Лін Цзін, Китай

У березні 2023 року я відповідала за роботу з проповідями в церкві. Тоді я працювала сама, тож навантаження було чималим. Одного дня лідери призначили Лі Цін співпрацювати зі мною в цьому обов’язку. Почувши це, я дуже зраділа. Після певного часу зрощування Лі Цін поступово навчилася працювати самостійно. Моя ноша значно полегшала, і моїй радості не було меж. Я подумала: «Так працювати буде не надто виснажливо, і я матиму більше часу на вивчення принципів. Та й якість проповідей також покращиться». Поки я ще раділа, раптом через кілька днів наша лідерка Лі Цзінь призначила зібрання з Лі Цін. Я стривожилася й подумала: «Навіщо вона проводить зустріч із Лі Цін? Останнім часом нам дуже бракує поливальників, а куратора взагалі немає. Лідери згадували про необхідність переводити учасників з інших команд. Оскільки Лі Цін добре вміє поливати новонавернених, чи не планує Лі Цзінь перепризначити її на цей обов’язок? Я так багато працювала, щоб зростити Лі Цін для самостійної роботи, тож, якщо її переведуть, хіба мій час і зусилля, витрачені на її зрощування не будуть марними? Якщо вона піде, уся робота знову ляже на мене, і мені доведеться шукати та зрощувати когось нового. Якщо так станеться, деякі цінні проповіді не будуть відібрані й надіслані вчасно. Як же тоді робота буде ефективною?». Думаючи про все це, я відчувала сильний опір. «Мені треба написати про це лідерам і подивитися, чи можна уникнути перепризначення Лі Цін», – подумала я. У листі я неодноразово наголошувала, що Лі Цін чудово підходить для обов’язків, пов’язаних із текстами, натякаючи, що лідери мають залишити її в нашій команді. Я також написала лідерам: «Ви не можете бездумно переводити учасників команди. Таке рішення не відповідає принципам». Згодом я ще порозмірковувала над цим і подумала: «Зараз нам бракує персоналу в роботі з поливу, у нас немає куратора. Можливо, лідери помітили, що робота з текстами йде нормально, і прийняли таке рішення, оцінивши роботу в цілому. Зараз поливальників недостатньо для підтримки новонавернених, і якщо я продовжуватиму відмовлятися відпускати Лі Цін, хіба не здаватиметься, що мені бракує людськості?». Із цими думками я більше не відчувала такого опору. Згодом лідери все ж таки перевели Лі Цін на обов’язки з поливу, і я відчула деяке розчарування.

Після того як Лі Цін пішла, мені довелося знову щільно планувати свої завдання: я була постійно зайнята розв’язанням труднощів і проблем, з якими стикалися учасники команди з текстів, відповідала на листи й відбирала проповіді. Я побачила, що без Лі Цін робота одразу почала накопичуватися. Проповіді, які мали бути оцінені, не були відібрані або надіслані вчасно, тож я почала хвилюватися, що ефективність роботи знизиться, і лідери подумають, що мені бракує почуття ноші в роботі. Ці думки породили в мені опір: «За останній рік або близько того я співпрацювала з кількома братами й сестрами. Декого з них підвищили, інших перепризначили на інші обов’язки, і зрештою завжди залишаюся лише я. Вони приходять і йдуть, а я залишаюся тут сама, застрягши на місці, мов той цвях, забитий у підлогу. Я ніби стала спеціалістом зі зрощування. Так багато роботи звалилося на мене одну, чому ж лідери не зважають на мої труднощі? Жоден із тих, кого я зростила, так і не розділив зі мною моє робоче навантаження. Навіть якщо я зрощу когось іншого, що, як його теж переведуть? Усе це буде марно!». Після всього цього я не поспішала шукати чи зрощувати когось. Навіть коли мені траплявся хтось із потенціалом, я не горіла бажанням докладати зусиль для його зрощування. У той час я знала працівницю, що виконувала роботу з текстами, на ім’я Дун Фей. Вона могла осягати деякі принципи, мала належне почуття ноші у своєму обов’язку й була людиною, яку можна було зрощувати. Якби її підвищили до лідерки команди, вона б, напевно, прогресувала ще швидше. Але я подумала: «Якщо я підвищуватиму та зрощуватиму її, а вона покращить свої навички, лідери можуть розгледіти в ній талановиту людину, а потім просунути її далі». «Хіба тоді всі зусилля, які я вклала в її зрощування, не будуть марними? Я не хочу робити те, що вимагає стільки зусиль, але не приносить мені жодної вигоди». Із цією думкою я вирішила не згадувати при лідерах про підвищення Дун Фей. Пізніше, коли лідери написали, щоб розпитати про роботу зі зрощування людей, я шукала відмовки, кажучи, що навантаження таке велике, що я не в змозі з усім цим впоратися. Через мене робота зі зрощування людей була відкладена. Я усвідомила, що мій стан неправильний і що перебування в ньому затримає роботу. Тож я постала перед Богом у молитві, просячи Його просвітити мене, щоб я розпізнала свою проблему й змогла вийти з цього неправильного стану.

Одного дня я прочитала такі Божі слова: «Якщо когось із високим рівнем переводять з-під керівництва антихриста для виконання іншого обов’язку, у своєму серці антихрист уперто опирається й відкидає це – він хоче кинути свою роботу й не має ентузіазму бути лідером чи головою команди. У чому тут проблема? Чому він не слухається розпоряджень церкви? Він вважає, що переведення його “правої руки” вплине на результати й прогрес його роботи, а отже, і його статус, і репутація постраждають, через що він муситиме наполегливіше працювати й більше страждати, щоб гарантувати результати, а це останнє, чого він хоче. Він звик до комфорту й не хоче наполегливіше працювати чи більше страждати, тому не хоче відпускати людину. Якщо дім Божий наполягає на переведенні, він багато скаржиться й навіть хоче кинути власну роботу. Хіба це не егоїстично й мерзенно? Божий дім має централізовано розподіляти обраних Богом людей. Це не має нічого спільного з жодним лідером, головою команди чи окремою особою. Кожен мусить діяти відповідно до принципу; це правило Божого дому. Антихристи не діють відповідно до принципів Божого дому, вони постійно плетуть інтриги заради власного статусу й інтересів і змушують братів і сестер із високим рівнем служити їм, щоб зміцнити свою владу й статус. Хіба це не егоїстично й мерзенно? Зовні, коли вони утримують людей із високим рівнем біля себе й не дають Божому дому їх перевести, це виглядає так, ніби вони думають про церковну роботу, але насправді вони думають лише про власну владу й статус, а зовсім не про роботу церкви. Вони бояться, що погано виконуватимуть церковну роботу, будуть відсторонені та втратять свій статус. Антихристи не думають про ширшу роботу Божого дому, думають лише про власний статус і захищають його без жодних докорів сумління за шкоду інтересам дому Божого, а також захищають власний статус та інтереси на шкоду роботі церкви. Це егоїстично й мерзенно. Поставши перед такою ситуацією, людина має принаймні подумати, керуючись своєю совістю: “Усі ці люди з дому Божого, вони не моя особиста власність. Я теж член дому Божого. Яке я маю право стримувати дім Божий від переведення людей? Я маю враховувати загальні інтереси дому Божого, а не зосереджуватися лише на роботі в межах моїх власних зобов’язань”. Ось такі думки слід мати людям із совістю й розумом, і ось таким розумом мають володіти ті, хто вірить у Бога. Божий дім займається всією роботою загалом, а церкви займаються деякими її частинами. Тому, коли Божий дім має особливу потребу від церкви, найважливіше для лідерів і працівників – слухатися розпоряджень Божого дому. Неправдиві лідери й антихристи не мають такої совісті й розуму. Вони всі досить егоїстичні, думають лише про себе й не думають про роботу церкви. Вони дбають лише про блага перед своїми очима, не зважають на ширшу роботу Божого дому, і тому вони абсолютно не здатні слухатися розпоряджень Божого дому. Вони надзвичайно егоїстичні й мерзенні! Вони навіть настільки нахабні, що створюють перешкоди й навіть наважуються стояти на своєму в домі Божому; це люди, яким найбільше бракує людськості, це злі люди. Саме такими людьми є антихристи. Вони завжди ставляться до роботи церкви, до братів і сестер і навіть до всього майна Божого дому, що входить до сфери їхньої відповідальності, як до своєї приватної власності. Вони вважають, що саме їм вирішувати, як ці речі розподіляти, переводити й використовувати, і що дім Божий не має права втручатися. Щойно ці речі потрапляють до їхніх рук, вони ніби потрапляють у володіння сатани, і ніхто не має права їх чіпати. Вони – великі шишки, головні боси, і кожен, хто потрапляє на їхню територію, має чемно й поступливо слухатися їхніх наказів й розпоряджень та вгадувати їхні бажання за виразом обличчя. Це прояв егоїзму й мерзенності в моральних якостях антихристів. Вони анітрохи не дбають про роботу дому Божого, анітрохи не дотримуються принципів і думають лише про власні інтереси й статус – усе це є ознаками егоїзму й мерзенності антихристів» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс четвертий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина перша)). Коли я прочитала з Божого розвінчування такі фрази, як «великі шишки», «головні боси» та «ніби потрапляють у володіння сатани», мені здалося, що моє серце пронизали наскрізь. Антихристи у своїй роботі думають лише про власні особисті здобутки та втрати, і вони ніколи не рахуються з Божими намірами. Коли вони бачать, що люди в їхній зоні відповідальності були зрощені, і що це йде на користь їхній власній плоті, репутації й статусу, вони хочуть тримати цих людей біля себе та ставляться до них, як до приватної власності. Нікому не дозволяється переводити цих людей без їхнього дозволу, навіть якщо це необхідно для роботи. Якщо дім Божий переведе людей із їхньої зони відповідальності згідно з принципами, вони намагатимуться стати цьому на заваді. Вони радше затримають загальну роботу церкви, ніж поставлять під загрозу свої власні репутацію й статус. Такі люди схожі на «великих шишок» і «головних босів», про яких згадує Бог, – вони егоїстичні, ниці та не мають людськості. Моя поведінка була точнісінько такою, як в антихристів, яких розвінчує Бог. Я хотіла зрощувати працівників, що виконують роботу з текстами, не заради роботи церкви і не для того, щоб задовольняти Бога, а щоб задовольнити власні егоїстичні бажання. Якби хтось розділив зі мною робоче навантаження, мені було б легше, а якби ефективність роботи покращилася, це змусило б інших бути про мене високої думки. Тож, коли людей, яких я зростила, переводили, я взагалі не могла цього прийняти. Я вважала, що ті, кого я так важко зрощувала, повинні взяти на себе свою частку роботи, і що лідери не можуть просто перевести їх без моєї згоди. Я неохоче погодилася на переведення Лі Цін, але коли ефективність роботи знизилася, я почала нарікати, що лідеру не слід було її переводити, і навіть вимістила своє розчарування на роботі. Хоча я чітко знала, що Дун Фей можна підвищити та зрощувати, я боялася: щойно її буде зрощено, лідери переведуть і її, знову залишивши мене без помічниці. Тож я не сказала лідерам, що Дун Фей варто зрощувати, і залишила її у своїй зоні відповідальності, щоб вона й далі служила моїм репутації й статусу. Церква перепризначає й розподіляє людей з огляду на робочі потреби. Наприклад, Лі Цін перепризначили, бо бракувало людей, щоб поливати новонавернених. Після перепризначення Лі Цін змогла взяти на себе це зобов’язання, а також вчасно поливати й підтримувати новонавернених. Лідери прийняли це рішення, дбаючи про загальну роботу церкви, і воно відповідало принципам. Але я про все це не думала. Я дбала лише про вигоди, які були просто перед моїми очима. Головне, щоб робота не була для мене виснажливою і я могла й надалі здобувати собі ім’я перед іншими, а більше мене нічого не хвилювало. Я була справді егоїстичною й ницою! Насправді, зрощування талановитих людей здійснюється заради загальної роботи Божого дому. Коли в якійсь сфері роботи бракує персоналу, тих, хто має особливі навички, слід призначати на відповідний обов’язок з огляду на їхні вміння й робочі потреби, щоб церковна робота просувалася злагоджено й організовано. Люди із совістю й розумом дбали б про інтереси Божого дому та просували б тих, хто має гарний рівень, старанно наставляючи й зрощуючи їх, щоб вони могли приносити користь роботі Божого дому. Але я не дбала про роботу церкви. Мені здавалося, що брати й сестри ставали моїми людьми, щойно приєднувалися до команди в моїй зоні відповідальності, що вони були тут для того, щоб я їх використовувала, і що ніхто не мав права їх переводити. Я ставилася до цих братів і сестер, як до власної приватної власності. Хіба я не поводилася саме так, як розвінчує Бог, коли описує поведінку «великих шишок» і «головних босів»? Розмірковуючи над цим, я відчула легкий страх.

Потім я згадала ще один уривок із Божих слів, тож знайшла його, щоб прочитати. Бог говорить: «Бог виконує роботу Свого 6000-річного плану управління, і вся кров Його серця вкладена в неї. Якщо хтось протистоїть Богові, навмисно шкодить інтересам Божого дому й навмисно переслідує свої особисті інтереси та свій особистий престиж і статус за рахунок шкоди інтересам Божого дому, і не вагається руйнувати церковну роботу, спричиняючи перешкоди та руйнування роботи Божого дому, і навіть завдаючи величезних матеріальних і фінансових збитків Божому дому, чи думаєте ви, що таких людей слід пробачити? (Ні, не слід.) Ви всі кажете, що їх не можна пробачити, тож чи гнівається Бог на таких людей? Звісно, гнівається. … Якщо ти продовжуєш говорити, що слідуєш за Богом, прагнеш спасіння, приймаєш Боже проникливе спостереження та керівництво, а також приймаєш Божий суд і кару й коришся їм, але водночас, поки ти говориш ці слова, ти, тим не менш, перериваєш різну церковну роботу, заважаєш їй і руйнуєш її, і через твої завади, переривання та руйнування, через твою недбалість або невиконання обов’язків, або через твої егоїстичні бажання та твою ціль переслідування твоїх власних інтересів, ти завдаєш шкоди інтересам Божого дому, інтересам церкви та безлічі інших аспектів, аж до міри завдання серйозної завади роботі Божого дому та її руйнування, то як Богу слід зважити твій фінал у твоїй книзі життя? Як тебе слід охарактеризувати? По справедливості тебе слід покарати. Це називається отримати по заслугах» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Пункт дев’ятий, частина перша). Я почувалася так, ніби Бог особисто судив мене Своїми суворими словами, і відчула, що Божий характер не терпить образ. Дім Божий потребує зрощування талановитих людей, щоб різні види роботи гарантовано просувалися ефективніше. Але я зрощувала людей лише для того, щоб полегшити власну роботу та здобути визнання. Коли людей, яких я зростила, перевели, я почала нарікати, скаржачись на лідерів за те, що вони не зважають на мої труднощі, і навіть вимістила своє розчарування на обов’язку, відмовляючись зрощувати когось іншого. Я чудово знала, що Дун Фей підходить для зрощування, і це піде на користь як її зростанню в житті, так і роботі церкви. Проте я хвилювалася, що якщо я її зрощу, її також можуть перевести. Тож я пригнічувала її розвиток і вирішила не зрощувати її. Навмисно перешкоджаючи церковній роботі зі зрощування талановитих людей, я жертвувала інтересами церкви, щоб задовольнити власні, що було відвертим опором Богові. Якби я продовжувала в тому ж дусі, Бог би мене неодмінно відсіяв. Усвідомлення цього сповнило мене страхом, і я стала на коліна перед Богом, щоб зізнатися й покаятися.

Пізніше я прочитала такі Божі слова: «Коли в тебе з’являються егоїзм та підступи заради власної вигоди, і ти усвідомлюєш це, тобі слід молитися Богу й шукати істину, щоб упоратися із цим. Перше, що ти мусиш знати, – це те, що, по своїй суті, такі дії є порушенням принципів істини та шкодять роботі церкви; це егоїстична й мерзенна поведінка, якої мають уникати люди, що мають совість та розсудливість. Тобі слід відкласти вбік власні інтереси й егоїзм і думати про роботу церкви – це те, чого бажає Бог. Якщо ти помолишся, і поміркуєш над собою, і дійсно усвідомиш, що чинити так егоїстично й підло, відкинути свій власний егоїзм буде легко. Коли ти відкинеш свій егоїзм і підступи заради вигоди, ти відчуєш себе вкоріненим, спокійним, радісним і вважатимеш, що людині із совістю й розсудливістю варто думати про роботу церкви, а не зациклюватися на особистих інтересах, адже це було б так егоїстично, нікчемно й позбавлено совісті або розсудливості. Діяти безкорисливо, думати про роботу церкви й робити виключно те, що задовольняє Бога, є праведним і почесним та наповнить твоє існування цінністю. Живучи так на землі, ти є відкритим і чесним, ти реалізуєш у своєму житті нормальну людську сутність і справжній образ людини, і маєш не тільки чисту совість, але є гідним усього того, що даровано тобі Богом. Що більше ти так житимеш, то більш укоріненим ти почуватимешся, то більш спокійним і радісним ти будеш, і то бадьоріше ти почуватимешся. І в такому разі хіба ти не ступиш на правильний шлях віри в Бога?» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Віддавши своє серце Богу, можна здобути істину). Бог каже, що коли ми виявляємо егоїзм і прагнемо задовольнити власні інтереси, ми повинні шукати істину й повставати проти себе. Діючи так, ми є порядними, справедливими й живемо прямолінійно та чесно. Прочитавши Божі слова, я відчула просвітлення й знайшла шлях для практики. Я згадала, як під час переведення сестри Лі Цін я відреагувала наріканнями й негативом і вдавалася до хитрощів, щоб пригнітити талановиту людину. Така поведінка була надто ницою й підлою! Якщо я знову зіткнуся зі справами, що зачіпають мої власні інтереси, мені не слід думати лише про себе. Натомість я маю практикувати згідно з Божими словами, вчитися відпускати власні інтереси та забезпечувати церкву талановитими людьми. Пізніше, підбиваючи підсумки, я зрозуміла, що моя робота накопичувалася, а хороші проповіді не вдавалося вчасно відібрати й надіслати – це було пов’язано з моїм невмінням ефективно розставляти пріоритети в завданнях. Мені потрібно було розумніше й ефективніше організовувати свою роботу: ставити важливі завдання на перше місце, а менш термінові відкладати на потім. Так робота б не затримувалася. Усвідомивши все це, я обговорила з лідерами питання підвищення Дун Фей до лідерки команди. Лідери погодилися, що Дун Фей підходить для зрощування, тож я почала старанно наставляти її. Коли я повстала проти плоті та практикувала істину, я відчула спокій і легкість у серці, і мій настрій був напрочуд гарним.

У вересні 2023 року Чень Цзін почала проходити підготовку до виконання обов’язку з текстами. Спочатку вона не була знайома з роботою й вважала її надзвичайно складною, тож не хотіла виконувати цей обов’язок. Я домовилася зустрітися з нею, щоб особисто провести бесіду. Після певного часу підготовки вона поступово виявила бажання старанно виконувати цей обов’язок. Побачивши такий результат, я дуже зраділа. Але несподівано, лише через кілька днів, через нестачу поливальників лідери згадали, що Чень Цзін раніше поливала новонавернених, і запланували перепризначити її на обов’язок із поливу. Почувши цю новину, я стривожилася й подумала: «Чень Цзін – учасниця команди з текстів, над зрощуванням якої ми так важко працювали. Якщо її переведуть, мені доведеться знову шукати когось іншого для зрощування. Якщо я нікого не знайду, ефективність роботи обов’язково знизиться». У мене почали з’являтися нарікання на лідерів. Потім я раптом усвідомила, що мій стан неправильний, і згадала Божі слова: «Коли цього вимагає робота Божого дому, незалежно від того, хто ким є, кожен має коритися координації й розпорядженням Божого дому й аж ніяк не має бути під контролем будь-якого окремого лідера чи працівника, ніби він належить йому або підкоряється його рішенням. Слухняність обраних Богом людей централізованим розпорядженням Божого дому є абсолютно природною й виправданою, і ніхто не може їх зневажати, хіба що окремий лідер чи працівник вчиняє довільне переведення, що не відповідає принципу, і в такому разі цього розпорядження можна не слухатися. Якщо здійснюється нормальне переведення відповідно до принципів, то слухатися мають усі обрані Богом люди, і жоден лідер чи працівник не має права чи будь-якої причини намагатися когось контролювати. Чи можна сказати, що якась робота не є роботою дому Божого? Чи є якась робота, що не стосується поширення Євангелія Царства Божого? Усе це є роботою Божого дому, усі роботи рівні, і немає “твого” й “мого”. Якщо переведення відповідає принципу й ґрунтується на вимогах церковної роботи, то ці люди мають іти туди, де вони найбільше потрібні» (Слово, т. 4. Розвінчання антихристів. Екскурс четвертий. Узагальнення моральних якостей антихристів і їхнього характеру-сутності (частина перша)). Зі слів Бога я зрозуміла, що брати та сестри належать Божому дому й ніхто не має на них права власності. Якщо переведення відповідає принципам, ніхто не має права втручатися, і всі ми повинні цьому коритися. Я розмірковувала над тим, як раніше пригнічувала Дун Фей заради власних інтересів. Мені ставало не по собі щоразу, коли я згадувала про це. Тоді нам гостро бракувало поливальників для підтримки новонавернених, а Чень Цзін мала певний досвід у цій сфері. Я усвідомила, що це рішення лідерів ґрунтувалося на потребах роботи. Я не могла зосереджуватися лише на власних інтересах; мені потрібно було активно співпрацювати в церковній роботі й подбати про те, щоб Чень Цзін виконувала свій обов’язок там, де вона найбільше потрібна. Згодом її перевели на обов’язок із поливу. Перед від’їздом вона порекомендувала двох сестер, які підходили для обов’язку з текстами. Після певного часу зрощування вони обидві змогли взяти на себе частину роботи, і робота з текстами не затрималася через переведення жодного з учасників команди. Коли я перестала жити своєю егоїстичною й ницою сатанинською природою, а натомість практикувала згідно з Божими словами, я відчула глибокий спокій і легкість у серці.