутися кайданів цього сатанинського характеру. Пізніше я прочитала уривок із Божих слів і здобула деякі шляхи практики. Всемогутній Бог говорить: «Відмовитися від репутації та статусу нелегко – люди можуть досягти цього, лише прагнучи до істини. Лише зрозумівши істину, вони можуть пізнати себе, чітко побачити марність прагнення до слави, вигоди й статусу та чітко побачити правду про розбещеність людства. Лише коли люди по-справжньому пізнають себе, вони можуть відмовитися від статусу й репутації. Нелегко позбутися своїх розбещених характерів. Якщо ти визнав, що не володієш істиною, що в тебе забагато недоліків і що ти виявляєш забагато розбещеності, але не докладаєш зусиль до прагнення істини, і маскуєшся й лицеміриш, змушуючи людей помилково вважати, ніби ти все можеш, то це поставить тебе в небезпеку – і рано чи пізно настане час, коли ти натрапиш на стіну й впадеш. Ти мусиш визнати, що не маєш істини, і бути достатньо сміливим, щоб подивитися в обличчя реальності. У тебе є слабкості, ти виявляєш розбещеність і маєш усілякі недоліки. Це нормально, бо ти – звичайна людина, ти не надлюдина й не всесильний, і ти мусиш це визнати. Коли інші зневажають або висміюють тебе, не реагуй одразу з антипатією, бо те, що вони кажуть, неприємно, і не опирайся цьому, бо вважаєш себе здібним і досконалим, – це не має бути твоїм ставленням до таких слів. Яким має бути твоє ставлення? Ти маєш сказати собі: “У мене є вади, усе в мені розбещене й недосконале, і я просто звичайна людина. Незважаючи на їхню зневагу й висміювання, чи є в цьому якась істина? Якщо частина того, що вони кажуть, – істина, то я мушу прийняти це від Бога”. Якщо в тебе таке ставлення, це доказ того, що ти здатен правильно ставитися до статусу, репутації та того, що про тебе кажуть інші. … Коли в тебе є постійна думка й бажання змагатися за статус, ти мусиш усвідомити, до яких несприятливих наслідків призведе такий стан, якщо його не виправити. Тоді тобі не можна марнувати час: шукай істину, долай своє бажання боротися за статус, поки воно в зародковому стані, і замінюй його практикою істини. Коли ти практикуватимеш істину, твоя жага та амбіції змагатися за статус зменшаться, і ти не заважатимеш роботі церкви. У такому разі твої дії пам’ятатиме й схвалюватиме Бог. Отже, що Я намагаюся підкреслити? Ось це: ти мусиш позбутися своїх бажань і амбіцій, перш ніж вони розквітнуть, дозріють і призведуть до великого лиха. Якщо ти не відкинеш їх, поки вони ще перебувають у зародковому стані, ти втратиш чудову нагоду; а коли вони призведуть до великого лиха, буде занадто пізно класти їм край. Якщо в тебе немає навіть рішучості повстати проти плоті, тобі буде дуже важко стати на шлях пошуку істини; якщо ти стикаєшся з перешкодами й невдачами у своєму прагненні до слави, вигоди й статусу й не отямлюєшся, тоді це небезпечно: є ймовірність, що тебе буде відсіяно. Коли ті, хто любить істину, зазнають однієї-двох невдач і поразок у тому, що стосується їхньої репутації та статусу, вони чітко бачать, що слава, вигода й статус не мають жодної цінності. Вони здатні повністю зректися статусу й репутації та вирішити, що, навіть якщо вони ніколи не матимуть статусу, вони однаково продовжуватимуть прагнути до істини й належно виконувати свій обов’язок, ділитися своїм досвідним свідченням і тим самим досягати результату свідчення про Бога. Навіть коли вони є звичайними послідовниками, вони однаково здатні слідувати до самого кінця, і все, чого вони хочуть, – це отримати Боже схвалення. Лише такі люди по-справжньому люблять істину й мають рішучість» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина третя). З Божих слів я побачила, що, аби не прагнути слави, вигоди й статусу, людина має спершу визнати власні недоліки та прогалини, а також активно відкриватися перед братами й сестрами, зізнаючись у власній розбещеності та вадах. Крім того, коли знову з’являється розбещений характер боротьби за славу й вигоду, слід молитися Богові, щоб повстати проти себе, і замінити його практикою істини, щоб утриматися від лихих учинків, які переривають церковну роботу й заважають їй. Я подумала про хороший рівень Тянь Юй, її працездатність та здатність бесідувати про істину для розв’язання проблем братів і сестер. Я подумала й про те, як церква розпорядилася, щоб Тянь Юй співпрацювала зі мною, щоб компенсувати мої недоліки, і як це було корисно як для роботи, так і для мого власного життя-входження. Надалі, стикаючись із братами й сестрами, які мали кращий за мій рівень і перевершували мене, я мала ставитися до них правильно та переймати їхні сильні сторони, щоб компенсувати власні вади. Пізніше лідер побачив, що я засвоїла певні уроки, і призначив мені обов’язок. Під час виконання свого обов’язку я знову зустріла Тянь Юй. Я відчувала велику провину перед нею, тож із власної ініціативи розвінчала перед нею свій розбещений характер, а вона також відкрилася щодо розбещеності, яку виявила під час нашої співпраці. Що більше я бесідувала з нею, то більше відчувала полегшення та свободу.

У квітні 2024 року мені доручили виконувати роботу з очищення церкви та співпрацювати з сестрою Лю Сінь. Лю Сінь мала хороший рівень і працездатність. Одного разу ми пішли на зустріч із двома сестрами й виявили, що їхнє ставлення до роботи з очищення було дещо недбалим. Тоді Лю Сінь використала відповідні Божі слова, щоб побесідувати з ними. Після її бесіди обидві сестри дійсно схвалили те, що сказала Лю Сінь. На мить мені здалося, ніби мене там взагалі немає, і я подумала: «Сьогодні вранці з ними бесідувала тільки Лю Сінь. Що вони про мене подумають?» Я відчула певне засмучення, і мені здалося, що в присутності Лю Сінь я не зможу бути в центрі уваги. Тієї миті я усвідомила, що знову живу в стані боротьби за славу й вигоду, тож я подумки помолилася Богові: «Боже, будь ласка, допоможи мені жити як людина й виконувати свій обов’язок на основі Твоїх слів, а не жити, покладаючись на сатанинський характер». Розмірковуючи над злом, яке я скоїла в гонитві за славою й вигодою, і над стражданнями, які воно мені принесло, я подумала: «Я не можу далі йти шляхом невдач. Мені потрібно зосередитися на своєму обов’язку та зважати на інтереси церкви. Я прийшла сюди сьогодні, щоб виконати роботу з очищення, а не для того, щоб змагатися чи порівнювати себе із сестрою. Мені потрібно навчитися гармонійно співпрацювати із сестрою». З такими думками на душі стало спокійно. Я доповнила бесіду Лю Сінь там, де чогось бракувало, і ми співпрацювали та бесідували, щоб розв’язати проблеми. Зрештою, обидві сестри здобули певне розуміння своїх проблем і були готові змінитися. Я також відчула насолоду від того, що вкладаю серце у свій обов’язок.

Саме через суд, розвінчування, проучування й дисциплінування Божих слів я чітко побачила страждання, які принесла мені гонитва за славою, вигодою і статусом, і здобула певне розпізнавання того, як сатана використовує славу й вигоду, щоб сковувати людей. Тепер я набагато байдужіше ставлюся до слави, вигоди й статусу і відчуваю, що належне виконання мого обов’язку – це найважливіше. Я від щирого серця дякую Богові!