Лю Лу, Китай

У червні 2023 року мене обрали лідеркою церкви. Тоді я була трохи здивована й дещо стурбована, думаючи: «Моє розуміння істини все ще досить поверхове, і мені багато чого бракує. Що, як я не зможу розв’язати проблеми братів і сестер, не впораюся з обов’язком, і мене зрештою відсторонять? Що вони тоді про мене подумають? Як я взагалі зможу людям в очі дивитися?». Думаючи так, я захотіла відмовитися від посади. Але потім я зрозуміла, що цей обов’язок – Боже піднесення і шанс для мене попрактикуватися, тому погодилася.

У той час я співпрацювала із сестрою Лінь Хуей. Лінь Хуей доручила мені наглядати за церковною роботою з очищення та поливу, і я подумала: «Сестри, які впорядковують матеріали для очищення церкви від людей, раніше співпрацювали зі мною. Колись вони наглядали за моєю роботою й наставляли мене. Вони добре мене знають і бачать мій справжній духовний зріст. А тепер я маю наглядати за їхньою роботою й відстежувати її. Що, як я не зможу розв’язати їхні стани або вирішити проблеми в їхній роботі? Що вони про мене подумають? Вирішать, що я не виконую реальної роботи? Куди мені тоді ховати очі?». Від цих думок я дуже нервувала, і мені не вистачало сміливості перевірити їхні стани чи запитати, як просувається їхня робота, тож я просто коротко поцікавилася прогресом, не вдаючись у подробиці. Минуло днів двадцять, і я дізналася, що Лі Сян, яка готувала матеріали для очищення церкви від людей, перебувала в стані хвороби, виконуючи обов’язки без почуття ноші. Більшість роботи виконувала Чжоу Юй, але вона теж була не дуже здоровою, тож деякі матеріали не вдавалося підготувати вчасно. Я хотіла знайти Лі Сян і побесідувати з нею, щоб розв’язати її стан, але потім подумала, що я не так добре розумію принципи роботи з очищення, як вони, і замислилася, чи не почнуть вони дивитися на мене зверхньо, якщо поставлять якісь питання щодо роботи, які я не зможу їх розв’язати. Тож я не звернулася до них для бесіди.

Одного дня надійшов лист від вищого лідерства, в якому говорилося, що наша церква надто повільно готує матеріали для очищення церкви від людей, і це затримує роботу, тож мене просили відстежити й розв’язати цю проблему. Читаючи цього листа, я відчула сильну провину, адже знала, що стан Лі Сян не був хорошим, через надмірну турботу про власну гідність я не звернулася вчасно до сестри за бесідою, і саме через мене робота затрималася. Лінь Хуей теж надіслала мені листа, у якому зазначила, що ми не з’ясовували стани братів і сестер, не розуміли, як просувається робота, і що ця проблема безпосередньо пов’язана з тим, що ми нехтували наглядом і відстеженням роботи. Вона також спиралася на Божі слова, вказуючи, що моє ставлення до обов’язків було неправильним. Мене це глибоко стурбувало, і я зрозуміла, що Бог скористався тим, що сестра мене обтинала, щоб розбудити мене. Я мала негайно виправити своє ставлення до обов’язків. Пізніше я знайшла відповідні уривки з Божих слів щодо стану Лі Сян і побесідувала з нею. Я також з’ясувала стани інших сестер і те, як виконуються їхні обов’язки, та запропонувала бесіду й рішення для їхніх труднощів. Згодом я виявила, що стан Лі Сян не покращився, і подумала: «Що всі про мене подумають, якщо я не можу навіть усунути стан своєї сестри? Вирішать, що мені бракує істин-реальностей і я не здатна розв’язувати проблеми братів і сестер? Мені буде дуже соромно!». З такими думками я відчула себе дещо негативно налаштованою, але не шукала істини, щоб позбутися свого стану.

Якось я написала сестрі листа, обговорюючи деякі проблеми в роботі зі зрощування людей. Коли я закінчила, Лінь Хуей внесла чимало доповнень і правок, і я подумала: «Мені все ще доводиться обтяжувати інших своїми обов’язками. Що б про мене подумали інші, якби дізналися про це? Вирішили б, що я ні на що не здатна як лідерка? Раніше я думала, що здатна виконувати певні завдання й заслужити схвалення моїх братів і сестер, але ніяк не очікувала, що буду так повністю викрита після того, як стану лідеркою. Якби я не взяла на себе цей обов’язок, мені б не було так соромно!». Від цих думок я стала негативно налаштованою, утратила мотивацію в обов’язках і більше не хотіла відстежувати роботу, за яку відповідала. Я усвідомила, що мій стан був неправильним, тож помолилася Богові про Його наставництво. Одного дня я прочитала уривок із Божих слів: «Замість того, щоб шукати істину, більшість людей вдається до дрібних хитрощів. Вони надають великого значення власним інтересам, гордості та своєму місцю чи становищу в думках інших людей. Це єдине, чим вони дорожать. Вони тримаються за ці речі мертвою хваткою і вважають їх власне своїм життям – а щодо того, як Бог їх розглядає і ставиться до них, цим вони не переймаються; вони спершу думають про те, чи є вони головними в групі, чи можуть вони забезпечити собі становище, у якому інші будуть високо їх цінувати, і чи слухає хтось те, що вони кажуть. Вони спершу беруться за те, щоб зайняти це становище. Перебуваючи в групі, майже всі люди шукають такого становища, такої можливості. Якщо вони дуже здібні, звісно, вони намагаються посісти найвище місце. Якщо вони просто посередні, вони однаково намагаються зайняти помітне становище в групі. А якщо вони належать до нижчих рангів у групі, маючи посередній рівень і здібності, вони також намагаються змусити інших бути про них високої думки; вони не можуть дозволити іншим дивитися на них зверхньо. Гордість і достоїнство цих людей – це їхня межа; вони думають, що мусять триматися за ці речі. Навіть якщо вони втрачають свою гідність або Бог ними незадоволений і не визнає їх, вони однаково мусять боротися за свою гордість і статус; вони мусять уникати приниження за будь-яку ціну. Це сатанинський характер» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Частина третя). Божі слова розвінчали мій стан. Я завжди хотіла виділятися з натовпу й постійно хвилювалася, що на мене дивитимуться зверхньо і я втрачу статус в очах інших. Я надавала самолюбству й статусу більше значення, ніж власному життю. Я згадала свій час на посаді лідера. Тоді я усвідомлювала, що це був даний Богом шанс для моєї підготовки та що я мала б зосередитися на сумлінному виконанні своєї роботи, бесідуючи та усуваючи стани й труднощі братів і сестер. Щодо проблем, які я не могла розв’язати, я могла б обговорити їх зі своїми сестрами-напарницями та звернутися по настанови до вищого лідерства. Але я не думала про те, як добре виконувати свої обов’яззки. Насамперед я переймалася своїм самолюбством і статусом. Оскільки сестри, які готували матеріали, співпрацювали зі мною раніше та краще за мене розуміли принципи цього обов’язку, я боялася, що вони дивитимуться на мене зверхньо, якщо я не зможу розв’язати їхні проблеми, тож я не наважувалася відстежувати їхню роботу. Пізніше я дізналася, що стан Лі Сян був поганим і що це затримувало роботу, але продовжувала ігнорувати цю справу, боячись приниження у випадку, якщо не зможу розв’язати проблему. Лінь Хуей прочитала написаного мною листа та внесла доповнення й правки в ті частини, де були недоліки. Насправді це було корисно для роботи, але мені здавалося, що нездатність написати навіть нормального листа означала, що вона бачить мене наскрізь, і це змусило мене захотіти повернутися до своїх попередніх обов’язків. Я була міцно зв’язана тривогами про самолюбство та статус, думаючи лише про свою репутацію й статус, і навіть нехтувала роботою, яку мала виконувати.

Згодом я прочитала ще один уривок із Божих слів: «Сатана використовує славу й вигоду, щоб контролювати думки людини, змушуючи її думати лише про ці дві речі й спонукаючи її боротися за славу й вигоду, зносити труднощі заради слави й вигоди, терпіти приниження й нести тяжкі ноші заради слави й вигоди, жертвувати всім, що в неї є, заради слави й вигоди, і виносити кожне судження або ухвалювати кожне рішення заради слави й вигоди. Так сатана накладає на людину невидимі кайдани, і, коли на ній ці кайдани, у неї немає ні здатності, ні мужності, щоб звільнитися. Несвідомо вона несе ці кайдани, крок за кроком просуваючись уперед із великими труднощами. Заради цієї слави й вигоди людство відходить від Бога, зраджує Його та стає дедалі нечестивішим. Так знищується покоління за поколінням посеред слави й вигоди сатани. Якщо тепер поглянути на дії сатани, чи не є його підступні мотиви абсолютно ненависними? Можливо, сьогодні ви й досі не можете розгледіти підступні мотиви сатани наскрізь, тому що думаєте, що без слави й вигоди життя не матиме жодного значення, і що люди більше не зможуть бачити шлях попереду себе, більше не зможуть бачити свої цілі, і їхнє майбутнє стане темним, тьмяним і похмурим. Але поступово ви всі одного дня усвідомите, що слава й вигода – це масивні кайдани, які сатана накладає на людину. Коли цей день настане, ти будеш цілковито протистояти контролю сатани й кайданам, принесеним тобі сатаною. Коли ти захочеш звільнитися від усіх цих речей, які сатана тобі прищепив, ти цілковито розірвеш зв’язок із сатаною і по-справжньому ненавидітимеш усе, що сатана приніс тобі. Тільки тоді в тебе з’явиться справжня любов і прагнення до Бога» (Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Сам Бог, унікальний VI). Зі слів Бога я зрозуміла, що сатана контролює думки людей за допомогою слави й вигоди, ведучи їх хибним шляхом, змушуючи їх жити в кайданах слави й вигоди, віддалятися від Бога та зраджувати Його. Розмірковуючи над собою у світлі Божих слів, я усвідомила, що зробила прагнення до репутації й статусу своєю життєвою метою. Із самого дитинства я завжди прагнула репутації й статусу, хоч би в якому колективі перебувала. Я вірила, що маючи репутацію й статус, я заслужу повагу людей. Я думала, що тільки так можна прожити змістовне життя. Навіть знайшовши Бога, я продовжувала гнатися за цими речами, живучи за сатанинськими отрутами, такими як: «Людина залишає своє ім’я всюди, де б не побувала, так само як гусак кричить усюди, де б не летів» і «Краще бути великою рибою в маленькому ставку». Після того, як мене обрали лідеркою церкви, я хвилювалася, що якщо не виконуватиму добре свій обов’язок, то постраждає моє самолюбство і я втрачу статус, тому я хотіла відмовитися від обов’язку. Сестри, які готували матеріали для очищення церкви від людей, раніше наглядали за моєю роботою, тому коли я йшла на зібрання із ними, то боялася, що втрачу обличчя, якщо не зможу розв’язати їхні проблеми. Тож я старалась не наглядати за їхньою роботою й не відстежувати її, що зрештою затримало роботу з очищення церкви. Коли сестра-напарниця переглянула мій лист і додала до нього багато доповнень, замість того, щоб отримати з цього урок і засвоїти принципи, я відчула себе викритою й украй приниженою і захотіла втекти від цього обов’язку. Через викриття фактами я побачила, що була міцно зв’язана сатанинськими отрутами та не могла належним чином виконувати свій обов’язок як створена істота, що шкодило роботі й означало, що я вчиняла переступ перед Богом. Життя за сатанинськими отрутами лише призвело б мене до бунту проти Бога, змусивши йти шляхом опору Йому. Розмірковуючи над цим, я відчувала страх і каяття й була сповнена провини, тож я помолилася Богові: «О Боже, я не хочу так продовжувати. Я хочу покаятися. Будь ласка, спрямуй мене, щоб я знайшла шлях практики».

Потім я прочитала ще кілька Божих слів: «Скажи Мені, як ти можеш бути кимось звичайним і нормальним? Як ти можеш, як каже Бог, зайняти належне місце створеної істоти, не намагаючись бути якоюсь великою постаттю чи надлюдиною? Як тобі слід практикувати, щоб бути звичайною й нормальною людиною? Як цього можна досягти? Хто хотів би висловитися? (Перш за все, ми мусимо визнати, що ми звичайні люди, дуже прості люди, і що є багато речей, яких ми не осягаємо, не розуміємо й не можемо розгледіти наскрізь. Ми мусимо визнати, що ми розбещені й маємо вади. Після цього нам треба мати щире серце й часто приходити до Бога, щоб шукати.) По-перше, не давай собі звання й не дозволяй йому потім загнати тебе в рамки, кажучи: “Я лідер, я керівник команди, я куратор або я найбільш обізнана й технічно кваліфікована людина в цій галузі”. Не будь скутим своїм самопроголошеним званням. Щойно це станеться, воно міцно зв’яже тебе; воно вплине і на твої слова та дії, і на твоє нормальне мислення та судження. Ти мусиш звільнитися від обмежень цього статусу. По-перше, зійди з позиції цього офіційного звання й займи позицію звичайної людини. Тоді твій умонастрій стане певною мірою нормальним. Ти також мусиш визнати: “Я не знаю, як це робити, і я цього не розумію – мені потрібно дещо дослідити й повчитися” або “Я ніколи цього не переживав, тому не знаю, що робити”. Коли ти зможеш говорити те, що справді думаєш, і говорити так чесно, ти володітимеш нормальним розумом. Якщо ти дозволиш іншим пізнати справжнього тебе, вони матимуть нормальний погляд на тебе, і тобі не доведеться створювати видимість. Ти більше не відчуватимеш сильного тиску й зможеш нормально спілкуватися з іншими. Життя в такий спосіб вільне й легке» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Раніше я вважала, що оскільки я є лідеркою, то маю знати й розуміти все та бути кращою за інших. Несучи звання лідера у своєму обов’язку, я була зв’язана репутацією й статусом і не могла відчути звільнення, тому стала надто обережною у своєму обов’язку. Хоча мені явно багато чого бракувало, я все одно щось із себе вдавала та приховувала справжню себе, бо боялася, що якщо я не зможу розв’язувати проблеми, то брати й сестри дивитимуться на мене зверхньо. Правда полягала в тому, що брати й сестри вже знали про мої недоліки, тому мені не було потреби маскуватися. Хоча я не мала розуміння принципів у роботі з очищення церкви, я все одно могла б співпрацювати із сестрами, а також вчитися й озброюватися відповідними істинами-принципами, що також компенсувало б мої недосконалості. Я не могла й далі жити заради самолюбства та статусу. Відтепер я мала відкинути звання «лідера» й правильно поставитися до своїх недоліків і недосконалостей. Коли я чогось не розуміла, мені варто було відкинути самолюбство та статус, відкрито бесідувати з братами й сестрами і вчитися на сильних сторонах інших, щоб компенсувати свої недосконалості та добре виконувати свій обов’язок.

Згодом я розпізнала в собі ще один облудний погляд. Мені здавалося, що раз я лідерка, то неодмінно маю вміти розв’язувати проблеми братів і сестер. У відповідь на цю точку зору я прочитала уривок із Божих слів: «Коли брати й сестри обирають когось лідером або дім Божий просуває людину для виконання певної роботи чи обов’язку, це не означає, що така людина має особливий статус чи позицію, або що істини, які вона розуміє, глибші й численніші, ніж в інших людей, – і це тим більше не означає, що така людина здатна коритися Богові й не зрадить Його. Безумовно, це також не означає, що така людина знає Бога й боїться Бога. Насправді вона нічого цього не набула. Підвищення й зрощування – це просто підвищення й зрощування в прямому розумінні, і вони не рівноцінні тому, що завчасно призначено Богом та що Він вважає достойним. Просування та зрощування означають лише те, що людину просунули й вона чекає на зрощування. А кінцевий результат цього зрощування залежить від того, чи прагне людина істини й чи здатна вона обрати шлях прагнення до істини. Тож коли когось у церкві просувають і зрощують, щоб він став лідером, то його просто просувають і зрощують у прямому сенсі; це не означає, що така людина вже відповідає стандарту й компетентна як лідер, що вона вже здатна взяти на себе лідерську роботу й може виконувати реальну роботу, – це не так. … Отже, у чому полягають мета й значення просування та зрощування людини? Справа в тому, що цю людину просувають окремо, щоб вона практикувала, щоб її особливо поливали та готували, і так давали їй змогу зрозуміти істини-принципи, а також принципи, засоби й методи виконання різних справ і розв’язання різноманітних проблем, а ще те, як поводитися з різними типами середовищ і людей, з якими вона стикається, відповідно до Божих намірів і так, щоб захищати інтереси Божого дому. Судячи з цих пунктів, чи є талановиті люди, яких просуває та зрощує Божий дім, достатньо спроможними брати на себе роботу та добре виконувати свій обов’язок протягом періоду просування та зрощування або до нього? Звісно, ні. Отже, неминуче, що протягом періоду зрощування ці люди зазнають обтинання, суду й кари, розвінчування і навіть відсторонення; це нормально, це і є підготовка та зрощування» (Слово, т. 5. Зобов’язання лідерів і працівників. Зобов’язання лідерів і працівників (5)). Із Божих слів я побачила, що в Божому домі зрощування людини для виконання лідерського обов’язку не означає, що вона має істини-реальності, може бесідувати та розв’язати будь-яку проблему або є кращою за інших. Радше, це означає, що їй надається більше можливостей для практики. Це нормально – мати недосконалості у своєму обов’язку, і люди мають більше покладатися на Бога в тому, чого не розуміють, співпрацювати зі своїми братами й сестрами, робити все відповідно до принципів і вимог Божого дому, а також зосереджуватися на шуканні істини в ситуаціях, улаштованих Богом. У такий спосіб люди можуть швидше зростати духовно. Хоча я й виконувала обов’язок лідерки, це не означало, що я все розуміла, але через практику я могла поступово осягнути різні істини-принципи. У цьому була Божа любов! Я неправильно розуміла Бога, думаючи, що Він викриває мене через цю ситуацію, і я справді підвела кропіткі зусилля Бога. Я більше не могла неправильно розуміти Бога й мала відкинути свої самолюбство та статус, щиро прагнути істини й шукати бесіди зі своїми братами та сестрами, коли чогось не розуміла.

Пізніше вище лідерство попросило нас поділитися з братами й сестрами хорошими способами поливу новонавернених, і я думала про те, як чітко розписати ці методи. Закінчивши писати, я хотіла показати написане Лінь Хуей, щоб дізнатися, чи воно підходить, але коли подумала про свої слабкі навички висловлювати думки, то занепокоїлася: «Якщо це не добре, що про мене подумає Лінь Хуей? Чи дивитиметься вона на мене зверхньо?». Тож я вагалася, чи показувати їй написане. Але я усвідомила: якщо те, що я написала, буде нечітким, воно не принесе великої користі моїм братам і сестрам, а якщо Лінь Хуей доповнить і покращить його, результат буде кращим. Тож я подумки помолилася Богові, просячи Його спрямувати мене, щоб я не була скована самолюбством і статусом. Я згадала деякі Божі слова: «Нічого не вдавай і не приховуй. По-перше, відкрийся щодо того, про що ти думаєш у своєму серці, і щодо своїх справжніх думок, щоб усі знали про них і розуміли їх. У такий спосіб твої занепокоєння, а також бар’єри й підозри між тобою та іншими буде усунено» (Слово, т. 3. Промови Христа останніх днів. Дорожити Божими словами – основа віри в Бога). Мені потрібно було відкинути своє самолюбство й відкрито визнати власні недоліки. Насправді Лінь Хуей знала мене саме такою, якою я була, і її чудові здібності висловлювати думки ідеально доповнили б мої недосконалості, допомогли б запобігти відхиленням і принесли б користь нашій роботі. Тож я показала написаного мною листа Лінь Хуей, і вона вказала на деякі недоліки. Те, що вона сказала, здалося мені досить корисним, і я щиро подякувала за це Богові.

Тепер я усвідомлюю, що прагнення до репутації й статусу дійсно шкодить людям, оскільки воно не лише заважає мені почуватися вільною, але й завдає шкоди роботі. Тільки практикуючи відповідно до Божих слів і відмовившись від самолюбства та статусу, я можу жити з відчуттям свободи й легкості. Водночас я також відчуваю, що визнавати власну розбещеність і недосконалості не соромно, і що відкриваючись перед братами й сестрами щодо нашого справжнього стану, ми зможемо отримати їхню допомогу. Я відчуваю, що завдяки цьому я справді багато здобула.